– Іване Назаровичу, сто років тому в нашому краї відбувалися дуже цікаві процеси, вирувало громадське й культурне життя. Ви вже розповідали про багатогранну діяльність «Міщанського хору» у Чернівцях. Але це було далеко не єдине подібне товариство, українці мали й інші, не менш цікаві. Про яке з них варто дізнатися більше?

– Товариств і насправді існувало чимало: пожежні, спортивні, церковні та інші. Їх створювали справжні фахівці. До громадської діяльності особливо тягнулася молодь, студенти – найбільш активна частина громадськості. Не випадково саме вони 16 грудня 1906 року створили нове товариство, яке назвало себе Українським академічним козацтвом «Запороже». Вже з назви видно, що чернівецьке студентство українського походження своїм ідеалом вважало запорозьких козаків. Насамперед молодь почала глибоко вивчати рідну українську мову. Потім товариство створило співацьке й театральне відділення. Власного приміщення воно не мало, тож для виступів треба було щоразу шукати сцену. Врешті-решт, вирішили їздити невеличкими групами, давати концерти співаків і показувати театральні вистави.

Розпочалися гастролі селами й містечками краю. Водночас із  виступами перед селянами члени «Запорожа» збирали музичний фольклор: записували старовинні пісні, якими згодом збагачували свій репертуар. Подібно до членів інших культурницьких товариств, вони докладали чималих зусиль до створення сільських хорів, драматичних гуртків. Підтримували також тісні відносини з іншими музичними товариствами краю. Втім, «Запороже» мало й свою особливу специфіку, яка відрізняла це товариство від багатьох інших.

Одним зі своїх головних завдань воно вважало розвиток спорту та фізичну підготовку молоді до майбутніх випробувань. Члени «Запорожа» повинні були фізично й психологічно загартовуватися, виховувати в собі мужність і непохитність. Вони прагнули відроджувати традиції запорозького козацтва, тому приділяли чимало уваги володінню шаблею. Фехтування холодною зброєю насторожувало чиновників. Згодом австрійські власті побачили в намаганні цивільних студентів досконально володіти зброєю «небезпеку для держави» – і товариство було заборонене.

– Невже історія студентського товариства з козацькою назвою виявилася зовсім короткою?

– Ні, 1909 року «Запороже» відродилося. Його девізом були прекрасні слова: «Борімося – поборемо!». В ті часи члени студентських товариств носили власну символіку, що дозволяло їм миттєво впізнавати «своїх». Насамперед йшлося про головні убори – у членів «Запорожа» вони були малинового кольору. Такого ж, як традиційний прапор козаків-запорожців. Малинові шапочки носили як хлопці, так і дівчата. На Буковині діяло ще одне студентське товариство, яке розвивало українські козацькі традиції. Воно носило назву «Чорноморе». Обидва товариства тісно співпрацювали в підготовці й проведенні українських свят, їхні члени щорічно відвідували могили видатних українців на старому чернівецькому цвинтарі.

До Першої світової війни «Запороже» багато зробило для пробудження українського духу серед буковинської молоді. До нього тягнулася найкраща частина молодих чернівчан, яка прагнула розвивати рідну культуру.

– Іване Назаровичу, а якою виявилася наступна доля товариства? Адже під час великої війни 1914-1918 рр. подібні громадські організації не діяли, їхні члени опинилися на фронті, у полоні або були евакуйовані. Чи вдалося відродити діяльність «Запорожа» після закінчення війни?

– З початком бойових дій чимало членів товариства було мобілізовано до війська, а частина сміливців добровільно поповнила лави «січових стрільців». Члени «Запорожа» вже після завершення Першої світової війни брали активну участь у захисті Української державності. Так, 9 грудня 1919 року 60 «запорожців» виїхали із зайнятої румунськими військами північної частини Буковини і долучилися до братів-галичан, які заповзято билися за волю України. Вони взяли участь у боях під Старокостянтиновим, пройшли через Вінницю і Житомир до Коростеня.

А нова румунська влада на Буковині ставила перепони на шляху відродження українських товариств, що діяли тут до війни. І все ж «Запороже» відродилося швидше за інших. До його складу увійшли зовсім молоді хлопці й дівчата, які раніше не були членами товариства. Незважаючи на переслідування з боку властей, «запорожці» послідовно робили свою справу. За наказом міністра внутрішніх справ Румунії у 1925 р. товариство заборонили, але вже 1928 року воно знову було створене під своєю назвою. Його хор налічував від 300 до 600 співаків, і коли влітку він виступав у міському парку, то пісня лунала над усіма Чернівцями.

«Запороже» урочисто відсвяткувало 25-річчя свого існування, до цієї дати видало ювілейний альбом. У репертуарі хору було 242 українські пісні, у тому числі й практично невідомі сучасному слухачеві. Не виключено, що серед них є написані Сидором Воробкевичем і Юрієм Федьковичем. Історію товариства «Запороже» варто вивчати, щоби розвивати його традиції збереження рідної культури.

Ігор БУРКУТ, історик

Запис ТОВАРИСТВО «ЗАПОРОЖЕ» спершу з'явиться на Медіа-Версії.