Учора, 11 січня,  на сайті Чернівецької облдержадміністрації з’явилася інформація під заголовком «На Буковині посилять контроль за екологічною безпекою». Вона привернула мою увагу через те, що газета «Версії» постійно цікавилася та писала про екологічні проблеми краю. Натомість те, про що йшлося у публікації, викликало хіба що легкий подив. Хоча вже давно варто було б у моєму віці перестати дивуватися. Бо вже протягом останніх 30 з гаком років чую від обласного керівництва розмови (ТІЛЬКИ РОЗМОВИ!!!) про «запобігання появі стихійних сміттєзвалищ, протиправній вирубці лісів, незаконному видобутку корисних копалин, забрудненню річок», а також про поводження з побутовими відходами. І що ж ? Хіба що небудь змінилось? Ні! Тож знову струс повітря.   

Та краще самі ознайомтесь із текстом повідомлення ЧОДА і переконайтесь у тому, що я маю рацію. Отже, читайте:  

«На Буковині посилять контроль за екологічною безпекою»

Про екологічну безпеку Чернівецької області йшлося під час наради заступників голови Чернівецької обласної державної адміністрації Богдана Ковалюка та Романа Скигаря із заступником начальника Державної екологічної інспекції Карпатського округу Вадимом Колегаєм.

Так, під особливим контролем фахівців – поводження із побутовими відходами, зокрема запобігання появі стихійних сміттєзвалищ на території Буковини. Боротимуться екологи і з такими актуальними для краю порушеннями, як протиправна вирубка лісів, незаконний видобуток корисних копалин, забруднення річок.

Під час зустрічі обговорили також питання посилення в області державного нагляду в усіх сферах природокористування.

Крім того, Вадим Колегай зазначив, що з січня 2021 року дозволили проведення планових перевірок суб’єктів господарювання, які належать до високого ступеня ризику. Торік такі перевірки були заборонені через карантинні обмеження. Так, на Буковині, до прикладу, можуть здійснювати державний нагляд (контроль) підприємств лісогосподарського призначення, житлово-комунального господарства, автозаправних станцій тощо. Критерії, за якими визначають ступінь ризику від проведення господарської діяльності, а також періодичність таких перевірок, визначає відповідна постанова Кабінету Міністрів України».

Що мене здивувало у цьому повідомленні? Найперше, його неймовірна «новизна і свіжість». Протягом щонайменше останніх 30 років постійно чую про це від наших буковинських очільників. А чи змінилося щось? Може, стало менше смітників? Ні. Чи  перестали незаконно рубати ліс? Питання риторичне. Ну а щодо поводження з побутовими відходами, то тут ми у хвості всієї України. У нас немає навіть роздільного збору сміття, яке давно є у Львові, Франківську та інших містах. І це при тому, що існує відповідний законодавчий акт про обов’язковість такого підходу. Та закон у нас не виконується. Зате скільки грошей уже на це пішло. Адже йшлося і про завод із сортування сміття, і про завод із його переробки. Одне слово, бла-бла-бла…

Принаймні, нагадаю лише про один із багатьох інформаційно-освітніх проєктів, який мав назву «Академія сортування сміття». Він тривав  з 1 грудня 2018 р. до 30 квітня 2019 р. і реалізовувався за підтримки Всеукраїнської ініціативи «Активна Громада» від Інституту «Республіка» та  Національного Демократичного Інституту (NDI). 

Тоді у ЗМІ повідомлялося, що «у Чернівцях 93% твердих побутових відходів акумулюються на полігоні, який розташований на вул. Чорнівська. Під полігон виділено 42 гектари земель сільськогосподарського призначення. Щорічно сюди завозиться 520 000 кубічних метрів твердо-побутових відходів. Наразі стоїть питання про розширення площі даного полігону на 15 га. Смітєзвалище локалізується в Садгірському районі міста.

Згідно з рішенням Чернівцької міської сесії VII скликання статутний фонд МКП «Чернівціспецкомунтранс» збільшено на 8 млн грн. Ці кошти будуть спрямовані зокрема на закупівлю контейнерів для роздільного сортування сміття. Та водночас у чернівчан ще не сформована культура та навички поводження з твердими побутовими відходами. Це у свою чергу сповільнює процес впровадження розподілу сміття та подальшої його утилізації на сміттєпереробних заводах і ринку вторинної сировини. Тому метою проєкту є навчити населення м. Чернівці правил сортування шляхом проведення інформаційних семінарів і тренінгів. Навчання проводитимуться для представників ОСББ, житлово-будівельних кооперативів, житлово-будівельних товариств, органів самоорганізації населення та для школярів.»

А тепер ми знову повертаємося до цієї теми в такому ракурсі, ніби вперше про неї йдеться. Та ще, нарешті, дозволили дещо перевіряти. «Періодичність же цих перевірок визначає відповідна постанова Кабінету Міністрів України», – повідомляє пресслужба ЧОДА. Прикметно лише, що згадана постанова Кабміну датована… 6 березня 2019 року. До того ж, панове очільники, у нас знову локдаун…

Людмила ЧЕРЕДАРИК, яка 39 років пише про екологічні проблеми Буковини

P.S. Вибачайте за різкість, але ж не можна «заговорювати» таку важливу тему! Час зрозуміти, що природа не прощає. Та й мені, якщо відверто, набридло за ці роки слухати одне і теж. Але ж керувати, як відомо, не ціпом махати. Ніхто не відповідає за свої обіцянки та розмови, на жаль. Тому і живемо у лайні.

Запис Бла-бла- бла-бла! Повернення до перевірок – це посилення екологічного контролю? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Таким є висновок управління Західного офісу Держаудитслужби в Чернівецькій області після завершення ревізії щодо формування та використання коштів Чернівецькою  облдержадміністрацією від надходжень, що мають цільове призначення за період від 1 серпня 2015 року по 30 червня 2018 року, зокрема коштів так званого «митного експерименту».

Перевірка була ініційована  зверненням депутата обласної ради, начальника Чернівецької митниці ДФС Миколи Салагора. В акті ревізії від 16.07.18 (№08-39/18) вказується, зокрема, що порушення не встановлені по жодній перевіреній позиції.

Натомість завдяки використанню банківського депозиту (читай – відсотків), протягом 2016-2017 років та І півріччя 2018 року до загального фонду обласного бюджету за розміщення тимчасово вільних коштів надійшло в загальній сумі майже 61 млн грн., з яких у 2016 році – понад 23 млн. грн., 2017-го – понад 31 млн. грн. і протягом І півріччя 2018 року 6,3 млн. грн.

Висновки ревізії, зазначається в акті, підтверджують попередню позицію обласної державної адміністрації щодо ефективного та цільового управління бюджетними коштами, що дало змогу вирішити низку нагальних проблем. Зокрема придбано найнеобхідніше медичне обладнання для обласного діагностичного центру, лікарні швидкої медичної допомоги і обласної клінічної лікарні  на 9,3 млн. грн, здійснено перезарядку гамматерапевтичного апарату в онкодиспансері за 6,3 млн. грн, відремонтовано приміщення Госпіталю інвалідів війни, обласних психіатричної та дитячої лікарень із застосуванням енергозберігаючих технологій на суму 3,6 млн. грн., забезпечено співфінансування придбання ангіографічного обладнання обласним кардіологічним диспансером на 11,4 млн. грн., збільшено обсяг коштів на лікування хворих методом гемодіалізу на 4,5 млн. грн., придбано апарат для дуплексного сканування транскраніальних судин та магістральних судин кінцівок для обласного діагностичного центру на 2 млн. грн., проведено капітальні ремонти в медичних закладах на суму 2,1 млн. грн., придбано медикаменти, хімреактиви, продукти харчування та здійснено інші заходи в медичній галузі на суму 10,9 млн. грн.

Обласна державна адміністрація ефективно і раціонально використовує кошти на потреби буковинців, не зважаючи на спроби окремих громадян розхитати ситуацію в нашому краї.

Прес-служба ОДА

Запис ДЕРЖАУДИТСЛУЖБА: З ФІНАНСОВОЮ ДИСЦИПЛІНОЮ В ОБЛДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЇ ВСЕ ГАРАЗД спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Протягом 2017-го року в рамках Платформи «Омбудсман+» громадські організації проводили Всеукраїнський моніторинг забезпечення органами місцевої влади доступу до публічної інформації. Громадські експерти оцінили рівень доступу до інформації в обласних державних адміністраціях, обласних та міських радах усіх обласних центрів України. Зокрема, перевіряли відповідність офіційних документів органів влади Закону України «Про доступ до публічної інформації», оприлюднення належної інформації на веб-сайтах і якість роботи з інформаційними запитами громадян – цю частину дослідження провів Центр «ЕЙДОС». Монітори з Центру демократії та верховенства права оцінювали організацію спеціального місця для роботи запитувачів з документами, можливість для запитувачів особисто подати запит, а в місцевих радах – ще й доступ для громадян на сесійні засідання.
Щодо Чернівецької області зафіксовані такі результати моніторингу
У міській раді Чернівців прийом запитів та облаштування спеціального місця для роботи запитувачів оцінено максимальними балами, доступ до засідань – у 5 балів із 6 можливих. Чернівецька міськрада посіла 2 місце серед міських рад.
У Чернівецькій ОДА організацію прийому запитів оцінено у 9 з 10 можливих балів, організацію роботи спеціального місця по роботі запитувачів з документами – у 5,5 балів з 6 можливих. Це 4 місце серед ОДА України.
Чернівецька облрада отримала 6,5 балів з 10 можливих за організацію прийому запитів, місце для роботи запитувачів оцінено у 3,5 з 6 можливих балів, а доступ на засідання – у 4 з 6 можливих. Вона на 10-му місці серед облрад України.
Найгірше, за результатами моніторингу, організоване розміщення матеріалів про діяльність влади на офіційних сайтах: на Буковині воно характеризується як хаотичне й безсистемне.
Довідково: Центр демократії та верховенства права (CEDEM) працює в громадському секторі України від 2005 року, спрямовуючи свої зусилля на розвиток незалежних медіа, підтримку громадських платформ і рухів, а також побудову правової держави в Україні.

Запис Чернівецька облрада – десята, міськрада – друга, ОДА – четверта серед місцевих органів влади України за доступом до публічної інформації спершу з'явиться на Медіа-Версії.

З цією молодою жінкою ми знайомі цілу вічність (якщо таке можна казати про молоду жінку ;)). І вона справді – бездоганна. Красуня, розумниця, чемна, щира, товариська… Колективам, яким вдавалося отримати її у співробітники, насправді щастило! І «Версіям» – також.

• Ти мріяла про журналістику, чи вона увірвалася у твоє життя несподівано?
• Скажімо так: я це припускала. Усі, хто вчаться на філфаці, рано чи пізно починають собі думати, що можуть писати. Не всім, правда, це вдається. Я теж собі колись таке вигадала (сміється – авт.). Але «все сталося саме собою». Так, колись хотіла бути журналістом. А ще хотіла бути психологом. Тому після факультету філології закінчила ще й психологію. Конкретної мети «працювати журналістом» після університету не було. Перше місце роботи було на державній службі. А до гарних людей в газету я вже пішла тоді, коли втомилася від певних речей, коли захотілося творчості, свободи. Все ж таки, державні установи передбачають рамки. Хоча і в журналістиці є певні рамки, але вони зовсім інші.
• Рамки? А як же те, що журналісти – творчі люди, яким іноді «не пишеться»?
• Якщо починаєш з держслужби, то звикаєш, що тебе не питають, «пишеться чи не пишеться». Просто знаєш: має бути дисципліна. Звісно, не можна сказати, що вона в усіх є, але принаймні є таке розуміння. Є елемент натхнення, але журналістика – це ж не лише окрилення, а й так само робота. Якщо хочеш її виконати професійно – сідаєш і пишеш. Я, наприклад, не люблю нічого відкладати і робити в останній момент. Все готую заздалегідь. Якщо свіже число газети виходить у четвер, то вже цього ж дня, найпізніше – наступного я зустрічаюся з героями свого майбутнього матеріалу, експертами, беру коментарі, в суботу-неділю пишу, а в понеділок здаю. Мені так простіше.

У прес-службі так само. Бувало, виїжджали в район, повернулися увечері. Сідаю і пишу. До півтретьої ночі написала, на сайт поставила – і з чистою совістю спати. Зрозуміло, що ніхто ту новину вночі не читає. Зате ми поширили її перші! А ще ж прийшов уранці хтось з керівництва перший на роботу – читає, тішиться (сміється – авт.) Тож мені – пишеться. Завжди.

• Навіть у офіційних повідомленнях прес-служби ОДА тобі вдавалося «протягнути» якусь таку деталь, що вони ставали людяними і справді цікавими. Якось, пам’ятаю, у повідомленні про збудовані житла для потерпілих від повені мешканців с. Чоногузи, ти підмітила маленького павучка, який вже оселився у новій хаті… Тебе не зупиняли в таких речах?
• Справді, чому мене ніхто не зупиняв? (сміється – авт.) Мабуть, усе, що ти робиш, потребує шматочка душі. Мені пощастило – я завжди займаюся тим, що мені подобається, і мене оточують люди, до яких лежить душа. І в облдержадміністрації мені не хотілося, щоб те, що я роблю, було сухе і безбарвне. Мусить з’являтися такий умовний «павучок» час від часу. Хотілося вкласти душу в щось. В газеті це вдається краще, ніж у прес-службі.
• Тому ти і пішла в газету?
• Не зовсім. Просто закінчився певний період внутрішнього ресурсу, і настав час, коли я подякувала за досвід, співпрацю і за те, що було, як було – і все змінила. Без жодного негативу.
• Ти згадувала і про роботу у вихідні, і про нічну писанину… Як до цього ставилася родина?
• Тоді це було «саме те», що мені потрібно. Сім’я сприймає мене і те, чого я потребую – і зараз, і тоді. Цікаві відчуття, коли була потреба бути на роботі з 7 ранку, і коли в людей лиш починається робочий день – ти вже 2 години працюєш. А закінчуєш о 9 вечора… На той момент я почувалася органічно. В будь-якому разі це цікаво. І я не можу сказати, що розчарована. Кожна людина, яка мені траплялася – була потрібною. Адже всі люди різні – а не хороші чи погані! І від всіх можна чогось навчитися. Той графік був цікавий, корисний для досвіду, і там, можливо, здобувалося відчуття дисципліни (хоча ні, його таки Мами з Татом заклали). Мені було гармонійно в тому середовищі. Зараз – ні. Я б не змогла і не захотіла б знову працювати в такому режимі. Я маю дитинку, яка потребує моєї уваги, і мої життєві акценти зараз інакші, ніж тоді.
• Хто вчив тебе журналістики, на кого ти рівнялася?
• Гарна журналістська освіта – Київський чи Львівський журфак – сьогодні закінчують далеко не всі, хто приходять у цю професію. Та принаймні є можливість спілкуватися з випускниками «ще тієї школи», і коли є емоційний контакт – вони погоджуються ділитися тим, що знають самі. Сказати щиро: недостатньо бути філологом, щоби вважатися журналістом. Можна грамотно писати, правильно ставити коми і читати правильну літературу. Але й безграмотний журналіст – це якийсь… недожурналіст, чи шо. Колись сперечалися з колегою, яка казала: «Та що там ті філологи… От журналісти – це да, це сила!» Я переконана, що талант і фаховість мають бути поруч.

Коли я навчалася – кафедри журналістики в ЧНУ ще не було Зараз є. І слава Богу, що кафедра сьогодні долучає до викладання журналістів-практиків.

Тож я закінчила філфак. А потім мені просто щастило на людей. Повально! Завжди! Куди би я не прийшла! На людей, якими захоплюєшся, яких радієш бачити: і в прес-службі, де за сусідніми столами сиділи журналісти, і в газеті – зокрема, пощастило з Людмилою Флорівною Чередарик – вона з тих людей, у яких є поєднання таланту і професіоналізму. Коли я прийшла сюди – розуміла, що не знаю цієї справи, але хочу її знати і буду вчитися!

• Та так захопилася, що продовжувала писати навіть з декретної відпустки…
• Коли тебе оточують люди, які тебе розуміють – твоя душа відкрита. Відчуття потрібності для людини, певне, найголовніше. І все, що ти робиш – має бути комусь потрібне. Інакше ми втрачаємо будь-який сенс.

Я намагаюся відчувати цю грань: якщо тебе десь не треба, який зміст тобі там бути? Хоча, оцього «мене не треба» ніколи не відчувала. Вважаю, що всі люди, які приходять в твоє життя – мають у ньому бути. Якщо йдуть від тебе – просто мають піти. І ніхто нікому не має дорікати. Я стараюся аналізувати свої відчуття, зловити себе на неприхильності до когось, чи навіть на страшному – ненависті. І цілком щиро кажу: я не знаю цього відчуття. І не уявляю, що має зробити людина, аби в іншій викликати ненависть.

• Який написаний тобою матеріал набільше запам’ятався?
• Період роботи в газеті був доволі недовим, але надзвичайно сконцентрованим, насиченим. Було багато легкого і цікавого – наприклад, про черепах в ботанічному саду, чи про слона, вирізаного якимось майстром з дерева. Але було й серйозне. Гадаю, якщо ти написав і тобі вдалося торкнутися найглибших людських емоцій – оце тема!

Якось спілкувалася з жінкою, яка працювала в Італії. Говорили десь 2,5 години. Звісно, що все в газету не вмістиш. З усього, що вона розповіла, вибрала кілька історій. Про те, як люди їдуть в чужі країни за кращим, за надією, за позитивною картинкою, мріють допомогти дітям. І комусь справді щастить. А іноді – ні. Такою нещасливою стала й історія заробітчанки, яка багато років надсилала гроші доньці в Україну, а коли в самої виявили онкозахворювання, донька по телефону відповіла маминим приятелькам-заробітчанкам: «Мені її не треба, залишайте її там».  Ця історія – про справжнє життя, і вона мене вразила. Не знаю, чи пам’ятають мої тодішні колеги Люба Плахіна і Ліда Кирилюк, але я застала їх в редакції з почервонілими очима і шморгаючими носами, коли вийшла газета…  Певне, це і є «те». Якщо є емоція, і якщо люди відчули героя, про якого ти пишеш. Те, що кажеш – не має залишати байдужим. Якщо ні – наскільки воно успішне і має зміст?..

• З журналістики ти повернулася в чиновницьку діяльність. До того ж, від газети – до сфери телебачення і радіомовлення. Не складно?
• Зовсім ні. По-перше, всі мої колеги в областях – журналісти. З ними легко. Та й досвід роботи в ОДА допомагає. Адже там мала спілкування з усіма журналістами – як з газетярами, так і з радійниками, телевізійниками, інтернетчиками… І робота ніколи не була для мене суто роботою. Це життєвий багаж. І хоч не з усіма ми близькі друзі, бо друзів в принципі не може бути надто багато, та загалом я маю товариські стосунки з усіма. Це не складно, просто я роблю все на позитиві. Так легше.  І якщо спілкуєшся на позитиві – то і результат маєш позитивний.

Насправді – всьому свій час. Але, певно, найважливіше, аби все, що ти робиш, не суперечило твоїй власній совісті. І так воно й було… І в кожному «етапі», і після їх завершення було й залишалося щось таке, що для мене справді вартісне. У День журналіста до мене підійшов один зі старших колег і зі сльозами в очах розказував, яка я хороша… Так розказував, з душею й щиро, що я ледь сама не розплакалася. Йшлося про період роботи в прес-службі. Це – ЛЮДИ. І в «період газети» було так само: насамперед – ЛЮДИ. Треба дитині ліків – написала – влада заворушилася, допомогла. Прорвало в когось каналізацію – написала – комунальні служби заворушилися, полагодили. І тепер – теж про ЛЮДЕЙ… Бо ж телебачення і радіо – це найефективніша зброя. Людям можна навіяти що завгодно – люди вірять телевізорам і радіоприймачам… Тож ціную можливість, будучи там, де я є, вчасно робити ті речі, без яких також ніяк…

Розмовляла Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис Журналістка Любов НЕЧИПОРУК: «Мені – пишеться. Завжди» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Мітингувальники стверджують, що умови лікування тут щороку дедалі гірші: годують погано, лікувати нічим, воду – й ту вимикають… Афганці дивуються: куди у Чернівцях зникають гроші, яка держава дає на підтримку їхнього здоров’я?

– Найпаршивіший госпіталь – це чернівецький, – каже ветеран-афганець Василь Ганзій. –  Я спілкувався з людьми з усієї України, які лежали в різних госпіталях. От чоловік тут вже відлежав 14 днів – отримав 4 системи. Лікарка каже: «Це і так ще дохрєна».

– На все є кінець терпіння, – каже кіцманчанин Віктор Ісар, який в Афганістані підірвався на гранаті. – Харчування тут, порівняно з попередніми роками, суттєво погіршилося. Колись були фрукти, печиво, соки… Зараз це на свята, і то – рідко. Якщо раз на тиждень дадуть якусь рибну котлету – то це для нас уже свято.

А ліки? Тут треба знати, коли лягти в госпіталь! Якщо в тебе якесь погіршення здоров’я, приходиш сюди і питаєш: «Є ліки?» – «Ні, немає!» То чого тоді лягати сюди і чим лікуватися? Щоби чергові, як колись нас в армії, лікували всіх зеленкою та маззю Вишневського? Вона в наші роки ефекту не дасть, нам уже не по 18, – каже Віктор Ісар.

Ініціатори – обласна спілка ветеранів Афганістану та ГО «Ніхто крім нас» – заявляють про систематичні порушення та зловживання в стінах госпіталю та вимагають від обласної влади вжити необхідних заходів і створити слідчу комісію.

– Щодня відключають воду! – каже ветеран-афганець Анатолій Філіпчук. – У мене завжди кілька пляшок води зберігається, бо навіть руки помити нема як. Ви уявіть: відкриють  душ вам увечері… Від 19-ї до 21-ї сімдесят чоловік можуть помитися?!

– Не вистачає грошей, – виправдовується Манолій Мігайчук, головний лікар Чернівецького обласного госпіталю ветеранів війни. За його словами, два роки тому на харчування кожного пацієнта область виділяла 35 гривень на добу, а на ліки – 40. Цього ж року фінансування врізали чи не вполовину – по 25 гривень на харчування та ліки. За останні п’ять років удалося перекрити дахи, проведені поточні ремонти в кожному відділенні…

Проте його пояснення учасників мітингу не задовольнило. Люди звернулися до облдержадміністрації з вимогою втрутитися в ситуацію та замінити керівника медичної установи. А також створити робочу групу для перевірки та ревізії шпиталю, повернути до установи звільнених працівників, збільшити фінансування госпіталю.

Окреме питання у ветеранів – хабарництво у медичній установі. Протестувальники кажуть: хабарі вимагають, особливо за підтвердження інвалідності. Проте, за їхніми словами, замість справжніх корупціонерів у госпіталі часто підставляють невинних лікарів-професіоналів.

Ігор КОНСТАНТИНЮК, «Версії», фото автора

«Наші побратими помирають від того, що їх неякісно лікують!» – переконані афганці. Якщо на війні померло понад півсотні буковинців, то після неї – в 4 рази більше!

Запис «Ми не загинули там – то не даймо поховати себе тут!» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Згадані органи влади найчастіше не надавали інформацію на запити або надавали її невчасно чи не повною мірою. А от найкращі показники відповідей на запити, відповідно до моніторингу, показали Сумська, Вінницька та Тернопільська облдержаміністрації, а також Запорізька, Житомирська та Івано-Франківська міські ради. Загалом найбільш прозорими визнали Запорізьку, Сумську та Кіровоградську області. Найгірша ситуація – на Закарпатті, у Миколаївській та Одеській областях, – повідомляє «Телекритика».

Запис Найзакритіша – Чернівецька ОДА спершу з'явиться на Медіа-Версії.