Стіна Олени Афанасьєвої

Чернівецькі імпрези Арт-студії відвідую більш-менш регулярно. А від заснування студії 1999 року, крім Чернівців, студійці «засвітилися» понад десяток разів. За ці роки дівчата (в нинішній  виставці – лише вони) виросли – як митці, як особистості. Колись вони ще зовсім дітьми потрапили «до рук» Олени Михайленко – так разом і зростали під пильним оком наставниці, якій вистачило мудрості не формувати юних художниць «під себе» (на що часто грішать художники-педагоги), а леліяти кожну в її творчому злеті.

На відміну від великого іспанця, чий «сон» породжував монстрів, картинки, запозичені одинадцятьма учасницями в їхніх «снах», світлі, барвисті, схожі лише спільним настроєм – бажанням ділитися своїм радісним сприйняттям світу денного – відкритого і прихованого – нічного.

Переказувати зміст картин – невдячна річ, поділюся лишень кількома враженнями.

Урочиста ніч, з темним фоном у золотавих зірочках… Незабутні враження від чужих міст… Це гратографії Яніни Фотокакіс. Не описуватиму процесу виконання цих робіт, але враження неповторне: свято ночі, суцільне Різдво, запрошення у казку, але цілком реальну, яка присутня в нашому світі.

Дерева й квіти буяють пастозними, майже чоловічими мазками – поруч симпатичні фігурки дітей (янголів?), змальовані тонкою лесировкою. У Крістіни Карвацької це поєднання виглядає цілком органічно.

Відвідувач замилувався картиною Дар’ї Сєдової

У різних техніках працює Ольга Легусова, але впадають в очі не так її філософські етюди зі снів, як рудий бешкетник-кіт: живе, ненадумане диво.

Відкрита і беззастережна у світі кольорових снів Даша Сєдова, її «Квітковим ярмарком» хочеться пройтися!

Наталія Гаврилець не стільки розповідає свої сни, скільки намагається показати, що відбувається в місті, коли усі сплять…

Сни чи мрії, реальність чи ілюзія, космічні мандри чи рідна земля? Широкий вибір на картинах Ольги Кушпетюк. А Інна Халай запросить вас на чудернацьку прогулянку снами.

І ви не зможете не затриматися біля розкішної пави Юліани В’юги. Це ж нічого, що в природі самочка павича – сіра й непоказна. Уві сні вона – горда цариця птахів.

Із превеликим гумором і без жодної містики сприймаються самоіронічні картинки любительки поспати Галини Кравченко: недаремно ж найкращий день для неї – субота!

І отак рухаючись «по сонцю» вздовж стін, навмисне насамкінець залишила собі Олену Афанасьєву. Мені завжди здавалося, що вона не давала собі часу на розгони та дебюти, завжди ставлячись до себе вимогливо й прискіпливо. Це біля її картин підслухала розмову дорослих художників: вони стверджували, що Олена пише як чоловік, на відміну від «дамського живопису»… Я сформулювала б інакше: Олена пише як… художник.

Лариса ХОМИЧ, «Версії», фото Ігоря Константинюка

Запис Грайливі сни білого дня в музеї спершу з'явиться на Медіа-Версії.