Міжнародний поетичний фестиваль «MERIDIAN CZERNOWITZ»
стартував, мандрував, дарував, дивував, читав, співав, презентував, завершився…
Незабутні моменти, амбіційність, несподівані відкриття, яскраві події, творчі зустрічі, емоційність – зрештою, ІІІ фестиваль дійсно незрівняний. Як і попередні.
І не варто шукати, чого бракувало цьому фестивалю, адже кожний міг знайти те, що йому співзвучне.
І вже почалася підготовка до наступного фестивалю …
І він теж буде матиме прихильників, критиків, перспективу і продовження…

Подія: “Herzzeit” – поезія Пауля Целана у виконанні Петра Рихла та Марка Бєлорусця.
Локація: Будинок Пауля Целана

Листок пам’яті  Паулю Целану
Георг Дроздовський

Той, хто шукає хвилю,
передчуває море.

Той, хто марить про морок,
заклинає смерть.

В темні безодні слова
ти ринувся за обома:
слово хвилею стало,
з хвилі виросла ніч.

Їхніми скалками
були твої вірші,
яких можна діткнутися тільки наосліп,
не довіряючи образам,
що їх пізнали
запечатані очі.

Одначе ми відаєм:
Той, хто тобі дарував їх,
вдаряв у струни кіфари,
навіть якщо Еврідіка
не повернеться більше ніколи,
ні Суламіт з попелястим волоссям,
яке ти з болем
голубив.

Волосся, розчесане вітром,
розтеклося у хвилі.
В ній порятунок.
Спи у цій певності,
спи, любий брате!

Переклад Петра Рихла

Петро Рихло – літературознавець, перекладач, доктор філологічних наук, професор кафедри зарубіжної літератури та теорії літератури Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.  Модератор поетичних читань.
Під час Міжнародного поетичного фестивалю посол Німеччини в Україні Крістоф Вайль від імені німецького президента Йоахіма Гаука вручив Петру Рихлу нагороду – орден «За заслуги перед ФРН».

Зима
Пауль Целан

Тепер, матусю, сніжно на Вкраїні…
Вінець Месії – мов разок страждання…
Моя сльоза тебе уже не стріне.
З усіх постав – лиш горде німування…

Ми вже при сконі – чом не спиш, бараче?
Цей вітер теж не стлумить наші схлипи…
Чи й справді є ще в цім холоднім шлаці
серця-знамена й руки-смолоскипи?

Я не змінився в цих темнотах світу:
що жде мене – рятунок чи офіра?
З моїх зірок тріпочуть, наче віти,
урвані струни прегучної ліри…

Година руж повисне невблаганно
і згасне. Лиш одна… понад руїни…
Що виросло б, матусю, – квіт чи рана, –
коли б і я зник у снігах Вкраїни?

Переклад Петра Рихла

З книги “Решетки языка”
Пауль Целан

Нет,
не голос, а
поздний шорох, дан, чужевременно,
твоим помыслам в дар,
наконец пробужденный сюда,
он – зародыш листа, сообразного оку,
сочится, глубоко процарапан,
живицей,
не рубцуясь.

Переклад Марка Бєлорусця

Марк Бєлорусець – перекладач з німецької, публіцист.
Модератор поетичних читань.
Володар премій:
Премія Австрійської республіки для перекладачів (1998);
Премія Андрія Білого, Санкт-Петербург (2008);
Премія за переклади Міністерства освіти, мистецтва та культури Австрійської республіки (2010).

Я СЛЫШАЛ
Пауль Целан

Я слышал, что есть
в воде камень и круг,
и слово одно над водой,
оно камень в круг замыкает.
Я видел, мой тополь спускался к воде,
я видел, как плечи он зарывал в глубину,
я видел, как к небу корнями он молит о ночи.

Я за тополем вслед не спешил,
я просто с земли подобрал его мякоть,
обликом царственно схожую с оком твоим,
и, сняв с тебя цепи словес,
стол окаймил, где лежал этот мякиш отныне.

С тех пор я мой тополь не видел.

Переклад Марка Бєлорусця

Близькість могил
Пауль Целан

Чи знає ще хвиля Південного Бугу,
яку тобі, мамо, чинили наругу?

Чи відають ще вітряки серед поля,
як же серце твоє знемагало від болю?

Чи ж ні осокір, ні верба неспроможні
розвіять твій сум, твої думи тривожні?

Чи з посохом квітнучим ходить ще Бог
між пагорбів світлих і темних відрог?

Чи стерпиш, матусю, як в давні роки
ці тихі, німецькі, болючі рядки?

Corona
Пауль Целан

Осінь ласує в мене з руки своїм листям:
ми подружились з нею.
Ми вилущуєм час із горіхів
і вчимо його знову ходити:
Час вертає назад у свою шкаралущу.

В люстерці – неділя,
у маренні спиться,
уста кажуть правду.

Мій погляд блукає до лона коханої:
наші очі стрічаються,
ми шепчемо темні слова,
ми кохаємось палко, як мак і пам’ять,
ми спимо, наче вина у мушлях,
як море в кривавому місячнім сяйві.

Ми стоїмо край вікна обійнявшись,
вони з вулиці нас розглядають:
вже час, щоби знати!
Вже час, щоб каміння навчилось цвісти,
щоб забилося серце в тривозі.
Вже час, щоб настав-таки час.

Вже час.

Переклад Петра Рихла

ПСАЛОМ
Пауль Целан

Кто вылепит снова нас из земли и глины,
Кто заговорит наш прах – никто.
Никто.

Восславлен же будь, Никто.
Ради тебя мы
хотим расцветать.
Навстречу
тебе.

Ничто были мы,
есть мы и будем
всегда, расцветая:
розой-Ничто, розой-
Никому.

За-
вязью душевно светлой,
пыльцою небесно пустынной,
венчиком рдяным
от слова-раны, что возвещали мы
над, о над
тернием.
Переклад Марка Бєлорусця

Цієї осені має вийти друком  книга  Петра Рихла і  Лариси Цибенко  «Листування Пауля Целана з Інґеборґ Бахманн».  Петро Рихло перекладав лише листи Целана, а Лариса Цибенко  – тільки листи Бахман.

Відкладений час
Інґеборґ Бахманн

Надходять суворі дні.
На невідь коли відкладений час
видніє на горизонті.
Доведеться тобі зав’язати шнурки
і прогнати собак на багнища.
Тому що риб’ячі тельбухи
вже задубіли на вітрі.
Ледве тліє багаття люпину.
Твій погляд блукає в тумані,
на невідь коли відкладений час
видніє на горизонті.

Потойбіч тоне твоя кохана в піску,
він запорошує їй волосся,
він затуляє уста їй,
він прирікає її на мовчання,
він потверджує, що вона смертна
і готова прийняти розлуку
після кожних обіймів.

Не оглядайся.
Зашнуруй черевики.
Собак віджени.
Рибу викинь у море!

Надходять суворі дні.

Переклад Петра Рихла

Від порогу до порогу
Пауль Целан

Кажи й ти,
кажи останнім,
висловлюйся.

Кажи —
проте ні не різниться від так.
Надай мовленому ще й смислу,
дай йому тінь.

Дай йому вдосталь тіні,
дай йому стільки,
щоб вистачило на тебе, розподіленого,
білого між ніччю і днем і ніччю.

Поглянь навколо:
бачиш, як всюди жвавішає —
конає! жвавішає!
Правду каже той, хто висловлює тінь.

Але маліє місце, де ти стоїш:
куди тепер, оголювачу тіней? куди?
Обстежуй вись і возносся.
Ти тоншаєш, стаєш непомітнішим, кращим!

Кращим. Якась нитка,
до якої він хотів спуститися, зірка,
щоб плавати унизу. Внизу,
де він бачить себе мерехтливим:
в мертвім зибу
слова блукливого.

Переклад Василя Стуса

Stumme Herbstgeruche.
Пауль Целан

Stumme Herbstgeruche. Die
Sternblume, ungeknickt, ging
zwischen Heimat und Abgrund durch
dein Gedachtnis.

Ein fremde Verlorenheit war
gestalthaft zugegen, du hattest
beinah
gelebt.

Фрагмент читань можна послухати на  YouTube – 
http://www.youtube.com/watch?v=UOGi-fbV0GA&feature=youtu.be

Продовження – http://versii.cv.ua/pohlyad/mozayika-zustrichej-ta-sposterezhen-chastina-2-pro-muzikantiv-poetiv-mandrivnikiv-i-perekladachiv-festivalyu/18740.html

Тетяна СПОРИНІНА, “Версії”,
фото автора

Запис Мозаїка зустрічей та спостережень… Частина І спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Студенти презентували  двомовний сценічний колаж «Час серця» за листами Інґеборґ Бахманн та Пауля Целана

 Мій погляд блукає до лона коханої:

наші очі стрічаються,

ми шепочемо темні слова,

ми кохаємось палко, як мак і пам’ять,

ми спимо, наче вина у мушлях,

як море в кривавому місячнім сяйві…

Пауль Целан, 1948.

Їхнє кохання літературознавці називають незвичайним та загадковим. Можливо, через те, що Пауль та  Інґеборґ були знані та відомі німецькомовні поети, до того ж такі різні… Що по черзі крізь довгі роки побачень і розлуки роздмухували свої почуття один до одного, що їхня любов, зрештою, переросла у віддану дружбу… Інґеборґ – родом із австрійської родини, її батько свого часу вступив до лав націонал-соціалістичної фашистської партії. Та 1948 році у Відні вона несподівано знайомиться із Паулем Целаном, чернівчанином, який називав себе «втраченою людиною»…

– Здавалося б, між такими людьми мало виникнути відчуження, проте Інґеборґ стає ініціаторкою близьких стосунків з Паулем, саме вона передусім живить їх, – розповідає директорка музею-синагоги Ґрьобціґа Маріон МЕНДЕС. – Їхні почуття не вичерпувалися лише якоюсь людською приязню. Їх єднала і спільна любов до німецької мови, якою вони творили, і культурна спадщина габсбургської монархії. Пізніше Пауль Целан одружується з француженкою Жізель де Летранж, знатного французького дворянського роду. Та через кілька років він намагається відновити стосунки з Інґеборґ, щоби дати один одному те, що не встигли під час першого знайомства у Відні.

Кілька років тому листування Пауля Целана і Інґеборґ Бахманн з’явилось друком у Німеччині. Тож у пані Маріон Мендез виникла ідея – на основі листування створити виставу  за участю молодих виконавців з Чернівців та землі Саксонія-Ангальт. Зокрема, узяти участь у цьому сценічному колажі запросили студентів ЧНУ (факультету іноземних мов, а також відділення журналістики філфаку). Вони із німецькими однолітками готували його протягом десяти днів у Центрі зустрічей для молоді в Ґрьобціґу, де вже було реалізовано чимало інтернаціональних молодіжних проектів, в тому числі і театральних.

Незабаром український читач також матиме змогу познайомитись із листуванням, над перекладом якого українською мовою працювали літературознавці проф. Петро Рихло (Чернівецький університет) та к.ф.н. Лариса Цибенко (Львівський університет).

За словами пані Маріон, увесь двомовний перформанс, презентований у  студентському клубі «Контакт», будується навколо листів, нашвидкуруч написаних коротких записок.

– Це листування є свідченням дуже інтенсивного і, на жаль, не завжди безболісного довгого діалогу, тривалих стосунків… Ми використали у сценічному колажі оригінальні, живі записи поезій у виконанні авторів – П.Целана та І.Бахманн, фрагменти з промови Пауля Целана з нагоди вручення йому престижної літературної премії у німецькому просторі, – каже Маріон Мендез. – Тут лунає і  клезмеровська музика з Галичини, класичні твори для кларнета Ігоря Стравінського та уривок з різдвяної ораторії Баха і навіть французький шансон.

Центральними темами перформансу є антисемітизм і самотність, які пронизують листи обох митців. Ці нотки притаманні й раннім поезіям Пауля Целана, написаним у його чернівецький період життя й у румунському трудовому таборі.

– Ми їхали до Німеччини і не знали, що на нас там чекатиме, – розповідає Кристина МОКЛЯК, студентка факультету іноземних мов (французька філологія). – На парі зарубіжної літератури викладачка запропонувала нам взяти участь у проекті. Сказала, що знання німецької мови не обов’язкові, бажані лише якісь акторські навички. Я ніколи не була в Німеччині, до того ж уся поїздка оплачувалася організаторами проекту, тому погодилася. Якогось відбору не було, тому що охочих було небагато: хтось не зрозумів, що відбувається, хтось вирішив, що це не для нього…

Чернівецькі студенти 10 днів репетирували в невеличкому селі біля Ґрьобціґу. За словами Кристини, працювали з ранку до вечора, проте така робота для усіх виявилася надзвичайно приємною. Насамперед через керівника проекту, режисера-постановника Маріон Мендес, яка щодня розповідала молоді про життя Пауля Целана, намагалася пояснити усі тонкощі його непростих стосунків з Інґеборґ, з Жізель.

– Маріон написала сценарій до вистави, вона детально пояснювала, що відбувається у кожній сцені і чому – саме так. Під час репетицій ми намагалися якомога вдаліше втілити свої ідеї, спільно змінювали їх. Загалом наш перформенс дуже метафоричний, символічний. Наприклад, він починається зі сцени, коли ми читаємо книжки поета із зав’язаними очима. Тобто, йдеться про те, що люди читали поезії Пауля Целана і не розуміли їх, – каже Кристина. – У Німеччині на прем’єру прийшло дуже багато людей, переважно старшого віку. Довго нам аплодували після вистави, підходили до нас, хто як міг намагалися висловлювали своє захоплення  – німецькою, англійською, російською мовами… Наприклад, до мене підійшла жінка, яка розповіла, що була у Чернівцях, які їй дуже подобаються, вона не очікувала, що наш виступ буде таким емоційним, що аж мурашки бігали по її тілу…

Цікаво, що, на відміну від Німеччини, на чернівецьку презентацію прийшла переважно молодь. Звісно, тут було багато друзів та одногрупників тих чернівецьких студентів, які брали участь у цьому сценічному колажі. Загалом враження від цього цікавого проекту – позитивні. І справа не лише у цікавих сценічних рішеннях і хореографічних знахідках, тобто, власне в естетичному задоволенні. Важко втриматися, щоби гідно не відзначити загалом активну культурно-просвітницьку діяльність Українсько-німецького культурного товариства при центрі Gedankendach, результатом якого став цей спільний проект (з музеєм-синагогою м. Ґрьобціґа (Німеччина) та багато інших. Адже, звісно, у Чернівцях про Пауля Целана останніми роками багато говорять, проте, насправді, чи багато знають про нього звичайні чернівчани?

Ігор КОНСТАНТИНЮК, «Версії»

«Знаєш, Інґеборґ, чому я так рідко писав тобі упродовж останнього року? Не тільки тому, що Париж загнав мене у жахливе мовчання, з якого я й досі не виборсався; але й тому, що я не знав, що Ти думаєш про ті короткі тижні у Відні. Який висновок міг я зробити з твоїх перших, хапливо накиданих рядків. Інґеборґ?.. Можливо, я помиляюсь, можливо, все виглядає так, що ми уникаємо одне одного саме там, де воліли б зустрітись, можливо, моє мовчання є промовистішим за твоє, позаяк темрява, яка накладає його на мене, давніша»

(З листа пауля Целана до Інґеборґ Бахманн, париж, 20.8.1949. переклад Петра Рихла)

Запис Що ви знаєте про кохання Пауля Целана? спершу з'явиться на Медіа-Версії.