Президент Асоціації компаній з міжнародного працевлаштування Василь Воскобойник озвучив в ефірі інформаційного блоку «День.LIVE» дані стосовно тенденцій у трудовій міграції українців. І пояснив, чому мешканці інших країн масово не їдуть до України на роботу – справа не лише в економічній ситуації.

Дані статистики свідчать: приблизно 1 млн українців щороку виїжджає до інших країн світу у пошуках більш високооплачуваної роботи. Згідно останніх даних МЗС, у Польщі постійно проживає майже 1,5 млн українців. Такі цифри вкрай негативно впливають на економіку України, адже держава масово втрачає кваліфікованих фахівців. Головна причина – пошук гідної зарплати, щоби забезпечити свою родину.

«Найбільше українців зараз їде до країн Європи – це Польща, Чехія, Угорщина, Словаччина, країни Балтії, – зазначив Василь Воскобойник. – Українці їдуть також нелегально працювати до Італії. Сформувався певний прошарок населення – 14 -16% людей, які постійно виїздять працювати за кордон. Один з таких наочних прикладів. З одного боку кількість перетинів кордону між Україною та Польщею скоротилась у ковідний рік майже на 64%. У 2019 році кордон України з Польщею перетнули 11 мільйонів українців. А 2020 – лише 3, 8 млн. Тим не менш, Польща у 2020 ковідному році видала українцям 1 млн 800 тисяч запрошень на роботу. Ця цифра майже тотожна даним 2018-2019 років. Карантинні обмеження не впливають на масштаби трудової міграції».

Експерт зазначив, що українці в Польщі, якщо їх працевлаштовувати офіційно, обходяться роботодавцю не так уже й дешево:

«Насправді це стереотип, що українська робоча сила – дешева. Працевлаштування українця польському роботодавцю обходиться дорожче, ніж працевлаштування місцевого мешканця. Самі порахуйте: трудовому мігранту потрібно забезпечити робоче місце, проживання, необхідний пакет документів, тощо. Затребувані українці саме тому, що в тій самій Польщі така сама демографічна ситуація, що і у нас – населення скорочується, працездатних людей стає менше».

Відео про безробіття із-за пандемії: https://www.youtube.com/watch?v=71j0bUwBwoU

У Польщі та сама ситуація не лише із скороченням населення, а й з з трудовою міграцією: щороку близько 1,5 млн поляків їде в країни старої Європи, де вони можуть заробити більше грошей.

На думку експерта, це смвідчить про те, що трудова міграція навіть при збільшенні рівня заробітних плат в Україні, добробуту не зменшиться, судячи з прикладу Польщі.

При цьому наша країнане готова заміщати тих, хто виїхав, дешевою робочою силою з інших країн.

«Насправді проблема України в її законодавстві, – каже Василь Воскобойник. –  Український закон прямо говорить: якщо ти наймаєш на роботу іноземця, повинен йому забезпечити заробітну плату у розмірі не менше 10 мінімальних заробітних плат. Тобто, якщо ви берете собі з Тунісу звичайного будівельника, ви йому повинні за нашим законом про зайнятість забезпечити реальну заробітну плату не менше 60 тисяч гривень”.

За оцінками демографів до кінця 2030 року кількість населення України скоротиться на 3 млн осіб. Це без урахування тих, хто виїде з України назавжди. Тож підвищеннями пенсійного віку не обійтись. Державі варто врегульовувати міграційну політику з врахуванням цих тенденцій.

Запис Карантин не впливає на масштаб трудової міграції – експерт спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У Польщі заговорили про можливий відтік українських заробітчан до Німеччини. Як пише газета “Rzeczpospolita”, наслідки такого явища можуть бути драматичними, передає УНН.

“Наслідки цього явища (відтоку українців до Німеччини — ред.) можуть бути драматичними. Можливо, на початку наступного року наші західні сусіди ширше відкриють свій ринок праці для працівників ззовні ЄС. Згідно з результатами опитування, що його було проведено рекрутинговою фірмою Work Service, з Польщі може виїхати навіть 59% українців”, — йдеться у статті.

Як зазначає видання, це величезна загроза для польської економіки.

“Протягом двох-трьох місяців дефіцит персоналу може збільшитися зі 165 тисяч до більш ніж півмільйона вакансій”, − каже голова служби працевлаштування Кшиштоф Інґльот.

Видання наголошує, що експерти пропонують або різко збільшити зарплату для українських працівників, або, дійсно, запрошувати людей з Індії та Бангладеш.

Нагадаємо, у 2017 році в Європейському Союзі громадянам, які не являються членами ЄС, було видано понад 3,1 мільйонів посвідок на проживання.

Так, з понад трьох мільйонів, українці отримали більше 20% — 661 874 посвідок, майже втричі випередивши Сирію. Найбільше посвідок — 88% від усіх дозволів на проживання, українцям видавала Польща (585 тисяч посвідок). Близько 18,8 тисячі посвідок видали українцям у Чехії, 7,8 тисячі — в Угорщині.

Запис Польща стурбована через можливий відтік українців-заробітчан до Німеччини спершу з'явиться на Медіа-Версії.

59% українців, які живуть у Польщі, пов’язують своє майбутнє з цією країною. Три четвертих мають постійну роботу, кожен третій працює за своїм фахом. Майже всі користуються послугами польських операторів мобільного зв’язку, а дві третини мають банківські рахунки у польських банках. Майже половина планує придбати нерухомість у Польщі.

Про це свідчать результати соцопитування, проведеного ARC Rynek i Opinia, повідомляє TVN24.

Українці стають щоразу більшою частиною польського суспільства і, таким чином, важливою групою споживачів. За різними оцінками, у Польщі працює близько мільйона українців.

Соцопитування, проведене ARC Rynek i Opinia, свідчить про те, що чотири п’ятих українців (82%), які перебувають у Польщі, працюють, а 75% з них мають постійну роботу. Згідно з опитуванням, 33% працюють відповідно до своєї професії.

Працівники з України зайняті у різних галузях польської економіки – велика частина з них (26%), працює у промисловості, далі йдуть такі галузі, як будівельно-ремонтна, а також готельно-ресторанна (15%).

Лише 45% українців висилають гроші додому
Майже три чверті українців, які працюють у Польщі (72%), заощаджують частину грошей, які вони заробляють, і майже половина (45%) фінансують свої сім’ї в Україні. Аж 47% опитаних отримують зарплатню готівкою. Лише кожен третій (30%) тримає зароблені гроші у банку, а 67% зберігають готівку вдома.

Продукти харчування українці найчастіше купують в дискаунтерах (магазинах, що торгують за зниженими цінами) (52%), а також у гіпер- та супермаркетах (38%).

Головним чинником, що впливає на вибір місця покупки, є ціна та часті знижки. Громадяни України витрачають на харчування у середньому 473 злотих на місяць (близько 3400 гривень).

Половина українських заробітчан планує купити квартиру в РП
Рахунок у банку Польщі має 68% опитаних. Окрім банківських карток, українці рідко користуються іншими банківськими послугами. Майже всі респонденти (93%) мають мобільні телефони, 92% з них користуються послугами польських операторів.

Як зазначено у соцопитуванні, 5% українців за останні п’ять років купили нерухомість у Польщі, а 45% планують купити квартиру. Крім того, з цією метою 65% людей з цієї групи планують взяти кредит у Польщі. Зараз найбільший відсоток респондентів (40%) орендують будинок або квартиру, і кожен четвертий орендує кімнату в квартирі або будинку.

Дослідження проводилося з використанням методу CAWI (он-лайн опитування) та методу інтерв’ю. Загалом проведено 532 інтерв’ю.

Польща добре, але Німеччина – краще
Це не єдине соціологічне дослідження, що стосується українців у Польщі, яке з’явилося в останні дні.

Згідно зі соцопитуванням «Ставлення громадян України до польського ринку праці», підготовленим Work Service, майже 8 з 10 громадян України задоволені умовами роботи в Польщі настільки, що аж 84% з них заявляють про готовність рекомендувати роботу у цій країні родичам та друзям.

З іншого боку, 59% респондентів визнають, що вони покинуть Польщу, коли їм відкриється ринок праці у Німеччині.

Запис Сумна статистика: Половина українців-заробітчан у Польщі планує залишитися там назавжди спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Українські заробітчани перекрили нестачу робочих рук у Польщі. Така інформація нещодавно пройшла в українських ЗМІ із посиланням на польські джерела. Річ у тім, що поляки, своєю чергою, складають трудову міграцію в розвинених країнах Європи – тій же Німеччині чи Великій Британії. Відтак у Польщі відчувається нестача робочих рук. Цю нішу заповнюють українці.

За даними Міжнародної організації міграції, 12% українців знайшли роботу за кордоном або планують це зробити. Що спричиняє це новітнє переселення народів, що виносить наших людей за межі батьківщини? Про це розмірковує експерт «Версій» з економічних і політичних питань, успішний бізнесмен і роботодавець, меценат Франц Карлович ФЕДОРОВИЧ.

Повідомлення про потребу в українських робочих руках у Польщі видається дуже цікавим на тлі нинішнього політичного загострення (як на мене, штучно створеного) навколо питань історії українсько-польских відносин. Оскільки за роки і державної служби, і ведення власного бізнесу звик дивитися в корінь, наважуся стверджувати, що все це робиться для того, щоби такі потрібні в Польщі заробітчани не почувалися там впевнено, а залишалися, так би мовити, людьми нижчого сорту.

Утім, Польща – не єдина країна, в якій українські руки знаходять собі, де їм докластися. Красномовно про це свідчать цифри. Торік українці отримали 1,7 млн дозволів на роботу в різних країнах. Причому, як підрахували, скажімо, в Нацбанку Польщі, 91% своїх заробітків гастарбайтери переказують «додому». Таким чином загальна сума грошових переказів приблизно від 5-7 млн наших гастарбайтерів до України сягнула вже $ 9,3 млрд! За 2017 рік ВВП України у доларах склав 95,23 млрд. Красномовне порівняння, чи не так? Але йдемо далі. Нацбанк за той же 2017 рік нарахував 2 млрд доларів іноземних інвестицій в Україну. Так, нашій економіці інвестиції потрібні. Але інвестори – зовсім не благодійники, бо є ще одна цифра. Від моменту надання дозволу на репатріацію дивідендів – тобто виплату дивідендів іноземним інвесторам – від червня 2016-го до кінця 2017-го – за кордон перераховано 2,5 млрд доларів, причому 2 з цих мільярдів власникам бізнесів довелося купити. І виведення дивідендів передбачається і надалі приблизно в такому розмірі.   

Де докладають рук наші заробітчани

За даними Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування, 93% українців, що працюють за кордоном зайняті у сфері фізичної праці. Експерти вважають, що з одного боку це зумовлене тим, що українці, навіть із вищою освітою, майже не знають іноземних мов. З іншого боку, існує конкуренція з місцевими жителями, які хочуть мати кращі умови.

Найбільше  мігрантів з України працює у будівництві, на другому місці – сільське господарство. Ще одна містка сфера – послуги, догляд за дітьми та людьми похилого віку. Цю нішу заповнюють практично жінки. І це найтрагічніший сегмент трудової еміграції з України.

Мабуть, у кожного навіть у нашому невеличкому місті знайдеться не одна правдива історія чиєїсь сім’ї, зруйнованої за довгі роки заробітчанства. Залишаються без материнського чи батьківського догляду діти, набридає самотність і тим, хто лишилися в Україні, і тим, хто виїхали на заробітки…

 І покидає країну не найгірша частина її населення: працьовиті, активні, освічені. Учительки, якими пишалися не тільки школи, де вони працювали, а й містечка. На чиїх уроках комісії з Києва «ридали» від майстерності та артистизму педагога у викладі теми. Юристки, інженери і навіть директорки … Усі вони проходять через важке становлення, через вивчення мови, через найменш кваліфіковану працю в родинах, значно нижчих за освітою, ніж наймані заробітчанки. Але заможніших.

Творчі люди, вони й за кордоном знаходять «віддушини» для творчості: пишуть книги, відкривають психологічні курси й школи виживання. Пригадую, «Версії» колись друкували дуже відверту й пронизливу повість-сповідь однієї вчительки. А потім  ці жінки перетягують за кордон дітей і онуків – і вже ніколи не повертаються на батьківщину.

Чи можна знайти роботу в Україні?

Якщо на початку української незалежності в Україні фахові й освічені працівники залишалися без роботи через руйнування економічних зв’язків і закриття підприємств та організацій, то нині роботу можна знайти і в Україні. Але це вже інша історія – інші стосунки та інша система професій.

На Буковині впродовж останніх років спостерігається деяке зменшення рівня безробіття, але процес цей відбувається все ж таки повільно: скажімо, за 2017-й кількість безробітних зменшилася лише на 1 тис. осіб, а залишилося безробітних понад 34 тисячі. За цей же час майже 3 тисячі роботодавців подали інформацію про наявність понад 14 тисяч вакантних посад. Найбільша кількість вакансій, за звітами,  відкрита на підприємствах переробної промисловості. Чому такий дисбаланс між кількістю вакансій і працевлаштованих? Бо не вистачає людей з робітничими професіями. А у нас тепер більшість випускників шкіл навчаються у вишах, а потім перенавчаються на адміністраторів та перукарів. Бо ринок праці потребує адміністраторів, трактористів-машиністів сільськогосподарського (лісогосподарського) виробництва, перукарів, операторів котелень, кондитерів, електромонтажників з освітлення та освітлювальних мереж, столярів, слюсарів з експлуатації та ремонту газового устаткування…Це саме ті професії, за якими центри зайнятості організовують перенавчання.

Яким же медом намазано за кордоном?

Ми вже визначилися, що фізичної праці українці не бояться. Йдеться про те, яку платню може запропонувати буковинський і український бізнес в цілому. 

Як стверджують експерти Bloomberg, одного з найбільших провайдерів фінансової інформації,  майже головною причиною трудової еміграції українців є низький рівень зарплат. Середній розмір зарплат в Україні становить 7100 грн на місяць, або $265. Водночас, у Польщі українцям пропонують 3500 злотих, або $1046. Тривалий конфлікт з Росією, девальвація і стійка корупція також є причинами для еміграції.

І вона, ця еміграція, стрімко зростає. Нагадаємо, що 2017-го українці отримали 1,7 млн тимчасових дозволів на працевлаштування. Це на третину більше, ніж 2016 року та в 4,5 рази перевищує показник 2014-го. Експерти вже називають цифри, до яких скоротиться населення України до 2050-го року. Найоптимістичніша з них – 36,4 млн осіб. Експерти-песимісти обіцяють 26-28 мільйонів. Відтак, якщо в наших владників не з’явиться державницька позиція, недалекий вже час, коли проект «Незалежна Україна» буде закрито.

Запис Франц ФЕДОРОВИЧ: Гіркий мед еміграції: чи тікають воли від повних ясел? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Іноземні працівники, абсолютну більшість яких складають українці (316 тис. з 440 тис. офіційно зареєстрованих іноземних працівників), почали заповнювати прогалини у фінансах Управління соціального страхування (ZUS) Польщі.

Про це повідомляє польське видання «Rzezcpospolita».

«Іноземці не тільки успішно рятують польський ринок праці, але й дедалі більше підтримують державні фінанси», – йдеться у статті. За оцінкою видання, минулого року іноземні працівники могли сплатити державі 3-6 млрд злотих у вигляді різних зборів.

За даними Управління соціального страхування, на кінець 2017 року їхня кількість на 50% перевищила цифру 2016-го.

«Надходження податків та внесків від іноземців, зареєстрованих в ZUS, можуть скласти 5,2 млрд злотих. Це орієнтовна сума, але, безсумнівно, швидке збільшення кількості іноземців у реєстрі є однією з причин відносно гарної фінансової ситуації в ZUS, яке закінчило рік з дефіцитом, меншим від запланованого”, – зазначив експерт організації Працедавці Польщі Лукаш Козловський. Хто ж рятуватиме наш український Пенсійний фонд?

Запис Українці заповнюють прогалини в бюджеті Польщі – польські ЗМІ спершу з'явиться на Медіа-Версії.

«Не статистика, а самопочуття людей»

Такий незвичний для обліку показник вважає головним губернатор Папієв. Відтак   особливо пишається тим, що торік Чернівецька область посіла перше місце в Україні за індексом людського  розвитку. А серед головних досягнень 2012-го називає такі:

+рекордний урожай зернових –620 тис. тонн. Середня врожайність – 45 центнерів з гектара;

+насаджено ще 520 га нових садів. За темпами закладення садів Буковина – лідер серед усіх областей України;

+середньомісячна номінальна зарплата зросла на 17,3% і становила 2329 грн;

+освітянські новосілля – Лужани, Красноїльськ, Магала, Зелена, Лівинці, Черешенька;

+область отримала 33 нові шкільні автобуси, таким чином, першою в Україні повністю забезпечила сільські навчальні заклади автотранспортом;

+зростання надходжень до обласного бюджету склало торік 364,2 млн грн, що на 18,5% більше, ніж 2011-го;

+зменшилася сума заборгованостей із виплати зарплат;

+підприємства області виконали будівельних робіт на понад мільярд гривень і майже на 17% більше обсягів 2011р.;

+торік запрацювала чернівецька міська дитяча ліарня і перший у райцентрі центр гемодіалізу (Хотин);

+кількість туристів, які відівідали Буковину, зросла на 18%;

+введення в експлуатацію верхього водосховища Дністровської ГАЕС, що учетверо збільшило обсяг виробництва електроенергії;

+на утримання доріг витрачено 71 млн. грн, що майже на 15% більше, ніж у 2011 році;

+за демографічними показниками увійшли до десятки найкращих регіонів держави. Упродовж 2012-го населення краю збільшилася на 1869 буковинців. Рівень народжуваності зріс від 12,5 до 13 осіб на 1000 мешканців Буковини.

Устами очільника: «Економіка Буковини: доцільності має передувати мораль»

«Ресурсами для розвитку економіки та забезпечення сталого добробуту населення Чернівецької області є її природні багатства. Наш край має унікальні можливості для вироблення екологічно чистої, високоякісної сільгосппродукції – продуктів харчування у рослинництві, садівництві чи м’ясо-молочній галузі»

«Наша економіка, наша промисловість мають бути гуманними до людини, якщо можна так висловитися – з людським обличчям. Доцільності має передувати мораль»

«…буковинська економіка – це економіка смислів, це все те, що не заважає буковинцям жити, а навпаки – сприяє якості їхнього життя. І головні критерії такої економіки – екологічність та ефективність. Не буде біля Чернівців цементного заводу, а молокозавод – буде. Наша економіка – це і туризм, і самобутня культура, це наші традиції і духовна спадщина».

«…має з’являтися конструктивна консолідація на ідеї буковинського патріотизму. Коли йдеться про Буковину, треба всім об’єднуватися довкола позитиву, довкола політики добрих справ – і владі, і політикам, і громадським діячам, і бізнесу, і журналістам, і всій буковинській громаді».

13 кроків крайової влади 2013-го

Перший і найважливіший крок, вважає голова ОДА – це «реалізація регіонального

проекту, витвореного на фундаменті буковинського патріотизму, який

можна означити як «буковинізм». «Єдність розмаїття». Переконаний, що

гасло Європейського Союзу цілком відповідає Буковині. Наша спільність,

єдність – у нашому розмаїтті. Кожен район, куточок краю унікальний за

своєю культурою, походженням, географічним розташуванням, характером

та ментальністю жителів. У цьому унікальність Буковини, де в мирі,

злагоді, єдності та гармонії проживають усі її мешканці. І у цьому

наша сила і перспектива», – наголошує Михайло Папієв.

Буковинська економіка як економіка смислів – це, образно кажучи, другий крок до

успішності краю. Це все те, що не заважає буковинцям жити, а навпаки –

сприяє якості їхнього життя, і головні критерії такої економіки, за словами

Михайла Папієва, екологічність та ефективність.

Крок третій – політика добрих справ. Допомога тим, хто потребує допомоги держави, а також розвиток соціальної інфраструктури області.

86% маленьких буковинців охоплені дошкільним вихованням. В Україні подібного показника немає ніхто. Хіба що у Франції він становить 99%, – наголосив М. Папієв.

Зелена Буковина як екологічно чистий регіон – це крок четвертий, і він передбачає, серед іншого, створення екологічних парків обласного значення.

Культура – приваблива та ефективна сфера для інвестицій. Власне, культура – це

також, у певному сенсі, економіка, вважає Михайло Папієв, – і це крок п’ятий крайової влади.

Шостий – туризм як джерело буковинської самодостатності.

Сьомий – розвиток інформаційного простору та інформаційного суспільства.

«Інформаційні потреби жителів області повинні бути забезпечені набагато краще. Сьогодні близько 40% жителів краю не мають можливості, скажімо, дивитися телепрограми регіональних компаній. А право на інформацію – це конституційне право громадянина, і це право всіх буковинців, незалежно від того, де вони проживають.

Так, це не тільки регіональна проблема, і спільно будемо шукати шляхи

її вирішення», – повідомив керівник крайової виконавчої влади.

Восьмий крок влади Михайло Папієв умовно назвав буковинськими міфами у новій реальності, які варто підтримувати і пропагувати.ї

Дев’ятий – буковинська діаспора як чинник нашої єдності з Європою та світом. Передбачається, зокрема, проведення форуму буковинців звідусіль.

Постійний діалог з громадою як запорука суспільної консолідації, суспільний договір, розвиток громадянського суспільства – крок десятий.

Одинадцятий – передбачає науково-експертне забезпечення сталого розвитку краю. Дванадцятий – позиціонує Буковину як європейські ворота України. Тут є чимало гострих проблем, які стосуються транспорту і розвитку сполучення.

Тринадцятий – спрямований на створення умов для інвестицій, забезпечення зайнятості жителів краю.

Понад 800 млн. доларів на рік завозять на Буковину заробітчани.

На кожному з цих напрямків Михайло Папієв зупинився детально, наводячи приклади й аргументуючи своє бачення шляхів розвитку Буковини.

Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»

Запис Буковина вчора і сьогодні: цифри і факти з вікна владного кабінету спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Там може трапитися що завгодно. І ніхто ні від чого не застрахований. Навіть, якщо сьогодні ти почуваєшся паном – доглядаєш за старенькою бабцею, отримуєш півтори тисячі євро, справно надсилаєш зароблене додому і пишаєшся, що можеш забезпечити рідних, завтра все може обернутися доволі несподівано, й тоді виявиться, що все може бути інакше…

Відчувати себе батраком – ще не найгірше в чужій країні. Там, у пошуках кращого життя, за уявним добробутом для наших людей нерідко відкривається зовсім інша реальність. Бо ж не одному українському заробітчанину довелося пережити ситуацію, коли, не знаючи мови, без засобів до існування, безправний і нікому не потрібний, залишаєшся просто на вулиці.

«Будь-що намагаємося триматися разом…»

Галина Біжик в Італії вже більше 10 років. Виїхала туди, коли її родина мала потребу в розширенні житлової площі, а грошей на це не було. Знайти роботу й адаптуватися Галині допомогла сестра, яка вже була там на час її приїзду. 2002 року Галі пощастило отримати «пермессо» – вид на проживання, тож разом із ним вона здобула право легально перебувати в Італії і вільно подорожувати між рідною домівкою в Україні і місцем роботи на чужині. Коли заробила суму, достатню, здавалось би,  для купівлі більшого житла, і повернулася додому, виявилося, що квартири значно подорожчали. Тож коштів не вистачило і довелося знову їхати до Італії. Через кілька місяців забрала туди чоловіка й дітей і досі мешкає та працює там із родиною. У Чернівцях залишилися батьки…

За ці роки Галя цілком звикла до свого нового дому: добре володіє мовою, має багато друзів-італійців, призвичаїлася до тамтешнього способу життя. І сьогодні, коли в неї з’явилася така можливість, реалізує свою мрію: допомагає в скруті таким як вона – заробітчанам. Кому – правовою консультацією, кому – порадою, а кому – й просто увагою та добрим словом, якого так потребують ті, хто далеко від рідного дому.

2009 року науковці вперше провели дослідження міграційного феномену і дійшли висновку, що в Італії перебуває від 400 до 600 тисяч українців. Переважна більшість – нелегальні мігранти. Тому італійські фахівці ведуть мову про невидиму громаду, і зазначають, що вона – одна з найбільших.

Мешкає Галина неподалік Мілану – в невеличкому містечку Варезе, де проживає 83,6 тис. осіб. Там і створила Асоціацію «Анна-Софія» – громадську організацію, яка гуртує українців у Варезе та його околицях. Трудові іммігранти з України мають змогу спілкуватися, разом відзначати свята, організовувати, долучатися й брати участь у культурно-мистецьких заходах, а також підтримувати земляків.

Щоби працювати з людьми, Галина закінчила в Італії спеціальні курси, де навчали психології, італійських законів, пройшла співбесіду в Посольстві з питань оформлення документів для легалізації.

– Нашій організації вже 5 років і працюємо ми безкоштовно, – розповідає вона. – У Варезе 3500 українців, тож кожний може звернутися до нас: ми обговорюємо новини, розповідаємо про новації в українському та італійському законодавстві, співаємо, танцюємо… І прийти до нас може кожна людина, незважаючи на те, перебуває вона в країні легально чи нелегально: ми не видамо її поліції.

В Італії з Галиною можна зв’язатися за номером 349-750-89-72. Проте допомогти вона може лише тим, хто знаходиться в Варезе або десь неподалік – усім іншим надає контакти аналогічних громадських організацій у тому місті, де перебуває людина.

– Телефон у мене майже не замовкає, – каже пані Галина. – Бо ж хто правової допомоги потребує, хто психологічної, а з багатьма ми вже затоваришували і є просто як одна родина, тож ділимося одне з одним усим, що з нами відбувається.

«Буває все: і щастя, і сльози…»

Кожна людина – окрема доля, окрема історія… І переживання її в рази сильнішають, коли немає підтримки й розради. Вдалині від дому і радість набуває додаткових відтінків, і болеві додається барв.

– В околицях Варезе наша землячка, порядна й щира жінка, доглядала стареньку бабцю, – згадує Галя. – На зустрічах нашої організації ми ділилися думками й переживаннями. Вона розповідала, як їй живеться, працюється… Як і багатьом, їй було не з медом: недоїдала, недосипала, холодної пори року доводилося носити дрова, щоби хоч якось обігріти свою кімнатку, бо ж мешкала у напівпідвальному приміщенні, де було холодно й вогко. Три роки жінка пропрацювала в цих господарів, і працювала б і далі, якби не сталося нещастя: старенька, яку доглядала, впала з ліжка і померла, а її син звинуватив «баданте» (так в Італії називають доглядальниць), що та вбила його матір, вигнав її з дому, не заплативши грошей, і заявив до поліції. Що й казати, жінка була в розпачі: таке звинувачення, втрата роботи, у кишені жодної копійки та ще й погане знання мови… Навіть подруги, яких вона мала в Італії, від неї відвернулися. Не знаючи, куди податися, вона приїхала до Варезе й звернулася за допомогою до Асоціації. Члени організації взяли її на квартиру, я ж поспілкувалася з італійцем, у якого вона працювала, з правоохоронцями. Поліціянти провели спеціальну експертизу, яка не підтвердила обвинувачень, тож жінку виправдали, а роботодавець виплатив їй гроші, які заборгував. Потім ми допомогли жінці знайти роботу в порядних людей і нині вона доглядає хлопця-інваліда, який задоволений її роботою і добре про неї відгукується.

А іншій українці Асоціація допомогла… знайти кохання. Коли погожого недільного дня жінка з гарним настроєм після творчого виступу членів організації на площі Варезе поверталася додому, її побачив італієць і… закохався в неї з першого погляду: чорнява струнка сеньйора просто не могла залишити його байдужим. З часом вони одружилися і тепер це дуже гарна сім’я, розповідає Галина.

 Середньостатистичний іммігрант з України до Італії – це жінка з Західної України віком близько 48 років. Абсолютна більшість працює в секторі надання послуг сім’ям: 51% – доглядальницями, 28% – хатніми робітницями, 3% – бебі-сіттерами. Абсолютна більшість працівниць (69,3%) мешкають разом із родинами, де працюють. 10,7% – винаймають квартиру, 9,7% – орендують кімнату, 8% – частину кімнати.

– А іноді можна стати людині у пригоді навіть доброю порадою, – каже Галина Біжик. – Був випадок, коли жінка працювала в Італії впродовж 5 років. За цей час вона придбала синові в Україні квартиру й машину. І вже планувала назовсім повертатися додому. Саме в цей період у неї закінчувалося «пермессо» на перебування в Італії, тож їй треба було подати документи для його продовження. Коли ми з нею спілкувалися, я їй порадила, незважаючи на те, що до Італії вона більше повертатися не збирається, все ж таки продовжити «пермессо» – раптом знадобиться.  Вона дослухалася моєї поради, зробила документи і тільки після того поїхала додому. А згодом у неї й справді склалися такі обставини, що вона була змушена знову їхати до Італії, щоби заробити гроші: треба було рятувати сина від в’язниці.

Щоби бути багатшими, треба ощадливіше жити

Про це Галя добре знає з власного досвіду. Бо ж має, з чим порівнювати…

– Багато хто з українців, які живуть удома, жаліється, що не вистачає грошей, – говорить Галина. – От і зараз, будучи в Чернівцях, спілкувалася з товаришкою, вона показувала мені свої сукні: червону придбала на одне весілля, жовту – на інше, а квітчасту –ще на одне. Я була вражена! Бо навіть заможна італійка такого собі ніколи не дозволить. Та й загалом, за кордоном не заведено, якщо цього року у моді довгі сукні, то конче треба таку придбати й собі. Я навіть більше скажу: в Україні тепер не те, що сукні, які вийшли з моди, викидають, у нас тепер викидають вікна – бо сусід собі поставив кращі! І це, щиро кажучи, просто смішно.

Під час однієї з прогулянок центром Чернівців, коли Галина показувала місто італійським друзям, товариш запитав, чому на вулицях, у кав’ярнях, ресторанах найчастіше можна побачити молодь, а жінок 50-річного віку – вкрай мало. Галя була спантеличена. Бо й справді, що йому відповісти? Що так розкошують діти тих жінок, які ледь не цілодобово гарують в Італії, доглядаючи за старенькими, прибираючи чужі квартири, заощаджуючи кожен цент, аби «дитина нічого не потребувала»?

І матеріально діти заробітчан справді не потребують нічого, ні в чому собі не відмовляють, ні чим не переймаються. Але згодом брак батьківської уваги і виховання перевтілюється на брак людяності і честі : черстві та егоїстичні, вони знають і чують тільки власне «я».

– Я теж шкодувала собі на морозиво в вихідний, – говорить Галя. – І я точно знаю, що так само чинять усі наші жінки в Італії. Вони важко працюють навіть у суботу й неділю, щоби заробити ще 25 чи 50 євро і передати їх додому, не дозволяють собі навіть вийти з маєтку роботодавця бодай на 2 години, аби відволіктися, а їхні діти в Україні не шкодують ані кревно зароблених грошей, ані тієї праці.

Українців в Італії об’єднує мрія про повернення додому: про те, що в Італії вони лише тимчасово, заявляє абсолютна більшість опитаних. Вони обов’язково повернуться, але не зараз, а колись, у майбутньому. Лише 4% українців вирішили залишитися в Італії назовсім.

Старші жінки їдуть до Італії, щоби заробити для дітей, які, часто-густо, вже давно стали дорослими… Кажуть: «Я не мала, то нехай моя дитина має…». Проте чи подякує вам завтра ваша дитина за вашу жертовність? Чи замість очікуваного «Дякую, мамо», ви отримаєте болючого ляпаса по обличчю у вигляді дещо інших слів: «Лишайся там!»?

 … Убила словом…

…Півтора роки важкої роботи в Італії, не розгинаючи спини й не підводячи очей… Усі гроші, копієчка до копієчки, – донечці до Чернівців, передачі щомісяця, переживання й сльози: щоби тільки там, удома, в єдиної рідної людини все було гаразд.

Та одного дня світ перевернувся: страшний діагноз «рак», різке погіршення самопочуття, з будинку роботодавців у піжамі – на лікарняне ліжко, надважкий стан, складна операція… Ні документів, ні грошей, ні сил… Жити лишалося не більше двох місяців.

Коли члени Асоціації «Анна-Софія» зателефонували доньці жінки в Україну, щоби порадитися, як краще транспортувати її додому, у відповідь почули шокуюче: «Не треба мені маму сюди відправляти, нехай сидить там!»… і телефонні гудки у слухавці…

Українки допомогли-таки організувати відправку жінки на Буковину – нібито додому. Та чи вже був той дім справді її домом? Там на неї вже не чекали: немічна і безпорадна, вона виявилася непотрібною тій, для кого ладна була віддати, і віддала, найдорожче – життя…

За 2 місяці вона померла…

Любов НЕЧИПОРУК, «Версії»

Запис У ЗАРОБІТЧАН ЧЕРСТВИХ ДУШ НЕ БУВАЄ спершу з'явиться на Медіа-Версії.