Три тижні тому Нацбанк отримав нового голову. Валерія Гонтарева змінила на посаді Степана Кубіва, який протримався трохи більше трьох місяців. Про конкретні результати роботи першої жінки – голови НБУ поки що говорити рано. Думки експертів про її діяльність розходяться. Одні вважають Гонтареву надзвичайно професійною фінансисткою, бо вона має більш ніж 20-річний досвід роботи у фінансовій та банківській сферах. Інші ж закидають їй співпрацю з Сергієм Курченком і нагадують про те, що вона, будучи інвестбанкіром, займалася структуруванням угод із залучення фінансування для розвитку бізнесу «Roshen» в Росії.

З часом ми «пізнаємо її за її плодами». Наразі ж проаналізуємо, що  залишили нам у спадок її «папєрєднікі».

Спеціально для «Версій» провідні економічні експерти України поділилися своїми думками: чи були якісь раціональні кроки в діяльності Ігоря Соркіна, Сергія Арбузова та Степана Кубіва на посаді Голови НБУ?

«У заслугу Арбузову й Соркіну слід поставити реальне зниження доларизації економіки»

За час їхньої роботи фактична кількість гривневих депозитів перевищила валютні. Якщо 2009 року валютних депозитів було 60%, а гривневих – тільки 40%, то наприкінці 2013-го близько 60% депозитів було у гривні. До того ж, обсяги депозитів фізосіб за рахунок Арбузова й Соркіна збільшилися до рекордного рівня, якого раніше не досягали в Україні. Фактично українські банки, уперше за всю історію незалежної держави, почали формувати свої активи за рахунок депозитів фізосіб, як це прийнято у країнах ЄС. І, що найголовніше, 2013 року виникла тенденція продажу валюти й переходу на гривню. Не вдалося, на жаль, покращити тенденцію зниження ставок за депозитами. Бо, хоча обсяги депозитів і зросли, та ставки за депозитами в Україні 2012-2013 року були вищими, ніж у Росії чи Польщі, та майже такими, як у Турції.

Степан Кубів – радше політик, ніж керівник, відтак його дії багато в чому – це піар-акції. Це була його велика помилка, коли він з політичних мотивів запровадив тимчасову адміністрацію в «Брокбізнесбанку» та банку «Форум». А найбільшою його помилкою був обвал курсу гривні під виглядом гнучкого курсу. Фактично Кубів за три місяці розвалив усе те, що Арбузов і Соркін створювали майже 3 роки, – і тепер треба щонайменше п’ять років, аби повернути банківську систему до рівня часів Арбузова й Соркіна.

Олександр ОХРІМЕНКО, президент Українського аналітичного центру

«Нацбанк ніколи не справлявся зі своїми обов’язками»

Діяльність Нацбанку та його керівництва варто оцінювати за трьома головними функціями, які має виконувати центральний банк будь-якої країни.

По-перше, центробанк повинен забезпечувати стабільність національної грошової одиниці.

По-друге, забезпечувати доступність кредитних ресурсів, тобто ставки за кредитами мають бути невисокими й доступними для реальних секторів економіки.

І, по-третє, центробанк повинен забезпечувати надійність банківської системи, тобто клієнти мають бути впевненими у поверненні вкладів і одержанні відсотків за ними.

Якщо проаналізувати діяльність Нацбанку за цими функціями, то за всі роки його існування гривня знецінювалася фактично 6 разів. Кредити у гривні можна отримати під 30-35% річних, що є майже нереальним як для економіки в цілому, так і, зокрема, для промисловості та аграрного сектору. Щодо надійності, то, як ми бачимо, останнім часом банкрутують одразу кілька українських банків. Відповідно, вкладники втрачають заощадження.

Тобто, з цього можна зробити висновок, що ні короткочасне керівництво Кубіва, ні його попередників не справлялося з обов’язками, які стоять перед центробанками будь-яких країн. І прізвища голів чи їхня політична приналежність тут не мають жодного значення.

Андрій НОВАК, голова Комітету економістів України

Сторінку підготували Руслан КОЗЛОВ , Галина ЄРЕМІЦА, «Версії»

Запис Що банкіри-«папєрєднікі» залишили нам у спадок? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Про класику, тобто про овець і вовків 

Преглянув цимим днями фільм «Аватар». Гарне кіно, красива казочка. Та здалася вона мені дуже схожою на наші українські події. Там простий нарід відбився від загарбників. У нас – скинув президента. Без зовнішньої армії, без грошей і решти атрибутів та передумов успішної зміни влади. Просто сотник самооборони Майдану штурмом о десятій ранку налякав Януковича – і той утік. «Блукав» звільненою від нього країною, доки не опинився в Ростові-на-Дону, де він назвався президентом і попросив допомоги у Путина. А що робити останньому, коли просять…

А що робити нам, звільненим від Яника? Героїчно чекати й терпіти, поки цивілізована світова спільнота не врятує Україну? Та це якийсь абсурд. Ми ж дорослі люди. Більшість керівників Майдану мають системну вищу освіту. Мали б розумітися на причинно-наслідкових зв’язках: якщо овець не захищати від вовків, то сіромахи їх пошматують. До чого тут вовки та вівці? А до того, що невдоволені режимом Януковича настільки, щоби повстати проти нього, мали б думати не про те, як повалити його – цей момент був підготовлений самим «царюванням» Януковича, – а про те, як убезпечити країну після перемоги. Не можна тим, хто узявся захищати націю, керуватися емоціями. Ми ж не діти, які радіють, що не буде урока в поганого вчителя. Бо ж вивчити урок все одно доведеться…

Урок КДБ для «бананових» країн триває    

Старенька Європа знепритомніла від здивування й радощів. Привітала з перемогою. На емоційному підйомі вона готова була дати аж 20 мільярдів євро! Ще б пак: митні бар’єри впадуть і європейські товари потечуть до нас рікою. Ринок споживачів у 42 мільйони душ стане-таки їхнім! Росія ослабне, «усе буде добре», як розповідає нам популярна програма на суперпозитивному каналі СТБ. Тож ловіть удачу! Призначайте прем’єра разом із спікером, пишіть листа зі згодою до Європи того ж дня. Аж ні! Спікер, в.о. президента так, уряд – не так. Врешті маємо президента та в.о. президента. Аналогів у світовій історії не пригадуєте? Ні? Ви її навіть не вчили, а що вчили – забули? Дуже добре. Будемо вчитися на практиці, якщо не цікаво вчити теорію. Власне, Путін уже почав урок. Урок, який КДБ успішно викладав «банановим» країнам у 60-70-ті роки минулого століття, коли кілька суперпрофі скидали уряди і ставили нові у термін від кількох місяців до тижня!

Так, він, Путін – неприємний для нас учитель. Може, він не прийде на урок? Але він прийшов. У Крим, у Харків, у Донецьк. Прийде й до інших наших міст. Бо вимога говорити українською для нас важливіша за злагоду в державі чи й саму державу. Тому що фінансувати власну культуру (не фольклор, а саме культуру), науку, освіту, пропагувати їх у світі нам не цікаво. Нам цікавий садок вишневий коло хати. Власний генделик, власна заправка, магазин. Власний добробут. Зручний добробут. Звичний добробут. Нам не хочеться вникати в чужі проблеми й інтереси. Легше сказати, що ті, інші, східняки – неправильні українці. Нехай стають правильними. А ми – уже правильні. Адже ми зібрали Майдан і перемогли. Вони нам зобов’язані своєю свободою. Чи не так казали нам радянські пропагандисти, коли Західна Україна потрапила до складу СРСР? Нам так зручно в нашому зручному добробуті. Але, керуючись нашими методами, вони, східняки, кримчани, створюють власні Майдани. Бо комусь із нас важливо поряд із українським прапором повісити червоно-чорний прапор, який, м’яко кажучи, не сприймається на Сході й Півдні країни. Для чого? Щоб об’єднати країну? Щоби долучити «зазомбованих» східняків до наших, європейських цінностей?

Звалити владу чи утримати  

Світ змінюється. Змінюються пріоритети. Коли я був ще малий, періодично відпочивав у вуйка на Волині. Він запрошував нас із двоюрідним братом до льоха і, перевіривши, чи не підглядають вороги, давав слухати «Голос Америки», який у ті часи був заборонений в СРСР. Він казав, що Америка не полишить нас самих у боротьбі з «совітами». Це було у середині шістдесятих років. Потім вуйко помер. Америка не прийшла. Мала інші проблеми. Дві наддержави ділили світ на свій розсуд й українській державі у цьому поділі не було місця.

Понад 20 років тому одна з наддержав завалилася. Іншій, яка дивом вціліла в економічному протистоянні, було байдуже до нас. І ми звільнилися. Україна відбулася. У ті часи Росії було не до нас. А зараз – до нас. Ми цього не знали? Янукович сподівався, що «Росія нам поможет?». Так, допоможе, але так само, як і триста років тому. Але хто знає, що було 300 років тому? Переяслівська рада? Чому вона відбулася? Чому з’явилася греко-католицька церква? Чому козацька старшина пустила в Україну стрілецькі полки Москви? Та кого це цікавить: сталося і сталося. Тим паче, ще й коли… А історія повторюється! Але нам ця історія «до лампочки». У нас є сучасні проблеми. Треба скинути Яника. Що буде потім – побачимо.

Колишні ж КДБісти для повалення чинної влади у певній країні ретельно вивчали поле діяльності. Групи впливу, взаємозв’язки еліт, військовий стан, суспільну думку, ставлення та інтереси інших країн. Оцінювали ризики, працювали над їхнім усуненням, погоджували із можливими конкурентами свої дії тощо. Загалом готувалися. Готувалися не стільки до повалення влади, скільки до її утримання. Увесь цей процес ми обминули. Спроби опозиції домовитись із закордонними політиками – це добре. А Росія? Її що – уже нема? Вона не погодилась би, – кажуть наші «стратеги» з Майдану. А треба, щоби погодилася! Не погодили питання? Не цікаво? Складно розмовляти із Путіним? Із європейцями приємніше? Тоді чекаймо на їхню допомогу. Але чи буде вона? Така, яка нам потрібна? Не тільки грошима, а й із захистом, ризиком конфронтації з Росією, ризиком втратити прибутки, вплив, добробут? Поставити власний європейський добробут на карту заради України? Думаю, що на таке вони не підуть. З чим же ми лишаємось?

Усі визвольні рухи в історії людства фінансувалися конкурентами

Чому Польща є найбільшим поборником української євроінтеграції? Тому що дуже часто процес збирання «земель руських» і визвольні походи російської армії починалися саме з неї. Поляки це добре розуміють. З іншого боку, Російська імперія не відбудеться без України. Найбільш далекоглядні європейські політики й оглядачі заговорили про примару війни у Європі. Якщо Україна буде у Європі де-юре, є великі шанси, що європейська безпека залишиться стабільною. Якщо Україна стане російською у будь-якій формі – з цією безпекою будуть великі проблеми. Але це турбує далеко не всіх європейців.

У світовій політиці перемагають не народи, а конкретні люди. Саме тому в СРСР заперечували «роль особистості в історії». За радянськими теоріями, конкретна людина не має значення,  Бо вирішує історію виключно народ. Це гарна казка для любителів цікавого кіно в стилі «Аватара». Причина цього проста. Люди, народи, швидко втомлюються, коли потрібно не з-під палиці, а на власному ентузіазмі долати труднощі боротьби за незалежність власним коштом.

За будь-якої влади її лідери годують людей казочками, що від їхніх рішень багато чого залежить у їхніх країнах. Насправді усі визвольні рухи в усіх країнах за усю історію людства фінансувались країнами-конкурентами. США фінансували антирадянські рухи і усьому світі. СРСР так само фінансував антиамериканські рухи в усьому світі. США для домінування у світі навчилися друкувати необмежену кількість грошей. СРСР – просто призначав ціни, не вдаючись до деталей ціноутворення. Програв СРСР. Американська п’ята колона у СРСР виявилась потужнішою за радянську в Америці. Справа не в ідеології. Справа у стратегії й тактичних кроках. Але з СРСР зрозуміло. Комуністи, що панували в цій країні, лише наприкінці 70-х років минулого століття виключили зі свого статуту пункт про перемогу світової революції. До цього головною метою існування СРСР було завоювання усього світу. Після відміни цього пункту статуту почалася стагнація країни. Чого ж прагне сучасна Росія, правонаступниця СРСР? Чому вона з кожного світового питання має власну думку, яка не збігається зі світовою? Це питання не до мене. Але воно повинне дуже турбувати тих, хто очолив сучасний повстанський рух в Україні!

Домовлятися треба з банкірами, пропонуючи їм їхній інтерес

В історії людства був період, коли справи вирішувалися королями, можновладцями. Для вирішення справ можновладці залучали кошти купців, потім банкірів. Але коли справи були зроблені, королі не повертали гроші, а віддавали перевагу… знищенню кредиторів. Банкірам таке не подобалося – тож у середині дев’ятнадцятого століття трапилася промислова революція й банкіри стали незалежними від урядів та королів.

Що ж робити тим, хто прагне волі та свободи? Домовлятися не з урядами й королями, а з банкірами. Шукати та пропонувати їм їхні інтереси, зберігаючи хоча б трохи власного, національного інтересу. Якщо таких можливостей у потенційних повстанців немає, то їх дуже шкода. Хоча ні, не шкода. Шкода народ, який їх підтримує. Багато хто з цих полум’яних борців-керівників зможе зарадити своїй поразці десь за кордоном, але ми усі залишимося тут. І будемо знову пристосовуватись до обставин, тужити за волею та чекати на заморського визволителя, що ми за сотні років життя без держави, навчилися робити…

Микола ІВАНЮК, чернівчанин

Запис Ціна свободи спершу з'явиться на Медіа-Версії.