Окрім презентації Іздрик приголомшив аудиторію заявою про те, що не писатиме більше поетичних книг.

– Сьогодні буду презентувати останню свою книжку. В прямому сенсі останню. Причину поясню згодом, – сказав він, вийшовши на сцену.

Поезія Юрія Іздрика має особливий оптичний ефект наближення до самої зіниці ока. Так близько, що опиняєшся всередині вірша. Зрештою, всередині життя поета чи ліричного героя. Проживаєш як своє власне. Може, в цьому і полягає феномен Іздри­ка. Яким би не був тонально різним – ліричним чи іронічним, він залишається рідним, твоїм, тобою віддзеркаленим. Тут, окрім віршів, є ще й колажі поета. Ці “інші речі” проступають у словах і малюнках, тим самим творять тіло однієї єдиної речі – книжки як артефакту життя, – йдеться в анотації до книги.

У залі панувала атмосфера меланхолії і трохи було навіть моторошно, адже поет, за відведений на виступ час, розповів історію свого життя і вона тісно була пов’язана з коханням. Коханням тривалістю в пів життя. Тривалістю в третє життя Іздрика.

– Першою пригодою в 51 рік… був закоханий. Вперше. Безнадійно. В хлам. І тут я почав писати віршики. А вона щасливо заміжня столична львіца. А шо робить мудрий закоханий 50-річний підліток? Правильно, починає херячити вірші!

Зізнався автор, що не творив би, якби не кохання.

– Можна масу психічної енергії вкладати в графоманію. Коли це адекватно робиш… в моєму розумінні – це як хороший магічний кристал, зібраний з мемчиків, графічно підібраний, – каже він. – Я писав. Психічна енергія спрацьовувала і викликала відчуття «да, я бачу його!». І це вставляє, бо це емоції, які переживав кожен з нас.

Каже автор, що з переходом на Фейсбук винайшов власний стиль публікації в мережі, а це зайшло широкому загалу.

– Те, чим я горджуся, то це не віршами. Не моїми. 3 строфи для Фейсбука – ше нічого, 8 – це хреновий вірш! Я спростив текстуру. Заголовок капслоком, а вірш – маленькими без розділових знаків. Да, це я придумав. Але ми зберегли дружні стосунки. Таке вміння – ось це справжня любов. 

(вирване)

…іде король голий – як палець один

ні пари не має ні внуків

бо голий король…

він звичайна людина

він йде і зникає без звуку

Таким строкатим, поетичним, танцювальним та музичним був вечір з Іздриком. Привідкрию вам трішки завіси – сьогоднішня презентація – остання поетична презентація, але перша музична, саме у такому форматі.

(вирване)

«…завершиться світ любов’ю

як книжка останнім словом»

Довідка.

Юрій Іздрик — український прозаїк, поет, культуролог, автор концептуального журнального проекту «Четвер». Один із творців станіславського феномену. Автор повісті «Острів КРК», поетичної збірки «Станіслав і 11 його визволителів», романів «Воццек», «Подвійний Леон» і «АМтм», збірки «Флешка», «Флешка-2GB», «Таке», «Underwor(l)d», «Ю», «Після прози», «AB OUT», «Календар любові», «Номінація», «Меланхолії», низки повістей, оповідань, статей з культурології та літературознавства.

За матеріалами пресслужби “Мистецького фестивалю “Ї”

Фото “Мистецького фестивалю “Ї”

Запис Поет Іздрик на «Мистецькому фестивалі «Ї» привселюдно «попрощався з віршами» спершу з'явиться на Медіа-Версії.