Почну з двох речей, які можуть розчарувати певну кількість читачів-початківців: Ні, вас не навчатимуть правильно й зі смаком вибирати собі одяг і створювати ансамблі-луки. Ні, це не легеньке, так зване «дамське чтиво». Насправді текст нового роману Оксани Драчковської дуже суворий, жорсткий, часом навіть жорстокий. Авторка не шкодує свого читача – але й себе так само. Та в усьому цьому простежується беззаперечність: усе тут правда.

Не автобіографія, але переплавлений в літературний текст власний досвід. Читач може просто сприймати твір як літературу, а може шукати у ньому, як у квесті, відповіді на власні запитання чи відгомін власному досвіду й власним враженням. І радіти цим знахідкам або сумувати з приводу таких збігів. Але ці зауваження для тих, мабуть, хто уперше зустрічається з твором переможниці Коронації слова, адже давнім читачам Оксани такі застереження не потрібні.

Не переказуватиму зміст, адже а) читачам не буде цікаво читати самим і б) я можу переказувати лише власне враження від змісту твору, тобто власне його тлумачення.

Книга Оксани Драчковської номінується як роман в оповіданнях. Кожне таке оповідання – а їх одинадцять – має назву певного предмету гардеробу – і оголошена вдяганка подається як певна предметна домінанта цього оповідання. Вона може бути поштовхом для подій, може бути забутою на певний проміжок часу – а в одному з оповідань головною «героїнею» узагалі стає щойно куплена новорічна ялинка – і знову випірнути в потоці оповіді. і, як це буває в музичних композиціях, завершити композицію оповідання. Недаремно ж предмети одягу на обкладинці зібрані у формі тієї ялинки…

І з персонажами оповідань відбуваються так само дивні речі. По-перше, це доволі пересічні особи, без особливих успіхів чи особливих провалів, такі зустрічаються нам мало не щодня, може, за винятком одного видатного спортсмена і одного мільярдера. Герої та героїні можуть фігурувати в певному оповіданні, так би мовити, до кінця, а можуть кудись зникнути, не довівши до пуття власну сюжетну лінію – щоби за деякий час знову ж таки випірнути в іншому сюжеті. Адже так буває, що ми втрачаємо зв’язок із дорогими нам людьми, ми можемо далі нічого про них не знати – але ж, поки живі, вони десь існують, живуть якесь своє життя… Не поспішайте прочитати цю книгу. Розтягуйте задоволення, робіть паузи хоча б між окремими оповіданнями. Недаремно ж у книгу вклеєно стрічечку-закладку: вона прямим текстом каже нам: не поспішайте.

Довго думала, з чим я можу порівняти композицію цієї книги. Мабуть, доречніше згадати макраме – сплетіння мотузок і вузликів, але це макраме без геометричної основи, без орнаментальної обов’язковості розташування елементів. Власне, це і є справжнє життя: у кожного воно має власний взір. І дай Боже кожному брати участь у його створенні.

Я навіть не впевнена, що Оксанина книга навчає мене Основам гардеробу чи показує, що є його основами для самої Оксани. Але одна фраза таки «бабахнула» мені як не по голові, то по серцю, Ось вона: «У злих випирають з очей сірі сутінки». Мало того, що це правда. Треба таке спостерігати часто, щоби помітити й сформулювати.

І, коли дозволите, замість коди – власний висновок. У кошику моєї пам’яті дуже багато «гардеробних історій». І прочитавши Основи гардеробу до кінця, я не боятимусь, що мене хтось звинуватить у мавпуванні, якщо я їх занотую: це ж мої власні історії.

Лариса Хомич, «Версії», усі фото – з фейсбук-сторінки письменниці Оксани Драчковської

Запис Як осягати «Основи гардеробу» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

«Щиро кажучи, я ніколи не ставилася до творчості, як до роботи. Але і не як до розваги, звісно, – написала Оксана на своїй сторінці у фейсбук. – Для мене це щось на кшталт духовної практики, котра мусить приносити радість і задоволення. Бо якщо не приносить – то просто не пиши. Ніхто ж не змушує. Ну, мене точно ніхто

Однак все це – гарна теорія. На практиці все складніше. І, так, часом буває важко. І вислів “творча криза” – такий заяложений, тисячі разів висміяний (зокрема і мною ) – таки грунтується на реальності.

Я почала писати “Основи гардеробу” одразу ж після того, як вийшов мій перший роман “Зілля”. Почала, написала перші три чи чотири розділи – і все. Робота застопорилася. Я звично сідала ночами за комп’ютер, але не могла витиснути з себе жодного речення. Такого в мене ще ніколи не було. Звичайно, можна було просто покинути – до кращих часів або назавжди. Але не хотілося. Це було вже після перемоги в “Коронації”, я повірила в себе як у письменницю. Та і вроджена затятість не дозволяла здатися.

Саме тоді надибала десь в інтернеті оголошення про письменницьку резиденцію в Карпатах. Мені здалося, що це знак і шанс. Подала заявку. Щоправда, не згадувала там про роман, бо організатори пропонували тільки малі форми, які можна було б повністю написати за час резиденції. Ну нехай – думала я. Ідей маю багато, а що вже я там писатиму – справа моя. Отож, запропонувала дві ідеї малих форм: казку про зайчика на візку і сатиричну п’єсу про труп потерпілого. Ні те, ні друге не зацікавило журі. Мене не взяли. Марина Горбатюк , зараз пишу спеціально для тебе. Обидва ці твори я таки написала згодом без жодних резиденцій. І обидва здобули успіх.

А тоді, в 2017му, я все ще мучилася зі своєю кризою. Здавалося, що виїзд кудись – суто для писання в самотності та спокої, – це справді вихід. І тоді я вирішила сама влаштувати собі карпатську резиденцію. Знайшла не дуже дорогий, але гарний готель. Бракувало тільки грошей на нього. Фінансова ситуація в нашій родині була вкрай печальна. І знаєте що я вигадала? Вирішила розпродати частину свого гардеробу. Так. Я люблю всілякі іронії й каламбури, тому заповзялася продати одяг, щоб писати про одяг))

Мені було ніяково оголошувати таке публічно, і я надіслала пропозицію в приват своїм подругам, приятелькам і знайомим. Надія Селезньова , я не забула, що саме ти підтримала мене тоді найбільше. Дякую, дорога!

А потім сталося те, про що розповідають в ютубі всілякі там коучі зі здійснення бажань) Одна з моїх приятельок просто дала мені гроші на готель. Олена Танасійчук , тобі завдячую тим, що все ж написала цей роман. Там, в абсолютній тиші (то був травень, низький сезон у Карпатах), я за чотири дні наклепала стільки ж сторінок тексту, скільки за попередніх два роки. Дякую тобі всім серцем. Сподіваюся, хтось і для тебе став таким чарівником, як ти тоді для мене. Усім нам потрібні чарівники».

Нову книгу Оксани Драчковської можна придбати на сайті видавництва або в чернівецькій книгарні «Букініст» (вул. Головна, 31).

Фото і мем – з фейсбук-сторінки Оксани Драчковської

Запис «Усім нам потрібні чарівники», – Оксана Драчковська про свій новий роман спершу з'явиться на Медіа-Версії.