Наш постійний читач Валерій Крушницький розповідає історію родини своєї матері, Лідії Костянтинівни з дому Польових:

Солдатську нагороду Костянтину Польовому вручав сам цісар Франц-Йосиф І.

«Мій дід по матері Костянтин Григорович Польовий народився 1893 року в багатодітній селянській сім’ї, у Костинцях (тепер це Сторожинецький район Чернівецької області). Прадід Григорій теж був родом звідси. Навіть їхнє прізвище – Польові – дуже пасує селянському, хліборобському роду. Дід показував мені місце, де стояла їхня хата, у якій всі вони народилися. Як звали мою прабабусю, не знаю, бо тоді не спитав, а тепер вже немає в кого…

На початку Першої світової війни Костянтина Польового призвали до австро-угорського війська. Високий, майже двометрового зросту, він швидко дослужився до сержанта. Воював спочатку в Карпатах, де уже 1914-го отримав перше поранення, а згодом потрапив до Італії, де теж був поранений, а після одужання отримав нагороду з рук самого цісаря.

Коли дід розповідав, як цісар Франц-Йосиф, нагороджуючи, поклав йому на плече руку, мені, малому, було цікаво: наскільки заважка була рука імператора…

Дід Костянтин вільно володів німецькою, а ще єврейською, може, тому, що на нашій вулиці мешкало багато євреїв.  Дуже любив співати і голос мав сильний та дзвінкий.

Малим я заслухувався його розповідями «за Австро-Угорщини»: як учився в школі, яка була жорстка дисципліна. За найменший непослух учителі били учнів, ставили колінами на зерно із піднятими догори руками – на годину або дві.

У важкий повоєнний період шукали навіть не щастя – заробітку – в далекій Канаді чи Америці. На одному з пароходів, що найдешевшим чином, у набитих трюмах, везли заробітчан через Атлантику, був і мій дід. Бо зростала сім’я – а з нею росли борги. От, щоби вийти з них, і рушив мій дід до Канади. Його молода дружина і майбутня моя бабуся, Домка, залишилася вдома. (Я ніколи її не бачив: вона померла ще до мого народження).

Заокеанський рай насправді обернувся на пекло. Заробляти було дуже важко. Костянтин Польовий брався за будь-яку роботу: один період працював аж на 4 роботах… Високої кваліфікації не мав, тож копав землю, підносив будматеріали. Зате навчився вільно розмовляти англійською.

Чотири довгих роки пробув дід Кость на чужині. Згодом розповідав нам, онукам, про цей період дуже стримано: «Важко було». Додому треба було щось послати та ще й самому якось прохарчуватися. Тож який мій дід був щасливий, коли повернувся до Костинців з тієї каторги і купив 8 гектарів поля!

Працювали радо, нарівні з найманими працівниками: то ж своє. Згодом і ділянку лісу прикупили. Коли прийшли «совєти», все кровно зароблене забрали – і поле, і ліс… А самого Костя Польового, коли Гітлер напав на СРСР, відправили на примусові роботи аж на Донеччину. Робота на тамтешньому заводі теж була каторгою, але без можливості заробити.

Після війни дід повернувся додому і ще багато років працював у колгоспі. Нагорода була «дуже високою»: спершу отримував 12 рублів пенсії, згодом підняли до 20. А були ж часи, коли селяни взагалі не отримували пенсії, і жодних прибутків не було, окрім «палочок» за трудодні. Тоді дід їздив кіньми до Чернівців, возив на продаж сир, сметану, молоко – з того й жили.

В односельців Костянтин вважався людиною мудрою й миролюбною, міг погасити будь-який конфлікт.

Баба Домка була на 10 років молодша за діда, діточок у них народилося двоє: 1933-го – син Ілля, а донька Лідія, моя майбутня мама – 1941-го. У маминого брата Іллі дітей було троє: Світлана 1966-го, Костянтин, мій ровесник, 1969-го, і найменша – Діана, 1977-го. А я в мами залишився один, бо двоє братиків померли ще малими від хвороб.

Сільські сім’ї зазвичай бувають великими, тож відгалужень від роду Польових назбирується багато, і не лише в рідному селі: нащадки прадіда Григорія та його 9-ти дітей проживали в кількох селах на Сторожинеччині. Мамина двоюрідна сестра Єленка, 98-ми років, і досі живе у Старих Бросківцях.

У Верхніх Петрівцях, скажімо, є ціла вулиця Польових: дідові брати переїхали туди, бо в Петрівцях землі були кращими…

Я доволі тривалий час не знав цього всього: майже все життя вважав, що після батьків залишуся один на всьому світі, а коли два роки тому побував у Петрівцях разом із мамою та батьком (нині покійним) на похороні маминої двоюрідної сестри Євгенії, – дізнався, що список рідні не вміщається на стандартному аркуші. Від зливи почуттів у мене руки тряслися. За столом зібралося понад два десятки рідних. А згодом вони приїздили – бусом! – до нас у Костинці. Ми всі ходили на місце, де народився прадід… заспівали за сімейним столом улюблених дідових пісень.

Рідня наша уся роботяща, і багато чого досягала у житті. Наприклад, моя троюрідна сестра Катерина Григорівна Гоцуляк ( по чоловікові) свого часу працювала першим заступником голови Сторожинецької райдержадміністрації. А чоловік її, Тодор Тодорович Гоцуляк – колишній заступник голови обласної ради.

Цього року виповнюється тридцять років, як не стало мого діда. Тут у Костинцях він і похований. Сподіваюсь, наші нащадки збережуть пам’ять про коріння нашого роду.

Від редакції: Колектив газети вітає свого постійного читача Валерія КРУШНІЦЬКОГО, який 25 років працює в медицині, із Днем медичного працівника й водночас із днем народження. З роси й води!

Запис Сімейна сага: Польові – родом з Костинців спершу з'явиться на Медіа-Версії.

На щастя, є! Немає, на жаль, усвідомлення громадян, що вся муніципальна влада – це менеджери, яких вона, себто громада, а в даному випадку – чернівчани, найняли на службу. І тому створення зручностей для городян – основне завдання чиновників. І не місто тут головне, а саме його мешканці. 

Та «війна» за майданчик у дворі багатоповерхівок засвідчує: нова влада починає повторювати помилки попередньої – замість того, щоби дбати про створення нових рекреаційних зон обласного центра, який задихається без них, забудовує існуючі.  

…Одного недільного ранку мешканців будинків №№ 1А, 1Б на вулиці Гайдара та 119, 121  і 123 на проспекті  Незалежності в обласному центрі почули церковний спів. Виглянувши у вікна, побачили кількох священиків з невеличкою купкою вірян, які  проводили на майданчику між будинками церковне служіння. Коли зацікавлені люди вийшли у двір, то дізналися, що йде… освячення території під будівництво майбутнього храму. Здивованим мешканцям показали план майбутнього церковного володіння і люб’язно повідомили, що земельну ділянку під забудівлю виділила міська рада з резерву земель міста. Усе це, звичайно було несподіванкою не тільки для мешканців, але й для голови ОСББ цих будинків. Отож не дивно, що народ  зібрався на мітинг, запросивши депутатів, газетярів і телевізійників, а також представників церкви.

Час вибрали вечірній, після закінчення робочого дня, тож народу з довколишніх будинків зібралося доволі багато. Промовці цитували (в обидва боки) Закон України про місцеве самоврядування. Місцеві напирали на те, що їх ніхто не попередив на стадії підготовки проекту і вони про все дізналися, коли проект уже був затверджений і земельна ділянка виділена.

Натомість прихожанин Іван Паращук, який прийшов разом із священиком, наполягав на тому, що проект враховує 15 метрів від кожного прилеглого будинку. З креслень було зрозуміло – а їх показували усім охочим – що, крім безпосередньо церкви, на затишному міжбудинковому майданчику, де навіть під час мітингу вирувала дітлашня, розташуються ще дзвіниця, господарські споруди при церкві й навіть платна автомобільна стоянка.

На  усі докори, що все це «багатство» з’явиться під вікнами просто у спальному районі  і заступить небо мешканцям, священик лише загадково посміхався. На запитання журналіста, звідки взялася сама ідея  будувати храм саме на цій території, Іван Паращук відповів, що церква отримала звернення від кількох вірян, які проживають у навколишніх будинках. Але найбільш убивчий аргумент його звучав так: «Не хочете церкви, буде вам тут генделик»…

Чесно кажучи, не всі присутні жителі навколишніх будинків поводилися толерантно й помірковано, з натовпу гукали: – Знімайте свій хрест, ви не гідні бути священиком!

Але більшість без крику обстоювала свою правду:

Володимир (Проспект Незалежності, 123): «Нічого не маю проти жодної церковної конфесії, але не хочу, аби під моїми вікнами дзвонили!»

Людмила (Гайдара, 1Б): «Не розумію, чому перш ніж подбати за душі людські, у них треба щось відняти. І це ж зрозуміло, що ціна питання зовсім не духовна!»

Віра (Гайдара, 1Б): «Нашому будинку понад 40 років. Комунікації старі. Коли між нашими будинками будували приватний медичний центр, то насиділися і без води, і без світла, і під запах розритої каналізації. І невідомо, чи потягне стара каналізація додаткове навантаження!»

До речі, років 10-15 тому на цьому місці, за яке нині відбувається «війна»,  намагались обладнати дитяче автомістечко. Намалювали переходи, доріжки, зробили міст – катайся малеча на велосипедах і дитячих машинках, вивчай правила дорожнього руху, зрештою, розважайся. Бо на більше грошей не вистачило. Та, мабуть, занадто ласим для тодішніх чиновників міськради був цей шматочок вільної землі між десятками будинків. І надурили вони людей:

Ольга Іванівна, жителька цього мікрорайону додала на камеру «Чернівенцького репортеру»:

«Тут діти катались на велосипедах, спускалися з гірки, була маленька пісочниця… Та нам сказали, що тут збудують дитяче кафе. А що з’явилося? Якийсь приватний медичний центр!..»

Наталя (Тетяна???) Козлова, депутат чернівенцької міської ради: «Коли розглядалося кілька питань про виділення земельних ділянок, я голосувала проти. І попередила колег, що, принаймні за трьома з них, будуть  скандали».

Пристрасті трохи вгамував виступ депутата від ФЗ Олексія Каспрука: «Зрозуміло, що тут нічого доброго не виходить. Запропоную створити депутатську комісію, щоби досконало вивчити питання. Доведеться шукати під церкву інше місця».

Розписавшись у протоколі зборів ОСББ, жителі розходилися все такі ж незадоволені. І недарма, бо наступними днями відбулося ще кілька подій, які продемонстрували вже значно менший ентузіазм голови ОСББ трьох будинків Анатолія Щербатого боротися за майданчик. Люди між собою подейкують, що йому нібито телефонували з погрозами: «Згадай, що у тебе є діти!» – і знову нагадали про генделик як альтернативу церкві. Тож не дивно, що здавши до міської ради (паралельно Шевченківської районної та Чернівецької обласної) протокол згаданих зборів, де присутніми зареєстровані мешканці 82 квартир будинку 1Б на Гайдара, він повідомив, що їхнього будинку (1А, який розташований ближче до самої вулиці Гайдара) цей конфлікт не стосується!

Тим часом мешканці довколишніх багатоповерхівок своїми силами зробили там пісочницю для малюків. Вони сподівалися, що коли місцеве самоврядування не сприяло впорядкуванню міжбудинкової території, то хоча б залишить їх у спокої.

             Порада юриста: Що має знати кожен

Сподівання мешканців на краще будуть марними, якщо вони своїм будинковим комітетом не вимагатимуть ознайомлення з генеральним планом міста Чернівці. Уньому ви знайдете відповіді на всі запитання, і, зокрема, на те, що житлові та рекреаційні території не підлягають забудові.

Генплан – це масштабний документ, реалізація якого впливає і на наше здоров’я, і на комфорт та безпеку нашого проживання, і на добробут наших сімей. Одне слово, це основний містобудівний документ громади. Тому якщо вам не байдужі умови вашого життя, ви повинні разом з представниками громадських організацій брати якнайактивнішу участь у розробці та ухваленні генпланів, а також контролі за його дотриманням.

Складовою генерального плану є план зонування території,  так званий зонінг. Він розробляється в суворій відповідності з генпланом. Цей документ встановляє функціональне призначення територій та вимоги до їх забудови. Зонінг встановлює, яка територія в місті призначена для громадських потреб, яка – для житлових, рекреаційних, виробничих, комунальних, транспортних і т.д. Тобто якщо в генплані та зонінгу за територією закріплено статус «рекреаційної», то будівництво в ній промислових об’єктів має бути заборонено. Слідкуйте за дотриманням генплану!

А чи законне будівництво у вашому подвір’ї підкаже такий вид містобудівної документації як «Детальний план території». Він розробляється відповідно до генерального плану міста та плану зонування території. Якщо генплан та зонінг визначають територію, на якій розташований ваш будинок, як житлову, то будівництво значних комерційно-виробничих, виробничих і т.п. об’єктів на цій території заборонено.

Отож, слідкуйте за дотриманням генплану! Він є козирем у ваших руках.

Людмила ЧЕРЕДАРИК, Лариса ХОМИЧ, «Версії»

Фото надали мешканці будинку 1Б, що на вул. Гайдара

Запис Храм з платною автостоянкою чи генделик – альтернативи нема? спершу з'явиться на Медіа-Версії.