Буковинський етап кубка Євразії-2016 член журі міжнародної авіаційної федерації (ФАІ) Микола ВАСИЛЬКОВ назвав одним із найкращих і особливо відзначив спортивно-технічний клуб «Крила Буковини».

Минулої суботи шипинчани стали свідками міжнародних змагань з авіамодельного спорту – «повітряних боїв» кордових моделей F-2D, на яких перемогу здобула чернівецька команда. «Золото» виборов вихованець чернівецького клубу юних техніків Володимир Омельченко, на другу сходинку п’єдесталу піднявся угорський спортсмен Річард Маді, а «бронза» дісталася цьогорічному чемпіону світу з Київщини Іллі Редюку.

Головний суддя Микола Васильков відзначив Шипинці як одне з найкращих місць для змагань і наголосив, що все це завдяки людському чиннику. 

«Повітряні бої» – видовище доволі захопливе та яскраве. У боротьбу вступають два спортсмени, вони керують своїми літаками із землі. Перед боєм до хвостів літаків прив’язують довгі паперові стрічки. І перемагає той, хто спроможеться пропелером свого літака «нарубати» від стрічки противника якомога більше шматків. Швидкості шалені, кордові моделі дзижчать як залізні мухи. Причому пілоти не мають права виходити з кола діаметром 4 метри. Бій триває 4 хвилини.

«На чемпіонаті світу слабких не буває. Туди приїжджають найсильніші з різних країн.

Дуже був здивований таким поворотом подій. Це для мене велика честь. Із собою брали 12 літаків, з них 5 розбили», – з інтерв’ю І.Редюка після нагородження.

Як розповіла голова оргкомітету Настя СТЕБНИЦЬКА, яка займається цим видом спорту вже понад 10 років – від самого дитинства, кордові моделі передбачають двигун і керуються пілотом із землі за допомоги кількох спеціальних тросиків (корд). Звідси й назва моделей. Кордові поділяються на чотири класи, у кожному з яких пріоритет віддається або швидкості, або маневреності. А вже «повітряний бій» поєднує швидкість і маневреність.

 Голова оргкомітету змагань чернівчанка Настя Стебницька за професією програміст, але  вільний час проводить виключно на аеродромі.

Досить жорсткими є як умови змагань, так і вимоги до літаків. На серйозних змаганнях, як ось у Шипинцях на кубок Євразії, учасники реєструються ще у переддень турніру. Дуже жорсткими є вимоги до моторів: 4-міліметрове сопло, вихлопний отвір не більше 8 мм, діаметр троса-корди не менше 4 мм. Перед стартом обов’язкові тренування – їх називають «підльотами». Це для того, щоби налаштувати мотор і звикнути до повітряних потоків, які в кожному регіоні чи місці різні. Пари на бої визначаються жеребкуванням у день старту. Система олімпійська, із однією поправкою: у першому турі можна поступитися в дуелі. Той, хто спочатку поступився, може розіграти путівку до наступного етапу із такими ж невдахами першого туру. Далі все по-олімпійськи: програв – вибув.

– Я постійно беру участь у різних етапах кубку світу та Євразії. І мушу визнати, що  спортивно-технічний клуб «Крила Буковини» організував змагання, які сприймаються із захватом: це один із найкращих турнірів, у яких я брав участь, – таку високу оцінку буковинцям дав головний суддя чергового етапу кубку Євразії Микола Васильков (Харків), заслужений тренер України, член міжнародного журі ФАІ.

Зрештою, вже навіть те, за словами Василькова, що до Шипинців на Кіцманщині приїхав кубок Євразії, засвідчує, що Буковина має дуже хороший колектив професіоналів.

– Загалом ваш край має міцні традиції авіамодельного спорту, – ділився головний суддя. – Ще з радянських часів Чернівці вважаються добрим місцем для проведення змагань.  Колись тут розігрувався кубок «Золота осінь», який збирав половину Радянського Союзу. Нині ж молода команда підхопила естафету авіамоделізму. Професіоналізм, помножений на гостинність, – особлива риса буковинських пілотів. Зверніть увагу тільки на те, скільки тут дітей!  Організаторам удалося перетворити змагання на свято. Тут і показові виступи літаючого козака, і катання на справжніх двомісних літаках…

Під час змагань.

Не міг не згадати Микола Васильков і про те, що цьогорічного травня чернівецькі спортсмени представляли Україну на Чемпіонаті світу з авіамодельного спорту у класі кордових моделей у австралійському місті Перт. І в командному заліку вони посіли ІІІ місце! В особистому заліку відзначилися 5 українських спортсменів. А золото і світовий чемпіонський титул у класі кордових моделей F-2D «Повітряний бій» серед понад 50-ти спортсменів і юніорів виборов 16-річний школяр Ілля Редюк: у фіналі хлопець переміг учасника від Росії.

Ілля брав участь і в нинішніх стартах на Буковині, як і більшість його колег по збірній українській команді з авіамодельного спорту. У турнірі були представлені також команди з Угорщини та Молдови.

Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії», фото автора та Ігоря ДЕМЕНЧУКА

Запис У Шипинцях змагалися «залізні мухи» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Летовище у… селі

Поки обласний центр Чернівці роками, передаючи об’єкт з однієї комунальної власності в іншу, вишуковує можливості розбудовувати, утримувати і розвивати свій аеропорт, на відстані якихось 20 км від міста помаленьку розкручується ще одне летовище. Приватне. Так, тут не планують приймати «Боїнги», та й навіщо на межі Шипинців і Лужан приймати «Боїнги»? Натомість двомісні «бекаси» і «Ан-2» і малі вертольотики – «Мі-2», а то й дорогі «Робінсони» можуть приземлятися там і злітати звідти з превеликим задоволенням. Адже кожен політ для справжніх поціновувачів неба – це ковток свободи і щастя, а над Буковиною ще й такі дивовижні краєвиди!

• Та авіація – це така складна галузь, що в ній іноді простіше щось зробити, ніж задокументувати це, – зауважує Володимир Захарчук. – Свого часу я орендував у селі колишній військовий аеродром. Таким чином вдалося вберегти його від знищення – адже на що зазвичай перетворюється у нас вільний шматок землі? Або на ділянки під будівництво, або на поле з якимсь, наприклад, рапсом, або на банальне сміттєзвалище… Офіційна оренда, оплата в місцевий бюджет – користь селу. А тим часом ми реконструювали злітну смугу. Зараз вона практично готова, але як рухатися далі? Як, де і які документи потрібно оформляти? Як зробити і оформити заправну станцію на летовищі в Шипинцях-Лужанах для малих повітряних суден? Адже їх і їхнє наземне обслуговування дуже прискіпливо контролюють. На цьому етапі ми застопорилися. І організований нами круглий стіл став потужним поштовхом вперед. Тепер я знаю, що робити далі.

• Участь у клубі «Крила Буковини» – задоволення не з дешевих?
• Так, але по-перше, усі, хто літають – мають серйозні бізнеси, тож можуть собі дозволити такий екстрім. А по-друге, мала авіація не замикається на польотах. Окрім питання, як закінчити і документально оформити злітну смугу, я на круглий стіл з питань малої авіації покладав і інші завдання. Серед них – реклама Буковини. Хочу наголосити, що над підготовкою круглого столу працювала вся команда аероклубу «Крила Буковини». Тож коли більше 40 людей з різних куточків України – з Харкова, Сум, Рівного, Тернополя, та навіть зі США, побачили наш край, якого раніше не знали – вони були вражені. Усі вони розмістилися в Шипинцях у готелі «Під липами», суботнього вечора ми для них організували Купальську ніч – зі співами, танцями, катаннями на човнах і пусканням вінків на воду. Окрім щедрого прийому в Шипинцях, гості мали ще й екскурсію до Чернівців, побачили наш розкішний університет… І, звісно, літали над цією красою. Захопилися і обіцяли обов’язково повернутися. Один з американців, який бував в Україні і робив зйомки під час Помаранчевого Майдану, під час Революції Гідності, з завзяттям тут фотографував Купальські розваги, також знімає фільм про малу авіацію в Україні!

«Іноземець шукає глушини…»

• Чи готова Буковина задовольнити цікавість гостей, підтвердити свою унікальність?
• Насправді – ми унікальні, і саме це треба показувати гостям. Наприклад, готель «Під липами» я навмисно робив не як дешевий мотель. Там є нечаста для наших готелів «фішка» – басейн, також увагу привертає зовнішній ліфт… А всередині – 27 картин у техніці левкасу на теми гуцульської міфології!

Та комфорт з «родзинкою» – далеко не все, чого шукають в нас, наприклад, іноземці. Іноземець шукає глушини. А якщо він ще й екстремал, як я… Тож я знаю, що запропонувати таким вибагливим туристам. Я сам давно захоплююся рафтингом, пройшов усі річки колишнього СРСР, знаю й буковинські маршрути. Окрім своєї садиби «Лекече» в горах Вижниччини, можу запропонувати гостям і справжню автентику – на 11 км вище купив справжню старовинну гуцульську хату, збудовану 1848-го року. Це матиме попит, я знаю.

• Така впевненість базується на досвіді? Кажуть, у вас в «Лекечому» сам американський медіамагнат і нинішній кандидат у президенти США Трамп відпочивав?
• «Сам» не відпочивав, але його діти Іванка і Ерік – відпочивали. Мій син познайомився з ними після свого навчання в Англії. Тож приїхали, ходили на полювання, смакували бринзу, банош, гуцульський мед – і вони таки розуміються на ньому! Знали, як перевіряти, чи мед справжній, витягали з нього ложку і дивилися, щоби цівка стікала безперервно. Дуже їм сподобався наш капусняк. А от холодцю вони не зрозуміли, тож ми їм більше й не пропонували. Їли переважно фасулі (сміється – авт.) Десь в архівах навіть зберігаю фото Іванки Трамп, яка в “Лекечому” коле дрова. Тож, можна сказати, і вона “працювала на Україну” (сміється – авт.)

«Готуємо операторів безпілотників для АТО»

• З гостями зрозуміло, а буковинці – літають?
• Звісно. Наш клуб «Крила Буковини» працює вже більше 10 років. За цей час збільшився, зміцнів, розрісся. Маємо фахових досвідчених пілотів – Степана Сологуба, Андрія Донця, вони навчають курсантів. На двомісний літаку «бекасі» є можливість підстрахувати курсанта, взявши управління на себе. Тож ці легкі літаки досить безпечні. Навіть якщо трапляється щось з двигунами – можна спланувати. Також «бекас» має свій парашут. Так що літають хлопці, навіть АТОшники – Валерій Либюк з Шипинців, наприклад, дуже захопився… Члени клубу періодично зустрічаються, обмінюються інформацією, досвідом. От цей круглий стіл багато що роз’яснив нам. Я злітав у Косів на приватний аеродром Олександра Павловича Яворського, подивився, як вони облаштувалися. До речі, моїм пілотом була єдина в Асоціації приватних пілотів пілотеса – Надія (на фото – авт.). Колеги пообіцяли активну допомогу. Також надати всебічне сприяння обіцяв конструктор, президент Асоціації приватних пілотів Юрій Володимирович Яковлєв.  Адже саме в Шипинцях плануємо робити заправку для літаків – а всі установки для цього мають бути сертифіковані. Плануємо розширюватися. Андрій Донець купив літак, ще один – робиться, А-20, кілька мотодельтапланів купити хочемо. Плани є. Ресурсів поки нема (сміється – авт.).

• Як ще, окрім долучення самих АТОвців до польотів, долучаєтеся до допомоги армії?
• Співпрацюємо з одним із авіагуртків, якому надаємо наш майданчик для моделювання повітряного бою, випробування радіокерованих моделей. Разом з ними готуємо для АТО операторів безпілотників (БПЛ). БПЛ створюється точно такий, як справжній, але меншого масштабу – для того, щоби оператори могли здобувати навики і водночас не нищили під час випробувань дорогу техніку. Підготували вже 7 операторів для АТО.

«Хтось живе, щоб заробляти. А я – заробляю, щоб жити»

• Вкладаєте у все, що робите, власні кошти?
• Працював на іноземні фірми, гарно заробляв – чому б і не вкладати. Хтось живе, щоб заробляти. А я – заробляю, щоб жити.

• Ви – «дитя» СРСР. Як вдалося після такої «школи планової економіки» створити успішний бізнес? Чи не шкодуєте за минулим?
• Я свого часу працював на «Електронмаші», ми постачали продукцію в різні країни. Зв’язки були налагоджені, тож коли Союз і завод розпався – створив власну фірму і продовжив співпрацю. Працював у різних країнах, для цього, звісно, вивчав їхнє законодавство – особливо податкове. Для того, щоб цілком його осягнути, іноді роки минали. Тому сміюся, коли наші депутати, які десь щось поверхово дізналися – вже вдають з себе спеціалістів. Поцілував корову – і вже фахівець у сільському господарстві! За Союзом зовсім не шкодую. Тоді було добре тим, хто не особливо хотів працювати: робота – стабільна, аванс-зарплата – регулярно, звільнити, навіть за пияцтво, було дуже важко. А хто хотів щось зробити – тому не давали. Бюрократія зашкалювала. Наприклад, коли в кінці кварталу аврал, посилено працюємо над постачанням автоматики для заправних станцій для ракет на космодром Байконур – а до мене приходять з перевіркою і закидають, що протоколи партійних зборів не оформлені… Або коли роками працюєш і чекаєш своєї черги на отримання квартири – а твій підлеглий переходить на роботу в райком партії і отримує квартиру за кілька місяців…
• Зараз тим, хто хоче працювати – легше?
• Важко також. Але – можливості є. У світі тим, хто щось робить, надають кредити під малі відсотки, а то й зовсім безвідсоткові. У нас поки що – працюєш і платиш, і чим більше робиш – тим більше платиш. Ми народ такий, що нам треба хоча б не заважати – і ми все зробимо.

«Колись і в нас буде, як в Європі»

• Ваші захоплення ж не обмежуються екстремальними видами спорту?
• У Шипинцях підтримую розвиток боксу. Маємо серед односельчан видатних боксерів – Івана Собка – майстра спорту СРСР, фіналіста ІХ спартакіади України, суддю міжнародної категорії Є
  АБА і тренера фізкультурно-спортивного товариства «Україна»; буває в нас і Іван Герасимович Козак– майстер спорту СРСР з боксу, фіналіст чемпіонату СРСР, який зараз мешкає у Львові. Ми відкрили спортзал, тренуємо понад 30 вихованців. Маємо вже срібного призера молодіжних олімпійський ігор. Звісно, що це юнацькі заняття, і коли діти виростають – ідуть у більш імениті і грошовиті клуби. Але поки ростуть – то не по вулицях тиняються, а займаються спортом, і це прекрасно. У всіх починаннях – як з боксом, так і з малою авіацією – маємо підтримку місцевої влади: Шипинського і Лужанського сільських голів.

• Не плануєте йти у владу, щоби змінювати ситуацію кардинально?
• Багато разів пропонували висуватися депутатом від різних партій – я відмовлявся. Я завжди маю свою думку і можу її висловити. А коли ти депутат – то свою думку тримаєш при собі. У нас влада лиш перефарбовується, а люди при владі залишаються ті самі. Тому й система зберігається. Мені в цьому плані подобається підхід поляків, які свого часу прогнали всю комуністичну верхівку і змінили країну. Бував у Словаччині – там якщо створюєш робочі місця, то звільняєшся від податків на 2 роки. У Німеччині в місті Вупперталь, де живе багато емігрантів, в Ратуші на стендах висять готові бізнес-проекти, щоби емігранти не брали допомогу з безробіття, а відкривали власну справу. Нічого не треба придумувати – бери готове і отримуй кредит з мінімальним відсотком для свого бізнесу! Сподіваюся, що все одно в нас колись буде, як в Європі.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Фото Василя Христафулова

Запис Мала авіація – красиве і корисне спершу з'явиться на Медіа-Версії.