Оригінальний погляд Макса Михайленка на загальновідомі речі – сьогодні у «Версіях».

«Ми років на 5-10 відстаємо від країн, які приєдналися до ЄС, хоча й досі не є його повноправними членами»

Розмову з Максимом почали з обговорення резонансних місцевих новин, які спонукали до широких узагальнень.

«Історія з протестом проти «круглого столу» з захисту прав нацменшин Хавича – для мене це сюрприз, – зізнається політолог. – Насамперед  я думав, що Олег уже відійшов від справ… Назва планованого ним заходу, звісно, досить провокативна. Бо незважаючи на те, що федералізація є нейтральним поняттям, у нас з кінця 2013-го це поняття втратило репутацію, адже під ним розуміється сепаратизм. Справедливо чи ні – це інше питання. Але влаштовувати такі «побиття» і весь цей «гай-гуй» – це псує репутацію Чернівців, а на цей імідж працює занадто багато людей, аби цим зневажати. Причому псує в таких моментах, які непередбачувані – так само, як було з нещодавньою демонстрацією фільму про інші меншини.

Я розумію, що у нас створено простір для організації прямої силової дії, що багато утворилося… безробітних (сміється – авт.), які в цьому беруть участь. Тут можна десь виправдати СБУ – насправді весь її чернівецький актив задіяний у більш актуальній діяльності сьогодні. Тому в цьому сенсі Буковина вважається глибоким тилом, єдине що – в такому тилу якраз легко організовувати якісь мутні суперечливі заходи, інциденти (як було з Польщею). Хоча раніше, в 2014-2015-му людям, які це організовували, вдавалося пропихувати потрібну інформацію на російські канали. Сьогодні – вже зась. Принаймні, в нас уже існує «негативно обмежувальна інформаційна політика».

Так, важко знайти ще когось у Чернівцях, з ким би це могло трапитись. З іншого боку – це маразм. Нащо було вдягати на нього наручники, садити в авто, кудись везти, проводити обшуки…

Зрозуміло, що поліція в нас ще лише розвивається. Ми поки що перебуваємо в ситуації, де досі у державних відомств, політичних партій є рефлекс – усе регулювати. Тобто на кожний епізод, процес, елемент вигадувати новий закон, потім він створює роботу для чиновників – на рівні підзаконних актів… Реформи не пішли грузинським шляхом. Україна нагадує Болгарію і Румунію в середини 2000-х: принаймні на років 5 (це якщо оптимістично)-10 (реалістично) ми відстаємо від країн, які в 90-х розпочали євроінтеграцію і лише десятиліття тому стали повноправними членами ЄС.

Але ж Грузії вдалося втілити реформи?

Є дуже суттєва різниця у нас з Грузією – навіть не в масштабі, а в тому, що в Грузії ситуація була доведена до краю. 2003-го там 90% людей просто зубожіли до межі. Насправді реформи певною мірою там проводив ще Шеварднадзе – але чим це закінчилося? Тим, що всі електроенергетичні підприємства продали маленькій американській компанії, яка почала виставляти населенню такі рахунки, як в США. Зрештою, там уся тіньова економіка була кримінальною. В Україні ж вона не кримінальна – тут лише діє економічне лоббі. І коли в нас борються з «тінню» – попутно зачіпають інтереси широких верств, які десятиліттями живуть з «сірої» контрабанди, умовно «нелегальної» торгівлі і заробітчанства.

Зараз, на щастя, маємо завершений законопроект про податкову реформу – мені особисто він подобається, там багато позитивного. Головне вже прийняти щось, з чим погодиться більшість громадян, і не змінювали це років 10-20. На жаль, якщо 2013-го таксист у Києві заробляв 800 євро, то зараз 500 доларів – це вже всерйоз  висока зарплата в Україні. Рекламний ринок в медіа обвалився втричі… Ледве почали виповзати з руїн.

Насправді в нас була з 98-го і приблизно до 2011 року шикарна система оподаткування («спрощенка»), яку ми частково «позичили» в Китаю. Якщо сьогодні не будуть врегульовані питання фрілансерів, ІТ-аутсорсінгу, за яким ми нам вдається втримуватися 4-ми у світі – не «завдяки», а всупереч державі – то почнеться нова хвиля еміграції. І вона вже інша – і не йдеться про сезонні роботи, наприклад, у Польщі. Та й із сезонними не так все просто. Адже коли заробітчан-поляків поженуть з Британії – а саме в цьому і є весь сенс Брексіту – то все залежатиме від того, куди вони перемістяться. Якщо повернуться додому – витіснять наших заробітчан… Нова хвиля еміграції буде пов’язана з тим, що з України поїдуть ті, хто створює ВВП. Залишаться пенсіонери, працівники правоохоронних органів, і парламентарі, за яких будуть голосувати пенсіонери – типова історія, скажімо, Парагваю (який, до речі, почав нас обганяти, а це образливо).

Боротьба з корупцією – улюблене заняття «країн, що розвиваються»

«Я б сказав, що у нас тепер немає олігархів у колишньому вигляді, – продовжує Макс Михайленко. – Звісно, можна казати, що Порошенко – найбільший олігарх в Україні, або що у нього  з Ахметовим склався політичний союз. Але в нас відсутня приватизація ними державних функцій.

Але є, наприклад, монополізація енергетичної сфери – наприклад, обленерго. І питання націоналізації, наприклад, «Чернівціобленерго», порушувалося депутатами місцевих рад нещодавно, разом з вимогами блокади торгівлі з ОРДЛО. Чи не є це порушенням права приватної власності і негативним сигналом для світу?

Так, фактичний власник «Чернівціобленерго» Бабаков – політично вмотивований одіозний російський бізнесмен. Якщо серйозно розбиратися, то може з’ясуватися врешті решт, що він десь підпадає під санкції. Хоча навряд чи до цього дійшли руки влади. Та вже добре, що дійшли руки до «Тедіс Україна», пов’язаного з російським олігархом Ігорем Кесаєвим, проводять обшуки за підозрою у фінансуванні терористів так званих ЛНР і ДНР. Ними виведено з України 2,5 млрд грн. Найбільший дистриб’ютор тютюнових виробів пов’язаний з військовою корпорацією  «Завод імені Дегтярьова» – одним із постачальників зброї терористичним організаціям ДНР-ЛНР. Знайшли зачіпку, як це можна зробити. Долучився антимонопольний комітет. Вважаю, що Юрій Віталійович (Луценко – ред.) робить дуже добру роботу. Вперше після Потебенька – який, може, й виглядав дурнем якось зовнішньо, але при ньому прокуратура таки працювала.

Весь цей вал арештів – він, попри все, позитивний. Можливо, хоч так – методом «морського бою» накривати великі простори. Тому що воно зрештою показує, з чого складалася українська економіка станом на 2013 рік. Київ, центральні райони, фешенебельні бізнесові центри – це все юрфірми і інвестфонди, які займалися одним – легалізацією власності. Чому у нас провалена велика приватизація? Тому що виявляється, що чи не все вже насправді приватизовано – крім кількох стратегічних підприємств. А ті, що не приватизовані – ті обтяжені фіктивними боргами, якимись сумнівними договорами тощо. Щоб це здолати, треба мати таку витримку, якої я, чесно кажучи, не бачу. Але не сказав би, що боротьба з корупцією має формальний характер. Насправді такої боротьби, як зараз, не було ніколи. Але, на жаль,  це найулюбленіше заняття «країн, що розвиваються» – це такий коректний евфемізм, який прикриває реальну сумну річ, що ці країни насправді не розвиваються. Корупція може бути переможена там, де знищено її причини. У нас же є нестабільність, окозамилювання, вдавання, що можна жити за 2 тис. грн, запроваджувати високі зарплати в держсекторі а потім обвалювати місцеву валюту при все ще шаленій залежності від імпорту…

«Що робить в освіті Гриневич – я вже втратив розуміння…»

«Реформа вищої освіти – конструктивна, корисна і давно потрібна, – каже Михайленко. – Але почала давно в’язнути. По-перше, з’явилася шалена конкуренція за абітурієнтів (закінчився демографічний стрибок в Україні, натомість виникла конкуренція з вузами країн-сусідів). А по-друге, українські ступені не визнають у світі.  НАЗЯВО (Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти – до речі, ще одна ознака маразматичності системи – це довжелезні абревіатури і неестетичні назви) створене, а далі має відбутися певна процедура: його мають взяти до відповідної європейської Асоціації, далі вона дає дозвіл проводити аудит, і лише після аудиту вона кладе на дипломи свою «блямбу»-визнання. Наразі визнаються ступені тих вишів, які працюють за здвоєними пограмами, їх налічується кілька десятків. Процес жорсткого реформування нинішньої системи, на диво, розпочав свого часу м’який і поміркований міністр Сергій Квіт. Що робить нинішня міністр Гриневич – я вже втратив розуміння. Позитивно триває реформа вищої освіти – що з неї виключили десь  600-700 коледжів. На тлі війни це пройшло доволі тихо. Бо коли наведення бодай якогось ладу почалося в 2010-му і почалися судові позови – тодішній міністр Табачник плюнув і сказав вишам: хочете автономії – самі платіть за комунпослуги. Сьогодні дійшли і до автономії, але в Україні маємо гігантське перевиробництво гуманітарних кадрів. З цим, до речі, пов’язана і криза зарплат в медіа-сфері.

Загалом позитивно, що «доповзли» до цього, добре, що від науковців почали вимагати публікацій у іноземних виданнях. Звісно, не все гладко – одразу з’явився «міжнародний ринок», де можна заплатити за публікацію з розрахунку 100 доларів за сторінку, і за тисячу доларів можна отримати статтю в журналі, який не має ніяких рейтингів… Та все ж тут є певний помітний прогрес.

Нарешті щось визначилося з реформою охорони здоров’я – хоча вона дуже конфліктна. Тому що в цій суперечці між Супрун і Тодуровим мають рацію обидві сторони – просто по-різному. Річ у тім, що значно легше приїхати, наприклад, в Малі чи Намібію, де взагалі немає системи охорони здоров’я – і побудувати з нуля, ніж розібратися у нас з ним, що вже є. У нас це не лікарні, а феодально-капіталістичні об’єкти. Наверху стоїть сеньйор, який наляканий і готовий співробітничати, але Супрун не може знайти з ними спільну мову, бо вони з різних світів. Вона працювала в цивілізованій системі. Наша теж колись була цивілізована, але зараз схожа на якесь шаманство. Причому в приватній сфері вона нормально функціонує. І не можна ж відверто сказати: давайте легалізуємо ці побори. Тому й не приходять страхові компанії. Треба поламати мафію, яка на цьому сидить – для початку. Але вдавати, що 45-50 дол. на рік – це і є наше безкоштовне конституційне право на охорону здоров’я – це фікція. На решту суми нелегально збагачуються лікарні, постачальники, профільні виші і т.д.»

«Ми остання велика країна, яка може вклинитися в європейський спільний ринок»

«У нас дуже потужно розвивається агропромисловий сектор. Україна завалила своєю курятиною і борошном світ. Це десь починає компенсувати втрати металургії. Одна агропромислова компанія «Укрлендфармінг» приносить 2% ВВП. Тут найбільші в Європі і другі в світі сучасні інкубатори.

Чому ж політики кажуть, що село вимирає?

Політичні партії – вони роками (раніше це було монополізовано комуністами і соціалістами) неформально захищають інтереси власників. Все давно розділено, тільки форма інша. Можна привести приклад Польщі, в якій земля далеко не така, як у нас, а гірша. Довгі роки партія Анджея Леппера тим самим лякала поляків. Закінчилося тим, що коли запровадили вільний обіг землі – то як вона залишалася в поляків, так і залишається. Більше того, поляки почали купувати землю в Німеччині. І німці з цього приводу не хвилюються.

Звісно, це законодавство треба виписати дуже тонко. Якраз прості фермери, які живуть в борг або виходять в нуль (сільське господарство – дуже ризикований бізнес) не мають що давати як заставу під кредитування. Кредитування дороге, та ще й вони його не отримують. І якраз продаж землі вирішить системну проблему. Насправді в центральній Україні дуже багато процвітаючих господарств – натомість на заході багато занедбаних господарств. І це питання пріоритетів самих людей. Ми остання країна, яка може вклинитися в європейський спільний ринок».

«Дуже сподіваюся, що Гонтареву звільнять. І вважаю, що треба запровадити нову валюту»

«Дуже сподіваюся, що Гонтареву звільнять. Три роки на посаді – достатньо. Так виглядає, що наступним директором буде хтось з «Авалю». Все-таки на цій посаді має бути людина, яка хоч якийсь час працювала би в держбанку – а п. Гонтарева не з цієї сфери. Тому й було допущено багато помилок – я вже не кажу про зловживання. Помилялися навіть у сумах рефінансування. У нас такої ганьби ніколи не було.

У Ющенка на цій посаді був єдиний інцидент (з якого він, очевидно, нічого для себе й не мав) – коли в нас був жалюгідний валютний запас, який він на якийсь час пересунув на Кіпр у швейцарський банк. Але МВФ навіть тоді вирішив, що це порушення і на рік заморозив співпрацю. До Тігіпка професійних питань не було – лише концептуальні. При Стельмахові девальвація не була такою важкою. Вважаю, що з наступного року треба запроваджувати нову валюту (хай це буде нова гривня) – тому що не можна мати такий курс. Нормативи ж залишилися ті самі! І моніторинг карткових рахунків починається з 10 тис. грн. Це навіть психологічно справляє серйозний тиск. Гляньте на оголошення турагентств: відпочинок у Греції – 300 євро. У гривнях 9 тис. Це відлякує. Крім того, непевність, недовіра – ще не так, як до купона, але ж не можна допускати, щоб стала ситуація, коли валялися на асфальті тисячні чи десятитисячні купюри. Румунський лей – його десь 3-4 за долар чи євро, молдовани трохи впали, білоруський рубль – забрали п’ять нулів і тепер вони, як ми в 96-му році, 2 рубля за долар! Коли я питаюся, чому б не забрати нуль – я чую ідіотські відповіді: зате ми не переймаємося дрібними монетами. Та я їх мішок можу носити! Запровадження нової валюти в 1996-му дуже змінило ставлення людей, це піднімає самооцінку. Як каже Пинзеник, «в уряду немає бюджетної культури». І бюджет у нас величезний – не за реальними грошима, а нулями.

 «Дострокових виборів не буде в найближчій перспективі»

«Як оптиміст, я би сказав, що країна рухається до позитиву в розрахунку 55 на 45 відсотків. Ще рік тому це було 51 на 49. Яценюк з Гройсманом можуть собі записати зростання ВВП за рік. Навіть це непогано. В цьому році – хоча я ідеологічно за блокаду! – блокада торгівлі з ОРДЛО нам ще дасть зниження. Вона дуже мутна, там є багато персонажів, які мають сидіти в ізоляторі СБУ, а не мітингувати – але після її запровадження раптом знайшлося вугілля, і виявилося, що нам його стільки й не треба, і ще багато чого… Один факт: сьогодні при обшуці в компанії, яка торгує спиртом і тютюном, прокуратура знайшла в кабінеті директора пляшку горілки, яка зроблена в ЛНР!

Насправді робиться багато. Але це можна буде побачити через рік-два-три. Загалом бачу, що в країні в принципі відновлено керованість – бо в першій половині 2014-го її практично не було. Зараз мафіозна система розвалилася, хоча й шматками намагається функціонувати. Та принаймні в активних громадян поки що немає армії головорізів.

Дострокових виборів, думаю, не буде в найближчій перспективі. Хоча в принципі, чинний Президент готовий до будь-яких виборів. Та я не бачу жодного політико-правового шляху для них. Я написав статтю на Fraza.ua про це, розписав усі умови, які мали би бути для цього – і яких таки немає. Соціологічні дослідження показують, що якби оголосили вибори, то всі – і старі, і нові політичні сили матимуть абсолютно рівні шанси. Тому що рейтинги всіх парламентських партій сьогодні мізерні. І ще є необхідність міняти і вдосконалювати пропорційну виборчу систему. Мажоритарка – це пережиток і можливість для маніпуляцій. На сьогодні перед країною стоїть завдання утримати своє, ешелонувати оборону, придушити сумнівні моменти, та позбутися кримінального російського бізнесу, який злитий з владою.

Коли закінчиться війна?

Війна закінчиться зі смертю Путіна. Ми втратили шанс в 2014-му закінчити все це жорстко і брутально. Принаймні з Донецьком і Луганськом – я не кажу про Крим. Але є дві речі, які це пояснюють: Захід був проти рішучих дій з Києва. І в значній мірі були нелояльними або сумнівно лояльними різні наші силові підрозділи. Вони прекрасно розуміли, що втрачають свій статус. Це не масова нелояльність, але точкова вона була. Можна було підірвати ракетою Луганську адміністрацію – та нас лякали заручниками, які врешті виявилися значною мірою фальшивими. Самі дончани сприймають те, що відбулося, як «підтримане Росією повстання бидла». Яке отримало зброю і можливість поквитатися  з усіма, хто щось мав чи був при владі. Як на мене, звідти повиїжджали всі, які «наші» – крім якихось одиниць-десятків-сотень. Тому класти життя стількох вояків заради відвоювання цих двох шматочків території я вважаю невиправданим. Лінія оборони потрібна – безумовно. Але не влаштування там якогось Ватерлоо – при тому, що воювати ж доводиться не з «ополченцями», а з російською армією. Причому це не з точки зору фінансових витрат чи отримання нелояльних виборців. А з точки зору пролитої крові.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис Політолог Макс Михайленко: «Війна закінчиться зі смертю Путіна» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Колишній президент України Ющенко і глави його адміністрацій Віктор Балога та Віра Ульянченко отримали з «чорної каси» Партії регіонів близько мільярда доларів за здачу влади Януковичу, cтверджує голова Закарпатської ОДА Геннадій Москаль.

«Що ми шукаємо в «чорній касі» Партії регіонів два мільярди доларів, якщо майже мільярд забрали за здачу влади Януковичу тодішній президент України Ющенко і глави його адміністрацій Балога та Ульянченко», – цитує Москаля його офіційний сайт. А ще він нагадує про аферу з дитячою «Лікарнею майбутнього», на будівництво якої Ющенко та його дружина Катерина збирали гроші через фонд «Україна 3000» за допомоги телемарафонів.

«До фонду добровільно-примусово платили всі олігархи – по 10, 50, 100 мільйонів гривень. А прості громадяни, наївно повіривши в цю аферу, вносили добровільні пожертвування, хто скільки міг. В результаті гроші з фонду вкрали, ніякої лікарні ніхто не збирався будувати і не збудував», – наголошує голова Закарпатської ОДА. За його словами, ще в часи Януковича він особисто направляв матеріали про це до Генпрокуратури. Пам’ятний скандал, коли журналісти навідалися до Кіровоградської дитячої лікарні, в якій за місяць до того презентувала нове обладнання Катерина Ющенко. Та обладнання на місці не знайшлося: його майже одразу демонтували й перевезли для презентації десь іще…

Тепер Москаль закликає Національне антикорупційне бюро звернути увагу на «Лікарню майбутнього»: «Будь-яке антикорупційне бюро починає роботу з вищого керівництва держави, тож я пропоную почати з екс-президента Ющенка. Ниточки від нього тягнуться і до «чорної каси» Партії регіонів, і до корупційних схем, за якими він здав владу Януковичу», – підкреслює Москаль.

Нагадаємо, 6 травня голова Закарпатської ОДА Геннадій Москаль звернувся до прем’єр-міністра Володимира Гройсмана із проханням ініціювати процедуру його відставки. Москаль обґрунтував бажання піти у відставку невдачею в боротьбі з «тютюновою» мафією. Зокрема, заявив, що нещодавно голова Державної фіскальної служби Роман Насіров призначив нового голову Закарпатської митниці, завдяки чому митниця фактично передавалася під контроль голови парламентської групи «Відродження» Віталія Хомутинніка – як плата за підтримку кандидатури Гройсмана на посаду прем’єр-міністра. Гройсман відмовився задовольняти прохання Москаля.

Президент України Петро Порошенко і голова Закарпатської ОДА Геннадій Москаль зустрівшись, обговорили ситуацію, що склалася в області, зокрема, на митниці. Досягнута домовленість про залишення Володимира Колесникова на посаді начальника Закарпатської митниці. Нащ земляк Москаль продовжує керувати ОДА Закарпаття.
(dt.ua)

Запис Ющенко отримав мільярд доларів за здачу влади Януковичу – Москаль спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Майже 50 пасажирів вагона №8 потяга «Львів – Чернівці» 12 липня, саме на Петра і Павла, ледь не дали дуба: +44 за Цельсієм – така температура трималася у вагоні протягом 6 з половиною годин дороги, бо поїзд ще й запізнився. Причому вікна вагона були наглухо закриті, тож провітрити його не було найменшої можливості.

Як з’ясував Ярослав Кирпушко, один із його пасажирів, цей вагон зі сніжинкою, – а така позначка означає, що вагон із кондиціонером, – возив буковинців до столиці. Та коли кондиціонер вийшов із ладу, вагон приєднали до потяга, який курсує до Львова.

– Напевно, ця душогубка й після 12 липня возила і возить моїх бідних земляків до міста Лева, – висловив припущення п. Кирпушко. – Адже коли я звернувся до бригадира поїзда із претензіями, мені пояснили, що, мовляв, у такій державі живемо…

А яка це така держава? Комуно-мраксистська? «Це ж фашисти і комуністи знищували людей у кузовах фургонів, куди виводилася труба з вихлопними газами, – розмірковував потерпілий. – А наша «Укрзалізниця» у своєму цинізмі пішла ще далі. Вона не тільки випробовує на людях нову термічну зброю, а й бере за це гроші. Ще й чималі!»

Тому-то й згадалася мені після його розповіді документальна книга незалежного історика з Києва Миколи Сядристого «Коммуно-мраксизм: ловушка дьявола для рабов», яка нещодавно побачила світ. До слова, це саме Микола Сядристий зібрав усі матеріали стосовно Голодомору 1932-33 років і переконав з допомогою цих жахливих документів Ющенка, що йдеться про геноцид українського народу. Так от, у своїй книзі автор не тільки порівнює цитати з робіт Леніна і Гітлера, які світоглядно співпадають стовідсотково, а й доводить, що комуністи і фашисти – одного поля ягоди. Книга вражає і перевертає свідомість. Та чи не найголовніше її твердження – те, що сьогоднішня українська влада – це продовження радянської. Наразі методи її поводження з людьми – ті ж.

Бо чим іще пояснити винищення народу? Щодня українців меншає на 700!  Платоспроможність нашого громадянина лише протягом останніх років упала, згідно з офіційними даними, учетверо. У 6 (!) разів зросли ціна на газ та інші тарифи. Утричі підскочили  ціни на продукти харчування й ліки. Курс долара зріс утричі, тобто відбулося триразове знецінення гривні та заощаджень людей. І це далеко не повний перелік наших бід. Адже розвалено банківську систему, про економіку вже давно ніхто і нічого не каже. Упав наполовину експорт та імпорт. З’явилися нові податки на ліки та війну. Стратегічні об’єкти допродуються. Навіть обласні енергетичні компанії вже належать росіянам, яким ми нині протистоїмо у так званій гібридній війні. Та й розгул злочинності лякає все більше і більше. І  насамкінець, мабуть, найсумніше: за твердженням спеціалістів-міжнародників, Україну перетворили з суб’єкта в об’єкт міжнародної політики.

Тож які ще факти потрібні на підтвердження антинародності й антидержавності тих, хто нами керує?!

Людмила ЧЕРЕДАРИК   

Запис Про теплову зброю «Укрзалізниці» та її комуно-мраксизм спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Злочинна схема, за яку були засуджені 52-річний Омелян і 38-річний Степан, діяла впродовж 2000-2007 років. Співвітчизникам, яких передбачалося переправити до США, злочинці обіцяли зарплату 500 доларів на місяць, а також додатково 200-300 доларів на різні потреби. При цьому їх обіцяли ще й годувати, а також надати кожному по кімнаті.

Переправлення українців відбувалося через Мексику (а до цієї країни, як повідомляє «The Philadelphia Inquirer», їх відправляли з Німеччини та Польщі). Охочим робили туристичні мексиканські візи, потім гастарбайтери переходили кордон Мексики з США. Перед цим їх спеціально інструктували невстановлені спільники братів. На кордоні гастарбайтерів переодягали в одяг, який зазвичай носять американці.

Деяких на кордоні затримували, після цього вони перебували в ув’язненні близько двох місяців. Потім нелегалів відпускали, зобов’язуючи з’явитися до суду певного дня. До суду вони, звичайно, не приходили. Натомість брати Боцвинюки переправляли їх до Філадельфії, відбираючи всі документи (такі подробиці наводяться в прес-релізі ФБР). Загалом до США згідно з даними, які публікують американські ЗМІ, були доставлені близько 30 молодих українців.

Приїхавши до Америки, гастарбайтери опинялися у борговому рабстві в Боцвинюків – їм доводилося відпрацьовувати гроші, витрачені на їхнє переправлення до США (цей борг брати визначали в 10-50 тисяч доларів). Працювали українці здебільшого уночі прибиральниками у великих магазинах – «Wal-Mart», «Target», «Kmart», «Safeway», а також у невеликих. Магазини ці знаходилися в Пенсільванії, Нью-Джерсі, Нью-Йорку, Делавері та Меріленді. На думку прокурорів, торговельні мережі, ймовірно, не знали, що використовують працю нелегалів, та ще й примусову. Крім того, гастарбайтерів змушували прибирати в офісах і приватних будинках.

Жили вони іноді по п’ять чоловік в одній кімнаті, спали на підлозі на брудних матрацах. Своїх рабів Боцвинюки залякували й били. Дві жінки розповіли на суді, що Омелян Боцвинюк їх ґвалтував. Після того, як деякі працівники втекли, він почав погрожувати їхнім сім’ям, що залишилися на Україні. Омелян Боцвинюк вимагав виплати боргу або повернення працівників.

Звинувачення п’яти братам Боцвинюкам американська влада пред’явила 30 червня 2010 року. Четверо з них були арештовані цього ж дня. Степана Боцвинюка затримали у Філадельфії, Омеляна Боцвинюка – в Німеччині, потім його екстрадували до США. Михайло та Ярослав були заарештовані в Канаді й досі очікують на екстрадицію, Дмитро досі проживає в Україні. Оскільки в США немає угоди про екстрадицію з Україною, чи постане Дмитро Боцвинюк перед американським судом, наразі невідомо. Нині він, як йдеться в публікації газети «Сегодня», живе в Мариничах на Путильщині.

Степан і Омелян Боцвинюки визнані винними 12 жовтня 2011 року. Цьогоріч 16 липня Омелян Боцвинюк, якого визнали лідером угрупування, засуджений до довічного ув’язнення. Степана Боцвинюка 17 липня відправили до в’язниці на 20 років. Торгівля людьми, як в США кваліфікують їхні дії, є за американськими законами злочином украй тяжким.

Утім, дружина Омеляна Боцвинюка, Лариса, яка нині живе в Берліні, розповіла газеті «Сегодня», що проситиме допомоги в Президента України Віктора Януковича. За її словами, нелегали просто звалили провину на братів, коли їх усіх затримали. «Коли їх зловила міграційна служба, їм запропонували вид на проживання, якщо розкажуть, хто їм допомагав», – розповіла вона. Згідно з публікаціями в американських ЗМІ, вісім гастарбайтерів справді отримають американські візи, спеціально передбачені для жертв торгівлі людьми. Дмитро Боцвинюк теж наполягає на невинності брата. За його словами, жінка, яка заявила, що її зґвалтував Омелян Боцвинюк, його оббрехала: вона жила з його братом у цивільному шлюбі й заявила про зґвалтування, коли в неї закінчився термін легального проживання в Америці, після чого їй дали дозвіл на проживання. Не вірять у провину братів і односельці: кажуть, що ті багатьом допомогли влаштуватися в США, а родичі цих заробітчан у рідному селі побудувалися, купили машини.

Чому раптом знову виникла тема Боцвмнюків? Цю резонансну справу пригадав у своєму відкритому листі Геннадій Москаль. Він зазначив, що кримінальна справа щодо Боцвинюків уже перебувала на розгляді Апеляційного суду Чернівецької області, коли нею в квітні 2005 року з невідомих причин зацікавився тодішній президент України Віктор Ющенко. «Він особисто зателефонував заступнику прокурора Чернівецької області Володимиру Мойсеєнку і погрожуючи звільненням, а також порушенням проти нього кримінальної справи, наказав негайно звільнити підсудних з-під варти. Коли В.Мойсеєнко розтлумачив президенту, що зміна запобіжного заходу підсудним – це компетенція суду, той наказав, щоби йому негайно зателефонував голова Апеляційного суду Чернівецької області Анатолій Огородник. Того ж дня суд звільнив Боцвинюків з-під варти, взявши в них підписку про невиїзд», – йдеться в заяві пана Москаля. За його словами, В.Ющенко особисто телефонував тодішньому начальнику Управління СБУ в Чернівецькій області Степану Качуру та в нецензурній і непристойній формі, принижуючи його, сказав, що коли кримінальну справу проти братів Боцвинюків не буде закрито, його негайно звільнять із роботи й притягнуть до кримінальної відповідальності. Згодом кримінальну справу й справді закрили.

«Якби не грубе, нічим не виправдане втручання В.Ющенка в роботу правоохоронних органів та суду, брати Боцвинюки були б засуджені в Україні ще 2005 року, не потрапили б до США й не підривали б і без того невисокий імідж України своїми кримінальними діяннями, за які американський суд визнав їх винними», – стверджує нардеп. Г.Москаль у депутатському зверненні до Генпрокурора В.Пшонки, в якому просить порушити проти В.Ющенка кримінальну справу за втручання в діяльність працівників правоохоронних органів, тиск на суд та притягнути його до відповідальності.

…Чого тільки не дізнаються перед виборами про своїх зверхників сараки-українці.

Максим КЛИМЕНКО, «Версії»

Запис Трудове рабство в США по-буковинськи спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Інші обіцяють «повернути країну народу», хоча повертати можна лише те, що у когось забрали. Виникає просте питання: а коли країна належала народові? І яка країна? Якщо йдеться про Україну, то за двадцять останніх років не пригадується, щоби нею правив саме український народ. Спочатку влада належала комуністичній партноменклатурі на чолі з колишнім секретарем ЦК Компартії України (тобто республіканської організації КПРС) Леонідом Кравчуком. Потім влада перейшла до «червоних директорів» на чолі з колишнім секретарем парткому КПРС найбільшого в світі ракетного заводу «Південмаш» Леонідом Кучмою. При ньому було сформовано ту олігархічно-кланову систему, яку зберіг і Ющенко та продовжують зберігати й нинішні правителі України. Декілька десятків найбагатших сімей правлять країною на свій розсуд. А при чому тут народ?

Можливо, сучасні політичні фантазери вважають, що країна належала народові за часів СРСР. Але держава тоді була союзна, і народ у ній жив «радянський». Виходить: гасло спрямоване на відновлення Радянського Союзу, хоча про це прямо й не сказано. До того ж влада у покійному СРСР лише на словах належала народові, а насправді країною правила партійна номенклатура на чолі з московським Політбюро ЦК КПРС. Його народ не обирав навіть формально – цим займалася лише партійна верхівка. Створити ефективну і конкурентоздатну економіку кремлівські старці виявилися неспроможними, СРСР існував останні роки лише за рахунок зростаючого експорту нафти і газу. Така система виявилася нежиттєздатною, поступово догнивала зсередини, а коли світові ціни на енергоносії різко впали, то остаточно розвалилася у 1991 році.

Невже нас закликають знову повернутися у те болото? Щоби знову повторити весь шлях гниття і розпаду, цього разу вже із значно більшою кров’ю, ніж двадцять років тому? Та автори ностальгійного гасла розраховують на інше – на розчарування більшості українців у реаліях сьогодення і цілком зрозумілим сумом за ідеалізованою минувшиною.

Суспільне життя є надзвичайно складним і простій людині важко розібратися у його хитросплетіннях. Необхідні для цього знання мають лише фахівці, а рядовий громадянин довіряє тільки власним відчуттям. Сьогодні йому погано, що буде завтра – невідомо. Тож і залишається виключно сум за тим, що було. На цьому і грають політики, які прагнуть зберегти владу і розкішне життя за народні кошти. А довірливому люду вони оповідатимуть казки про те, що колись «країна належала народу», і що вони повернуть той «золотий вік». Наївних у нашому суспільстві вистачить, аби за рахунок їхніх голосів знову пройти до парламенту. І відновити союз з олігархами, забезпечуючи себе і своїх близьких всіма благами за рахунок народу. Якому нібито «повернули країну». Так само, як олігархи буцімто «подолали руїну».

Ігор БУРКУТ, політолог

Запис Повернути країну народу? спершу з'явиться на Медіа-Версії.