Розвідки, подібні до пропонованої нині читачеві, від мистецтвознавці, члена Спілки художників України, колишньої директорки Чернівецького художнього музею Тетяни Дугаєвої у царині малярської, архітектурної та скульптурної творчості видатних митців з Чернівців або пов’язаних із Чернівцями, ми назвали мистецьким детективом. Адже все, що робить пані Тетяна, дуже нагадує розв’язування задачі-головоломки, з’ясування її складових і знаходження відповідей на поставлену Його Величністю Часом загадку.

Та, найперше, йдеться про шалено напружену, титанічну роботу. Приміром, у запропонованій публікації лише один портрет К. Томащука був оприлюднений, а решта репродукцій в Україні ще не публікувалися. Науковиця розшукала  імена авторів кожного портрета та малюнку будівлі університету 1875 року. І вона дає також коротку довідку про кожного автора. 

А це зовсім не просте завдання, адже їй доводиться відновлювати зв’язки минулого з нинішнім, знаходити нащадків і накреслювати шляхи подальшого руху. Для цього шукає в бібліотеках, музеях, архівах (переважно зарубіжних) будь-які щонайменші свідчення чи згадки про тих, хто творив у Чернівцях і творив Чернівці. А відтак робить переклади та вивчає їх. Дослідниця зізнається, що це надзвичайно захоплива та цікава справа.

Результатом же цієї роботи  стало відновлення численних  імен авторів видатних і маловідомих робіт, а також численних фактів, які проливають світло на культурне тло нашого міста протягом майже двох століть. Ба більше, її дослідження, які вилилися у цінні фоліанти про чернівецьких художників, архітекторів, скульпторів, переконують загал, що Чернівці були  культурною (!) столицею.   

Отже, пропонуємо чергове дослідження Тетяни Дугаєвої, яке стосується постаті першого ректора Чернівецького університету та нещасливої долі його пам’ятників. До слова, Костянтин Томащук не тільки очолив  перший на Буковині виш, а був, як депутат австрійського парламенту, ініціатором його створення.

Ігнац Айгнер. (1854-1922) Депутат австрійського парламенту доктор Костянтин Томащук (Буковина). Літографія. 1871-1873 (?) роки. Серія “Парламент”.  Портрети депутатів австрійського парламенту”. Відень. 1879 р.

На честь провідника ідеї створення Чернівецького університету та його першого ректора Костянтина Томащука було установлено три пам’ятники.

Два з них створили відомі австрійські скульптори ХІХ століття: Йозеф Лакс (художній надгробок на віденському кладовищі) і Антон Бренек (пам’ятник у Чернівцях). Автором сучасної реконструкції пам’ятника роботи А. Бренека  2015 року став український скульптор Володимир Цісарик.

Ці меморіали увійшли в історію як  мистецькі символи вшанування визначної постаті в історії Буковини та України. Плин століть  вимальовує у свідомості образ непересічної особистості Костянтина Томащука, яка з часом набуває відчуття гуманістичної масштабності та героїчних рис. 

                                                                          Сюжет і символіка надгробної композиції — це як саме життя

Депутат австрійського парламенту від Буковини професор Костянтин Томащук  помер у Відні 1889 року, де готувався до операції з приводу тяжкої хвороби. Йому було лише 49 років. Поховали Томащука у почесній могилі на центральному цвинтарі Відня, де 1892 року встановили пам’ятник. Його автором був відомий австрійський скульптор Йозеф Лакс. Про це сповістили чернівецькі та віденські часописи, подавши опис пам’ятника і список присутніх під час його встановлення на цвинтарі, серед яких були вдова  Костянтина Томащука, його друзі та депутати парламенту.

Скульптор Йозеф Лакс. Надгробний пам’ятник Першому ректору Чернівецького університету Костянтину Томащуку (1840-1889). Встановлено 1892 року. Альбом “Антон Шролль. Сучасні віденські надгробні пам’ятники.  Художнє оздоблення віденських цвинтарів”. Відень. 1894.

Пам’ятник має вигляд  вертикальної стели  з написами та рельєфними зображеннями, які скульптор вирізьбив з білосніжного каррарського мармуру. Її напівкругле завершення увінчане пальметою. Надгробну композицію вирізняє оповідний характер, а її сюжет і символіка – це саме життя. В ній скульптор розкриває характер професійної діяльності Костянтина Томащука, акцентує  його життєву позицію та відданість високим ідеалам. Митець розгортає картину життя людини, її чесноти і вдачу: інтелект, освіченість, духовну енергію, які втілилися в масштабні справи.

Художність виконання і символіку надгробка відмітив віденський часопис «Neue Freie Presse» (13 червня, 1892 р.), зазначивши «особливо вишуканий орнамент, дуб і бук разом із царським орлом і гербом  Буковини в медальйонах».

Рельєфне рондо з оплічним портретом Костянтина Томащука зображене в обрамленні пишної крони, утвореної гілками й листям дуба та бука. Між їхніми стовбурами та гербами  Австрії та Буковини вирізьблений текст: «Доктор Костянтин Томащук. Член Палати депутатів. Народився 13 березня 1840 — помер 19 грудня 1889».

Увінчують композицію перехрещені сувої аркушів паперу з написами: «26 травня 1873» та «26 березня 1874». Йдеться про знакові події, які мали гучний резонанс в житті країни й в особистій біографії Костянтина Томащука.

 26 березня 1874 року він ініціював бюджетні дебати в австрійському парламенті. Його коротку переконливу промову про необхідність будівництва університету в Чернівцях депутати вітали з піднесеним ентузіазмом. А слова про важливість освіти та просвітництва, «які розширюють інтелектуальний кругозір, поширюються  як ідеальне повітря» і про те, що «освіта робить людей вільними, об’єднує вільних, створює зв’язок між тими, хто поважає науку й мистецтво», викликали гучні оплески. Зал сколихнув заклик «до патріотичного вчинку, яким стане заснування чернівецького університету» („Wiener Zeitung”, 27 березня, 1874 р.).

Широко відомими були погляди Томащука на роль просвітництва й зокрема його позиція стосовно можливості читання лекцій в університеті іншими мовами («Wiener Zeitung», 14 березня, 1875 р.).

Роком раніше у парламенті відбувся виступ Костянтина Томащука, який зміцнив його репутацію як політика. Промова 26 травня 1873 року була «однією з найбільш пам’ятних, які прозвучали в парламенті, коли він висловився стосовно проблем патріотизму, федералізму та міцної держави» (Biographisches Lexikon Des Kaiserthums Oesterreich. Constantin Wurzbach. 1882, стор. 112; «Neue Illustrirte Zeitung», 1885, №39).

Символіка композиції стели є напрочуд змістовною. Вона акцентує характерні риси Костянтина Томащука, який був наділений потужною енергією та умінням переконливо доносити власні задуми та наміри до широкої аудиторії. За висловом часопису «Die Presse»  21 грудня 1889 р., він «був окрасою рідного краю». А трьома роками раніше ця ж газета зазначала, що Костянтин Томащук має «великі знання, багатий досвід, вишуканий смак і потужну риторику. Парламентар дорогий друзям, небезпечний для роботи опонентів»

На кам’яному постаменті міститься напис-посвята: «Видатному оратору і патріоту від його друзів». Нижче –  напис про те, що в тій же могилі похований син професора Томащука Стефан. Він «помер у віці 17 років після тривалої хвороби, в Мерані, де лікувався протягом кількох місяців» («Wiener Allgemeine Zeitung», 18 березня, 1890 р., «Bukowinaer Nachrichten», 13 березня 1890 р.).

Пізніше у віденській родинній могилі була похована  і дружина Костянтина Томащука.   Газета «Czernowitzer Allgemeine Zeitung» 5 травня 1914 року повідомляла, що Жозефіна Томащук померла у Львові, коли відвідувала там родичів. А  в часописі «Bukowinaer Nachrichten» 10 травня 1914 року читаємо: «Муніципалітет Відня дав дозвіл на поховання померлої в почесній могилі на центральному кладовищі під аркадами, яка присвячена муніципалітетом Відня її чоловікові, де також спочиває її єдиний син».

Чернівецький часопис звернув увагу на заповіт Жозефіни Томащук у номері «Bukowinaer Nachrichten»  за 21 травня 1914 року. Вона заповіла іменну «Університетську стипендію професора Костянтина Томащука» для студента Чернівецького університету в сумі 10 000 крон, а також гімназійний грант у сумі 6 000 крон для учня першої державної гімназії в Чернівцях, який має назву «Стипендія на гімназію Стефана Томащука». Крім того, згідно з заповітом: по 200–600 крон для академічної читальні в Чернівцях, Товариства німецьких шкіл у Відні, а також Товариства румунської культури та літератури. А 1890 року бібліотеці університету вона подаровала зібрання його книг, яке започаткувало формування бібліотечних фондів. Колекція нараховувала 2249 томів, 81 підшивку й 51 таблицю. За бажанням дарувальниці, удови померлого професора, для колекції був створений окремий систематичний відділ фонду університетської  бібліотеки під номером 91: «Bibliotheca Tomaszczuk» (Бібліотека Томащука). На цей час колекція налічує 1952 примірники.

Надгробок на могилі першого ректора Чернівецького університету виконав  скульптор Йозеф Лакс (19 травня 1851. Відень – 13 березня 1909. Відень).

Митець навчався в Академії образотворчих мистецтв. Широку відомість йому принесли пластичні оздоблення будівлі парламенту у вигляді кінних композицій («Приборкувачі коней»), численні бюсти й статуї, мав він досвід і створення надгробних пам’ятників. Серед них — вправно виконана промовиста композиція у вигляді стели на могилі Костянтина Томащука, яку було встановлено влітку 1892 року. Про цю подію сповістили австрійські часописи, деякі з них розмістили опис вигляду композиції, не подаючи її репродукції.

Ознайомитись із зображенням надгробка стало можливим віднедавна,  відколи в мережі на сайті «Колекції online» віденського музею «МУСА» (Wien Museum MUSA) з’явилося раритетне видання 1894 року Антона Шролля «Сучасні віденські надгробні пам’ятники.  Художнє оздоблення віденських цвинтарів».

Антон Шролль. Сучасні віденські надгробні пам’ятники. 

Художнє оздоблення віденських цвинтарів. Відень. 1894.

             Доля надгробку Костянтина Томащука. Віденські студенти знайшли надгробок першого ректора… поза межами цвинтаря

1995 року події розгорталися несподіваним чином. Навесні студенти  організацій «Австрійська асоціація студентської історії» та «Чернівецька католицька учнівська молодь» («Der Österreichische Verein für Studentengeschichte», «Katholische Czernowitzer Pennäler») ініціювали виготовлення пам’ятної дошки для віденського будинку на  Пелліканґассе, 10, де мешкав Костянтин Томащук. А цій події передувала історія, пов’язана з місцем поховання Костянтина Томащука.

Сталося так, що намір виготовити й установити меморіальну таблицю підштовхнув до з’ясування обставин зникнення надгробка Костянтина Томащука з його могили на Центральному кладовищі у Відні.

Пам’ятна дошка Костянтину Томащуку (Відень 9, Пелліканґассе 10). Відкрита 21 квітня 1995 р. 

Розповідь про це читаємо в дослідженні австрійського професора Раймунда Ланга в оновленій і доповненій публікації від 2006 року «Studentischer Baedeker: Czernowitz, einst korporiertes Eldorado, vom Krieg bedroht» (опубліковано в «Studentenkurier»).

Зокрема Раймунд Ланг повідомляє: «…Костянтин Томащук… був похований у почесній могилі на центральному цвинтарі Відня. З причин, які сьогодні вже не можна точно з’ясувати, 1978 року почесну могилу було зрівняно з землею – надгробок зник. А 1995 року «Чернівецька католицька учнівська молодь» і «Австрійська асоціація студентської історії» вирішили встановити меморіальну дошку на будинку Томащука у Відні. Ці дві асоціації отримали пропозиції від кількох каменярів для її виготовлення. Один із них розповів, що на його території роками стоїть надгробок із прізвищем Томащука! Виявилося, що цей витвір із каррарського мармуру скульптора Йозефа Лакса він знайшов багато років тому на звалищі центрального кладовища й законно придбав його. Таким чином оригінал надгробка був знайдений і стало відомо про його нове місце розташування. Каменяр власним коштом зробив зліпок і подарував його Чернівецькому університету».

Інформація на цю тему відома й з інших джерел.

Драматичне повідомлення про те, що «право користування родинною могилою Костянтина Томащука закінчилось у 1978 році і 1983 могила була втрачена» читаємо на сайтах «Австрія Форум», «Товариство української молоді в Австрії (ТУМА)», Інтерактивний український Відень, «Вікіпедії»(нім. мовою), а також у друкованих виданнях.

https://austria-forum.org/af/AustriaWiki/Constantin_Tomaszczuk

https://iuv.guide/persons/kostiantyn-tomashchuk-pershyy-rektor-chernivetskoho-universytetu/

https://de.wikipedia.org/wiki/Constantin_Tomaszczuk#Ehrungen

https://iuv.guide/persons/kostiantyn-tomashchuk-pershyy-rektor-chernivetskoho-universytetu/

… Копія стели надгробку Костянтина Томащука тепер у Чернівцях. Її розмістили у вестибюлі головного університетського корпусу.

                                                               1897 рік — відкриття пам’ятника Костянтину Томащуку у Чернівцях

Спорудження пам’ятника обговорювалося та планувалося у Чернівцях вже від 1893 року. Конкурс був оголошений 1896 року. Члени комітету Карл Ромшторфер, Еріх Кольбенгаєр, Євген Максимович і Людвіг Вест розглядали  кандидатури двох віденських скульпторів – Йозефа Лакса й Антона Бренека («Bukowinaer Rundschau»11 січня 1896 р.).

А навесні 1896 року передбачалося, що «бронзовий бюст розміром у дві натури буде установлено перед будівлею університету. Виготовить його академічний скульптор Антон Бренек» («Bukowinaer Rundschau» 13 травня,1896 р.). Узимку було вирішено, що монумент установлять в Народному саду.

Церемонію відкриття пам’ятника на честь Костянтина Томащука відсвяткували сонячним днем восени 1897 року. Чернівецькі та віденські газети рясніли повідомленнями про цю урочисту подію.

18 жовтня 1897 р. газета «Neues Wiener Tagblatt» розмістила довідку про життя і діяльність першого ректора і наголосила, що Костянтин Томащук був неординарною людиною, «він ніколи нікому не давав відчути свою інтелектуальну перевагу, завжди і всюди був сповнений скромності й готовий порадити й допомогти. Мало хто мав таку ідеальну широту поглядів і цілісність сприйняття».

Часопис також повідомив: «Пам’ятник створив  скульптор Антон Бренек за проєктом директора Чернівецької державної торгової школи архітектора Ромшторфера».

 Антон Бренек (1848 -1908). Австрійський скульптор.

Навчався у Віденській академії мистецтв. Викладав ліплення та малювання у  Торговельній школі м. Райхенберг та ремісничій школі у Відні. Займався скульптурним оздобленням архітектури у Відні,  працював над скульптурними композиціями, створив низку пам’ятників у міському середовищі різних міст Австрії.

Карл Адам (Адольф) Ромшторфер (1854-1916).    Австрійський архітектор, директор промислової школи, директор промислового музею в Чернівцях.                               

       Створення пам’ятника Костянтину Томащуку стало урочистою подією в житті чернівчан

Антон Бренек (1848 -1908). Пам’ятник Костянтину Томащуку. 1897 рік. Чернівці

Чернівецька «Bukowinaer Rundschau» 19 жовтня 1897 р. подала детальний опис пам’ятника та зміст написів на п’єдесталі: «Доктор Костянтин Томащук», на зворотному боці: «Високо заслужений син своєї Батьківщини. Побудований у 1897 році».  Зазначається, що «художнє оформлення дуже гарне». Про бронзовий бюст читаємо: «Для нас, сучасників Томащука, бюст дивний, мало схожий на зовнішність Томащука, ми всі його знали й не впізнаємо».  І далі: «Але нехай те добре, що є, компенсує недолік. Насправді,зважаючи на прекрасну роботу, відчуваємо, що не особливо схильні до критики. Пам’ятник Томащуку стоїть. Для міста це окраса, для Буковини – честь. …Публіка ще довго стояла перед пам’ятником і задумливо вдивлялася в дорогі всім нам риси. Нехай пам’ятник буде вічним орієнтиром і свідчить наступним поколінням, що тут виросла шляхетна людина, яку без заздрості славлять сучасники та нащадки».

Поштівка «На згадку про відкриття пам’ятника Томащуку. Чернівці. Жовтень. 1897».

                                                                                   Життя й цього пам’ятника виявилося недовгим…

Долі двох пам’ятників  Костянтину Томащуку сповнені драматизму й склалися винятково важко. Віденський та чернівецький припинили існування за різних історичних обставин.

Пам’ятник Костянтину Томащуку в Чернівцях простояв 47 років і був знищений  радянською владою 1944 року. Але 2015 року на тому ж місці в чернівецькому Парку імені Тараса Григоровича Шевченка постала його реконструкція.  Відтворення історичного монумента на честь Костянтина Томащука здійснив сучасний український скульптор Володимир Цісарик. Автор створив узагальнений образ історичної особистості ректора, надавши йому урочистого звучання.

Володимир Цісарик народився 1978 р. у Львові.

Український скульптор, монументаліст. 2001 року закінчив Львівську академію мистецтв. Автор пам’ятників у містах України.

Володимир Цісарик. Сучасна реконструкція пам’ятника Костянтину Томащуку в Чернівцях. Чернівці. 2015         

  У підготовці відновлення пам’ятника ректору університету на його попередньому місці взяли участь і чернівецькі студенти. Вони з ентузіазмом розкопали в парку фундамент монументу 1897 року. Адже, як це було в далекому 1875-му в Чернівцях, повага молоді, яка «підтримувала й тепло зустрічала» («Neue Illustrirte Zeitung». 1875, 7 листопада) 35-річного першого ректора Костянтина Томащука, живе й досі

Сучасні студенти  цінують і поважають його не лише за інтелектуальний талант, але й за масштабність мислення та віру в те, що «університет є духовною фортецею» (З програмної промови у парламенті 26 березня 1874 р. про заснування університету в Чернівцях).

Йозеф Едуард Вайксельгартнер (1816–1873). Портрет Костянтина Томащука.  Ксилографія.  Публікація “Neue Illustrirte Zeitung”. 1875, №45

Людвіг Аппельрат  (1834–після 1900). Університет імені Франца Йосифа у Чернівцях.  1875 р. Публікація “Illustrirtes Wiener Extrablatt”. 1875, 5 жовтня

                                                                                      Про авторів графічних портретів Костянтина Томащука

Ігнац Айгнер (Ignaz Eigner),  (1854–1922) – австрійський літограф і живописець.
Народився в Будапешті. У віці 14 років вступив до Віденської академії образотворчих мистецтв, де навчався від 1868 до 1872 року.  Працював газетним літографом. Створював портрети представників віденського суспільства,  імператорської родини Габсбургів і портрети депутатів австрійського парламенту.

Йозеф Едуард Вайксельгартнер (Josef  Eduard Weixelgärtner),  (1816, Будапешт–1873, Відень). Навчався в Академії мистецтв у Відні.

Живописець, графік (літографія, ксилографія). Працював у жанрах натюрморту й пейзажу.  Був газетним художником. Співпрацював з «Neue Illustrirte Zeitung» тощо.

                                       Про автора малюнку «Університет імені Франца Йосифа у Чернівцях»,  1875 р.

Людвіг Аппельрат (Ludwig Appelrath, 1834–після 1900). Працював у Відні та Будапешті.

Графік. Жанри: портрет (зокрема, групові портрети), побутові й міські сценки, пейзаж, карикатура. Ілюстратор газети «Illustrirtes Wiener Extrablatt» (Відень), а також   «Illustrirte Zeitung» у Лейпцигу 1860–1880-і роки (у співавторстві з літографом C. Millimann). Протягом 1870-х років працював у Будапешті, де створював портрети політичних діячів.  Автор портретів членів австрійського парламенту.

 Тетяна ДУГАЄВА, мистецтвознавиця, член спілки художників України   

Запис Перший ректор Чернівецького університету Костянтин Томащук. Драматична доля його пам’ятників спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Мистецький детектив

Ігнац Нахманович КЛІГЕР (1913, Чернівці – поч. 1990-х, Німеччина) прожив у Чернівцях понад півстоліття. Його прізвище походить від Klüger (Kluger), яке на теренах Буковини і Галичини трансформувалося на «Клігер». Про нього дуже мало відомо, хіба що він – скульптор доби соціалістичного реалізму. Творів обмаль, інформації про життєвий шлях ще менше. Та протягом 10-ти років пошуку Тетяні Дугаєвій пощастило знайти чимало сторінок з його біографії, і не тільки…

Чернівецький художник працював у галузях монументальної, паркової та станкової скульптури, а також живопису і графіки. Скульптурній творчості митця загалом властиві риси соцреалізму, а в традиціях неокласицизму він виконав монументальні твори для декору фасаду та інтер’єру театру у Челябінську. Вправним майстром проявляв себе в живописних полотнах і графіці. Ця частина творчої спадщини Ігнаца Клігера практично невідома. На жаль, доступними є лише лічені живописні твори, які зберігаються в Чернівецькому музеї історії та культури євреїв Буковини, і одна графічна робота з приватної колекції (Чернівці). Пейзажна композиція, створена 1950 року, захоплює темпераментною мальовничістю, інтенсивністю й ошатністю палітри, а пастельний портрет чарує досконалим володінням малюнком. У цій ситуації Інтернет вже вкотре став справжнім подарунком у пошуковій роботі: знайдено ще два майстерно виконані пейзажі Клігера.

І.Клігер. Пейзаж. 1950р.

Сонячний гірський краєвид є експресивним широко написаним полотном з декоративними ефектами. А «Сосновий ліс» (1943) вирізняє стриманий мазок і тональна естетика зеленого кольору з м’якими відблисками. Навіть крихти зібраної інформації, яка знайомить з промовистим живописом і виконаною з великою вправністю пастеллю митця, переконують, що ці твори є свідоцтвом творчої сили таланту художникаколориста, майстра настроєвого пейзажу і непересічного графіка.

І.Клігер. Пейзаж

НАВЧАННЯ В ПАРИЖІ

Мистецький шлях Ігнац Клігер обрав 23-річним, коли розпочав навчання в одному з найбільш відомих мистецьких закладів – у Вищій державній школі мистецтв у Парижі (École Nationale Supérieure des Beaux-arts). Ця Школа пишається плеядою славнозвісних випускників. Згадаємо лише кілька імен новітньої доби. Серед них Жорж Сера, Анрі Матісс, Жорж Руо тощо. Відомо, що паризька Школа витончених мистецтв традиційно стояла на засадах класицизму, виховувала прагнення до високого рівня художньої творчості, але й водночас заохочувала до різноманітних експериментів і практик. Доречно згадати, що творче життя цілої низки чернівецьких художників було пов’язане з Парижем. Протягом першої половини 1900-х років там навчалися або працювали Р. Рубін, А. Кольнік, Я. Айзеншер, А. Аріха, Е. Арно, О. Добровольський, В. Загородніков, Б. Клінгофер, А. Кротохвіля, Б. Редер.

ЧЕРНІВЦІ, ТРУДОВА АРМІЯ, УРАЛ

Після навчання в уславленій мистецькій школі у столиці Франції Ігнац Клігер повернувся до Чернівців. Це було 1939 року. На той час місто вже покинули майже всі художники, які починали там свою творчість. Серед них Б. Редер і А. Кольнік, С. Лернер і Я. Айзеншер тощо. Ігнац Клігер визначив власний шлях: він залишився в Чернівцях. 1940 року молодий митець був уже серед засновників Товариства буковинських художників разом з Пантелеймоном Видинівським, Ірмою Розеншток, Корнелієм Дзержиком. Тим часом в Європі настали неспокійні часи… У подальшому не було жодних відомостей про долю Ігнаца Клігера аж до 1946 року. Цінну інформацію вдалося отримати в листуванні з авторкою публікацій з м. Челябінськ Вірою Гейль, яка досліджувала творчість митців, евакуйованих з різних регіонів. Писала вона і про Ігнаца Клігера з Буковини. З її листів і публікацій стає зрозумілим, що з початком війни І. Клігер потрапив на службу до «робочого батальйону» в так званій Трудовій армії. Відомо, що на буковинських землях такий вид примусової праці широко практикувався НКВС. Мобілізованих направляли на виконання важких примусових робіт, в тому числі й на Урал. 1944 року митець був звільнений. Але повернення до рідних Чернівців було неможливим, оскільки місто було в зоні окупації. І доля закинула І. Клігера до Челябінська. До місця виселення він був евакуйований разом із сім’єю.

ЧЕЛЯБІНСЬК

Челябінська науковиця Віра Гейль у статтях про творчу інтелігенцію під час війни зауважує, що на Південному Уралі з 18 професійних скульпторів 14 були представниками евакуйованої інтелігенції. Серед них був і чернівчанин Ігнац Клігер, який уже восени 1944 року експонував свої твори на виставці челябінського товариства «Художник». А його «творчість стала яскравим періодом у розвитку скульптури міста». В 1944-46 роках місцем роботи митця був Челябінський міський відділ у справах будівництва й архітектури. Він проводив також методичні заняття для художників-початківців. Протягом певного часу очолював скульптурну майстерню, в якій виконували замовлення офіційних установ. На той час представники евакуйованої творчої інтелігенції працювали в рамках офіційно визначеної тематики мистецьких творів. Відтак природно, що і серед скульптур І. Клігера переважали офіційні портрети «позитивних героїв» з акцентом на звеличенні радянських вождів, заслужених передовиків праці тощо. Коли майстерню перевели до виробничого сектору, Клігер пішов з цієї посади. Можна припустити, через небажання перетворитися на ремісника-виконавця. Натомість він зосередився на садово-парковій скульптурі та ландшафтному дизайні. На площі Революції в Челябінську був фонтан з чашею, який митець запроєктував і виконав до нього ескіз барельєфу «Дівчата, що танцюють» (1946).

І. Клігер. Фонтан «Дівчата, що танцюють». 1946. Челябінськ

За ескізами Клігера виготовлені декоративні вази, що прикрашали місто. У Челябінську встановили скульптурні композиції роботи І. Клігера, незмінною ознакою яких були тематика і пластика, властиві творчому методу соціалістичного реалізму. Серед них: «Дівчина з книгою», «Спортсменка з м’ячем», «Спортсмен-штовхальник ядра» (з циклу «Фізкультура»). 2008 року науковиця В. Гейль наводить красномовний фрагмент з акту прийняття цих скульптур: «Скульптури виконані професійно, анатомічно грамотно, з мистецьким смаком, культурно». До численних замовлень додалося і монументально-декоративне оформлення Театру Челябінського тракторного заводу (ЧТЗ). Скульптурні композиції, виконані І. Клігером 1946 року, збереглися до наших днів. Інтер’єр театру прикрашають вісім барельєфних портретів у медальйонах, а фасад оздоблений горельєфними композиціями у вигляді картушів з виразними комічними й трагічними маскаронами (скульптурними масками міфічних персонажів), облямованими гірляндами з лаврового листя, квітів, овочів разом зі смолоскипами. Тими роками митець творчо реалізовував себе як у станковій скульптурі, так і в малярстві. Серед творів олійного живопису і графіки 1944-45 років в різних джерелах згадуються «Уральський пейзаж», «Автопортрет» (1944, вугілля), «Портрет архітектора Т. Зільберга» (1945, вугілля). Творчість І. Клігера здобула в Челябінську визнання, його називали «скульптором, що показав себе великим майстром своєї справи… приніс велику користь як висококваліфікований скульптор». Про Клігера писали уральські газети. В каталогах обласних і всесоюзних виставок у Москві зазначені його роботи як члена СХ Росії. Утім, родина скульптора потерпала від побутових труднощів, оскільки кілька років вони проживали в челябінському готелі «Южний Урал». «Клігер змушений був покинути його через чималий борг. Міська влада за заслуги скульптора перед містом вирішила не стягувати борг і списала його. Втім, проблема з житлом стала однією з ключових у прийнятті Клігером рішення про від’їзд із Челябінська» (В. Гейль. Творческая интеллигенция в эвакуации. Южный Урал, 1941-1945 рр.). Ігнац Клігер залишив мешканцям Челябінська добру пам’ять по собі. Його ім’я і твори й дотепер розглядаються челябінськими фахівцями в історичних начерках і довідниках.

ПОВЕРНЕННЯ ДО ЧЕРНІВЦІВ

1946 року митець повернувся на батьківщину. У чернівецький період його творчості виконано чимало станкових скульптурних творів, які стилістично й за тематикою відповідали запиту влади на соцреалізм. Клігер разом з колегами працював у скульптурних майстернях Чернівецького художнього комбінату, які, за спогадами Івана Назаровича Снігура, містилися «за радянської влади у напівпідвальному приміщенні будинку по вулиці Ольги Кобилянської, 57, де нині розміщується Чернівецька музична школа №1. З часом майстерні перевели до приміщення по вул. Руській, 24, де «було створено чимало гарних скульптур, які прикрашали міські парки та сквери, піонерські табори та дитячі садочки» (газета «Час», 2006, №44). На Центральній площі біля Дошки пошани було споруджено фонтан з чашею за ескізом Ігнаца Клігера. Він працював і над монументальною скульптурою. Чернівчани літнього віку ще згадують пам’ятник Калініну (1958) при вході до Центрального парку, що був демонтований 1992 року. Сучасник скульптора Рудольф Лекалов, який і нині продовжує трудитися, розповів, що скульптурна майстерня Клігера була в нинішньому будинку Художньої школи ім. Миколи Івасюка, а згодом – в Українському Народному Домі. 1947 року Клігер був прийнятий до Спілки художників СРСР. Його твори незмінно виставлялися на виставках як в Україні, так і на всесоюзних вернісажах. У їхніх характерних назвах безпомилково вимальовується радянська доба, а у пластичному виконанні – натуралістичність, певна стандартність образів і пафос. У каталогах і публікаціях серед робіт скульптора згадуються: «Піонерка», «Пам’ятник Василю Крикливцю», портрети Ольги Кобилянської (1949) і Василя Стефаника, «Юний скульптор» (1954), портрети заслуженого діяча наук Аз. РСР О. Ковалевського (1952) і Героя Соціалістичної Праці, голови колгоспу «Більшовик» В. Гнепа (1961). Протягом 1960-х років пластичний почерк Ігнаца Клігера зазнав певних змін. Саме тоді намітився відхід від шаблонних прийомів доби соцреалізму. Поступово ставав можливим індивідуальний підхід авторів до формальних засобів вираження і стилістики. Помітне це і в камерних скульптурних творах чернівецького митця («Єврейка»). Можна згадати й груповий портрет К. Гегермана, П. Лимаревої-Зальотової та Д. Іскри (1967), прикметною рисою якого є оригінальний підхід в осмисленні образу і певної умовності поєднання кількох людей в єдиній цілісній композиції. Творче вирішення прочитується, зокрема, і в пам’ятнику на могилі фольклориста і літературознавця Р. М. Волкова (1885-1959) на Руському цвинтарі. Меморіальна композиція має вигляд вертикальної тумби з чорного граніту. Бронзовий барельєфний погрудний портрет, розміщений на вставці з білого мармуру, вда- з історії технологій ло передає портретну подібність професора Волкова. Лаконічні геометризовані форми чорно-білої композиції та професійно змодельоване об’ємне портретне зображення увиразнюють образ людини, чий вагомий науковий доробок високо цінується нащадками. Роботі І. Клігера сприяло і те, що він був особисто знайомий з науковцем. Про це згадували син проф. Волкова Анатолій Романович і його дружина Людмила Петрівна в розмові з директоркою Муніципальної бібліотеки Лесею Ілярівною Щербанюк. На початку 2000-х на будинку №37 по вул. Українській, 37, де й нині мешкає родина Волкових, установлена меморіальна дошка з барельєфним портретом Р. М. Волкова, який повторює зображення, що на пам’ятнику.

НІМЕЧЧИНА

1972 року І. Клігер покинув Чернівці й виїхав до Німеччини. У Чернівецькій організації Спілки хужлжників зберігається документ, який (мовою оригіналу) засвідчує цю подію: «…у И.Н. Клигера членский билет члена Союза художников СССР изъят. Никакой материальной задолженности за Клигером И. Н. не числится». …На тому колеги й проводили Ігнаца Клігера, який понад 30 років тому стояв біля джерел творчої спілки в Чернівцях. Про подальшу творчість митця відомостей практично немає. В мережі знаходимо лише уривчасті згадки про життя і творчість Клігера в Німеччині. З них зрозуміло, що митець в 1970-80-х роках зосередився на пейзажному живописі.

СКУЛЬПТУРА В ЧЕРНІВЦЯХ І ПАМ’ЯТЬ ПРО ЖИВОПИСЦЯ …

Через 36 років після відїзду І. Клігера його картини нагадали Чернівцям про митця. Дві роботи були експонатами на виставках єврейського мистецтва 2008 року і 2018-го в Чернівецькому художньому музеї – «Уральський пейзаж» (1944), «Пейзаж» (1950). А в ювілейному каталозі Чернівецької організації Національної Спілки художників України (2014) члену творчої спілки І. Н. Клігеру відведені рядки біографічної довідки та вміщений фотопортрет, а в Енциклопедії сучасної України про нього є стаття. Нині в Україні ім’я Ігнаца Клігера згадується також в окремих наукових публікаціях про творчість митців Чернівців. Біографічне есе присвятила йому Софія Березіна («Евреи Буковины. Славные имена». (Чернівці. 2018). А рідним Чернівцям Ігнац Клігер залишив прекрасну згадку про себе. Пам’ять про нього живе у скульптурному творі, який і сьогодні можна побачити в Центральному парку культури та відпочинку ім. Т. Г. Шевченка. Це – композиція І. Клігера «Ольга Кобилянська».

Скульптор виконав її як пам’ятник Ользі Кобилянській і 1952 року його установили перед Чернівецьким драматичним театром. Пізніше твір Клігера перемістили до парку. Скульптура Клігера підкоряє емоційними камерними інтонаціями і проявом творчої художньої індивідуальності автора. Митець доніс до нас незабутній образ письменниці, який є цінним своєю поетичністю і мудрістю людини, що перебуває в гармонії з високою творчістю. Зворушливим словом відгукнулася про цей твір українська поетеса Галина Тарасюк: «…особисто мені найбільше до вподоби (радше – не дратує) маленька непретензійна музейно-паркова скульптура роботи І. Клігера у парку імені Т. Шевченка… Два інші примірники встановлені в літературно-меморіальному музеї її імені та на філфаці Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича. В теплі й затишку скульптура не справляє такого щемного враження, як у тіні дерев старого парку, відкрита всім вітрам, дощам і снігам… До цієї Ольги Кобилянської рідко покладають квіти. Більшість народу, що снує і відпочиває в її улюбленому «городі», навіть не здогадуються, що то – вона. І Ользі Юліанівні, схоже, це подобається. Подобається сидіти у затишку вікових дерев ніким не поміченою і спостерігати за тими, кого з доброго дива колись робила героями своїх творів…». Чернівчани вдячні Ігнацу Клігеру за такий образ письменниці. Адже пам’ять про мистецькі здобутки минулого має цілющу властивість: вона звернена до майбутнього.

Тетяна ДУГАЄВА, мистецтвознавиця, членкиня Національної Спілки художників України

Особлива вдячність авторки за співпрацю і консультації: родині Р.М. Волкова, Л.І. Щербанюк – директорці Муніципальної бібліотеки ім. А. Добрянського, О.В. Банніковій – заступниці директора Обласної універсальної наукової бібліотеки ім. М. Івасюка, науковцям чернівецьких музеїв, кандидатці історичних наук В.В. Гейль (Челябінськ), Ю.П. Гушкевичу – голові Чернівецької Спілки художників НСХУ, художнику Р.М. Лекалову.

І насамкінець прохання-звернення до відділу культури Чернівецької міської ради: Поверніть первісний вигляд пам’ятнику Ользі Кобилянській роботи І.Клігера і невідкладно звільніть його від чужорідної фарби, бо він виготовлений зі скульптурної бетонної суміші. Бажано не тільки виконати рекомендації професійних фахівців, а й прикріпити табличку з іменем Ольги Кобилянської та автора роботи.

Запис Художник Ігнац Клігер: півстоліття в Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Микола Іванович Івасюк – видатний український художник. Народився 14 квітня  1865 року в Заставні Чернівецької області. Після закінчення Вищої реальної школи у Чернівцях навчався в Академіях мистецтв Відня  та Мюнхена. Автор численних історичних та жанрових полотен на українську тематику, портретів, іконописних творів, кіноплакатів та ескізів поштових марок УНР. Працював у руслі академізму та реалізму. Деякі ранні твори позначені естетикою модерну.  Жив у Львові, Чернівцях, Києві, де брав участь у виставках. 1899 року створив першу дитячу художню школу в Чернівцях. 1937 року репресований і розстріляний у Києві. Реабілітований посмертно 1980 року.

Творчість Миколи Івасюка київського періоду (кін. 20-х років) зовсім не досліджена. Про твори, серед яких є і кіноплакати, що їх художник розробляв, коли працював на кінофабриці у Києві, нічого не відомо. Пошуки розпочала Тетяна ДУГАЄВА.

«Завдяки колекції радянського кіноплаката в бібліотеці ім. Вернадського в Києві та її версії в Інтернеті, є можливість побачити їх, – радо повідомила мистецтвознавець. – Я шукала друковані матеріали, періодику тих років, щоби відтворити переїзд Івасюка в Україну, його участь у виставках. Знайшла лише згадку про це в американській україномовній газеті 1927 року «Свобода» та  розшукала каталоги українських виставок 1920-30 років, у яких він брав участь». 

До Києва він перебрався із сім’єю 1926 року з Відня на запрошення радянського уряду на посаду професора Художнього інституту. Омріяний переїзд до України обернувся на тривожне і небезпечне життя в умовах лихоліття сталінського терору та жорсткого контролю в іделогічній сфері. Вже давалася взнаки загрозлива атмосфера Київського художнього інституту, де визрівала більшовистська ідея створення пролетарської мистецької культури. 1927 року Микола Івасюк перейшов на роботу до системи Всеукраїнського фотокіноуправління. Та прогресивні течії у кіномистецтві теж згорталися. На сторінках журналу «Кіно» пишуть про «ворожі сили, які йдуть і лінією формалізму, і лінією прищеплювання національної романтики» (№2, 1931) та рекомендують «…не забувати про ідеологічне спрямування кіномистецтва. Жодних хитань і відхилень від завдання моменту не може бути» (№19, 1929).  Невдовзі розстріляли секретаря цього видання. Від 1930 року Микола Івасюк працює у новоствореному Київському будівельному інституті, базою для якого частково став архітектурний факультет Київського художнього інституту. Хвиля звинувачень у шпигунстві та підготовки терористичних актів прокотилася і там. Воронка каральної машини засмоктувала все більше людей.

М. Івасюк. Кіноплакат «Двійник проти волі». 1928 р. Друк

Інформації про київський 10-літній період творчості Миколи Івасюка вкрай обмаль. Наприклад, газета «Свобода» за 13 січня 1927 року на першій шпальті, інформуючи про переїзд художника до Києва, повідомляє про його «намір написати кілька картин з історії революційного руху на Україні». Знаходяться поодинокі свідчення про участь художника в мистецьких виставках, де експонувалися портрети й картини з народного життя. Про його персональну виставку, яка проходила 1926-го в київському Музеї Революції, повідомляв харківський журнал «Нове мистецтво» (1926, №24, с.18). Бачимо ім’я М.І. Івасюка і в каталогах виставок «На допомогу жертвам повені у Західній Україні» (1927 р., Київ), VI Всеукраїнської виставки (1935 р., Київ-Одеса) та «Мистецтво Радянської України» (1936 р., Харків). За спогадами дочки художника Олени Миколаївни, у 1930-і роки родина митця  дуже бідувала. Виняткової цінності набувають свідчення видатного українського музейника Федора Ернста про те, що київські музеї замовляли художникам портрети «вождів» та «большевицьких вельмож», що давало їм заробіток та рятувало в роки голоду. Зокрема, 6 червня 1933-го він занотував у щоденнику факт складання акту «про портрети, писані Івасюком», серед яких був і портрет прихильника українізації наркома освіти Миколи Скрипника. (С. Білокінь. В обороні української спадщини: Історик мистецтва Федір Ернст. Київ. 2006).

Тоді ж Івасюк звернувся до створення кіноплакатів до фільмів і публікував малюнки для журналу «Кіно». Цей розділ його творчого доробку практично не досліджений. Із кількома рідкісними творами художника маємо можливість познайомитися завдяки колекції українського кіноплаката 1920-1930-х рр., яку зберігає Національна бібліотека України ім. В. Вернадського. Електронну версію цього унікального зібрання розміщено 2012 року на сайті бібліотеки. Серед оприлюднених плакатів знаходимо чотири підписні кіноафіші митця 1927-28 рр.

Його плакати повідомляли про вихід на українські екрани американських кінострічок – «Скарамуш», знятого у дусі «плаща та шпаги»,  та мелодрами «Двійник проти волі». З притаманною автору реалістичною подачею зображень та оповідністю, він передає атмосферу фільмів і розкриває їхню головну ідею. Ці афіші тяжіють до живопису.

М. Івасюк. Кіноплакат «Сорочинський ярмарок». 1927 р. Друк

У плакаті до української кінокартини «Сорочинський ярмарок», прем’єра якої відбулася у Києві та Москві 1927 року, Івасюк окреслює тему та зміст кінострічки, застосовуючи пластичний прийом відтворення кількох окремих кадрів з портретними зображеннями героїв, які дають уяву про головних персонажів та  їх взаємини.

Згадані фільми були чорно-білими й створені в епоху німого кіноматографа. З огляду на це набирає значення колористичне вирішення аркушів Івасюка. Приміром, плакат до втраченого нині фільму «Сорочинський ярмарок» жваво мерехтить традиційними червоно-чорними барвами з біло-вохристими сполученнями. А динамічний похилий шрифт за кольором та ритмікою асоціюється з кипучою атмосферою.

Особливе місце у плакатній графіці Миколи Івасюка посідає твір «Волзькі бунтарі». Він є знаковим у творчості митця з огляду на тему та її мистецьке втілення. Цей кіноплакат Івасюк створив до першої чуваської ігрової кінострічки дозвукового періоду для прокату в Україні. В ній – про повстання в одному з чуваських сіл під керівництвом місцевого вчителя Хурі. Фільм не зберігся. З наукового альманаху Чуваського Національного музею дізнаємося, що прототипом головного героя фільму був Тимофій Ніколаєв (Хурі), видатний борець за національну незалежність свого народу. Ніколаєв-Хурі був членом редколегії першої чуваської газети «Хипар», яка згуртовувала національні патріотичні сили довкола ідеї духовного відродження та розвитку рідної мови. Його розстріляли більшовики як «буржуазного націоналіста» у Казані 1918 року. В одній з опублікованих у музейному виданні статей читаємо: «У 1920-і роки він був національним героєм. Але у 1930-ті роки ім’я Тимофія Хурі викреслили з історії».

М. Івасюк. Кіноплакат «Волзькі бунтарі». 1927 р. Друк

Цікаво розглянути образно-пластичне вирішення кіноплаката «Волзькі бунтарі». Натхненного борця за національне відродження художник зобразив крупним планом на тлі фрагмента храму. Його постать промовисто височіє над загоном озброєних поліцейських. Саме ефект крупного плану є характерною рисою цієї яскравої композиції. Вона динамічно перегукується із притаманною для німого кіно пластикою: пафосною жестикуляцією, красномовним виразом очей і підвищеною емоційністю. Вирізняє цю роботу і такий психологічний плакатний прийом як зображення героя та антигероя, що більш наочно розкриває зміст стрічки.

У мистецькій спадщині Миколи Івасюка плакатна графіка складає групу творів, які збагачують нашу уяву про талант художника. Деякі з плакатів набирають цінності документів, коли стосуються вже втрачених кінострічок. Ці роботи є частиною творчого надбання митця та водночас і складовою різноманітного мистецтва кіноплаката раннього українського кіно.

М. Івасюк. Кіноплакат «Скарамуш». 1927 р. Друк

…Вересневої ночі 1937 року київське помешкання Миколи Івановича Івасюка, що на бульварі Шевченка, 4, обшукали. Художника заарештували, а картини конфіскували. Висунуте обвинувачення у шпигунстві та українському націоналізмі Івасюк не визнав. Але додому 72-річний митець уже не повернувся. Його розстріляли як «ворога народу» за наказом НКВС 25 листопада 1937 року. Так Україна втратила уславленого живописця, автора кількох сотень жанрових, історичних та портретних творів на української тематики. Доля його чималої творчої спадщини здебільшого невідома, а значна кількість творів була вилучена з контексту українського мистецтва. Нині частина творів перебуває у музейних зібраннях Києва, Львова та Чернівців. Окремі – у приватних колекціях, поодинокі ж полотна і досі з’являються на аукціонах.

Тетяна ДУГАЄВА, мистецтвознавець, член Національної спілки художників України

Автор висловлює щиру подяку співробітникам Національного музею українського мистецтва у Львові за надане фото «Автопортрета» Миколи Івасюка.

Газета «Версії» раніше знайомила читачів з творчістю М. Івасюка.

Т. Дугаєва: Микола Івасюк – автор композиції невідомого портрета О. Кобилянської і обкладинки раритетного українського видання. «Версії» №47, 2013 р. ; Фіалкова марка з Відня. Українська Народна Республіка у художній мініатюрі. «Версії» №4, 2014 р.; Микола Івасюк – автор плафона в інтер’єрі Художнього музея в Чернівцях. «Версії» №19, 2014 р.

Запис Кіноплакати Миколи Івасюка. Про маловідому грань творчості митця спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Микола Івасюк – автор плафона в інтер’єрі Художнього музею у Чернівцях

Усі попередні роки про це говорилося непевно і під знаком питання. Але нині доведено, що це саме наш буковинський  художник зумів у живописній алегорії плафона розкрити, як ніхто інший, мету діяльності ощадниці, призначення якої –  перерозподіл фінансів від сфери торгівлі та ремесел до науки та мистецтва, від якого й залежить рівень розвитку духовності, основи основ людського життя.     

Станіслав Яновський (StanislawJanowski). Портрет художника Миколи Івасюка. 1894 рік. Пастель. Зберігається в Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького. У кольоровому варіанті публікується вперше.

арто лише переступити поріг ошатного приміщення Чернівецького художнього музею у Чернівцях, як одразу ж потрапляєш під дивовижний вплив живописного плафона на стелі, що відкривається з другого поверху через наскрізний овальний отвір і саме до якого нібито й ведуть мармурові сходи. Плафон підкреслює небуденність, вивищеність і особливість цього приміщення.

Зовні будинок теж вражає святковістю: його інтер’єр вирізняє цілісний сецесійний вигляд з привабливим декором на фасаді та чудовими вітражами, скульптурними елементами й оригінальними металевими решітками всередині. Безперечно, він є окрасою Чернівців і його гордістю.

Будівництво ж споруди за проектом австрійського архітектора Губерта Гесснера у співавторстві з Прокопом Шупіхом розпочалося 1900 року для Дирекції ощадних кас Буковини. До опоряджувальних робіт з декоративного оздоблення приміщення залучалися  і чернівецькі майстри, архітектори та митці, чиї імена ще належить встановити.

….Дивним чином склалося так, що протягом багатьох років про авторство композиції живописного плафона на стелі згадувалося побіжно. Мабуть, тому, що не було певності в прізвищі. Зазначалася лише ймовірність створення композиції Миколою Івасюком (1865 р., Заставна Чернівецької обл. – 1937 р., Київ, розстріляний НКВС).

Отож, належить внести ясність і наголосити, що авторство буковинського митця є незаперечним. Підстава для цього твердження – дослідження відомого знавця творчості М. Івасюка, українського мистецтвознавця, професора Українського поліграфічного інституту ім. І.Федорова Христини Саноцької (1931-1999). В одній з її статей, опублікованій у Чернівцях, читаємо: «М. Івасюк – автор декоративно-монументального живопису на алегорично-міфологічну тематику розписав плафон ощадної каси в Чернівцях, 1907-08 р.р.» («Митець трагічної долі», «Молодий буковинець» №15, 1990 р.).

Микола Івасюк. Композиція плафона Художнього музею у Чернівцях. 1907-1908 р.р. Полотно, олія

Це традиційна форма плафонів для декоративного оздоблення храмів і палаців. У композиції використано класичний прийом «перспективного  плафона» з ілюзією прориву площини стелі та продовження простору за її межами. Мальовнича багатофігурна композиція була задумана Миколою Івасюком як своєрідна емоційна та змістовна домінанта інтер’єру приміщення. Символіка персонажів твору та їхніх атрибутів красномовно розкривала тему призначення діяльності головної буковинської ощадниці та її роль у діловому житті краю, а це – успішний  перерозподіл фінансів від сфери торгівлі та ремесел до сфери мистецтва й науки, від чого, зокрема, залежав високий рівень розвитку духовної сфери. Саме в такому контексті прочитується зміст твору і саме цю ідею творчо реалізував автор.

Основну ідею твору уособлюють алегоричні жіночі фігури з атрибутами, ангел та численні путті (амурчики) з квітами. Вони зображені у стрімкому русі, у складних сильних ракурсах, літаючими в повітрі серед хмар на фоні неба та колонади. По центру бачимо струнку витончену постать крилатого ангела з трубою, який є провісником і наставником на добрі справи. В його руці символ миру – оливкова гілка. Ліворуч – три жіночі постаті, які репрезентують торгівлю і ремесла. З кадуцеєм, який вважався символом торгівлі та примирення, зображено богиню щастя та успіху Фелісітас. Водночас згадаємо, що кадуцей є традиційним атрибутом і бога торгівлі Гермеса. Слід наголосити, що існують різноманітні відтворення цього символу; відтак одна з форм кадуцея подана в композиції М. Івасюка. Жінка поруч уособлює алегорію ремесел. Вона тримає куделю – давній символ ткацького ремесла й атрибут рукоділля.

Праворуч зображені музи – покровительки поезії, мистецтв, наук і освіти. Одна з них – з розгорнутим сувоєм та паличкою для писання. Можна припустити, що це богиня історії Кліо, яка записувала найважливіші події. Зазначимо, що історію древні греки відносили до мистецтв. Поруч художник зобразив жінку, яка тримає ліру – символ музики й творчості. Відомо, що ліра була атрибутом кількох міфологічних персонажів, зокрема й богині Ерато, яка вважалася музою ліричної поезії. У другій руці у неї смолоскип, що символізує знання та освіту.

З розміщенням у колишній будівлі Дирекції ощадних кас Буковини 1991 року Чернівецького художнього музею, плафон сприймається в новому контексті приміщення цілком органічно. 1992 року проведена його реставрація, яку виконали фахівці львівської філії Українського науково-реставраційного управління. Вони демонтували плафон, здійснили його розчистку, укріплення шару фарби, тонування та знову закріпили роботу на стелі.

Відтак життя цієї алегоричної композиції, сповненої променистої енергії та життєствердження, продовжується у стінах Художнього музею, гідно репрезентуючи творчість славного чернівецького митця. А на етикетці, яка вочевидь буде невдовзі супроводжувати музейний твір, ми прочитаємо ім’я автора плафона Миколи Івановича Івасюка.

Тетяна ДУГАЄВА, мистецтвознавець, член Національної Спілки художників України

Автор висловлює щиру подяку за надання фотографії твору С. Яновського «Портрет Миколи Івасюка» та за люб’язне сприяння в роботі генеральному директору Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького І. Кожану, головному хранителю Д. Посадській та кандидату мистецтвознавства О. Семчишин-Гузнер.

Запис Мистецькі детективи від Тетяни ДУГАЄВОЇ спершу з'явиться на Медіа-Версії.