– Із появою весняного сонечка варто подбати про очищення шкіри, – розповідає Ніна КОЗАК, косметолог. – До того ж нинішня зима затягнулася і це теж позначилося на стані шкіри.

Із настанням тепла шкіра виділяє більше жиру. Тому час скористатися скрабами. Змертвілі лусочки слід видалити з обличчя, щоби вона могла набратися вологи.

Маски, що наносяться на неочищену шкіру, просто не подіють.

Для очищення можна користуватися вже готовими скрабами або кавовою гущею. Щоправда, помітного результату одразу ви не досягнете, бо цю процедуру слід проводити регулярно. Та через кілька процедур шкіра очиститься, гладкою та ніжною. Скраб слід наносити на обличчя раз на тиждень, якщо дуже жирна шкіра – двічі.

– Дуже хорошим скрабом є сіль зі сметаною, – продовжує пані Козак, – їх слід змішати та нанести на обличчя, втираючи на тих ділянках, де найбільше забруднені пори.

Якщо ж шкіра дуже висихає від скрабів, краще взагалі відмовитися від них, не варто травмувати і без того чутливу шкіру. У цьому випадку достатньо вранці та ввечері протирати обличчя безспиртовим лосьйоном. Він видалить змертвілі клітини та заспокоїть шкіру.

Маски від Ніни Козак

Для втомленої після зими шкіри корисними будуть такі маски.

1.  Чайна ложечка курячого жовтка, чайна ложка оливкової олії, кілька крапель лимонного соку, можна додати ще ложечку меду. Все це ретельно перемішати і нанести суміш на обличчя на 20 – 25 хвилин. Змити маску проточною, теплою водою. Потім протріть обличчя тоніком і скористайтеся кремом.

2. Для іншої маски нам знадобиться свіжа петрушка, яку слід розтовкти у ступці, щоби вона пустила сік. Додайте чайну ложку крему для обличчя, декілька крапель вітаміну Е, чайну ложечку жовтка та меду. Розмішайте до утворення однорідної маси. Тоді нанесіть на попередньо очищену шкіру рівним шаром і залиште на 15 – 25 хвилин. Змийте теплою водою.

Важливо: наклавши маску, слід полежати, не рухаючись і не розмовляючи, аби не травмувати висохлою сумішшю шкіру.

Лідія КИРИЛЮК, «Версії»

Запис Як доглядати шкіру обличчя навесні: поради косметолога спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Серед рятівників були і 40 пожежників з Буковини. Вони працювали вахтовим методом: 15 днів – у зоні і 15 – поза нею Шістьох із цих сміливців уже немає в живих. Решта – хворіють. Але тоді, 26 років тому, ніхто з них і не замислювався над небезпекою. Вони просто виконували свій обов’язок. Вони собою прикрили нас усіх.

       У тунель – на БТРах і на 10-12 хвилин

Василь Давидович Кушнірук працював тоді старшим інженером державного пожежного нагляду в СДПЧ–3 м. Чернівці. На момент аварії перебував у Києві на курсах підвищення кваліфікації. 18 травня його направили в Чорнобиль. Вогнеборець пригадує:

–Місто зустріло моторошною тишею. Безлюдні вулиці були посипані піском для зниження радіації. Будинки стояли порожні. Кожного дня чергували на станції по 5-6 годин. 23 травня близько третьої години ночі пролунав сигнал «Тривога» – горіли кабельні тунелі між третім та четвертим енергоблоком. Перед нами поставили завдання не допустити поширення вогню до прибуття основних сил з Києва. Ми в’їжджали на БТРах у тунелі, гасили пожежу протягом 10-12 хвилин і поверталися назад. Довше там перебувати заборонялося, бо можна було отримати велику дозу опромінювання. Але на показники дозиметрів ми навіть не звертали уваги, хоча стрілки зашкалювало, – каже, Василь Давидович

          На вулицях – люди у масках

Микола Васильович Гайдичук наголошує на тому, що робота пожежника не передбачає… роздумів.

–Уже дорогою на Чорнобиль чимало молодих пожежників зазнали психологічних травм, – розповідає вогнеборець. – Адже на трасі, як у фантастичному фільмі, замість звичного руху легкового транспорту тільки спецмашини. Відчувалося, що там, куди вони рухаються, – справжнє пекло. Незвичний вигляд мали й населені пункти. Бо справляли враження мерців: на вулицях – покинуті домашні речі, на балконах розвішана білизна і жодної людини. Вже у Чорнобилі деінде на вулицях зустрічали поодиноких перехожих. Але вони були в масках і прагнули якнайшвидше сховатися.

Страшною загрозою стала пожежа 1988-го року, – продовжує розповідь ветеран. – Тоді горів трансформатор на ЧАЕС. А ще дуже часто горіли ліси. Ліквідувати небезпеку було надзвичайно важко: ми намагалися загасити вогонь, а торф’яний покрив землі «поглинав» воду. Вже тоді усвідомлювали, що разом із димом від вогню у світ летить і невидимий ворог  – радіація. Тому намагалися якнайшвидше локалізувати пожежу.

              Від спеки самозапалювалися будинки

Володимир Іванович Фісюк – ще один буковинець, який проходив службу вахтовим методом у Чорнобилі. Туди потрапив у грудні 1990-го. У Чернівцях працював командиром відділення частини № 3. У Чорнобилі Володимира Івановича призначили командиром відділення другого ходу.

–Увійшов до будинку і здалося, що господарі щойно вийшли з нього на декілька хвилин. Одяг, посуд – усе стояло на своїх місцях, – згадує Володимир Іванович. – А працювали по всій 30-кілометровій зоні. Прибули якось усі частини до села Шипиличі, що за 3 кілометри від Прип’яті. Бо там від сильної спеки будинки загорялися буквально від найменшого пориву вітру. Також згадується, як на свята жителі відвідували місцеві цвинтарі і запалювали там свічки. Часто вогонь перекидався на суху траву і тільки своєчасні дії пожежників запобігали подальшому лиху.

Радіоактивного ураження на ЧАЕС зазнали близько 600 тис. осіб, насамперед це ліквідатори катастрофи та пожежники.

За матеріалами відділу зв’язків із ЗМІ та роботи з громадськістю ТУ МНС у Чернівецькій області

Запис 26 років тому ми важко собі уявляли реальну загрозу аварії на ЧАЕС, кажуть чернівецькі пожежники, ліквідатори аварії спершу з'явиться на Медіа-Версії.