Олег Лундстрем – керівник джазового оркестру, занесеного до Книги рекордів Гіннесса як найстаріший у світі безперервно діючий бенд. Прикметно, що музикант знав – серед його предків був і Тарас Шевченко.

Небіж Шевченка теж «заробив» заслання

Дід Олега Лундстрема по матері, Петро Прокопович Валуєв – українець, внучатий небіж Тараса Григоровича, народоволець. Його заарештували за звинуваченням у замаху на Олександра III, після смерті імператора за амністією відправили на вічне поселення до Чити. Там нащадок Шевченка закохався у співочу грекиню з Одеси, яка працювала білошвейкою, одружився. У Читі й народилася Галина Петрівна Валуєва, майбутня мати відомого джазового музиканта. Вона вийшла заміж за викладача Читинської гімназії Леоніда Францевича Лундстрема й народила йому двох синів. Батько Лундстрема вів рід від варягів (шведів), тож синів назвав іменами князів-русичів – Олегом (1916) та Ігорем (1917).

Прадід Олега по лінії батька – швед Карл Август Лундстрем, який свого часу разом із двома дітьми пішки перетнув фінський кордон і дістався Петербурга.

Шлях до джазу – через Далекий Схід

1921-го, коли Олегові було 5 років, родина переїхала до Харбіна (тоді Манчжурія належала Китаю). Батько викладав фізику у середній школі, згодом – у Харбінському Політехнічному інституті. Та творча доля майбутнього музиканта визначилася, мабуть, того дня, коли 12-річний хлопчик, захопившись модним тоді фокстротом, розписав партитуру: мелодія, бас, акомпанемент.

1932-го Олег Лундстрем закінчив комерційне училище і продовжив навчання у Політехнічному інституті. Того ж року стався відомий конфлікт між СРСР та Японією на Китайсько-Східній залізниці: японці змусили СРСР продати їм свою частину дороги; багато росіян повернулося тоді до СРСР, ще більше втекло до Шанхая. Лундстреми поки залишалися в Харбіні.

1933-го Олег Лундстрем придбав для вечірки платівку оркестру Дюка Еллінгтона з композицією «Старий добрий Південь» (Dear Old Southland) й закохався у джаз. Платівку музикант беріг усе життя, хоча за неї пропонували солідні гроші. П’єса сподобалася і друзям-музикантам: так хлопці відкрили для себе Луї Армстронга.

Олег вивчав звучання оркестру, самотужки аранжував, разом із друзями відтворював композиції з платівок: грали ж вони на танцях.

1935 року в родині Лундстремів сталося кілька подій. Олег закінчив Харбінський музичний технікум по класу скрипки. А з Політехнічного інституту третьокурсника Олега виключили як радянського громадянина. У лютому батько отримав призначення до залізничного інституту в Ростові-на-Дону та виїхав до СРСР, а мати з Олегом та Ігорем залишалися в Харбіні. 1937 року Леоніда Лундстрема спіткала доля багатьох радянських громадян, які жили за кордоном, а потім поверталися до соціалістичної батьківщини: він був заарештований і засуджений за шпигунство, але ще до вересня 1938-го писав заспокійливі листи про те, що все добре. Далі – жодних відомостей аж до 1946-го, коли стало відомо, що 1944-го він помер у таборі.

Між тим 1935-го року Олег організував і очолив молодіжний джаз-оркестр. Дев’ять музикантів обрали керівником свого джаз-оркестру Олега (тромбон, фортепіано). Брат Ігор співав і грав на саксофоні. У 1935-му їхній оркестр створював собі ім’я в Харбіні: грали на балах, вечірках, виступали на місцевому радіо. Наступного року був Шанхай (Китай). Працювали в готелі «Янцзи», потім у болл-румі (танцзалі) «Мажестик».

У 1936 р. джаз-бенд Олега Лундстрема переїхав до Шанхая, де почалася професійна діяльність колективу. «Шанхайці», як прозвали джаз-оркестр, хоча й не жили в СРСР, але грали у джазовому аранжуванні музику й радянських композиторів: «Катюшу» Матвія Блантера, «Пісеньку про капітана» Ісаака Дунаєвського, «Чужі міста»  Олександра Вертинського. У Шанхаї Лундстрем познайомився і з Вертинським, коли артист приїздив туди із концертами. 

На початку 40-х «Пісенька про капітана» у виконання оркестру Лундстрема стала міжнародним шлягером, оркестр став одним із найкращих у Шанхаї. Преса визнала Олега Лундстрема «Королем джазу Далекого Сходу».

Сорокові роки стали піком популярності Олега Лундстрема. Його бенд грав на найкращих концертних майданчиках. У оркестрі вже 14 музикантів, є власні імпровізатори. До концерту з приводу закінчення Другої світової війни оркестр – вже повний біг-бенд –  Лундстрем пише свою першу композицію «Інтерлюдія». І замислюється про повернення до Радянського Союзу.

Після війни Союз запропонував усім народженим у Російській імперії повернутися. Олег Лундстрем, який прожив 26 років у Китаї і заснував там свій оркестр, яким керував 11 років, вивіз бенд у повному складі до СРСР. Шлях проліг через Находку – скільки репресованих вирушали звідти на Колиму! Находка зустріла музикантів великим самопальним написом: «Находка – это исчо не Россия, а Россия – это уже не находка»… Та це не зупинило музикантів.

У новій батьківщині джаз їх не відпускав. Грали разом за будь-якої можливості. Один з таких концертів – у Казанському драмтеатрі – помітили в Москві, й 1956 року музиканти Лундстрема стають концертним естрадним оркестром.

Понад 300 міст Радянського Союзу й за кордоном об’їхав із концертами оркестр Лундстрема. Лише на студії «Мелодія» музиканти записали 10 платівок. Ставали явищем на кожному джазовому фестивалі – в Естонії, Польщі, Чехословаччині, Болгарії, у 90-х – у Франції та США.

У 70-х до Москви приїжджав великий джазмен Дюк Еллінгтон. І Лундстрем познайомився зі своїм «хрещеним батьком» у музиці. Мимоволі напрошується паралель із стосунками Шевченка з американським актором Айрою Олдріджем….

І протягом усього життя в автобіографіях Олег Лундстрем згадував, що серед його предків – Тарас Григорович Шевченко.

Чернівчанам буде цікаво дізнатися (чи пригадати), що у 50-х-60-х оркестр Лундстрема гастролював у Чернівцях, у Будинку Офіцерів, де філармонія традиційно орендувала зал. Афіш-постерів тоді не існувало. Оголошення про концерти писалися на рекламних щитах, розміщених у всьому місті. І концерти в ГДО відвідувала уся верхівка міської влади, починаючи від секретаря обкому й начальника гарнізону… А також, за особливим дозволом легендарного імпресаріо Пінхуса Фаліка, – безкоштовно – працівники Будинку офіцерів і їхня численна дітлашня, серед яких була й наш постійний автор Лариса Хомич.

За матеріалами з різних джерел – Тетяна ДУГАЄВА й Лідія КОСТИНСЬКА, «Версії»

Запис Король джазу Олег ЛУНДСТРЕМ – гілочка роду ШЕВЧЕНКА виступав у Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.

11.01.2014 (в суботу) о 22-00 відбудеться домашній міні-концерт Юрія Галіна з прямою онлайн-трансляцією відео на сайт http://yuragalin.com/online .

…Це буде мій третій онлайн-концерт і я планую його зробити навіть більш цікавішим, ніж попередні. Цього разу всі ваші коментарі будуть опубліковані в самому відео, тому не повинно виникати сумнівів в “онлайності”. Також я планую використовувати одночасно декілька камер, і в прямому ефірі робити простенький монтаж (у цьому мені допоможуть друзі)…
Додаткова інформація на сайті – http://yuragalin.com/online .

Запевняю, що буде неймовірно!

Тетяна Спориніна, “Версії”

Запис Домашній online-концерт від Юрія Галіна… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

З великим успіхом у Чернівцях відбувся концерт квінтету “Philarmonic Brass” Національної філармонії України “Від класики до джазу”.

У програмі звучали твори Г. Ф. Генделя, Й. С. Баха, В. А. Моцарта, Р. Менденса, В. Серебрянікова, П. А. Негле, А. С. Жобіма, Г. де Коста, У. Вільямса.
В залі панувало піднесення, натхнення, гармонія, ритм, імпровізація…
І, дійсно, джаз – це настрій…

Тетяна Стрільчик, “Версії”,
фото автора

Запис Від класики до джазу спершу з'явиться на Медіа-Версії.

На концерті у Чернівцях Кейко Мацуї виконувала композиції з свого 23-го альбому «The Road…», а також і інші популярні музичні хіти з альбому «Серце і душа».
«The Road …» демонструє поєднання таких різних стилів як джаз, класика, рок, блюз, світова музика, традиційна музика світу і музика за його межами. Перед виконанням майже кожного твору піаністка розповідала про емоції та події, які передували і надихнули на його написання. Загалом, у спілкуванні з глядачем Кейко Мацуї підкорила всіх своєю щирістю та відкритістю. «Зірковость» була тільки в її блискучому виступі. Єдине, про що я особисто пожалкувала, що Кейко Мацуї виступала сама, без оркестру.

Піаністка вітала глядачів українською, російською та спілкувалася англійською. Розпочала свій виступ Кейко Мацуї з музичної композиції «Водяна лілія». Глядачі тепло зустрічали  відомі твори: «Лялька», «Назавжди, назавжди», «Сльози океану», «Богемський концерт» та інші.

Композиція «Назавжди, назавжди» народилася завдяки словам її доньки: «Я люблю тебе, назавжди, назавжди…». А одного разу, відвідавши виставку богемського скла, Кейко Мацуї вирішила написати композицію, яку спершу планувала назвати «Богемська рапсодія», але взнала, що така назва в музичному світі вже є, зупинилась на назві «Богемський концерт».

Під час концерту виконавиця подякувала українським шанувальникам за підтримку, за те, що прийшли на її концерт. Також вона говорила про драматичні події в Японії та дякувала за співчуття з приводу жахливого цунамі у її рідній Японії.
Альбом «The Road…» має у своїй назві три крапки. І ці три крапки дуже важливі – адже дорога продовжується…
Концерт завершився оваціями, квітами, виконанням «на біс» і словами Кейко Мацуї: «Музика всіх нас єднає».

Тетяна Спориніна, «Версії»,
фото автора і SergiyS

Запис «Музика всіх нас єднає» – виступ Кейко Мацуї у Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.

 Фортепіано, гітара, райські яблучка…

Звісно ж, Юрій у котромусь з розважальних клубів чи ресторанів бокалами не вимахує і шейкером не трусить. Проте у складі естрадно-джазового колективу «MJazza» він встиг пограти чи не на кожній чернівецькій нічній сцені: VIP-вечірки та корпоративи, різноманітні концерти, джем-сейшени та фестивалі…

– Грали ми переважно джаз та блюз, проте на банкетах зазвичай люди хочуть випити і потанцювати… До прикладу ж, smooth jazz, який ми частенько полюбляли грати – музика вигадлива і тягуча, для неквапливих роздумів та бесід, тут особливо не потанцюєш. Тому люди часто вимагали від нас щось… більш бадьорішого. «Мурку», наприклад. Ми таких народних гітів, звісно ж, уникали, проте попсу якусь іноді грати доводилося. Я усе намагався її якось приджазовувати, коли ж не виходило – нудився і відверто бив байдики, адже не люблю вдавати, ніби щось граю…

 Smooth jazz («м’який джаз») — різновид джазу, в якому злилися (разом, або поодинці) впливи ритм-енд-блюзу, фанку, року і попу.

 Грати на фортепіано Юру спочатку змушували батьки, коли йому було шість років. Зараз Юра їм за це вдячний. Хоча у старших класах фортепіано він таки закинув. Захопився гітарою, пізніше узявся за барабанні палички.

– Я навіть у рок-гурті грав, в «Забутих тінях». Якось під час якогось корпоративу до нас підійшов тамада і почав випитувати назву гурту. «Забуті тіні?! Ні, будете «Райськими яблучками»! Щоправда, після такої різкої зміни назви гурт і розпався…

Коли ж вступив до вузу – переосмислив своє ставлення до музики, зокрема, до фортепіанної, почав багато репетирувати, згодом – грати в «MJazzі».  Щотижневі музичні імпровізації, постійна джазова атмосфера стали для мене якимось періодом Ренесансу після тривалого періоду застою, своєрідним творчим трампліном. Зараз я займаюся власним проектом, гуртую докупи однодумців. Свій «музичний скарб» показувати меломанам поки не поспішаю. Але й у підвал не ховаюся, наприклад, активно їжджу фестивалями. Зокрема, нещодавно повернувся з фестивалю авторської пісні у Хмельницькому. Свої пісні, щоправда, я не грав, обмежився каверами (фортепіано з вокалом)…

Із власних музичних вражень, без зайвого пієтету, зауважу: як музикант Юрій Галін справляє, щонайменше, – приємне враження. А тепер, для контрасту, кілька слів про його програмування і захопленням робототехнікою…

Наука як мистецтво та імпровізація

Нещодавно у Кишиневі відбувся фінал міжнародного конкурсу з робототехніки «Earth Rover 2011». Сім студентських команд з України, Молдови і Румунії  демонстрували свої роботи-планетоходи, які вони невтомно конструювали протягом дев’яти місяців. Приємно, що перше місце у республіці Молдова виборола команда факультету комп’ютерних наук ЧНУ. І знаєте, хто був її капітаном? Юрій Галін!

– Зі Сполучених Штатів нам, як і решті учасників, надіслали щось схоже на конструктор, вартістю десь 1000 доларів. З нього потрібно було скласти свого робота-планетохода (удосконаливши його власними компонентами, доробками та новими функціями), яким можна було б керувати віддалено із командного центру Землі.

У надісланому комплекті стандартного технічного забезпечення учасники конкурсу виявили шестиосьове і шестимоторне мобільне шасі з корисним навантаженням до 20 кг, IP-камеру з режимом «нічного бачення» і можливістю кругового огляду, WI-FI контролер та GPS модуль.

Як справжні українські студенти, семеро юних конструкторів не поспішали з практичною реалізацією власних креативних ідей і вдалих технічних рішень. Проте, завдяки безсонним ночам, мозковим штурмам та натхненній, кропіткій праці на останніх стадіях проекту, робот «Earth Rover DAY» (три літери назви проекту є першими літерами імен всіх учасників команди) Молдавію таки побачив.

– Найскладніше, звісно ж, було змусити сконструйовану залізяку реально працювати, – згадує Юрій. – Зрештою, наш робот досліджував території, складав карти, вивчав клімат і склад атмосфери, і навіть шукав мінерали (металошукач за власної ініціативи причепив йому Юрій, – авт..). Усе це він робив автономно, або ж ним керували з командного центру. Додаткове живлення забезпечували сонячні батареї, а комп’ютерна система штучного інтелекту визначала пріоритетні задачі і відповідно до них перерозподіляла живлення. У випадку аварії навіть була передбачена система аварійної сигналізації.

У житті іноді трапляються проекти, які дають тоді поштовх у життя, у розвиток якихось напрямків, – підсумовує Юра. – Для мене цей робототехнічний конкурс – один із них. Адже, як виявилось, наука – це теж мистецтво з величезним простором для імпровізації. Перефразовуючи відому приказку котрогось із відомих джазменів, скажу, що найкраща імпровізація – та, що вигадана в лабораторії. Адже стереотипне  сприйняття технічних наук як суворо визначених і впорядкованих залежить від того, що ми зазвичай бачимо перед собою готові результати та рішення. А щоби придумати якусь нову річ «з нуля», потрібна фантазія і творчість.

Саме це Юрію і подобається найбільше – змішувати докупи знання і вміння: програмування, мікроконтролери, Java-додатки та протоколи… Тобто шукати (і знаходити!) найвдаліші варіанти вирішення завдання, придумувати щось нове. Одне слово – творити.

– Що таке творчість? – риторично запитує Юрій. Бо одразу ж і відповідає. – Спочатку це якесь відчуття, далі – думка… І нарешті – дія!

Хіба ж це стаття?! Це гігантське посилання!

На преневеликий жаль, я змушений тебе, шановний читачу та читачко, одразу ж розчарувати. Розповідати про решту чеснот Юрія, – про його цікаві потуги в анімації чи веб-дизайні, рекламно-боксерські звершення чи захоплення графіті, – я не буду. Адже, як це часто буває у паперовій журналістиці: слів багато, а паперу – зась. Та й навіщо марнословити, коли Юрій і сам кожному охочому про все якнайкраще розповість і навіть покаже – на власному сайті!

yuraGalin.com

Тут розміщено і невеличкі блогові дописи, і зразки найрізноманітніших робіт, і навіть жартівлива самопрезентація. За яку, до речі, Юрій від «Приватбанку» отримав смартофон. А ще – на цьому сайті можна потрапити на онлайн-концерт…

– Поки що таких було два, зокрема, останній дивилося 90 осіб (в онлайні). Людям це цікаво, тому невдовзі я продовжу ініціативу. До того ж, одним фортепіано не обмежуватимусь, запрошу додому ще й друзів-музикантів. Тому стежте за новинами на сайті!

Ще одна цікава «мулька» на сайті – особливо нетерплячі навіть можуть зазирнути до Юрія у вікно через веб-камеру.

– Коли чую, як хтось гудить камерою – усілякі дурниці влаштовую, адже вона за півметра від мого столу розташована , – коментує Юрій. – Дуже весело спостерігати, як вона сама рухається, таке враження складається, що в мене вже чимало народу на підвіконні побували…

А ще, крім найближчого концерту, Юра Галін склав ще 99 пунктиків «невеличкого плану»: такий собі список справ на найближчий тиждень.

– І раптом зрозумів, що навряд чи завершу розпочате хай би і за все життя, – зізнається Юрій. – Я загалом утопічно ставлюся до можливостей і часу, який в мене є. Проте хочеться, щоб усі вміння, якими я володію, з часом об’єдналися в якусь єдину течію, яка би змусила мене рухатись в певному напрямку. Тобто, згадуючи слова Стіва Джобса в Стенфордському університеті, хочеться чимшвидше відшукати той перетин ліній, складених із окремих точок: інженерії, веб-дизайну, анімації, відео, графіті, музики тощо…

Ігор КОНСТАНТИНЮК, «Версії»

Запис Юрій ГАЛІН: «99 пунктиків невеличкого плану…» спершу з'явиться на Медіа-Версії.