5 серпня 2020-го чернівчани долучилися до першої лекції за темою «Оберігаючи видатні міста світу. Нотатки науковця».
Лекція та обговорення були присвячені  питанням управління об’єктами культурної спадщини історичних місць світу, що є одним з головних завдань збереження самобутності держав у сучасному розвитку суспільства.
«Масштабний характер швидкоплинних змін і доленосних випробувань, що відбуваються останнім часом у сучасному глобальному світі, торкаються всіх напрямків життєдіяльності суспільства і, звісно, наукових досліджень у сфері міжнародної практики з пам’яткоохоронної справи».

Нажаль, деякі  всесвітні пам’ятки опиняються у центрі політичної суперечки. Останній факт – Софійський собор у Константинополі. Софійський собор є одним з найвеличніших храмів візантійської архітектури, унікальний символ «золотої доби» Візантії. У 15-му столітті після захоплення міста османами собор був перетворений на мечеть. Музейний статус Софійський собор отримав в 1934 році за рішенням першого президента Туреччини Мустафи Кемаля Ататюрка. 1985 року храм занесений до переліку Світової спадщини ЮНЕСКО. А у 2020 році президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган підписав указ про перетворення собору на мечеть.

«Процеси, які відбуваються у містобудівній політиці світу показують, що проблеми налагодження системи управління об’єктами Всесвітньої спадщини UNESCO та управління їхніми буферними зонами є надзвичайно актуальними і об’єднують фахівців найрізноманітніших напрямків, формуючи абсолютно новий підхід до розвитку культури управління історичним середовищем містобудівних ландшафтів», –науковець розповіла про науково-аналітичні дослідження з цієї теми  на Міжнародному симпозіумі «Всесвітня спадщина Відня — досягнення і помилки»,  який відбувся у Відні  2015 року, де ґрунтовно й детально обговорювались актуальні питання динаміки розвитку урбаністики та збереження історично сформованої ландшафтної архітектури міст Західної Європи.

Також Світлана Біленкова розповіла про  участь  у складі делегації у сессії Комитету вссвітньої спадщини  ЮНЕСКО у Санкт-Петербурзі, де питання стосувалися і такого об’єкту  визначної пам’ятки історії та архітектури  України, як  Собор святої Софії у Києві.

«Найоптимальнішим для втілення в Україні є досвід австрійських колег з управління містобудівними ландшафтами історичних міст, де ретельно прораховані всі специфічні особливості наявних об’єктів всесвітньої спадщини UNESCO та перспективи їхнього туристичного і культурного розвитку. Тут державний контроль за утриманням об’єктів всесвітньої спадщини UNESCO, а також просвітницьку діяльність стосовно них здійснює спеціально відокремлена урядова структура при Міністерстві освіти, мистецтва і культури Австрії», – Світлана Біленкова

Учасники зустрічі жваво обговорювали і сучасний стан збереження культурної спадщини буферної зони ЮНЕСКО у Чернівцях. Культурна спадщина Чернівців, нажаль,  залишається іноді  сам на сам із її руйнівниками. Пригадали і петиції до міської ради, що «навіть події світових війн, не настільки спотворили обличчя нашого чудового міста, як нинішнє недбале ставлення до архітектурної спадщини».

«Наша Резиденція, разом із аурою міста та його мешканцями, і є тим важливим духовним символом міжкультурної толерантності, де кожна людина почувається комфортно і затишно. Саме тут, у Чернівцях, на цій маленькій камерній території середмістя можна відчути усю велич світу, створеного для людства, як унікальної моделі ідеального простору… Тобто об’єкт культурної спадщини нині перестає бути пасивним, він сам геніальний – і творить своїх  геніїв. Він – живий організм – і, як все живе, потребує належної уваги», – Світлана  Біленкова. 

І головне, про що зазначила лекторка, що «наше місто – таке маленьке зовні, є надзвичайно цінністе у світовому масштабі».

І ще такі цікаві просторові і реальні перетини…

Світлана Біленкова з книгою Івана Монолатія «Від Донецька до Перемишля: як сучасна література «пам’ятає» українські міста».

У числі журналу «Ї» №56 2009-го «ЧЕРНІВЦІ CZERNOWITZ CERNĂUŢI טשערנאװיץ» ці два автори представлені такими роботами: Іван Монолатій Австрійська Буковина: особливості національних, професійних і мовних поділів

та двома Світлана Біленкова Архітектурний розвиток Чернівців на межі ХІХ-ХХ століть і Світлана Біленкова Архітектурні стилі Чернівців міжвоєнного періоду ХХ століття.

 Дякуємо Світлані Біленковій за чудову лекцію і велику любов до Чернівців.

Більше фото з заходу за посиланням –  «ОБЕРІГАЮЧИ ВИДАТНІ МІСТА СВІТУ. НОТАТКИ НАУКОВЦЯ». РЕСПЕКТ-ЗУСТРІЧІ З СВІТЛАНОЮ БІЛЕНКОВОЮ

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Серпневі респект-зустрічі з Світланою Біленковою спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Пауль Целан
(1920-1970)
23 листопада 1920 року у Чернівцях народився німецькомовний поет та перекладач Пауль Целан.

«…Целан є ще одним надзвичайно характерним прикладом того, як історія вривається у людську долю і які спустошливі сліди вона може там залишити.
Його особиста біографія також позначена досвідом ґетто й концентраційних таборів, трагічною загибеллю батьків, відразливим антисемітським цькуванням і численними наклепами заздрісників…
Для Целана – як ліричного поета par excellence, як «Гельдерліна ХХ століття» – в історії був важливий насамперед сучасний момент, який вже іманентно є родовою властивістю лірики. На відміну від інших літературних родів, лірика розглядає історію переважно як внутрішню історію, зовнішні події передусім як психологічні події, а всякий сюжетний розвиток (якщо тут взагалі можна вживати таку категорію) – лише як метаморфози почуттів. Поезія – як і мистецтво загалом – несе на собі для Целана відбиток сьогодення, її „хронотоп” (скористаємось терміном М. Бахтіна) зветься „тут” і „тепер”.
Можна – я цілковито певен цього – читати це слово так або інак, можна ставити тут різні акценти: акут сучасності, ґравіс історії – в тому числі й історії літератури – і циркумфлекс – знак довготи – вічності. Я ставлю – мені не залишається жодного іншого вибору – я ставлю акут.
Так поет визначив своє мистецьке кредо 22 жовтня 1960 р. у промові з нагоди присудження йому літературної премії Ґеорґа Бюхнера в Дармштадті.»

Петро Рихло, «Історія і людська доля в німецькомовній ліриці Буковини», журнал «Ї», №56

PSALM
Paul Celan

Niemand knetet uns wieder aus Erde und Lehm,
niemand bespricht unsern Staub.
Niemand.

Gelobt seist du, Niemand.
Dir zulieb wollen
wir bluhn.
Dir
entgegen.

Ein Nichts
waren wir, sind wir, werden
wir bleiben, bluhend:
die Nichts, — die
Niemandsrose.

Mit
dem Griffel seelenhell,
dem Staubfaden himmelswust,
der Krone rot
vom Purpurwort, das wir sangen
uber, o uber
dem Dorn.

“Niemandsrose”, 1963

Пауль Целан покінчив із собою, кинувшись у Сену з мосту Мірабо.

«20-го квітня 1970 року, ввечері, він непомітно покинув своє напівпорожнє паризьке помешкання на авеню Еміль Золя, № 6, яке він так і не встиг як слід обжити, щоб більше ніколи не повернутися. Своїм останнім пристановищем він обрав воду – первинну стихію, з якої з’явилося життя. Для нього це було поверненням до першовитоків. Смерть у воді – це лагідна смерть. Вона імітує ілюзію життя – плин, рух, вир, дзюрчання. Коло над ним зімкнулося, назавжди…»
Петро Рихло, «Під мостом Мірабо струмує Сєна …»

«Ноктюрн»
Пауль Целан

Не спи. Будь на прю готов.
Тополі співучі в путь
також з вояками йдуть.
В чашах озер – твоя кров.

Зелених скелетів тан.
Розірвано хмарну вись.
Як з вістря холодна слизь,
стікає твій сон із ран.

Світ – це жорстокий звір,
що в місячну ніч проник.
Бог – його злобний рик.
Жах застила мій зір.

Переклад Петра Рихла

20 листопада у «Literatur Cafe» відбувся вечір “Феномен Пауля Целана”, присвячений творчості Пауля Целана. На зустріч шанувальників поезії Пауля Целана був запрошений Петро Рихло, літературознавець, перекладач, доктор філологічних наук, автор монографії «Поетика діалогу. Творчість Пауля Целана як інтертекст».
Модератор заходу — Інга Кейван.

Петро Рихло напередодні повернувся з Польщі.
В анонсі «Literatur Cafe» я прочитала про вечір «Феномен Пауля Целана»
і подумала, що вже цього разу Петро Рихло презентує довгоочікувану книги листувань Пауля Целана та Інгеборг Бахман.
Навіть на першому поверсі «Української книги» у вівторок перепитала, чи є нова книга Петра Рихла.
Сказали, що Петро Рихло вжє є, але про нову книгу не знають.
Вечір почався вчасно (а хіба з Петром Рихлом може бути інакше?), і на протязі двох годин я мала велике задоволення і раділа можливості послухати великого поета про великого поета.
У кожного перекладача, так іноді говорять, є своя абстрактна модель процесу перекладу.
І я з цим не погоджуюсь.
Бо мистецтво перекладу є одночасно незбагненою таємницею. Яка лишається сам на сам з поетом і з поетом-перекладачем.
«Збагнути концепцію вірша – головне в перекладі вірша», – так окреслив свій закон перекладу Петро Рихло…

Псалом
Пауль Целан

Ніхто не зліпить знову нас із глини та землі,
нікому наш прах не обмовити.
Ніхто, нікому.

Слава во вишніх тобі, Ніхто.
Для тебе любо хочемо
цвісти.
Тобі
навстріч.

Ми є Ніщо,
були Нічим і будемо
надалі, квітоцвітні:
Ніхтотроянда,
Ружоніц.

Із маточки
душею світлою,
з тичинки пустонебом
пелюстя червоніє
багрянословом, коли співаємо ми
про, про, таки про
колючки.

Переклад Івана Лучука

“Він ніколи не відвертався від злободенних проблем сучасності, від її ідеологічних суперечностей. У своїй знаменитій „Фузі смерті” він доторкнувся до найболючішого нерва повоєнної історії – теми виродження сучасної й буцімто цивілізованої людини в бестіального монстра, що ніхто до нього не наважувався зробити, що дехто – як, наприклад, німецький філософ Теодор Адорно зі своєю тезою про неможливість поезії після Аушвіцу („Негативна діалектика”) – навіть вважав варварством. Однак Целан знайшов для цих злодіянь нову мову, і ця мова виявилася адекватною своєму часові. Тому він також політичний поет, вірші якого відкривають найглибші рани нашого часу, рядки якого зіткані з турбот і страхів, марень і візій сучасної людини.”
Петро Рихло, «Історія і людська доля в німецькомовній ліриці Буковини».

“…Пауль Целан не залишив передсмертного листа, він просто пішов з дому й не повернувся. Його дружина гадала, що він поїхав до Праги. Це була його давня мрія – побувати у місті, де жив рідний йому за духом Франц Кафка. Але чи таким уже спонтанним було його фатальне рішення? В календарі поета під датою 19 квітня 1970 виявлено власноручний запис французькою мовою: “Dеpart Paul” (“Відбуття Пауля”). Цю коротку, написану про себе мовби з чужої, далекої перспективи фразу, підкреслено двічі. Отож він чинив цілком свідомо. Але чи було це самогубством у звичному сенсі, чи, може, радше відтермінованим убивством? Подібно до мільйонів інших євреїв, він став пізньою жертвою Голокосту, який наздогнав його через чверть століття у комфортному Парижі. На його робочому столі залишилися ключі від квартири, знятий з руки годинник і розкрита біографія Гельдерліна з виділеними словами Брентано: “Часом цей геній стає темним й опускається в гіркий колодязь свого серця”.”
Петро Рихло, «Під мостом Мірабо струмує Сєна …»

Corona
Пауль Целан

Осінь ласує в мене з руки своїм листям:
ми подружились з нею.
Ми вилущуєм час із горіхів
і вчимо його знову ходити:
Час вертає назад у свою шкаралущу.

В люстерці – неділя,
у маренні спиться,
уста кажуть правду.

Мій погляд блукає до лона коханої:
наші очі стрічаються,
ми шепчемо темні слова,
ми кохаємось палко, як мак і пам’ять,
ми спимо, наче вина у мушлях,
як море в кривавому місячнім сяйві.

Ми стоїмо край вікна обійнявшись,
вони з вулиці нас розглядають:
вже час, щоби знати!
Вже час, щоб каміння навчилось цвісти,
щоб забилося серце в тривозі.
Вже час, щоб настав-таки час.

Вже час.

Переклад Петра Рихла

Вже вдома я вкотре відкрила книгу  з перекладами Пауля Целана різних авторів, віршами німецькомовних авторів в перекладі Петра Рихла і читаю…
Щиро вдячна Петру Рихлу за можливість почути, збагнути, відчути «непомильне слово»…

Тетяна Спориніна, “Версії”,
фото автора

Запис “Целан хотів бути тільки німецькомовним поетом…” спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Учасники зустрічі спитали  Тараса Возняка  стосовно минулорічної публічної дискусії на тему «Навіщо Україна?». Дійсно, досить провокаційна тема і запитання. Але іноді завдяки таким запитанням аспекти істинності нам відкриються зовсім іншими і несподіваними.
Час переформатування українського суспільства  продовжується. 25-30 сімей олігархів, які володіють майже всіма статками України, 15%-20% – зародковий середній клас, а всі решта – злидні, розграбований український народ. Таке співвідношення не може довго продовжуватися…
А ось чи надовго мораторій продажу землі в Україні ніхто не міг однозначно відповісти. До 2013 року поки ще діє, але чи на довго? А взагалі: чи продаж землі чи України?…

Також присутні чернівчани позаздрили західній столиці стосовно культурного, літературного та мистецького життя Львова. І пригадали Богдана-Ігоря Антонича, Генрика Збєжховського, Івана Франка, Іоана-Георга Пінзеля, Бруно Шульца, Зигмунта Гаупта, Василя Пачовського… А чого тільки вартує словник львівської ґвари…І львівське богемне життя видається чернівецьким провінціалам утаємниченим, але яскравим і виразним. І книги, які купуються, або друкуються у Львові, мають обов’язково пахнути львівською кавою. І ми розмовляли про те, як має бути оформлена книга, чим вона пахне, чим приваблює. В старовинних книгах є взагалі щось міфічне: папір з водяними знаками, шкіряна палітурка, золочений зріз книжкового блоку, назви шрифтів та письма – курсив, унціал, устав, півустав, рустика, бастарда, версали, фрактура…

“…Те, що Чернівці створені чотирма культурними елементами – австрійським, гебрайським, українським і румунським – дуже відрізняє місто від сусідніх галицьких міст, що постали на польському, гебрайському та українському первнях. Це призвело не тільки до виділення Буковини ще за Австрії в окрему адміністративну одиницю Герцогство Буковина (Herzogtum Bukowina), але й розділило долю Галичини й Буковини аж до сталінської окупації і врешті незалежності України.
Між розпадом імперії та українською незалежністю було сімдесят років трагічної европейської історії, які докорінно змінили етнокультурну карту цілого краю. У Чернівцях і Львові витворилися доволі відмінні політичні культури. І часом це призводило до різних політичних наслідків. Якщо у Львові чи Станиславові відносини між етнічними групами і їхніми політичними нуртами були доволі жорсткі, що призвело до кривавих міжетнічних зіткнень і взаємних депортацій українців та поляків, то ситуація у Чернівцях була набагато м’якшою. Попри загальне невдоволення румунським пануванням, вона залишала певний люфт…”
Тарас Возняк, “Чернівці. Дух дихає там, де хоче”, часопис “Ї”, №56,
ЧЕРНІВЦІ CZERNOWITZ CERNĂUŢI טשערנאװיץ

У свою чергу Тарас Возняк з не меншим захопленням говорив про Чернівці, про його мистецьку спадщину і сьогодення. На Буковині величезна літературна школа: Пауль Целан, Елієзер Штейнбарг, Роза Ауслендер, Ольга Кобилянська, Дмитро Загул, Георг Дроздовський… А зараз в Чернівцях є сильні постаті: Петро Рихло, Олександр Бойченко.
– Петро Рихло – чи не Іван Франко наших днів?…
Коли я прийшла додому після зустрічі з Тарасом Возняком, то взялася перечитувати «Загублену арфу» Петра Рихла.
Зараз читаю і часопис «Ї» № 65 – «Франц Йозеф І. Приватно», який я придбала у «Літературному кафе». Тепер із лаконічним підписом Тараса Возняка. Бо після зустрічі відбулася автограф-сесія.
Художник-графік Олег Любківський поцікавився продовженням чернівецької теми часопису «Ї».
– Чи не з’явиться №56 частина 2 “ЧЕРНІВЦІ CZERNOWITZ CERNĂUŢI טשערנאװיץ”   ?
– Справа у коштах.
Олег Любківський зголосився ілюструвати новий чернівецький часопис.
Сподіваюся і вірю, що знайдуться кошти на все інше…

Незалежний культурологічний часопис “Ї” –
http://www.ji-magazine.lviv.ua/index.htm .

Тетяна Стрільчик, «Версії»,
фото автора

Запис Семантичне гніздо, журнал «Ї» та живе спілкування не тільке блогерів… спершу з'явиться на Медіа-Версії.