До «бочки меду» чи не єдиної успішної реформи в Україні останніх років у Чернівецькій області наприкінці додалася чимала ложка дьогтю. Це скандали з формуванням Перспективного плану обласною державною адміністрацією в розрізі Заставнівського і Сокирянського районів. Скандали полягали в тому, що до Кабміну надійшов варіант Перспективного плану, який не лише не був оприлюднений облдержадміністрацією відповідно до вимог закону, а й узагалі, як виглядає, був підкилимно «перекроєний» всупереч Методиці його формування. Словом, трапилися «магічні фокуси». Мета, подейкують – на догоду приватним інтересам вправних «фокусників».

«Чарівне» Вікно

У Заставнівському районі наразі – 5 об’єднаних тергромад. Вікнянська ОТГ, за мірками Методики формування перспективних планів, – невелика, всього 3200 осіб. Для її спроможності її треба до когось доєднати (До речі, ще 15 ОТГ подібних розмірів, які є в новому Перспективному плані, не потребують підсилення?). Щоби довести чисельність громади до 7-8 тис.населення, у написаному в ОДА найсвіжішому варіанті Перспективного плану до неї передбачають доєднати два великі села. І все виглядає майже логічно, якби не кілька «але».

Фото ІА АСС

Перше «але» – що ці села розташовані фактично поблизу райцентру Заставна, а отже – долучатися мали би саме до Заставни, а не до Вікна. Друге «але» – між цими селами і центром Вікнянської ОТГ (селом Вікно) немає прямого сполучення – діставатися треба через райцентр. Тож який сенс їхати, приміром, з Дорошівців чи Товтрів до Вікна за адмінпослугою, якщо пересадку треба робити в Заставні, де цю послугу можна отримати одразу, не їдучи далі? Третє «але» – «переписаний» Перспективний план виник раптово, без погодження з громадою, секретно, ба більше – в порушення Методики його формування. Ну і четверте «але» – невеличку Вікнянську ОТГ, яка потребує нарощування, аби зберегти спроможність, очолює близький родич (батько) одного із заступників голови ОДА. Як казали в одному смішному закарпатському відео: «Соупаденіє? – Не думау…»

Не менш «чарівні» Сокиряни

У Сокирянському районі об’єднаних тергромад усього три: Сокирянська та Новодністровська міські та Вашковецька сільська. Зрозуміло, що з містом-супутником Новодністровськом взаємовигідно об’єднатися ближнім селам. У Новодністровську працюють ГЕС і ГАЕС, частина станції розташовується у приміському селі Ожеве. Селам (як-от Ломачинцям, яке вже у складі Новодністровської ОТГ) вигідно бути в цій ОТГ, бо завдяки електро- та акумулюючій станціям тут залишається велика сума ПДФО. Натомість містові, яке має реверсну дотацію (щороку повертає до бюджету 1,5 млн грн) вигідно мати більше населення і зменшити це повернення.

Фото “Чернівецький промінь”

Та, як несподівано з’ясувалося, уже створена Новодністровська ОТГ, згідно з несподівано виниклим «секретним» перспективним планом… розформовується. Хоча подібний поворот не передбачений жодним законом чи нормативним актом. Тож усі села, розчерком пера ОДА, від Новодністровської ОТГ переходять до Сокирянської, а в Новодністровській ОТГ залишається… самий лише Новодністровськ.

І воно б, може, також мало якусь певну логіку. Ну, наприклад, що «один район – одна громада» (ідея, яка не завжди позбавлена сенсу). Якби ж не такі самі «але». По-перше, «секретність» виникнення свіжого варіанту Перспективного плану. По-друге, абсолютно незаконне розформування уже створеної ОТГ. По-третє, таке приєднання до Сокирянської ОТГ сіл, яке не відповідає Методиці Кабміну (щоби дістатися від них до центру ОТГ – Сокирян, треба здолати більше 30 км, або дорога все одно пролягає через центр іншої ОТГ – м. Новодністровськ…)

Викривальники «фокусів»

Публічно викрили невідповідність дій Чернівецької ОДА вимогам про неприпустимість таких порушень постанов Кабміну заявили: Громадська рада при Чернівецькій ОДА, Асоціація міст України, Асоціація сільських і селищних рад України. На мітинги під ОДА приходили мешканці Сокирянщини і Заставнівщини. Представники  громад їздили до Кабміну.

Заступник міського голови Новодністровська Ігор Нажига розповідає: «Ми звернулися до всіх міністерств – і відповідальних за реформу, і не відповідальних… Нам пообіцяли прислухатися. Посил від Кабміну був такого плану: ми володіємо ситуацією, розглядаємо звернення, враховуємо їх.  Ну побачимо, 20 травня має засідати підкомітет, на якому планують розглянути і затвердити Перспективні плани всіх областей. Побачимо результат».

У вівторок пресконференцію з питань децентралізації дали Голова підкомітету з питань адміністративно-територіального устрою Комітету Верховної Ради України з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування Віталій Безгін та заступник міністра розвитку громад та територій України В’ячеслав Негода.

На запитання про перипетії децентралізації міста Новодністровська відповіли приблизно так: «Питання Новодністровська – найбільш болюче в Україні, є велика проблема. Щодо Перспективного плану є зауваження від двох Асоціацій, від Мін’юсту. Немає однозначної ситуації. Одні пікетували ОДА, інші – міністерство…» На «неоднозначну ситуацію» брифінгуючі не дали однозначної відповіді. Мабуть, однозначним уже буде аж рішення підкомітету. Чекають усі.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Поки верстався номер. 

Запис «Фокуси» буковинської децентралізації спершу з'явиться на Медіа-Версії.

За народними переказами, назва села походить від слова «вікнина», що означає заболочену місцевість маленької річки Кізя, де з-під високої скелі вона бере початок у центрі села й впадає в Дністер.

Перше, що вразило, чудесні мальовничі краєвиди, неймовірна прозорість повітря. І дуже привітні, гостинні люди у Вікні. Спокій відчувається навіть у поведінці тварин: собаки лагідно машуть хвостом, супроводжують до джерела, ніби показують дорогу, а коза, яку прив’язали на горбочку пастися, весело на нас дивится і радісно біжить за нами… Навіть подумали, може вона хоче пити. Набрали води, з рук дали попити. Ні, коза пити не хотіла, просто хотіла спілкування.

За планом у нас були відвідини палацу барона де Зотта-Вільбурга. Треба було знайти людину, у якої зберігалися ключі. А ми в цей час подивилися центр села. Декілька пам’ятників, гарні, доглянуті квітники. Йдуть перехожі, усміхнені, вітаємося…

Пані Марія показує нам прізвища трьох своїх родичів, які стали жертвами комуністичних репресій.
Коли це фото розмістила на ФБ, моя подруга написала під фото:
“У Вікнянській школі закатували мого діда. На наступний день в тій аудиторії навчались діти. Серед них була племінниця діда. З її слів, всі стіни були забризкані кровю. СБУ досі не дає ніяких даних щодо цієї події… Це, напевно, вікнянські люди. Дідо – з іншого села…”
Галина пояснила:
“Так, прізвища на пам’ятнику – все вікнянські люди. З нашої родини – 3 прізвища…”

1812 року землі між Дністром і Прутом відійшли до Російської імперії. Північна Буковина була поділена між двома імперіями: кордон проходив се­лами Онут, Чорний Потік, Добринівці, Колінківці аж до Новоселиці. У 1809-го за планом барона Вільбурга кріпаками було збудовано двоповерховий палац з колонами і бойовою вежею в сти­лі західноєвропейського романтизму. Наступного року засаджено парк рідкісними видами декоративних дерев.
Напередодні Першої світової війни у Вікні проживали 2500 мешканців і село набрало вигляду містечка, про що писав у своїх спогадах Йосип Броз Тіто – унтер-офіцер австрійської армії, що перебував у цих краях разом зі своєю військовою частиною.

І екскурсію у романтичному палаці де Зотта-Вільбурга, у церкві Іоанна Богослова, на гребні Дністерського каньйону, у місцях боїв Першої світової війни (Брусиловський прорив) проводив сам Ярослав Котик, голова сільради.

Але про це особисто взнала вже десь посередені спілкування. Спочатку у парку ми зустріли чоловіка, який чекав нас з старовинним ключем, з легістю професійного екскурсовода почав розказувати і показувати палац. До нього підходили місцеві жителі, він швидко вирішував якісь їх проблеми, був приязний, веселий, дотепний, встигав певні питання вирішити і в телефонному режимі. І вже з цих розмов зрозуміла, що пан Ярослав – не історик, не екскурсовод, не краєзнавець, а голова сільради. Напевно саме таким має бути голова сільради: любити і гордитися своїм краєм, опікуватися селом, знати, чим воно живе, робити все, для його процвітання…

Наступна екскурсія – у церкву Іоанна Богослова.
Церква збудована у 1824-1826 роках як родинна церква на честь Іоанна Богослова. Уже більше 150 років у Вікнянській церкві перебуває частка мощей цілителя Пантелеймона, які продовжують мироточити. Часточка мощей цілителя Пантелеймона потрапила у буковинське село з Афону, куди часто навідувався один із фундаторів вікнянського храму князь Олександр Кантакузин…

Вікнянська церква збудована  на кошти місцевої поміщиці баронеси Катерини де Зотта-Вільбург і князя Олександра Кантакузина. Останній був нащадком візантійських імператорів Іоанна ІV та Матвія Кантакузинів. Він часто бував на святому Афоні, щедро жертвував на тамтешні монастирі. В подяку за це йому й подарували частину мощей цілителя Пантелеймона та мощі ще одного святого, ім’я якого не дійшло до наших днів. Як доказ автентичності мощів він отримав і завірений ігуменом сертифікат.

Коли обговорювали подальший маршрут подорожі, над нами пролетів лелека. Тут їх гніздиться багато. І новосели є в селі з Донецької області, як розповів Ярослав Котик. Купили хату, господарюють, подобається.
Голова сільради, зазначив, що в планах створення центру реабілітації учасників АТО. Дійсно, природа, краєвиди, бажання людей – всі передумови для створення такого важливого і необхідного центру.

Наступна зупинка –  краєвиди з гребня Дністерського каньйону.

Справа видно споруду водозабору, що в селі Митків Заставнівського району. А в селі Вікно находиться насосна станція і станція фільтрації.

Потім ми поїхали до двох пам’ятників полеглим у Першій світовій війні.
Дорога наша пройшла і через місце переправи на інший берег Дністра. 

А весь шлях нас супроводжували нескінчені поля соняшнику.

Вікно перебувало у зоні воєнних дій під час Першої світової війни.Поля були зриті окопами, сади вирубані, чимало будинків спалено. Багато селян, мобілізованих до австрійської армії, проливали кров за чужі інтереси Австрійської монархії. Перші бої в районі Вікна розпочалися в березні 1915 року, коли зосередивши під Чорнівкою значні сили, австрійці 26 березня змусили відступити А 28 березня австрійцям вдалося прорвати фронт під Вікном на стику російських Заліщицького та Новоселицького загонів.
Головний удар Брусиловського прориву, що розпочався 8 червня 1916 року, був спрямований на села Митків, Самушин, Онут, Чорний Потік, Добринівці. Але напередодні, 4 червня, росіяни провели 6-годинну артпідготовку, вистрілявши на артпозиції до 30 тисяч снарядів. Надвечір росіяни захопили всю ділянку австрійської оборони Митків-Онут, заглибившись на 5 км у бойові порядки австрійців, котрі відійшли на лінію Брідок-Вікно, а протягом ночі стабілізували фронт на лінії Чорний Потік-Брідок.
Події світової війни описав у своїй книзі «Буковина у Першій світовій війні» зять вікнянського барона Вільбурга – Олександр фон Ранда, полковник австрій¬ської армії. Він довів, що перелом у Першій світовій війні відбувся на вікнянських і онутських полях. У перші дні війни найбільше постраждали прикордонні села: Онут, одна половина якого була в Австрії, друга – у складі Росії, Чорний Потік, Вікно, Добринівці, Чорнівка, Топорівці, Рідківці.
За матеріалами М.І. Гнепи, вчителя історії

Звитяжний солдатський чин не повинен бути забутий…

Як не відволікаєшся, але постійно думка про те, що хтось у цей час на сході в окопах.
Боже, пошли нам мир і бережи наших воїнів!..


Дорога додому… Нескінчені соняхи… Мирні соняхи.

23 липня 2015.  Це був неймовірний день у Вікні! Щиро вдячні Галині Леонтій за запрошення у таку подорож. І особлива подяка прекрасному товариству: вишуканій пані Марії, давньому другу Крістіану, профі водію Олегу, голові сільської ради Ярославу і всім людям, які у цей день зустрічалися нам у поїздці.
Більше фото за посиланнями: День у Вікні (частина І)
Продовження: День у Вікні (частина ІІ)

Тетяна Спориніна,
фото автора і SergyiS

Запис День у Вікні… спершу з'явиться на Медіа-Версії.