Що могла зробити місцева адміністрація в тій ситуації в межах своїх компетенцій? Хіба що звільнити їх від сплати комунальних послуг, і то – за винятком електроенергії.

Так, для гостей Сходу України такі ситуації – емоційний шок. Як і несподіваний висновок про те, що російська агресія виявилася для українських громадян певною мірою навіть… позитивною: пробудивши в людях здатність до об’єднання, відновивши їх самоідентифікацію зі своєю місцевою спільнотою та врешті – вміння співпереживати зовсім, на перший погляд, чужим людям.

А для місцевих – це утвердження мирного життя, повернення до того, як було «до», рубцювання ран на зболеному тілі Донеччини і Луганщини. У цьому переконалися журналісти, які на початку жовтня відвідали низку східних міст в рамках Програми ООН із відновлення та розбудови миру. Ми бачили, як влада і мешканці не на словах, а в реальності важко, але відчайдушно спільно оговтуються від війни.

«Промка» – це місце увіковічнення пам’яті наших загиблих воїнів. Саме тут, до речі й поставлено пам’ятку Андрію Олександровичу Кизилу та іншим нашим загиблим українським воїнам-героям, що віддали своє життя за незалежність України.

Покручене залізо не дає навіть уявити, які шанси вижити має людина, серед тої м’ясорубки. А над нею здіймаються в небо понівечені стяги. Тут же бліндаж, в котрий можна зайти, щоб відчути атмосферу побуту наших хлопців-воїнів.

Тенденція до повернення

Сухі цифри, наведені журналістам заступником керівника військово-цивільної адміністрації міста Авдіївки  Романом ШАХОВИМ, зовсім не є відстороненими. Якраз навпаки, вони обнадійливі, і за ними можна розгледіти тенденції.  Адже попри пошкодження інфраструктури – чимало відновлено.

Від 2014 року в Авдіївці з близько 5 тис. приватних житлових будинків було пошкоджено  1200, із 155 багатоповерхових будівель – 111. Майже кожна авдіївська школа отримала різного роду ушкодження, і йдеться про саме прямі влучання, а не локальні – вибиті шибки абощо.

Наразі відновлено, за рахунок різних джерел, 101 будинок зі 111 багатоповерхівок і понад одну тисячу будинків приватного сектору. Лише за 2017 рік за рахунок обласного матеріального резерву і за участю підрозділів ДСНС розпочали відновлення саме приватних будинків – так були реконструйовані близько 650 будинків. І навіть при тому, що не йдеться про 100-відсоткову якість виконання робіт (адже більшість відновлювачів зовсім не були будівельниками), та на перший план стає саме колосальний ефект від єднання людей та вміння їх співпереживати один одному, проявлений у кризовій ситуації потенціал до об’єднання. Найголовніше – що люди  відчули: на них звернули увагу, їм допомагають та  є ті, хто небайдужі до них. Тому тепер, після того як населення Авдіївки зменшилося від 35200 осіб до початку бойових дій – до приблизно 23-25 тис. зараз, уже спостерігається тенденція до подальшого повернення місцевих до рідного міста.

Відчуття дому

І є до чого повертатися. Тут не лише є дах над головою, їжа і тепло. Тут є культурне життя, соціум, спілкування… В місті працюють понад 15 дієвих громадських організацій.  2017-го до Авдіївки вперше приїхала програма «Будуємо Україну разом» (БУР) і відбудувала 2 об’єкти. Минулоріч за підтримки міністерства культури, благодійного фонду Сергія Жадана, грантів USAID, військово-цивільної адміністрації проводився мистецький фестиваль «Авдіївка-FM». Також паралельно почався й розвиток театрального напрямку, запрошувалися режисери з різних міст. І якщо будь-який пересічний мешканець Авдіївки хотів стати частиною серця фестивалю, то організатори вивішували в інтернеті анкету для волонтерів. На «Авдіївку-FM» реєструвались і люди з інших міст, щоб поволонтерити на фестивалі.

До місцевих активностей залучають і дітей. Розвивається тут і Нова Українська Школа, а на підтримку програми «Інтелект України», де НУШ та вказана програма – по суті нерозривно пов’язані гілки одного дерева, свого часу батьки навіть збирали підписи – щоб її  не «закрили». Дружина мураліста Олександра Брітцева – Нелі Кірман почала займатися з дітьми цікавою новітньою технікою малювання аквареллю з сіллю. На низку майстер-класів, фото-лабораторій та фотошкіл діти приходять з 11-12 років. Вважається, що це оптимальний вік для запису на майстер-клас, але у освітніх проектів немає аж такого жорсткого вікового порогу, радше все залежить від індивідуальних здібностей та задатків кожної дитини.

Серед позитивних практик – програма соціально-економічного партнерства між Авдіївським коксохімічним заводом та військово-цивільною адміністрацією. Наразі уже реалізуються проекти зі створення молодіжного центру – майданчика культурно-просвітницького простору, розвивається дитяча спортивна школа, де багато дітей знаходять собі активність до душі. У планах – прикладні гуртки з хімії для дітей, гарна бібліотека.

В Авдіївці є навіть відома туристична родзинка – мурал австралійського художника Гвідо Ван Хелтена, на якому митець зобразив  обличчя місцевої вчительки  української мови та літератури.

Медики працюють пліч-о-пліч – цивільні і військові

Медична інфраструктура міста є, хоча з деякими спеціалістами таки сутужно. Абсолютно усі відділення місцевої лікарні (як-от терапевтичне чи пологове) й далі функціонують у звичному режимі. А от інфекційного наразі немає. Оскільки через напружену ситуацію в місті в людей почастішали інфаркти та інсульти, адміністрація прийняла рішення про своєрідну «заміну»  приміщень колишнього інфекційного та трансформацію його у теперішнє неврологічне відділення. Не має лікарня зараз і власного лікаря-окуліста. Натомість у питанні допомоги військовим, на щастя, цивільні та військові медики працюють пліч-о-пліч.

Уляна Романюк, спеціально для «Версій»

Фото  Сашка Сімоненка

Запис “Авдіївка – це наш дім, ми нікуди звідси не підемо, хоч тягніть нас звідси». Репортаж зі Сходу спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Нема такого закону і права, щоби воїну надали ту допомогу, яка йому потрібна? Невже так важко бути справедливим і чесним по відношеню до стражденних?

Він помер. Тепер згідно з законом, притулок в нього є. Останній притулок.  ДОМовина…

Чернівці попрощалися з захисником України 30 квітня 2019.

«Не збагнути тепер, хто був  правий  з нас
В суперечках палких між собою.
Стало не вистачати його лише в той час,
Коли він не вернувся з бою»…

Говорять його друзі,  побратими, небайдужі люди:

Апостол Карпатська Січ, побратим, доброволець:  «Його мати була Україна, він любив її понад усе…»

Отець Олександр Коцюр, військовий капелан ХСП, священик із Кам’янець–Подільської дієцезії:  «Мені дуже прикро. Ця людина була в процесі пошуку істини. Козак за покликом серця й душі. Вільний від усього, а ще вільниший вже, бо пішов до Бога. Дякую тобі, Боже, за дар життя Віктору Козаку. Прийми його і дай йому вічну радість та мир».

Ніна Гончарук, авторка  та ведуча програми «Герої» УКРАЇНСЬКЕ РАДІО, Заслужена журналістка України, Київ:  «Давайте помолимося,  друзі, за сироту! Козаки 4 сотні Майдану, воіни 25 Дніпровськоі Повітряно-десантної бригади! З вами пліч–о–пліч Козак Вітя пройшов Майдан, 2014-15 роки, Авдіївка… Іро (Ірина Голуб та Вододимир Парасюк), пам’ятаєте, як ви, львівські волонтери, споряджали Віктора з Яворівського полігону на передову? Вітя Завальнюк пішов на небо…на землі Україна була для нього мачухою. Пробач, юначе, пробач синку…М‘якеньких тобі хмаринок».

Василь Клинок, художник: «У житті багато є несправедливого, і не кожному доля посміхається.Тобі, синочку, випала важка дорога, і ти пройшов її з гідністю, за свій короткий, даний Богом шлях. Прощай синочку, земля тобі пухом і прости нас».

Богдан Гайдамака, товариш, Чернівці: «Вітю, вічна пам’ять тобі. Нехай Бог пригорне твою душу і вона буде завжди у вічному спокої. Пробач нас, що не завжди приділяли увагу, що не змогли домогтися справедливості на цьому грішному світі. Царство Небесне тобі…»

Лариса Ключевська, освітянка, доброчинець:  «Чернівцям боляче…дуже… нестерпно…
Найкращі… діти твої,…Україно,
Не завжди нами …обігріті…
Не завжди нами …зрозумілі…
Не завжди нами…підтримані….
Йдуть… у Вічність… Мовчки..
А ми..залишаємось тут…
З докорами сумління… і пам’яті…Світла пам’ять!»

Заплаче мати не одна,
Заплаче Україна,
Бо не одного козака
Сира земля накрила!

Тетяна Спориніна,
товаришка Віті Козака

Запис Він не вийшов із бою… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Леонід Дергач загинув 1 лютого 2017 року при виконанні бойового завдання в районі міста Авдіївка.
Він служив у складі 72-ї окремої механізованої бригади, захищав східні кордони.
Леонід Дергач боронив позиції неподалік Волновахи – у Петрівському, Білій Кам’янці, Новій Ласпі та Авдіївці.
До війни був деканом кафедри правосуддя Чернівецького університету, через що і отримав позивний “Академік”.

Вічна пам’ять Герою! Герої не вмирають!
Пробачте нас…

Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Прощання з Героєм Леонідом Дергачем спершу з'явиться на Медіа-Версії.