Ця жахлива історія сталася майже 20 років тому в одному із сіл Новоселицького району. Односельці жінки не могли збагнути, чого їй бракувало. Адже сім’я жила заможно, в достатку. А що чоловік б’є? Так це така традиція у селі: усіх жінок б’ють і нічого особливого, мовляв, у цьому немає.

Мені довелося тоді поспілкуватися з цією жінкою, і вона сама розповіла про таку, м’яко кажучи, дивну реакцію. Її не посадили за грати, суд зрозумів і взяв до уваги всі обставини справи. Але вона переховувалася від друзів покійного чоловіка, які пообіцяли помститися за нього.

Саме тоді уперше зустрілася із таким явищем, як домашнє насильство. А коли почала досліджувати його, зрозуміла, що окремі села на Буковині цілком уражені цим «вірусом». У ті часи з’явилася і перша громадська організація Ельвіри Мручковської, що стала на захист таких жінок.

Минуло 20 років, та лише зараз про це починають говорити у повний голос – відверто і з бажанням допомогти.

Людмила ЛЕБЕДИНСЬКА, «Версії»  

    Чому жертви домашнього насильства не поспішають по допомогу?

Щороку в Україні сотні тисяч осіб стають жертвами домашнього та ґендерно обумовленого насильства. Про це говорять фахівці, посилаючись на статистику правоохоронних органів. І водночас додають: статистика є неповною. Люди, які потерпіли через насильство в сім’ї, не поспішають розповідати про свої проблеми і просити допомоги.

Працівники Національної «гарячої лінії» з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та ґендерної дискримінації, яка працює при ГО «Ла Страда-Україна», називають ситуацію парадоксальною. Бо й самі правоохоронні органи вважають за краще не помічати проблеми домашнього насильства. НА цьому під час інтерв’ю наголосили президентка ГО «Ла Страда-Україна», доктор юридичних наук, професор Катерина ЛЕВЧЕНКО і директорка Департаменту правової, соціальної та гуманітарної допомоги цієї організації, адвокат Марина ЛЕГЕНЬКА.

     Люди не готові довіряти державним структурам

– Чи багато дзвінків отримуєте на «гарячу лінію»?

К. Левченко: – Останнім часом кількість звернень на «гарячу лінію» зросла. За 6 місяців поточного року ми отримали понад 16 тис. дзвінків. 2015-го їхня кількість трохи перевищила 9 тис.

«Гаряча лінія» за номером 0800 500 335 або 386 з мобільних працює цілодобово – і це також далося взнаки. До того ж, проблема насильства є дуже актуальною і, на жаль, такою, що складно вирішується. Тому люди й телефонують до нас.

М. Легенька: – Дуже велика кількість дзвінків стосується домашнього насильства в усіх його проявах – фізичного, психологічного, сексуального, економічного. Буквально кілька днів тому ми розпочали дослідження: опитуємо жінок, які телефонують до нас, чи зверталися вони по допомогу до правоохоронних органів, чи отримали її, як змінилася від того ситуація в їхніх сім’ях.

За перші 3 дні мали вже 21 заповнену анкету, з яких зрозуміло, що жертви домашнього насильства досить часто не звертаються до поліції. По-перше, дехто взагалі не ідентифікує насильство, яке було вчинене щодо них. Особливо це стосується сексуального насильства в сім’ї. Інші не довіряють правоохоронним органам як державній структурі, що може вирішити їхні проблеми. Треті просто бояться: коли їхній кривдник навіть буде притягнений до відповідальності, потім повернеться додому і «віддячить» тим, хто на нього скаржився.

Та є випадки, коли постраждалі від домашнього чи ґендерно обумовленого насильства викликали правоохоронців, але ті не відреагували на звернення. Тож більше до них і не телефонують.

 – Мета вашого дослідження?

М. Легенька: – Воно має, насамперед, показати слабкі місця відповідної роботи правоохоронних органів. У їхній  структурі є підрозділи, що займаються проблемою домашнього насильства, але їхній вплив на поліпшення ситуації наразі залишається слабким. Тож хочемо проаналізувати, чому так відбувається і як можна домогтися потрібних змін. Далі ми плануємо підготувати рекомендації для національної поліції, провести навчання, аби підвищити кваліфікацію її працівників. Сподіваємося, що вони підуть на співпрацю.

Однак опитування на «гарячій лінії» – це лише частина комплексного дослідження. Ми хочемо, умовно кажучи, пройти весь ланцюжок від звернень громадян до отриманої чи не отриманої ними допомоги, зрозуміти, як тривають ті чи інші процеси. Це допоможе сформувати загальну картину того, як правоохоронні, судові органи працюють з домашнім та ґендерно обумовленим насильством, яку профілактику проводять.

Для цього ми не лише анкетуємо наших абонентів, але й проводимо аналіз судових рішень, які стосуються притягнення до відповідальності за вчинення насильства в сім’ї. А також спілкуємося з правоохоронцями, експертами.

     Жертву насилля перетворюють на винуватицю

К. Левченко: – Сьогодні, за статистикою Міністерства внутрішніх справ, кількість звернень до поліції за фактами насильства у сім’ї величезна – понад 120-130 тис. на рік. Але наше дослідження доводить, що більшість жертв до поліції не звертається. Виникає питання: на скільки треба помножити оприлюднені цифри, аби дізнатися, як багато людей потерпають через це. На жаль, це явище є дуже поширеним. Держава не може ігнорувати його, вона має виділяти кошти і на допомогу жертвам, і на профілактичну роботу.

Дослідження засвідчує, що люди не готові довіряти державним структурам. Часто для цього є підстави. У проекті закону про запобігання та протидію домашньому насильству,  розробленому Проектом Ради Європи та Міністерством соціальної політики, міститься норма про формування реєстру постраждалих від насильства. Питання: навіщо? Як експертка Ради Європи, я не можу цього зрозуміти. Скажімо, жінка піддається насильству, вона принижена і не хоче ділитися своїми бідами зі сторонніми особами. Та раптом потрапляє до якоїсь бази даних, інформація про неї стає практично публічною, бо, на жаль, принципу конфіденційності дотримуються далеко не всі державні службовці. Такий підхід ще більше відверне людей від бажання звертатися по допомогу до правоохоронних органів.

Ця норма суперечить також нормам Конвенції Ради Європи «Про запобігання домашньому насильству і насильству щодо жінок і боротьбу з цими явищами» (Стамбульська конвенція).

Думаю, наш моніторинг буде ще одним аргументом, аби скасувати це положення в законопроекті. Ми активно співпрацюємо з міжфракційним депутатським об’єднанням «Рівні можливості», з експертами і будемо пропонувати потрібні законодавчі зміни для вирішення болючої проблеми домашнього насильства.

– Як на вашу думку, чому правоохоронці так мляво реагують на випадки домашнього насильства?

М. Легенька: – Часто працівники правоохоронних органів недостатньо володіють спеціальними знаннями або применшують проблему домашнього насильства. Дехто вважає її несерйозною, мовляв, вони займаються розслідуванням убивств, а їх викликають через синці та сварки. Тож замість дієвої допомоги вдаються до відписок.

А деякі працівники поліції саме жінку вважають винуватою в тому, що сталося. Трапляються випадки, що жертву насильства, що викликала правоохоронців, ще й притягують до відповідальності за «завідомо неправдивий виклик». Тож є потреба і в удосконаленні законодавства.

К. Левченко: – Як у системі Міністерства внутрішніх справ, так і в системі Міністерства соціальної політики тематика насильства в сім’ї та насильства щодо жінок є маргінальною. От скільки разів ви чули про цю проблему з вуст міністра соціальної політики? Хоча це уповноважене міністерство. Міністри в нас міняються, а тема залишається маргінальною.

Від політики, від людей, які керують структурами, від тих, хто впливає на громадську думку, дуже багато залежить. І їхня позиція теж може змінювати ситуацію.

    Ні поліція, ні суд, ні прокуратура не сприймають серйозно проблему домашнього насильства

М. Легенька: – Від поліції насамперед залежить усе подальше проходження справ із домашнім насильством, притягнення кривдника до відповідальності та відновлення прав постраждалої особи. Як справу буде кваліфіковано, як буде направлено протокол до суду, чи вірно цей документ буде оформлений.

Кажу про це невипадково. Юристи ГО «Ла Страда-Україна» проаналізували 300 судових рішень стосовно притягнення осіб до адміністративної відповідальності за вчинення насильства в сім’ї. Із них маємо 28 фактів непритягнення через неправильно складений протокол! А ще 13 фактів непритягнення через те, що правоохоронні органи пропустили 3-місячний термін передачі протоколу до суду! Ви уявляєте, як некваліфіковано хтось поставився до виконання своєї роботи та до чужих страждань і поневірянь?!

– Як судова система реагує на випадки домашнього насильства?

М. Легенька: – Тут діють такі ж стереотипи, як і в національній поліції, прокуратурі. Бо, якщо повернутися до моніторингу згаданих 300 судових рішень у справах домашнього насильства, то у 109 випадках кривдники не були притягнуті до адміністративної відповідальності. Серед них 48 справ визнані малозначимими, за якими не потрібно притягати когось до відповідальності.

У 8 випадках суд визнав, що в діях особи взагалі немає складу адміністративного правопорушення.

Була одна справа, коли адміністративне правопорушення вчинила особа, що повернулася із зони АТО. Суд визнав подію малозначимою, посилаючись на те, що кривдник перебуває в поганому психологічному стані.

Хочемо наголосити, що йдеться про третину справ стосовно домашнього насильства.

– Що треба зробити державі, аби позбутися таких стереотипних і непрофесійних підходів?

К. Левченко: – Без сумніву, потрібне краще законодавство. Експерти працюють, але наразі справа просувається не так швидко, як мало би бути.

    Постраждалі залишаються сам на сам зі своєю бідою.

Потрібна система допомоги постраждалим. Адже постраждалі від домашнього насильства в абсолютній більшості випадків залишаються сам на сам зі своєю бідою. «Гаряча лінія» – це джерело інформації про можливу допомогу, яку можна отримати за місцем проживання. Якщо ніде отримати таку допомогу за місцем проживання, якщо відсутні спеціальні центри, відсутні фахівці, то і «гаряча лінія», на жаль, мало чим може зарадити.

Нещодавно ми отримали інформацію, що ліквідуються навіть невеличкі паростки державної допомоги, які досі були. У Горішніх Плавнях ліквідований Центр соціальних служб сім’ї, дітей та молоді. Хоча це та державна структура, яка безпосередньо опікувалася, зокрема, проблемами встановлення статусу потерпілих, надання допомоги, координування, перенаправлення.

Такі дії – наслідки викривленої децентралізації. Децентралізація – це  не ліквідація функцій держави. Це передача їх із центрального рівня на місцевий.

Надання допомоги постраждалим – це також питання освіти. Ми робимо аналіз програм підготовки юристів і бачимо, що дуже мало годин виділяється на адміністративне право, розгляд сімейного права і кримінально-процесуального.

Такий підхід характерний не лише для правників, це ставлення до проблеми суспільства загалом. Маємо толерування насильства з боку суспільства: це виправдання насильства, готовність до нього, невміння вирішувати проблеми іншими способами окрім конфлікту.

Наше суспільство толерантно ставиться до насильства, певним чином виправдовуючи його 

Фахівці постійно наголошують, що насильство в сім’ї, якому піддавалися, яке бачили діти, у подальшому стає нормою їхньої поведінки та виправданням злочинів.

Тож усі ці питання, хоч і є міжособистісними, але мають державну вагу. Важливо, щоби це розуміли керівники правоохоронних органів, прокуратури, судів.

    Злочинець має право на безоплатну правову допомогу, а жертва – ні

М. Легенька. – Є ще один аспект, який потребує змін. Це доступ жертв злочинів до системи правосуддя і отримання правової допомоги. Коли особа вчинила злочин, у тому числі, й ґендерно обумовлений, вона має право на безоплатну правову допомогу. Однак жертва такого злочину не має доступу до безоплатної правової допомоги. Вона може отримати її тільки як малозабезпечена. Але й для цього постраждала особа має взяти довідку про забезпеченість сім’ї і довідку про заробітну плату від кривдника. Це нонсенс. Але поки що змін у цьому напрямку не передбачено.

– Як ратифікація Україною Стамбульської конвенції може посприяти вирішенню проблеми домашнього насильства?

К. Левченко: – Сподіваємося, що вона дасть поштовх серйозним змінам: відпрацюванню належної державної політики з цього питання, створенню системи надання допомоги особам, які постраждали від домашнього та ґендерно обумовленого насильства, а також посиленню профілактичної роботи. Думаю, що відповідні зміни відбудуться і в роботі правоохоронних органів.

– «Ла Страда-Україна» вже багато років опікується питаннями протидії домашньому насильству. А що у планах?

К. Левченко: – Спільно із багатьма нашими партнерами, серед яких міжфракційне депутатське об’єднання «Рівні можливості», Міністерство соціальної політики України, Фонд народонаселення ООН, Рада Європи, громадські організації, підготували низку телевізійних відеороликів, спрямованих на підтримку Стамбульської конвенції. Ми вирішили, що саме чоловіки повинні доносити до суспільства ідею незастосування насильства. Тому у відеозверненнях виступають військові, ветерани АТО, політики, поліцейські. Плануємо зробити такі ж з акторами та  спортсменами. І, сподіваємося, що кампанія, яку розпочали у вересні, отримає широкий розголос і  народні депутати ратифікують Стамбульську конвенцію.

Ми активно долучаємося й до законотворчої роботи. Плануємо низку експертних обговорень на підтримку законопроекту №4952, спрямованого на внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України.

Ініціюємо також створення робочих груп із вдосконалення відомчого законодавства. Цього потребуватиме ратифікація Стамбульської конвенції. Бо зміни на рівні законів ухвалюються, а на рівні інструкцій, наказів, постанов залишаються прогалини.

Чітко відстежуватимемо вплив процесу децентралізації на державну політику з протидії домашньому та ґендерно обумовленому насильству. Це так само одне з наших завдань.

Ми знаємо, що наша робота дуже потрібна людям. Одним вона допомагає, інших змінює. Отже, загалом спрямована на позитив. І це додає оптимізму.

Володимир ДОБРОТА, Національний прес-клуб «Українська перспектива»

Запис Чому жертви домашнього насильства не поспішають по допомогу? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Методиками такої невідкладної психотерапевтичної допомоги володіє Інге Міссмаль, яка нинішнього тижня ділилася з буковинськими фахівцями своїм досвідом у Репужинцях, на організованому нею навчанні.  

Ротарійка Інге Міссмаль дотанцювалася до… психологічної  допомоги

10 років тому колишня балерина зі Швейцарії створила громадську організацію, яка допомагає потерпілим людям у «гарячих точках» в усьому світі. Нинішнього тижня вона разом з колишнім харків’янином, а нині викладачем одного з німецьких вишів Олександром Кірюхіним, який очолює в Німецькому Ротарі-клубі комітет «Німеччина-Україна», приїхала до Чернівців із місією від міжнародної організації «Ротарі-клуб». У Репужинцях п. Міссмаль провела навчання із нашими спеціалістами щодо невідкладної терапії людей, психічно травмованих в результаті воєнних дій та інших стресових ситуацій.

Дві лекції по півтори години кожна й два п’ятигодинні тренінги охопили найголовніші проблеми й шляхи специфічної психологічної допомоги потерпілим.

На думку психолога, краще дати людям вудочку й навчити ловити рибу, ніж приїхати до них із готовими харчами. Тим паче, що нині українці потребують саме швидкої невідкладної психологічної допомоги.

Тільки 20% людей здатні самотужки впоратися зі стресом

– Створення нашої організації виявилося на часі, – каже п. Інге. – На жаль, у світі все більше людей потерпають від різних лих – стихій, воєн тощо. Як показують дослідження, тільки 20% людей здатні самі впоратися зі стресом від надзвичайних подій. Та якою б сильною не була психічна організація жінки-афганки, в якої на очах обезголовили дітей і чоловіка, самотужки із цим викликом їй не впоратися. Та що казати, – наголосила вона, – коли 47% солдатів, які служили в Афганістані, намагалися покінчити з собою…

За словами п. Міссмаль, її організація об’єднує 3700 волонтерів, які працюють в усьому світі – були в Китаї, Шрі-Ланці, Сирії,  Афганістані, Турції, Індії,– одне слово, скрізь, де люди потребували психологічної підтримки.

Нині в Інтернеті діє розгалужена мережа сайтів, створених організацією, які працюють в онлайн-режимі. Всі охочі можуть там безоплатно консультуватися. До речі, своєю мовою.

– Та, приміром, у тому ж Афганістані 93% населення неписьменного, – каже Інге Міссмаль, – тож там важливий особистий контакт.

«Не почувайся жервою: це шлях до психічних проблем»

Поцікавилася в п.Інге, чи може вона щось порадити людям, які потрапили до скрутної ситуації. Натомість розповіла історії двох жінок, із якими їй довелося спілкуватися. І на ту, й на другу напав грабіжник. Та одна одразу здалася, відчувши себе жертвою нападника, Інша ж – забарикадувалася в кімнаті, почала кликати на допомогу. І врешті-решт злодій утік. Так ось, ця жінка-боєць після екстремальної події навіть не відчула шоку.

– А небезпечний посттравматичний психологічний синдром тим, – наголошує гостя, – що людина не може повернутися до нормальної поведінки та адекватного спрйняття дійсності. У неї можуть з’явитися різні відхилення, як от: суїцидальний настрій, агресія, що проявляється, зокрема, і в домашньому насиллі, бажання ізолюватися тощо.

До слова, у планах Інге Міссмаль не тільки навчання колег, а й амбіційний  проект реформування української психіатрії. І перші кроки до цього вже зроблені. Співпраця з Харківським інститутом неврології, психології та наркології АМН України  почалася, громадська  організація Інге Міссмаль власним коштом перекладає підручник для українських психіатрів з арт-терапії. Та це вже тема окремої розмови.

Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Верії»    

Запис Як допомогти жінці, на очах у якої обезголовили чоловіка й трьох дітей? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Для одних – це борці за волю України, для інших – персонажі загальноросійської чи всесоюзної історії. За президентства Ющенка під егідою держави створювали україноцентричну історію, нині ж у школах вивчають якийсь компромісний варіант. А коли високопосадовці згадують про історичні події, то акцент роблять на героях радянської епохи. Так, прем’єр Азаров нещодавно порадив виховувати сучасну молодь на прикладі молодогвардійців. Безсумнівно, в СРСР цих хлопців і дівчат з міста Краснодона Луганської (тоді – Ворошиловградської) області вважали прикладом справжніх радянських патріотів. Проте нині радянський патріотизм, м’яко кажучи, не вписується у реалії життя незалежної України.

Чимало говорилося і про трудовий подвиг шахтаря Стаханова. Намагалися подати його як приклад героїзму для сучасної молоді, щоби виховувати нове покоління на ідеалах стахановського руху. Опускаючи нюанси, підкреслимо головне: Стаханов працював на державній шахті й те, що він робив, ішло на благо державі. Нині ж гірники працюють на приватних шахтах і надриватися задля збагачення олігархів вони не бажають. Чому прохідник шахти імені Засядька повинен довбати вугілля по-стахановськи? В сучасних умовах це означає – «вкалувати» з останніх сил і постійно ризикувати власним життям. Щоби власник шахти, колишній мер Донецька і прем’єр-міністр України Юхим Звягільський ще прикупив привабливу нерухомість за кордоном? Навряд чи така перспектива надихатиме простого роботягу, який важко працює в нелюдських умовах і ледве може прогодувати свою сім’ю. Казкам про «комунізм – світле майбутнє всього людства» він не вірить, на відміну від стаханівців минулого. Тому Стаханов уже давно не герой нашого часу. Радянська епоха відійшла, але й нова епоха для України ще не настала.

Важко знайти в минулому такі приклади, які слугували б зразками для всіх нинішніх українців. Утім, така спроба була здійснена. У день пам’яті жертв Голодомору голосно згадали про тих, хто намагався рятувати голодуючих. Серед цих справжніх героїв були й директори шкіл, що попри всі труднощі і навіть небезпеки змогли забезпечити своїх учнів їжею. Були й голови колгоспів, які видали зерно голодуючим колгоспникам, але поплатилися власним життям: «рідна Радянська влада» засудила їх до страти за «розбазарювання соціалістичної власності». А буковинцям і галичанам варто згадати, як у нас годували біженців з «щасливої Країни Рад», рятуючи їхні життя.

Країна, в якій немає власних героїв, існувати нормально не може. Та ніколи не стануть «героями» для нормальних людей злодії й брехуни, які в наш час присвоюють собі геройські звання. Але серед продажного загалу все ж є порядні люди, гідні того, щоби слугувати іншим за приклад. От вони і будуть героями для майбутніх поколінь, яким будувати справжню, а не опереткову Україну.

Ігор БУРКУТ 

Запис Країна без героїв? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У ніч з 15 на 16 червня у місті Вашківці, що на Вижниччині, у розважальному закладі, розташованому на другому поверсі місцевого супермаркету, де облаштована більярдна, а на період «Євро-2012» – місцева фан-зона чемпіонату, лунали постріли. На той час там були присутні мер Вашківців та його друг з Чернівців, керівник відомої будівельної фірми.

…Для з’ясування стосунків команда з 15 осіб зайшла у розважальний центр. Вже у ході суперечки пролунали постріли з пістолета чеського виробництва, який використовується для цільової та розважальної стрільби.

Під час стрілянини було поранено трьох осіб. Один із них – Роман Ставчанський, колишній працівник ДАІ – помер. А травмовані брати Гараси – Віталій та Юрій –депутати місцевих рад від «Фронту змін»: один депутат – районного рівня, а інший – Вашківецької міськради.

Олег ПОПОВ, заступник начальника УМВСУ у Чернівецькій області, начальник кримінальної міліції, полковник міліції під час брифінгу наголосив, що подія не носить жодного політичного забарвлення та й виникла вона нібито спонтанно. Буквально за телефонним дзвінком, зібралися люди – частина з села, частина з міста.

–  Як з’ясувалося, сам конфлікт розпочався ще у селі Чортория Кіцманського району «На гостинах у Івана» – фестиваль на честь дня народження славетного земляка Івана Миколайчука, – продовжив розповідь головний криміналіст області. – Там і виникли суперечки та кулачні бої між потерпілим і мешканцем сусіднього села. Після цього ображений чоловік організував групу з 17 осіб, які згодом прибули у Вашківці і почали розбиратися з кривдниками, застосувавши зброю. Наразі порушено кримінальну справу за ст. 115, частиною І Кримінального Кодексу України – вбивство. Особи, що скоїли злочин встановлені. Нині вже затримані всі учасники конфлікту.

Прокурор Чернівецької області Петро Коваль також організував брифінг щодо стрілянини у Вашківцях. Він зазначив, що конфлікт немає політичного підґрунтя і не пов’язаний з виборчими перегонами.

За словами прокурора, двоє потерпілих, які є депутатами місцевих рад від партії «Фронт змін», під час допиту самі наголосили, що жодної політики в конфлікті не було, а виключно лише хуліганські дії. До речі, батько одного з винуватців трагедії також є депутатом однієї з районних рад від партії «Фронт змін».

Як зазначив Петро Коваль, досудове слідство встановило, що того ж дня винуватець трагедії займався на фестивалі у Чорториї торгівлею. Між ним та одним із потерпілих на ґрунті особистих неприязних стосунків виник конфлікт. Під час конфлікту потерпілий вдарив кулаком в обличчя підприємця в присутності односельців та його 10-річної доньки. Ображений чоловік організував групу з 17 осіб, які згодом прибули на трьох автомобілях у Вашківці і вчинили стрілянину. 

Хід розслідування кримінальної справи взяв на особливий контроль генеральний прокурор України Віктор Пшонка. Досудове слідство триває. 

Такою є офіційна версія подій у Вашківцях, що на Вижниччині. Та передгірське містечко продовжує гудіти, ним ходять зовсім інші чутки. Про стрілянину говорять скрізь – на ринку, в магазинах, на автостанції і навіть у рейсових автобусах.

Загибель 44-річного місцевого підприємця, в минулому правоохоронця, працівника ДАІ Романа Ставчанського, важкі поранення у двох бізнесменів, депутатів районної Вижницької та Вашківецької міської Рад від «Фронту Змін» – 41-річного Віталія та 36-річного Юрія Гарасів та травмування ще принаймні однієї особи (називають керівника досить відомої будівельної фірми) – таким є сумний підсумок інциденту, що сколихнув усю Буковину. Народна, так би мовити, версія того, що сталося, переконує, що джерела конфлікту сягають 90-х. 

Вашківці – містечко суто буковинське, де всі усіх знають: однокласники-брати-куми-свати. І ці особистісні зв’язки почасти важливіші навіть за бізнесові чи партійні. Саме вони надають особливого забарвлення місцевому політикуму – і провладному, й опозиційному. Образи та невдоволення можуть не один рік «варитися у місцевому горщику» – аж поки кришку не зірве. Так було й цього разу. Люди охоче розповідають про причини трагедії, але їхніх доказів на руках ніхто не має.

В інтернеті називають щонайменше три медичні причини смерті Романа Ставчанського. За словами ж головного судмедексперта краю Віктора Бачинського, потерпілий отримав поранення у кишечник. Але через те, що він був переповнений, стався больовий шок і, як наслідок, втрата свідомості. Саме вона була фатальною: чоловік помер через асфіксію, захлинувшись масами того, що пішло з кишківника. Хай там що, а нагла смерть чоловіка зовсім не старого, батька трьох дітей викликає співчуття і змушує замислитися.

Невже тільки хуліганські настрої змусили з півтора десятка молодих людей зайти до фан-зони і розпочати стрілянину? Майже всіх нападників «узяли» протягом доби. Але чому така кількість юнаків пішла на це? Не розуміли, що збройний напад – це карний злочин? Одне слово, весела фан-пригода обернулася кримінальною справою. Скільком із її учасників доведеться свої найкращі молоді роки провести за гратами? Жертв тут значно більше, ніж один вбитий. Та й помста – річ не конструктивна. Хоча інколи вона стає єдино можливою у ситуації, коли замість законодавства діє телефонне право, а будь-яке потрібне рішення судді проплачується грошима.   

Самі депутати не пов’язують те, що сталося, з депутатською діяльністю, та заголовки в ЗМІ красномовні: «На Буковині стріляли в депутатів від Фронту змін», «Стріляли в депутатів Яценюка». І не знати, компрометує такий піар згадану політичну силу, чи додає їй балів: моральні кордони в сучасній українській політиці розмиті вщент.

Вл. інф.

Запис Убивство у Вашківцях: відлуння 90-их? спершу з'явиться на Медіа-Версії.