Архивы Євген Гакман - Медіа-Версії

Хроніка затемнення в Чернівцях: похвилинний аналіз світла…

sporynina — Wed, 12 Aug 2026 20:41:11 +0000

Парк Федьковича став головним астрономічним майданчиком спостереження за сонячним затемненням.

Дивно, що в Чернівцях досі ніхто не прагне відновити історичні куполи спостережень: ні на даху корпусу Інституту біології, хімії та біоресурсів ЧНУ (колишнього хімфаку) на вулиці Лесі Українки, ні на даху нинішнього ліцею №16 (колишньої школи №2) на розі вулиць Головної та Вірменської, куди астрономічні прилади перенесли ще у далекому 1892 році. Якби ці локації або міський планетарій працювали, чернівчани спостерігали б за космосом науково, а не шукали б навмання відкритий обрій по парках. Інтерес буковинців до Всесвіту — колосальний, і місто заслуговує на свої відкриті майданчики для зйомки та науки.

Спочатку думала, що ідеальний «оптичний коридор» для зйомки сонячного затемнення 12 серпня 2026 року буде з Турецького мосту. Проте реальність внесла свої корективи. Коли о 20:01 прийшла на міст, то стало зрозуміло: низинний рельєф площі Пресвятої Марії та пагорби верхнього міста повністю перекривають сонце, яке вже стрімко схилялося до обрію наприкінці дня.

Далі був спринт прямо до парку імені Юрія Федьковича, який розташований на значно вищій географічній точці поруч із Резиденцією. Встигла заскочити в ультракоротке часове вікно астрономічного дива. Вдалося зафіксувати не просто захід сонця, а унікальну хронологію фізичної мінливості світла.

Похвилинна хронологія спостереження

20:25 — 20:27 | Оптичне маскування. Камера фіксує перші кадри відразу після забігу. Сонце ще відносно високе й яскраве. Хоча Місяць уже почав свій рух, інтенсивність світла значна. Густа крона дерев парку Федьковича спрацювала як природна діафрагма, роздроблюючи промені на концентровані золоті спалахи.

20:31 — 20:32 | Космічне згасання (Пік фази). Настає кульмінаційний момент. Яскравість Сонця різко і помітно падає — це не класичні вечірні сутінки, а наслідок фізичного перекриття сонячного диска Місяцем, який «відкусив» близько 15% світила. Світло втрачає золоту агресію, стає глухішим, трансформуючись у глибокі теракотові та бордові відтінки крізь силуети гілок.

20:33 — 20:34 | Атмосферний вогняний спалах. Світило опускається гранично низько над західним горизонтом, і вмикається закон Релеївського розсіювання Сонячні промені долають максимальну товщу земної атмосфери. Короткі сині хвилі спектра повністю розсіюються, і до об’єктива пробиваються лише довгі хвилі — палаючий, криваво-червоний серп Сонця спалахує між стовбурами дерев.

20:38 — 20:39 | Прощання у тіні. Фінальні акорди космічної вистави. Сонце остаточно ховається за лінію географічного горизонту та пагорби Садгори. На знімках залишається лише затухаючий силуетний малюнок крон на тлі блідого неба.

21:01 | Епілог. Сутінки над Резиденцією

Космічне шоу завершилося, а Чернівці остаточно поринули у фазу навігаційних сутінків. На згадку про цей вечір залишається фантастичний графічний силует Резиденції митрополитів, що завмерла на тлі ніжно-рожевого згасаючого неба.

На виході з університетського парку о 21:01:05 об’єктив фіксує останній кадр цієї дивовижної ночі — підсвічений знизу пам’ятник Сидору Воробкевичу…

«Світ, мов церков божа. Мирно, тихо всюди…», – Сидір Воробкевич

Багато хто уявляє сонячне затемнення виключно як чіткий контур Місяця на білому диску Сонця. Проте на заході світила, коли наша зірка перебуває гранично низько над обрієм, пряме спостереження чистого диска часто стає неможливим через колосальну товщу повітря й особливості міського ландшафту. Те, що зафіксувала камера в парку імені Федьковича — раптове коливання яскравості світла, зміну його інтенсивності та глибоке теракотове забарвлення — і є реальним, чистим проявом часткового затемнення в умовах земної атмосфери. Місяць фізично зменшив кількість сонячних фотонів, що долітали до Землі, а густе листя дерев спрацювало як природний фотометр. Це фіксація космічного процесу через динаміку світлового потоку.

ШІ-візуалізація динаміки затемнення у парку ім. Ю. Федьковича (створено в Gemini Canvas на основі 7 авторських знімків).

©Тетяна Спориніна,
фото автора

p.s.

Колишня Вища православна реальна школа (заснована в 1862 році, споруджена в 1869-1870 роках, архітектори Антон Фіала та Йозеф Ґреґор), пізніше православний головний ліцей “Митрополит Сільвестр”, школа № 2, нині ліцей № 16. Видніється купол обсерваторії.
Фото 1920-1930 років. Фото і текст з архіву Edward Turkiewicz

Краєзнавець Леся Щербанюк у своєму дослідженні «Школа з благословення митрополита Євгена Гакмана», зазначає, що в 1956 році середній школі № 2 було присвоєно ім’я Юрія Федьковича. Існує припущення, що саме десь впродовж 1879–1888 років, коли він відійшов від громадської-культурної діяльності і захопився астрологією, то відвідував обсерваторію в приміщенні вищої реальної школи.

У 1892 на цей дах перенесли оновлену метеорологічну та астрономічну станцію, перетворивши купольну вежу на розі тогочасних вулиць Гауптштрассе та Арманієргассе (сучасних Головної та Вірменської) на справжній науковий магніт. Керувати нею доручили директору закладу, доктору Францу Байєру.

Університетський корпус на вулиці Л.Українки (споруджений 1935 року, архітектор Jakob Jelinek). Фото з архіву Edward Turkiewicz

Запис Хроніка затемнення в Чернівцях: похвилинний аналіз світла… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Сидір Воробкевич: музика як молитва

sporynina — Thu, 05 Mar 2026 13:43:20 +0000

Просвітницько-мистецька зустріч у Чернівецькому художньому музеї відкрила багатогранний світ одного з найяскравіших діячів Буковини — письменника, композитора, педагога і православного священника.

Цього вечора звучала музика, яка більше нагадувала молитву. Тут говорили про постать Сидора Воробкевича — людину, що в ХІХ столітті поєднала духовне служіння, науку і мистецтво.

4 березня 2026 року в Чернівецькому обласному художньому музеї відбулася просвітницько-мистецька зустріч «Музика як молитва» в межах виставки «Універсум Воробкевича». Це був не просто музейний захід — це була спроба побачити Сидора Воробкевича як цілісну постать: священника, науковця, композитора, педагога і творця культурного простору Буковини. Цьогоріч минає 190 років від дня народження митця, який у ХІХ столітті значною мірою формував духовне й національне життя краю.

Лариса Карущак, завідувачка відділу науково-освітньої роботи музею, куратор проєкту і Ярина Вишпінська, доцентка кафедри музики, кандидатка педагогічних наук Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, викладачка регентського відділення Чернівецька духовна семінарія імені митрополита Євгенія Гакмана

Вільно володів українською, німецькою, румунською, латинською, знав церковнослов’янську — був справжнім інтелектуалом європейського типу. Повернувшись на Буковину, став професором теології, викладав, укладав підручники, досліджував фольклор, організовував хори, писав поезію й музику.

Під час зустрічі неодноразово звучало ім’я митрополита Євгена Гакмана, духовного провідника Буковини, з яким пов’язане утвердження православної традиції в краї. Саме в цій традиції формувався і служив Воробкевич. Для нього музика була не розвагою, а молитвою, способом очищення й єднання громади. Преосвященний владика Феогност підкреслив важливість духовно-просвітницької місії митця та його прикладу для сучасних поколінь.

Прозвучала грунтовна доповідь Ярини Вишпінської про музично-педагогічну діяльність митця. Студенти виконали його духовні твори.

У виконанні хору викладачів і студентів семінарії прозвучав церковно-літургійний піснеспів «Святий Боже».

…Святий Боже,

Святий Кріпкий,

Святий Безсмертний,

Помилуй нас.

Слава Отцю і Сину,

І Святому Духові

І нині, і повсяк час,

І навіки вічні,

Амінь!

Проректор семінарії протоієрей Ігор Луцан висловивши щиру вдячність Ярини Вишпінській за високий рівень організації заходу та плідну співпрацю.

Народний артист України Іван Дерда виконав «Заграй ми, цигане старий» та «Рідна мово». І ці твори раптом перестали бути сторінками з підручника, вони стали живим голосом ХІХ століття.

Колекціонер Юрій Мисько розповів про експонати з приватної збірки та виконав пісню на вірш Воробкевича «Над Прутом».

Вірш «Мово рідна, слово рідне…», написаний під псевдонімом Данило Млака, став програмним текстом української культури. Уже за життя автора він набув пісенного звучання й широкої популярності.

Тетяна Місько, завідувачка відділу краєзнавства Чернівецької обласної універсальної наукової бібліотеки ім. М. Івасюка, представила раритетні видання – проповіді, повчання, підручники з музики.

Леся Щербанюк, науковиця-краєзнавиця, звернула увагу на пам’ятник Сидору Воробкевичу біля ЧНУ ім. Юрія Федьковича. Туристи, дивлячись на монумент, часто прагнуть потерти йому ніс “на щастя”. Але, можливо, варто торкатися книги, яку він тримає в руках… Книга – як символ просвітительства. Книга – як духовна зброя.

Показували старі видання творів Сидора Воробкевича, звучав спів — і здавалося, що через музику та слово він знову повертається до нас. Згадували і про історію з пам’ятником. Час ніби все розставив на свої місця, але легкий осад у серці все ж залишився.

Воробкевич умів поєднати віру і європейську освіченість, народну пісню і богословську глибину, любов до Шевченкового слова і вірність православній традиції. Воробкевич глибоко шанував Тараса Шевченка, відчував силу його слова й національного духу. Недарма його пісня «Рідна мово» й сьогодні звучить актуально. У час, коли українська ідентичність на Буковині потребувала захисту, він підтримував її словом, нотою, книгою.

Музика як молитва – це не метафора. Це формула життя Сидора Воробкевича.

І, можливо, саме сьогодні, коли знову доводиться боронити свою культуру й ідентичність, досвід Сидора Воробкевича звучить особливо переконливо — тихо, але незламно.

Особлива моя вдячність Ларисі Карущак, куратору виставки. І щиро дякую всім організаторам, науковцям, виконавцям, духовенству та працівникам музею за подію, яка доводить: Воробкевич у Чернівцях – не формальність, а жива присутність.

Запис Сидір Воробкевич: музика як молитва спершу з'явиться на Медіа-Версії.