Про це повідомив на своїй фейсбук-сторінці колишній депутат-«батьківщинівець» Чернівецької міськради Юрій Бурега.

«Звіт громаді, за зібрані та заколядовані кошти на автомобіль для ЗСУ, – написав активіст, проілюструвавши свої слова світлинами. – Ось гарний результат нашої спільної роботи, участи кожного, для перемоги. Всім велике дякую. Все це для нашої великої спільної перемоги!

Раніше, під час Різдвяних свят Юрій Бурега закликав містян зі свого рідного району Садгора в Чернівцях пройти подвір’ями мешканців з колядою, а на зібрані кошти придбати автівку для ЗСУ.

Уже за перші кілька днів Різдвяних свят Садгірська коляда, ініційована Юрієм Бурегою, зібрала майже 90 тисяч гривень, далі кошти продовжували надходити, уже й без коляди – збирали їх цілі вулиці, церковні громади (католицька, греко-католицька, адвентистів), докидували індивідуально…

І ось спільного результату досягнуто!

Запис У Садгорі наколядували на автомобіль для ЗСУ спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Учасники події, внутрішньо переміщені українці та українки з Запорізької, Харківської, Донецької та Луганської областей, самі взяли участь в приготуванні буковинської ухи на молоці, почули розповіді про буковинські кулінарні традиції, насолодились буковинським гумором та заспівали пісень – ну і, звісно, частувалися запашною і наваристою стравою.

Майстер-клас та частування буковинською юшкою на молоці організувала ГО «Буковинська медична громада», а провів відомий у Чернівцях громадський діяч, закоханий у свій край, його історію, у минулому – депутат міської ради та чиновник  Юрій Бурега.

Подія є частиною проєкту «Почни життя спочатку» від ГО «Буковинська медична громада» у рамках проєкту «Термінова підтримка ЄС для громадянського суспільства», що впроваджується ІСАР Єднання за фінансової підтримки Європейського Союзу».

Запис На Буковині переселенці вчилися готувати юшку на молоці спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Літературна зустріч «Буковинський колорит у поезії Юрія Буреги» відбулася завдяки проєкту «Почни життя спочатку: зміцнення психологічної, соціальної та культурної стійкості внутрішньо переміщених осіб для життя у Чернівецькій області». Із Юрієм Бурегою гості мандрували історією краю та сторінками творчості щирого буковинця. А невимушене спілкування розчулило всіх присутніх до сліз…

Зустріч  із українцями, які тікаючи від війни, знайшли у нас не просто прихисток, а стали уже частинкою дружньої чернівецької родини, не залишила нікого байдужими.

Проєкт «Почни життя спочатку» впроваджується ГО «Буковинська медична громада» у рамках проєкту «Термінова підтримка ЄС для громадянського суспільства», що впроваджується ІСАР Єднання за фінансової підтримки Європейського Союзу».

Запис Літературна зустріч з Юрієм Бурегою: вірші, сльози, «Лелеченя» і буковинський колорит спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Літературна зустріч буковинського письменника Георгія Боти з переселенцями, які наразі проживають на території Чернівецького обласного центру соціально-психологічної допомоги, відбулася завдяки проєкту «Почни життя спочатку…» громадської організації «Буковинська медична громада».

Повна назва проєкту – «Почни життя спочатку: зміцнення психологічної, соціальної та культурної стійкості внутрішньо переміщених осіб для життя у Чернівецькій області», – повідомляють у пресслужбі «Буковинської медичної громади. – Цим проєктом ми прагнемо покращити стан психологічно здоров’я та соціального становища у новому для внутрішньопереміщених осіб середовищі, інтегрувати їх у Буковину, долучити до її культурних та суспільних цінностей, створити умови для задоволення гуманітарних потреб. Адже починаючи з першого дня агресії росії, Буковина дала прихисток багатьом українцям, хто змушений був покинути свої домівки. Віримо, що вже найближчим часом більшість зможе повернутися додому, та знаємо, що дехто точно стане нашими земляками.

Час пролетів легко, весело та з гумором, а Буковина стала ще на один крок ближчою та ріднішою до наших нових земляків. Георгій Бота передав в бібліотеку БО БФ «МИ-УКРАЇНА ЄДИНА», який опікується переселенцями саме в цьому закладі, свої книги «Долі з вогню, землі та любові». Модерував зустріч Юрій Бурега – закоханий в історію Чернівців і їхній національний колорит, а також сам трохи поет.

Також у межах проєкту заплановані практичні заняття з рукоділля, автентичних кулінарних традицій, творчих вечорів та серія психологічних тренінгів й індивідуальних консультацій психолога для внутрішньо переміщених осіб.

Проєкт «Почни життя спочатку» впроваджується ГО «Буковинська медична громада» у рамках проєкту «Термінова підтримка ЄС для громадянського суспільства», що впроваджується ІСАР Єднання за фінансової підтримки Європейського Союзу».

Запис Стати земляками – вивчити культуру землі, де знайшов прихисток спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Якщо ви, шановні чернівчани, ще сподіваються, що депутати дбають за вас, то ви глибоко помиляєтеся. Насправді – це ви дбаєте про їхнє фінансове і матеріальне благополуччя. Бо як тільки став депутатам – отримав квартиру, машину, землю, посаду …

Ми вже познайомили вас зі статками депутатів обласної ради. На черзі – депутати Чернівецької міської ради. І вам залишиться тільки зробити висновки про те, скільки грошей побачать наші дороги, будинки, дитячі майданчики, поліклініки та школи…

Комісія з питань бюджету і фінансів

Комісію з бюджету та фінансів очолює №1 від блоку Петра Порошенка на місцевих виборах –2014,  професор кафедри публічного права ЧНУ ім. Ю. Федьковича, професор кафедри фінансового права КНУ ім. Т. Шевченка, доктор юридичних наук, дружина прокурора Чернівецької області Наталія ЯКИМЧУК (у дівоцтві – Солонська). До слова, чоловік п. Наталі був колись її викладачем у ЧНУ. Доктором наук п. Наталія стала у 36, нині є членом двох спеціалізованих вчених рад із захисту дисертаційних досліджень і здійснює наукове керівництво аспірантами та докторантами (а це, щоб ви знали, стабільні тисячі доларів, у юристів – навіть десятки тисяч доларів). Майстер спорту зі стрільби з лука (учениця відомого тренера Анатолія Єгорова).

Депутатка має 4-х сестер, сина Володимира – студента юрфаку (а які у нього варіанти при таких батьках?) і доньку-школярку Олену. Матеріальні статки сім’ї цілком пристойні, як і годиться родині прокурора. Удвох із чоловіком депутатка заробила торік майже півмільйона гривень. Родина має гектар землі (Київська область, Вишгородський район, Хотенівська сільська рада), квартиру в Києві на 110 квадратів на вул. Лебедєва-Кумача, 125-метрову квартиру в Чернівцях на вул. Щербанюка і гараж за тією ж адресою.  У гаражі – «Volkswagen Passat» CC і «Mercedes-Benz» GL 320.

Гучних скандалів за пані Якимчук не спостерігалося. Чого не скажеш про більшість її колег з комісії, найвідомішими поміж яких є «невловимий Джо» – Ростислав Білик і «смотрящий», як його охрестили журналісти, Василь Продан.

«Біглий» Ростислав БІЛИК нещодавно повернувся чи то з Ізраїлю, чи то з Італії, чи то з інших

теплих країв, допоки його кримінальна справа «висіла у повітрі» (ля тих, хто геть не в темі: Білика упіймали на підкупі виборців на своїй же виборчій дільниці – у студентських гуртожитках ЧНУ. Студентів, які були лише гвинтиками в цій схемі, посадили на 3 роки, а сам Білик оперативно «злиняв» із Чернівців). Тим не менше, його визнали чинним депутатом міської ради (хоча на жодному із засідань він не був), а згодом «питання порішали» і прокуратура Києва закрила справу Білика, зробивши його справді «білим і пухнастим». Скільки це коштувало Білику, знати не можемо, та й декларація про його доходи за 2015 рік не оприлюднена. Тож ознайомлю читачів, так би мовити, із, штрихами до біографії.

Далекого 2000-го Білик закінчив економічний факультет ЧНУ і залишився там працювати на кафедрі економічної теорії та менеджменту. 2008-го захистив кандидатську дисертацію під керівництвом Валерія Кириловича Євдокименка. Дисертація його називалася «Стратегія використання природо-ресурсного потенціалу Карпатського регіону в контексті перспектив його сталого розвитку», але великої користі вітчизняній економіці не принесла (ну то таке, не в нього одного). На момент «линьки» з країни навчався в докторантурі. Сайт ЧНУ пише, що людина за свою трудову діяльність «натворила» 95 наукових праць. Серед них я знайшов аж зовсім цікаві:

Радько М.М., Воробйов О.О., Мединський С.В., Бєлих С.І., Магаляс В.М., Білик Р.Р. Науково-дослідна робота у фізичній культурі та спорті. – Чернівці, 2004.–156 с. (Рекомендовано Міністерством оборони України); Воробйов О.О., Романів Л.В., Ячнюк І.О., Ячнюк Ю.Б., Марценяк І.В., Білик Р.Р. Відновлювальні засоби працездатності у фізичній культурі і спорті: Підручник. Вид. 2-ге, змінене і доповнене. – Чернівці: Книги – ХХІ, 2008. – 432 с. (Рекомендовано Міністерством оборони України.). Ну знається людина на фізкультурі – аж так, що Міноборони рекомендує!

За декларацією-2014, Ростислав Білик заробив лише 50 тис. 687 грн, а його дружина (теж працює в університеті) – 48 тис. 150 грн. На ці гроші вони утримують 2-х малолітніх дітей і чималенько майна. На Білику – земля в Михальчі (6 соток) та квартира на вул. Руданського, 20 (1/4 спільної власності). На дружині – земля у Чернівцях і в Миговому (6,5 і 20 соток), квартира в Чернівцях (120 м, 1/5 спільної власності). Родина має 3 авта – «Лексус RX», «Ауді А6» та «КамАЗ-52213». Останні 2 придбані того ж таки 2014-го відповідно за 130 та 30 тис. грн (нагадаємо, удвох подружжя заробило за рік лише неповні 100 тис. грн). Ще 200 тис. грн. лежить на депозиті в банку.

Звідки гроші, запитаєте? Все дуже просто, якщо врахувати, що в декларації зазначена не вся власність Білика. Усе місто знає про фірму «Карат» (заводик з виробництва цегли). Не  переказуватиму деталі переписування бізнесу від родича до родича, але станом на сьогодні засновницями фірми є дружина Білика й така собі Лариса Осадчук, а керівницею – Лідія Осадчук (родичі Біликової дружини). Сам же Білик із партнером Володимиром Круглим є власниками сільськогосподарського ТзОВ «Дружба-1», розташованого в с. Хряцька на Герцаївщині.

Ще одним випускником економічного факультету ЧНУ є «смотрящий» Василь ПРОДАН, чоловік народної депутатки від БПП Оксани Продан, із якою вони разом навчалися.

Одногрупники згадують, що дізнавшись про весілля красуні і розумниці Оксани і «просто Васі», який не хапав зірок з неба, були приголомшені. Однак, Оксана, як бачимо, не прогадала.

Нині Василь Продан – одна з ключових фігур у політичному пасьянсі Чернівців, негласний керівник партії «Рідне місто», батько двох доньок Ірини і Марини, та ще й до всього – мільйонер.

Доходи Василя Продана за 2015 рік – 1 млн 4 тис. 861 грн. Дружини – 77 тис. 157 грн (мало, як на нардепа…). Для порівняння: 2014-го Продан задекларував 994 тис. грн, а дружина  – 173 тис. грн. Василь Продан має три квартири в Києві (123, 117 і 193 квадрати) та 136-метрову квартиру в Чернівцях на вул. Полтавській.  До речі, 193-метрова квартира в Києві придбана вочевидь 2015-го, бо в декларації 2014-го її немає. А от витрати на придбання нового помешкання Василь Сафронович не зазначив. Ще 2 квартири в Чернівцях, на вул. Стасюка та Шкіля, записані на Оксану Продан (32 і 85 кв.м). З транспортних засобів у Продана задекларовані 2 авта «Тойота». В ОТР-банку Василь Продан тримає 86 846 грн, ще майже 374 тис. грн – внески до статутних фондів підприємств. Оксана Продан також передала в управління ще аж 1 млн 516 тис. грн таких же внесків.

Офіційно Василь Продан є співвласником двох фірм: «Укртранс-Буковина» та «Укртранс- Чернівці», зареєстрованих на 3-му провулку Тореза у Чернівцях. Неофіційно його пов’язують також із місцевими телеканалами «Чернівецький промінь» і «Місто» та інтернет-виданням «Чернівці-Таймс». Крім того, сестра Василя Продана є власницею ринку на вул. Зеленій.

Аби закінчити із БПП і «Рідним містом», згадаю ще один цікавий персонаж з цієї комісії  – Василя МАКСИМЮКА, депутата від БПП «Солідарність». Певний час виконував обов’язки  директора Калинівського ринку. Кум Віталія Михайлішина. Власник ресторану й карусельок у парку «Жовтневому». Серед «гострих» моментів біографії – участь у миротворчій операції в Югославії та поранення в АТО. Максимюк – власник фірм ПП «Агро-бізнес» (Чернівці, Головна, 141) і ТОВ «Агробуксад» (Київ, вул. Воровського,17). До речі, директором «Агробуксаду» є колишній гравець чернівецької «Буковини» Олег Керстенюк. За ним числяться також 2 київські фірми – «Інокс» та ТзОВ «Глобалбізнесгруп Gmbh» (таємничі німецькі літери розшифровуються як ТОВ – товариство з обмеженою відповідальністю), а також (увага!) ТОВ «Термінал авіації цивільного призначення». Офіційно Василь Максимюк нібито не має жодного стосунку до цих фірм, а реально?

Потребує більш детального дослідження й історія з мікроринком «БУКОВИНСЬКИЙ» і  ТзОВ «НАДІНА ЛТД» (Чернівці, вул. Стеценка, 8). Тут Василь Максимюк був і засновником – і головою ліквідаційної комісії. Оскільки сам ринок стоїть і досі, очевидно, що  й фінансові потоки і далі течуть до кишень підприємця.

Дружина депутата – приватний підприємець Максимюк Світлана Володимирівна. Подружжя має двох дітей – Владислава та Єлизавету.

Декларації Василя Максимюка за 2015 рік немає, а у 2014-му родина жила на 194 тис. грн. У власності подружжя земельна ділянка (14,7 сотки ) і будинок (256 квадратів) у Годилові, авто «Kia Sportage», 500 тис. грн вкладів у банках, 174 тис. грн – внесків до статутного фонду.

«Батьківщину» в бюджетній комісії представляє 26-річний син голови облради Артур МУНТЯН,  директор ТзОВ «Чернівецькі хлібо-булочні вироби» (Чернівці, вул. Одеська, 1А). Подейкують, що саме тут печуть усі торти, тістечка і хлібчики, які голова облради щедро презентує на будь-яких урочистих дійствах.

У 20-14-му сім’я Артура Мунтяна (він, дружина і мала дитина) жили на… 30 тис. 340 грн. Мунтян-молодший задекларував 9,3 сотки землі в Годилові та гектар у Дубівцях. Того ж таки 2014-го придбані 2 вантажні «Мерседеси» (це за 30 тисяч доходу!).

У 2015-му у подружжя народилася ще одна дитина, і вже вчотирьох вони живуть на… 43 тис. 845 грн (якось непристойно мало заробляє директор хлібозаводу, ну просто соромно таке в декларації писати… ) та ще 19 тис., отримані дружиною. Та чудеса тривають! У декларації виникає квартира у Чернівцях на 82 кв. м і 300 тис. грн внесків до статутного фонду підприємства. У податкової жодних питань – як і у випадках із попередніми героями – не виникло…

Найбіднішим у цій комісії виявився (зараз вам стане смішно) екс-голова Садгірської райради, «батьківщинець»  Юрій БУРЕГА. Його родина – дружина Наталія (вчитель математики ЗОШ №38), син і донька живуть у 85-метровій квартирі на вул. Південно-Кільцевій. 2014-го і 2015-го сукупні доходи сім’ї становили майже 200 тис. грн. щороку. Подружжя має 2 авта – «Ауді-80» і «БМВ-324» (проданий за дорученням),

Останні 2 цікавих персонажі цієї компанії теж не пасуть задніх у справі примноження своїх статків.

«Народний контроль» у фінансовій комісії представляє… лікар-уролог, заступник головного лікаря приватного медичного центру «Моя сім’я» Михайло ЯРИНИЧ. За 2014 рік дохід Яринича становив 343,5 тис. грн, дружини (з якою він разом вчився в медичному) – 96, 330 тис. грн. У власності 12,5 сотки землі у Тячеві (Закарпаття) та 9,38 сотки в Чернівцях. І 14,86 кв. м –  квартира у м. Ковософиці (Закарпаття) та авто «Мерседес».

Уже 2015-року доходи Яринича зростають утричі – 928 тис. 810 грн, а до майна додається квартира у Чернівцях – 48 кв. м.

Звідки ж такі статки у молодого лікаря? Усе дуже просто. На Закарпатті, виявляється, теж є село Новоселиця. А в ньому – лікарня, де головним лікарем працює мати пана Яринича, Марія. Там же начальником відділу охорони здоров’я РДА працює… – правильно! –  батько Яринича, Федір Михайлович. Але й це ще не все. На сайті transkarpatia.net ми знайшли інформацію про те, що в селі Велика Уголька та селі Новоселиця Марія та Федір Яриничі  на останніх місцевих виборах скупали голоси для партії Віктора Балоги «Єдиний центр» (http://transkarpatia.net/transcarpathia/crime/54120-oprilyudneno-spisok-skupschikv-golosv-po-tyachvskomu-rayon.html. До речі, Федору Яриничу таки вдалося стати депутатом Закарпатської облради, де він і засідає разом зі своїм партійним босом Віктором Балогою.

Та от кому дійсно «щастя привалило» від депутатства, так це «самопомічівцю» БОГДАНУ КОВАЛЮКУ.

33-річний кандидат економічних наук з кафедри економіки підприємства та управління персоналом (економічний факультет у нас нині у фаворі), член наглядової ради Чернівецької обласної організації Асоціації платників податків України 2014-го з дружиною і сином жили на скромних 53 тисячі зарплати глави сімейства і (ха-ха) 1040 грн дружини. Натомість родина мала майже 2 га землі, будинок –  на 32 квадрати і ще майже 28 квадратів дачі.  Додайте авто – «Peugeot Partner» – і 100 тис. грн внесків до статутного фонду. На рідній Заставнівщині Богдан Ковалюк  і донині є зареєстрованим як приватний підприємець села Вікно (роздрібна торгівля).

Однак недарма партія, від якої йшов Ковалюк, називається «Самопоміч». 2015-го депутат «самопоміг» собі в усьому. В сім’ї народилася донька і вчотирьох вони живуть уже на 102 тис. 289 грн зарплати Ковалюка та… 358 тис. 326 грн дружини (яка до декрету заробляла аж 1040 грн!) Придбані 2 земельні ділянки в Мамаївцях (77,37 і 7,52 сотки) відповідно за 720 427 та 70 026 грн, а також інша нерухомість у Мамаївцях (16,83 сотки за 526 968 грн). З’явився незадекларований 2014-го дачний будинок у селі Мусорівка (27, 9 кв. м).

У дружини виникла земля у Вікні –  майже 2 гектари – та ще 13, 5 тис. грн. у банку.

На утримання всього цього майна депутат витратив 8949 грн (для нього, мабуть, діють персональні ставки і тарифи), а інші його витрати становили 640 тис. грн. Усе майно депутата перебуває на Заставнівщині мабуть тому, що там його батько, колишній депутат і чиновник облради, обіймає певні посади.

Отже, при доході родини майже 400 тис., витрати на придбання та утримання майна становили майже півтора мільйона! І насамкінець: того ж 2015-го Богдан Ковалюк став… керівником ПАТ «ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ЦЕГЕЛЬНИЙ ЗАВОД №1»

Спеціально для «Версій» – убитий реальністю ІВАН ДУПА

(далі буде).

Запис ДИВІДЕНДИ ВІД ДЕПУТАТСТВА, АБО ПРО КОГО ДБАЄ МІСТО спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Юрій Бурега – чернівчанин, який не лише, як чиновник, живе проблемами городян останні 9 років, відколи очолює Садгірську районну в Чернівцях раду, а й просто живе як звичайний городянин. Тут вивчився, тут одружився, тут колись будував свій маленький бізнес, тут вирішив від нього відмовитися і служити громаді, тут виростив своїх дітей. Був з людьми не лише в радості, а й у біді. Коли місто підтоплювали повені, коли дахи будівель городян зносили буревії, коли відновлювалися зруйновані дороги, коли контролювалися кошти громади, і жодної копійки не пішло «наліво». А щоп

Наші батьки і діди були більш європейськими, ніж ми сьогодні

«Я народився, виріс і живу в Садгорі, яка з 1965 року є частиною Чернівців. З часів дитинства, з одного боку, помічаю багато змін. Перш за все, змінились люди. А іншого – наче все й залишилося, як було – таке ж рідне…

Свого часу тут було понад 80% єврейського населення, а румуни, поляки і українці складали приблизно рівні частини. Це додавало свою цікавинку, «перчинку» цьому району. Жили в злагоді, поважали одне одного, а дозволяючи дотримуватися власної автентичності – розвивали і свій кругозір, і культуру інших народностей.  Знали мови одне одного, хоча й були переважно неписьменними. Я й сам завдяки родинному корінню знаю польську, розумію румунську, трохи гірше володію німецькою, але і нею можу поспілкуватися. А школі та університеті вивчав іспранську, – зізнається Юрій Бурега. – Колись у центрі Садгори було 12 синагог, один костьол, один греко-католицький храм і сім православних церков.

На іудейські свята християни йшли до сусідів-іудеїв і замість них виконували роботу по господарству, на християнські свята навпаки – іудеї йшли до християн і робили в них. Відтоді суттєво змінився національний склад населення: сьогодні понад  90% це українці. І це, як і кожні зміни, мають свої позитивні і негативні наслідки. Садгора десь втратила власну автентичність, але намагається її якщо не повернути, то хоча б частково відновити. Тривають відновлювальні роботи в Садгірській синагозі, причому це не просто ремонт, а реставрація з застосуванням найсучасніших європейських технологій, відновлення кожної цеглини, візерунку…

Тож сьогоднішня наша однорідність насправді певною мірою возвеличує, об’єднує, робить єдиними в чомусь. Але попередня полікультурність давала людям більше для розвитку, робила наших батьків і дідів навіть більш європейськими, ніж ми є сьогодні».

«Пили воду не з колодязя, а з сифона, а вечеряли – в ресторанах»

Хоч час мого дитинства припав якраз на період, коли Садгора лише стала містом, та ми завжди були не зовсім простими селянами. Я, як і багато моїх однолітків, на завдання батьків бігав з сифонами – пластмасовими і скляними – заправляти їх водою з газом. Ми не пили воду з колодязя – могли собі це дозволити.

Також люди тоді дозволяли собі вечеряти не вдома, а в численних закладах харчування. У кафе «Чайна», «Волга», «Берта», в ресторані «Карпати» вечорами не було вільного місця, люди тіснилися за столиками. Мало хто вдома готував. Так само тіснилися в кінотеатрах: квитки потрібно було купувати завчасно, за день-два до сеансу, хіба що зрідка можна було вранці вхопити останній квиток на вечірній сеанс. У кіно тоді обов’язково ходили з підліткового віку і як мінімум до одруження.

У лікарню нашу – тепер 4-ту міську – як тоді, так і тепер їдуть з усіх навколишніх сіл. І на роботу з навколишніх сіл їхали у Садгору. Тут було – і досі є – де працювати.

Район Садгора від самого початку був неоднорідний, адже його створили з шести сіл  (Ленківці, Стара Жучка, Нова Жучка, Шанці, Рогізна, Слобідка) і власне райцентру Садгори. Походження кожного мешканця можна було визначити за прізвищем: у кожному селі були «свої» найпоширеніші. Наприклад, Гамаль, Мінтянський, Меленко – то з Рогізни. Клим, Кавуля, Осадчук – зі Старої Жучки. Ткачук, Сиротюк, Паламарюк – зі Слобідки і Шанців. Бесараба, Гіна – з Ленківців. Прізвища вказували на місце народження, на коріння. Моя мама Червенюк – типово садгірська.

На жаль, чим вищий щабель розвитку території , чим розвинутіша цивілізація – тим менше залишається автентичності. Інтернет «замурував» людей у чотирьох стінах. Зараз мало спілкуються, мало співають на весіллях, мало танцюють. Раніше на свята перевдягалися, колядували біля кожної хати… Тепер цього значно, значно менше – хоча саме в Садгірському районі, порівняно з іншими, традиції зберігаються».

«50-річчя створення Садгірського району в Чернівцях я б не назвав святом. Це дата. І долі людські»

«4 січня виповнюється 50 років від дня створення Садгірського району в м. Чернівцях. Я б не назвав це святом. Це дата. Це долі людські. В когось і поламані – адже було роз’єднано сільський район і частину приєднано примусово до Чернівців, – розповідає Юрій Іванович. – СРСР потребував адмінреформи, адже міста отримували фінансування згідно певним нормам і категоріям – наприклад, кількості населення і т.ін. Згідно з цими ж нормами запроваджувалося курсування міського транспорту. Так у Чернівцях 1967-го  ліквідували трамвайне сполучення і натомість запустили тролейбусне.

Реформа 1965-го стала останньою адміністративно-територіальною реформою Радянського Союзу. Багато що тоді було порізано, покарбовано, перепідпорядковано. І все не минуло для людей безслідно. Щодо Садгірського району – то тут відрізали пуповину, яка з’єднувала Бояни-Магалу-Топорівці-Рідківці-Васловівці-Шубранець… І якщо «сільські» райцентри і сьогодні є дійсно адміністративним центром певної території, то Садгору з її певними відмінностями, ідентичностями місто так і не змогло проковтнути…

Хоча бажання і проблеми в людей спільні, вирішувати їх з одного боку легше, з іншого – важче. Кажуть, «гуртом і батька легше бити». Тож садгірцям стало легше завдяки тому, що в Садгорі розташувалося міське виробництво, з’явилися більші можливості знайти роботу, отримувати зарплату. Тут краще розвинена інфраструктура. А гірше те, що люди, які перебувають від адміністративного центру (фактично – центру Чернівців) далі, важче знаходили спільну мову з владою, важче отримували адмінпослуги, важче добиралися до місця їх надання, відчували певний дискомфорт.

Тож ставлення садгірців до цієї дати також неоднозначне. Переважна більшість хочуть мати міські зручності, бути міськими жителями,  особливо молодь. Їм легше себе реалізувати в урбанізованому житті, ніж у сільському. У селі ж треба більше і важче працювати. Щоб стати багатим – потрібні роки рокЕнні, цілі покоління. В місті можна купити, продати і отримати надприбутки. Водночас садгірчани не можуть реалізувати своє право на отримання земельної ділянки. Навіть ті, що мали свого часу присадибні ділянки – в їхнє життя разом з містом увійшли нові правила. Вони можуть безкоштовно  отримати тільки до 10 «соток», в той час як у селі,  в колишніх колгоспах, радгоспах – до 0,25 га. Але якщо покласти на терези два бажання: «отримати 25 соток в селі», чи «бути міським жителем» – то ще невідомо, яке з них переважить.

Особисто я бачу, що тодішнє позбавлення Садгори  повноважень адмінцентру важко назвати блискучим рішенням. Не можна територію площею майже 9 тисяч гектарів залишити без центру прийняття рішень! Це практично як територія Барселони (там 10 тис. га). Зрозуміло, що в Барселоні мешкає близько 2 млн. жителів, а в нас лише 30 тис. Але це означає, що нашу, меншу кількість населення, не легше утримувати: люди «розкидані» по території, менше їх сплачують податки саме в казну міста, знаходячи роботу за його межами. Не можна залишати цю сукупність людей з однаковим бажанням комфортного життя, але різним уявленням про нього, без влади, яка може відстояти інтереси кожного саме на цій території. Адже тут живуть ще багато тих, хто пам’ятає румунські часи, коли практично всі вели натуральне господарство, і саме так привчили жити своїх нащадків. Є молодь, яка веде практично натуральне господарство. Є багато людей робітничого класу і, можливо, дещо менше інтелігенції. Є проблеми, відмінні від центральної частини міста. У центрі немає підтоплень, як у Садгорі. Коли ми погодинно розписуємо кожне підняття води, створюємо розклад, куди їхати в першу чергу, де розчистити, розширити, щоб убезпечитися…»

«Районна в місті рада – це напіввлада»

«Садгора краще забезпечена робочими місцями завдяки розташуванню на її території промислових підприємств. Тут працює на повну потужність олійно-жировий комбінат – навіть краще, ніж при СРСР. Біда тільки, що його власники – з іншої обласні України, і тут сплачується лише частина податків – на фонд оплати праці, податок на прибуток фізосіб… Працюють великі супермаркети: «Метро», «Караван», «Епіцентр», «Пан Диван». Розвинута меблева промисловість, працює «Галлс 2000» – одне з найкращих у своїй галузі підприємств на території України. Працює – на жаль, далеко не на повну завантаженість, Емальзавод «Карпати», хімічний завод – хоч і з меншими обсягами, Калинівський ринок…

Ми отримуємо субвенцію з міського бюджету, дотацію… Але не можемо повноцінно впливати на процеси розподілу коштів. Ми, районні в місті ради – напіввлада. Головні наші зобов’язання  соціальний захист (на нього йде 84% загального бюджету) – пенсії, допомоги на народження дітей, субсидії, виплати чорнобильцями і т.д.; утримання 150 будинків місцевих рад, санітарно-екологічний стан. І невеличка частина адмінпослуг – квартирні питання, земельні, відділ з питань надзвичайних ситуацій.

Доводиться завжди робити речі, які не належать до наших повноважень, але без яких не можемо обійтися – в частині культури, медицини, освіти, благоустрою, підвозу питної чи технічної води (адже в багатьох місцях, в т.ч. в садочках і лікарнях, немає центрального водопостачання), координації роботи дорожньої служби, яка розташована на нашій території, але підпорядкована місту. Мусимо залучати спонсорів через заводи, фабрики, підприємців – щоб проводити роботи, наприклад, з водовідведення, які не включаються в жодні титульні списки. Проводимо 12-15 заходів культурно-мистецького напрямку, на які не виділяється жодної копійки з бюджету. Усе вдається завдяки роботі працівників ради, небайдужих депутатів і просто людей».

«Якщо чітко за повноваженнями – то голові райради навіть не треба виходити  з кабінету. Але так не можна»

«Бюджету бракує на левову частину робіт, необхідних у місті загалом і районі зокрема. І якщо підходити до роботи районної ради формально, тільки згідно з інструкціями – то мені як голові райради навіть не треба було б виходити з кабінету. Моїх повноважень надто мало, саме тому всі працівники органів місцевого самоврядування очікують такої адмінреформи, щоб адмінпослуги надавалися якісно і якомога ближче до споживача.

А тим часом у нас в Садгорі усе виконується завдяки ентузіазму – і працівників райради, і мешканців. Це і прибирання берегів річок, і висаджування нових дерев замість спилених через старість чи аварійність, і проведення найрізноманітніших свят за участі безмежно талановитих садгірських дітей, які займаються у будинках творчості, гуртках, центрах дозвілля. У нас завжди шикується черга з юних талантів для участі в таких концертах, і старші люди підтягуються – усі мають змогу реалізувати себе! І саме завдяки цьому який би захід ми не влаштовували – він буде успішним.

Хотілося б 4 січня, в 50-ту річницю виходу Указу Президії Верховної Ради України про введення до складу Чернівців міста Садгори та селища міського типу Ленківці, відзначити цю подію особливо. Побачити, почути і привітати тих людей, садгірців, які пам’ятають Садгору ще сільським райцентром, з її особливими святами, ярмарками і які сприяли відновленню цих самобутніх і яскравих подій у районі.  Серед них – сьогоднішній голова Ради ветеранів району Георгій Георгійович Вєчєр, який свого часу був першим заступником голови райради і від якого є що почерпнути. Ці люди некорисливі, не вимагають до себе окремої уваги чи матеріальних заохочень. Просто хочуть, щоб їх досвід був почутий – а якщо його вдасться зреалізувати, то більшого щастя для них годі й сподіватися»

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис Чернівці Юрія БУРЕГИ: «Барселона над Прутом», полікультурність як ознака європейськості, асиміляція міста з селом, втрата автентичності і долі людські спершу з'явиться на Медіа-Версії.