Відкриваючи зібрання, координатор проекту «Українська Федерація» Михайло Павлів наголосив, що мета форуму – налагодити міжрегіональні зв’язки на рівні громадянського суспільства і напрацювати спільне бачення перспектив України: «Я переконаний, що без перебудови України на засадах федеративного устрою у нашої держави немає майбутнього. Лише тоді, коли кожний регіон отримає свої конституційно захищені права і повноваження та ресурси для їхньої реалізації, українці перестануть шукати ворогів за територіальною чи мовною ознакою».

Якщо з повноваженнями потенційних суб’єктів федерації у присутніх особливих протиріч не виникло (обрання керівництва регіонів громадянами, а не призначення його з центру, залишення на місцях більшості зібраних податків, віднесення гуманітарної політики до виключних повноважень регіонів тощо), то обговорення можливих меж майбутніх земель викликало бурхливу дискусію.

Голова «Подільського дискусійного клубу», вінничанин Сергій Годний нагадав, що історичне Поділля – це не лише Хмельницька й Вінницька області, але й частина Рівненської, Черкаської та навіть Одеської областей. Гарячі суперечки точаться і стосовно того, яке місто має бути столицею об’єднаного Поділля: Вінниця, Хмельницький чи, як колись, Кам’янець-Подільський. Крім того, пан Годний висловив думку, що бессарабські райони Чернівецької області за ідентичністю значно ближчі до Поділля, ніж до Буковини.

Подібні проблеми є й за Збручем, заявив координатор «Руху відродження Галичини», Володимир Павлів зі Львова: «Скажімо, північні райони Тернопільщини та Львівщини – це історична Волинь. І з адміністративним центром Галичини теж не все так просто – його варто робити не у Львові, який часто називають «столицею», а в невеликому місті, яке має символічне значення – наприклад, у Галичі. При цьому адміністративні функції, як у Німеччині, мають бути розсереджені: певні органи регіональної влади варто розмістити не лише у Львові, Івано-Франківську чи Тернополі, але й у Коломиї, Дрогобичі, Чорткові тощо».

Олег Хавич, голова «Інституту розвитку міста Чернівці», погодився з тим, що Чернівецька область – справді тільки північна частина історичної Буковини, а, крім Північної Бессарабії, до її складу входить румунська етнічна територія – Герцаївський район. Проте чернівчанин назвав розмови про зміну меж регіонів передчасними, бо насамперед, на його думку, варто вимагати повернення громадам тих повноважень, які у них є тільки на папері або взагалі забрані – йдеться про формування місцевих бюджетів та місцеві референдуми. При цьому не треба зациклюватися лише на органах місцевого самоврядування, а працювати напряму з людьми – через громадські організації та органи самоорганізації населення, наголошував він.

Такий підхід виявився близьким усім присутнім представникам громадянського суспільства. Підсумовуючи дискусію, Михайло Павлів наголосив, що «Український вибір» і надалі підтримуватиме всі громадські ініціативи, спрямовані на посилення народовладдя в Україні.

Максим КЛИМЕНКО, Чернівці-Сатанів-Чернівці

Запис У День Європи громадськість знайшла «Порозуміння на Збручі» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

– Екологічні зміни, що відбуваються протягом останніх десятиліть на планеті, засвідчують, що ми стоїмо на краю прірви. Та поки що тільки від нас залежить, чи виживе людство. Але для цього треба кардинально змінити своє мислення. Якщо ж ситуацію пустити на самоплив, то людство кане в Лету, як чимало біологічних видів в історії землі, – засвідчує Алекс КІРБІ, відомий англійський еколог, журналіст, письменник, який віддав екологічній пропаганді на каналі Бі-Бі-Сі майже чверть віку, пояснюючи людям причини глобального потепління, небезпеки атомної енергетики, проблеми вичерпності природних ресурсів. Його книги про глобальні зміни в атмосфері планети є одними з найбільш авторитетних у Європі.

Екологія й довкілля – на дні пріоритетів

– Алексе, Ви якось зауважили, що екологія та довкілля у списку пріоритетів опускаються все нижче… Все справді так погано?

– Кількість катаклізмів, що відбувається нині, є яскравим тому підтвердженням. Адже населення Планети споживає ресурси швидше, ніж екосистеми можуть їх відновити. Зараз ми використовуємо еквівалент 1,5 планети, щоби забезпечити свої потреби. Це згідно звіту WWF про Живу Планету. (Всесвітній фонд природи – WWF – це одна знайбільших і найповажніших незалежних природоохоронних організацій – ред.) Тому глобальні катастрофи й набирають сили: від танення морського льоду в Арктиці до колапсу в басейні річки Амазонка через вирубку лісів, від вимирання коралів Великого бар’єрного рифу до голоду на Сомалійському півострові, викликаного засухою. На сполох уже забили вчені. Та пересічні громадяни, як правило, не дуже переймаються змінами клімату чи іншими проблемами навколишнього середовища. І таке – скрізь. Коли ми, скажімо, проводимо опитування людей в Великобритані про те, які проблеми вони вважають найбільш важливими, то екологія і довкілля у списку пріоритетів опускаються все нижче і нижче.

– Людям зараз не до екологічних проблем, особливо у нас в Україні, де більшість просто виживає, дбаючи в основному за хліб насущний…

– Так то воно так, але світогляд мають міняти всі без виключення – від Президента до двіриника. Іншого виходу просто немає. Достатньо познайомитися з аналізом усіх фактів та оцінити нині існуючі загрози й ризики, як це зробило чимало вчених, і буде достатньо…

– Для фільму жахів?

– Щось на зразок того, хоча я не прихильник трилерів. Але сумна картина чекає вже на нас у 2050 році. Населення Землі зросте ще на 2 млрд. людей. Отож і людям, і всій планеті вже зараз загрожують численні біди. Серед них – голод, збільшення кількості стихійних лих, розповсюдження захворювань, втрата біологічного різноманіття, численні людські жертви. А далі, якщо не вжити рішучих дій, все буде ще гірше.

Багаті країни скуповують землі

Якщо збудуться передбачення того, що до кінця нинішнього століття на планеті залишиться всього 1 млрд. населення, то люди при такому розкладі житимуть тільки довкола Північного та Південного полюсів, бо всі інші території Землі стануть непридатними для життя. Стосовно ж соціального ладу, то, швидше за все, він деградує до тієї форми, за якої малочисельні олігархи силовими методами будуть жорстко контролювати все інше населення.

До речі, мій колега описав ще одну проблему, з якою найближчим часом зіштовхнеться людство. Зараз багаті держави скуповують у бідних землі для забезпечення себе харчами, що рано чи пізно зі зростанням числа жителів землі стане основою для численних конфліктів. Джерела продовольства вже до кінця цього століття будуть перевантажені.

– Чи здатні ми ще врятуватися? Або так: що, на Вашу думку, може врятувати світ?

– Ми врятуємося за єдиної умови – якщо навчимося говорити «досить». Але попри це ще треба оволодіти дуже складною наукою – навчитися ділитися тим, що ми маємо. І, нарешті, зрозуміти,що Земля спільна і ми всі сусіди, які напряму пов’язані одні з одними.

– Про які екологічні негаразди України знають англійці?

– Коли у Великій Британії цікавишся цим, то тебе найперше запитають: «А де саме ця країна?». А ті, хто знає державу, очевидно виокремлять проблеми енергетики та скупчення енергостанцій, забруднення навколишнього середовища. От, наприклад, якщо мандрувати українським Дністром, то на власні очі можна переконатися, чим саме і де забруднюють річку. Та попри це я зачарований українськими краєвидами. Ви можете гуляти на галявинах, де випасають корів та коней. Не можу пригадати багато місць у Британії, де побачиш подібне. У нас практично не залишилося території, де б люди самі хотіли утримувати тих самих корів, бо цим займаються лише на фермах.

Формула порятунку світу проста:

1. Навчитися говорити досить. Тобто обмежити свої апетити, себто апетити людства, але не в прямому, а в переносному значенні;

2. Добровільно ділитися тим, що маємо;

3. Зрозуміти, що Земля – спільна, і ми всі сусіди, пов’язані одні з одним.

Запис «Досить» – це та магічна дія, яка може врятувати людство спершу з'явиться на Медіа-Версії.

– Загалом продаж земель несільськогосподарського призначення активно проводиться у містах, зокрема в обласному центрі, де є попит і формується пропозиція, – зазначає Світлана КРАВЕЦЬКА, начальник відділу оцінки і ринку земель головного управління держкомзему в Чернівецькій області.

У Чернівцях проводиться продаж земельних ділянок у власність і право оренди майже по всій території міста. Торік це були земельні ділянки, які можна використовувати у промислових цілях, найчастше у Садгірському районі. Задля комерційної мети купували та брали в оренду ділянки біля зупинок транспорту, щоправда, малими площами – 20-100 м кв. Жодної ділянки не придбали для будівництва супермаркетів та інших великих об’єктів.

За 20 років від часу проведення земельної реформи 189 тис. громадян набули право на земельну частку-пай. Державні акти на право власності земельної ділянки виготовлено для 169, 4 тис. громадян. 160 тис громадян уже отримали державні акти.

За словами пані Світлани, щодо роботи, яка велася під час земельної реформи, громадяни, які проживають у сільській місцевості мали право отримати у власність безоплатно земельні ділянки для будівництва й обслуговування житлових будинків, для ведення особистого селянського господарства, для садівництва, для дачного і гаражного будівництва.

Орендарі відповідатимуть за порушення

З 1 січня цього року в країні нормативно грошова оцінка ріллі зросла майже у 2 рази. Тому орендна плата буде суттєво збільшена для власників земельних часток-паїв до 700 грн за гектар.

Якщо орендар братиме землю в довгострокову оренду, то обов’язково буде обумовлюватися строк оренди, культури, які там вирощуватимуться, сівозміни, яких він повинен буде дотримуватися. За порушення орендар нестиме відповідальність. Адже ми ставимо за мету збереження українських родючих грунтів.

Якщо у 1995 році в середньому вартість 1 га землі становила 4 тис. грн, то минулого року 1 га ріллі вартував приблизно 12 тис. грн. А з 1 січня 2012 року по Україні 1 га ріллі коштує 20 – 22 тис. грн. за 1 га.

Карпати розпродадуть?

Ходять чутки, нібито після відміни мораторію на землю інвестори розкуплять усі Карпати. Про це журналісти і запитали спеціалістів. За словами Світлани Степанівни, з огляду на проект закону про ринок земель, де чітко визначено, що іноземці не мають право викупу земель сільськогосподарського призначення на території України, а право викупу мають громадяни України, держава та органи територіальної громади, подібного не може статися.

Іноземна особа на території України може лише взяти в оренду земельну ділянку несільськогосподарського призначення. Нині Земельний кодекс передбачає, що коли іноземцю перейшла у спадок земля сільськогосподарського призначення, то протягом року він повинен відчужити цю землю.

Запис На Буковині продали земель на 12 млн. грн спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Суб’єкти права власності на землю:

а) громадяни та юридичні особи – на землі приватної власності;

б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, – на землі комунальної власності;

в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, на землі державної власності.

Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:

– придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

– безоплатної передачі із земель державної та комунальної власності;

– приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування тощо.

Юридичні особи (засновані громадянами України або юридичними особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

б) внесення земельних ділянок її засновниками до статутного фонду;

в) прийняття спадщини;

г) виникнення інших підстав, передбачених законом.

Територіальні громади набувають землю у комунальну власність у разі:

а) передачі їм земель державної власності;

б) примусового відчуження земельних ділянок у власників із мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;

в) прийняття спадщини;

г) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

ґ) виникнення інших підстав, передбачених законом.

Держава набуває права власності на землю у разі:

а) відчуження земельних ділянок у власників із мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;

б) придбання за договорами купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

в) прийняття спадщини;

г) передачі у власність державі земельних ділянок комунальної власності територіальними громадами;

ґ) конфіскації земельної ділянки.

Окрім права власності Земельний кодекс передбачає право користування, оренди, сервітуту та інші права стосовно землі.

Право постійного користування земельною ділянкою – це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває в державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності.

Право оренди земельної делянки — відповідно до нової редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про оренду землі» від 2 жовтня 2003 р. – це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Об’єктами оренди землі є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності. Земельна ділянка може передаватися в оренду разом із насадженнями, спорудами, водоймищами, які знаходяться в ній, або без них. Орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця.

Оренда землі ґрунтується на відповідному договорі. Договір оренди землі – це договір, за яким орендодавець зобов’язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов’язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається в письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років. Він підлягає обов’язковій державній реєстрації.

За оренду землі сплачується орендна плата, під якою розуміють платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Вона може справлятися в грошовій, натуральній та відробітковій (надання послуг орендодавцю) формах.

При цьому орендодавець має право вимагати від орендаря:

– використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди;

– дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, додержання державних стандартів, норм і правил, у тому числі місцевих правил забудови населених пунктів;

– своєчасного внесення орендної плати тощо. Орендар земельної ділянки має право:

– самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі;

– за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження;

– отримувати продукцію і доходи і т.д.

Зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. Він припиняється у випадках чітко визначених діючим законодавством. Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї зі сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.
Спори, пов’язані з орендою землі, вирішуються в судовому порядку.

Право земельного сервітуту – це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками), при цьому встановлюються такі земельні сервітути:

– право проходу та проїзду на велосипеді;

– право проїзду на транспортному засобі наявним шляхом;

– право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв’язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій тощо.

Запис Права та форми власності на землю спершу з'явиться на Медіа-Версії.

– Головну свою мету – роздержавлення земель та демонополізацію державної власності на землю теперішня земельна реформа вже виконала, – розповів під час прес-конференції Андрій МАРТИН, докторант Національного університету біоресурсів і природокористування.

– Об’єктом маніпулювання стали 12 тисяч сільськогосподарських підприємств колишніх радянських колгоспів і радгоспів, державними актами та паями «ощасливили» майже 7 млн. громадян України. Та, на превеликий жаль, приватизація та подрібнення земель не призвело до розвитку сільських територій. В Україні так і не стали розвиватися індивідуальні або сімейні форми ведення сільського господарства.

Ще трьох років бракує Україні, щоби стати чемпіоном світу з реформування земельних відносин. Досі найдовше земельна реформа тривала у Мексиці.

– Існуюча земельна реформа не досягла успіху через низку причин, серед яких і та, що левова частка сільськогосподарських земель сконцентрована у власності пенсіонерів – найменш економічно активної частини населення, – продовжив п. Мартин. – Але ж пенсіонер, переважно, не може вести агробізнес.

В Україні з понад 14 млн осіб сільського населення лише 128 тис. під час земельної реформи самостійно почали займатися сільським господарством.

За словами Артема КАДОМСЬКОГО, першого заступника голови Держземагенства України, нині у світі спостерігаються ознаки майбутньої продовольчої кризи. Україна ж має великий шанс на реалізацію себе, як годувальниці світу.

Природний потенціал ми маємо, але, на жаль, є несприятливим інвестиційний клімат. Та й не готова Україна до жорсткої конкуренції на світових ринках. Усе це відбувається через відсутність прозорих правил гри та мораторій на прозорі землі. Та й інвестиції важко вкладати, не можна отримати кредити.

Земельна реформа – один з ключових аспектів реформування. Тож на наступному етапі ми повинні включити до ринкового обігу ті землі, які виключені штучно з ринкового обігу, врегулювати порядок продажу земельних ділянок державної та комунальної власності на відкритих торгах, та також обов’язково здійснити облік земель. Сама по собі реформа не є самоціллю. Проблема в тому, що світ швидко змінюється. Часто інтереси власників земельної ділянки не збігаються з інтересами товаровиробників.

Що чекає найближчим часом селян, – сказати важко. Принаймні обіцяють, що кожен власник ділянки матиме право на власний розсуд розпоряджатися своєю землею. Крім того, у власності однієї людини на території України зможе бути не більше 2100 га сільськогосподарських земель, а в Карпатах – лише 900 га. Іноземці наші землі зможуть тільки орендувати…

А ось чи зможе простий селянин, якому держава не створила жодних умов для праці та виробництва на власній землі під час продовольчої кризи прогодувати хоча б себе, а не весь світ, як планують високопосадовці, – теж покаже час…

Запис Чи допоможе українцям нова земельна реформа нагодувати весь світ? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Як зауважив Георгій Верденюк, законодавством передбачено, що покупцями земель сільськогосподарського призначення можуть бути лише громадяни України, фермерські господарства, засновниками яких є виключно громадяни України, і держава в особі органів місцевого самоврядування та органів державної виконавчої влади.

За його словами, законопроект спрямований на те, щоби кожен власник земельної частки паю зміг використати конституційне право розпоряджатися своєю власністю. Крім цього, він містить низку аспектів, завдяки яким вдасться запобігти зловживанням та маніпуляціям із землею.

Законопроектом, зокрема, передбачено граничну площу, яку може викупити одна особа: для нашого регіону це не більше 900 га, в середньому ж по Україні ця цифра становить 1500 га. Фізична особа, яка купуватиме землю на суму понад 150 тис. грн, має задекларувати свої доходи.

Та, як відомо, всі ці перешкоди в нашій державі, на жаль, легко можна обійти.
Очільник повідомив також, що новим законом передбачено підвищення родючості ґрунтів, проведення їх нової, якісної характеристики, яка, за словами пана Георгія, збільшить нормативну грошову оцінку земель у 1,5-2 рази, а це, в свою чергу, збільшить орендну плату за землю від 3% до 5%, як мінімум. Земельна реформа передбачатиме жорсткий контроль за цільовим призначенням землі, її ефективним використанням та родючістю.

Зміна цільового призначення землі буде можлива лише через 10 років після її продажу. Коли ж людина, яка придбала землю сільськогосподарського призначення, захоче її продати того ж року, тоді така угода обкладатиметься 100% митом.

Заступник начальника ГУ Держкомзему України в Чернівецькій області підкреслив також, що нині ще можна буде врахувати проблемні моменти перед винесенням на друге читання.

Чиновники щиро вірять у необхідність реформи та її успіх на практиці. Хоча говорити про її ефективність ще зарано, бо аналізу ризиків, принаймні для нашої області, ніхто не робив. Головне ж, щоби селяни в результаті реформи не лишилися безробітними.

До речі, планують продати землю, за словами п. Георгія, лише 30% буковинців.

Запис Чи буде прозорим ринок землі? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Одне слово, нині у нас, так би мовити, лафа: купуй і споживай продукти, вирощені на рідній землі. Бо користь від них, за свідченням лікарів-дієтологів, найбільша. Оздоровлюйся, не відкладаючи,– ліки на столі!

Отож, залишається тільки порадіти за нашого споживача. Та чомусь не радісно. Особливо, коли бачиш очі селян, які привезли реалізовувати вироблену ними продукцуію до міста. В них – розгубленість, нерозуміння і… переляк.

Щоби зрозуміти причину цього, прикиньте, скільки ці люди витратили грошей, сил і здоров’я на те, щоби виростити чи купити розсаду або насіння, посадити, підживити, прополоти, зібрати і привезти врожай на ринок до міста. І щоби мені хто не казав, не може капуста при цьому коштувати одну гривню. Бо селянсько-фермерське господарство – це не високотехнологічне підприємство на зразок «Сварогу», де 18 спеціалістів обслуговують 10 тисяч гектарів, а важка ручна праця. За таких цін вона стає нерентабельною і невигідною.

Щоправда, вихід є – екологічне землеробство. Але зараз ніхто не буде сприяти його розвитку, бо попереду переприватизація і розпродаж землі. Одне слово, земельна реформа, яка передбачає «здачу» останнього оплоту держави – українських чорноземів. Чи не тому так різко впали ціни на сільськогосподаську продукцію? Чи не є це планомірною підготовкою селян до того, що їм не вигідно самим працювати на своїй землі, а краще її продати чи здати в оренду. Коли ж це, нарешті, станеться, ціни від монополіста так скочуть догори, що нам усім вони вже будуть просто не по зубах. І до 2050 року залишиться в Україні не більше 25 мільйонів громадян. Як і прогнозується…

Я дуже хотіла б помилятися…

Людмила ЧЕРЕДАРИК

Запис Смерть фермеру або Чому дешевшають овочі? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Під земельним спором слід розуміти конфлікт навколо суб’єктивного права на земельну ділянку фізичної або юридичної особи, яка на законних підставах користується цією ділянкою. Однією з сторін такого спору виступає, як правило, суб’єкт, який набув права безпосередньої експлуатації корисних властивостей земельної ділянки згідно з її цільовим призначенням. Предметом земельного спору є дійсне або передбачуване право особи на конкретну земельну ділянку.

До земельних спорів належать у першу чергу конфлікти, пов’язані з реалізацією, здійсненням землекористувачами належних їм прав. Серед них спори, що виникають у зв’язку з:

наданням або вилученням земельних ділянок;
неможливістю або обмеженням належної експлуатації земельних ділянок за цільовим призначенням;
володінням земельними ділянками (наприклад, неправомірним зайняттям земельної ділянки);
належністю земельних ділянок тощо.

Згідно зі ст. 158 Земельного кодексу України (далі – ЗКУ), земельні спори у позасудовому порядку вирішуються органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори в межах населених пунктів стосовно меж земельних ділянок, які перебувають у власності та користуванні громадян, і дотримання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування районів у містах.

Органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів вирішують земельні спори щодо меж земельних ділянок за межами населених пунктів, розташування обмежень у використанні земель і земельних сервітутів.

У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування або органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, спір вирішується судом.

Відповідно до ст.159 ЗКУ, земельні спори розглядаються органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів і органами місцевого самоврядування на підставі заяви однієї зі сторін у місячний термін від дня подання заяви.

Зазначена мотивована заява з чітко сформульованими вимогами є підставою для порушення провадження з вирішення земельного спору.

Земельні спори розглядаються за участю зацікавлених сторін, які повинні бути завчасно повідомлені про час і місце розгляду спору. У разі відсутності однієї із сторін при першому вирішенні питання і відсутності офіційної згоди на розгляд питання розгляд спору переноситься. Повторне відкладання розгляду спору може мати місце лише з поважних причин.

Відсутність однієї зі сторін без поважних причин при повторному розгляді земельного спору не зупиняє його розгляд і прийняття рішення.

У рішенні органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів визначається порядок його виконання.

Рішення передається сторонам у 5денний термін від часу його прийняття.

Сторони, які беруть участь у земельному спорі, мають право знайомитися з матеріалами цієї справи, робити з них виписки, брати участь у розгляді земельного спору, подавати документи та інші докази, порушувати клопотання, давати усні і письмові пояснення, заперечувати проти клопотань і доказів іншої сторони, одержувати копію рішення стосовно земельного спору і, в разі незгоди з цим рішенням, оскаржувати його (ст.160 ЗКУ).

Крім цього, сторони мають право бути своєчасно повідомленими про час і місце розгляду справи, давати офіційну згоду на розгляд спору за її відсутності, вимагати від вищого органу або суду призупинення виконання рішення чи продовження терміну його виконання та інші.

Згідно зі ст.161 ЗКУ, рішення відповідних органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів, органів місцевого самоврядування стає чинним від моменту його прийняття. Оскарження зазначених рішень у суді призупиняє їхнє виконання.

Виконання рішень за земельними спорами здійснюється органом, який прийняв це рішення. Виконання рішення не звільняє порушника від відшкодування збитків або втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва через порушення земельного законодавства.

Виконання рішення щодо земельних спорів може бути призупинено або його термін може бути продовжений вищим органом або судом.

Василь РЕНДЮК, перший заступник начальника ГУ юстиції в Чернівецькій області

Запис Вирішення земельних спорів у позасудовому порядку спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Міліція та прокуратура задокументували факти перевищення службових повноважень посадовими особами однієї із сільських рад при наданні в оренду земельних ділянок загальною нормативною грошовою оцінкою понад 500 тис. грн для обладнання нафтогазовидобувних свердловин …

Працівники обласного УБОЗу викрили голову райдержадміністрації, начальника відділу земельних ресурсів і директора приватного підприємства, які своєю діяльністю завдали збитків державі майже на 2 мільйони гривень…

Це лише кілька скупих і позбавлених художності повідомлень правоохоронців за останні місяці стосовно трагедій і розчарувань, які наздогнали великих «любителів» землі. Як і героїв повісті нашої видатної землячки Ольги Кобилянської, земля міцно прив’язала їх до себе, але нікого не зробила щасливим. А все тому, що земля приносить насолоду, тільки якщо вона – мистецтво…

56 років тому буковинці «Землею» насолоджувалися: 20 вересня 1954 року в Чернівцях відбулася прем’єра однойменного кінофільму.

Поставили фільм режисери Київської кіностудії Амвросій Бучма і Олексій Швачко, музику до нього написали заслужений артист УРСР Б.Крижанівський і композитор В.Гомоляка, знімав стрічку оператор М.Слуцький.

Восени 1953-го творча група кіностудії розпочала роботу на Буковині. Зйомки велися на місці подій, описаних Ольгою Кобилянською, – в селі Димка Глибоцького району, а також у гірських місцевостях Буковини.

Основний виконавець ролей у фільмі – колектив Чернівецького українського драматичного театру, який був творцем цієї вистави. Згодом, уже 1963-го, газета «Буковина» надрукувала спогад режисера Олексія Швачка: «Зима того 1953-го року була люта.

Мороз сягав 35 градусів. Зйомки провадились на натурі. Ніхто більше години не витримував на знімальному майданчику і поспішав до хати грітись. А Бучма, насунувши шапку на вуха і піднявши комір, годинами репетирував з акторами, і ніяка сила не могла відтягти його від апарата!.. Всі актори, які знімались у «Землі», мусять дякувати А.Бучмі. Особливо багато допоміг він виконавцеві ролі Івоніки, талановитому артисту Володимиру Сокирку, який до того грав цю роль у Чернівецькому театрі. Цінні поради давав Амвросій Максиміліанович акторці Наталії Ужвій, яка виконувала роль матері.

Основними виконавцями більшості ролей у фільмі були артисти Чернівецького українського музично-драматичного театру ім..О. Кобилянської. З щирою радістю пригадую роботу з талановитими артистами цього театру: В.Сокирком, П.Міхневичем, Г.Янушевич, В.Безпольотовою, К.Артеменком, М.Кисельовою, В.Зимньою та багатьма іншими досвідченими артистами, а також із зовсім тоді юною Наталею Наум, яка вперше знімалась у фільмі в ролі Парасі.

З великим хвилюванням показували ми нашу роботу видатному майстрові кіно, режисеру і письменнику Олександру Петровичу Довженку. Його коротке після перегляду фільму «добре» і дружній потиск руки були для нас чи не найбільшою похвалою».

…Як оцінить згодом «роботу» спійманих правоохоронцями буковинських «землелюбів» Головний Режисер – Творець, коли вони постануть перед ним з результатами своїх далеко не мистецьких і не творчих «пошуків»? Можливо, це стане темою для нашої газети років через 56?

«Версії», за допомоги Олександра КАЛЕНИКА

Запис Земля… як мистецтво спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Народився 10 червня 1950 року на Глибоччині, але рівно півжиття пов’язаний зі Сторожинеччиною й справедливо вважає Сторожинець рідним.
Як усі Близнюки, надзвичайно комунікабельний, уміє працювати з інформацією, прагне працювати в команді і домагатися результатів для спільноти.
Освіта лісотехнічна, і це накладає відбиток на підхід до справ: їх слід плекати як ліс, підтримуючи усе здорове й позбавляючись усього зайвого, кривого й гнилого.
Їздить на іномарці: це темно-бордова «Нива», чиста, доглянута й ретельно відлагоджена. Час поїздок використовує для роботи за допомоги сотового.

– Миколо Миколайовичу, Ви – мер, так би мовити, «молодий», обрані рік тому. Що Вас привело до цієї посади?

– Я родом з багатодітної сім’ї, звик багато працювати. У лісовому господарстві пройшов усі можливі щаблі, від майстра до начальника облдержлісмисливгоспу, пройшов власною працею, без жодних протекцій. На момент виборів зрозумів, що здатен багато зробити для міста. Я в Сторожинці людина не нова, усіх знаю і мене всі знають. І люди підтримали мене – 77-ма відсотками голосів серед 8 претендентів.

– Але ж Ви й так обіймали найвищу посаду в районі… – Це, мабуть, загальна помилка усіх, хто не знайомий з реальним станом справ. Голова райдержадміністрації – це тільки проміжна ланка між владою центральною і територіальною одиницею. Реальної можливості щось зробити, окрім того, що накажуть, немає. А догоджати начальству замість того, щоби робити конкретну справу – не в моєму характері.

– Є щось таке, що не дає спати ночами?

– Я взагалі люблю обдумувати все і планувати на майбутнє вночі. Інколи буває, про щось неприємне дізнався – теж треба вирішити, що з цим робити: комусь «наступив на мозоль», не дав здійснити «комбінацію», починаються скарги та інтриги… А треба позбуватися негативу й рухатися далі.

Цього року ми втратили мільйон гривень фінансування з плати за землю: вона пішла тепер на села. Весь рух – за рахунок малого й середнього бізнесу. Саме сьогодні нагороджуємо найкращих на честь Дня підприємця…

– Маєте інвестиційні перспективи?

– Є кілька пропозицій, але інвестори чекають стабільності… Думаю, конкретні справи почнуться після жовтневих виборів. Хоча вже маємо конкретний проект від фірми, яка займається берегоукріпленням. Підрозділ зі 100 механізаторів базуватиметься у Сторожинці. Це ж не звідкись привезуть працівників, це 100 наших сторожинчан отримають роботу, а береги наших річок будуть захищені від можливих повеней. До речі, такого типу укріплення, поставлені після повені 2008 року, в Панці, наприклад, витримали вже дві повеневі атаки.

– Що заважає сторожинецькому мерові?

– Такого, щоби зовсім не чекав, не було. Хоча дещо інколи… дивує. От наприклад, робимо тротуар на вулиці. Три власники мають там бізнес. Два долучаються до фінансування, третій – не найбідніший, до речі, – відмовляється. То що, біля його закладу залишати ями й болото? Прізвище поки не називатиму, може ще совість прокинеться в людини…

Чи такий приклад: Сторожинець місто маленьке. Як Ви думаєте, можна тут приховати, з ким гуляють у День Незалежності ревізори КРУ? Особливо, коли з тими, кого перевіряють?

Маємо також проблеми, які самотужки вирішити не можемо. По-перше, 500 дітей не мають змоги відвідувати дитячі садочки. А по-друге, маємо близько 400 людей на квартирному обліку, серед них – значна кількість колишніх військовослужбовців розформованого танкового полку.

Щодо дитячого садочка, маємо вже проект перебудови казарменого корпусу на території колишнього військового містечка. Але громада цього проекту сама не потягне. Тут великі сподівання маємо на голову ОДА Михайла Папієва, з яким маємо вже попередні домовленості.

– Що для Вас означає «жити життям громади»?

– Знати, що я – один з них. Знати, що треба зробити і як це можна зробити. Вулиці, дороги, тротуари, земля, дерева, паркани… – усе це вимагає хазяйського ока. Я – патріот Сторожинця, цієї землі. І люди в нас трудящі, золоті. Тож намагаємося зробити все, щоби розташований практично в центрі Європи Сторожинець став по-справжньому європейським містом.

Історична довідка

Сторожинець – найближчий до Чернівців районний центр Чернівецької області. Населення – 14,5 тис. чол. Уперше письмово згадується 1448 року. Виник як сторожове поселення на підступах до Чернівців, звідси назва. Статус міста отримав на початку ХХ століття.

Лариса ДМИТРЕНКО, «Версії»

Запис Сторожинець – у центрі Європи спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Тим, хто бажає займатися городництвом, доведеться брати землю в оренду в сільських районах або ж купувати чи орендувати земельні ділянки у членів вже чинних на території міста садівничо-городницьких товариствах. Чернівці – єдиний обласний центр, на території якого діє 221 садівниче товариство і члени яких приватизували свої земельні ділянки. Території 40 із цих товариств за наявності згоди їхніх членів підлягають реконструкції під індивідуальну забудову.

Запис Город – лише в оренду спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Закон України від «Про податок з доходів фізичних осіб» у ст.11 визначає, що серед об’єктів оподаткування податком з доходів фізичних осіб є нерухоме майно.

Нерухомість – це об’єкти майна, які розташовуються на землі і не можуть бути переміщені до іншого місця без втрати їхніх якісних або функціональних характеристик (властивостей), а також земля.

Дохід від продажу гаражів як нежитлової нерухомості, належної громадянам на праві власності, підлягає оподаткуванню за ставкою 5%, незважаючи на кількість продажів таких об’єктів у календарному році.

Оскільки гаражі є нерухомим майном, то договір їхньої купівлі-продажу відповідно до Цивільного кодексу України має бути в обов’язковому порядку нотаріально посвідченим.

Відповідно до ст.11 Закону, дохід від продажу об’єкта нерухомого майна визначається, виходячи з ціни, зазначеної в договорі купівлі-продажу, але не нижче оціночної вартості такого об’єкта нерухомого майна, розрахованої органом, уповноваженим здійснювати таку оцінку відповідно до законодавства (на даний час – БТІ).

Відділ масово-роз’яснювальної роботи та звернень громадян ДПА в Чернівецькій області.

Запис Ви продали гараж спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Все тече, все змінюється…

Варто сказати, що Маланка у містечку Вашківці на сьогодні вже не така, якою вона була у давні часи, і навіть не така, як у недалеких дев’яностих. Хоча, з іншого боку, все міняється та змінюється у цьому шаленому світі.

Сьогодні, мабуть, мало хто повірить, що римська великомучениця Меланія, яку канонічно вшановують 13 січня, має щось спільне із карнавалом перевдягнених до непізнаванності, трохи хуліганської поведінки чоловіків, які до того ж з почуттям виконаного обов’язку можуть рознести тобі півхати.

Поза тим, не одне століття українці продовжують вірити у силу і красу цього маскарадного дійства, вкладаючи в нього певний зміст та дотримуючись традицій.

У вечір перед «старим» Новим роком ледь не в кожній вашковецькій оселі чоловіки – від маленьких хлопчиків до статечних ґазд – перебираються у фантастичні маски та костюми: «дідів«, «баб», «циганів», «ведмедів» та інших казкових і невигаданих істот. І в такому чудернацькому вбранні переберія ходить від оселі до оселі, віншуючи господарів і відганяючи та задурюючи всіляких злих духів та відьом, таких наївних і довірливих, як на наш прагматичний час. Горе роззявам, які потраплять цієї ночі до рук переберії: якщо вас лише відлупцюють віником і обіллють водою, вважайте, ви відбулися дрібничкою…

З трьох сторін на Василя

А наступного дня, на Василя, уся галаслива переберія із дзвіночками, батогами, пукавками, петардами на фірах, коровах, «мерседесах» сходиться з трьох вашковецьких кутів, Гнатишиного, Затеплишного і Горішнього, на Хрестовій дорозі. Тут «ведмеді» міряються силами, «діди» братаються з «циганами», «баби» шугають малоліток, а «козаки» сюрчанням свистків намагаються надати всьому тому рейваху якийсь лад…

Ветерани переберії стверджують, що так проходило це свято в містечку споконвіку. Гурти перебраних змагалися у створенні казкових образів, аби справити на гостей та сусідів враження.

З обiду ж усi мешканцi, вiд малого до старого, сходяться до центру села на двобої Ведмедiв. Видовище незабутнє i вражає архаїчнiстю. За мить нiби переносишся на тисячi рокiв назад, коли мисливцi перед виходом за здобиччю справляли свiй магiчний ритуал. «Чорти» батогами розганяють зсередини майдану глядачiв, утворюють коло i випускають туди двох Ведмедiв iз рiзних ватаг. Тi, пiдiгрiтi криками, починають боротися. Жоднi хитрощi не проходять:перемагає дужчий i спритнiший.

Бук-шандар від цісаря

Колись у Вашківі (як звалося тоді містечко) був чи не єдиний на всю Буковину костюм «бук-шандаря» – своєрідне віддзеркалення історії самих буковинців.

Служив у почесній варті цісаря Франца Йосифа вашківчанин на прізвище Курик. Хлопець вдався ростом нівроку, під два метри, менших бо і не брали на таку службу.

Відслуживши, привіз додому розкішну парадну форму – шапку з «павою», «полети», себто еполети, гарний шкіряний ремінь. До цісарських цяцьок підібрали народну нош – так і виник костюм «бук-шандаря». Кажуть, ту «паву» з «полетами» успадкувало ще й нинішнє покоління «бук-шандарів».

Костюм «козакові» чи «вуланові» обшивала тороками його дівчина, і по цьому Вашківці судили, чи з неї вміла рукодільниця. За Австрії «козаки» підперезувалися поясом синьо-жовтої барви з написом «Січ у Вашківцях». Носити національні барви заборонила румунська влада, тож хлопцям пов’язували поверх такого пояса традиційну народну крайку.

«Тулубом» Ведмедю слугував кожух навиворіт, «лапами» – рукави від старого кожуха, ъх перев’язували плетеною з соломи кіскою. Маску на голову виготовляли з морди кабана чи теляти. «Ведмідь» підперізувався ланцюгом, який стягували якомога щільніше, щоби під час боротьби з іншим «Ведмедем» суперник не зміг просунути під ланцюг руку й кинути на землю. Інколи можна зустрiти Ведмедiв у справжнiх звiриних шкурах i з такими ж справжнiми головами.

У Вашківцях віддавна існує й таке унікальне ремесло як виготовлення масок. Старожили із захопленням згадують чудові маски роботи народного майстра Георгія Гараса, з пошаною називають Володимира Мігована й Володимира Леонтюка.

Костюми та маски повинні невпізнаванно змiнювати зовнiшнiсть. Голос теж треба викривляти, щоб не впiзнавали. Бо коли вгадають когось, той мусить негайно припинити забаву.

Кожен гурт перебраних мав власний провід, до якого входили «Козак», «Вулан», себто улан, «Бук-шандарь» і, власне, сама Маланка – перебраний на молодицю парубок. Із-поміж них обирався найстарший – калфа (від східного каліф – правитель), який водив переберію за певним маршрутом.

На заколядовані гроші калфа організовував після свят забаву, коли, як казали, «п’ють коляду». У переберії міг брати участь будь-хто охочий, незалежно від віку, а от до проводу допускалися лише парубки «після війська».

Та, що поза конкуренцією

За твердженням фольклористiв, найцiкавiша Маланка у буковинському мiстечку Вашкiвцi. Але вже давно став легендарним староноворічний карнавал у галицькому селі Горошовому, що на Тернопiллi.

На нього, як i на вашкiвський, з’їжджаються гостi навiть iз-за кордону. Проте двома визнаними центрами географiя свята не обмежується.

Наприклад, у Горбiвцях, пiд румунським кордоном, зберiгся унiкальний старовинний звичай ходiння по хатах iз «Кониками». Двоє хлопцiв, убраних у костюми коней, разом iз вояками, Маланкою та ватагою музик ходять у переддень свята вiтати господарiв, а як зустрінуть незамiжню дiвчину, танцюють iз нею, аж доки та не вiдкупиться солодощами та грiшми.

Найдужче запам’яталася Маланка в селах на Глибоччині. Такого дива нiколи й нiде не бачив! Фантастичне дiйство тривало кiлька дiб i швидше нагадувало сон, нiж реальнiсть. Стiльки химер i витiвникiв я в життi не зустрiчав водночас i в одному мiсцi. Не без того, звичайно, щоби «Чорти» запалене колесо дорогою котили, дiвку господареву лiзли цiлувати чи посуд перевертати. Але це все – жартома.

Iз часом маски i персонажi оновлюються, i тут даються взнаки злободенні проблеми та моднi вiяння. Часто поруч iз «Чортом» можна побачити вiдомого полiтичного лiдера чи героїню телесерiалу. Не кажу вже про американських полiцейських, бетменiв та iнших «народних улюбленцiв». Проте однакових персонажiв немає навiть у селах по сусiдству. В кожному маланкують по-своєму.

Вашківська Маланка — це унікальне явище в Україні. І нічого з цією переберією не могли зробити ні татари, ні турки, ні австріяки, ні румуни, ні більшовики. Усі влади забороняли Маланку, а вона таки була. Карали тих, хто переодягався, а вони все ж таки перебиралися. Маланка вижила. Вона перемогла всіх загарбників і залишилася навіки у Вашківцях. Бо тут її корінь, тут її земля, тут її народ і тут її душа.

Сміхом, гострим словом, сарказмом і народною сатирою знищувала переберія поневолювачів землі української. Проти такої зброї не могли встояти імперії. Вони розбивалися об Вашківську Маланку, як морські хвилі об камінь, і зникали.

Що тут скажеш… Розповiдати про вашківську Маланку все одно, що змальовувати словами музику Моцарта чи удар блискавки. Це треба побачити на власні очі.

Степан КАРАЧКО, краєзнавець, член спілки архівістів України

Запис Маланку, як музику Моцарта чи удар блискавки, словами не змалюєш спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Усе почалося з конфлікту за землю. Ще у 2005 році до сусідів родини Борчуків прийшли землевпорядники і, помірявши землю, сказали, що у сусідів є зайві дев’ять соток землі, які й передали Борчукам. Але сусіди з таким рішенням не погодилися, і їх підтримали депутати сільської ради.

«Мені пропонували ділянку зовсім в іншому місці, та я не погодилася, – розповідає Емілія Борчук, мати трьох дітей, дружина засудженого. – Через деякий час сільський голова сказав мені, що ніякої землі мені землевпорядники не виділяли, документів на неї немає. Крім того, немає відомостей, що я сплачувала оренду за цю землю».

Борчуків зобов’язали звільнити нібито самовільно захоплену ділянку. Одного дня виконавча служба, робітники і дільничний інспектор виїхали на місце, щоб виконати рішення суду. Приїхав туди і сільський голова Юрій Жебчук. Миром сторони розійтися не змогли. Розпочалася сварка, під час якої Юрій Борчук схопився за сокиру.

«Чоловік не стримався, бо не міг витримати несправедливості: одним дають землю, іншим – ні», – зі сльозами на очах каже Емілія.

Далі був суд, вирок, і на цьому можна було б історію завершувати. Якби не одне але… У селі всі знають, що в Борчука був давній конфлікт з сільським головою. Борчук збирав інформацію про причетність Жебчука до махінацій з бюджетними грошима та землею місцевої громади, і ніколи цього не приховував. Між ними неодноразово виникали сварки.

Борчука підтримували багато селян, незадоволених політикою Юрія Жебчука, який роздає землю усім, крім мешканців свого села. Вони звинувачують сільського голову у привласненні коштів, які були виділені на будівництво дамби на річці Черемош.

– Нам навіть не дозволяють вибирати з річки гравій, – каже місцевий мешканець Василь Клим. – Відразу ж накладають на тебе штраф. Однак з інших сіл приїжджають машинами і вибирають гравій, а сільський голова дивиться на це крізь пальці.

Юрій Борчук переконаний, що слідство стосовно нього велося однобоко. Багато матеріалів справи не відповідають дійсності. Зокрема, покази дільничного інспектора міліції. Багатьох селян, взагалі, з незрозумілих причин, не викликали як свідків. Є у Борчука і питання стосовно медичного висновку про важкість ушкоджень, які наніс він сільському голові.

Цікаво, що кілька років тому Юрій Жебчук уже притягався до адміністративної відповідальності за корупційні діяння.

Сам сільський голова усі звинувачення на свою адресу відкидає. Мовляв, він потерпів через те, що чесно виконував свої службові обов’язки.

Тим часом земельна ділянка, через яку стався злочин, пустує і ніхто нею не користується. Тут нібито планується розмістити газорозподільчий пункт акціонерного товариства «Надвірнанафтогаз». Натомість селяни не вірять, що з цим сільським головою вони колись будуть із газом.

Роман ВЕРШИЛЮБ, спеціально для «Версій»

Запис Земля і «воля»: майже за Кобилянською спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Минулорічна повінь, мабуть, ще довго відгукуватиметься буковинцям. Жителі вулиці Ставкової добре пам’ятають, як вода піднялася, як ревла вона й проривалася крізь дамбу. Діра у греблі утворилася метрів шість завширшки. Риба, як кажуть, «пішла за водою». І дорога теж.

У двох місцях дорога звужується майже до колеї. З двох боків насипано рихлого грунту, «обшитого» дощечками – бо дошками назвати їх язик не повертається. Грунт – глина. Як сказано в поета, «зо дві краплі дощу – і зав’яжеться притьмом болото». Там, де накатано, дорога стає ковзкою: хибний рух кермом – і злетиш з тієї греблі, у який бік – уже неважливо буде. Пішки переходити – теж проблема. Так і живуть жителі Ставкової, до яких влада в особі сільського голови не доходить.

Історія сільської географії

Ставковою вулицею цей кут села називається не одвіку, а лише відтоді, як на землях під горбом облаштували стави. Було це ще за радянської пори. А на самому горбі колись мешкало багато сімей, в основному німці, поляки та словаки. Як усі довкола, робили в полі та коло хати, заробляючи на хліб. І дехто з них славився гончарством. З місцевої глини робили глеки, миски й кухлики, які ще й досі зберігаються де в кого в селі.

Коли прийшли «совєти», сім’ї ці одна за одною позникали: кого вислали, хто сам утік, не чекаючи… Тих, що залишилися, переселили униз, до села, аби під контролем були. Тепер на Ставковій мешкають майже самі пенсіонери. Коли можуть, доходять до магазинів, церкви чи пошти. Як мають дітей чи інших родичів, то й до лікарів дістаються. Бо на Ставкову ніхто не їде – ні швидка, ні пожежники.

Гребля на замку

Років п’ять-шість тому стави пішли на приватизацію. Тему передачі їх через аукціон – не чіпляємо. Власником став Геннадій Мазур, особа у Сторожинецькому районі – і не лише там – досить відома. Оскільки на ту пору сам він ще обіймав посаду голови Сторожинецької РДА, новопридбане майно оформив на дружину. А що займався ставами сам – то хто ж заборонить чоловікові допомагати власній жінці?

Про гідротехнічні умови утримання ставів навіть не йшлося, наявні скиди не витримували жодної критики – і, як виявилося, повені також не витримали. Зате новий власник ревно узявся до тієї самої дороги, що йшла через греблю. На в’їзді до греблі поставив дерев’яний шлагбаум із замком, ключ від якого зберігався у сторожа. Позаяк останній мешкає аж у сусідніх Комарівцях, дістатися на Ставкову на колесах стало неможливо, пішки ж обходити – небезпечно.

Власниця ж нова, як розповідають свідки, усіх, хто обурювався, «посилала» за відомою адресою. Мабуть, вона відчувала себе чимось на зразок англійської королеви у місцевих масштабах, бо погрожувала брати за проїзд 15 гривень з кожної машини. Їхав якось увечері з роботи працівник лісгоспу Кость Беньовський, сторожа у черговий раз не знайти. Чоловік зняв з фіри бензопилу і розпиляв того шлагбаума! Пан Мазур натиснув на свої «важелі» – і батько трьох дітей рік крутився без роботи!

Жителі подали в суд – і навіть несподівано виграли: шлях на Ставкову визнали дорогою загального користування. Але все це було до повені.

Не труба до дороги, а дорога до труби

Після повені пан Мазур, не обмежений уже посадовою етикою, але зберігши чималі зв’язки, став зовсім недоступний з точки зору здорового глузду чи совісті. Аби убезпечити надалі своє майно, він перерив греблю в двох місцях и проклав бетонні труби для скидання води. Щоправда, на трубах заощадив, скільки міг, того й вийшла гребля в цих місцях завуженою.

У тих, хто живе на горбах за ставами, є ще проблема: земельні паї, що вони отримали, саме ставами від них і відокремлені. Земля ніби й є, можна сказати, непогана, а скористатися нею – зась. Не будеш сіно чи картоплю в рюкзаку носити, а транспорт греблями не йде: ніхто не хоче ризикувати. Ледь не плачучи, пайовики розповідають, що суху траву доводиться спалювати. Тож як жити селянинові без землі? А без дороги? Ви пробували носити на собі дрова чи газовий балон?

Власникові ставів ця дорога абсолютно не потрібна. Але він вважає, шо не потрібна вона й мешканцям Ставкової: «Навіщо їм дорога, в них машин немає!». Тим, хто пробує з ним якось порозумітися, пан Мазур зверхньо кидає: «Ви нам створюєте проблеми!».

Та й районне начальство соромливо опускає перед скаржниками очі долу: «Ой, Мазур! А ви знаєте яка в нього біда, в нього ж риба пішла!».

Сюди не їде телебачення…

Греблі – не єдина біда, що наробила в Панці повінь. Невеличка й сумирна зазвичай, річечка Сірет минулого літа набралася води та «з’їла» метрів десять берега. За півметра від урвища стоїть дерев’яна споруда. Двоє місцевих мешканців до повені узяли її на свій пай із наміром налагодити там кустарне виробництво тротуарної плитки. Технологія, мовляв нехитра, а роботи іншої все одно не знайти. Та тепер у той сарай просто заходити лячно: один рух землі – і все піде під укіс.

Не надто переймається Ставковою сільський голова Сергій Казюк. Це ж не дитячий садочок після ремонту відкривати. Слави не додасться, а клопоту неміряно: треба вирішувати, що ж робити з тими урвищами, чи укріплювати їх, чи нехай так стоять… Тож розповісти людям, що робить влада після повені, кому призначена компенсація, кому доведеться почекати, просто ніколи. А невизначеність, як відомо, породжує чутки.

А на Ставковій живуть прості люди, пенсіонери, старі бабці, дехто, як от Параска Олар, без милиць з хати не виходить. Кому вони цікаві?

Люди різного сорту

«Версії» зв’язалися з паном Казюком з приводу скарги мешканців Ставкової, а він обурився: «Ці люди самі не знають, що хочуть! Тільки й скаржаться! Скільки я для них зробив, їм усе мало!». На нагадування, що це ж його виборці, а в них проблеми, які не можуть вирішити самотужки, пан Казюк висловився дуже просто: «До чого тут вибори? Коли вони були, а ви все про вибори!».

Бідкається, що все доводиться робити самому: от, мовляв, мешканці Ставкової мають власну депутатку Беньовську (дружину згаданого Костя), то чого ж вона жодного разу не виступила із депутатським запитом?

І ще одну показову фразу «видав» сільській голова: «Пан Мазур не може чинити непорядно! Він же ж був головою РДА! Він так постраждав – і жодної компенсації не отримав!». «Версії» нагадують, що прем’єрка після торішньої повені заборонила компенсувати збитки власникам ставів, бо жоден не утримувався правильно, з гідротехнічної точки зору!

Хвилин через двадцять по цій розмові зателефонував нам і сам пан Мазур, порахував із посиланнями на експертів власні збитки (250 тис.грн і 5 т риби) і запросив у гості, аби ми на власні очі побачили, як він відновлює греблю. Дякуємо, бачили, навіть сфотографували. У пана Мазура власні претензії до «цих людей»: набридають.

А ще через два дні зателефонувала Ніна Молдован (це вона, мов камінець у черевику, муляє своїми скаргами сільській владі та власнику ставів) і розповіла новини: до греблі подекуди підсипали шутра, а депутатка Беньовська прибігала до Ніни та її мами Фрозини зі слізьми: ти, мовляв, не маєш що робити, скаржишся всюди, а мого Костя через тебе пообіцяли знову звільнити з роботи!.. І що б там не вирішив суд стосовно дороги, варто було Ніні Молдован завезти машину шутру для потреб власного господарства, як орендатор ставів почав вимагати з неї, аби брала лопату та рівняла дорогу!

Пан Казюк як колишній викладач мав би знати, що дискримінація – це не лише про негрів. Це обмеження чи позбавлення прав групи людей за будь-якою ознакою. І жодні здобутки демократії не перекривають дискримінації. Великий Авраам Лінкольн зовсім не обов’язково аж дуже любив негрів. Але він життям заплатив за те, щоби американці були рівними у правах. І спробуйте тепер хоча б висловитися зневажливо про афроамериканців!

Я навіть припускаю, що панківському сільському голові чисто по-людськи пан Мазур може бути симпатичнішим і цікавішим, ніж бідні й роздратовані постійними незручностями мешканці Ставкової з їхньою безліччю проблем.

Та коли політик будь-якого рівня йде на вибори, він теж робить вибір (а, може, вже давно зробив): кому служити?

Лариса ДМИТРЕНКО, «Версії», Чернівці-Панка-Чернівці.

Запис Чи потрібна пішим дорога або Кому співчуває сільська влада спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Буковинська Швейцарія

Сторожинецький район – густонаселений і один із найбільш перспективних в області – щедро обдарований різноманітними природними ландшафтами, різного роду реліктами, різноманітністю мінеральних вод. Сторожинеччина якнайкраще підходить для відпочинку: тут наявні всі умови для розвитку літніх і зимових видів спорту, розвитку зеленого туризму. Це сприяє міжнародному співробітництву, залученню громадян до пізнання багатої природної та історико-культурної спадщини краю.

В районі один з найвищих показників заповідності в Україні. Тут нараховується 52 об’єкти природно-заповідного фонду загальною площею 23,2 тис. га, в тому числі 2 лісові заказники загальнодержавного значення – «Лунківський» і «Петрівецький», унікальні генетичні резервати дубово-буково-ялицевих насаджень. А ще – 2 ботанічні пам’ятки природи загальнодержавного значення, «Тисовий яр» на території Кучурівського лісництва Чернівецького держлісгоспу та урочище «Білка» у водоохоронній зоні р.Білка на території Панківської сільської ради.

Грунти – родючі

Родючі грунти, сприятливий клімат і зручне розташування сприяє тому, що сьогодні в районі найвищі в області темпи приватизації земель різних категорій. Аналіз землевпорядної документації на предмет дотримання природоохоронного законодавства та обстеження земельних ділянок на місцевості належить до основних завдань відділу погоджень у сфері господарської діяльності держуправління ОНПС у Чернівецькій області.

За перше півріччя 2009 р. представники відділу в Сторожинецькому районі розглянули 665 матеріалів з відведення земельних ділянок для житлового будівництва, ведення особистого селянського господарства, комерційного використання, розміщення різних виробничих об’єктів (деревообробні цехи, цегельні заводи), фермерських господарств, земель водного фонду для риборозведення тощо. Порушення вимог чинного природоохоронного законодавства, які зустрічаються, найчастіше стосуються порядку надання земель водного фонду та режиму обмеженої господарської діяльності.

Не завжди витримуються межі прибережних захисних смуг водойм. Такі випадки траплялися на територіях Кам’янської, Михальчанської, Їжівської, Нижньопетровецької, Банилово-Підгірнівської сільських рад, Сторожинецької міської ради. Приміром, частина території речового ринку Сторожинця розташована в межах прибережної захисної смуги річки Сірет, кілька комерційних об’єктів і житлових будинків по вул. Видинівського, Чернівецькій, Першотравневій – в межах захисної смуги струмка Безіменного, притоки Сірета.

Те, що не розпайовується

Проблемним є питання розпаювання земель водного фонду, часто аж до урізу води ставків, струмків. Випадки розпаювання земель водного фонду трапились на території майже всіх сільських рад.

Часто відведення ділянки, яка ймовірно межує із землями природно-заповідного фонду або їхніми охоронними зонами, ускладнюється тим, що межі природно-заповідних територій не винесені в натуру і це може призвести до зменшення реальної площі земель ПЗФ порівняно із зазначеною в охоронному зобов’язанні, взятому на себе сільською радою чи іншою установою.

Інтенсивна приватизація призвела до того, що у більшості сільських рад відсутні земельні ділянки із земель запасу для будівництва соціально необхідних об’єктів – шкіл, кладовищ, облаштування сміттєзвалищ.

Цільове використання земель також є проблемним. Земельні ділянки пайового фонду та надані для ведення особистого селянського господарства, які не використовуються за призначенням, заростають бур’янами чи лісовими культурами та чекають на вигідного покупця. Навесні можна часто побачити величезні вогнища або згарища на полях, уздовж автодоріг, які загрожують перекинутись на прилеглі лісові масиви. Спалювання сухої рослинності веде до знищення всього живого на цих землях. Найбільш масштабні випадки зафіксовані 2009 року на території Банилово-Підгірнівської, Давидівської, Кам’янської, Снячівської сільських рад.

Сміття і стихійні кар’єри

На землях запасу, не відданих у приватну власність, часто розташовані стихійні звалища сміття, найбільші з них – на території Сторожинецької міської, Красноїльської селищної, Нижньопетровецької, Старожадівської, Великокучурівської сільських рад. Засмічуються побутовими відходами і ліси поблизу населених пунктів.

На землях водного фонду трапляється розорювання до урізу води, засмічення, випас худоби, масова вибірка гравійно-піщаної суміші. Найбільші стихійні кар’єри виявлені в Сторожинці, селах Панка, Комарівці, Стара Жадова, Ропча, Буденець, Їжівці, Верхні і Нижні Петрівці. При цьому зауважу, що ділянка р.Сірет з прибережною смугою в межах Панківської, Комарівської, Старожадівської сільрад відноситься до земель природно-заповідного фонду (іхтіологічний заказник місцевого значення «Сіретський»).

Та, поряд з багатьма недоліками, останнім часом в Сторожинецькому районі намітилось багато позитивних тенденцій. Тут організовуються аукціони з урахуванням всіх природоохоронних вимог до використання земель різних категорій. Майже всі сільські ради прийняли рішення про визначення переліку ділянок із земель запасів для комерційного та рекреаційного використання, які будуть надаватись на конкурсних засадах. На стадії завершення проектна документація на відведення ділянки через аукціон в адмінмежах Чудейської сільської ради для будівництва оздоровчого комплексу.

У сіл свої генплани

Особлива увага приділяється розробці містобудівної документації для упорядкування території, недопущення хаотичної забудови, сприяння формуванню екомережі. Генплани забудови нових житлових масивів розроблені в Чудеї, Нових Бросківцях, Ропчі, Кам’яній, Череші. Для територій Кам’янської та Великокучурівської сільських рад розроблені схеми розподілу масивів для сільськогосподарських потреб (ведення особистого селянського господарства, садівництва).

Активно здійснюється співпраця із головами та землевпорядниками сільських рад в питанні підготовки землевпорядної документації. В цьому плані можна відвідзначити Сторожинецьку міську, Красноїльську селищну, Чудейську, Кам’янську, Давидівську, Великокучурівську, Панківську, Старобросківецьку сільради. Покращилась матеріальна база приватних проектних організацій, зареєстрованих у районі, що дає змогу покращити якість проектних матеріалів і розширити перелік послуг. Розроблено новий проект озеленення території костьолу Св. Анни.

Можна відзначити низку об’єктів, власники яких дбають не тільки за зовнішній вигляд споруд та якість послуг, а й здійснюють благоустрій прилеглої території, створюють нові зелені насадження, квітники, розчищають ставки. До таких в районі належать комплекс відпочинку «Аква плюс» в Кам’яній, колиба «Друзі мої» (пп Є. Мікайло), магазин «Марічка» (пп В.Антонюк) в Сторожинці, ресторан «Шанс» (пп М.Носей) у В. Кучурові, зал урочистих подій «Імперіал» (пп Д.Онуляк), ресторан (пп І.Віцнудель), комплекс відпочинку (пп Ю.Чолан) в Буденці, ресторан «Панночка» (пп І. Гулей) у Панці, Сторожинецька ЦРЛ і ДП «Сторожинецький лісгосп».

Запис Найцінніший ресурс Сторожинеччини спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Родючість має ворогів

Ґрунт є одним з найважливіших елементів біосфери, у багатьох випадках саме він визначає стан довкілля. Тому дотримання вимог земельного законодавства, систематичний контроль за використанням і охороною земель є невід’ємними складовими збереження родючості ґрунтів і земель сільськогосподарського призначення в цілому, площа яких щороку зменшується. У більшості галузей народного господарства через недосконалість нормативів, низький рівень проектно-технічних рішень земля використовується нераціонально.

Ерозія, ущільнення, підтоплення, зсуви – всі ці «джерела» деградації земель характерні для Буковини. Значний чинник забруднення грунтів – звалища промислових і побутових відходів

Десятками років керівництво країни «тримало курс» на суцільну індустріалізацію, а відтак, на забудову територій містами, урбанізацію. Додайте неконтрольований сільськогосподарський тиск на ґрунтовий покрив – і збагнете причини глибоких змін природних властивостей земель, трансформації внутріґрунтових процесів, втрати землею здатності до самовідновлювання, що призводить до зростання площі деградованих ґрунтів.

Найбільша небезпека для навколишнього природного середовища – забруднення ґрунтів хімічними та біологічними компонентами, зокрема, радіонуклідами, важкими металами, пестицидами. Через ґрунти вони мігрують до суміжних географічних середовищ (води, повітря), забруднюють продукти харчування. Інструментально-лабораторний контроль і моніторинг ґрунтів в області здійснюють суб’єкти обласної системи моніторингу довкілля – обласний центр «Облдержродючість» та міська санітарно-епідеміологічна станція.

Чинних полігонів твердих побутових відходів в області налічується 290. Тільки за 1 квартал 2009 року виявлено 211 несанкціонованих сміттєзвалищ. 193 з них уже ліквідовані.

Привіт від Чорнобиля

Упродовж 2008 року центр «Облдержродючість» моніторив землі сільськогосподарського призначення у Вижницькому районі Чернівецької області. На обстежених ділянках щільність забруднення цезієм-137 не перевищувала 1,0 Кі/км2 – рівня, безпечного як для ґрунтів, так і для здоров’я населення.

Промисловість завмерла?..

Центр «Облдержродючість» робить аналізи зразків ґрунтів на вміст таких важких металів, як мідь, кадмій, цинк, свинець. Обстежувалися землі Вижницького району. Перевищень ГДК не встановлено. Чернівецька міська санітарно-епідеміологічна станція контролює також вміст кадмію, хрому, міді, нікелю, свинцю, цинку на звалищі побутових відходів «Чорнівка» та інших пунктах спостереження, розташованих по місту. Перевищень ГДК не встановлено.

Пестицидів не знайдено

Контроль вмісту залишкових кількостей пестицидів у сільськогосподарських грунтах області 2008 року проводився у 9 районах області: Глибоцькому, Кіцманському, Новоселицькому, Хотинському, Кельменецькому, Вижницькому, Заставнівському, Сокирянському, Сторожинецькому – та в Чернівцях. Контролювалась наявність залишкових кількостей таких пестицидів: ДДТ з метаболітами, ГХЦГ з ізомерами, гептахлору, симазину, атразину, прометрину, моспілану, хорусу. Сліди ДДТ з метаболітами були виявлені в Глибоцькому, Кіцманському, Новоселицькому, Хотинському, Вижницькому та Заставнівському районах, а сліди симазину – в Кіцманському районі. Перевищення ГДК не встановлено.

В цілому по області стан грунтів сільськогосподарського призначення на сьогодні можна визнати задовільним.

Василь СТЕПАНОВ, головний спеціаліст сектору моніторингу

Запис Земля, на якій живемо або Про стан ґрунтів сільськогосподарського призначення в Чернівецькій області спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Голова Чернівецької обласної ради Іван ШИЛЕПНИЦЬКИЙ звернувся до Кабінету Міністрів України з приводу необхідності підготовки та прийняття законодавчого акту з урегулювання порядку проведення земельних торгів, оскільки відсутність такого закону стримує розвиток ринку земель, позбавляє державний та місцеві бюджети суттєвої статті доходів.

У відповіді, яка надійшла до обласної ради від Державного комітету України із земельних ресурсів, підтверджується актуальність проблеми та повідомляється, що для врегулювання питання проведення земельних аукціонів Кабінет Міністрів подав до Верховної Ради України проекти Законів України «Про ринок земель» та «Про земельні аукціони», супровід яких у парламенті здійснює Держкомзем. Окрім того, з метою вдосконалення земельного законодавства в частині придбання громадянами та юридичними особами земельних ділянок на неконкурентних засадах, Держкомзем розробив та подав на розгляд Кабміну проект Закону України, яким передбачено внесення змін до Земельного кодексу України, відповідно до яких земельні торги не проводяться у випадку надання земельних ділянок в оренду громадянам та юридичним особам для ведення фермерського господарства і товарного сільськогосподарського виробництва.

Запис Землю – під захист Закону спершу з'явиться на Медіа-Версії.

■ на підставі придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;
■ безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;
■ приватизації земельних ділянок, які були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини;
■ виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Слід відзначити, що право власності на землю за цивільно-правовими угодами виникає з моменту нотаріального посвідчення договорів.

При укладанні угод щодо земельних ділянок не допускається зміна їх цільового призначення і мети використання: наприклад, не можна без відповідного дозволу вилучити землі з сільського господарства і передати їх для будівництва промислового підприємства, залізниці, автомобільної дороги тощо, оскільки у цьому разі землі сільськогосподарського призначення переходять до категорії земель промисловості, транспорту.

Громадяни набувають права власності на земельні ділянки із земель державної або комунальної власності (приватизація) за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Крім того, в разі приватизації сільськогосподарських підприємств громадяни – працівники цих підприємств мають право отримати ще й земельний пай, який після виділення в натурі (на місцевості) набуває статусу земельної ділянки з відповідною метою використання.

При приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, земельні ділянки передаються працівникам цих підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерам з їхнього числа, мають гарантоване право одержати свою земельну частку (пай), виділену в натурі (на місцевості).

Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об’єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності.

Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки в разі:

■ придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;
■ викупу земельних ділянок, на яких розташовані об’єкти нерухомого майна, що належить їм на праві власності;
■ прийняття спадщини.

Людмила КУЗНЕЦОВА, головний спеціаліст ГУ юстиції в Чернівецькій області

Запис Як стати власником землі спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Віктор ТЕРЕС, президент Міжнародної благодійної фундації (МБФ) «Хайфер проджект інтернешенл»:

– Почалося все з того, що засновник «Хайфера», чесний і доброї душі чоловік Ден Вест роздавав сухе молоко людям на території зруйнованої війною Іспанії. Але він марно намагався зупинити голод, який смертельними лещатами все міцніше стискував горло бідних родин. Ден Вест шукав виходу і згодом усвідомив: діяти треба інакше.

І вихід було знайдено. МБФ «Хайфер проджект інтернешенл» – неприбуткова благодійна організація, яка працює над подоланням голоду та бідності у світі. Але, попри це, вона дбає за Землю. Тому надає перевагу виключно екологічно чистим технологіям.

За час свого існування, тобто від 1944 року, програма «Хайфер інтернешенл» підтримала близько 7 мільйонів сімей у 125 країнах світу, допомагаючи їм досягти самозабезпечення.

Уже 65 років благодійна фундація роздає людям сільськогосподарських тварин і посадковий матеріал. Завдяки цьому, вони отримують молоко, яйця тощо і можуть краще харчуватися, отримувати прибутки, давати дітям освіту, підтримувати здоров’я, одне слово, покращувати умови власного життя.

Найбільш визначальними рисами «Хайфера» є зваженість і зрозумілість підходів і просто вражаюча ефективність цієї справи. Практика благодійної фундації така: селянам передаються в дар матеріальні блага у вигляді тварин і рослин. Вони ж, у свою чергу, повинні подарувати перший приплід жіночої статі від подарованої тварини іншим родинам, які потребують допомоги.

Таким чином, передача дару створює своєрідний ланцюг – естафету добра, яка охоплює все більше людей, розширюючи коло тих, хто отримав надію.
Діяльність «Хайфера» в Україні має свої особливості. Адже враховуються як соціально-економічні процеси сьогодення, так і культурно-історичні особливості українського села.

На жаль, доводиться зважати й на те, що в державі низький рівень життя, поширена бідність, недостатній соціальний захист. Водночас значною є роль особистих селянських господарств у структурі виробництва сільськогосподарської продукції: на їхню долю припадає 70-90% виробництва молока, фруктів, овочів тощо.

Нинішній проект, який презентуємо у селі Стара Жадова на Сторожинеччині, – складова частина регіонального проекту з ліквідації наслідків стихійного лиха, спрямованого на допомогу сільським громадам, які перебувають у безпосередній близькості до вже реалізованих програм «Хайфера» і потерпіли від повені 23-27 липня 2008 року. Він впроваджується у 3-х областях Західної України – Львівській (Сколівський район), Івано-Франківській (Калуський р-н) та Чернівецькій областях (Сторожинеччина). В його рамках допомогу отримують 205 селянських родин, а ще 355 сімей буде залучено за рахунок передачі дару.

Мета проекту у Сторожинецькому районі – допомогти у відновленні індивідуальних господарств селянським родинам сіл Стара Жадова, Панка, Давидівка.

Ірина ПАВЛЮК, лідер проекту в Сторожинецькому районі :

– Проекти Міжнародної благодійної фундації «Хайфер» «Допомога сільським родинам Буковини у розвитку особистих господарств» запрацював у нас від липня 2007 року. За час його реалізації було подаровано жителям Нових Бросківців 30 голів нетелів, з них 20 української червонорябої молочної породи і 10 симентальської.

Для Банилова-Підгірного на розвиток туризму передали 10 гуцульських кобил і жеребчика, а також вуздечки, сідла, кожне з яких коштує по 300-400 доларів. Цього року закупимо для катання туристів, що приїжджають до села на відпочинок, бричку.

Красноїльську передали 50 голів овець гірсько-карпатської породи для відновлення вівчарства на Буковині. А для жителів Старих Бросківців закупили і передали в дар людям 3,5 тонни елітних сортів картоплі.
Племінну худобу відбирали у Мамаївцях Кіцманького району. Там у ПСП ведеться селекційна робота.

В середньому кожна корівка коштує 14-15 тис. грн., тобто 28 грн за 1 кг живої ваги.

Нині урочисто відкрили другий проект: «Допомога сільським родинам, потерпілим від повені, у відновленні господарств». Племінних тварин і птицю отримають 120 родин: йдеться про 35 нетелів і 300 качок-бройлерів. Крім того, ще 112,5 ц сортового насіння картоплі, 3 тис. штук саджанців смородини, чиї ягоди – як вишні, а також насіння багаторічних бобових, мінеральні добрива та засоби захисту рослин тощо.

«Фішка» обох проектів, які діятимуть відповідно до 2012 і 2013 років, – передача дару. Але з умовою: тварина має бути такого ж віку, як і та, яку вони отримали.

Під час здійснення проектів створюються та доукомплектовуються ветеринарні, молокоприймальні пункти, а також пункти штучного осіменіння. Допомога громадам надається і в окультуренні пасовищ і заготівлі кормів тощо.
Ключовим принципом діяльності, я б сказала, як проекту, так і фундації є навчання ефективним методам господарювання, навичкам підпрємицтва, різноманітні тренінги, обмін досвідом.

Селянам дали вудку, а не рибку

Іван ШИЛЕПНИЦЬКИЙ, голова Чернівецької обласної ради:

– У нас в області та й у Сторожинецькому районі, зокрема, діє багато проектів, але алгоритм хайферівського – унікальний: тут дають не рибу, а вудку. І дають безкоштовно – декілька овечок, качок, корівку… А наступного року приплодом, який сім’я отримає, вона поділиться з сусідом. І такий ланцюг буде продовжуватися. Я вдячний президенту фундації Віктору Тересу за втілення проекту саме на Сторожинеччині. Сталося так тому, мабуть, що тут добрі газди.

Ми домовилися також і на перспективу: на черзі мініпереробне молочне підприємство. Тож відзнака, яку ми вручили пану Тересу «Добро. Милосердя. Благодійність» відповідає характеру лауреата. Адже селянни району отримали від фундації допомоги на 3,5 млн. гривень!

Саме Іван Орестович Шилепницький прикріпив нагороду за №10 «Добро. Милосердя. Благодійність.» шановному гостю з Києва.

Багатодітний підприємець з Панки

Іван Корнелійович МАСІЯН – справний газда. На подвір’ї в нього чисто, затишно, у стайні чисто, як в операційній. У городі – все під рисочку. Глянеш довкола – і ні за що не здогадаєшся, що тут ще й мінізаводик є, де піноблоки та плитку виготовляють.

– Технологію власну маю, у мне скрізь порядок, зрештою, на Європу орієнтуюсь, – каже чоловік. – А чом би й ні? Чим ми гірші? Зареєструвався приватним підприємцем – сім’ю ж треба годувати, одягати. У будь-якій роботі маю помічників: усе роблю разом з дітьми.

А їх в Івана не багато і не мало – десятеро. Найменшенькому – 11 місяців, а найстаршому – 17 років. І тільки двоє дівчаток – Мар’яна та Ірина. Саме вони і зробили святковий вінок для корови, який було визнано найкращим. За це додатково отримали мішок корму.

Корова ж – українська червоноряба молочна – дісталася Масіянам, як й іншим 30-ти сільським родинам Стороржинеччини, що потерпіли через минулорічну повінь, безкоштовно, за програмою «Хайфер прожект інтернешенл».

Родина Масіянів, за словами панківського сільського голови Сергія Олексійовича Казюка, роботяща й неледаща, тож і стоїть на ногах міцно. Але хіба стихія з цим рахується?

До речі, Іван Корнелійович як батько численного сімейства, члени якого звикли підставляти плече допомоги одне однному, одразу ж оцінив новації та особливості проекту Міжнародної благодійної фундації.

З мудрою усмішкою зауважив: «Хайфер» ще й виховує нас. Приміром, усі наші панківські одразу ж захотіли взяти нетелів. Та коли довідалися, що треба першу теличку з приплоду виростити, а потім віддати, охололи до цієї справи… Бо ж, мовляв, як це можна ростити, годувати, а потім взяти та й віддати?! Люди забувають, що отримують вони тварин теж безкоштовно…».

Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»

Запис «Хайфер» на Буковині спершу з'явиться на Медіа-Версії.