– Іване Назаровичу, Ви родом з Бессарабії, яка до 1918 року належала до складу Російської імперії. А Буковина була під владою Австро-Угорщини. Коли Вас уперше зацікавила постать австрійського імператора Франца-Йосифа?

– Своє рідне гніздо я покинув 1946 року, під час великого голоду. Доля закинула мене в Чернівці, де в мене ще не було знайомих. Оселився в хаті старого чернівчанина пана Буковського, де на стінці висів гарний кольоровий портрет. Коли я спитав, чи зображений на портреті є родичем господаря, той розсміявся. «Ні, – відповів він. – Це наш цісар, австрійський імператор, при якому наше місто швидко розбудовувалося і ставало справді європейським». А далі пан Буковський розповів, що цісар правив понад 68 років, був дуже уважним до своїх підданих, умів вислуховувати людей і приймати зважені рішення. Франц-Йосиф докорінно реформував свою державу, наближаючи її до розвинутих держав Європи.

Особливо наголошував мій квартирний господар на тому, що цісар скасував смертну кару і за весь час свого правління не підписав жодного смертного вироку. Нововведення вплинуло й на чернівчан. Раніше в головному місті Буковини ставилися шибениці, на яких страчували злочинців. Але після скасування смертної кари зловісні знаряддя смерті прибрали. Натомість злочинців ув’язнювали, а за дрібні правопорушення практикувалися тілесні покарання: публічне шмагання прутом.

Розповіді про Франца-Йосифа мене дуже зацікавили, і я почав збирати матеріали про нього. Дізнався про те, що імператор двічі відвідував Чернівці.

Уперше він приїжджав сюди з дружиною, красунею Єлизаветою, яка невдовзі трагічно загинула від руки терориста. А 1906 року овдовілий цісар уже сам відвідав Чернівці. Тут він заклав наріжний камінь під адміністративний будинок, проте після розпаду Австро-Угорщини цей камінь був знищений новою румунською владою. Імператор оглянув не лише головне місто краю, але і подорожував Буковиною.

– Можливо, під час цієї подорожі сталися якісь цікаві випадки?

– Звичайно, і про один з них варто розповісти детально. Імператора повезли до Чорнівки, куди вела хороша дорога (до маєтку баронів Гормузаки), а у чорнівському лісі планувалося полювання: Франц-Йосиф любив таку розвагу. Кавалькада карет їхала в супроводі охоронців-кавалеристів, які першими побачили: на перехресті в Чорнівці стоїть юрба людей. Вершники поскакали туди і з’ясували, що з церкви після вінчання вийшло сільське весілля. Селяни зупинилися, аби дізнатися, хто ж там їде у каретах. Коли цісареві доповіли про це, він передав золоту монету для князя весілля (молодого). Посміхнувшись, імператор наказав уступити дорогу молодятам, промовивши: – Вони лише починають жити, а ми, старші люди, вже своє пожили.

– Іване Назаровичу, а що відомо про полювання Франца-Йосифа у Чорнівському лісі?

– Мені довелося спілкуватися з людиною, яка супроводжувала цісаря на тому полюванні. Імператор був особливим мисливцем, не схожим на інших. Зазвичай на полювання їдуть, щоби застрелити звірину. А він дичину не вбивав, лише спостерігав за мешканцями лісу. Цісар не дозволяв єгерям підганяти до себе тварин, але сам вистежував дичину і… стріляв у повітря, щоби та встигла втекти, врятуватися.

– Наскільки мені відомо, Вам довелося зустрічатися з людьми, які не лише бачили Франца-Йосифа, але і спілкувалися з ним. Що Вам особливо запам’яталося з їхніх оповідок?

– Я спілкувався з добрим десятком людей, які мали особисті враження від зустрічей з імператором. Серед них були й два охоронці цісаря. Тут варто нагадати ещо з історії. Правління Франца-Йосифа І розпочиналося дуже складно: у 1848-1849 роках Австрійську імперію охопила революція. Бурхливі події відбувалися в угорських землях, поляки підтримали угорців, до того ж повстали зайняті австрійцями італійські Ломбардія й Венеція. Чимало австрійців прагли приєднання до Пруссії. Вірність імператору зберегли лише частина хорватів, німецькомовних мешканців Штірії й тірольців, а також галицькі та буковинські русини – так тоді називали українців. За цю вірність русини отримали прізвисько «тірольців Сходу». Цісар називав їх «моїми улюбленими русинами», і серед його охоронців з’явилися наші земляки.

До речі, революційні події в Австрійській імперії вдалося придушити з допомогою російських військ, якими командував уродженець України генерал-фельдмаршал Іван Паскевич. А цісар Франц-Йосиф, за традицією, був шефом російського лейб-гвардії Кексгольмського гренадерського полку (австрійські імператори шефствували над цією частиною ще від 1814 р.) і отримав російський орден св. Георгія, який носив до Першої світової війни. Галицькі русини під час революційних подій сформували добровольчі частини для боротьби з повсталими угорцями, прапор для яких з написом «Вірність веде до перемоги» власноруч вишила мати Франца-Йосифа ерцгерцогиня Софія. Ця реліквія зберігалася у Львові в Народному Домі.

Охоронці цісаря згадували, що він завжди ходив у військовому мундирі, був дуже пунктуальним і ніколи без нагальної потреби не виходив з власного кабінету. Імператор дуже багато працював, займаючись державними та військовими справами. Буковинці-гуцули, які його охороняли, щоби підкреслити свій статус «тірольців Сходу», почали носити тірольські, закручені догори, вуса. Цю моду згодом прийняли й на Буковині. А сам Франц-Йосиф у зрілому віці носив бакенбарди, таким його зображували на портретах. Портрети імператора були в домах багатьох буковинців: до цісаря тут ставилися з повагою, він користувався великою популярністю. А про те, що дало людям його правління, – у наступній публікації.

Ігор БУРКУТ, історик

Запис КУЛЬТ МОНАРХА СЕРЕД «ТІРОЛЬЦІВ СХОДУ» спершу з'явиться на Медіа-Версії.