Під час спілкування режисер поділився унікальними історіями зі знімального майданчика та продемонстрував ексклюзивні кадри з бекстейджу. Проте розмова швидко вийшла далеко за межі кіновиробництва й торкнулася значно ширших тем — пам’яті, свободи, історії та культурної спадщини.

Що приховано за кожним кадром «Довбуша»? Чому режисер звертається до творчості Леонардо да Вінчі, Яна Матейка й карпатських легенд? Як кіномова фільму перегукується зі світовими художніми шедеврами — від композиційних алюзій на «Таємну вечерю» до витончених класичних натюрмортів? Чому для творців було важливо відтворити автентичність навіть у найменших деталях — аж до косметики, виготовленої за старовинними рецептами?

Окремою темою зустрічі стала тяглість української культури та духовний зв’язок із постаттю Івана Миколайчука. «Іван Миколайчук був не просто музою, він був камертоном високого українського стилю», — сказав Олесь Санін.

Режисер переконаний: саме Миколайчук був тією творчою силою, яка задавала тон цілій епосі українського поетичного кіно. За словами Саніна, без Івана Миколайчука неможливо уявити не лише його власний творчий шлях, а й кінематографічний світ Юрія Іллєнка, Сергія Параджанова, Леоніда Осики… Він був не просто талановитим актором чи сценаристом — він формував художню мову українського кіно, його внутрішній ритм і стиль. Режисер  наголосив: українська культура живе тоді, коли існує спадкоємність поколінь, коли сучасні митці не втрачають духовного зв’язку зі своїми попередниками.

Символічно, що між стрічками «Поводир» і «Довбуш» існує не лише авторський зв’язок. У новому фільмі також знявся один із акторів «Поводиря». Для Олеся Саніна це не випадковість, а ще один прояв тяглості українського кіно, у якому важливими залишаються не лише сюжети, а й люди, що творять його стиль. На кадрі з фільму «Довбуш» зображений незрячий музикант, котрий грає на унікальному старовинному інструменті — торбані.  Його роль у стрічці виконав  львівський лірник та бандурист Тарас Дороцький.

Не менш захопливо звучали історії про локальні карпатські міфи й реальні історичні постаті, зокрема легенда про засновника хасидизму Баал Шем Това та його зв’язок із постаттю Олекси Довбуша. Саме такі сюжети, за словами режисера, допомагають побачити Карпати як місце зустрічі різних культур, а не їхнього протистояння.

Головним лейтмотивом зустрічі стали слова Олеся Саніна про те, що лише вільна людина здатна бути по-справжньому щасливою. А сьогодні, наголосив режисер, українські захисники воюють не лише за територію. Вони виборюють чесну, справедливу Україну майбутнього — країну, у якій житимуть їхні діти.

Зустріч не раз переривалася щирими оплесками, а після її завершення слухачі ще довго не розходилися. На згадку про цей особливий вечір присутні зробили спільне фото.

А вже завтра, 19 червня,  ми збираємося йти на «Довбуш» у кіноконцетну залу «Чернівці» , щоб побачити цю історію на великому екрані. «Довбуш» — спеціальний показ за участі Олеся Саніна та Олексія Гнатковського | кінофестиваль Миколайчук OPEN.

Напевно головною та найчутливішою подією вечора 19 червня  став вихід на сцену українського захисника. Про те, як саме відбувся цей момент, можна переглянути  у матеріалі: як боєць із позивним “Довбуш” передав свій шеврон творцям фільму…

“Знакова особистість в Україні!

Хотілось би і мені на таких зустрічах бувати.

Поки що, маю зустрічі з іншими знаковими людьми, у котрих душа розлетілася на друзки, а в голові постійний шум і гул дронів. ,, Лікарю, зберіть мене докупи. Я бачив таке… (часом розповідають…). Я маю повернутись, я відомщу за все ,, .

Дякую, що розповідаєте і сигналізуєте, життя продовжується і такі українці, як Санін, що пробуджують пам’ять і гідність, найперше, у молоді та у всіх, хто хоче знати, звідки ми, якого роду, що маємо робити, щоб рости в міру свого зросту”, – ось що під моїм невеликим постом про зустріч з режисером Олесем Саніним на фб написала мій друг Мирослава Соколова, лікар з шпиталю…

.

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Олесь Санін: «Іван Миколайчук був не просто музою, він був камертоном високого українського стилю» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

23 червня 2023-го у Чернівцях завершився третій міжнародний кінофестиваль Миколайчук OPEN.  Всього на фестивалі показали 68 коротких та повних метрів, вперше провели пітчинг та індустрійну секцію. На церемонії закриття фестивалю оголосили чотирьох переможців у національному та міжнародному конкурсах. Призерів обирали глядачі, а один приз, особливу відзнаку,  обрали AMO Pictures. Вони також стали спонсорами та підтримали пітчинг ігрових проєктів в рамках фестивалю.  Переможці отримали грошові винагороди та статуетки фестивалю. На закритті був проведений благодійний аукціон і відбувся  показ  документального фільму «Яремчук: Незрівнянний світ краси» про легендарного буковинця Назарія Яремчука, українського естрадного співака.

Переможець національного короткометражного конкурсу: «Нюанс», режисери Маргарита Воронова, Олег Кібальник.

Спеціальний приз (друге місце глядацького голосування) міжнародного повнометражного конкурсу: «Назавжди-Назавжди», режисер Анна Бурячкова. Фільм створений у спільному виробництві України та Нідерландів.

Переможець міжнародного повнометражного конкурсу: «Кріпачка», режисери ДК (Дорота Кобєла) та Г’ю Велчман. До роботи над фільмом, як пояснили  автори, долучилися митці із Польщі, Литви, Сербії та України.

Всі кошти від благодійного аукціону, який провів фонд Українотворці, будуть направлені на придбання сучасного нейрохірургічного обладнання для дітей та створення безпечного простору в укритті гуртожитку, де діти отримають освітні послуги та психологічну підтримку в Харкові.  Серед шести лотів були прапор та блокноти з підписом Віґґо Мортенсена та інших гостей фестивалю, оберіг, ювілірна прикраса, мистецькі, художні  вироби, «Панно перемоги», «Invite».

Завершився девʼятиденний фестиваль показом українського документального фільму «Яремчук: Незрівнянний світ краси».

Документальна стрічка складається зі спогадів близьких Яремчука та визначних діячів культури, а також з особистих щоденників: від перемоги на конкурсі “Пісня-71” піснею “Червона рута” до політичних переслідувань КДБ, загибелі Володимира Івасюка, виступів у Чорнобилі та Афганістані. Режисером біографічної роботи – Артем Григорян. Ініціаторкою створення фільму стала донька народного артиста, співачка Марія Яремчук. За словами виконавиці, цією ідеєю влітку 2021 року вона поділилася зі студією KNIFE! Films. Відтоді розпочалася робота над дослідженням феномена Назарія Яремчука: команда вивчала архіви, збирала інформацію, шукала героїв, знімала інтерв’ю. Робота над стрічкою тривала два роки й закінчилася наприкінці 2023-го. Українська фестивальна прем’єра фільму «Яремчук: Незрівнянний світ краси» відбулася 23 червня в межах фестивалю глядацького кіно Миколайчук OPEN , а в кінотеатрах роботу можна буде подивитися з 8 серпня.

ДОВІДКА
Назва: Яремчук. Незрівнянний світ краси
Дата виходу в прокат: 8 серпня 2024
Дистрибʼютор в Україні: FILM.UA Дистрибуція
Жанр: документальна драма
Виробництво: KNIFE! Films
Режисер: Артем Григорян

Продюсер: Максим Сердюк

Автор сценарію: Ярослав Коротков

Виконавча продюсерка: Марія Яремчук

Оператор-постановник: Ілля Михайлусь

Композитор: Михайло Клименко

Інформація і фото з сайту: kinowar.com

Фестиваль глядацького кіно Миколайчук OPEN офіційно завершено!  Дякуємо! До зустрічі за рік у Чернівцях!

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Третій фестиваль глядацького кіно Миколайчук OPEN офіційно завершено. Оголошено чотирьох переможців у національному та міжнародному конкурсах… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Цьогоріч у Фестивалі участь взяли команди юних фото- та кіноаматорів з 84 закладів системи освіти та культури 21 області України. На розгляд професійного журі фестивалю було подано понад 700 фоторобіт у 9 жанрах і 119 кіноробіт у 7 жанрах. За результатами оцінювання відібрано 100 конкурсантів, які пройшли на очний етап Фестивалю.

Організаторами Фестивалю є: Міністерство освіти і науки України, Український державний центр позашкільної освіти, Департамент освіти і науки Чернівецької ОВА, Чернівецький обласний центр науково-технічної творчості учнівської молоді та Громадська організація «Медіастудія «АІДА». Партнери фестивалю: Дитячий фонду ООН (ЮНІСЕФ), мережа магазинів «ТАНО-Чернівці», Благодійний фонду «Об’єднані перемагати», Товариство «Трембіта», Міжнародна благодійна організація “World Vision International”.

Участь у заході та нагородженні найкращих робіт взяли Юлія Грицку-Андрієш-заступниця начальника Чернівецької обласної військової адміністрації; Оксана Гринюк-заступниця директора Департаменту освіти і науки ЧОВА; Юрій Демедюк-заступник Українського державного центру позашкільної освіти; Віталій Голубєв-секретар Національної спілки журналістів України, засновник Школи універсального журналіста та всеукраїнського конкурсу «Я – журналіст!»; Володимир Войтенко-голова правління Спілки кінокритиків України. Всіх переможців у номінації «Кінороботи» та «Фотороботи» можна подивитися за посиланням «Осінні Барви Буковини – 2023». Вітаємо!

Упродовж трьох наступних днів триватимуть майстер-класи від фахівців фото та кіноіндустрії. Окрім цього, конкурсанти матимуть змогу відвідати музеї, ознайомитися із мистецькими і культурними традиціями та  звичаями  Буковини. 

Незабутні враження, нові знайомства, плани, мрії, емоції. Дякуємо ЗСУ за мирне небо! Попереду продовження фестивалю «Осінні барви Буковини 2023»… Успіхів і перемог!

©Тетяна Спориніна, фото автора

Запис Стартував XX ювілейний фестиваль «Осінні барви Буковини 2023» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Виконавча директорка Української кіноакадемії та генеральна директорка Одеського міжнародного кінофестивалю Анна Мачух про сучасне українське кіно напередодні Одеського міжнародного кінофестивалю , який стартує 19 серпня у Чернівцях, у колонці для Marie Claire Ukraine розповіла про сучасне українське кіно, його стан та виклики, що стоять перед ним.

Цієї весни я спостерігала, як сотні тисяч глядачів виходили з кінотеатрів вражені українським кіно. Уявити таке 10-15 років тому було неможливим. Тоді в кінотеатрах було 2-3 українські фільми на рік, які збирали вкрай обмаль глядачів, охочих до свого кіна. Українське кіномистецтво не мало довіри в аудиторії, вона надавала перевагу американському, рідше європейському кінематографу. Та з роками ситуація почала змінюватись.

Після десятиліть певної стагнації, коли українські фільми ледь добиралися до кінотеатрів, індустрія виросла в потужний конкурентоспроможний механізм. Українське кіно набуло статусу певного бренду – воно стало впізнаваним як серед внутрішнього, так і закордонного глядача. Наші фільми були представлені чи не на кожному великому міжнародному кінофестивалі і нерідко здобували там нагороди. Вперше українську стрічку нагородили на Венеційському кінофестивалі – фільм “Атлантида” Валентина Васяновича переміг в програмі “Горизонти”. А його наступна робота вже змагалася в основному конкурсі цього ж фестивалю. Українські режисерки Ірина Цілік та Марина Ер Горбач отримали режисерські нагороди на кінофестивалі “Санденс”. І таких прикладів немало.

Аж ось – починається повномасштабне вторгнення росії в Україну. Ми потрапляємо в абсолютно незвичну реальність, переживаємо шок, тривогу і занепокоєння майбутнім. Одночасно з цим працюємо на міжнародну аудиторію, закликаємо підтримати Україну, допомогти їй. Упродовж довгих місяців страждає цивільне населення, інфраструктура, а також культурна галузь: російськими обстрілами нищаться пам’ятки, архітектура зазнає руйнувань, кіноіндустрія знову під загрозою стагнації, як роки до цього.

Ми довго йшли до того, аби зробити український кінематограф таким, як він є зараз – з якісними фільмами, впізнаваним стилем, “обласканим” західною пресою і вподобаним українським глядачем. До 2022 року ми провадили активну роботу всередині галузі: приєднання до фонду Eurimages, запровадження системи кешрібейтів, яка, на жаль, так і не запрацювала, зйомки бойовика “Останній найманець” від Netflix, які відбулись у Києві. Кількість фільмів, яка щороку знімалась в Україні, до 2022 року невпинно росла. Попри те, що пандемія та пов’язане з цим призупинення зйомок вплинули на галузь в цілому, у 2021 році в прокат вийшов 21 український фільм.

24 лютого 2022-го змінило все і кожного з нас. За минулий рік ми спостерігали сильний відтік кадрів, оскільки багато хто виїхав за кордон і продовжив діяльність там. Частина кінопрофесіоналів змінила профіль діяльності, частина долучилась до лав Збройних сил України або стала волонтерами. Наприклад, зараз в ЗСУ служать продюсер Володимир Яценко, режисер Олег Сенцов, кінооператор Ярослав Пілунський та інші. Акторки Анастасія Пустовіт, Ірма Вітовська, режисер Тарас Дронь активно займаються волонтерством. Загалом, 75% кінопрофесіоналів залишились без роботи.

До всього державний бюджет зазнав перерозподілу і наразі у нас повністю відсутнє державне фінансування кіногалузі. Єдиний варіант для продовження діяльності – брати участь у програмі Українського культурного фонду на культурно-мистецької діяльності та подаватись на стипендії. Крім того, спостерігається криза довіри до державних інституцій та їхнього керівництва, на кшталт Державного агентство України з питань кіно, УКФ та Міністерства культури та інформаційної політики.

Всі ці чинники сприяють тому, що майбутнє української кіноіндустрії видається зараз дуже туманним. Попри те, що цієї весни ми побачили колосальний успіх українських фільмів у прокаті, коли “Мавка” за перший місяць прокату зібрала майже 100 млн грн, або авторський фільм “Люксембург, Люксембург” Антоніо Лукіча увірвався в десятку найкасовіших фільмів України, надалі такі кейси ми навряд чи побачимо.

Звісно, попит на українське кіно не зменшиться, адже увага світової спільноти так чи інакше прикута до нашої країни в контексті війни. Тим не менш зменшиться кількість продукованого контенту. Ті фільми, що були зняті до початку повномасштабного вторгення, продовжуватимуть свій фестивальний та прокатний шлях. Але їхня кількість суттєво скоротиться через об’єктивні причини. На екрани потраплять ігрові стрічки, які вироблені за кошти іноземних та українських інвесторів.

Поряд з цим, сучасні реалії дають поштовх до розквіту української документалістики різних форм: повнометражні фільми, короткі метри, документальні серіали. Такий контент дешевший у виробництві і актуальний, бо він про тут і зараз.

Натомість, проблемою залишиться нестача кадрів – зменшення ринку призведе до скорочення кількості працюючих фахівців кіноіндустрії на на 60-70%. Кінопрофесіоналам потрібно адаптуватися до нових умов, в яких ми опинилися і скористатися можливостями.

Нам потрібно інтегрувати українську кіноіндустрію в європейську. До того ж, нам необхідно працювати над відновленням державного фінансування галузі, реформувати державні інституції, що відповідають за сферу культури і продовжувати налагоджувати співпрацю з міжнародними партнерами. Адже нам є що показати та про що розповісти світові. Потрібно лише забезпечити українські кіноголоси цією можливістю. В темні часи й кризові моменти часто народжуються генії і я вірю, що таких з’явиться ще більше. Варто лише створити умови для їхньої діяльності і забезпечити необхідними інструментами творення.

Ірина ТАТАРЕНКО

Запис АННА МАЧУХ ПРО УКРАЇНСЬКЕ КІНО: ЩО З НИМ ЗАРАЗ І ЩО БУДЕ ПОТІМ спершу з'явиться на Медіа-Версії.