Звідки беруться у Чернівцях іноземні студенти? Чому ці хлопці та дівчата залишаючи домівки для навчання, їдуть саме до Чернівців, конкретно – до БДМУ? Звідки вони взагалі дізнаються про існування Чернівців? Виявляється, нічого містичного тут немає, а є певний бізнес, ціла низка агенцій, які за договорами з певними ВНЗ рекламують навчання в них і рекрутують студентів, забезпечуючи валюту – у конкретному випадку для БДМУ – та й маючи собі певний зиск також. «Наші гроші» відстежили посередників і ціни на таке залучення від 2015 року. І з’ясували: конкурентність у цьому питанні не забезпечується, хоча нібито й через поважні причини. А от неконкурентне залучення до БДМУ студентів з Азії за рік подорожчало на 13%.

Найчастіше, з’ясували «Наші гроші», договори на залучення громадян Азії на навчання в університеті БДМУ укладає з такою собі фірмою-посередником «The MD House» (Індія). Нинішнього жовтня, як повідомляється у системі «Прозоро», БДМУ за 3,67 млн грн замовив у цієї фірми послуги із залучення на навчання 325 громадян  Азії. Тобто, кажучи простіше, щоби у медвиші з’явився один іноземний студент, БДМУ має сплатити 11 300 гривень. «Наші гроші» не конкретизують, що входить до цієї суми, можна тільки припускати навздогад: реклама, проспекти, поштові видатки, організація співбесід з кандидатами, утримання штату агенції, приміщення, оргтехніка тощо… Дорога справа – іноземні студенти. Та, мабуть, для ВНЗ все ж таки вигідна, бо гроші за навчання перекривають не лише залучення абітурієнтів…

Як усе в Україні, ціна на іноземних студентів піддається інфляції: ще у вересні 2018 року медуніверситет замовляв цій же фірмі залучення громадян Азії на 13% дешевше – по 10 тис грн. за особу. А вже у жовтні громадян Африки до БДМУ постачати – чи то пак, залучати! – взялося таке собі ТОВ «Джудік» за 10 920 грн за особу. Загалом же від 2015 року ціни за виконаними угодами «крутилися» близько 10 тис. грн.

Кажуть, нефайно рахувати чужі гроші. Але ж останній тендер супроводжувався скандалом саме через конкуренцію.  

Ще до аукціону суперник і єдиний конкурент, такий собі Мохамед Мутазаккі із Харкова скаржився до АМКУ на завідому дискримінаційність тендерних вимог. Мутазаккі запропонував у півтора разу нижчу ціну 6 651 грн за особу. Однак його відхилили, формально – через невідповідність наданої документації умовам тендеру. Підприємець повідомив, що має значний успішний досвід залучення іноземців у заклади вищої освіти України, але його договори не тендерні й не комерційні, оскільки він залучав абітурієнтів безоплатно. Однак адмінколегія АМКУ не задовольнила скаргу, бо, на думку адмінколегії, скаржник не довів та документально не підтвердив  це.

Але наведемо ще цікаву інформацію від «Наших грошей», так би мовити, для роздуму.

Закупівлі з таким предметом і сумою в Україні здійснював тільки Буковинський медуніверситет, причому постачальником у 2016-2018 роках була лише фірма «The MD House». Індійською «The MD House» і чернівецькою «МД Хаус» зі статутним капіталом 1 тис грн володіє громадянин Індії Шарма Суніл, мешканець Чернівців. Загалом від 2015 року дві ці фірми плюс  Шарма Суніл як ФОП уклали з Буковинським медуніверситетом угоди на 16,60 млн грн. Навіщо  ж їм безкоштовно?

Іван ДУПА,що не втрачає здатності дивуватися…

Запис Інфляція на іноземних студентах, або Кому в БДМУ безкоштовно – невигідно спершу з'явиться на Медіа-Версії.

На фотовиставці «Намасте, Індія!» представлені світлини, які пані Оксана зробила у січні 2018 року під час тритижневої подорожі Індією. На світлинах невеличкі індійські мміста Рохтак, Агра, Джайпур, Удайпур, Маунт-Абу, Амрітсар, Батінда, Мумбаї, села штату Хар’яна, кордон Індії з Пакистаном і одна світлина з Делі.

Виставка триватиме до 14 грудня 2018-го.

Більше фото з виставки за посиланням – «НАМАСТЕ, ІНДІЯ!» ВІД ОКСАНИ ПЕТРИНИЧ

©Тетяна Спориніна,
фото автора і SergyiS

Запис Фотовиставка подорожі Оксани Петринич «Намасте, Індія!» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Голова Національного банку Валерія Гонтарева відпочивала під час відпустки на морі, а також – місяць вона провела в екзотичній Індії. Про це Гонтарева розповіла в інтерв’ю “Українським новинам”.

Як відомо, 10 квітня 2017 року Валерія Гонтарєва оголосила про свою відставку. У вересні того ж року у Нацбанку заявили, що Гонтарєва буде перебувати у відпустці своїм коштом до офіційного звільнення.   “Цілий червень, я як планувала, відновлювала сили в Індії. Після цього я з вересня перебуваю в Києві. Влітку ще їздила з дітьми й онуками на море”, – зізналася голова НБУ.   Окрім того, у вільний час у Києві Гонтарева активно відвідує публічні заходи – виставки, театри та інше.   “До речі, у вівторок була в театрі на Лівому березі. На жаль, я 9 місяців ніде не можу працювати й не можу займатися професійною діяльністю, тому що де-юре я дотепер є головою Національного банку, хоча де-факто я перестала ним бути ще 10 травня”, – зазначила вона.

18 січня президент України Петро Порошенко вніс до Верховної Ради проекти постанов щодо звільнення Валерії Гонтаревої з посади голови Національного банку України. А на її місце Порошенко хоче призначити Якова Смолія.

Запис Під час 9-місячної відпустки Гонтарєва засмагала на морі та відвідувала Індію спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Викладачі Буковинського державного медичного університету, студенти БДМУ різних факультетів із задоволенням переглянули концерт, який підготували студенти. На заході був присутній Надзвичайний та Повноважний Посол Індії в Україні Маноджа Кумара Бхарті.

Від 1 вересня 2011-го у Буковинському державному медичному університеті почав функціонувати медичний факультет №3, на якому здійснюється підготовка іноземних громадян за спеціальностями “Лікувальна справа” та “Педіатрія”. Географія представників зарубіжних країн надзвичайно різноманітна. Це і вихідці країн Європи, Америки, Ближнього Сходу, країн Азії, Африки та СНД. На даний час це представники більш ніж 40 держав різних куточків нашої Планети. Найбільша кількість іноземних студентів (майже 80 %) – це вихідці з далекої Індії.

Більш детальний фотозвіт за посиланням – СВЯТКУВАННЯ ДНЯ 3-ГО МЕДИЧНОГО ФАКУЛЬТЕТУ БДМУ.

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Відзначення Дня Медичного факультету №3 БДМУ спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Мандрівниця розкриває всі таємниці: де і як оформляти візу, де жити, куди їхати та скільки це коштуватиме. Вона розповідає також про ті непомітні деталі, що допоможуть під час перебування в екзотичній країні. 

Пролог

Отже, якщо Індія  – ваша давня мрія, купуйте квиток і збирайте речі! Ця неймовірна країна переповнена колоритом і речами, яких нам не зрозуміти. Країна з неймовірними океанами, дивовижними Гімалаями та стародавніми храмами.

За 28 днів ми з другом проїхали 6130 км і побували в різних частинах країни. Ця мандрівка була  здійсненням однієї з найбільших мрій мого життя. Та, першочергово, вона  стала випробуванням на витривалість. Інколи я розчаровувалася в собі, зрозумівши, що не готова витримати такий тиск ззовні. Автобуси без вікон, бруд і недоспані ночі давалися взнаки. Та Індія завжди, навіть у моменти найвищого відчаю, змушує тебе дивуватися і приносить незабутні враженння.

 Скільки коштує самостійна мандрівка до Індії  

Сама подорож не потребує багато грошей. Гроші витрачаються, переважно, на квитки та  візу. Але кожний знає свої можливості й потреби. Тому сума може бути в рази більшою або меншою. Все залежить від самого мандрівника.

Віза: Є два варіанти отримання візи до Індії. Перший – електронна віза до 30 днів, 60 доларів. Ви відкриваєте її самостійно й оплачуєте карткою. Це дуже зручно, єдиний мінус – дуже довга анкета англійською. Плюс цієї візи – вам не дають конкретної дати, коли маєте в’їхати в країну. У Вас є місяць, тож від дати прильоту рахуються дні перебування. З електронною візою Ви можете прилетіти в Бангалор, Мумбаї, Калькутту, Гоа, Нью-Делі та ще кілька міст.

В аеропорту паспортний контроль проходити не треба, тут сканують відбитки ваших пальців і пропускають. Подати заявку на візу можна тут: https://indianvisaonline.gov.in/visa/tvoa.html

Інший варіант – відкриття візи у посольстві. Там процедура стандартна. Всі дані читайте на сайті посольства: http://www.embassyofindiaukraine.in/

Квитки на літак. Їх треба обирати заздалегіть. Ми летіли AirArabia, з пересадкою в Арабських Еміратах. Квитки обійшлися в 480 доларів в обидві сторони (на одного). Квитки шукайте тут: http://www.skyscanner.com.ua/

На день ми мали 600 рупій на кожного (долар – 68 рупій). Це менше ніж 10 доларів. Інколи витрачали менше, інколи – трохи більше.

Житло. За готелі платили від 300 до 500 рупій на двох. Майже завжди в готелях була гаряча вода і чудовий вид з вікон – на Тадж-Махал, Гімалаї або океан.

Нічні потяги класу Sl (сліппер) дають змогу заощадити на готелі, але треба брати із собою спальник. Ніч у потязі – а це приблизно 500 км – коштуватиме десь 300 рупій. Не рекомендую подорожувати  нічними автобусами для місцевого населення класу Normal. Як правило, європейцю це важко витримати: брудно, протяги, всі чхають і кричать, водій зупиняється в полі або в страшних темних провулках.

 Містами курсуть вело- і моторікші, ціну за проїзд виторговуйте у водіїв самі. Та знайте: вони Завжди називають ціну вдвічі-тричі, а то й учетверо вищу за реальну. Одна година на моторікші коштує приблизно 150 рупій.

Що треба взяти із собою в Індію: теж важлива інформація, що допоможе Вам зібрати наплічник і не взяти зайвого.

 Про 5 місць, які варто відвідати, почитаєте далі, а тут розповім про наш маршрут. Ми прилетіли до Нью-Делі, переночували в першому ж готелі без скла у вікнах і наступного дня нічним поїздом вирушили до столиці сикхізму Амрітсар. Після трьох днів в Амрітсарі відправилися автобусом  до Дхарамсали. – дивитися на Гімалаї Знову автобусом ми повернулися до Нью-Делі, де пересіли на поїзд до Агри. Там ми побачили Тадж-Махал.

Через кілька днів нічним-таки автобусом  ми потрапили до Варанасі. Я очікувала на брудний Ганг і смог від спалених для поховання мертвих тіл, але побачила центр духовних практик Індії. За деякими даними, Варанасі більше 5 тис. років. Місто вражає і заворожує.

Найскладнішим було дістатись до океану. Ми купили квиток з Варанасі до Мумбаї, потяг їхав 22 години.

Ще через декілька годин нас чекав потяг до міста Магдаон, їхав він ще ніч, а далі треба було годинку їхати на автобусі – і ось він океан!

І насамкінець уроком для нас стало скасування нашого поїзда за два дні до літака, на відстані 2000 кілометрів. Нам довелося повертатися через Мумбаї на автобусі і нічним потягом до Нью-Делі, де ми ледь не запізнилися на літак. А все тому, що нам не сподобався Нью-Делі і ми вирішили ще на зайвий день повалятись  біля океану.

Здійснюйте свої мрії, їдьте туди, де страшно, але дуже хочеться!

Золотий храм в Амрітсарі

Скільки вже місяців пройшло від нашого повернення з Індії, а я все ще не вірю, що побувала в Амрітсарі. Це була одна з моїх заповітних мрій, як для когось Париж чи Нью-Йорк. Я безліч разів уявляла собі, як житиму в безкоштовному гуртожитку на території храму, як буду там почуватися…

Там неймовірно. Містично. Незабутньо.

 Амрітсар розташований на півночі Індії у штаті Пенджаб. Cикхізм – головна релігія штату. Про сикхів можна писати окрему статтю, бо це – унікальна релігія. На відміну від індуїзму, в якому існує безліч каст, що ділять суспільство за походженням і ремеслом, у сикхізмі всі рівні між собою. Саме тому один день на тиждень кожний сикх працює при храмі безкоштовно.

При храмі два гуртожитки: один для індусів, інший – для іноземців. Будь-хто може жити там безкоштовно. За правилами, можна зупинитися на три дні, але на практиці можна жити й більше. В гуртожитку є гаряча вода, що для Індії – безперечний плюс.

Крім того, цілодобово працює кухня і їсти можна безкоштовно. Кухня дуже специфічна і не всім буде до смаку. Їсти треба на підлозі, столових приборів немає. Тому спершу почуваєшся дискомфортно і незграбно, до того ж десятки індусів дивляться як ти їси. Але з часом і до такого звикаєш.

 Туристів з інших країн у місті дуже мало. Тож мало не кожний третій хоче сфотографуватися з тобою на удачу або хоче сфотографувати із тобою свою дитину. Це дуже втомлює і навіть нервує. Але я намагалася бути привітною і фотографувалася з цими людьми, бо для них – це знак на удачу.

Озеро навколо Золотого Храму – святе, відвідування Золотого Храму очищує від гріхів не тільки сикхів, а й людей усіх релігій. На вході до храму слід здати взуття і помити ноги. А заходити треба з покритою головою – як жінкам, так і чоловікам. У храмі ідеальна чистота і весь час співають молитви, тож атмосфера дійсно дуже заспокійлива й гармонійна.

До Амрітсара дуже зручно діставатися нічним поїздом з Нью-Делі. Це місце ще не надто наповнене туристами, тож відчуваєш там справжні спокій і гармонію. Це чудове місце, щоби переосмислити життя й самого себе.

Дхарамсала, або Нова оселя Далай-лами

Якщо Ви подорожуєте Індією і хочете релаксу в тиші з видом на Гімалаї – вам до міста Дхарамсала. Зручніше за все діставатися сюди з Амрітсару: автобусом, який щодня відправляється о 12:00, до Дхарамсали їхати приблизно 6-7  годин.

Особливість цього міста в тому, що тут живуть переселенці з Тибету, які прийшли сюди після його анексії Китаєм. Тут зараз живе і Далай-Лама. У його резиденції можна гуляти, молитися та відвідувати лекції.

Місто розташоване на висоті 1457 метрів над рівнем моря, а над містом нависають Гімалаї. Ми приїхали сюди вже увечері. Яким був мій захват, коли зранку через моє вікно до мене заглядади величезні гори. До речі, готелів у місті багато, на різні смаки. Ми зупинялися в найдешевшому, який обійшовся нам у 350 рупій на двох (60 рупій  – 1 долар).

Тут можна купити все, щоби піти гуляти в Гімалаях, Та чому не варто гуляти без гіда, я згодом розповім. На ринках можна знайти крутий одяг на будь-який смак, є й непогані секонд-хенди.

Тибетці дуже побожні, тож храмів тут дуже багато. Заходити можуть усі охочі. Щоби помолитися, треба крутити барабани, на яких написані численні молитви.

 У Дхарамсалі дуже чисто і смачно, там дуже привітні люди, чисте повітря, величезний спектр розваг і туристичних принад. Можна медититувати, ходити в гори, на лекції або на вечірки (яких тут у сезон дуже багато). Це надзвичайне місце, яке не варто оминати в подорожі Індією.

Усі дороги ведуть до Мумбаї

Мумбаї, або Бомбей, навіть звучить магічно, тож не дивно, що всі дороги в Індії все одно приведуть тебе в Мумбаї. Там стоять Ворота Індії – арка, закладена на честь прибуття 1911 року короля Георга V. Там є тротуари, колоніальна архітектура і є можливість відпочити від метушні та бідності Індії.

Навіть якщо у ваших планах немає Мумбаї, ви все одно потрапите на чудовий вокзал дорогою на Гоа: саме звідси туди вирушає нічний поїзд. Вокзал просто перехолює дух, він величезний і прекрасний.

Якщо маєте кілька вільних годин на пересадку в Мумбаї, то від вокзалу зможете пішки дійти до головних туристичних і гарних місць. Дорогою від вокзалу до океану можна знайти галереї, музеї, бібліотеки, дешеві базари з одягом і дуже приємні парки. Але варто зважати, що в Мумбаї досить дорого, особливо в центрі. На набережній Вас зустріне готель, який мені нагадує Будапешт (за фотографіями, там я не була).

Ви можете насолодитися морською прогулянкою із видом на головні туристичні місця міста. У спеку такі прогулянки дуже корисні, особливо після 26 годин на третій полиці в індійському потягу.

Мумбаї – місто контрастів: саме тут найбільші трущоби та найбагатші маєтки Індії. У місті можна зустріти людей, обвішаних діамантами (не жарт), і тих, що помирають від голоду на тротуарі. Індія така. Та якщо Ви лише проїздом в цьому місті, то хороша і цікава прогулянка Вам забезпечена.

Що їдять і де живуть священні корови?

 Головним символом Індії, на мою думку, мають бути не слони. Слони зустрічаються вже ближче до Шрі-Ланки, а от корови є всюди. Їх багато і вони священні. Їх не можна їсти, ображати, а слід годувати й поважати. Корови про це знають, тож поводяться дуже поважно і гордо.

Корова є священною твариною в індуїзмі, джайнізмі та зороастризмі. Раніше корову ввжали священною у Стародавніх Греції, Римі та Єгипті. В індуїзмі корова порівнюється з матір’ю, вона забезпечує людей молоком і молочними продуктами. Для більшьшості населення Індії, які є вегетаріанцями, це головні продукти.

У багатьох районах Індії, вважається правильним годувати корів перед сніданком. Нерідко можна побачити як місцеві жителі виносять коровам їжу, яку будуть вживати самі (рис, чапаті). Корови знають такі місця і приходять їсти (їх годують також у кафе і на ринках).

Ночують вони на вулицях, як собаки, лише більші. Спочатку це виглядає дуже незвично, але згодом ти звикаєш до цього і навіть не звертаєш на них увагу.

 Загалом індійські корови зовсім не схожі на наших: вони вільні, незалежні і нікого не бояться. Крім корів, можна ще зустріти і биків: вони іноді агресивні, але чіпати їх так само не можна.

Я всім серцем полюбила індійських корів, тож іноді мені чогось не вистачає на українських вулицях…

Чому Тадж-Махал розчаровує?

Із Тадж-Махалом у нас якось одразу не складалося. По-перше, з Нью-Делі ми мали їхати до Агри (міста, де розташований цей величний пам’ятник) вагоном класу Normal, до нього ми не влізли, тому їхали «зайцями» в тамбурі першого класу. Враховуючи, що перед цим ми провели ніч в автобусі теж класу Normal, а в Індії майже ніде немає кави, їхали ми весело.

По-друге, місто просто жахливе: в ньому все якось не так. Усі заробляють на туристах, духовність відсутня. Тож після прекрасних Амрітсара і Дхарамсали Агра вводить у ступор. Але всі мої гнівання розігнав номер за 3 долари з видом на Тадж-Махал. Правда, більшість часу його закриває смог, на його тлі люди вішають білизну, а мавпи весь час намагаються щось у тебе вкрасти. Але це теж  Індія.

Вже на підході вас оточує неймовірна кількість продавців, які хочуть продати вам ВСЕ. А потім ви купуєте квиток, доречі не дешевий (750 рупій, 68 рупій – 1 долар). Там тобі ніхто не каже, що ти платиш ще й за вхід в усі туристичні місця міста. Я, наприклад, помітила це десь за тиждень. Тож читайте, що написане на квитках!

У цієї споруди така гарна історія і таке сумне сьогодення. Тисячі туристів, які товчуться всюди і роблять фото в стилі «Дивіться, я тримаю Тадж-Махал на руці» створюють амосферу, яка робить це місце схожим на що завгодно, але не на гробницю.

Крім того, більшість туристів – індуси. Вони не часто бачать іноземців, а фото з іноземцем – це дуже престижно. Тож у тебе виникає відчуття, що ти сам – Тадж-Махал і всі приїхати сфоткатися з тобою. Це згодом стає не надто веселим. Але такі вже у індусів звички.

 Коли ти звикаєш до шаленої кількості людей навколо й до того, що споруда зовсім не біла, а сіра, все ж  починаєш дивуватися кропіткій роботі, орнаментам та величі гробниці. І все це для однієї людини. Однієї! Це вражає.

Їдучи до Тадж-Махалу, я знала, що там буде багато туристів і не буде спокою. Але кількість людей мене  вразила. Найкрутіше в цьому місці – численні кафе на дахах, з яких видно Тадж-Махал. І візьміть собі номер з видом на Тадж: воно реально того варте! Але не бронюйте готелі заздалегідь, торгуйтеся на місці, коли вже бачите що Вам пропонують. Не можу сказати, що хочу туди повернутися колись, але й не шкодую, що була там.

Запис «Якщо Індія – ваша давня мрія, купуйте квиток і збирайте речі!» спершу з'явиться на Медіа-Версії.