Саме так і було з нашою героїнею – херсонкою Лесею, яка вимушено покинула домівку через вторгнення росіян і зараз мешкає в Чернівцях. Саме в нашому місті історія її давніх стосунків з банком сягнула апогею, і саме тут Леся знайшла від своїх поневірянь юридичний захист у фахівців «Карітасу Чернівецької Єпархії».

Коли щедрий банк настільки вам довіряє, що невпинно збільшує кредитний ліміт – не варто розслаблятися, навіть якщо цим кредитом не користуєтеся.

Херсонка Леся С. у серпні 2012р. отримала банківську картку одного із найвідоміших українських державних банків з нульовим кредитним лімітом. Шість років безхмарних стосунків з фінансовою установою не віщували жодних проблем. Аж ось у 2018-му банк почав збільшувати клієнтці кредитний ліміт, який на кінець 2021-го зріст до 50 тисяч гривень. Здавалось би – і нехай собі.

Та у вересні 2021-го клієнтка заблокувала всі свої картки через сумнівні (без її участі) операції. Дуже сумнівні, адже за один-єдиний вересневий день у якомусь столичному універмазі (нагадаємо: власниця картки – херсонка!) за чотири операції списало загалом доступні кредитні 50 тисяч гривень!

Це підтверджується постановою слідчого про визнання Лесі С. потерпілою. Адже вона повідомила про шахрайські дії не лише банк, а й правоохоронні органи. Обидві структури запевнили (звісно, письмово), що звернення взяте до уваги і робиться все можливе для вирішення проблеми.

Натомість, як з’ясувалося згодом, банк не лише не вживав жодних заходів, не проводив службове розслідування, як того вимагає чинне законодавства, а навпаки: звернувся до клієнтки про стягнення з неї боргу – тіла кредиту та відсотків, які нарахував після зняття грошей шахраями! І звернувся не лише до клієнтки, а й до суду.

Хай як нереалістично для скептиків це звучить, але фінансовій установі суд відмовив  в задоволені позовних вимог! Звісно, завдяки грамотному захисту відповідачки, яку забезпечив юрист Кризового центру «Карітасу Чернівецької Єпархії».

Юрист Артем Андрюк (на фото) розповів: підставою відмови банкові суд зазначив те, що клієнтка не знімала кредитні кошти, адже їх зняли треті особи шахрайським шляхом. Про це є підтвердження (витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, а також і вже згадувана постанова  дізнавача про визнання пані Лесі потерпілою). А отже, заява банку є безпідставною та необгрунтованою.

Звісно, банкіри з цим не погодилися. І подали апеляційну скаргу. А тим часом почали знімати нібито заборговані кошти з її зарплатної картки, відкритої у цьому ж банку. Половину суми, яка надходила, як зарплата. І ще були б зрозумілі апетити банку, якби йшлося про якісь сотні тисяч… Але коли надходить копійчані дві тисячі, і одну з них забирає фінансовий монстр – то виглядає трохи дріб’язково.

Також сумно, що розгляд справи правоохоронцями «дещо затягнувся»… Від  вересня 2021-го до лютого 2023-го року  потерпіла від шахраїв пані Леся (мати неповнолітньої дитини) зверталася до правоохоронців Херсону та Києва (адже під час окупації досудове слідство проводилося Оболонським УП ГУНП м. Києва, а Леся тепер ще й вимушено переселена особа), щоб дізнатися про стан розгляду «кримінального провадження за фактом шахрайських дій третіми особами шляхом списання з її карткового рахунку грошових коштів». І що? І нічого…

Але і це ще не все. Зрештою, банк програв і апеляцію! І… продовжив знімати кошти з зарплатної картки клієнтки!!! До того ж – не лише ті борги, які спричинили шахраї. А й судові витрати! Ще раз: судові витрати на суд, який банк програв!!! І тільки оформлена юристом «Карітасу» скарга до Національного банку України змусила повернути клієнтці стягнені судові витрати.

Судові витрати – так. Але не решту стягнутих коштів. «Тіло боргу» банк продовжує стягувати. Попри два рішення суду – першої інстанції і апеляційного.

Тому наступним кроком до справедливості може бути тільки розголос.

Бо великого фінансового монстра таки можна здолати, маючи за зброю юридичні інструменти і грамотних фахівців, які стоять на сторожі правди.

Маріанна Антонюк, спеціально для “Версій”

Запис Переможна юридична зброя «херсонського «Давида» проти «фінансового Голіафа» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Очевидно, що бути християнином – це слідувати вченню Христа. А Він, відповідаючи на запитання фарисеїв, назвав дві найголовніші заповіді: “Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою. Це найбільша й найперша заповідь. А друга однакова з нею: Люби свого ближнього, як самого себе. На двох оцих заповідях увесь Закон і Пророки стоять” (Матвія 22:37-40). Тому серед інших християнських чеснот у “Карітас Чернівці” не лише шанують, а й просувають і навчають – любити ближнього і служити ближньому.

Тож розпочавши зустріч зі святої літургії, згодом порушені у проповіді проблеми продовжили розглядати на трьох частинах тренінгу.

Духовних основ соціального служіння навчав директор «Карітас Чернівці» о. Любомир Іваночко, про лідерство в цьому служінні розповіла менеджерка Школи волонтера Марія Федоряк, а про категорії вразливості потребуючих (родини в складних життєвих обставинах, люди з інвалідністю, люди похилого віку і т.ін.) – менеджерка соціальної школи Леся Кермач. Учасників поінформували щодо систем убезпечення в «Карітас Чернівці». Навчання було націлене на збереження індивідуальності кожної парафії: намагалися не пропонувати шаблонного шляху розвитку служіння, а віднайти напрямки, притаманні кожній парафії.

Учасники Школи були відкритими до спілкування і активними:  знайомилися, обмінювалися контактами, працювали в групах, ділилися думками, ідеями, досвідом – адже насправді початок їхньому служінню вже покладено, а дехто навіть міг хоч зараз представити свої практики у виступах і презентаціях. Зрештою, на наступних зустрічах до цього будуть готові всі спільноти учасників. А тим часом вони проходили тести на рівень лідерських якостей, визначали серед них позитивні і негативні, «мінуси» записували на папері і викидали у смітник.

Зачепили й тему браку часу на служіння, говорили про вдячність – Богові і людям, розглядали і пропонували вирішення проблематичних ситуацій, вкидали у спеціальну скриньку свої побажання і пропозиції щодо наступних навчань.

Про досвід львівської спільноти соціального служіння при храмі Пресвятої Богородиці Володарки України, як стати центром милосердя і добра, дізналися, переглянувши фільм «Жива парафія», а про чернівецький досвід – із презентації про фізичну і духовну реабілітіацію та соціальну адаптацію в Центрі молоді з інвалідністю «Любов лікує» «Карітас Чернівці», яким керує Валерія Мартинюк.

Разом з невеличкими подарунками (блокнотами, ручками, свічками і Святим Письмом) отримали настанову «зберігати скарби не на землі, а на небі» і вирушили додому легкими і рішучими лідерами. Адже тепер вони розширили своє коло однодумців, з якими будуть на постійному зв’язку через спільний чат у месенджері, зможуть поділитися своїми пережиттями і проблемами, невідкладно допомогти одне одному.

Завершили зустріч з налаштуванням: вийшовши за двері, продовжували світити ще яскравіше, ніж раніше, і запалювати соціальним служінням інших!

За матеріалами фейсбук-сторінки “Карітас Чернівці”

Запис У переддень Різдва у “Карітас Чернівці” навчали волонтерів спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Керівниця простору Анна Негрило за кілька воєнних місяців запалила своєю невгамовністю не лише родини переселенців, з дітками яких займається щодня, а й цілий Новодністровськ. На заняття, які вона проводить з дітьми ВПО, просяться і місцеві – і малюки приходять сюди із задоволенням. Підлітки радо долучаються до перегляду і подальшого обговорення фільмів, які демонструють у залі приміщення простору, дружнього до дитини, мами разом з дітьми – до майстер-класу зі скрапбукінгу, який тут проводить волонтерка «Карітасу», а нещодавно батьки вихованців простору навіть організували тут самодіяльний театр і зіграли для дітей казку «Ріпка»!

«Для того, щоб утвердитися у своїх театральних спробах, мусимо не лише самі вправлятися, а й навчатися у досвідченіших майстрів, – розповідає Анна Негрило про ідею «театральної зустрічі на Дністрі». – Дізналися про проєкт «Марко з Котигорошівки» відомих чернівецьких театральних гуртків – «Театру юних чернівчан» міського палацу дітей та юнацтва і студії «Бу-бу-бу» Чернівецького центрального палацу культури, замахнулися на організацію гастролей. Режисери з акторськими колективами радо відгукнулися. І не обійшлося без Божого втручання – усе вдалося за сприяння «Карітас Чернівці»!

Вдалося навіть більше, ніж планувалося. На оголошення про майбутню виставу відреагували не лише мешканці (постійні чи тимчасові) міста Новодністровська, а й охочі із сусідньої Сокирянської ОТГ. Знайшли транспорт і привезли на «Марка з Котигорошівки» ще юних глядачів з родин ВПО і не тільки! Зал Будинку народної творчості і дозвілля «Молодіжний», сцену якого апробовували юні чернівецькі актори, був повний! (Окрема подяка за цей палац – його директору Паламарчук Віктору Семеновичу).

«Подія, можна сказати, історична для нас – каже режисерка, керівниця гуртка «Театр юних чернівчан» Інна Даніліна. – Лиш у червні відбулася прем’єра «Марка…», а вже у серпні – перші гастролі! У нинішні складні часи це удача. Адже через карантини і війну мистецьке життя взагалі майже завмирає. Але ж діти ростуть, розвиваються у грі, і мусить розвиватися їхня уява, творчість. Тому ми продовжуємо працювати з дітьми і для дітей. І для дорослих, звісно, також».

Режисерку підтримує керівник студії «Бу-бу-бу» Іван Данілін:

«Такий швидкий шлях від прем’єри до перших гастролів – це нам винагорода за те, що до прем’єри ми йшли дуже довго – майже півтора роки репетирували – більше онлайн, ніж вживу через ковідні карантини, – сміється актор і режисер. – Уже цього року ми мали би поїхати на театральний фестиваль «Від Гіпаніса до Борисфена» в Очаків на Миколаївщину – але війна унеможливила поїздку. Та фестиваль відбувся – хоч і онлайн, і наша «Котигорошівка» взяла там Гран-прі. Буквально півтора тижні тому ми грали цю виставу і в рамках фестивалю «Мельпомена Таврії» на підтримку окупованого Херсона. І вже зараз – у Новодністровську, де серед глядачів були дітки з банером «Ми вдома, в Україні». Мистецтво не спинити, і ми вдячні тим, хто це розуміє і робить наші зустрічі з глядачами можливими».

Окрім сприяння інтеграції родин вимушено переселених осіб у громаду і їхній адаптації до мирного життя, привезена в Новодністровськ вистава «Марко з Котигорошівки» у постановці чернівецьких режисерів Івана на Інни Даніліних створила в Новодністровську атмосферу свята і новизни, і принесла величезне взаємне задоволення від спілкування.

Маріанна Антонюк,

«Карітас Чернівці»

Запис У Новодністровську «Карітас Чернівці» об’єднав мистецтвом дітей з трьох ОТГ спершу з'явиться на Медіа-Версії.

З самого лише міста виїжджали аж чотири години. А тисячу кілометрів до Чернівців, де мешкає сестра Тетяни, долали три доби.

«Спочатку вирушили в бік Дніпра, – згадує Тетяна. – Годинами стояли в заторах, машини втискувалися в 4 ряди, просувалися по півметра… Уже майже перед Дніпром шукали, де б заночувати. Через знайомих телефоном знайшли (чи ж не диво?) сім’ю, родом з Чернівецької області, куди ми якраз прямували. Ці незнайомці прийняли нас, чужих людей, на ніч як рідних.

Далі ми дісталися Олександрії, але там військові і поліція цілу колону машин розвернули – щось трапилося. Тож поїхали на Кривий Ріг, далі на Кропивницький. Там знайшли місце ночівлі через волонтерів, ночували на меблевій фабриці. Спали як є  – вдягнуті, на матрацах на підлозі, куртками вкривалися…

Далі планували на Вінницю, але звідти знайомі телефоном повідомили, що у них вибухи… Тому об’їжджали центральні траси якимись маловідомими дорогами, і поки їхали – сивіли…»

У Чернівецьку область заїхали з боку Вінниччини, через Новодністровську ГАЕС. Живуть у сестри, люди – знайомі і незнайомі – допомагають, чим можуть. Літній одяг отримали з гуманітарною допомогою, сусіди і віряни розташованої неподалік церкви допомагають продуктами.

Навіть пучок петрушки несуть! – розчулено каже пані Тетяна і додає: «Бандерівці», якими росіяни всіх лякають, це золоті люди…»

І кожна допомога для родини незайва: сама пані Тетяна пенсіонерка, раніше працювала інженером в інституті проблем машинобудування, її дочка в Харкові була приватною підприємицею і мала малесеньку кав’ярню на орендованих кількох квадратних метрах… Звісно, через війну цей дохід втрачений, а годувати дітей, яким у березні і квітні уже в Чернівцях відзначили відповідно 5 і 13 років, треба.

На новому місці дочка пані Тетяни не сидить без діла – кілька днів на тиждень волонтерить, іноді й 5-річного Петруся з собою бере. А бабусі порадили звернутися по допомогу до «Карітас Чернівці».

Невідомо, як ще довго родина вимушено гостюватиме на Буковині. Щодня пані Тетяна з острахом читає новини і телефонує старшій дочці, яка з сім’єю залишилася в Харкові.

«Наша квартира зараз, на щастя, вціліла, –  зітхає наша співрозмовниця. – Ми живемо в промисловому районі міста, де уздовж Проспекту Героїв Харкова розташовані великі підприємства. Але зараз цю промзону обстрілюють щодня. Тому чи буде нам куди повертатися, і як скоро з’явиться така можливість – невідомо».

А наразі дякують Богу за все, що мають, а головне – за збережені життя. Бо впевнені, що тільки з Божою поміччю їм вдалося дістатися сюди цілими і неушкодженими.

На фото: пані Тетяна (праворуч) з сестрою прийшли по допомогу до «Карітас Чернівці»

Запис «Якби не Божа поміч, нас би вже не було серед живих» – родина переселенців з Харкова спершу з'явиться на Медіа-Версії.