На виставці живопису Олександра Літвінова його друзі та колеги жартували, що художник має два головні уподобання: жінки та фрукти… Через кілька днів після імпрези відходжу від поспіху першого враження: картинами цими треба смакувати, як добрим вином. Або читати, як старовинний манускрипт – залежно від настрою, теми, зрештою, вашої готовності розгорнути в часі побачене.

І зовсім не осторонь на цій виставці третє уподобання автора – сакральний живопис, ікони. Помилково можна  прийняти ці роботи за своєрідні цитати з відомих живописних полотен: «Трійця», «Таємна вечеря», «Благовіщення»… Подальше споглядання розгортає навколо полотен шлейф минулого: вони ніби обпалені історією і на картинах читаються сліди цього вогню. А персонажі цих картин знають, що було з ними за минулі століття – і навіть більше, ніж знаємо про це з історії ми. Починаєш розуміти, що художник не копіює й навіть не наслідує: він творить своє, небачене, навколо відомого. Відтак читаєш інші, ніби узагальнені, обличчя, об’ємність письма, напівтони й тіні на відміну від локальних кольорів класичної ікони…

Олександр Літвінов – чернівчанин від народження, одесит за роками навчання, живописець за творчістю, європейський художник за участю у виставках у Польщі, Німеччині, Австрії, Румунії, Україні, Угорщині. Можна сказати, що на його полотнах усе це поєдналося у терпку чуттєву суміш, особливо відчутну у полотнах про жінок. Дуже хотілося – прочитати чи відгадати, чому усі ці нумеровані ню, самотні жінки чи своєрідні жіночі дуети – такі невеличкі фігурки на доволі просторих полотнах… Та придивіться, чим заповнена решта площ на цих картинах: це спокуси та ризики небезпечного світу – все одно прекрасного, саме тому, що в ньому є Жінка, кохана, мати, берегиня життя… Водночас на полотні розігруються цілі драми з життя цих жінок. Здається, автор хоче захистити своїх героїнь від навколишніх небезпек.

І, нарешті, – до протилежної стіни: натюрморти. Дуже люблю цей жанр, адже зображення, яке назвою жанру нібито обіцяє статичність, так само приєднує нашу фантазію до вражень художника, до буяння кольорів, розмаїття предметів – кожного зі своєю історією. Саме такі натюрморти в Олександра Літвінова. Художник ніби виймає з яскравих плодів їхню геометричну суть – і ми спотикаємося на кубічних яблуках, трикутних грушах і гарбузах із безліччю випнутих кутів… Майже дитинна радість червоного кавуна і кошлаті букети довершують цей бурхливий світ…

Насамкінець – про те, як біля натюрморту з яблуками одна «білямистецька» пані почала переконувати мене, що картина не повинна бути фотографією. Оскільки я не встигла жодного слова мовити, здається, жінка намагалася переконати себе, що це незвичне для сприйняття, але… мистецтво.

Лариса ХОМИЧ, «Версії», фото Степана Карачка

Запис Жінки та фрукти Олександра Літвінова спершу з'явиться на Медіа-Версії.