Про це Голова партії «Батьківщина» Юлія Тимошенко заявила в інтервʼю впливовому панʼєвропейському сайту новин  EURACTIV.

«Коли ви ведете переговори про вступ, є важелі, щоб виправити помилки, зроблені в минулому, і переконатися, що реформи, які триватимуть під час переговорів, є реальними», – сказала Юлія Тимошенко.

За її словами, наступний етап розширення ЄС, який в ідеалі має бути оголошений до кінця року, може стати «початком нової історичної епохи, яка разом з Україною стосуватиметься Західних Балкан та Молдови».

Водночас вона визнала, що Україні потрібні більш «відчутні реформи» для реалізації мети вступу до ЄС, підкресливши необхідність глибоких інституційних реформ.

«Ми маємо переконатися, що виконавча влада є реальною і притягує до відповідальності членів уряду, які порушують закон», – додала лідерка «Батьківщини».

Також політик вважає, що західний світ почав поводитися з Путіним «адекватно» з початку війни, але дала зрозуміти, що це мало статися раніше.

«На Мюнхенській конференції 2007 року він сказав, що не сприймає нинішній світовий порядок. Він не вважає кордони священними, він проти розширення НАТО. У 2008 році він вторгся в Грузію, анексувавши 20% її території. У 2009 році він почав свою «газову війну» проти України та країн Європи. Він не дбає про верховенство права. У 2014 році він анексував Крим і окупував частину Донбасу. І це пробачили. Чому ж ми зараз дивуємося?» – риторично поцікавилася Юлія Тимошенко.

На її переконання, Путін має бути «покараний» за свої злочини й відповідати за спробу «дестабілізувати світовий порядок».

Юлія Тимошенко також наголосила, що, на її думку, результат війни залежатиме від «якості, кількості та часу» надання  зброї та інших форм підтримки  Україні.

Принцип «земля за мир» — це ілюзія, яку хочуть насадити проросійські сили, — попередила вона, пояснивши, що така поступка лише підготує ґрунт для наступної агресії.

«Єдине рішення – це наша перемога», – сказала Тимошенко.

Під час інтерв‘ю йшлося і про ідею проведення виборів в Україні під час війни. Лідерка «Батьківщини» виступає категорично проти такої ініціативи:  «Це не тільки неприйнятно, але й аморально та антиукраїнськи».

За її словами, занадто багато обмежень для проведення демократичних виборів, поки в країні триває війна.

«Під час виборів політичні партії борються одна з одною. Нам потрібна єдність усієї нації під час війни», – стверджує вона, підтримуючи ідею, що вибори можуть відбутися лише приблизно через шість місяців після закінчення війни, щоб дати можливість людям повернутися в Україну та відновити базові демократичні баланси.

«Ми не будемо робити так, як Росія, яка проводить вибори у воєнний час», – підсумувала вона, маючи на увазі незаконні загальні вибори, які Росія провела 10 вересня.

Запис Переговори про вступ до ЄС будуть стимулом для реформ в Україні спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Зараз у Буковинському медіа-центрі «Belle Vue», що на вул. Ольги Кобилянської, 2 у Чернівцях, з нагоди відзначення Дня Європи в Україні проходить Міжнародна науково-практична конференція «Європейська інтеграція України: перспектива входження до ЄС».

Зокрема, йдеться про європейські виміри російсько-української війни, український євроінтеграційний шлях та нові перспективи міжрегіонального співробітництва з європейськими партнерами.

Учасники конференції – державні службовці, посадові особи місцевого самоврядування Чернівецької області, представники центрів підвищення кваліфікації України, науковці, викладачі, аналітики з України, Грузії, Республіки Молдова, Республіки Польща, Румунії.

Організували конференцію Чернівецький центр підвищення кваліфікації працівників органів влади, Департамент комунікацій Чернівецької ОВА, НДІ Європейської інтеграції та регіональних досліджень ЧНУ.

Захід доступний в онлайн-режимі за посиланням – https://zoom.us/j/92789579831

Джерело: Пресслужба Чернівецької обласної військової адміністрації

Запис Перспективу входження до ЄС обговорюють сьогодні у Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.

На цьому наголосив голова облдержадміністрації, вітаючи у Чернівцях заключну конференцію Спільної операційної програми «Румунія – Україна – Республіка Молдова». 

Він висловив також сподівання, що реалізація 28 транскордонних проектів у різноманітних сферах життєдіяльності наших територіальних громад на загальну суму понад 13 мільйонів євро є лише черговим кроком до подальшої спільної та успішної  співпраці. Адже, завдяки зробленому, вдалося капітально відремонтувати дві лікарні, придбати реанімобіль тощо. Вже працюють сучасні автоматичні системи моніторингу із запобігання та захисту від паводків у басейнах річок Сірет і Прут, покращена система очистки стічних вод у Чернівцях, в областному центрі створено туристично-інформаційний центр.

– Серед цих справ особливу увагу привертає великий інфраструктурний проект з розбудови пунктів пропуску «Красноїльськ» і «Дяківці», покликаний поліпшити прикордонну інфраструктуру між Румунією та Україною. Його реалізувала Державна фіскальна служба України, – поділився із присутніми посадовець. – Та нині замовник і  виконавець цих робіт перебувають у судовому процесі, що, безперечно, й зупинило його подальше виконання. Хоча на 75% цей проект уже готовий.

Попри все, за словами Олександра Фищука, його радує, що у період програмування 2014-2020 років був запропонований новий проект, який продовжить раніше здійснені кроки. Зокрема, передбачається будівництво дороги до пунктів пропуску на Красноїльській ділянці, а також розробка спільної румунсько-української транспортної стратегії.

Чого вартує тільки в людському вимірі проект з поліпшення комунікації між сліпими людьми у прикордонних регіонах! Приємно було бачити на  поважному заході голову Чернівецького УТОС Івана Фестригу, який разом із колегами розповів про те, як 151 людина із вадами зору з трьох країн оволодівали навичками роботи на комп’ютерах і читання за допомоги шрифту Брайля.

– Отже, транскордонне співробітництво, – наголосив голова ОДА, – це не просто реалізація корисної для цієї території ідеї, а ще й об’єднання людей навколо цієї ідеї. А для сусідів така командна робота – це дуже важливий чинник, – підкреслив керівник виконавчої влади краю. – Транскордонне ж бо співробітництво і полягає саме у вирішенні спільних проблем через спільний пошук таких рішень.

– Чернівецька область – одна із 4-х, які мають кордон із ЄС. І хочу насамкінець зауважити, що на кордоні співпраця не закінчується, навпаки, лише починається. Це своєрідна м’яка форма інтеграції до ЄС. Ми разом з румунами та молдованами просуваємо туристичний потенціалу регіону Буковина, разом поліпшуємо екологічну ситуацію, знайомимо своїх людей із культурою одне одного, – сказав на завершення Олександр Фищук. 

Запис «Транскордонна співпраця – реальна користь для нас і наших сусідів», – Олександр Фищук спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Минулорічна заява президента РФ Володимира Путіна на зустрічі з французьким лідером Емануелем Макроном про те, що донька київського князя Ярослава Мудрого, королева Франції Анна нібито є росіянкою, спричинила гучний резонанс і навіть обурення серед французьких громадян, що, як наслідок, зіграло на користь Україні. Про це розповів для «Сегодня» Надзвичайний та Повноважний Посол України у Франції Олег Шамшур.

«У моїх бесідах з французами під час обговорення візиту Путіна вона фігурувала весь час, про неї часто згадували навіть люди, далекі від політики. Сама постать Анни у Франції доволі відома. Не завжди правильна українська атрибуція, однак динаміка, на мій погляд, доволі непогана. Скажімо, нещодавно вийшла книга про Анну, що називається «Анна Київська. Принцеса, яка прийшла з України», – тобто «українська принцеса», – розповів дипломат.

Шамшур розповів також про створений 2013 року Культурний центр ім. Анни Київської у французькому місті Санліс і про те, як заява Путіна вплинула на його розвиток: «Як не парадоксально, рейкова заява російського лідера мало позитивний ефект: ще більше людей захотіли приєднатися до розвитку центру. Спільними зусиллями активістів української громади у Франції, української держави та українських доброчинників були нівельовані зусилля росіян зробити з Санлісу один з ключових центрів розповсюдження ідей «руського міра» у Франції», – розповів він.

Нагадаємо, донька Ярослава Мудрого, якого, зокрема, називали «тестем усієї Європи» 1051 року стала дружиною французького короля Генріха І і королевою Франції. Брала активну участь в управлінні державою, зокрема у поширенні в королівстві культури та освіти, що було помічене тодішнім папою римським Ніколаєм ІІ. Її старший син Філіпп успадкував батьківський трон. Після смерті Генріха І, 1060-го, Анна переселилася до замку Санліс, у 40 км від Парижа. Тут вона заснувала жіночий монастир і церкву.

«Це дуже важливо ще й тому, що в нас із французами не так багато спільних точок дотику. Не можна сказати, що їх немає зовсім: і діячі культури, зокрема, відомий танцівник і хореограф Серж Лифар, і Григор Орлик (відомий дипломат і військовий діяч, син Пилипа Орлика, агент дипломатичної служби французького короля Людовика XV – ред.).

Утім, навіть серед них Анна Київська стоїть окремо, вона відіграла помітну роль в історії Франції, про неї знають значно більше людей», – підкреслив Шамшур.

Запис Українська королева у Франції, або Як Путін допоміг Україні в ЄС спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Євросоюз вводить нову систему контролю на своїх кордонах: за безвізовий в’їзд в ЄС доведеться заплатити 7 євро, а також заповнити спеціальну анкету. 

7 євро – це приблизно 220 гривень, і саме стільки коштує анкета, яку необхідно буде заповнити перед поїздкою до країн Шенгенської зони. В анкеті, крім паспортних даних, потрібно вказати мету поїздки, а також – те, чи бувала людина, яка в’їжджає в зону Шенгену, в країнах, де вирують епідемії або недавно траплялися терористичні атаки.

Але, навіть якщо на якесь із цих запитань відповідь буде позитивною, – у в’їзді не відмовлять, запевняють в Єврокомісії. А ось якщо після попередніх подорожей залишився хоча б один неоплачений штраф за парковку або перевищення швидкості, мандрівника можуть не пустити в ЄС, поки борг не буде погашений.

“Євросоюз ретельно перевіряє тих, хто звертається за візою. Але контролю за тими, хто в’їжджає за безвізовим режимом, немає. А це громадяни 60 країн. Тому ми і впроваджуємо систему авторизації. Перевірка буде дуже простою і займе всього кілька хвилин. Якщо людина отримала відмову, наприклад, за станом здоров’я, то, як тільки вона одужає, може повторно звертатися за дозволом на в’їзд “, – пояснив прес-секретар Європейської Комісії з питань міграції та внутрішньої політики Тове Ернст.

У Єврокомісії запевняють, що перевірка даних на кордоні займе лише кілька хвилин. Якщо знайдуть неточності в написанні прізвища в анкеті і паспорті, або якщо в документах не співпаде дата народження, прикордонники можуть вимагати від туриста додаткову інформацію.

З запуском нової системи відмов у в’їзді українським туристам не побільшає, впевнений посол України при ЄС Микола Точицький – навпаки, система повинна вберегти мандрівників від зайвих витрат.

“Коли ти вже купив квиток, прилетів у будь-яку столицю членів держав Шенгену, а у тебе те чи інше не збігається з інформацією, яка була надана в документі, ви – небажане особа. У нас кирилиця, тут латиниця, і бувають похибки. Тому це навіть більше для зручності тих, хто подорожує. Тому на три роки, якщо йдеться, ти будеш в спокої, що у тебе все гаразд і ти можеш спокійно подорожувати “, – розповів Микола Точицький.

Заповнювати анкету потрібно буде раз на три роки, тому сума збору за анкету виходить незначною. Та й сама система, якщо і запрацює, то не раніше, ніж у 2021 році.

Нагадаємо, Україна почала переговори з 61 країною “білого шенгену” з метою встановити з ними безвізовий режим. Відзначимо, на сьогодні громадяни України можуть відвідувати без віз 85 країн світу.

За матеріалами segodnya.ua

Запис Плата за в’їзд та спецанкета: Євросоюз вводить нову систему контролю на своїх кордонах спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Європейський Союз закриває проект модернізації прикордонних контрольно-пропускних пунктів з Україною та ставить під сумнів здатність Києва здійснювати реформи в обмін на мільярди доларів європейської допомоги, передає УНН з посиланням на видання Reuters.

Проект щодо модернізації шістьох українських контрольно-пропускних пунктів на східному кордоні ЄС був започаткований у 2014 році, коли Європа підтримала прозахідних лідерів Києва під час анексії Криму.

Схема була спрямована на сприяння інтеграції української економіки з сусідніми державами-членами ЄС шляхом побудови чи модернізації КПП на перехрестях з Польщею, Угорщиною, Словаччиною та Румунією. За інформацією ЄС, проекти були спрямовані на скорочення часу перетину кордону та вдосконалення митних процедур.

Проте всі плани пішли на дно після низки затримок, помилок та перевищення витрат за участю місцевих чиновників та підрядників, відповідно до внутрішньої кореспонденції уряду України та листування між Європейською комісією та київською владою, яку виданню передало джерело у державному органі.

“Після нашої оцінки ми зробили висновок, що проекти не можуть бути завершені вчасно. 6 проектів зараз готуються до закриття, а невикористані гроші відшкодовуються”, – заявив представник ЄС в коментарі Reuters.

“Існує деяка втома від України. Люди розгнівані через відсутність реформ, особливо з подолання корупції. Все заглохло”, — зазначив виданню один з високопоставлених європейських дипломатів, який займається питанням відносин з Україною.

Проте, за його словами, ЄС буде поки продовжувати підтримувати країну, яка залишається крихкою через чотири роки після анексії Росією Криму та воєнні дії на сході.

Зазначається, що станом на кінець 2017 р. жоден з шести проектів контрольно-пропускних пунктів не був завершений, хоча ЄС надавав фінансування 29,2 млн євро (36 млн дол.).

Нагадаємо, у серпні 2015 року Європейська Комісія виділила четвертий транш обсягом 8,55 млн євро з програми бюджетної підтримки “Підтримка секторальної політики управління державним кордоном в Україні”

Запис Євросоюз “втомився” від корупції і закриває проект модернізації КПП з Україною спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Оригінальний погляд Макса Михайленка на загальновідомі речі – сьогодні у «Версіях».

«Ми років на 5-10 відстаємо від країн, які приєдналися до ЄС, хоча й досі не є його повноправними членами»

Розмову з Максимом почали з обговорення резонансних місцевих новин, які спонукали до широких узагальнень.

«Історія з протестом проти «круглого столу» з захисту прав нацменшин Хавича – для мене це сюрприз, – зізнається політолог. – Насамперед  я думав, що Олег уже відійшов від справ… Назва планованого ним заходу, звісно, досить провокативна. Бо незважаючи на те, що федералізація є нейтральним поняттям, у нас з кінця 2013-го це поняття втратило репутацію, адже під ним розуміється сепаратизм. Справедливо чи ні – це інше питання. Але влаштовувати такі «побиття» і весь цей «гай-гуй» – це псує репутацію Чернівців, а на цей імідж працює занадто багато людей, аби цим зневажати. Причому псує в таких моментах, які непередбачувані – так само, як було з нещодавньою демонстрацією фільму про інші меншини.

Я розумію, що у нас створено простір для організації прямої силової дії, що багато утворилося… безробітних (сміється – авт.), які в цьому беруть участь. Тут можна десь виправдати СБУ – насправді весь її чернівецький актив задіяний у більш актуальній діяльності сьогодні. Тому в цьому сенсі Буковина вважається глибоким тилом, єдине що – в такому тилу якраз легко організовувати якісь мутні суперечливі заходи, інциденти (як було з Польщею). Хоча раніше, в 2014-2015-му людям, які це організовували, вдавалося пропихувати потрібну інформацію на російські канали. Сьогодні – вже зась. Принаймні, в нас уже існує «негативно обмежувальна інформаційна політика».

Так, важко знайти ще когось у Чернівцях, з ким би це могло трапитись. З іншого боку – це маразм. Нащо було вдягати на нього наручники, садити в авто, кудись везти, проводити обшуки…

Зрозуміло, що поліція в нас ще лише розвивається. Ми поки що перебуваємо в ситуації, де досі у державних відомств, політичних партій є рефлекс – усе регулювати. Тобто на кожний епізод, процес, елемент вигадувати новий закон, потім він створює роботу для чиновників – на рівні підзаконних актів… Реформи не пішли грузинським шляхом. Україна нагадує Болгарію і Румунію в середини 2000-х: принаймні на років 5 (це якщо оптимістично)-10 (реалістично) ми відстаємо від країн, які в 90-х розпочали євроінтеграцію і лише десятиліття тому стали повноправними членами ЄС.

Але ж Грузії вдалося втілити реформи?

Є дуже суттєва різниця у нас з Грузією – навіть не в масштабі, а в тому, що в Грузії ситуація була доведена до краю. 2003-го там 90% людей просто зубожіли до межі. Насправді реформи певною мірою там проводив ще Шеварднадзе – але чим це закінчилося? Тим, що всі електроенергетичні підприємства продали маленькій американській компанії, яка почала виставляти населенню такі рахунки, як в США. Зрештою, там уся тіньова економіка була кримінальною. В Україні ж вона не кримінальна – тут лише діє економічне лоббі. І коли в нас борються з «тінню» – попутно зачіпають інтереси широких верств, які десятиліттями живуть з «сірої» контрабанди, умовно «нелегальної» торгівлі і заробітчанства.

Зараз, на щастя, маємо завершений законопроект про податкову реформу – мені особисто він подобається, там багато позитивного. Головне вже прийняти щось, з чим погодиться більшість громадян, і не змінювали це років 10-20. На жаль, якщо 2013-го таксист у Києві заробляв 800 євро, то зараз 500 доларів – це вже всерйоз  висока зарплата в Україні. Рекламний ринок в медіа обвалився втричі… Ледве почали виповзати з руїн.

Насправді в нас була з 98-го і приблизно до 2011 року шикарна система оподаткування («спрощенка»), яку ми частково «позичили» в Китаю. Якщо сьогодні не будуть врегульовані питання фрілансерів, ІТ-аутсорсінгу, за яким ми нам вдається втримуватися 4-ми у світі – не «завдяки», а всупереч державі – то почнеться нова хвиля еміграції. І вона вже інша – і не йдеться про сезонні роботи, наприклад, у Польщі. Та й із сезонними не так все просто. Адже коли заробітчан-поляків поженуть з Британії – а саме в цьому і є весь сенс Брексіту – то все залежатиме від того, куди вони перемістяться. Якщо повернуться додому – витіснять наших заробітчан… Нова хвиля еміграції буде пов’язана з тим, що з України поїдуть ті, хто створює ВВП. Залишаться пенсіонери, працівники правоохоронних органів, і парламентарі, за яких будуть голосувати пенсіонери – типова історія, скажімо, Парагваю (який, до речі, почав нас обганяти, а це образливо).

Боротьба з корупцією – улюблене заняття «країн, що розвиваються»

«Я б сказав, що у нас тепер немає олігархів у колишньому вигляді, – продовжує Макс Михайленко. – Звісно, можна казати, що Порошенко – найбільший олігарх в Україні, або що у нього  з Ахметовим склався політичний союз. Але в нас відсутня приватизація ними державних функцій.

Але є, наприклад, монополізація енергетичної сфери – наприклад, обленерго. І питання націоналізації, наприклад, «Чернівціобленерго», порушувалося депутатами місцевих рад нещодавно, разом з вимогами блокади торгівлі з ОРДЛО. Чи не є це порушенням права приватної власності і негативним сигналом для світу?

Так, фактичний власник «Чернівціобленерго» Бабаков – політично вмотивований одіозний російський бізнесмен. Якщо серйозно розбиратися, то може з’ясуватися врешті решт, що він десь підпадає під санкції. Хоча навряд чи до цього дійшли руки влади. Та вже добре, що дійшли руки до «Тедіс Україна», пов’язаного з російським олігархом Ігорем Кесаєвим, проводять обшуки за підозрою у фінансуванні терористів так званих ЛНР і ДНР. Ними виведено з України 2,5 млрд грн. Найбільший дистриб’ютор тютюнових виробів пов’язаний з військовою корпорацією  «Завод імені Дегтярьова» – одним із постачальників зброї терористичним організаціям ДНР-ЛНР. Знайшли зачіпку, як це можна зробити. Долучився антимонопольний комітет. Вважаю, що Юрій Віталійович (Луценко – ред.) робить дуже добру роботу. Вперше після Потебенька – який, може, й виглядав дурнем якось зовнішньо, але при ньому прокуратура таки працювала.

Весь цей вал арештів – він, попри все, позитивний. Можливо, хоч так – методом «морського бою» накривати великі простори. Тому що воно зрештою показує, з чого складалася українська економіка станом на 2013 рік. Київ, центральні райони, фешенебельні бізнесові центри – це все юрфірми і інвестфонди, які займалися одним – легалізацією власності. Чому у нас провалена велика приватизація? Тому що виявляється, що чи не все вже насправді приватизовано – крім кількох стратегічних підприємств. А ті, що не приватизовані – ті обтяжені фіктивними боргами, якимись сумнівними договорами тощо. Щоб це здолати, треба мати таку витримку, якої я, чесно кажучи, не бачу. Але не сказав би, що боротьба з корупцією має формальний характер. Насправді такої боротьби, як зараз, не було ніколи. Але, на жаль,  це найулюбленіше заняття «країн, що розвиваються» – це такий коректний евфемізм, який прикриває реальну сумну річ, що ці країни насправді не розвиваються. Корупція може бути переможена там, де знищено її причини. У нас же є нестабільність, окозамилювання, вдавання, що можна жити за 2 тис. грн, запроваджувати високі зарплати в держсекторі а потім обвалювати місцеву валюту при все ще шаленій залежності від імпорту…

«Що робить в освіті Гриневич – я вже втратив розуміння…»

«Реформа вищої освіти – конструктивна, корисна і давно потрібна, – каже Михайленко. – Але почала давно в’язнути. По-перше, з’явилася шалена конкуренція за абітурієнтів (закінчився демографічний стрибок в Україні, натомість виникла конкуренція з вузами країн-сусідів). А по-друге, українські ступені не визнають у світі.  НАЗЯВО (Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти – до речі, ще одна ознака маразматичності системи – це довжелезні абревіатури і неестетичні назви) створене, а далі має відбутися певна процедура: його мають взяти до відповідної європейської Асоціації, далі вона дає дозвіл проводити аудит, і лише після аудиту вона кладе на дипломи свою «блямбу»-визнання. Наразі визнаються ступені тих вишів, які працюють за здвоєними пограмами, їх налічується кілька десятків. Процес жорсткого реформування нинішньої системи, на диво, розпочав свого часу м’який і поміркований міністр Сергій Квіт. Що робить нинішня міністр Гриневич – я вже втратив розуміння. Позитивно триває реформа вищої освіти – що з неї виключили десь  600-700 коледжів. На тлі війни це пройшло доволі тихо. Бо коли наведення бодай якогось ладу почалося в 2010-му і почалися судові позови – тодішній міністр Табачник плюнув і сказав вишам: хочете автономії – самі платіть за комунпослуги. Сьогодні дійшли і до автономії, але в Україні маємо гігантське перевиробництво гуманітарних кадрів. З цим, до речі, пов’язана і криза зарплат в медіа-сфері.

Загалом позитивно, що «доповзли» до цього, добре, що від науковців почали вимагати публікацій у іноземних виданнях. Звісно, не все гладко – одразу з’явився «міжнародний ринок», де можна заплатити за публікацію з розрахунку 100 доларів за сторінку, і за тисячу доларів можна отримати статтю в журналі, який не має ніяких рейтингів… Та все ж тут є певний помітний прогрес.

Нарешті щось визначилося з реформою охорони здоров’я – хоча вона дуже конфліктна. Тому що в цій суперечці між Супрун і Тодуровим мають рацію обидві сторони – просто по-різному. Річ у тім, що значно легше приїхати, наприклад, в Малі чи Намібію, де взагалі немає системи охорони здоров’я – і побудувати з нуля, ніж розібратися у нас з ним, що вже є. У нас це не лікарні, а феодально-капіталістичні об’єкти. Наверху стоїть сеньйор, який наляканий і готовий співробітничати, але Супрун не може знайти з ними спільну мову, бо вони з різних світів. Вона працювала в цивілізованій системі. Наша теж колись була цивілізована, але зараз схожа на якесь шаманство. Причому в приватній сфері вона нормально функціонує. І не можна ж відверто сказати: давайте легалізуємо ці побори. Тому й не приходять страхові компанії. Треба поламати мафію, яка на цьому сидить – для початку. Але вдавати, що 45-50 дол. на рік – це і є наше безкоштовне конституційне право на охорону здоров’я – це фікція. На решту суми нелегально збагачуються лікарні, постачальники, профільні виші і т.д.»

«Ми остання велика країна, яка може вклинитися в європейський спільний ринок»

«У нас дуже потужно розвивається агропромисловий сектор. Україна завалила своєю курятиною і борошном світ. Це десь починає компенсувати втрати металургії. Одна агропромислова компанія «Укрлендфармінг» приносить 2% ВВП. Тут найбільші в Європі і другі в світі сучасні інкубатори.

Чому ж політики кажуть, що село вимирає?

Політичні партії – вони роками (раніше це було монополізовано комуністами і соціалістами) неформально захищають інтереси власників. Все давно розділено, тільки форма інша. Можна привести приклад Польщі, в якій земля далеко не така, як у нас, а гірша. Довгі роки партія Анджея Леппера тим самим лякала поляків. Закінчилося тим, що коли запровадили вільний обіг землі – то як вона залишалася в поляків, так і залишається. Більше того, поляки почали купувати землю в Німеччині. І німці з цього приводу не хвилюються.

Звісно, це законодавство треба виписати дуже тонко. Якраз прості фермери, які живуть в борг або виходять в нуль (сільське господарство – дуже ризикований бізнес) не мають що давати як заставу під кредитування. Кредитування дороге, та ще й вони його не отримують. І якраз продаж землі вирішить системну проблему. Насправді в центральній Україні дуже багато процвітаючих господарств – натомість на заході багато занедбаних господарств. І це питання пріоритетів самих людей. Ми остання країна, яка може вклинитися в європейський спільний ринок».

«Дуже сподіваюся, що Гонтареву звільнять. І вважаю, що треба запровадити нову валюту»

«Дуже сподіваюся, що Гонтареву звільнять. Три роки на посаді – достатньо. Так виглядає, що наступним директором буде хтось з «Авалю». Все-таки на цій посаді має бути людина, яка хоч якийсь час працювала би в держбанку – а п. Гонтарева не з цієї сфери. Тому й було допущено багато помилок – я вже не кажу про зловживання. Помилялися навіть у сумах рефінансування. У нас такої ганьби ніколи не було.

У Ющенка на цій посаді був єдиний інцидент (з якого він, очевидно, нічого для себе й не мав) – коли в нас був жалюгідний валютний запас, який він на якийсь час пересунув на Кіпр у швейцарський банк. Але МВФ навіть тоді вирішив, що це порушення і на рік заморозив співпрацю. До Тігіпка професійних питань не було – лише концептуальні. При Стельмахові девальвація не була такою важкою. Вважаю, що з наступного року треба запроваджувати нову валюту (хай це буде нова гривня) – тому що не можна мати такий курс. Нормативи ж залишилися ті самі! І моніторинг карткових рахунків починається з 10 тис. грн. Це навіть психологічно справляє серйозний тиск. Гляньте на оголошення турагентств: відпочинок у Греції – 300 євро. У гривнях 9 тис. Це відлякує. Крім того, непевність, недовіра – ще не так, як до купона, але ж не можна допускати, щоб стала ситуація, коли валялися на асфальті тисячні чи десятитисячні купюри. Румунський лей – його десь 3-4 за долар чи євро, молдовани трохи впали, білоруський рубль – забрали п’ять нулів і тепер вони, як ми в 96-му році, 2 рубля за долар! Коли я питаюся, чому б не забрати нуль – я чую ідіотські відповіді: зате ми не переймаємося дрібними монетами. Та я їх мішок можу носити! Запровадження нової валюти в 1996-му дуже змінило ставлення людей, це піднімає самооцінку. Як каже Пинзеник, «в уряду немає бюджетної культури». І бюджет у нас величезний – не за реальними грошима, а нулями.

 «Дострокових виборів не буде в найближчій перспективі»

«Як оптиміст, я би сказав, що країна рухається до позитиву в розрахунку 55 на 45 відсотків. Ще рік тому це було 51 на 49. Яценюк з Гройсманом можуть собі записати зростання ВВП за рік. Навіть це непогано. В цьому році – хоча я ідеологічно за блокаду! – блокада торгівлі з ОРДЛО нам ще дасть зниження. Вона дуже мутна, там є багато персонажів, які мають сидіти в ізоляторі СБУ, а не мітингувати – але після її запровадження раптом знайшлося вугілля, і виявилося, що нам його стільки й не треба, і ще багато чого… Один факт: сьогодні при обшуці в компанії, яка торгує спиртом і тютюном, прокуратура знайшла в кабінеті директора пляшку горілки, яка зроблена в ЛНР!

Насправді робиться багато. Але це можна буде побачити через рік-два-три. Загалом бачу, що в країні в принципі відновлено керованість – бо в першій половині 2014-го її практично не було. Зараз мафіозна система розвалилася, хоча й шматками намагається функціонувати. Та принаймні в активних громадян поки що немає армії головорізів.

Дострокових виборів, думаю, не буде в найближчій перспективі. Хоча в принципі, чинний Президент готовий до будь-яких виборів. Та я не бачу жодного політико-правового шляху для них. Я написав статтю на Fraza.ua про це, розписав усі умови, які мали би бути для цього – і яких таки немає. Соціологічні дослідження показують, що якби оголосили вибори, то всі – і старі, і нові політичні сили матимуть абсолютно рівні шанси. Тому що рейтинги всіх парламентських партій сьогодні мізерні. І ще є необхідність міняти і вдосконалювати пропорційну виборчу систему. Мажоритарка – це пережиток і можливість для маніпуляцій. На сьогодні перед країною стоїть завдання утримати своє, ешелонувати оборону, придушити сумнівні моменти, та позбутися кримінального російського бізнесу, який злитий з владою.

Коли закінчиться війна?

Війна закінчиться зі смертю Путіна. Ми втратили шанс в 2014-му закінчити все це жорстко і брутально. Принаймні з Донецьком і Луганськом – я не кажу про Крим. Але є дві речі, які це пояснюють: Захід був проти рішучих дій з Києва. І в значній мірі були нелояльними або сумнівно лояльними різні наші силові підрозділи. Вони прекрасно розуміли, що втрачають свій статус. Це не масова нелояльність, але точкова вона була. Можна було підірвати ракетою Луганську адміністрацію – та нас лякали заручниками, які врешті виявилися значною мірою фальшивими. Самі дончани сприймають те, що відбулося, як «підтримане Росією повстання бидла». Яке отримало зброю і можливість поквитатися  з усіма, хто щось мав чи був при владі. Як на мене, звідти повиїжджали всі, які «наші» – крім якихось одиниць-десятків-сотень. Тому класти життя стількох вояків заради відвоювання цих двох шматочків території я вважаю невиправданим. Лінія оборони потрібна – безумовно. Але не влаштування там якогось Ватерлоо – при тому, що воювати ж доводиться не з «ополченцями», а з російською армією. Причому це не з точки зору фінансових витрат чи отримання нелояльних виборців. А з точки зору пролитої крові.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис Політолог Макс Михайленко: «Війна закінчиться зі смертю Путіна» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Розпочнемо з прес-конференції на тему актуальних проблем заповідного фонду Харківської області у прес-центрі редакції 10 березня о 12 год., увечері о 19 долучуся до Жіночих читань в Літературному музеї (вул. Багалія, 6). У суботу о 15-й обговоримо тему «Інклюзивність та гендер: можливості для жінок з інвалідністю» (панельна дискусія в Харків today по вул. Мироносицькій, 8), а о 19  з’ясуємо,  які варіанти є у Берегині (панельна дискусія у КвірХоум «Сім’я, дружня до жінки»).

У вівторок об 11 матиму нагоду ознайомитися з можливостями юридичного захисту учасників АТО на присвяченому цьому семінарі, а о 13 дізнаюся про тиждень французького кіно в Харкові (обидва заходи – у прес-центрі медіапроекту «Накипіло»).

І там буде ще багато цікавого…

Дворічна Програма національних обмінів Центру культурного менеджменту за фінансування Європейського Союзу та Національного фонду підтримки демократії (США) зорієнтована на активних громадян, для яких інтенсивна співпраця та конструктивний діалог між різними регіонами України – сходом, заходом, центром, півднем і північчю – є важливою складовою розвитку країни.

Маріанна АНТОНЮК, “Версії”

Запис До Харкова – за інтенсивною співпрацею та конструктивним діалогом спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Станом на 1 січня 2017 року 22 з 28 держав – членів ЄС мають законодавчо встановлений розмір мінімальної зарплати. Данія, Італія, Кіпр, Австрія, Фінляндія та Швеція не мають такого поняття. Про це повідомляє Eurostat.

На цю дату 10 держав-членів, розташованих у східній частині ЄС, мали мінімальну зарплату нижче 500 євро на місяць: Болгарія – 235, Румунія – 275, Латвія та Литва – по 380, Чехія – 407, Угорщина – 412, Хорватія – 433, Словаччина – 435, Польща – 453 та Естонія – 470 євро.

У п’яти інших країнах, розташованих на півдні Європи, мінімальна зарплата становила від 600 до 900 євро на місяць: Португалія – 650, Греція – 684, Мальта – 736, Словенія – 805 та Іспанія – 826 євро.

Для порівняння, федеральна мінімальна зарплата у США на 1 січня 2017 року була 1192 долара на місяць.

Однак, як зазначає Eurostat, розрив у мінімальних зарплатах компенсується рівнем цін у різних країнах ЄС. Скажімо, у Люксембурзі рівень цін  утричі вищий, ніж у Болгарії. Порівняно із 2008 роком мінімальна заробітна плата зросла в усіх країнах, за винятком Греції, де вона впала на 14%.

У період від 2008 до 2017 року мінімальна зарплата найбільше зросла в Болгарії (на 109%), Румунії (на 99%), Словаччині (на 80%), а також в Естонії (на 69%), Латвії (на 65%) і Литві (на 64%).

Нагадаємо, наші 3200 грн – приблизно 110 євро, навіть на половину найменшої європейської «мінімалки» не тягнуть.

Запис Про європейську та українську «мінімалку» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Загальна вартість українського харчового експорту до ЄС оцінюється у майже $8 млрд.

За відомостями Держстату, дефіцит зовнішньої торгівлі в Україні за січень-квітень 2016-го становив $880,7 млн, хоча за аналогічний період  2015-го баланс зовнішньої торгівлі було зведено із профіцитом на рівні $42,4 млн.  Хоча обсяг експорту товарів саме до країн ЄС зріс до $4,315 млрд і становив 39,9% у загальному обсягу експорту. Водночас імпорт товарів з країн ЄС за цей час зріс до $5,241 млрд і склав 44,8% у загальному обсягу імпорту.

Запис Експорт українських харчів до ЄС від початку нинішнього року зріс майже на 70% спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Від липня цього року політичні партії України, які на минулих виборах народних депутатів України набрали не менше 2% голосів виборців, отримають фінансування з бюджету. Такий закон прийняла Верховна рада минулого року, і в суспільстві він сприйнятий неоднозначно. Хтось вважає, що «цей закон нарешті розірве зв’язок між олігархами та політичною системою», а хтось переконаний, що ще й партії утримувати зі своєї кишені не готовий.

Автори закону зазначають, що  в середньому український громадянин буде виділяти всього 80 копійок на місяць на всі політичні партії.  «Думаю це невелика ціна за те, щоб була демократія, а олігархи не грабували бюджет через своїх політичних сателітів», – зазначав автор законопроекту депутат від БПП Сергій Лещенко. Партії, які проігнорували голосування (Опоблок, радикали і «Відродження») закликають «зайві гроші», якщо такі є, віддати пенсіонерам.

Які аргументи на користь фінансування партій з бюджету наводять експерти, і де така система вже досить давно і успішно працює – дізнавалася кореспондент «Версій».

Польща: один виборець – один злотий

На відміну від постійних виборчо-фінансових скандалів в Україні, у Польщі вибори зазвичай проходять спокійно. Звідки беруть гроші політичні партії Польщі? Згідно польського законодавства, повністю заборонена бізнесова діяльність політичних партій: партії не можуть займатися господарською діяльністю і отримувати гроші від бізнесу. Натомість пожертви на їх діяльність можуть здійснювати фізичні особи – польські громадяни, що мешкають на території Республіки Польща. Окрім того, всі політичні партії отримують субвенції з Держбюджету на здійснення своєї статутної діяльності, а також політсили, які подолали виборчий поріг до сейму і сенату, отримують спеціальну дотацію. Про це розповів нашому кореспондентові Кшиштоф Лоренц, директор відділу контролю політичних партій та виборчих кампаній Національної виборчої комісії Польщі під час реалізації там навчальної програми «Угода про асоціацію між Україною і ЄС та її висвітлення у засобах масової інформації» проекту міжнародної технічної допомоги «Навчальні програми професійного зростання» Агентства США з міжнародного розвитку (USAID).  

Вибори курують виборчі комітети партій. «Фінансування виборчих комітетів і політичних партій визначається виборчим кодексом і законом про діяльність політичних партій, – зазначив Кшиштоф Лоренц. – Якщо йдеться про прибутки політичних партій, то по-перше, встановлюються ліміти щодо передачі коштів виборчим комітетам. Ліміти також встановлюються для фізосіб стосовно їхніх пожертв для політичних партій на їхню діяльність. Крім того, законодавство чітко регламентує також витратну частину – витрачання коштів політичними партіями чи виборчими комітетами. За результатами своєї діяльності ті повинні подавати звіти до Нацвиборчкому, який їх дуже детально вивчає. У разі виявлення порушень щодо витрачання коштів політичними партіями, Виборчком відхиляє фінансовий звіт політичної партії, як наслідок – партія позбавляється вищезгаданої субвенції на 3 роки.

Арифметика рівних можливостей

«Видатки виборчих партій є лімітованими, – продовжує Кшиштоф Лоренц. – Ліміт встановлюється для того, щоби створити рівні можливості, шанси для всіх виборчих комітетів. Адже якби не було лімітів, виборчі комітети великих політичних сил могли би затьмарити діяльність інших завдяки своїй фінансовій потузі. Видатки залежать від кількості зареєстрованих кандидатів. Крім того, Нацвиборчком здійснює контроль за видатками, і виборчі комітети чітко їх описують у своїх звітах.

Ліміти залежать від кількості виборців, зареєстрованих кандидатів на окрузі, і виводиться спеціальний коефіцієнт. І якщо б знайшовся виборчий комітет, який би зареєстрував своїх кандидатів у всіх виборчих округах на виборах до сейму і в усіх – на виборах до сенату (гіпотетично, бо ще жодного такого комітету, якому б це вдалося – не було), то він мав би отримати в грошовому еквіваленті 30 млн. злотих. Саме стільки є зареєстрованих виборців у Польщі. Логіка: 1 виборець – 1 злотий.

Але в останній виборчій кампанії у Польщі (кінець жовтня 2015, як і в Україні, тільки в нас були місцеві вибори, а в них парламентські – авт.) були 8 комітетів, які зареєстрували своїх кандидатів по всіх округах до сейму, але кандидатів до сенату у всіх округах не мали. Тому жодна з політсил не дотягує до ліміту 30 млн. злотих, хоча й наближається до цієї цифри. Натомість якщо одним виборчим комітетом буде зареєстровано одного кандидата до сенату в одному окрузі, то для нього влаштовується мінімальний ліміт – 54 тисячі злотих.

Стосовно виборчої кампанії

“Навіть якщо людина буде найбагатшим бізнесменом, вона не може вести кампанію за власні кошти. Виборчу кампанію кандидата веде тільки виборчий комітет. Комітети є суб’єктами виборчої діяльності. Для звичайного громадянина розмір внеску на діяльність політичної партії обмежується 20-ма тисячами злотих, а сам кандидат може внести більш ніж втричі більше – 70 тис. злотих, це максимум.

Цей принцип надання субвенцій у нас діє з 2001 року. І звіти, які подають до державної виборчої комісії політичні партії або виборчі комітети, датовані також 2001-м роком.

Чи відхилялися звіти і чи позбавлялися субвенцій партії? Так, за ці часи це було неодноразово і стосувалося навіть серйозних, потужних політичних партій. Як правило, цю субвенцію і отримують найсильніші політичні партії. Якщо партія набрала понад 3% під час виборів до сейму, тоді вони отримують субвенцію. Якщо вони отримують коаліцію політичних сил, то тоді буде 6% мандатів. Це поріг для отримання субсидії, хоча прохідний бар’єр вищий: 5% для політичних партій і 8 для коаліції.

У Польщі є 80 партій, найбільша кількість, які проходили в парламент – 10. За порушення, які знаходила у звіті Національна виборча комісія,, на підставі закону про політичні партії, партії позбавлялися цієї субвенції. Серед позбавлених свого часу був і Союз демократичних лівих сил, Польська народна (селянська) партія».

«Солодка цукерка з корисною начинкою»

Як не буде комусь дивно, а ідея ухвалення такого закону проникла до Верховної Ради України саме з подачі громадськості. Реанімаційний пакет реформ радив включити відповідне зобов’язання до Коаліційної угоди в 2014 році, проте туди воно не потрапило через позицію «радикала» Ляшка: мовляв, люди не зрозуміють, навіщо фінансувати політиків. У 2015 році громадські експерти вдалися до використання міжнародних важелів – успішно провівши перемовини про включення умови держаного фінансування партій до пакету умов візової лібералізації з ЄС. Аргумент європейців виявився дієвішим, і в української влади одразу з’явився інтерес: робочі групи з підготовки закону виникли на базі Мін’юсту та комітету ВР з питань запобігання і протидії корупції.

– Як оцінюють експерти якість закону? – звертаємося до експерта РПР Вадима Міського.

– Ні для кого не секрет, що українські партії існують не за рахунок пожертв звичайних громадян, а за рахунок великих інвесторів. Вклавши кошти, вони, звісно, вимагають від партій конкретних політичних і економічних преференцій: призначень «своїх людей» у міністерства та державні підприємства, податкові та дозвільні пільги, ігнорування порушень закону та ін. Природньо, що в умовах фінансової залежності від олігархів-спонсорів, політики передовсім відстоюють їх інтереси, а не суспільні.

Однак, головною ідеєю експертного середовища була «солодка цукерка з корисною начинкою»: не просто розділити певну суму коштів платників податів між партіями, щоб дати їм шанс вижити без коштів олігарха. Але й зобов’язати партії розкрити джерела надходжень та витрат усіх своїх коштів, особливо тих, що приходять від приватних спонсорів. Прозорість прикує увагу суспільства до партійного фінансування – зауважте, як медіа почали слідкувати за державними закупівлями – і партія сім разів зважить, перш ніж взяти кошти в особи з сумнівною репутацією.

І хоча Мін’юст минулої весни поквапився зареєструвати свій варіант законопроекту, що не передбачав суворих норм звітування про всі кошти, разом із парламентським комітетом експерти підготували кращий проект, який в результаті Верховна Рада ухвалила разом із іншими «безвізовими» законами восени.

Реформа політичних фінансів – це зміна інституційна, а отже не слід чекати на швидкий результат. Спочатку можливі помилки у роботі, партії не зміняться одразу після отримання державних коштів і оприлюднення першого звіту. Але зроблено якісний крок в розбудові демократії, який принесе свої плоди вже за один-два електоральні цикли.

• Що можна заперечити тим, хто цим обурюється (мовляв, «ще й утримувати їх за наші гроші!»)?
• Справді, якщо оцінити загальну суму коштів, що закладена в державний бюджет на 2016 рік, держфінансування партій виходить задоволенням не з дешевих. 391 мільйон гривень – приблизно стільки ж коштів запланувала держава на підтримку державних музеїв та бібліотек, або на добудову Охматдиту. Проте, якщо порахувати, скільки ж витратить один громадянин – вийде близько 10 гривень на рік. Ціна утримання партій, які представлятимуть громадян, а не олігархів.

Альтернатива – залишити все як є, і далі дозволяти політичним маріонеткам красти значно більше коштів у інтересах своїх спонсорів із ваших пенсій, медичного обслуговування, доріг та дитсадків.

Хтось таки спробує обійти закон…

• Які покарання за порушення і яка ймовірність їх втілення, чи достатні передбачені механізми контролю за цим процесом?
• Закон змусить партії розкрити джерела надходжень та витрат усіх коштів, а не лише отриманих від держави. Щоквартальна звітність міститиме прізвища спонсорів та їхні адреси. Пожертва від громадянина не повинна перевищувати 400 мінімальних зарплат (близько півмільйона грн.), а від юрособи – вдвічі більше, 800 мінімальних зарплат.

Всі партійні спонсори будуть оприлюднюватися, а за незаконні внески має наставати покарання – відповідні норми з’явилися у кодексі про адмінправопорушення та у кримінаьному кодексі. Порушення порядку чи строків фінансового звітування – є адмінправопорушенням, і передбачає штраф від 300 до 400 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. А подання завідомо недостовірних відомостей у звіті – вже є кримінальнм злочином, і карається штрафом від 100 до 300 неоподатковуваних мінімумів.

Умисне надання чи отримання внеску, матеріальної підтримки для передвиборної агітації від особи, яка не має права таку підтримку здійснювати, або у надмірному розмірі – є кримінальним злочином, і при обтяжуючих обставинах може каратися ув’язненням до 3-х років, з позбавленням права обіймати певні посади, займатися певною діяльністю на строк до 3-х років та зі спеціальною конфіскацією.

За звітами партій слідкуватимуть Центрвиборчком та Національне агентство з питань запобігання корупції, також щороку партія повинна проходити зовнішній незалежний фінансовий аудит, при цьому закон встановлює досить високі вимоги до аудиторської фірми.

Проте, цих механізмів контролю недостатньо, найприскіпливіше контролювати партії мають журналісти і свідомі громадяни. Швидкість змін у політичній системі залежать від того, чи будуть партії втрачати підтримку виборців, через виявлені фінансові оборудки.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис Політичні партії: Хто фінансує, той і замовляє музику спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Рівна, розважлива манера розмови творила затишну атмосферу і приязнь. Чому українська Церква зараз є причетною до політики? Тому що в Україні точиться війна, і церква не може бути осторонь і лише спостерігати за цим. Бо є війна – антихристи, і є мир – Бог, Ісус Христос. Церква несе мир не лише посеред людей, але і поміж народами. Церква відігравала активну роль і у часи «холодної війни» і тепер, коли світ опинився на порозі Третьої світової війни, – заначив український Патріарх.

Далі Патріарх розповів європарламентарям, як не допустити початку Третьої світової війни. В першу чергу – закрити кордони з Росією. Україна цього зараз самотужки зробити не може. Тому ми просимо Європейський Союз надіслати в зону конфлікту миротворчі підрозділи ЄС. Саме ЄС, наголосив Філарет, а не ООН. ООН не може цього зробити, їй перешкоджає Росія в Раді безпеки ООН. А Євросоюз може допомогти. Крім того, остудити гарячі російські голови можуть тяжкі економічні і фінансові санкції проти Росії.

Владика Філарет розповів також про те, як Церква в Україні допомагає волонтерському руху. Закликав ЄС також до нього долучитись. Не оминув увагою Владика і тяжку проблему, яка роз’їдає українське суспільство – корупцію. І пригрозив, що корупціонерів не будуть допускати до святого причастя.

Ростислав Демчук, Агентство Євроатлантичного співробітництва (АЄАС)

Запис Владика Філарет у Брюсселі: як зупинити російську агресію та про корупцію в Україні спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Підпис від України під економічною (заключною) частиною Угоди поставив президент Петро Порошенко та лідери усіх країн-членів ЄС.

Разом з Україною свої угоди підписали і Молдова та Грузія.

Запис УКРАЇНА ПІДПИСАЛА УГОДУ ПРО АСОЦІАЦІЮ З ЄС спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Згідно з санкціями, будь-яке майно цих осіб у США заблоковане, їхні активи заарештовані. Планується також блокування власності підприємств і осіб, які займаються в Росії озброєнням та військовим обладнанням. Прізвища осіб має визначити міністр фінансів США. Крім того, переліченим особам заборонений в’їзд в США.

Запис США вводить санкції проти 7 російських чиновників спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Представники ЄС висловили готовність «на місці вивчити економічну і фінансову ситуацію» та разом із українською стороною визначити нагальні потреби у невідкладній фінансовій допомозі, яка може бути додатково надана Україні, крім уже затвердженої допомоги ЄС у розмірі 610 млн. євро.

Місія МВФ в Україні, яка оцінюватиме поточну економічну ситуацію, триватиме упродовж 4-14 березня.

Вл.інф.

Запис Голова НБУ домовився про фінансову підтримку з ЄС та МВФ спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Фото Руслана Козлова

– Пане Віталію, чому власне закинули фах учителя?

– Набридло отримувати зарплату майонезом чи оцтом. Це був саме той час, коли заробітну платню платили бартером, а у мене на той момент уже була сім’я і підростав син. Захотілося почувати себе нормальною людиною, щось змінити.

Саме тоді почав займався розвитком спорту, мав власний клуб карате у Чернівцях. А згодом пішов працювати до «Молодого буковинця» (1998-2001), спробував себе у ролі журналіста. І знаєте, вийшло!

Я вів тему регіонів, працював тоді з нашими районними власкорами. Багато матеріалів написав під рубрикою «Випробувано на собі»: мене такі речі дуже вабили. Все хотілося випробувати на собі… І в труні встиг полежати, і з тарзанки стрибнути. А потім… потім поїхав до Бельгії, це був 2001 рік. Я власне вирішив залишатися у журналістиці, але хотів спробувати якийсь інший рівень. Тоді й почав працювати в емігрантській пресі, у російськомовних виданнях, які є в Західній Європі. Це «Європа експрес», європейський додаток до «Аргументів і фактів», а газети «Новини Бенілюксу» вже й не має.

Там я познайомився з теперішньою дружиною, та й так і залишився жити за кордоном…

– Одразу ж «осідлали» журналістику?

– Ні. Працював у металургії, потім в ядерній енергетиці… Завжди шукав чогось такого, що могло якимсь чином пов’язати мене з Україною. Та від мене й вимагали наводити якісь контакти з Україною. На жаль, це мені не вдалося, бо, приміром,  наша українська металургія, перебуває ще на якихось радянських рейках. Так, наприклад, доменні печі в Європі не працюють ще від 50-х років. Тут зовсім інші нові технології, а в нас вони й нині використовуються. Щодо ядерної енергетики, то тут був маленький прорив, в тому сенсі, що у нас в Україні сталася Чорнобильська аварія. Тож із бельгійською фірмою українці запроваджували якісь чорнобильські проекти. Та саме в цей час мені запропонували попробувати себе на Радіо «Свобода». Я спершу відмовлявся, казав, що я газетяр, що радіо не для мене… Та якось воно все ж таки вдалося.

– Чи існує різниця між нашою та європейською журналістикою? І, якщо так, у чому саме?

– Я не можу сказати, що українська журналістика погана. Українська преса протягом останнього десятиліття здійснила неймовірний ривок уперед. Та все ж її великим недоліком залишається те, що, так чи інакше, але відчувається якийсь патронат, тобто причетність до інформації того, хто диктує правила гри. Хто це – власник, завуальований редактор, цензура чи самоцензура – немає значення. Головне, що це відчувається. Зрозуміло, що це присутнє і в європейській журналістиці, але не так масово, як в Україні.

– Чи є щось у європейській журналістиці таке, що вам дуже імпонує і, навпаки, те, що не подобається?

– Якщо брати до уваги ті роки, коли я працював журналістом в Україні, тоді у журналістів був якийсь свій підхід до висвітлення тем – був потяг робити журналістику на зламі мистецтва. У Європі ж цього немає вже дуже давно, десь, може, з кінця XIX та початку ХХ-го століття. Там журналістика – ремесло. Суха подача інформації, жодних літературних візерунків тощо. Хоча саме це в українській журналістиці мені дуже подобалося.

– А не пробували себе в телебаченні?

– Я вже давно відійшов від твердження «я газетяр і тільки газетяр». Я журналіст, тож  пробував себе й у телевізійній журналістиці. Часом, якщо є така потреба, виходжу в ефір від «Голосу Америки». Так було, наприклад, нещодавно, коли у Вільнюсі, де я був присутній, вирішувалася доля України. Та й зараз Радіо «Свобода» – це не просто радіо, яке говорить, а ще й показує. Наш сайт, особливо в дні Майдану, став дуже популярним. Спитаєте, чому? Бо в нас було дуже гарне покриття відео – саме того, що відбувається на Майдані. Та й прямі ефіри, скажімо, стають доволі частим елементом моєї роботи.

– У викладанні себе не пробували?

– Доводилося. Розповідав студентам Вільного Британського університету, куди мене запросили мої українські друзі, що викладають там слов’янські мови, про те, як працюється зараз українсько-російськомовному журналістові в європейському середовищі.

– А як вам живеться в європейському середовищі?

– Не можу сказати, що на всі 100%, бо мені не вистачає моєї буковинської родини, її  тепла, відчуття присутності. Та водночас я вже тривалий час проживаю і працюю за межами України. 12 років – це термін…

– Що, власне, ви висвітлюєте на Радіо «Свобода»? Які теми вас цікавлять?                                

– Висвітлюю все, пов’язане з Україною, і те, як Європа дивиться на Україну, як вона її сприймає, які події, яка інформація йде з боку Європи про Україну. Скажімо так: це є Україна в європейському контексті і навпаки – Європа в українському контексті

– Як часто відвідуєте Батьківщину?

– Раз на рік я точно буваю в Україні. Нині це вдруге, коли я потрапляю на новорічні свята з надією побачити сніг… Але щось не складається. А зазвичай приїжджаю влітку, бо дуже люблю наші гори, коли вони в зелені.

Якщо говорити про те, що змінюється в Україні, то зізнаюся: щоразу приїжджаю з надією побачити суттєві зміни на краще. Втім, зміни безперечно є, люди стали менш агресивними. Мені здається, що в Україні вже пройшов той бум невизначеності, яка відбивалася на поведінці людей. Я кажу про 2-тисячні роки.

– Чи знають європейці про українців, Україну?

– Коли я казав, що я українець, десь 2003 року, то європейці запитували: «Це де, в Росії?». А зараз все інакше. Перший поштовх дала помаранчева революція. Та найбільше цьому сприяв минулий рік, кажу зараз про 2013-й, про Євромайдан. Нині, як відомо, дуже популярна тема у газетах аналізувати рік, що минув. Так ось українці, я вам скажу, потрапили до переліку найгучніших подій 2013 року.

Фото з архіву В. Єреміци

– Зважаючи на останні події, що відбулися в Україні, як ви розцінюєте наші «нові закони», які ставлять журналістів узагалі поза законом. По суті йдеться про заборону на професію. Чи не так?

– Я вважаю, те, що зараз відбувається в українському медіа-просторі та й загалом з українською демократією – неприпустиме для держави, яка претендує називатися

європейською. Нинішня влада разом із провладною більшістю в Раді нагадують мені такий собі бульдозер із п’яним водієм: рівняє й зносить усе, що було такими трудами збудоване за останнє десятиріччя. Такими «успішними» темпами Україна може перетворитися на пустир уже найближчим часом. Це все мені дуже болить… Та, на жаль, сподівань на те, що функціонуватиме нормальне громадське й демократичне суспільство, стає все менше. Хотілося, щоби люди жили по-людськи і щоби їх не мали за бидло, як це все більше виглядає звідси, з-за кордону…

Лідія КИРИЛЮК, «Версії», фото Руслана Козлова

Запис Буковинець Віталій ЄРЕМІЦА, бельгійський журналіст: «Нинішня українська влада – це бульдозер з п’яним водієм…» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Хтозна, чи не через отаку-от карикатуру в надвпливовому журналі «The Economist», який читає вся світова політична і бізнесова еліта, прихопило серденько Віктора Федоровича? Вже кілька днів інтернет-сторінками українських ЗМІ гуляють чутки про  нібито інсульт нашого гаранта. Підтвердження чи спростування з Адміністрації президента традиційно затримуються. Проте анонімні депутати з Партії Регіонів заспокоюють: стан здоров’я Януковича не критичний, наразі він проходить курс лікування.

«У нього справді є проблеми. Цей місяць був, напевно, найважчий у його житті. Він практично не відпочивав. Це, звичайно, позначилося на його серці і нервах… Лікарі йому порадили не нервуватися і трошки відійти від справ. Тому він і не полетів до Москви, принаймні, поки що. Лікарі кажуть, що після Нового року, якщо все буде добре, Янукович повністю стабілізується і зможе і далі виконувати свої обов’язки».

Щоправда, злі язики експертів плещуть, що президент міг «захворіти», щоби у Москві не підписувати кількадесят «митних» угод власноруч. Хай підписує Азаров. А президент душею – із євроінтеграційними прагненнями народу…

– Євромайдан – це прагнення людей до кращого життя, – не інакше, як у передінсультному стані заявив він нещодавно на нараді кандидатам на пости глав райдержадміністрацій. – Коли ми отримали такий підйом у суспільстві, коли побачили Євромайдан – я з самого початку казав: у цьому нічого погано не було.

На думку президента, уся біда – від дії політиків і екстремістів, які захотіли отримати свій зиск від Євромайдану.

– Дуже багато людей живуть не розумом, а емоціями. Під час цього емоційного вибуху на ньому почали грати політики, екстремісти, різного роду провокатори. Нам треба з цього всього зробити висновки, і ми це робимо, щоби в найближчому майбутньому ніколи не допустити таких випадків, – цитує Януковича його прес-служба. Завершує він свій спіч на традиційно американській ноті: – Господь Бог дав нам цей іспит, і ми повинні пройти його з відкритим обличчям, дивлячись людям в очі…

Хтозна, чи розчулили подібні заяви мітингувальників на Євромайданах, проте світова преса у людське обличчя нашої влади вірити відмовляється. Головне журналістське питання тижня – за що Януковичу дісталося від Путіна таке 15-мільярдне щастя?

– Путін дав Януковичу велику рибину, але Європа могла б навчити Україну рибалити самостійно, – намагається розібратися в ситуації «The New York Times»: – «Прояв братерської любові» пояснюється побоюванням, що протести перекинуться на Росію. Надання кредиту – не більше ніж «фінансові припарки», але вони доводять, що Москва готова завдати собі шкоди, аби врятувати проект Євразійського союзу.

– Якщо це братська любов, то така, яку можна зустріти в неблагополучних сім’ях: Росія загрожувала (і продовжує побічно загрожувати) українській економіці, – підтримує «The Washington Post».

Проте найгострішим випадом щодо «поневірянь» Януковича та геополітичних амбіцій Путіна цілком очікувано став виступ сенатора Джона МакКейна (на засіданні Атлантичної Ради), який нещодавно повернувся до Америки із Євромайдану.

– Президент Путін досі не сприймає того факту, що Україна є незалежною державою, – констатує пан Джон. – Він заявив про це публічно. З усіх цих причин Митний союз під головуванням Росії не може бути життєздатним без України. Справді, ідея сучасної демократичної України, яка є частиною Європи, – це найгірший кошмар Путіна, адже, зрештою, громадяни Росії подивляться на цю заможну Україну і спитають: «Чому не ми?» Ось чому Президент Путін не зупиниться ні перед чим, щоби зірвати прагнення України стати частиною Європи.

Проте найболючішого ляпаса українській владі заліпила «Financial Times», цитуючи заяви ФБР і Департаменту юстиції США. Уся світова бізнес-еліта дізналася, що в Україні тотальна корупція і навіть корпорації зі світовим ім’ям змушені давати хабарі, щоби співпрацювати з нами.

Так, експортуючи зерно з України, щоби повернути ПДВ на суму понад $100 млн., корпорація Alfred C.Toepfer, – найбільший світовий експортер сільгосппродукції, –змушена була заплатити $22 млн. хабарів українським чиновникам. Корпорація ще й «втрапила», бо у США за дачу хабарів за кордоном на неї тепер чекають численні кримінальні переслідування, суди і колосальні штрафи!.

Україні ж ця історія на довгі роки «гикнеться» непоправною шкодою діловій репутації та інвестиційному клімату. Відтепер в очах будь-якого цивілізованого міжнародного бізнесу українська влада – це огидний злочинний синдикат, який дивиться на будь-яке бізнесове судно у своїх портах голодними очима сомалійського пірата. І очолює цих піратів хто? Правильно, Віктор Федорович Янукович, права рука Володимира Володимировича Путіна.

…Принаймні, на це своєю карикатурою натякає журнал «The Economist». Який читає вся політична й бізнесова еліта світу. Від цього серденько – та й не заболіло б?

Ігор КОНСТАНТИНЮК, «Версії»

Запис Кишенькові диктатори Путіна спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Невже історія й насправді повторюється? Нині українці є об’єктом політики нового «аншлюсу», яку проводить путінська Москва. Її основи закладалися ще у пору розпаду СРСР. Правляча в Радянському Союзі партійно-господарська номенклатура та її чекістсько-військова опора не бажали справжньої руйнації найбільшої держави світу, та не мали сил для її збереження. Тому в процесі дезінтеграції країни доклали чималих зусиль для утримання ефективних важелів впливу на владні верхівки нових держав, які виникали на місці колишніх радянських «республік-сестер». Особливу увагу приділили вивезенню до Москви найважливіших документів КДБ, за допомоги яких можна було шантажувати нових політичних лідерів. Крім цього, кремлівські ляльководи залучали щойно сформовану верхівку колишніх республік СРСР до вкрай корумпованого бізнесу, особливо у сфері нафтогазових оборудок.

Москва намагалася утримати у власних руках контроль над економікою, зовнішньою та внутрішньою політикою країн СНД, їхніми збройними силами та інформаційною сферою. Важливим інструментом впливу вона вважала Московський патріархат, а також шукала можливості втручання у формування політики сусідніх держав у галузі освіти й культури. Грошей на таку діяльність за президентства Путіна Кремль не шкодував. Кінцевою метою цих скоординованих зусиль стало відновлення російської імперії із включенням до її складу втрачених у 1991 році територій.

«Облом» стався від самого початку в балтійських країнах. Латвія, Литва та Естонія негайно провели люстрацію, чим позбавили пряму московську агентуру можливостей формувати їхню політику. Вступивши до НАТО та ЄС, три країни отримали дієві міжнародні гарантії свого незалежного існування від Москви. Кремль врахував цей досвід, тож коли Україна й Грузія спробували повторити шлях балтійських держав, вони отримали могутній удар з півночі. 2008 року Грузія зазнала поразки у війні з Росією, а згодом її президент Саакашвілі та його партія змушені були поступитися владою проросійським політикам. Одночасно Україна пережила кілька інформаційних і торговельних воєн з Росією, зазнала відчутних матеріальних та інших втрат. Президент Ющенко і «помаранчеві» програли вибори «регіоналам», яких прямо підтримував Кремль, в тому числі через російські ЗМІ, які безперешкодно діють в Україні.

«Аншлюс» України готувався давно, нині операція вступає у найважливішу фазу. Москві вдалося зірвати підписання Києвом асоціації з ЄС, тепер вона намагатиметься задушити Україну фінансовою удавкою. Та повною несподіванкою для Путіна виявився Майдан і взагалі розмах протестного руху українців. Прибічникам імперських ідей здавалося, що вони остаточно дискредитували українську «нєзалєжность», відтак можуть скористатися для її ліквідації масовим невдоволенням рядових громадян діями зажерливої та брехливої київської влади. Проте розрахунки не справдилися. Образлива московська пропаганда, знущальне ставлення Кремля до всього українського вплинули навіть на багатьох з тих українців, які раніше з симпатією ставилися до путінської Росії. Повне нерозуміння українського менталітету зіграло злий жарт з авторами імперських планів.

Москва поспішає з «аншлюсом», враховуючи історичний досвід: у 1939-1940 роках Сталін спромігся повернути до складу СРСР більшість утрачених царською імперією земель. Тоді скористалися ностальгійними настроями багатьох колишніх підданих царя-батюшки у країнах Балтії, на Волині й Поліссі, у Західній Білорусі. А молоде покоління, що виросло в інших умовах, ще не встигло прийти до влади. Нині така ж ситуація в Україні: молодь лише готується до активної участі в політичному житті. А в реалізації імперських планів можна спиратися на  тих амбітних представників старшого покоління, які розчаровані своєю непотрібністю в олігархічно-кримінальній державі, що нею володіють представники відомої єнакіївської «Сім’ї». Або ж на тих представників правлячого режиму, досьє на яких вчасно були вивезені до Москви і нині дають можливість шантажувати людей з чорними плямами в біографії.

Час не терпить. Уже через десяток років життя України визначатимуть представники нової генерації, що виросли за часів незалежності й сповідують зовсім інші цінності, ніж вірна спадкоємиця Золотої Орди – сучасна Москва. Та й сама Росія може опинитися в ту пору у стані напіврозпаду чи навіть повної дезінтеграції. Тож Орда поспішає здійснити «аншлюс», доки відчуває в себе сили. Тільки масовий опір українців здатний попередити втрату нашою державою залишків свого суверенітету та остаточне перетворення на провінційну, маловідому світові, тепер уже остаточно окраїну відродженої Російської імперії.

Ігор БУРКУТ

Запис ОРДІ ПОТРІБНИЙ «АНШЛЮС», який перетворить Україну на окраїну відродженої Російської імперії спершу з'явиться на Медіа-Версії.

ГІМН

Вічний революціонер
Дух, що тіло рве до бою,
Рве за поступ, щастя й волю,—
Він живе, він ще не вмер.
Ні попівськії тортури,
Ні тюремні царські мури,
Ані війська муштровані,
Ні гармати лаштовані,
Ні шпіонське ремесло
В гріб його ще не звело.

Він не вмер, він ще живе!
Хоч від тисяч літ родився,
То аж вчора розповився
І о власній силі йде.
І простується, міцніє,
І спішить туди, де дніє:
Словом сильним, мов трубою,
Міліони зве з собою,—
Міліони радо йдуть,
Бо се голос духа чуть.

Голос духа чути скрізь:
По курних хатах мужицьких,
По верстатах ремісницьких,
По місцях недолі й сліз.
І де тільки він роздасться,
Щезнуть сльози, сум, нещастя,
Сила родиться й завзяття
Не ридать, а добувати
Хоч синам, як не собі,
Кращу долю в боротьбі.

Вічний революціонер
Дух, наука, думка, воля
Не уступить пітьмі поля,
Не дасть спутатись тепер.
Розвалилась зла руїна,
Покотилася лавіна,
І де в світі тая сила,
Щоб в бігу її спинила,
Щоб згасила, мов огень,
Розвидняющийся день?

Іван Франко
1880

* * *
Земле, моя всеплодющая мати,
Сили, що в твоїй живе глибині,
Краплю, щоб в бою сильніше стояти,
Дай І мені!

Дай теплоти, що розширює груди,
Чистить чуття і відновлює кров,
Що до людей безграничную будить
Чисту любов!

Дай і огню, щоб ним слово налити,
Душі стрясать громовую дай власть,
Правді служити, неправду палити
Вічну дай страсть!

Силу рукам дай, щоб пута ламати,
Ясність думкам — в серце кривди влучать,
Дай працювать, працювать, працювати,
В праці сконать!

Іван Франко
1880

6.12.2013

Чернівчани продовжують на Євромайдані підтримку євроінтеграційного вибору.

8:15 – 8:35

13:30 – 14:10

16:15 – 17:00

Далі буде…

Тетяна Стрільчик, “Версії”,
фото автора

Запис Євромайдан у Чернівцях. 6.12.2013 – 7.12.2013… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Позаду ще одна холодна ніч…

Громадська організація “Матері у молитві” організувала спільну молитву за долю дітей України.
Ця акція відбуватиметься щодня о п’ятій вечора на Центральнійплощі.

Далі буде…

4.12.2013

Попереду знову  холодна ніч…

Далі буде…

Тетяна Стрільчик, «Версії»,
фото автора

Запис Євромайдан у Чернівцях. 4.12.2013 – 5.12.2013… спершу з'явиться на Медіа-Версії.