Наш постійний читач і автор,  професор хімії Ярема Тевтуль – людина талановита й організована не лише у своїй професії. Маючи  журналістський хист і бездоганно володіючи українською, Ярема Юрійович збирає докази того, що люди, які мали б слугувати прикладом у володінні мовою, самі переходять на якусь “пташину”, захаращену сленгом мову. Наразі він виклав свої спостереження у вигляді своєрідного фейлетону, який відправив, так би мовити, до першоджерела  – на Українське радіо. Щоправда, невгамовний автор не дуже сподівається на те, що працівники радіо візьмуть його звернення до уваги, тож і надіслав цей допис ще й до редакції “Версій”. 

Відкритий лист

Першій програмі Українського радіо

Шановні працівники Першої програми Українського радіо.

Ще минулого тисячоліття я почав слухати ваші програми. Для мене це не тільки важливе джерело інформації, але й можливість удосконалювати свою мову. Перша програма Українського радіо завжди була для мене зразком правильної української мови. Проте останніми роками Ваша українська дуже змінилася – й не у бік поліпшення. Чи прослуховують диктори, що вони «видають» в ефір? Чи слухають журналісти своїх колег? Адже «чужі» хиби мови чути краще, ніж власні.

Мова, яку чуємо з радіоприймача – це образа народів України. Деякі журналісти й диктори Першої програми Українського радіо мабуть вважають, що народ «проковтне» все, що йому подають. Неодноразово чув по радіо, що воно має статус суспільного мовлення, яке фінансується з бюджету держави. Але бюджетні кошти не падають з неба, це гроші платників податків, а вони хочуть отримувати за них якісну продукцію. Ми звикли, що час від часу порушуються питання про якість доріг, медичних послуг, будівельних робіт, оснащення автобусів і тролейбусів, безпеку продуктів харчування тощо. Та мені не вдалося почути враження про якість мови Українського радіо.

Я знаю, що на Українському радіо існує програма «Слово» і слухачам пропонують вивчати українську мову. Ця програма звучить короткий проміжок часу, а поза нею таке почуєш….

Вважаю, що тексти сучасного Українського радіо – це не зразок української мови. 

Слова, почуті в радіоефірі Першої програми Українського радіо я «вклав» у телефонну розмову Марійки і Параски.

Виділені жирним шрифтом слова і словосполучення прозвучали у передачах Першої програми Українського радіо наприкінці 2017 і на початку 2018 років.

фейлетон

Про статичні сигнали тіла, що лайкають фейковими повідомленнями до вербальних засобів спілкування

– Алло! Марійка? Це Параска. Чуєш мене добре? Маєш пару хвилин часу? Можеш мене вислухати?

На схилі літ біду маю. На кухні у мене стоїть радіоприймач, і тривалий час я слухаю Українське радіо, місцеві новини, музику, прогнози погоди… Все життя я розмовляла українською, а тепер перестала її розуміти! Чую, що потрібно провести верифікацію електронних декларацій посадовців, які намагалися відбити гроші і у них вийшло дуже кльово. Але дослідження журналістів, які цікавилися цією проблемою, виявилися не валідними. А можливо. то були фейкові повідомлення?

Я все життя споживала хліб, молоко, олію тощо. Почула по радіо, що тепер люди споживають медіа-продукт.  І я захотіла того спробувати.  Пішла до продуктової крамниці й попросила медіа продукт. На мне подивилися, як на божевільну, і сказали, що… ще не завезли. А може, вважають, що я належу до якоїсь маргінальної групи населення?

Мене завжди цікавить прогноз погоди, проте виявилося, що наприкінці грудня погода не в новорічному тренді,  та побажали нам приємного уїк-енду. Сказано класно. А що мені з того?

Я ще жвава жіночка й цікавилася, як перевести свою діяльність в ай-ті площину, яка тепер дуже модна, чи як догнати локацію, яка переїхала на площу Л.Українки.

Мене хвилює онука-школярка, бо надає перевагу розважальному контенту, а у навчальному закладі намагаються донести екологічні знання до  школярів, їм задають складати сюжети, які підтягують аудиторію.

Я схвалюю рішення нашої шахістки, яка відмовилася брати участь у чемпіонаті світу на території арабської держави. Виявилося, що пост шахістки набрав кілька сотень лайків. Я не розумію цих слів. Мої статичні сигнали тіла вражаюче відображають такі вербальні засоби спілкування.

Марійко, багато говорять, що Україна перебуває у стані інформаційної війни. А може я чула ворожу радіостанцію, яка передає зашифровані тексти для своїх агентів, щоби ми нічого не зрозуміли?

–  Парасю, а яку радіостанцію ти слухаєш?

–  Та ж нашу, Першу програму Українського радіо.

–  Парасю, а ти чула, що рідну мову потрібно вчити все життя?

–  Та чула, чула. Але чомусь у нашій державі велику увагу надають не українській, а англійській мові. От і 2018-й оголошено роком англійської мови, тож Київ заговорить англійською. Я міркую, що краще б Київ заговорив українською, бо тільки де-не-де у нашій столиці почуєш рідну мову.

Марійко, я намагаюся удосконалити свою українську. Знайшла у  домашній бібліотеці Словник іншомовних слів, але практично не виявила там слів і словосполучень, які почула з радіо.

– Парасю, то все фігня. Ми з тобою намагалися не використовувати російсько-український суржик. Міркую, що не втягнемося й в англо-український. А може, нам слід змінювати свою парадигму, бо в радіоефірі створюється якась не дуже зрозуміла вербальна комунікація?

Розмову Параски і Марійки записав з їхнього дозволу Ярема ТЕВТУЛЬ, член Спілки журналістів України

Запис Відкритий лист Першій програмі Українського радіо щодо “української” мови в ефірі спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Шляхи утилізації відпрацьованих хімічних джерел струму (ХДС), які у побуті називають «батарейками», обговорюються не вперше. Вже спливає рік, як з ініціативи хімфаку Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича розпочато акцію зі збирання використаних ХДС. Хіміки найглибше розуміють нагальну потребу знищення начинених небезпечними речовинами електричних джерел живлення мобільних телефонів, ліхтариків, фотоапаратів, пультів дистанційного керування телевізором чи кондиціонером, дитячих забавок тощо. Кожний може продовжити цей список.

Викинуті ж у побутові відходи маленькі «батарейки» сскладають майже 50%  токсичних речовин у нашому смітті. Але це тільки початок проблеми. Вивезені на сміттєзвалище, вони руйнуються і вся їхня отруйна начинка потрапляє у воду, грунти, а потім і до нашого столу – разом з водою та харчами.

Той, хто розуміє цю проблему, повинен долучитися до акції зі збирання ужитих ХДС. Перші кроки зроблені. Найактивнішими виявилися студенти й учні шкіл області. Днями майже 150 кг ужитих хімічних джерел струму (ХДС) відправлено до Львова для переробки, вилучення шкідливих, їдких і токсичних речовин. Але те, що поїхало на переробку – краплина у морі, адже щоденно до України завозять до 12 тонн (!) нових ХДС. Натомість готових узяти на себе вирішення проблеми практично не знайшлося, що і засвідчив «круглий стіл» з цього питання, який відбувся нещодавно.

Дивна створюється ситуація: ми хочемо, щоби вода й продукти харчування не забруднювалися хімічними речовинами, але шукати клопоти на свою голову всі відмовляються…

І все ж українцям поталанило: завод з переробки використаних ХДС, третій у Європі, функціонує у Львові. Сучасники мають прекрасну нагоду стати першими, хто зможе потім з гордістю сказати: ми дбали про безпечне довкілля для наших дітей і онуків. Але для того, щоби можна було так сказати, треба долучитися до акції.

А точніше, тепер цю екологічну естафету повинні перехопити ті, для кого службовий обов’язок – дбати про запобігання забрудненню довкілля. Пора організувати збирання, зберігання й транспортування на переробку відпрацьованих ХДС.

Як саме? Давайте поглянемо, як вирішується ця проблема у країнах Європи. Далеко й ходити не треба. Місто Клагенфурт (Австрія) – побратим Чернівців.  У магазинах, де продають продукти харчування – туди найчастіше приходять громадяни, –  стоять невеличкі картонні скриньки. На них написано, що тут можна залишити використані ХДС. У Карінтії (столиця м. Клагенфурт) проблемними хімічними речовинами займається служба порятунку, розташована в приміщеннях колишніх пожежних частин. До проблемних хімічних речовин належить уся «побутова хімія», яка уже не використовується – залишки хімічних розчинників, лаків, фарб, засоби для боротьби з комахами й гризунами, непридатні до використання ліки тощо.

Як на мене, в нашій області пункти тимчасового зберігання відпрацьованих ХДС теж можна було б створити при службі порятунку. Її підрозділи є у районних центрах, великих населених пунктах. Службовці цих структур мають бути навченими, як поводитися  з проблемними хімічними речовинами, в тому числі і з використаними ХДС.

До збирання відпрацьованих ХДС повинну долучитися й КП «Чернівціспецкомунтранс», яке займається збиранням й транспортуванням побутових відходів на сміттєзвалище, а також ті, хто їх продає. На створення пунктів збирання ужитих ХДС повинні йти кошти, які сплачують постачальники за майбутню утилізацію ввезеної продукції.

Від редакції: Гадаємо, тема настільки визріла, що може вже невдовзі вибухнути масовими отруєннями. Та й буковинці вже свідомі того, що відходи треба збирати роздільно. Зрештою, знімаємо капелюха й перед екологічною громадськістю, якій вдалося створити довкола цієї проблеми відповідну ауру.

Отже, чекаємо на реакцію відповідних владних структур.

Телефони: роб. 58-48-99, моб. 067-49-93-2-73

Запис Професор-хімік пропонує владі вихід із екологічного «глухого кута» спершу з'явиться на Медіа-Версії.