Афіша запрошення у краєзнавчий музей досить красномовна. Маю на увазі світлину на афіші.

«Працюючи в різних формах, включаючи живопис, фотографію, інсталяції, відео та перформанс, концептуальні роботи Полатайка поєднують політичні та культурні теми та часто спираються на його досвід як українського канадця. В одній з найяскравіших робіт Полатайка, «Колиска» 1995 року, художник піддавався впливу радіоактивності в забрудненому регіоні поблизу Чорнобиля, повернувся до Канади та протягом 14 місяців брав у себе кров, а потім створив інсталяцію в Художній галереї Менделя (Саскатун), яка включала нікельовану ванну з кров’ю» /інформація з Саскачеванської мережі колекціонування творів мистецтва/.

У дворику Чернівецького краєзнавчого музею зібралися представники мистецької спільноти, журналісти, студенти, мешканці міста — щоб слухати, бачити, згадувати, сперечатися і просто бути поруч. Це була частина перша зустрічі з Тарасом Полатайком — митцем, що несе в собі досвід глобального, але не зрікається локального. Він наголосив: завжди відчував себе чернівчанином, хоч і працював у різних країнах. Та все ж усе зафіксовано: запис події вже оприлюднений Краєзнавчим музеєм, і його можна переглянути.

Хто такий Тарас Полатайко?

Українсько-канадський художник. Тарас Полатайко народився 1966 року в місті Чернівці. «Потім вирішив стати художником і вступив спочатку у Косівське художнє училище, а потім — у московський Строгановський художній інститут». 1989 – емігрував з України до Канади. Навчався у Канаді. Магістр образотворчих мистецтв (живопис, перформанс, критична теорія), Університет Саскачевану, Саскатун, Саскачеван. У середині 1990-х здобув визнання як концептуальний художник у Північній Америці. У Канаді став відомим перформансами, інсталяціями та відеоартом. У 2014 році через події Революції Гідності повернувся в Україну, де активно включився в культурні процеси країни.

Полатайко є яскравим представником сучасного мистецтва, але його роботи завжди мають живу нервову енергію — болю, спротиву, надії.

Серед публічних виставок Полатайко в Канаді – Музей сучасного канадського мистецтва в Торонто, Музей сучасного мистецтва Монреаля, Художня галерея Вінніпега, Музей Лондона, Художня галерея Великої Вікторії, Художня галерея Маккензі, Художня галерея Данлопа та Художня галерея Менделя.

На міжнародному рівні роботи художника виставлялися в таких місцях, як Національний художній музей України (Київ), Український інститут Америки (Нью-Йорк), Künstlerhaus Schloß Balmoral (Франкфурт), Фонд Антоні Тапіеса (Барселона), Замок Уяздовський (Варшава), Artspace (Сідней), Національний музей сучасного мистецтва (Белград) та 25-та Бієнале в Сан-Паулу.

Тарас Полатайко: мистецькі акції та проєкти в Чернівцях /подій і акцій було набагато більше, але це те, що я знайшла в інтернеті і на деяких була сама/.

2015
Повернення з Канади після Майдану. У Чернівцях засновує Центр сучасного мистецтва «Bunker», платформу для сучасної культури Чернівців, де відбуваються виставки, концерти, лекції, кінопокази та дискусії що стосуються сучасної культури, а також соціально важливих акцій.
2016
15 серпня — закликає мешканців та ЗМІ допомогти відродити забутий парк GÖBELSHÖHE у Чернівцях.
Початок проєкту «Австро-Грецький стиль» на локації залізничного вокзалу.
8 вересня. Перформанс «Перестаньте вивозити ліс!» на вокзалі Чернівців із критикою вирубки Карпат.
2017
Українсько-польска виставка «Гібридна Виставка» у Bunker, Національному художньому музеї України та галереї Лабіринт.
11 серпня — у єзуїтському костелі презентує проєкт «Хода Довіри» Роберта Саллера як куратор від Bunker за підтримки Zenko Foundation.
2019
Організатор першого у Чернівцях Джазового фестивалю «MuzaHyst».
2020
29 серпня — мистецький перформанс «1923–2020» на Центральній площі, присвячений поверненню та пам’яті пам’ятника «П’єта». Художник: Віолетта Олійник. Куратор: Тарас Полатайко.
Інтерактивна звукова інсталяція «Пам’яті полеглих» на руїнах пам’ятника «Чорний орел» . Художник: Віолетта Олійник. Куратор: Тарас Полатайко.
2021
Організатор міжнародної мистецької резиденції «Frontera Frustrata». 
Акція «Паспортизація Австро-Греції» на Центральній площі.
7 травня — в Bunker (за запитом) відбувається акція «Паспортизація Австро-Греції».
18 січня — «Діамантовий пес» — мультимедійна акція у громадському просторі Чернівців.
Видання артбуку «Дух та Історія Австро-Греції».
2022
Із початком повномасштабного вторгнення запускає онлайн-платформу Someone Prays for You — спершу фотопроєкт, потім платформа для міжнародних митців. Кошти від мистецтва спрямовуються на підтримку трьох підрозділів ЗСУ.

2023

«Народний арт-об’єкт» – інтерактивна інсталяція на Соборній площі перед пам’ятником радянській армії.

2024
19 грудня — офіційне відкриття виставки «Someone Prays for You» у Bunker. Представлені твори 20 українських і західних митців, кошти від продажу яких спрямовується на термінові потреби фронту. 

…Вперше побачила і почула Тараса Полатайка у листопаді 2014-го, коли у Чернівецькому художньому музеї відкрилася виставка «Війна. 11 портретів»… Його слова про роботу над проєктом звучали про те, як мистецтво, що не прикрашає реальність, а говорить про неї прямо. Тепер, через майже 11 років, я знову слухаю Тараса Полатайка — але вже в іншому просторі, в іншому часі, коли війна дужче нависла над нашою державою.

Тарас Полатайко справедливо й проникливо пояснює, що дитинство в Чернівцях (місті з декількох культурних шарів, насиченому архітектурою сецесії) формувало його внутрішній культурний код — природно західний, а «рускій мір» був чужим і окупаційним… Дві точки — листопад 2014 і червень 2025 — обрамлюють величезний пласт мистецької і людської роботи. Пройдено довгий шлях, у якому художник залишався вірним собі: не мовчати. Він висловлює свою правду — можливо, незручну, провокативну, таку, з якою не всі погодяться. Але саме це і є сутність справжнього мистецтва: бути простором для діалогу, сумнівів, заперечень. Адже правда — не те, що подобається всім, а те, що змушує думати. Його перформанси, живопис і тексти — це завжди сміливе висловлення позиції, небажання бути «декорацією» режимів чи політики.

Одним із ранніх і показових прикладів політичного перформансу Тараса Полатайка стала його робота 1992 року «Художник як політик: у тіні пам’ятника». Про це автор розповідав у дворику музею, але роздивитися слайди презентації на екрані у ще світлу годину доби було майже нереально. Але знайти інформацію про цей перформанс у просторах інтернету є можливим. У цій роботі митець поставив під сумнів рішення увічнити постать генерал-губернатора Рея Гнатишина як символу всіх українців Канади до 100-річчя української імміграції. Стоячи нерухомо біля пам’ятника, повністю вкритий бронзовою фарбою, Полатайко сам став «живим пам’ятником» тим, хто залишився невидимим для історії.

У 1995 році  Полатайко представив серію Glare, створену за мотивами репродукцій картин Казимира Малевича. Він навмисно включав у живопис «засвітки» — відблиски, що символізували інформаційні спотворення. Серія Glare – це діалог між ілюзіонізмом та абстракціонізмом, фотографією та живописом як жанрами мистецтва.

Продовженням цієї теми стала виставка «Скотома» (1998), де художник через автопортрети досліджував явище «сліпої плями» — метафору чогось, що є настільки очевидним, що стає непомітним, невидимим, зникає з поля зору.

Отож. 6 червня у дворику Чернівецького краєзнавчого музею відбулася перша частина презентації творчості художника та перформансиста Тараса Полатайка.

Це була подія, в якій поєдналися спогади, діалог, мистецтво і присутність. Чернівці слухали — хтось уперше, хтось давно знайомий із його виставками, перформансами, кураторською роботою. Митець говорив щиро й просто. Про війну, про відповідальність, про шлях у мистецтві — від навчання в художній школі до сьогоднішніх нових форм висловлення. Про Чернівці, які завжди були частиною його внутрішнього дому, і про те, чому важливо бути тут зараз.

Попереду — друга частина, вже цієї п’ятниці. Це ще одна можливість побачити, почути, осмислити. І, можливо, не лише мистецтво, а й себе.

Окрема вдячність Тарасу Полатайку — не лише за його творчість, а й за волонтерську діяльність. Упродовж цих років війни він активно підтримує українських військових, організовуючи допомогу і з-за кордону, шукаючи обладнання, амуніцію… 

Наступна презентація і зустріч із Тарасом Полатайком відбудеться 13.06.2025 о 20:00 у контексті міжнародного дня «Ніч в Музеї». Вхід вільний.

Більше інформації про зустріч 6 червня за покликанням – Розповідь Тараса Полатайка про творчість у дворику Чернівецького краєзнавчого музею… 

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис «Моя культура там, де сецесія…», – Тарас Полатайко спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Проєкт триває на онлайн-платформі практично від початку повномасштабного вторгнення. А нещодавно частково «матеріалізувався» у виставку в галереї «Bunker» у Чернівцях – там, де, власне, й зародився насамперед як спосіб допомоги найближчим людям місцевої художниці Віолетти Олійник, батько і двоє братів якої стали на захист Батьківщини з перших днів великої війни. Віолетта і сама перетворювала свою творчість на зброю: і ювелірні вироби на продаж виготовляла, і навчилася дрони робити… А згодом відгукнулася на пропозицію об’єднати зусилля для більшого результату.

Виставка увійшла в 13-ку найяскравіших сучасних мистецьких подій в Україні, які рекомендує до відвідування «Суспільне Культура».  Про ідею проєкту і етапи її втілення розповідає куратор виставки, відомий українсько-канадський художник, чернівчанин Тарас ПОЛАТАЙКО.

Доброчинна інтернет-галерея

«Почалася війна, і Віолеттині рідні – тато і два брати, старший і молодший, – одразу пішли на фронт. На власних машинах, у цивільному одязі – боронити Київ. Вони вже мали досвід війни від участі в бойових діях від 2014 року. Треба було десь брати амуніцію… Це тепер ми вже ці всі слова знаємо – «броніки», «дрони», «реби» і т.д. – а тоді для нас це все лише починалося… – згадує Тарас. –

З’явилася ідея мистецької акції – зробити серію фотографій і спробувати продавати онлайн. Саме фото – тому що це робиться швидко, і можна роздрукувати тираж. Спало на думку, що у нас же багато хто вміє робити якісь невеличкі речі руками: вишивають, вирізають… Навіть старші люди роблять якісь маленькі гарні речі. Знаю, що багато знайомих моїх батьків точно таке роблять. Я попросив у них такі невеличкі штучки – які би, умовно, поміщалися в кишеню.  Щоб я міг ходити з ними Чернівцями і при нагоді шукати якийсь контекст для фото. Серед них були різьблені твори мого батька Яреми Полатайка і вишивки маминих подруг: Євдокії Несторяк, Ніни Фень та Лідії Мельник.

Згодом я цю серію надрукував і виставив. А хлопець моєї доньки в Торонто створив щось на кшталт інтернет-магазину: щоб можна було зайти в будь-якій точці світу і придбати те, що сподобалося. Заходиш на наш сайт, вибираєш роботу, купуєш – гроші надходять на рахунок. А роботу треба надіслати покупцю – цим я і займаюся уже три роки.

Україна тоді була на перших шпальтах усіх світових медіа, тож купували дуже жваво. Відповідно, за ті кошти ми дуже багато закуповували необхідних речей для фронту. І згодом наше житло перетворилося на склад, який був цим усім завалений: бронежилетами, берцями, прицілами, тепловізійними дронами, ребками, кровоспинними та іншим такмедом…

З термодронами, до речі, була цікава ситуація. На самому початку війни брат Віолетти сказав що було б класно якби на дрон причепити тепловізор, для спостереження вночі!… А виявилося, що така «штука» вже є! Тож ми кинулися їх купувати. Але тоді якраз уже всі за тим кинулися… Тому товар від нас «втікав» – спочатки шукали в Румунії, і Польщі, потім знайшли і купили у Франції на Лазурному березі. Поступово все було викуплено. Так дійшли до Аляски, звідки треба було переправляти у валізах знайомих, бо термодрони не можна переправляти через американський кордон …»

Гасло «Слава Україні!», викладене кровоспинним такмедом

«І от у цей період, коли житло більше було схоже на склад, а я – на СММщика, який постійно оновлює дописи на сторінці в інтернеті, Віолетта якось, розбираючи ці завали і сортуючи, що кому відправляти,  виклала із кровоспинних засобів літери «СЛАВА УКРАЇНІ», – продовжує художник. – Я тоді аж загорівся: це точно треба сфотографувати, це мусить зберегтися! Це ж із кровоспинних засобів викладено, ці слова! Аж мурашки по шкірі пішли від усвідомлення потужності цього символізму.

Десь у цей час мені написала давня знайома з Канади, художниця Дженет Кардифф, мабуть найвідоміша в світі художниця з аудіоарту, роботи якої представлені в найбільших музеях світу.  Як і більшість сучасних художників, вона працює з різними жанрами. Тож повідомила, що спеціально для нас зробила серію колажів і хоче передати їх задонатити. А я ж уже собі сформулював концепцію – що це моя серія фото маленьких мистецьких штучок, розміщених у якомусь контексті…

Тож за якийсь день я цю ідею переформатовую так, що проєкт стає відкритим для всіх охочих художників. І вони починають донатити! Так це переросло в онлайн-галерею, до якої долучилися понад два десятки митців».

Віртуальна платформа і реальний «Bunker»

«У галереї «Bunker», що в Чернівцях, представлені роботи шести художників – тих, які фізично є в місті. Решта митців-доброчинців, які долучилися до проєкту, живуть в Канаді, Англії, Австрії, Штатах. Їхні роботи купують по інтернету, а якщо хочуть придбати роботи, які бачите тут – я їх пересилаю.

Хотів у чернівецьку виставку включити роботу Дженет Кардифф – якщо не зображення (акварелі можна придбати на інтернет-платформі), то саунд-арт.  У неї є чудова звукова інсталяція, поліфонічна вокальна композиція  Spem in alium за твором, написаним англійцем Томасом Таллісом у 1570 році. Це дуже складний хоровий твір, розписаний на 40 партитур, його виконують 8 хорів по 5 голосів у кожному, виконавці мають стояти «підковою», тоді мелодія «рухається змійкою» – і коли слухач перебуває в центрі «підкови», тоді ця музика має найбільший ефект, справляє найбільше враження.  Дженет це відтворила: записала 40 треків, розмістила «підковою» 40 якісних колонок у приміщенні, і це виконання можна слухати, як «вживу». Цю роботу закупили найвідоміші музеї світу.

Та я усвідомлюю, наскільки важлива для цього проєкту якість звуку, тож не хотів би спаскудити цю ідею поганим втіленням…  Також постало би питання авторських прав – як їх правильно оформити, якими фінансами вкластися, і чи доцільно це робити в благодійному проєкті, яким ми акумулюємо кожну копійку для фронту… Тож роботу Дженет ми не представляємо – але в нас у «Бункері», як тло виставки, просто звучить твір Томаса Талліса, а я розповідаю цю чудову історію (сміється). Висловлюємо подяку Дженет таким способом…

Другим до нас додався Стас Туріна – знаний український художник, який певний час був важливою частиною відомого мистецького колективу «Відкрита група», яка репрезентувала Україну на кількох Венеційських Бієннале поспіль. Зараз він працює самостійно, в нього є серія рисунків «Нескінченний натюрморт». Нам він прислав конверт з рисунками «Новою поштою» і сказав – просто беріть…

Далі почали додаватися інші. Чернівчанин Сергій Колісник – художник і музикант, надав серію, яка називається «Птахи». Це зображення, створені ним з модулів, які він обертає, накладає, крутить і компонує, по-різному суміщає – і в цьому процесі ці форми починають нагадувати традиційний буковинський орнамент. А ще схожі на fpv дрони. Тож кошти від продажу цих робіт також спрямовуються на купівлю дронів.

В окремому залі розміщені роботи Івана Салевича. Ми з ним давні друзі, і він запропонував свої роботи тоді, коли прочитав у газеті про те, що Віолетта сама робить fpv дрони. Передав серію своїх пейзажів, які почали дуже гарно продаватися. Тож довелося навіть ще додати робіт.

Ще один художник, який долучився до виставки – киянин Богдан Макаренко, який опинився в Чернівцях одразу після початку повномасштабного вторгнення, коли Київ був під загрозою, і так і залишився тут дотепер. Мав виставку в нашому Художньому музеї, творить у нашому місті. Живописець з твердою рукою і тонким відчуттям кольору.

«Брати»

Важливе місце на виставці посідає згадка про перформанс 2023 року «Брати» Віолетти Олійник у Люблінській галереї «Лабіринт». Це велике фото дівчини з кропив’яною сорочкою, яку вона плела для своїх братів.

«У Любліні Віолетта упродовж трьох днів втілювала казковий сюжет про зачарованих братів, яких злі чаклуни перетворили на лебедів, і тільки жертовні дії сестри можуть їх урятувати від закляття,- розповідає Тарас Полатайко. –  Треба лише за три дні встигнути сплести сорочку з попередньо зірваної кропиви, не проронивши при цьому ані слова. Віолетта це робила. Причому робила серед розміщених на стінах галереї фотографій братів і сестер, яких розлучила війна. Це були дитячі світлини її подруг, знайомих – брати яких зараз воюють. Дехто надав світлини з братами, які вже загинули. Віолетта зробила їх чорно-білими. Тобто на світлині хлопчик і дівчинка, він – чорно-білий, а вона – в кольорі…

Відвідувачі галереї сприйняли її акцію дуже щиро – навіть бігали в аптеку і приносили дівчині якісь креми для її зранених рук. Також високу оцінку подія отримала від польських художників».

Коли говорять музи – ворожі гармати мовчать

«Насправді за три роки хвиля зацікавленості війною дещо вляглася, – визнає Тарас Полатайко. – Та й коло покупців замкнулося: спочатку роботи купили друзі – всі, хто хотіли підтримати Україну, потім друзі друзів, далі охочих стає все менше. Війні три роки, іноземне оточення з нею звиклося, ця ситуація для них стала, на жаль, нормою. Вже немає такої динаміки, яка була спочатку, але все одно наші спільні зусилля генерують донати для ЗСУ».

Куратор виставки зауважує, що твори, які виставлені на продаж у галереї «Bunker» – порівняно недорогі, 50-100 доларів. Ціни в канадських доларах що є 2/3 від американського долара. Купують їх зазвичай не колекціонери, а просто ті, хто переживає за Україну та наших захисників. Покупці онлайн-галереї – переважно закордонні – у нас справжні поціновувачі не мають грошей, а багачі не аж так кохаються у мистецтві. Та перед Різдвом продажі були дуже гарні. І на виручені кошти вдалося закупити знову багато турнікетів, які спиняють кров і рятуються життя. Як не дивно, їх досі бракує.

А окрім придбання творів з галереї, можна також взяти участь у їх розіграші, долучившись до збору на банку для 117 бригади. За донат від 100 грн можна виграти роботу Стаса Туріни, а за найбільший донат – отримати принт Віолетти Олійник.

Таким чином мистецтво допомагає нашим військовим нас захищати, а ворожі гармати змушує мовчати.

Маріанна Антонюк

Запис Коли «Хтось молиться за тебе…» спершу з'явиться на Медіа-Версії.