Під час зустрічі звучала і важлива думка про вибір мови та культурної ідентичності буковинських письменників. У ХІХ столітті німецька мова відкривала значно ширші можливості для кар’єри, публікацій і визнання в Австро-Угорській імперії. Однак і Юрій Федькович, і Сидір Воробкевич свідомо обрали українську мову — попри те, що могли б стати успішними німецькомовними авторами. Саме тому їхня творчість — це не лише література, а й культурний вибір та праця для формування українського середовища Буковини. Вони писали мовою народу, серед якого жили, і фактично творили український культурний простір у регіоні, де перетиналися різні мови та традиції. Олександр Попович також показав присутнім унікальний тритомник творів Сидора Воробкевича. Старовинне видання справляло особливе враження — до нього навіть було страшно торкатися руками, настільки цінними й  музейними здавалися ці книга. Мені випала честь потримати цю книгу і переглянути її сторінки.

Прозвучало і цікаве спостереження від присутнього священника, який звернув увагу на один із портретів Сидора Воробкевича. Йшлося про хрест на грудях письменника-священника. Як пояснив Отець, право носити такий нагрудний хрест у церковній традиції отримували далеко не всі священники — це було знаком особливої пошани та визнання заслуг.  Від 1875 -го, з часу відкриття Чернівецького університету, Сидір Воробкевич викладав співи на богословському факультеті. Його заслуги були відзначені наданням почесних титулів протоієрея (1881) та архіпресвітера-ставрофора (хрестоносця, 1890). Таким він зображений на фото, опублікованому в 1901 році. Ця деталь стала ще одним нагадуванням про багатогранність постаті Воробкевича. Він був не лише письменником і композитором, а й духовною особою, яка мала великий авторитет у церковному середовищі.

Також Сидір Воробкевич отримав і найвищу державну нагороду Австро-Угорської імперії за цивільні та культурні заслуги. Отримання такого хреста українським православним священником на Буковині свідчило про визнання його культурно-освітньої праці на загальнодержавному імперському рівні. Це була оцінка його роботи як професора Чернівецького університету, автора десятків підручників та засновника української хорової школи в регіоні. Нагорода має вигляд золотого чотирикінечного хреста, покритого червоною емаллю. Позаду хреста розміщений двоголовий австрійський орел. У центрі — білий медальйон із золотими ініціалами імператора «FJ».

Особливо емоційною стала мить, коли Олександр Попович зачитав два вірші Сидора Воробкевича — «Збудилась Русь» та «То моя Буковина». Другий твір звучав під пронизливий звук повітряної тривоги, яка кілька разів переривала зустріч.

Наш світ великий, кажуть,
Повнісінький краси:
Тут Альпи, а там море,
Міста тут, там ліси…
Я край один лиш знаю,
Одну лише ріку,
Для них б’є серце в грудях,
Для них я лиш жию.
Для них із мого серця
Усі пісні пливуть, –
То моя Буковина,
Мій милий, синій Прут!..

Сидір Воробкевич, 1879

У цей момент поезія ХІХ століття сприймалася особливо гостро й сучасно. Особливо відчувалося, що розмови про літературу й культуру сьогодні — це не лише про минуле. Це про пам’ять, ідентичність і про здатність суспільства триматися за власну культуру навіть тоді, коли над містом звучать сирени…

…Вісти усім просторам,
Що братняя любов
Нас разом поєднала,
Щоб слава-доля знов
До нас назад вернули;
Щоб цвів наш рідний край,
Як цвів в часах минулих
Красою, мов той рай!..

Сидір Воробкевич, 1869

©Тетяна Спориніна,
фото автора

p.s.

Під час зустрічі Олександр Попович згадав і Семінарську церкву Трьох Святителів у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича — колишній Резиденції митрополитів, де свого часу Сидір Воробкевич викладав церковний спів і музику. Цей сакральний простір пережив різні епохи — від австрійського богословського центру до радянського обчислювального осередку та сучасного українського відродження.

Для мене ця згадка була особливою ще й тому, що я належу до покоління студентів математичного факультету, яким свого часу передали приміщення храму під обчислювальний центр. У церковній залі тоді розмістили перші ЕОМ, а саме Мінськ -4,  і не одну задачу довелося розв’язувати саме в цьому просторі під старовинними склепіннями.

І хоч епохи змінювали призначення храму, надзвичайно важливо, що завдяки науковій інтелігенції вдалося зберегти унікальний іконостас, настінні розписи та фрески. Вони залишилися майже у первинному вигляді. А вже у 1991 році в університеті відновили теологічне відділення.

Особливо символічно згадується 29 квітня 2018 року, коли мені довелося побувати у цій церкві разом із бійцями АТО — тоді захисників офіційно називали учасниками Антитерористичної операції. І тоді це був простір, де поєдналися історія, віра, наука й пам’ять різних поколінь…

Запис «То моя Буковина» під звук сирени: у Чернівцях говорили про Сидора Воробкевича… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

8 січня 2025-го у Чернівецькому обласному художньому музеї відбулася особлива зустріч — жива, тепла і наповнена глибинними сенсами. Тут представили тематичну експозицію, присвячену одному з найдавніших християнських обрядових дійств — Водохрещу. Виставка стала поєднанням музейного простору, живого слова, музики й безпосереднього дотику до історії.

В експозиції представлено близько 30 предметів із приватної колекції колекціонера Юрія Миська. Це — скляні штофи, збанки та графини початку ХІХ – початку ХХ століття, виготовлені в гутах Красноїльська, одному з провідних осередків гутного склоробства Буковини, а також керамічні збани кінця ХІХ – початку ХХ століття. Саме такі речі впродовж століть супроводжували людину під час водохрещенських обрядів, зберігали освячену воду, були присутні в родинних і храмових традиціях.

Особливу увагу привертали гутні штофи XVIII–XIX століть — масивні, з товстого зеленкуватого скла, з характерною асиметрією, що свідчить про ручну роботу. Деякі з них оздоблені християнською символікою — хрестами, рослинними мотивами, лініями, які асоціюються з рухом води.

Ці предмети є не лише зразками традиційного ремесла, а й матеріальними свідками віри та обрядової культури, де форма і декор несуть глибокий символічний зміст.

Зустріч модерувала Лариса Курущак, завідувачка відділу маркетингу, розвитку та комунікацій Чернівецького обласного художнього музею. Вона створила атмосферу відкритого діалогу між музеєм, колекціонером і відвідувачами, задаючи тон спокійної, уважної й зацікавленої розмови.

Колекціонер Юрій Мисько провів захопливу лекцію, під час якої розповів про історію кожного експоната, особливості гутного виробництва, символіку скла і шлях збирання колекції. Його виступ був наповнений особистими спостереженнями й любов’ю до предметів, які він не просто зберігає, а повертає в культурний простір.

Особливою окрасою заходу стало музичне слово. Пісню про Водохреща виконала Валентина Чолкан, кандидат філологічних наук, доцент кафедри української літератури Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. І її звучання додало події щирої духовної глибини. Поетичне осмислення води як Божої благодаті, сили очищення й оновлення.

Прозвучав також вірш Юрія Федьковича, присвячений Різдвяним святам. Поезія органічно переплелася з мовчазною красою скла, створюючи єдиний художній простір.

На завершення зустрічі з підсумковим словом виступила Марія Ільків, заступниця директора Чернівецького обласного художнього музею. Вона наголосила на важливості таких камерних, змістовних подій, що поєднують музей, приватні колекції та живу традицію.

Після офіційної частини присутні мали унікальну можливість детально оглянути експонати, а деякі з них навіть потримати в руках — відчути вагу скла, його холод і сліди часу. Цей момент став особливо цінним, адже перетворив глядача на безпосереднього учасника діалогу з минулим. Зустріч завершилася спільним фото на згадку — як символом єдності людей, пам’яті й традиції.

Водохрещенська експозиція в Чернівецькому обласному художньому музеї стала не просто виставкою старовинних речей, а простором живої культури, де скло, вода, слово і пісня зійшлися в одному сенсовому колі. Навіть крихке скло здатне зберігати століття — якщо в ньому є світло.

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Скло пам’яті і вода обряду: водохрещенська експозиція у Чернівецькому художньому музеї… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

8 серпня 2025 року біля пам’ятника Юрію Федьковичу в Чернівцях відбулися урочисті заходи з нагоди 191-ї річниці від дня народження видатного українського письменника, поета, перекладача й громадського діяча.

Біля пам’ятника лунали слова вдячності й пошани до спадщини письменника, згадувалися його заслуги як просвітника та борця за українське слово. Особливо зворушливо звучали цитати з його творів, які і сьогодні зберігають гідність і силу. Ця зустріч — не лише вшанування постаті Юрія Федьковича, а й важливе нагадування про нашу відповідальність перед мовою, літературою і культурою. І хоча минуло вже понад півтора століття, імена таких діячів, як Федькович, не втрачають свого значення, а лише набувають нової актуальності — особливо у часи, коли українська ідентичність проходить через чергові випробування.

Особливим моментом стало вручення Премії імені Юрія Федьковича новим лауреатам, які своєю працею роблять вагомий внесок у розвиток української культури, освіти, літератури та збереження історичної пам’яті. Вшанування лауреатів додало події глибокого символізму та відчуття спадкоємності поколінь.  Цьогорічними лауреатами стали: Галина Абрам’юк, Ярина Вишпінська, Володимир Вознюк, Лариса Курущак, Ілля Стринадко, Наталія Філіпчук, Андрій Холоменюк.

Після урочистих виступів присутні поклали квіти до пам’ятника Юрію Федьковичу — як символ вдячності та пам’яті про його творчу спадщину. Лунали теплі вітання на адресу цьогорічних лауреатів премії його імені, відбулися спільні фотографування, які закарбували цей день в історії громади.

Ім’я Юрія Федьковича, як і його слово, й сьогодні звучить актуально — воно нагадує про силу рідної мови, про гідність і любов до своєї землі. У добу випробувань та змін його творчість продовжує надихати, а постать — об’єднувати, стаючи моральним орієнтиром для сучасників і майбутніх поколінь.

Більше світлин з заходу за покликанням – Урочистості до 191-ї річниці від дня народження Юрія Федьковича.

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Юрій Федькович: 191 рік живого слова спершу з'явиться на Медіа-Версії.

22 квітня 2025-го у Чернівецькому художньому музеї відкрилася виставка, присвячена світлій пам’яті заслуженого художника України Івана Балана (02.08.1941 – 06.03.2025). Експозиція триватиме протягом місяця та включає 19 живописних полотен і 18 екслібрисів, що репрезентують ключові етапи творчого шляху митця. Також представлені вибрані книжкові видання, оформлені або ілюстровані Іваном Баланом, які є лише невеликою часткою великого спадку художника, що залишив помітний слід у виданні української книги.

Творчість Івана Балана вирізняється глибоким національним змістом. Він створив понад 300 екслібрисів, численні плакати, листівки та книжкові ілюстрації. Його роботи прикрашають видання класиків української літератури, таких як Іван Франко, Богдан Лепкий, Михайло Коцюбинський, Ольга Кобилянська, Юрій Федькович, а також сучасних буковинських авторів. ​

Особливої уваги заслуговує співпраця митця з істориком Нестором Мизаком. Іван Балан ілюстрував 24 книги Мизака, присвячені визвольній боротьбі українського народу. Його графічні роботи, виконані в техніці ліногравюри, вражають емоційною глибиною та символізмом.

У 2009 році вийшов каталог «Іван Балан: малярство, оформлення книги, графіка», який підсумував доробок художника на той момент. Митець працював над наступним виданням, та, на жаль, не встиг його завершити.

Іван Балан залишив по собі не лише картини й книги, але й святині, де живе дух його творчості й любові до України. Його серце і талант назавжди залишилися у фарбах рідної землі, у світлі храмів, у кожній лінії, де живе його любов до України.

Більше світлин з виставки пам’яті Івана Дмитровича Балана і з інших виставок за покликанням – Світлій пам’яті Івана Балана присвячено і камерну виставку в Чернівцях…

©Тетяна Спориніна,
фото автора і SergyiS

Запис Світлій пам’яті художника Івана Балана… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

«Унікальна виставка поєднує образотворче й декоративно-ужиткове мистецтво та літературу. Експозиція вшановує великих творців української літератури Буковини – Юрія Федьковича, Ізидора Воробкевича та Ольгу Кобилянську. Виставка організована в рамках музейного проєкту «Літературно-мистецька Буковина». Це особливий мистецький проєкт, який уже понад десятиліття сприяє популяризації культурної спадщини краю та осмисленню її впливу на сучасне мистецтво», – Лариса Курущак, куратор виставки.

В експозиції разом із роботами знаних художників експонуються твори юних митців – Злати Крушельницької, Анни Лазарюк, Дарини Ніколаїшиної, Злати Мелещук.  Юні художниці – вихованці гуртка «Атр-терапія» Міського палацу дітей і юнацтва,  керівник Світлана Крачило. Доповнюють експозицію рідкісні друковані видання кінця XIX – XX століття та унікальні артефакти з приватної колекції Юрія Миська.

Сидір Воробкевич

РІДНА МОВА
Мово рідна, слово рідне,
Хто вас забуває,
Той у грудях не серденько,
Тілько камінь має.
Як ту мову мож забути,
Котрою учила
Нас всіх ненька говорити,
Ненька наша мила?
Як ту мову мож забути?
Таж звуками тими
Ми до Бога мольби слали
Ще дітьми малими;
У тій мові ми співали,
В ній казки казали,
У тій мові нам минувшість
Нашу відкривали.
Мово рідна, слово рідне,
Хто ся вас стидає,
Хто горнеться до чужого,
Того Бог карає;
Свої його цураються,
В хату не пускають,
А чужії, як заразу,
Чуму, обминають.
Ой тому плекайте, діти,
Рідну руську мову,
Вчіться складно говорити
Своїм рідним словом! –
Мово рідна, слово рідне,
Хто вас забуває,
Той у грудях не серденько,
Але камінь має!
1869

Мати таку свободу, щоби бути собi цiллю!
Передусiм бути собi цiллю, для власного духа працювати, як бджола; збагачувати його, збiльшати, довести до того, щоб став сяючим, прегарним, хвилюючим, зорiючим у тисячних красках!
Передусiм бути собi цiллю й обробляти самого себе, з дня на день, зроку до року. Рiзьбити себе, вирiвнювати, щоби все було складне, тонке, миле. Щоб не осталося дисгармонiї анi для ока, анi для серця, для жодного зi змислiв. Щоби жадоба за красою утихомирилася.
Бути передусiм собi цiллю, а опiсля стати або для одного чимсь величнимна в сi часи, або вiддатися працi для всiх. Боротись за щось найвище, сягаюче далеко поза буденне щастя…
Такий мiй iдеал.
Свобiдний чоловiк iз розумом – це мiй iдеал.

Ольга Кобилянська, “Царівна”

Рідний край

Там, де я родився, там мій рідний край;
Слави, щастя, долі, Боже йому дай!
Слави, щастя, долі, веселу годину,
Мир во віки вічні, мир на Буковину!
Там, де я родився, там мій рідний дім;
Слави, щастя, долі дай там, Боже, всім!
А найпаче нені і вітцеві мому,
Мир во віки вічні, мир у ріднім дому.

Юрій Федькович

«Мистецтво завжди було носієм важливих ідей, що формують нашу пам’ять, ідентичність та цінності. Виставка є своєрідним підсумком багаторічного дослідження мистецьких процесів Буковини, що дозволяє побачити, як змінювалося образотворче осмислення видатних письменників та громадсько-культурних діячів другої половини XIX – початку XX століття. Запрошуємо вас поринути в світ слова й образу, де література, історія та мистецтво зливаються в єдиний культурний простір і відкрити нові грані літературної спадщини Буковини через образотворчість», – Лариса Курущак

Ворог боїться нашої мови, бо знає: поки вона живе – живе Україна. Тож бережімо її. Говорімо нею. Читаймо нею. Думаймо нею. Бо поки звучить українська – ми непереможні. 

Більше фото з виставки за посиланням – До Міжнародного дня рідної мови – виставка «Лицарі світла»

Виставка триватиме до 9.03.2025.

©Тетяна Спориніна, фото автора

Запис До відзначення Міжнародного дня рідної мови – виставка «Лицарі світла» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Лекція «Мій Юрій Федькович». Валентина Чолкан, доцент кафедри української літератури ЧНУ ім. Ю. Федьковича, лауреат міжнародної літературно-мистецької премії імені Ольги Кобилянської.

Відкриття ювілейної, до 85-річчя від дня народження, виставки талановитого майстра з художньої обробки дерева Якова Петращука.

Завершення проєкту «Букове зерня». Вручення каталогів учасникам проєкту «Букове зерня» (фінансова підтримка БФ «Кращим Бути») у просторі виставки «Наш Федькович» (малюнки, артбуки, мальописи-комікси юних художників з Чернівців і Вижниці). «Найважливіший результат – формування численного мистецького кола Федьковича, як дорослих, так і зовсім юних буковинців», – Лариса Курущак, завідувачка відділу науково-освітньої роботи ЧХМ, кураторка мистецьких заходів.

Офіційне завершення проєкту «Букове зерня» відбулося у формі вручення каталогів усім учасникам проєкту. До проєкту долучилася творча молодь Чернівецьких ліцеїв – №14 (кер. Шевцова І. П.) і №16 (кер. Фочук Г.О.), гуртків МПДЮ – «Дивотвір» (кер. Бойчук Н. Р.), «Образотворче мистецтво» (кер. Тимчук О.В.), «Арт-простір» (кер. Крачило С. М.), Вижницький фаховий коледж мистецтва та дизайну ім. В.Шкрібляка (кер. Петращук-Гинга О.Я.). Більше про один з етапів проекту можна подивитися за посиланням – «Як знаємо Федьковича?»: мистецький проєкт «Букове Зерня».

Це вже повністю проілюстрована казка “Бідолашко” Юрія Федьковича. Варто б було видати таку книгу з роботами сучасних дітей, з їх баченням цього твору Юрія Федьковича.

У післямові до катологу творчих робіт юних художників “Наш Федькович” Лідія Ковалець, доктор філологічних наук, професор кафедри української літератури Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича зазначила: “Пропонований каталог – справді незвичайне мистецьке видання, може, найоригінальніше, найцікавіше з усіх пошановувань Юрія Федьковича до його 190-ліття. Бо діти внесли у знайомий образ стільки свіжості думок, майстерності своїх пальчиків, що це не може не захоплювати.”

До 85-літнього ювілею Якова Петращука з ініціативи відомої художниці Оксани Петращук-Гинги, доньки майстра, відбулася персональна виставка талановитого майстра з художньої обробки дерева До експозиції увійшли вироби з художнього текстилю, над якими працювали спільно і батько, і донька.

Яків Пантелейович Петращук народився 10 серпня 1939 року в селі Горошова Борщівського району Тернопільської області. 1971 року закінчив Вижницьке училище прикладного мистецтва. Майстер художнього різьблення по дереву. Працював на сувенірній фабриці. Був постійним учасником районних та обласних виставок народного мистецтва від 1960-х років. У 2023 році в Чернівецькому художньому музеї взяв участь у тематичній виставці «За красою», присвяченій 160-літньому ювілею Ольги Кобилянської й подарував установі декоративну вазу із серії «Букове зерня». На цьогорічній виставці є можливість побачити інші вироби з цієї серії.

Не одне покоління науковців, митців, дослідників зосереджуючи увагу на осмисленні особистості та творчого доробку Великого Буковинця, по-своєму розуміє та інтерпретує його, адже сприйняття цієї складної багатовимірної постаті доволі неоднозначне і розмаїте. Проте для кожного з нас Юрій Федькович ототожнюється з Буковиною, Гуцульщиною.

Рідний край

Там, де я родився, там мій рідний край;
Слави, щастя, долі, Боже йому дай!
Слави, щастя, долі, веселу годину,
Мир во віки вічні, мир на Буковину!
Там, де я родився, там мій рідний дім;
Слави, щастя, долі дай там, Боже, всім!
А найпаче нені і вітцеві мому,
Мир во віки вічні, мир у ріднім дому.

Юрій Федькович

Лекція «Мій Юрій Федькович» від Валентини Чолкан, доцента кафедри української літератури ЧНУ ім. Ю. Федьковича, лауреата міжнародної літературно-мистецької премії імені Ольги Кобилянської.

…«Де ти, чуро?
Тож ми твердо, хлопче, спали!
Подивися на світ божий,
Чи соколи не злетіли,
Щоб нам стати в брань з пекольним
Чортовитом! Меч і стріли!
А як в’ни ще не злетіли,
То ще далі спати мушу;
А як в’ни уже злетіли.
Тогди в брань з проклятим рушу.
Добувати нашу славу.
Добувати руску волю!»
О, злетіть вже раз, злетіте,
Ви сокілскії соколи!…

Юрій Федькович, Король Гуцул (2)

Дякуємо автору проєкту Ларисі Курущак та всім  учасникам заходу, глядачам,  які змогли завітати у Чернівецький художній музей, або ще завітають!  Мистецьке Коло Юрія Федьковича потужне, різнобарвне і збільшується з часом.

Більше фото з заходів у музеї за посиланням – Мистецькі заходи до відзначення ювілею Юрія Федьковича у Чернівецькому художньому музеї. 

І у цей день, 8 серпня, чернівчани вшанували пам’ять «Буковинського Соловія» покладанням квітів до його пам’ятника.

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Завершення проєкту «Букове зерня» і заходи до відзначення ювілею Юрія Федьковича у Чернівецькому художньому музеї спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Учасники зустрічі переглянули роботи “Буковинські мальописи: постаті” Злати Крушельницької. Комп’ютерна графіка. Ці роботи були презентовані 8 серпня 2024-го на закритті проєкту «Букове зерня» у Чернівецькому художньому музеї.

Ми навіть згенерували образ Юрія Федьковича не тільки поета, письменника, військового, ерудита, кавалера, але й за складанням зоряних і астрологічних карт…

Не могла не скористатися вже вдома можливістю створити, згенерувати, змоделювати образ Юрія Федьковича, астролога, астронома, дослідника за складанням зоряних карт та ось що в мене вийшло. Точніше, у штучного інтелекту.

Музи Федьковича ми побачили і почули. Тепер знаємо, як можна їх та інших героїв, виконавців, авторів героїв генерувати, завдячуючи штучному інтелекту і  команді з Фонду Символи. Та музою зібрання в Літературно-меморіальному музеї Юрія Федьковича була у той день його директор пані Леся Колодій.

І була ще одна співоча муза – Наталія Процюк. Це був музичний дарунок: премʼєра пісні. Поезію Федьковича «Старий жовняр» заспівала чернівчанка Наталя Процюк Natalia Camelia. Музика Наталії Процюк.

“Місяченьку, місяченьку
Світлий, круглолиций!
Ти у бога проживаєш,
З морем розмовляєш,
Ти з ясними зіроньками
Землю оглядаєш, —
Чи не бачив мої літа —
Рожеві квіти,
Личко моє мальоване,
Кучерики виті?
Може, вони в чистім полі
Стали десь обозом,
А може, вни квіточками
Цвітуть при дорозі —
При цісарській дороженьці?
Місяченьку-князю!
Чом не прийдуть чорнобриві,
Чом не привітають
Хоть годиночку увечір,
Хоть одну мінутку?..
Місяченьку, місяченьку,
Друже мій, голубку, —
Чом лишили сиротою
Мене на сім світі?..
Місяченьку, місяченьку!
Літа мої, квіти!”

Юрій Федькович

Дякуємо за цікаву зустріч організаторам і всім присутнім.

Більше фото з заходу у Літературно-меморіальному музеї Юрія Федьковича за посиланням – Імпреза «Музи Федьковича» в Літературно-меморіальному музеї Юрія Федьковича за підтримки ІТ команди Фонду Символи.

©Тетяна Спориніна,
фото автора

p.s. Ці думки вже вислювлювпла. Але тут це буде доречно.

p.s. Астрономією цікавляться не тільки астрономи. Астрономію люблять, в першу чергу, романтики. Обсяг і широта уявлень про світ  значною мірою визначаються як астрономічними знаннями,  якими володієш, так і  астрономічною інформацією, яку здатна людина зрозуміти. Існування людини і Всесвіту взаємопов’язані і у цьому полягає суть  антропного принципу. Я не впевнена, чи  знав Юрій Федькович теорему Птолемея, теорему елементарної геометрії,  яка стверджує, що добуток довжин діагоналей вписаного в коло чотирикутника дорівнює сумі добутків довжин його протилежних сторін, але  Клавдія Птолемея  цінив, знав, як астронома.

«Гороскопія, або Єгипетська астрольоґія Й. Федьковича. [Вступне слово]. Наслідком багаторічних студій Ю. Федьковича над астрологією наприкінці 1870-х – першій половині 1880-х років стали кілька підготовлених ним німецькомовних книжок. О. Маковей у „Житєписі Осипа Юрія Гординського-Федьковича” (1911) називає їх шість, даючи зрозуміти, що нотаріальний інвентар, на який він покликається, може бути неповний. Зокрема, це підготовлена в 1883 р. і супроводжувана різними таблицями та обчисленнями „Die Horoskopie oder aegyptische Astrologie von J. Fedkowicz” („Гороскопія, або Єгипетська астрольоґія Й. Федьковича”),» –  Б.І. Мельничук, Л.М.Ковалець, Л. М.Черняк “Юрій Федькович”.

Тепер в  електронній бібліотеці “УКРАЇНІКА” можна прочитати у книзі: Писання Осипа Юрія Федьковича : Твори. Т. 4 : Матеріали до життєписи Осипа Юрія Гординського-Федьковича /з першодруків і автографів зібрав, упоряд. і пояснив О. Маковей. – 1910. – XII, 653 c.  Лишаю оригінальний текст:

«З астрольогічних праць Федьковича.

Федькович займався астрологією головно в роках  1874-1894.

Велика на 900 аркушевих сторін астрольогічна праця Федьковича (оправлена кріпко у шкуру, з закладками) п.з. «Apotelesmata oder das  Buch der Decrete» так і лишиться певно ніколи не оголошеною, бо вона є тільки доказом Федьковичевого хоробливого наклону до містики.

Was wersteht man unter Horoskopie?

Unter Horoskopie – richtiger Chronoskopie  oder Chronomantie – ehedem  Astrologie genannt – versteht  man die Kunst aus der Stellung  der Gestirne zur Zeit der Geburt eines  Menschen die Zukunft desselben  vorherzusagen.

Kann denn die Zukunft iiberhaupt  vorausbestimmt  und  verhergesakt  warden?…»

Думаю, Осип Маковей не був романтиком і теореми Клавдія Птолемея точно не знав. І «Просвіта» відмовилася друкувати книжку Юрія Федьковича «Планіта чи Ворожка». А ми зараз дивуємося, чому у Чернівцях немає навіть планетарію,  за обсерваторію взагалі мовчу…

Запис Імпреза «Музи Федьковича» і штучний інтелект спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Вшанувати пам’ять письменника прийшли представники владних структур міста й області, освітніх установ, громадсько-політичних організацій, національно-культурних товариств, студентської молоді. Також під час заходу  літературно-мистецькою премією імені Ю. Федьковича були нагороджені діячі культури, освіти Буковини. Премія імені Юрія Федьковича  присуджується найкращим викладачам та організаторам освіти і науки міста, вчителям та вихователям, які за переконанням колег і учнів виявляють талант вихованця, створюють умови для його розвитку, сприяють підвищенню інтелекту, формують загальнолюдські цінності, патріотичні почуття до України.

Також були вручені нагороди  “Медаль Будівничий України” Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка – за значні заслуги в політичній, громадській, науковій, культурній і освітянській діяльності та розбудові незалежної України.

…

Тепер уже знаєм…
Жніть, вжинайтесь, женці мої,
А я заспіваю.

А я заспіваю по руському краю,
Щоб було далеко, далеко мя чути;
Від Чорної гори до Дніпра-Дунаю
Розсипся ми, пісне, барвінком та рутов!
Най руські молодці затичуть кресаню,
Най руські дівчата вінки собі шиють,
Най люде не кажуть, що ми безталанні,
Най сльози кроваві личко нам не миють…
Розсипся ми, пісне, як сонечко літі,
Хай наші кроваві навіки обсушить…
Розсипся, розбийся, як грім по рокиті,
Хай шваркіт німецький нас більше не глушить.

Розсипся же, пісне моя,
Та й не схаменися!
Де попадеш руське серце,
Отам пригорнися!
Як той голуб до голубки
На новім острішку,
Пригортайся, пісне моя!

Юрий Федькович, «Нива»

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Вшанування пам’яті Юрія Федьковича з нагоди 190-ої річниці від дня народження спершу з'явиться на Медіа-Версії.

На виставці глядачі могли побачити традиційний стрій буковинських гуцулів з фондів Чернівецького обласного краєзнавчого музею та Літературно-меморіального музею Юрія Федьковича. Представлені сардаками, мантами першої половини ХХ ст. з Довгопілля, Дихтинця, Виженки та Заставни. Автори проєкту – дизайнер Світлана Крачило та етно-консультант Олена Прокоп‘юк, мають на меті популяризувати стилізований верхній одяг, що базується на українських автентичних образах. В.о. директора ЧОКМ Оксана Ротар поділилася історією створення виставки та прийдешніми подіями у рамках проєкту.

Мій сардак

Руський мій сардаче!
Тепер аж я заспіваю,
Тепер аж заплачу,
Бо маю ся в що утерти –
Широкії поли…
Не скину тя, мій сардаче,
Ніколи, ніколи!
Юрій Федькович, 1863

З привітальними словами на відкритті виступила радниця голови Чернівецької обласної військової адміністрації Юлія Грицку-Андрієш.

Перед присутніми на відкритті виступив  Ярослав Кушнір, композитор, педагог.

Поетеса та волонтерка Олена Рєпіна розповіла про проєкт ментального здоров’я «Ключ» для наших захисників.

Привітала глядачів і майстриня Олена Ясінська, учасниця благодійного проєкту “Сорочка для захисника”, доцент кафедри фізіології Буковинського медичного університету.

У науці, у розраді
України доля,
А в залізні да у крові
України воля;
А у пісні голоснії
України слава!
Благословіть Україну,
А я заспіваю.

Юрій Федькович

Автори проєкту переконані, що нині адаптований до сучасності сардак може набути символічного знаку, який пов’язує українців із минулими поколіннями та дає силу й опору для боротьби проти ворога.
Музейні працівники спільно з командою Sardak.ua творчо втілили основну ідею виставки «Не скину тя, мій сардаче», композиційно поєднавши автентичний сардак із військовою тематикою у вигляді бліндажів із камуфляжної сітки, яку виготовили матері та дружини військовослужбовців з ГО «Крик душі».
Виставка триватиме до кінця серпня, а на початку вересня очікуйте у ЧОКМ презентацію другої частини проєкту – вже із осучасненими сардаками. Інформація з сторінки ЧОКМ на фб.

Дякуємо організаторам і учасникам виставки  «Не скину тя, мій сардаче». Чекаємо на продовження.

Більше фото з відкриття виставки за посиланням – Виставка «Не скину тя, мій сардаче!» у Чернівецькому обласному краєзнавчому музеї.

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис З нагоди 190-річчя від дня народження Юрія Федьковича виставка «Не скину тя, мій сардаче!» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Осип Юрій Федькович ( Осип Домінік Гординський де Федькович).  8 серпня 1834, Путила — 11 січня 1888, Чернівці — український письменник-романтик, передвісник українського національного відродження Буковини.
Народився в родині небагатого шляхтича-службовця Адальберта Федьковича у містечку Сторонці-Путилові на буковинській Гуцульщині (тепер смт Путила Чернівецької області). Учився в Чернівецькій німецькій реальній школі (1846—1848), пізніше працював у Ясах і Нямці (Молдова, 1849—1852).
Відбував військову службу (1852—1863) в Семигороді, 1859 року став поручником; тоді ж брав участь у поході австрійського війська до Італії, під час якого написав перший вірш українською мовою — «Нічліг» (1858).
Писав спочатку німецькою мовою. По звільненні з військової служби працював війтом у рідному містечку, був шкільним інспектором Вижницького повіту (1869—1872).
Запрошений до Львова, у 1872—1873 працював редактором у видавництві «Просвіти» і театрі «Руська Бесіда».
Останні роки провів у Чернівцях, де в 1885—1888 був редактором газети «Буковина».
Помер 11 січня 1888 р. у Чернівцях, де й похований на Руському цвинтарі.

«Місяцю-князю…»

Місяцю-князю,
Білий вівчарю!
В золоту сурму
По ночах граєш,
Далеко видиш,
Багато чуєш, –
Де я цю нічку,
Де заночую?
Чи в Тегерані
В рожевім гаю,
Де одаліска
Перли збирає?…
Я й сам не знаю!

Юрій Федькович

До відзначення 190-літнього ювілею Юрія Федьковича 8 червня 2024-гого у рамках проєкту «Букове зерня», зі створення рукописної книги «Наш Федькович», відбулася експедиція до Путили. Проєкт реалізується за підтримки Благодійного фонду «Кращим Бути».
Керівник проєкту: пані Лариса Курущак, завідувач відділу науково-освітньої роботи Чернівецького обласного художнього музею.

До проєкту долучилася творча молодь Чернівецьких ліцеїв – №14 (кер. Шевцова І. П.) і №16 (кер. Фочук Г.О.), гуртків МПДЮ – «Дивотвір» (кер. Бойчук Н. Р.), «Образотворче мистецтво» (кер. Тимчук О.В.), «Арт-простір» (кер. Крачило С. М.), Чернівецька художня школа ім. М. Івасюка ( директор Гакман Т. І.), Вижницький фаховий коледж мистецтва та дизайну ім. В.Шкрібляка (кер. Петращук-Гинга О.Я.). У самій експедиції взяли участь  учасники проєкту:  творча молодь та їх керівники;  науковці ЧНУ – Лідія Ковалець, художники –  Володимир  Гамаль  та Іван  Салевич, Яків Петращук, працівники Муніципальної бібліотеки ім. А. Добрянського -Катерина Теленько та Лариса Кирилюк. Екскурсоводом експедиції була пані Леся Щербанюк, директорка бібліотеки ім. А. Добрянського.

Екскурсовод експедиції: пані Леся Щербанюк, директорка бібліотеки ім. А. Добрянського.

О 8:30 автобусом  рушили до Вижниці. Дорогою переглянули рукописні книги «Наш Федькович».

Відвідування Вижниці: парк імені Юрія Федьковича біля  Вижницького коледжу прикладного мистецтва ім. Василя Шкрібляка, будинок, де жив Юрій Федькович.

“Приїзди Ю. Федьковича до Чернівців були пов’язані з переходом на православ’я. Вочевидь, саме цього дня, 3 квітня, поет уже отримав свідоцтво від військового капелана, про що свідчить піднесений тон листа і повідомлення про повернення до Путилова. А вже 7 квітня через православного священника о. Олександра Поповича Ю. Федькович заявив про своє приступлення до православної церкви. Ю. Федькович заявив про своє приступлення до православної церкви (див.: „Писаня…”, т. 4, с. 361).”, – Б.І. Мельничук, Л.М.Ковалець, Л. М.Черняк “Юрій Федькович”, лист до Данила Танячкевича, твори, том п’ятий, ПУБЛІЦИСТИКА, НАУКОВО-ПОПУЛЯРНІ ПРАЦІ, ЛИСТИ, Чернівці, Видавництво “Буковина, 1922.

В електронній бібліотеці “УКРАЇНІКА” можна прочитати і побачити цей лист в книзі: Писання Осипа Юрія Федьковича : [в 4 т.] / О. Ю. Федькович. – 1-ше повне і критичне вид. – Львів : З друк. Наук. Т-ва ім. Шевченка, 1902 – 1910. – Назва з обкл. : Твори. Т. 4 : Матеріали до життєписи Осипа Юрія Гординського-Федьковича / з першодруків і автографів зібрав, упоряд. і пояснив О. Маковей. – 1910. – XII, 653 c. – (Українсько-руська бібліотека / Філол. секція НТШ ; т. 5). Я не публікую фото з цим листом, є попередження про “без права подальшого повторного відтворення повних текстів документів”. Але можна зайти за посиланням і прочитати не тільки цей лист.

Русь. По «Mignon» Гете

Ци знаєш, де країна тая мила,
Де явір ріс і де калина цвила,
Де Дністер грав, де Галич печаліє,
Де руський край, де руське серце мліє?
Ци знаєш де, ци занєш, моя доле? –
Туда, туда піду з тобов, соколе.

Ци знаєш, де там Левова палата,
А в їй мурах вибивана кімната,
Де образи по стінах золочені.
“Де Лев наш, де?” – питають, засмучені.
Ци знаєш де, ци знаєш, моя доле? –
Туда, туда піду з тобою, соколе.

Ци знаєш, де ті сині наші гори,
Де Черемшу де буйного ізвори,
Де рутин цвіт з барвінком зеленіє,
Де божий дух на землю з неба віє?
Ци знаєш де, ци знаєш, моя доле? –
Туда, туда підемо, мій соколе.

Юрій Федькович

До Путили автобус прямував через Івано-Франківську область.

Відвідування Путили.

“Чим далі, тим гори щораз висші і дикіші. Путилівка шумить серед зарослих берегів. Село тягнеть ся за селом так, що одно лучить ся з другим: Дихтинець, Киселиці, Тораки, Сторонець-Путилів і Сергії. Ся та справдніша Федьковичева  батьківщина, звісна йому змалку. Тоді було тут певно більше нерушаних лісів як є тепер і гори не світили так голими боками і не обсипали ся так, як се тепер буває місцями, наприклад в Киселицях, що небезпечно їхати.

Чим ближче до Сторонця-Путилова, тим гори щораз низші, так що можна зрозуміти, чому Федькович, сі свої родинні сторони називав лише Підгірієм. Дійсно гори у Сторонці, коли порівняти їх хоч би з недалекими верхами в Устю-Путилови і Дихтинці, доволі низкі, хоч незвичайно живописні”, – Осип Маковей, “Рідні сторони Федьковича”. Стаття 1913 року про улюблені місця просвітника Буковини. Локальна історія. 10 серпня 2023

Перед будинком міської ради пам’ятник Юрію Федьковичу. Скульптор – Володимир Гамаль.

«У науці, у розраді…»

У науці, у розраді
України доля,
А в залізі да у крові
України воля;
А у пісні голоснії
України слава!
Благословіть Україну,
А я заспіваю.

Юрій Федькович

Дві локації у Путилі. Лутературна світлиця. І  музей-садиба Юрія Федьковича.

Мій сардак

Я ж бо тебе не звержуся,
Руський мій сардаче!
Тепер аж я заспіваю,
Тепер аж заплачу,
Бо маю ся в що утерти –
Широкії поли…
Не скину тя, мій сардаче,
Ніколи, ніколи!

Юрій Федькович

Музей-садиба Юрія Федьковича. Музей розташований на території родинної садиби  письменника Юрія Федьковича, де він народився і зростав. Це філія Чернівецького літературно-меморіального музею Ю. Федьковича.

“Федькович – се талант переважно ліричний; всі його повісті, всі найкращі його поезії навіяні теплим, індивідуальним чуттям самого автора, всі похожі на частки його автобіографії – так і здається, що автор співає і розказує всюди про те, що сам бачив, сам найглибшими нервами душі прочув. І в тім іменно й лежить чаруюча сила його поезії, в тім лежить порука її живучості, доки живе наша мова, Федькович вложив в свою поезію найкращу частину своєї душі, а така поезія не вмирає, не пропадає…”, – Іван Франко, “Кілька слів по поводу 25-літнього ювілею його літературної діяльності”, 1886

Експедиція-подорож завершилася. Дякуємо організаторам, учасникам  проєкту «Букове зерня» за можливість долучитися до творчості Юрія Федьковича, до тих місць, які оспівув Юрій Федькович, відкрити для себе і нові джерела поетичного натхнення поета, письменника…

«Япоставив собі за мету якнайгрунтовніше опанувати суть астрології всіх цивілізованих народів давнього та нового часу і після десятирічного виснажливого дослідження, котре так багато коштувало мене, досяг нарешті результату, який значно перевершив мої сподівання, тож з усією сміливістю можу стверджувати, що доля людини, її майбутнє безумовно піддаються вивченню». Так писав у День Фенікса, себто 21 березня 1883 року, чернівецький поет і екзот, відставний офіцер австрійського війська, ветеран північноіталійської експедиції 1859-го року, землемір, аптекар, улюбленець патріотичної критики, «буковинський соловейко» і «карпатський Шевченко» в єдиній особі, гуцул з успадкованою від батька доброю половиною польської крові, романтик, народник і планетник Осип Юрій кавалер фон Федькович де Гординський, якому позавчора виповнилося 165 років з дня народження…

Знаємо Федьковича іншого, а від цього, космічного, — лише відгомін, дзвін порожнечі…», – Юрій Андрухович, газета “День”, №:№145, (1999).

Нічліг

Звізди по небеснім граді —
І по одній, і в громаді —
Як то любо заснияли,
Де жовняри спочивали.

Но як збліднуть тихі зорі,
Світле сонце зійде д горі,
Хто тогді нам, бідни, скаже,
Де котрий з нас нині ляже?

Де хто ляже — божа воля:
Є де спати, много поля,
Є де голов приконити…
А зірниці ймуть світити.

Юрій Федькович

Далі буде…

p.s. Астрономією цікавляться не тільки астрономи. Астрономію люблять, в першу чергу, романтики. Обсяг і широта уявлень про світ  значною мірою визначаються як астрономічними знаннями,  якими володієш, так і  астрономічною інформацією, яку здатна людина зрозуміти. Існування людини і Всесвіту взаємопов’язані і у цьому полягає суть  антропного принципу. Я не впевнена, чи  знав Юрій Федькович теорему Птолемея, теорему елементарної геометрії,  яка стверджує, що добуток довжин діагоналей вписаного в коло чотирикутника дорівнює сумі добутків довжин його протилежних сторін, але  Клавдія Птолемея  цінив, знав, як астронома.

«Гороскопія, або Єгипетська астрольоґія Й. Федьковича. [Вступне слово]. Наслідком багаторічних студій Ю. Федьковича над астрологією наприкінці 1870-х – першій половині 1880-х років стали кілька підготовлених ним німецькомовних книжок. О. Маковей у „Житєписі Осипа Юрія Гординського-Федьковича” (1911) називає їх шість, даючи зрозуміти, що нотаріальний інвентар, на який він покликається, може бути неповний. Зокрема, це підготовлена в 1883 р. і супроводжувана різними таблицями та обчисленнями „Die Horoskopie oder aegyptische Astrologie von J. Fedkowicz” („Гороскопія, або Єгипетська астрольоґія Й. Федьковича”),» –  Б.І. Мельничук, Л.М.Ковалець, Л. М.Черняк “Юрій Федькович”.

Тепер в  електронній бібліотеці “УКРАЇНІКА” можна прочитати у книзі: Писання Осипа Юрія Федьковича : Твори. Т. 4 : Матеріали до життєписи Осипа Юрія Гординського-Федьковича /з першодруків і автографів зібрав, упоряд. і пояснив О. Маковей. – 1910. – XII, 653 c.  Лишаю оригінальний текст:

«З астрольогічних праць Федьковича.

Федькович займався астрологією головно в роках  1874-1894.

Велика на 900 аркушевих сторін астрольогічна праця Федьковича (оправлена кріпко у шкуру, з закладками) п.з. «Apotelesmata oder das  Buch der Decrete» так і лишиться певно ніколи не оголошеною, бо вона є тільки доказом Федьковичевого хоробливого наклону до містики.

Was wersteht man unter Horoskopie?

Unter Horoskopie – richtiger Chronoskopie  oder Chronomantie – ehedem  Astrologie genannt – versteht  man die Kunst aus der Stellung  der Gestirne zur Zeit der Geburt eines  Menschen die Zukunft desselben  vorherzusagen.

Kann denn die Zukunft iiberhaupt  vorausbestimmt  und  verhergesakt  warden?…»

Думаю, Осип Маковей не був романтиком і теореми Клавдія Птолемея точно не знав. І «Просвіта» відмовилася друкувати книжку Юрія Федьковича «Планіта чи Ворожка». А ми зараз дивуємося, чому у Чернівцях немає навіть планетарію,  за обсерваторію взагалі мовчу…

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис «Як знаємо Федьковича?»: мистецький проєкт «Букове Зерня» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Відбулася і презентація книги поезій Я.В. Кушніра «Звучання самотності». Дизайн обкладинки, художнє оформлення –  Раїси Рязанової, чернівецької художниці, поетеси.

На творчий вечір поезії і музики завітали колеги, друзі, художники, поціновувачі і поезії, і флейти, працівники Чернівецького художнього музея, Чернівецької обласної  універсальної наукової бібліотеки  ім. Михайла Івасюка, музичної школи №1, освітяни.

Пані Валентина Андріївна Чолкан, викладач Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича емоційно, захоплено висловилася і про цю збірку поезій Ярослава Володимировича.  /Для себе я пригадала з уроків української літератури  п’ять основних розмірів: двоскладові — ямб і хорей, трискладові — дактиль, амфібрахій, анапест. / Вірші Я.В. Кушніра – верлібр.

Ми почули і музичні твори Ярослава Володимировича. Багато мелодій нашого краю, Буковини. І всі музичні твори звучали пристрасно, емоційно,  створючи особливу образність, може і драматичну. Адже в Україні війна… А вже на завершення  про творчість музиканта і поета пані Валентина Чолкан заспівала акапельно «Налетіли журавлі…»

... Ходить батько по лану,
Ходить батько по лану,
Кличе діти додому,
Кличе діти додому.

Ідіть, дітки, додому
Ідіть, діти, додому
Не буде вам розгону,
Не буде вам розгону...

Я ж бо тебе не звержуся,
Руський мій сардаче!
Тепер аж я заспіваю,
Тепер аж заплачу,
Бо маю ся в що утерти –
Широкії поли…
Не скину тя, мій сардаче,
Ніколи, ніколи!
Юрій Федькович, 1863

Я.В. Кушніра привітали колеги з музичної школи №1.

На завершення Леся Ілярівна Щербанюк розповіла про майбутній мистецький проєкт з історії музичної школи, її викладачів класу флейти і вручила подарунки-книги.

Дякуємо Ярославу Володимировичу Кушніру за презентацію і творчий вечір. Дякуємо  Муніципальній бібліотеці імені Анатолія Добрянського, присутнім читачам, колегам, освітянам, музикантам за  зустріч.  Бажаємо Я.В. Кушніру нових творчих успіхі. Миру Україні і перемоги!

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Творчий вечір поезії та музики Ярослава Кушніра спершу з'явиться на Медіа-Версії.