1. Норвезька рада у справах біженців (NRC)

NRC з 16 серпня відновили виплати для 20 000 осіб

ВПО;

людей, які живуть на окупованих/деокупованих територіях;

людей, які перебувають у зоні бойових дій.

Розмір допомоги: 2220 грн. на кожного члена сім’ї

2. Проєкт «Red Rose CPS»

Допомога реалізується для таких соціальних категорій:

внутрішньо переміщені особи;

пенсіонери;

особи з інвалідністю.

Розмір допомоги: 2 000 грн. на кожного члена сім’ї щомісячно протягом 3х місяців.

3. Представництво дитячого фонду ООН в Україні (ЮНІСЕФ)

Підтримка реалізується для таких категорій населення:

сім’ї, до складу яких входять троє і більше дітей, віком до 18 років;

сім’ї, до складу яких входить принаймні одна дитина з інвалідністю до 18 років.

4. Місія Червоного Хреста в Україні

Кому надаватиметься допомога:

усі особи ВПО

*У пріоритеті переміщені особи з окупованих територій чи зон бойових дій

Розмір допомоги: одноразова виплата 2 500 грн. на особу.

Як отримати виплати від цих організацій?

Платформа «єДопомога»

На платформі можна залишити заявку на фінансову допомогу від міжнародних організацій. Отримати виплати можуть:

внутрішньо переміщені особи, які перебувають в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб;

особи, які проживають/перебувають на тимчасово окупованих, деокупованих територіях або таких, що знаходяться в зоні активних бойових дій України.

Статус заявки можна перевірити на цій же платформі.

Анастасія Калькутіна, студентка Інституту журналістики ім. Т.Шевченка

Запис Які міжнародні організації допомагають українцям виплатами під час війни спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Керівниця простору Анна Негрило за кілька воєнних місяців запалила своєю невгамовністю не лише родини переселенців, з дітками яких займається щодня, а й цілий Новодністровськ. На заняття, які вона проводить з дітьми ВПО, просяться і місцеві – і малюки приходять сюди із задоволенням. Підлітки радо долучаються до перегляду і подальшого обговорення фільмів, які демонструють у залі приміщення простору, дружнього до дитини, мами разом з дітьми – до майстер-класу зі скрапбукінгу, який тут проводить волонтерка «Карітасу», а нещодавно батьки вихованців простору навіть організували тут самодіяльний театр і зіграли для дітей казку «Ріпка»!

«Для того, щоб утвердитися у своїх театральних спробах, мусимо не лише самі вправлятися, а й навчатися у досвідченіших майстрів, – розповідає Анна Негрило про ідею «театральної зустрічі на Дністрі». – Дізналися про проєкт «Марко з Котигорошівки» відомих чернівецьких театральних гуртків – «Театру юних чернівчан» міського палацу дітей та юнацтва і студії «Бу-бу-бу» Чернівецького центрального палацу культури, замахнулися на організацію гастролей. Режисери з акторськими колективами радо відгукнулися. І не обійшлося без Божого втручання – усе вдалося за сприяння «Карітас Чернівці»!

Вдалося навіть більше, ніж планувалося. На оголошення про майбутню виставу відреагували не лише мешканці (постійні чи тимчасові) міста Новодністровська, а й охочі із сусідньої Сокирянської ОТГ. Знайшли транспорт і привезли на «Марка з Котигорошівки» ще юних глядачів з родин ВПО і не тільки! Зал Будинку народної творчості і дозвілля «Молодіжний», сцену якого апробовували юні чернівецькі актори, був повний! (Окрема подяка за цей палац – його директору Паламарчук Віктору Семеновичу).

«Подія, можна сказати, історична для нас – каже режисерка, керівниця гуртка «Театр юних чернівчан» Інна Даніліна. – Лиш у червні відбулася прем’єра «Марка…», а вже у серпні – перші гастролі! У нинішні складні часи це удача. Адже через карантини і війну мистецьке життя взагалі майже завмирає. Але ж діти ростуть, розвиваються у грі, і мусить розвиватися їхня уява, творчість. Тому ми продовжуємо працювати з дітьми і для дітей. І для дорослих, звісно, також».

Режисерку підтримує керівник студії «Бу-бу-бу» Іван Данілін:

«Такий швидкий шлях від прем’єри до перших гастролів – це нам винагорода за те, що до прем’єри ми йшли дуже довго – майже півтора роки репетирували – більше онлайн, ніж вживу через ковідні карантини, – сміється актор і режисер. – Уже цього року ми мали би поїхати на театральний фестиваль «Від Гіпаніса до Борисфена» в Очаків на Миколаївщину – але війна унеможливила поїздку. Та фестиваль відбувся – хоч і онлайн, і наша «Котигорошівка» взяла там Гран-прі. Буквально півтора тижні тому ми грали цю виставу і в рамках фестивалю «Мельпомена Таврії» на підтримку окупованого Херсона. І вже зараз – у Новодністровську, де серед глядачів були дітки з банером «Ми вдома, в Україні». Мистецтво не спинити, і ми вдячні тим, хто це розуміє і робить наші зустрічі з глядачами можливими».

Окрім сприяння інтеграції родин вимушено переселених осіб у громаду і їхній адаптації до мирного життя, привезена в Новодністровськ вистава «Марко з Котигорошівки» у постановці чернівецьких режисерів Івана на Інни Даніліних створила в Новодністровську атмосферу свята і новизни, і принесла величезне взаємне задоволення від спілкування.

Маріанна Антонюк,

«Карітас Чернівці»

Запис У Новодністровську «Карітас Чернівці» об’єднав мистецтвом дітей з трьох ОТГ спершу з'явиться на Медіа-Версії.

З самого лише міста виїжджали аж чотири години. А тисячу кілометрів до Чернівців, де мешкає сестра Тетяни, долали три доби.

«Спочатку вирушили в бік Дніпра, – згадує Тетяна. – Годинами стояли в заторах, машини втискувалися в 4 ряди, просувалися по півметра… Уже майже перед Дніпром шукали, де б заночувати. Через знайомих телефоном знайшли (чи ж не диво?) сім’ю, родом з Чернівецької області, куди ми якраз прямували. Ці незнайомці прийняли нас, чужих людей, на ніч як рідних.

Далі ми дісталися Олександрії, але там військові і поліція цілу колону машин розвернули – щось трапилося. Тож поїхали на Кривий Ріг, далі на Кропивницький. Там знайшли місце ночівлі через волонтерів, ночували на меблевій фабриці. Спали як є  – вдягнуті, на матрацах на підлозі, куртками вкривалися…

Далі планували на Вінницю, але звідти знайомі телефоном повідомили, що у них вибухи… Тому об’їжджали центральні траси якимись маловідомими дорогами, і поки їхали – сивіли…»

У Чернівецьку область заїхали з боку Вінниччини, через Новодністровську ГАЕС. Живуть у сестри, люди – знайомі і незнайомі – допомагають, чим можуть. Літній одяг отримали з гуманітарною допомогою, сусіди і віряни розташованої неподалік церкви допомагають продуктами.

Навіть пучок петрушки несуть! – розчулено каже пані Тетяна і додає: «Бандерівці», якими росіяни всіх лякають, це золоті люди…»

І кожна допомога для родини незайва: сама пані Тетяна пенсіонерка, раніше працювала інженером в інституті проблем машинобудування, її дочка в Харкові була приватною підприємицею і мала малесеньку кав’ярню на орендованих кількох квадратних метрах… Звісно, через війну цей дохід втрачений, а годувати дітей, яким у березні і квітні уже в Чернівцях відзначили відповідно 5 і 13 років, треба.

На новому місці дочка пані Тетяни не сидить без діла – кілька днів на тиждень волонтерить, іноді й 5-річного Петруся з собою бере. А бабусі порадили звернутися по допомогу до «Карітас Чернівці».

Невідомо, як ще довго родина вимушено гостюватиме на Буковині. Щодня пані Тетяна з острахом читає новини і телефонує старшій дочці, яка з сім’єю залишилася в Харкові.

«Наша квартира зараз, на щастя, вціліла, –  зітхає наша співрозмовниця. – Ми живемо в промисловому районі міста, де уздовж Проспекту Героїв Харкова розташовані великі підприємства. Але зараз цю промзону обстрілюють щодня. Тому чи буде нам куди повертатися, і як скоро з’явиться така можливість – невідомо».

А наразі дякують Богу за все, що мають, а головне – за збережені життя. Бо впевнені, що тільки з Божою поміччю їм вдалося дістатися сюди цілими і неушкодженими.

На фото: пані Тетяна (праворуч) з сестрою прийшли по допомогу до «Карітас Чернівці»

Запис «Якби не Божа поміч, нас би вже не було серед живих» – родина переселенців з Харкова спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Попри те, що в Чернівецькій області зараз, за інформацією першого заступника голови обласної військової адміністрації Богдана Ковалюка, перебуває близько 90 тисяч переселенців і з них 9 тисяч проживає у об’єктах соціальної сфери, офіційно працевлаштовуватися вони не поспішають.

Про ситуацію з роботою для ВПО розповіла заступниця директора Чернівецького обласного центру зайнятості Ольга БАГРІЙ.

Із тих, хто звертається, працевлаштовується навіть не п’ята частина

Обласні центри зайнятості є складовими централізованої системи держустанов – державної Служби зайнятості.  Завдання Служби – бути активним посередником на ринку праці між роботодавцями і шукачами роботи. Тут безкоштовно надають послуги із пошуку підходящої роботи та підбору персоналу, послуги з державного соціального страхування на випадок безробіття, а також  здійснюють виплату матеріального забезпечення у зв’язку з тимчасовою втратою роботи.

Здається, наразі службу найчастіше бачать як джерело виплат, аніж як «зв’язкову ланку» між потенційними працівниками і роботодавцями.

Від початку повномасштабного вторгнення російської федерації ми запровадили моніторинг кількості звернень до нас внутрішньо переміщених осіб, – каже заступниця керівника обласного центру зайнятості Ольга Багрій. – Від 24 лютого до нас звернулися понад 2 тисячі внутрішньо переміщених осіб. Хтось звертався за послугами, які надає центр, хтось – у пошуку роботи. 1122 особи отримали статус безробітних і станом на 25 липня ми працевлаштували 315 внутрішньо переміщених осіб через центр зайнятості. З них 151 особа мала статус зареєстрованого безробітного. Найбільше працевлаштували в Чернівцях – 140 працівників, але і по районах також.

Тобто за працевлаштуванням звернулися трохи більше 16% від загальної кількості звернень ВПО до Центру зайнятості. Звісно, в установі фіксують лише тих внутрішньо переміщених осіб, які працевлаштовуються через центр зайнятості. Щодо інших, які знаходять роботу самостійно – інформацією не володіють. Та все ж, ця цифра доволі показова.

У центрі зайнятості не лише чекають звернень, але й самі «ідуть в народ». Як тільки область почала масово приймати переселенців і розміщувати їх по школах і дитсадках, фахівці установи почали відвідувати ці місця компактного проживання ВПО, інформувати про послуги центру зайнятості, про вакансії і можливості працевлаштування.

«З 10 тисяч людей, яких ми опитали, тільки 500 осіб заявили, що хочуть працювати, – підсумовує результат Ольга Багрій. – І з них половина вже виїхали за кордон, тому що все змінюється дуже швидко, люди приймають рішення, що бачать своє майбутнє поки що там, а не тут. Ситуація змінюється щоденно».

Що зупиняє переселенців на шляху до роботи?

Про причини, які не спонукають людей працевлаштовуватися, говорили фахівці Центру зайнятості за круглим столом із представниками територіального центру комплектування і соціальної підтримки (військкомату), обласної військової адміністрації та міської ради.

«По-перше, серед них багато жінок з малими дітьми, які не мають куди їх прилаштувати – садочки не всі працюють, місць немає, – пояснює пані Багрій. – По-друге, вони отримують допомогу від держави і безкоштовне триразове харчування там, де мешкають. Якщо вони отримують допомогу – на себе, на дітей, і в них є дах над головою і їжа, іти на роботу вони не вмотивовані, оскільки мають достатньо засобів для свого існування. Коли їм пропонують заробітну плату 6500-7000 грн, люди задумуються: чи варто їм на таку зарплату йти, якщо вже мають певне забезпечення».

Серед інших причин низької зацікавленості оформлятися на роботу – намір повернутися найближчим часом до своїх домівок (і частина людей справді вже поїхали, як тільки їхні території звільнили), а також небажання звільнятися з попередніх місць роботи у великих містах. Тобто в мільйоннику вони мають високу зарплату і очікують повернутися до неї, а тим часом оформили «простій». А ще – нерідко пропоновані в нас вакансії не відповідають запитам.

«До нас звертаються люди, які працювали головними бухгалтерами, в Маріуполі, на Азовсталі, лікарями… Чим можемо з наших наявних вакансій – тим допомагаємо, – розповідає пані Багрій. – Влаштовували ВПО в зовсім різні сфери: продавці, вантажники, озеленювачі, економісти, головні бухгалтери, психологи, фармацевти… Тобто спектр доволі широкий. Але є люди, ВПО, які шукають такі ж посади, на яких вони працювали дотепер. Наприклад, працювала людина головним бухгалтером – і надалі хоче працювати тільки головним бухгалтером, інших варіантів не розглядає. Натомість є ті, хто працювали директорами чи заступниками директорів підприємств – а йдуть працювати просто продавцями. Усе індивідуально, залежить від багатьох факторів – у тому числі, від матеріального забезпечення особи. Якщо людині потрібні додаткові кошти – вона погоджується на будь-яку роботу і з більш-менш достойною заробітною платою. Тому це питання доволі складне. Звичайно, в нас немає вакансій шахтарів, чи морських якихось вакансій, які можуть бути в Херсоні, Миколаєві, Одесі.  У нас більше вакансій у сфері послуг, у торгівлі… Що нам подали роботодавці – те ми і пропонуємо внутрішньо переміщеним особам. Спектр вакансій, на який ми їх працевлаштували, дуже широкий».

Ще одну причину називає народний депутат Ярослав Железняк у своєму Телеграм-каналі.

«У нас зараз не так вже багато реєструються безробітними. В абсолютних цифрах їх навіть менше, ніж було рік тому, – пише він. – Для розуміння, з початку військових дій отримали статус безробітного лише 36 тис. ВПО. В моєму Маріуполі тільки під 400 тисяч біженців.

Моя гіпотеза була, що багато хто не реєструється через побоювання мобілізації. А інші виїжджають. І ось гендерний розподіл показує, що напевно так і є.

Зараз (02/08) у нас серед безробітних ВПО (їх станом на зараз лише 22 тисячі на обліку): 72% жінки,  28% чоловіки».

Компенсації роботодавцям: реальність і тенденції

Тим часом, до Центру зайнятості вже звернулися роботодавці області щодо компенсації за працевлаштованих.  Загальна сума, яку мають отримати роботодавці за два місяці – два мільйони сто тисяч. Хоча, йдеться всього лише про 161 особу.

«Чи є серед цих 161 працевлаштовані через Центр зайнятості – мабуть, так, – вважає Ольга Багрій. – Адже коли ми скеровували людей до роботодавців, то завжди супроводжували це інформаційно-роз’яснювальною роботою про цю можливість – що коли роботодавець візьме ВПО на роботу, то він зможе отримати цю компенсацію в розмірі 13 тисяч гривень за два місяці, якщо людина ці два місяці повністю відпрацювала».

Щоправда, загальні тенденції стосовно звернень роботодавців за відшкодуваннями доволі оптимістичні, на думку нардепа Ярослава Железняка. У своєму Телеграм-каналі він написав: «Щодо програми Уряду про компенсації роботодавцям 6 500 грн за працевлаштування ВПО:

На програму виділяли 200 млн грн, вже подали заявок на  використали з неї тільки 44% (88 млн грн). Місяць назад було лише 26%.

Працевлаштовано за програмою поки (02/08) лише 8966 ВПО. Але за місяць майже +3000.

Работодавці теж не поспішають. Тільки 5 357 подали заявку на отримання компенсації. За місяць додалося приблизно 2000 роботодавців.

Ну тенденція непогана вже».

Натомість правила виплат внутрішньо переміщеним особам від 1 серпня в Україні змінилися – уряд обмежив категорію українців, які отримують грошову допомогу.

Раніше виплати отримували ВСІ ВПО. У серпні 2022 року отримуватимуть 2-3 тис. грн: громадяни, переміщені з території, де ведуться активні бойові дії; ВПО, яким зруйнували або пошкодили житло. Якщо українці зі статусом ВПО повернулися додому, виплати їм припиняють надходити. Також у серпні продовжує діяти перелік громад, переселенці з яких отримують виплати. Загалом у списку зараз вісім областей та 300 громад.

Чи залучатимуть безробітних ВПО до суспільно корисних чи громадських робіт і в чому між ними різниця?

В умовах воєнного стану працездатних осіб можуть залучати для суспільно корисних робіт. Йдеться про роботи оборонного характеру, ліквідацію надзвичайних ситуацій (техногенних, природних та воєнних) та їх наслідків, задоволення потреб ЗС, інших військових формувань і сил цивільного захисту, забезпечення функціонування національної економіки та системи забезпечення життєдіяльності населення. Це регламентує Порядок залучення працездатних осіб до суспільно корисних робіт в умовах воєнного стану затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 13 липня 2011 р. № 753. Наприкінці червня цього року Кабмін вніс зміни в цей порядок, і серед населення почала ширитися інформація, що вимушених переселенців залучатимуть до суспільно корисних робіт, перелік яких має затвердити обласна військова адміністрація.

«До суспільно корисних робіт можуть залучатися будь-хто із наших зареєстрованих безробітних на тридцять перший день після реєстрації. Не йдеться лише про внутрішньо переміщених осіб, – пояснює заступниця директора Чернівецького обласного Центру зайнятості. – Ми можемо направляти людей, які перебувають на обліку в центрі зайнятості, на суспільно корисні чи громадські роботи, якщо є така необхідність. Тобто якщо військове командування самостійно, або із залученням військових адміністрацій приймає рішення про запровадження трудової повинності та залучення працездатних осіб до виконання суспільно корисних робіт.

На сьогодні спільно з представниками центру комплектування, військової адміністрації та міської ради прийнято рішення, що наразі наша область не має потреби  запровадженні трудової повинності і залучення усіх громадян. Наразі наша область відносно безпечна, у нас немає ніяких завалів і місць, до розчищення яких могли би долучатися ці люди.

Проте, в нас є ще громадські роботи. Їх ми щороку проводимо разом з громадами. Визначається перелік робіт, на які можуть бути направлені безробітні: це благоустрій, захист навколишнього середовища, соціальна сфера. Це відбувається за рахунок співфінансування коштів нашого центру і місцевих бюджетів. Наразі у громадах є нагальний вид робіт – це упорядкування бомбосховищ. Адже очікується навчальний рік, і де ці бомбосховища є – вони мають бути приведені у відповідність. Про суспільно-корисні роботи поки що не йдеться, лише про тимчасові громадські роботи, які були у нас і до воєнного стану.

Тобто громадські були завжди, а для суспільно-корисних – має бути  розпорядження військового командування, можливо – із залученням військових адміністрацій, про трудову повинність. Потім на основі цього розпорядження приймається рішення, доводиться до центру зайнятості, оприлюднюється через ЗМІ. І тоді на ці роботи направляємо наших зареєстрованих безробітних. Поки що в нашій області потреби в цьому немає».

Маріанна Антонюк

Запис Шукати роботу вмотивовані дуже мало переселенців спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Відповідне рішення ухвалила профільна комісія Чернівецької облради, повідомив Микола Гуйтор, перший заступник голови облради, 29 липня під час престуру, організованого Харківським пресклубом.

“Наступного тижня на сесії облради ми затвердимо дане рішення”, – сказав Гуйтор.

Микола Гуйтор (на фото праворуч) розповів журналістам про релокацію медзакладу з Попасної

Він уточнив, що жодних перепон у прийнятті рішення з боку депутатів облради у цьому питанні бути не може – громада Буковини зацікавлена в тому, щоб надавати всебічну допомогу закладам та підприємствам, релокованим із зони бойових дій.

Як розказав “ОстроВу” Олександр Колесніков, директор КЗ “Попаснянський обласний психоневрологічний інтернат”, очолюваний ним заклад буде розміщено в будівлі колишнього туберкульозного диспансеру в селищі Красноїльськ неподалік від Чернівців.

“Наразі ми працюємо в одному з приміщень Чернівецької обласної психоневрологічної лікарні”, – уточнив Колесніков.

За його словами, пацієнтів медичний закладу (127 чоловіків і жінок) було евакуйовано з Попасної 18 березня. Два дні тривала дорога до Чернівців: автобусом людей евакуювали до Бахмута, а звідти потягом – на Буковину.

За словами керівника закладу, частина його співробітників також виїхала з Попасної в Чернівецьку область, згодом штат доукомплектували місцевими працівниками. Наразі в психоневрологічному інтернаті працює 10 співробітників.

Запис Психоневрологічному інтернату з Попасної надають окреме приміщення на Буковині спершу з'явиться на Медіа-Версії.

СГЦ «Садгора» – громадська ініціатива та результат співпраці громадських організацій «Буковинська медична громада» та «Агенція розвитку, самоврядування та реформ».

Центр надає допомогу садгірчанам та мешканцям прилеглих ОТГ – багатодітним родинам, людям похилого віку, людям з інвалідністю, дітям-сиротам, а також внутрішньо переміщеним українцям та українкам, учасникам та учасницям російсько-української війни та членам їх родин.

СГЦ «Садгора» працює в таких основних напрямках:

• соціальна адаптація, інтеграція та реінтеграція;
• індивідуальні психологічні та групові тренінги
• консультування щодо працевлаштування, надання адміністративних та комунальних послуг та соціальний супровід;
• представництво інтересів;
• посередництво (медіація);
• натуральна допомога;
• інформування та навчання у сфері фінансової грамотності, проєктного менеджменту та базової правої освіти;
• юридичні консультації.

Для контактів з центром, можна залишати повідомлення на офіційній сторінці https://www.facebook.com/sadhorasocialcenter або писати на електронні скриньки bukmedgromada@gmail.com або agencyfordevelop@gmail.com .

Проєкт «Почни життя спочатку» впроваджується ГО «Буковинська медична громада» у рамках проєкту «Термінова підтримка ЄС для громадянського суспільства», що впроваджується ІСАР Єднання за фінансової підтримки Європейського Союзу».

Запис «Садгора» – це центр! Соціально-гуманітарний спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Понад мільйон українців опинилися на території російської федерації через протиправні дії окупантів. Якщо ваших близьких проти їхньої волі депортували до росії , ви можете повідомити про такі випадки на гарячі лінії, які діють в Україні:

 Гаряча лінія Національного інформаційного бюро: 16-48

Гаряча лінія Міністерства закордонних справ України: +38 044 238 15 88

Єдина гаряча лінія територіальноï оборони: 0 800 507 028

Поліція: 102

Важко нині й тим громадянам, котрі знаходяться на окупованих територіях. Часто до них застосовуються різні види примусу. Нормами статті 40 Кримінального кодексу України передбачено, що не є злочином дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, вчинена під безпосереднім впливом фізичного або психологічного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками.

Під фізичним примусом розуміється застосування щодо особи фізичного насильства з метою примушення її до вчинення протиправних дій або до протиправного невчинення певних дій всупереч її волі. Фізичний примус (насильство) – це протиправний фізичний вплив на людину (наприклад, застосування фізичної сили, нанесення удару, побоїв, тілесних ушкоджень, введення в організм різноманітних препаратів тощо) з метою примусити її вчинити кримінальне правопорушення (наприклад, не перешкоджати проникненню у сховище, видати чуже майно тощо). Непереборним визнається такий фізичний примус, при якому особа цілком позбавлена можливості керувати своїми діями (бездіяльністю). Дії, які є фізичним примусом: або позбавляють особу, щодо якої застосовані, фізичної можливості діяти (внаслідок зв’язування, позбавлення волі із замкненням у приміщенні, заподіяння тілесних ушкоджень, що призвели до втрати свідомості, тощо); або спрямовані на те, щоб зламати психологічний опір особи і змусити її вчинити заборонене законом діяння (при мордуванні, катуванні тощо).

Психічний примус – це погроза застосування до особи фізичного насильства або заподіяння матеріальної чи моральної шкоди (наприклад, погроза вбити, знищити або пошкодити майно, поширити відомості, що ганьблять особу тощо) із метою спонукати її вчинити кримінальне правопорушення. Психічним примусом, зокрема, є: погроза застосування відповідного фізичного насильства, у тому числі за допомогою зброї; застосування або погроза застосування насильства щодо рідних, близьких, інших осіб, доля яких є важливою для особи, від якої вимагають вчинення певних дій чи бездіяльності; знищення або погроза знищення майна, що належить потерпілому, його рідним, близьким, іншим особам, доля яких є важливою для особи, від якої вимагають вчинення певних дій чи бездіяльності; погроза розголошення відомостей, які особа бажає зберегти в таємниці; вплив на психіку особи за допомогою гіпнозу або інших подібних засобів. Питання про відповідальність особи за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам під впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа зберігала можливість керувати своїми діями, а так само під впливом психічного примусу відповідно до ч. 2 ст. 40 вирішується на основі положень Кримінального кодексу про крайню необхідність. Фізичний чи психічний примус у таких випадках має розглядатись як своєрідний прояв небезпеки, яка загрожує особі, її рідним, близьким, іншим людям, доля яких є важливою для даної особи, їх законним правам та інтересам. Особа, яка застосувала фізичний чи психічний примус і примусила іншу особу до протиправних дій чи бездіяльності, підлягає кримінальній відповідальності за шкоду, заподіяну правоохоронюваним інтересам внаслідок застосованого нею примусу незалежно від того, чи визнано злочином поведінку особи, щодо якої застосовано примус.

Південно-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Івано-Фанківськ)

Запис Гаряча лінія для близьких депортованих спершу з'явиться на Медіа-Версії.