Презентація книги — це насправді подія значно більша, ніж просто вихід ще одного наукового видання. Бо Чорнівське городище — одна з тих пам’яток, які буквально змінюють наше уявлення про середньовічну Буковину. І водночас — місце, де історія ще не закінчилася: її продовжують відкривати просто зараз.

Професор Сергій Пивоваров — один із найвідоміших дослідників середньовічної археології Буковини. Саме він із 1999 року відновив систематичні дослідження Чорнівського городища після попередніх експедицій Чернівецького університету.
Його роботи важливі тим, що він не просто описує знахідки, а намагається відтворити життя людей XIII століття: як вони оборонялися, торгували, воювали, чим користувалися у щоденному житті.

Чорнівське городище — унікальна пам’ятка. Це не просто «давнє поселення». Це укріплений комплекс часів Київської Русі та Галицько-Волинської держави, одне з небагатьох городищ XII–XIII століть, яке досліджене археологами настільки повно.

Чорнівське городище добре зберегло систему оборони, археологи знайшли там сліди реального життя середньовічного прикордонного укріплення, виявлено прикраси, кераміку, елементи побуту, знайдені предмети свідчать про зв’язки Буковини з іншими землями Русі та Європи.

Особливо інтригує те, що Чорнівське городище існувало у дуже драматичний період — напередодні монгольської навали.

Коли археолог бере до рук наконечник стріли XIII століття, це вже не просто музейний експонат. Це слід конкретної людини, яка стояла на валу й дивилася в бік небезпеки в той час, коли змінювалася історія всієї Східної Європи.

Чорнівське городище важливе ще й тому, що доводить: Буковина не була глибинкою, «окраїною». Вона була частиною великого європейського історичного простору. Через цей регіон проходили торговельні, військові й культурні контакти.

На зустрічі в бібліотеці були історики, археологи, краєзнавці, активісти й ті, хто любить і досліджує наш край. Під час презентації Сергій Пивоваров декілька разів звертав увагу на креслення та ескізи Ярослава Волощука — чернівецького архітектора, інженера, письменника й  краєзнавця, який також був присутній на зустрічі.

Сучасна археологія — це вже не лише лопата й пензлик. Це геофізика, аерофотозйомка, GIS-картографія, цифрове моделювання, аналіз металів і органічних залишків.

Суспільний інтерес до археології зараз великий: люди дивляться історичні відео, читають про розкопки, ходять на лекції та презентації. Але паралельно існує проблема нелегальних копачів, які шукають артефакти металошукачами заради продажу. При неконтрольованих розкопках руйнується контекст знахідки — а саме він є найціннішим для науки. На зустрічі було питання і про «чорних археологів».

Археологія — це не просто щось знайти, знайти якусь річ. Для науки важливо де саме вона лежала – у якому шарі, поруч із чим, що було над і під нею.

Тому такі книги й публічні презентації надзвичайно важливі. Вони повертають археологію людям як спосіб зрозуміти себе й своє минуле.

Чорнівське городище — це не лише земляний вал і уламки кераміки. Це місце пам’яті про людей, які жили тут сотні років тому. І поки археологи продовжують дослідження, середньовічна Буковина продовжує говорити.

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Чорнівське городище як історичний детектив: нова книга Сергія Пивоварова… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Кожен відвідувач отримав справжній Cinema Ticket — із зазначеним місцем за столиком, прикрашеним маленькою новорічною ялинкою, та зі святковими смаколиками. Такі деталі з перших хвилин створили  атмосферу затишку й очікування дива…

У своїй презентації Катерина Теленько розповіла про те, як і чому кіно стає важливою складовою зимових свят, як змінювалося відображення тем Різдва й Нового року на екрані з плином часу, та які асоціації викликають ті чи ті стрічки. Лекція була побудована так, щоб не лише занурити слухачів у історію кіномистецтва, а й спонукати до особистих роздумів про світло, сенси й внутрішнє тепло, які ми шукаємо у святкові дні.

Учасники заходу активно ділилися власними враженнями та культурними асоціаціями, і це стало важливою частиною живого діалогу. Адже навіть добре знані сюжети можуть звучати по-різному для кожного — і саме в цьому полягає багатство мистецького сприйняття.

Особливу різдвяну атмосферу зустрічі творила також і Леся Щербанюк, директорка Муніципальної бібліотеки імені Анатолія Добрянського. Завдяки таким подіям бібліотека постає не лише місцем для читання, а справжнім культурним осередком, де народжуються нові знайомства, думки й святкові враження.

Ця кінолекція стала ще одним прикладом того, як мистецтво кіно здатне зігрівати серце й надихати у передсвяткові дні, створюючи атмосферу очікування тепла, добра й людяності.

З прийдешніми святами!
Нехай світ наповнюється тишею Різдва, теплом зустрічей і щасливими дивами…
Дякуємо ЗСУ за мирне небо над Чернівцями!

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Різдвяно-новорічне кіно: тепло думки й святковий настрій у бібліотеці ім. Анатолія Добрянського спершу з'явиться на Медіа-Версії.

«Штука була добра, але зворушуюча. Знана фільмова артистка А. Н. грала ролю героїні і заворожувала публіку», – Ольга Кобилянська, «Апостол черні», 1926.

13 червня 2024-го у Муніципальній бібліотеці імені Анатолія Добрянського відбулася чергова зустріч з обговорення історії розвитку кіномистецтва «Ера німого кіно: Аста Нільсен як символ епохи». Аста Нільсен увійшла в історію культури ХХ століття як легендарна кінозірка, родоначальниця серійних образів фатальних жінок. 

«У кабінеті Ольги Кобилянської на етажерці в «крокодиловій» рамочці зберігається жіночий фотопортрет. Зі світлини сміливо, ніби затягаючи в глибину великих очей, дивиться на нас улюблена акторка письменниці – датчанка Аста Нільсен (1881–1972). До речі, кіно як новий вид мистецтва взагалі підкорило О. Кобилянську. Вона навіть виробила свій підхід до перегляду фільму. Перший раз дивилася, щоби ознайомитися з сюжетом, вдруге йшла до кінозалу, щоби придивитися грі акторів, а під час третього візиту стежила за грою тільки одного актора, який сподобався особливо», –  Юлія Микосянчик, старший науковий співробітник літературно-меморіального музею Ольги Кобилянської.

Перші фільми в історії кіно Луї Лепренса:  Людина, що виходить з-за рогу (Man Walking Around the Corner), 1887; Сцена в саду Раундхей (Roundhay Garden Scene), 1888; Рух транспорту мостом у Лідсі (Traffic Crossing Leeds Bridge), 1888; Акордеоніст (Accordion Player), 1888.

Катерина Теленько розповіла про історію німого кіно.  Переглянули «Прибуття поїзда на вокзал Ла-Сьота»,  днем його прем’єри вважають 28 грудня 1895 року.  Перегляд кінострічок в Чернівцях став можливим доволі швидко, адже перший кінотеатр в місті відкрили ще в 1899 році за адресою Панська, 12 в будинку Пайлера, а пересувні кінотеатри і гастролі європейських прокатчиків стали для міста його якщо не частим, то доволі звичним явищем. Відкриття нових кінотеатрів не змусило себе чекати, а покази найпопулярніших стрічок відбувалися в кінотеатрі “Urania” (пізніше “Central”) в приміщенні зали музичного товариства (сучасна Філармонія), куди сходилися всі представники прогресивної молоді.

«”Вам не треба дивитися роздражнюючі вистави, — сказав він перший і в його голосі пробивсь м’який звук. — Пригадую собі тепер, що ми, ви, Др. Емі, моя сестра і я бачили раз в кіні подібну штуку, коли не помиляюся то це була Ібсена “Примари”. Кажуть, Ібсен писав для хорих”.
Вона заперечила головою.
“Ні, він писав для здорових. Ця штука написана данцем, автором У. Г. виключно для великої артистки, щоб своїм талантом впливати на публіку, не поминаючи і змісту”.
“В тім разі “фантазія””, — закинув Юліян, щоб щось сказати і заспокоїти дівчину…», – Ольга Кобилянська, «Апостол черні», 1926.

Більш детальніше  Катерина Теленько зупинилася на розвитку кар’єри Асти Нільсен. Перший же фільм за її участі «Безодня» (Afgrunden, 1910) забезпечив їй та режисеру Урбану Ґаду контракт на виробництво декількох фільмів у Німеччині, який потім було подовжено до 1915 року.  Зворушливий танець у виконанні Асти Нільсен сприяв популярності цієї трагічно-еротичної мелодрами. «Нова жінка» замінила вікторіанський жіночий ідеал.

Дякуємо Катерині Теленько  та Лесі Щербанюк за першу презентацію  циклу зустрічей про  історію кіномистецтва. Дякуємо  Муніципальній бібліотеці імені Анатолія Добрянського, присутнім глядачам за спільний перегляд фільмів, обговорення, дискусію.

©Тетяна Спориніна,
фото автора

p.s.

p.s.2

17.07.2024

Під час війни дивлюся німі фільми. Вони допомагають абстрагуватися. Особливо в спеку. Коли вдома, через спеку, і є світло. Німі – бо це ж не маніпулювання з метою пропаганди. І ще завдяки цій зустрічі у  Муніципальної бібліотеці Добрянського, у Музеї кіно переглядаю фільми епохи німого кіно, і велику серію Asta Nielsen, де показали понад 20 фільмів… І у Асти Нільсен була своя, особлива The ABC of Love, абетка кохання…

The ABC of Love…

Запис «Штука була добра, але зворушуюча» – ера німого кіно: Аста Нільсен як символ епохи… спершу з'явиться на Медіа-Версії.