6 вересня 2025-го на сцені  артцентру Bunker у Чернівцях чернівчани мали можливість поринути в атмосферу музики та візуальної естетики разом з Євгеном Кіннотою.  Вечір розпочався камерним виступом: авторські композиції з альбому «Два стани» поєднувалися з імпровізаційними фрагментами.

Концерт складався з трьох частин: музичного перформансу з авторськими піснями та імпровізацією, розмови – artist talk про творчий шлях та створення проєктів, а також інтерактивного воркшопу, де слухачі могли відчути себе учасниками творчого процесу. Усе це створило простір для діалогу та натхнення.

Виконання з EP «Два стани» (2024) обернуло сцену в простір змін тону, настрою, переживань. Кожна пісня — інша станція у внутрішній подорожі… Здавалося, що музикант не лише виконує, а веде: іноді поглядом, іноді жестом — і ти разом із ним входиш у світ його композицій…

У доробку — EP «Два стани» (2024). Також варто подивитись його відео «Пісні для російських аристократів» та «Тої ночі / Втіха», де видно справжній артистизм і візуальну майстерність, і сценографія, і ритм монтажу, і образність кадру— все працює на цілісний, глибоко емоційний досвід.

Кожна пісня Євгена Кінноти — інша станція у внутрішній подорожі. Вони ніби відкривають двері до світу емоцій, де тиша і музика стають одним цілим. Кожна композиція звучить так, наче створена саме для цієї миті.

У презентації Євген поділився кількома своїми мистецькими проєктами, кожен з яких має власну історію та глибину. Він розповів про «Тріумфальну арку» у Києві, яка насправді дала тріщину… І про серію робіт, присвячених «Бурштиновій лихоманці»  -з атрибутами дорослого «бурштинщика» та проблемами бурштинового регіону. Окремий блок  «Надпровідність» (2021) торкався теми води та екології: річки в промислових зонах, міські води, що пробивають собі шлях і виживають попри все. Прозвучала історія про проєкт «Ледве помітні плями чорнила на сатиновій сукні» (2022) — ніжну метафору крихкості й слідів часу. Євген показав візуалізації з підйомними кранами — їхній звук, який він почув у місті Гельсінкі, нагадує сирени тривоги, а карта повітряних тривог стала мистецьким відгуком на війну. Також почули  паралелі з Кримом — тим, яким він був колись, і тим, що маємо нині, і тим, що не маємо, але порівнюємо… Окремо розповів історію створення кліпу «Пісні для російських аристократів» (2024), знятого в Ніцці, на цвинтарі Кокад, де музика доповнилася візуальною поетикою. На цьому цвинтарі є і могила Євгена Слабченка (Деслава) – представника першої когорти українських дипломатів, автора «Дипломатичної історії України», фундатора першого українського Дипломатичного архіву в Ніцці, відомого французького кіномитця.

Серед гостей і організаторів вечора, його дійовою особою поза сценою була й Аліна Хорольська, моушн-дизайнерка та режисерка анімації,  «мультидисциплінарна художниця з Рівненщини, живу в Києві та плаваю в Київському морі», як вона сама себе описує.

Цей вечір вийшов за рамки звичайної презентації чи концерту — він став зустріччю людей, яких об’єднує увага до мистецтва та бажання розуміти світ глибше. У просторі панувала тиха зосередженість: глядачі не лише слухали музику, дивилися презентацію, роздивлялися роботи, а й ставали співучасниками творчого процесу. Це була розмова без поспіху — між артистом і слухачами, між візуальним і музичним, між особистими історіями та спільним досвідом. Атмосфера вечора нагадала, що культура живе саме в таких моментах — щирих і камерних.

Ми щиро вдячні ЗСУ за те, що можемо зустрічатися на подібних заходах і слухати музику. Саме такі вечори доводять: культура та мистецтво залишаються нашою духовною опорою й точкою світла. Дякуємо за вечір.

Більше світлин із заходу за покликанням – Кожна пісня Євгена Кінноти — інша станція у внутрішній подорожі…

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Кожна пісня — нова історія: вечір з Євгеном Кіннотою… спершу з'явиться на Медіа-Версії.