Голос вулиці

«Що Вам відомо стосовно Угоди про асоціацію з ЄС?»

П’ятеро опитаних на вулиці щиросердно відповіли, що нічогісінько не знають щодо Угоди про асоціацію України з Європейським Союзом.

Тоді через Фейсбук редакція списалася з тими, що вважаються в нас інтелектуалами.

Максим ДУПЕШКО, письменник:

– Зі ЗМІ мені відомо, що це, насамперед, економічна угода, за якою ми маємо зону вільної торгівлі з країнами ЄС, до якої стандартизуємо продукцію, а також співпрацюємо у різноманітних сферах економічного життя.

Юлія ДРАГАН, студентка:

– Підписали Угоду, вірніше, Верховна Рада та Європарламент синхронно ратифікували її,  2014 року. Та, щоби стати повноцінним членом ЄС, Україні треба виконати низку «завдань» на кшталт боротьби із корупцією. Доки ми не виконаємо всіх вимог, повноцінний вступ до ЄС нам закритий.

– Найперше, на чому хотілося б наголосити, – це те, що Угода про асоціацію України з ЄС, фігурально висловлюючись, – дорожня карта українських реформ.

– А що вона дасть українцям?  

– Підвищить рівень їхнього життя й перетворить спільноту підданих на суспільство громадян.

– Угода про асоціацію – це…   

– Об’ємний і складний договірно-правовий документ, мабуть, один із найбільших, що їх укладала за свою історію Україна. Левова частка Угоди присвячена створенню Зони вільної торгівлі та складається з додатків і протоколів, які регламентують її формування та реалізацію. А своєрідним хребтом Угоди про асоціацію є права людини і верховенство права, розвиток демократії, належне врядування та незалежне судочинство.

Існує кілька міфів щодо Угоди про асоціацію. Скажімо, подейкують, що Угода означає часткову втрату суверенітету Україною. Зрозуміло, що це несерйозне твердження, бо Угода не передбачає створення будь-яких наднаціональних органів. Інша справа – вступ до Європейського чи Євразійського Союзів, коли країна частково передає суверенітет, приєднавшись до цих інституцій.

Чи не найголовніший міф – що вільна торгівля з ЄС обмежує Україну в торгівлі з Росією. Однак зона вільної торгівлі жодним чином не накладає на Україну зобов’язань стосовно торгівлі з іншими країнами, в тому числі з Росією. Обмеження настають при вищій стадії економічної інтеграції – митному союзі. Нинішні ж заборона чи обмеження Росією ввезення тих чи інших українських товарів мають суто політичне підґрунтя.

Міфом №3 я назвав би твердження, що передбачена Угодою зона вільної торгівлі знищить вітчизняного виробника. Хоча певний виклик існує, бо український виробник змушений буде конкурувати з якісними товарами, виробленими у країнах ЄС. Утім, у найвразливіших для українського бізнесу сегментах мито на імпорт європейських товарів зніматися не буде. Водночас хочу нагадати про переваги, які несе вільна торгівля споживачам.

Розвінчання 4-го міфу розчарує багатьох, але мушу про це сказати. Угода нібито передбачає скасування віз для громадян України. Так ось: це не так. Для скасування Євросоюзом віз Україна повинна виконати План дій з візової лібералізації, наданий їй ще у листопаді 2010 року.

Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»

мовою цифр

За даними Держстату України експорт до ЄС з України становить 13 мільярдів євро, а імпорт з ЄС до України – 15, 3 млрд. євро.

Тож Євросоюз сьогодні є найголовнішим торгівельним партнером України: у 2015 році до ЄС спрямувалося 34% усього українського експорту. А звідти ми отримали майже 41% усього імпорту. До слова, частка Росії становить 13% і 20% відповідно.

Що найбільше продає Україна до ЄС

Найбільше Україна продає чорних металів, На другому місці – зернові культури. На третьому – перебувають електричні машини та устаткування, потім руди, шлаки та зола. Відтак ідуть енергетичні  матеріали (нафта та продукти її переробки); насіння і плоди олійних культур, інше насіння, плоди та зерна; жири та оліх тваринного/рослинного походження. Деревина і вироби з деревини та деревне вугілля посідають третю сходинку з кінця; залишки  і відходи харчової промисловості, готові корми для тварин – другу, а найменший обсяг продаж станволять котли, машини, обладнання і механічні пристрої.

Що найбільше продає Євросоюз до ЄС

Енергетичні матеріали (нафту та продукти її перегонки); інші продукти хімічної промисловості; котли, машини, апарати і механічні пристрої; фармацевтичну продукцію; полімерні матеріали, пластмаси; електричні машини й устаткування; наземні транспортні засоби, крім залізничних; папір та картон; ефірні олії та резино їди, парфумерні, туалетні та косметичні препарати; вироби з чорних металів.

Запис Франц ФЕДОРОВИЧ: «Україна має нині шанс на реальну, а не декларативну євроінтеграцію. Передбачені ж Угодою про асоціацію зміни спрямовані на покращення життя людей» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Фото Антона Бурачека

«Понад 10 тисяч учасників Буковинського віча-2013 підтримали євроінтеграційний курс України!» – радісно прозвітували з чернівецької облдержадміністрації. – Територіальні громади з усіх районів області делегували на нинішнє віче у столицю Буковини своїх повноважних представників. На Центральній площі крайової столиці на велику народну раду зійшлися краяни з гірської Путильщини і Вижниччини, подністровських сіл Бесарабії, Покуття, міста енергетиків Новодністровська та Чернівців». Щоби зібрати на Центральній площі презентативний натовп, влада організувала ще й перевізників – ті безоплатно доставляли мітингувальників з районів.

«Підтримали євроінтеграційний курс Президента України і національно-культурні товариства області. На сцені Віча – керівники найбільших національних громад Буковини: української, румунської, польської, єврейської, молдавської, німецько-австрійської, вірменської, корейської, білоруської…»

Маріанна АНТОНЮК, журналістка:

 «Випало мені цими днями мандрувати громадським транспортом далекого сполучення. І їхала поруч пані. Вчителька. Навіть, як я зрозуміла, завучка. Вона цілий вечір телефонувала колегам. Поміж ввічливими загальними запитаннями про справи повідомляла, що в неділю треба обов’язково прийти відсвяткувати річницю Буковинського віча. А до п’ятниці – розписатися у складеному в школі списку про присутність. Говорила так, як тільки вчителі вміють – начебто м’яко, але на тому кінці дроту чудово розуміли, що прийти мусять. Або заміну собі знайти. 25 людей від колективу має бути, повідомляла кожному завучка. «Ну розумієте – то таке свято, що треба»,  – додавала вона багатозначно. І уточнювала: «Євроінтеграція».

– А що, чернівецькі росіяни не підтримали євроінтеграційні потуги нашого президента? – запитав я начальника управління культури Івана Петрусяка.

– Голова товариства російської культури був серед керівників національних культурних товариств на сцені. Я його персонально бачив, – запевнив мене Іван Васильович.

Ще цікавіша історія – з громадськими організаціями краю. Які начебто і організували віче…

– Наразі віче перестало бути справжнім вічем, бо його очолила влада, це просто історичний фарс. Усім добре відомо: якщо хочеш щось розвалити, його слід очолити, – заявив напередодні віча на прес-конференції «Від Буковинського Віча до Народної Ради» професор Тарас КИЯК, народний депутат другого скликання, один із членів-засновників Демократичної партії України, який стояв біля витоків Народного Руху. – Чи я піду на Віче? Звичайно, я піду: я хочу бачити, що то буде, я хочу вчитися, я хочу бути всередині того, що тут на Буковині відбувається. Якщо дадуть слово, виступлю, але проситися не буду.

 Матвій Куцак, депутат Чернівецької обласної ради, Партія Регіонів:

– Віче організувала не тільки влада, а й 103 громадські організації, які звернулися з ініціативою до громади. Бачите, ми сьогодні не афішуємо Партію Регіонів, ми робимо добру справу без будь-якої партійної символіки. Нам навіть Бог сприяє: бачите, який чудесний світлий день, були навіть жарти, що я домовився з Богом про погоду. І хотів би, щоби такі світлі дні на Буковині були завжди і сприяли нашому процвітанню.

– Я теж піду подивитися на Буковинське Віче, як і Тарас Романович, цікаво, що це буде таке? – додав Леонід САНДУЛЯК, співавтор Акту проголошення незалежності України 1991 р., один із засновників Народного Руху. – Та лише хочу сказати, що все, що робиться примусово, не має майбутнього. Лише те дієве, що йде знизу, від людей, від народу.

А професор Олег ПАНЧУК, один із фундаторів національного руху на Буковині 90-х років, відомий громадський діяч Буковини взагалі категорично заявив, що на Буковинське віче – не піде: «бо я свого часу повідомив пану Папієву, що не беру участі у жодних заходах, які організовує влада – це він знає. Тому не запрошує ні сюди й не на інші заходи».

І дарма. Бо, за словами голови обласної ради Михайло Гайничеру (на 19-ій позачерговій сесії), і Тарас Кияк, і Леонід Сандуляк, – попри весь попередній скепсис, – були в захваті(!) від побаченого і раділи(!) з того, що стали учасниками нинішнього буковинського віча.

Подихи Європи так скаламутили голови мітингувальникам, що голова ОДА Михайло Папієв навіть запропонував у зверненні до керівників Європейського Союзу та держав-членів ЄС проголосити, що Буковинське Віче 2013 року ініціює відзначати 3 листопада як День Європейської Буковини. Щоби принаймні один день на рік буковинці відчували себе європейцями? Якщо прагнень Президента Віктора Януковича виявиться недостатньо і в листопаді на Вільнюському саміті Угоду про асоціацію України з Євросоюзом не буде підписано, чи не виходитимуть ті ж мітингувальники на те ж віче з іншим – теж українським – «вибором»? І чи не запропонує губернатор відзначати 2014 – роком «Таможенної Буковини»?

Ігор КОНСТАНТИНЮК, Лідія КИРИЛЮК,  «Версії»

 

Михайло Шморгун, політолог: «Торжество політичних маніпуляцій на фоні колективного маразму або совковість із прапорами Євросоюзу» 

На так зване «Буковинське віче» не пішов принципово. Я поважаю себе й свідомо вибираю куди йти, а куди не йти. Такого божевілля й ганьби, думаю, буковинська громада давно вже не переживала: З листопада стало днем торжества політичних маніпуляцій на фоні колективного маразму. 

По-перше, тільки в епоху постмодерну і тотального невігластва можна поєднати «вужа з їжаком», а в даному конкретному випадку – явища Буковинського віча та прагнення підписати договір про асоціацію з Європейським Союзом. Буковинське Віче 1918 року було відчайдушним протестом проти спроб Румунської національної ради, створеної 27 жовтня 1918 року у Чернівцях, оголосити всю Буковину «румунською землею». Розуміючи, що протистояти румунській військовій потузі Північна Буковина не здатна, тодішні місцеві політики зробили  свій історичний вибір на користь приєднання до «Великої України».

До чого тут євроінтеграція? Ні до чого! Але є політична доцільність – у влади, є відсутність знань про ті історичні часи – у переважної більшості буковинців. Влада вирішила зманіпулювати, привернувши увагу не до фактв, а до міфів, які можна скласти у вигідному для себе  контексті. Тим більше, в період євроінтеграційної істерії. Так і сталося. Люди, що приїхали (або яких привезли), підняли руки «ЗА» звернення, які фактично нічого не значать і є порожніми деклараціями. Доля євроінтеграції перебуває в руках однієї людини. І до думки 10 тисяч буковинців вона дослухається в останню чергу.

По-друге, варто поаплодувати політтехнологам влади. Вони здійснили низку якісних маніпуляцій і надурили значну кількість людей. Перша підміна понять – поєднання цих двох історичних явищ, друга – імітація підтримки громадського сектору політики Януковича (вони зіграли на тому, що євроінтеграцію як зовнішньополітичний вибір підтримують понад 75% буковинців, хоча при цьому цнотливо забули згадати риторику президента часів його виборчої кампанії). Третя підміна понять – у так званому «зверненні віча до Президента», яке фактично означає символічну передачу буковинською громадою право Президенту вирішувати долю інтеграції. Словом – політтехнологи влади – молодці, справжні професіонали. Піпл схавав…

І, по-третє, останнє. Імітація віча не зробила нас європейцями. Чим ближче ми до Європи, тим більше на загал проглядає наш совковий характер. І мені не шкода тих бюджетників, яких використали маніпулятори, бо вони не європейці за своїм духом. Вони совки з прапорами Євросоюзу.

Запис Чи ходили вас на Віче? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Що ж сталося за ці дні? А Президент Янукович дохідливо пояснив членам парламентської фракції ПР: лише шлях до Європи дозволить українському великому капіталу зберегти свою власність і владу. У Кремлі ж кажуть, що Захід пригрозив конфіскувати капітали українських можновладців у європейських банках – за «відмивання брудних грошей». Проте відомо, що й московські правителі вміють швидко захоплювати чуже майно. Як це зробили з бізнесом опальних олігархів у Росії й нині намагаються робити з високоприбутковими підприємствами Білорусі.

Щоправда, Лукашенко чинить опір, але на нього Росія тисне по-справжньому. «Останній диктатор Європи» має дуже обмежений простір для маневру, бо його Захід не запрошує до участі в інтеграційних процесах. Українська правляча верхівка перебуває у значно вигіднішому становищі, чим і користується. А кремлівська політика нахабного шантажу й економічного тиску лише відштовхнула від Росії багатьох українців, які донедавна мали певні симпатії до великої сусідньої держави або ж сприймали її нейтрально.

Найкраще ставляться до сучасної РФ в Україні люди старшого віку: для багатьох вона асоціюється з покійним СРСР й породжує ностальгійні спогади. Але нинішня Росія докорінно відрізняється від Радянського Союзу. Це станова неофеодальна держава, в якій не залишилося навіть натяку на соціальну справедливість, а вся влада належить вихідцям зі спецслужб, що створили корупційну піраміду в масштабах усієї державі. Народ тримають у покорі за допомоги поліцейської сили і нав’язливої проповіді середньовічного мракобісся. Така жандармсько-попівська держава є прямим запереченням ідеалів, які виголошувалися колись більшовиками.

Росія катастрофічно відстає від розвинутих країн світу у технологічному відношенні, вона існує в основному за рахунок експорту сировини. Втім, потреба у російському газі швидко скорочується і невдовзі це позначиться на російському бюджеті. А реакцію народу на падіння життєвого рівня передбачити не важко. Спроби Кремля скористатися ресурсами інших пострадянських держав дають збої: популярність Митного Союзу виявилася невисокою. Щоправда, про своє бажання долучитися до нього заявили Таджикистан і Киргизстан, а днями – й Вірменія. До речі, на саміті у Вільнюсі мало  відбутися підписання угод про асоціацію ЄС з Україною, Молдовою і Вірменією. Після заяви Єревану про майбутній вступ до Митного Союзу питання про його асоціацію з ЄС було зняте автоматично. Україна же вчасно зрозуміла: треба робити вибір. Бути членом двох конкуруючих інтеграційних об’єднань неможливо. Тож задля євроінтеграції у Верховній Раді правляча коаліція й опозиціонери уклали своєрідне перемир’я. Адже визначається доля України на тривалий історичний період.

Ігор БУРКУТ

Запис ПЕРЕМИР’Я ЗАРАДИ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ? спершу з'явиться на Медіа-Версії.