«Він був радше австрійським, польським чи німецьким євреєм, а передусім і завжди – сином Народу Книги, ніколи не зраджуючи свого етнічного походження й конфесійної належності. Оренштайнова ідентичність була «збентеженою», як й політичні системи, в рамках яких йому випало жити і працювати. До того ж, він ніколи не вважав себе видавцем, а лише накладовцем і купцем, таким чином зберігаючи персональну відданість одній з наймобільніших форм виживання єврейства в умовах “чужого” етнічного оточення», – Іван Монолатій, історик, доктор політичних наук, професор – Поза сумнівом, Яків Оренштайн справді був талановитим організатором українського культурного життя початку – першої третини ХХ століття, її «соборником», який активно поєднував через свою професійну діяльність національні інтереси підавстрійських та підросійських українців. Ця обставина дозволила йому стати вдалим менеджером та промотором в умовах української бездержавності, символічним «українцем» Мойсеєвого визнання».
«Яків Оренштайн: Історія видавця-єврея та її сучасність», ©Історична правда.

У Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого підготовлено віртуальну і традиційну виставку книжок, які зберігаються у фонді відділу рідкісних і цінних книг. Ця віртуальна виставка творів друку галицького видавця Якова Оренштайна, що є у фондах бібліотеки. Деякі світлини видавничої діяльності Я. Оренштайна, засновника і власника «Галицької накладні» та «Української накладні» – за інформацією Галини Павлівни Нелипи, головного бібліотекаря відділу рідкісних і цінних книг Національної бібліотеки України імені Ярослава Мудрого.

«Оренштайн 1902 р. видає щонайменше дві серії поштівок, розпочинаючи таким робом свою велику просвітницьку місію. Особливе місце серед них належить поштівкам із зображеннями діячів України з княжих часів до початку ХХ століття», – Іван Монолатій.

«…Впродовж «коломийської» доби свого видавничого чину він і далі видавав серії поштівок на різну тематику (нині відомо 745, зокрема 520 чорно-білих, 192 кольорові та 87 одноколірних поштівок), витворивши культурний феномен коломийської філокартії», – Валерій Ковтун, «Золота доба коломийської листівки».

Коли на ФБ розмістила фото з відвідування Коломиї, то добірку фото з заходів, присвячених відзначенню ювілею Якова Оренштайна, прокоментувала Лариса Курущак, завідувач відділу «Маркетингу, розвитку та комунікацій» Чернівецького обласного художнього музею. Вона додала фото рідкісної поштової картки з репродукцією світлини Ольги Кобилянської та Лесі Українки, зробленої в чернівецькому фотосалоні Йоганна Кржановського у 1901 році.
«На честь 15-річчя виходу альманаху «Перший вінок» Яків Орештайн видав серію поштівок «Рідне слово». Цікаво, що до альманаху оповідання Кобилянської не потрапило, але оминути увагою вже знану письменницю видавець поштівок не міг. Для репродукування на поштові листівки Орештайн використав фото, які йому надсилали письменниці, до яких він звертався з таким проханням», – Євгенія Кужавська «Ольга Кобилянська. Сила жіночого кола».
Ця унікальна листівка, що на фото, разом із добіркою стародруків кінця ХІХ – першої третини ХХ ст. була частиною виставки «Лицарі світла. Буковинські класики української літератури: Ю. Федькович, Із. Воробкевич, О. Кобилянська». І цю листівку Юрій Мисько, історик, краєзнавець, відомий колекціонер буковинських старожитностей, нещодавно передав у подарунок Чернівецького художнього музею, вона стала цінним доповненням музейної колекції.

25.02.2025. Коломия. Урочистості поруч пам’ятної дошки видатному краянину Якову Оренштайну.

«Яків Оренштайн в хорошому сенсі монополізував українську видавничу справу поза Львовом і тут йому належить велика честь, пошана, пам’ять багатьох поколінь. Тому що Яків Оренштайн фактично був комунікаторм поміж християнами та юдеями, комунікатор поміж різноманітними політиками, які реалізовувалися і в нашому місті зокрема локальною та міжнародною політикою. Це людина, яка сьогодні насправді символічно повертається до рідного міста. Абсолютно не секрет, що в 1920-их роках польська влада міста заборонила йому повертатися до міста, фактично зробивши його вигнанцем з рідного міста. Сьогодні той момент, коли український видавець єврейського роду Яків Оренштайн повернувся до Коломиї», – Іван Монолатій.

25.02.2025. Коломия. Музей історії міста Коломиї:

• публічная лекція доктора політичних наук, професора, почесного громадянина міста Коломиї Івана Монолатія «Коломиєць Яків Оренштайн (1875-1942) — видавець, українофіл, політичний активіст»;
• Представленя книги Івана Монолатія «Виконавець слова. Яків Оренштайн» (Київ, 2025);
• презентація альбомів відомого краєзнавця і колекціонера, засновника і видавця серій коломиєзнавчих книжок-альбомів, почесного громадянина міста Коломиї та директора Коломийського педагогічного фахового коледжу Івано-Франківської обласної ради Валерія Ковтуна «Україна у поштовій листівці видавництв Якова Оренштайна» та «Тарас Шевченко і Прикарпаття» із серії «Українське мистецтво у старій листівці» і набору листівок «Як одягались покутяни», «Гайдамаки Т. Шевченка»;
• відкриття виставки «Яків Оренштайн: коломийські сторінки історії».

Сигнальний екземпляр книги Івана Монолатія «Виконавець слова. Яків Оренштайн» (Київ, «Дух і літера», 2025) автор передав із словами поваги і вдячності Валерію Ковтуну, директору Коломийського педагогічного фахового коледжу, колекціонеру та видавцю.

Відбулася і презентація альбомів відомого краєзнавця і колекціонера, засновника і видавця серій коломиєзнавчих книжок-альбомів, почесного громадянина міста Коломиї та директора Коломийського педагогічного фахового коледжу Валерія Ковтуна «Україна у поштовій листівці видавництв Якова Оренштайна» та «Тарас Шевченко і Прикарпаття» із серії «Українське мистецтво у старій листівці» і набору листівок «Як одягались покутяни», «Гайдамаки Т. Шевченка».

Попри драматичну долю – спадщина Оренштайна залишається живою. Його внесок актуальний і сьогодні: праця видавця стала символом боротьби за українське слово, а його діяльність надихає сучасних книговидавців. Відзначення 150-річчя Оренштайна — це не лише данина пам’яті, а й усвідомлення значення книги в усіх її аспектах.

Вдячні організаторам заходів вшанування і відзначення річниці з дня народження Якова Оренштайна.

Більше фото з заходів у Коломиї за покликанням – 150-річчя з дня народження Якова Оренштайна — одного з найвідоміших книговидавців України першої половини ХХ століття.

©Тетяна Спориніна, фото автора

Запис 150-річчя з дня народження Якова Оренштайна спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Осип Юрій Федькович ( Осип Домінік Гординський де Федькович).  8 серпня 1834, Путила — 11 січня 1888, Чернівці — український письменник-романтик, передвісник українського національного відродження Буковини.
Народився в родині небагатого шляхтича-службовця Адальберта Федьковича у містечку Сторонці-Путилові на буковинській Гуцульщині (тепер смт Путила Чернівецької області). Учився в Чернівецькій німецькій реальній школі (1846—1848), пізніше працював у Ясах і Нямці (Молдова, 1849—1852).
Відбував військову службу (1852—1863) в Семигороді, 1859 року став поручником; тоді ж брав участь у поході австрійського війська до Італії, під час якого написав перший вірш українською мовою — «Нічліг» (1858).
Писав спочатку німецькою мовою. По звільненні з військової служби працював війтом у рідному містечку, був шкільним інспектором Вижницького повіту (1869—1872).
Запрошений до Львова, у 1872—1873 працював редактором у видавництві «Просвіти» і театрі «Руська Бесіда».
Останні роки провів у Чернівцях, де в 1885—1888 був редактором газети «Буковина».
Помер 11 січня 1888 р. у Чернівцях, де й похований на Руському цвинтарі.

«Місяцю-князю…»

Місяцю-князю,
Білий вівчарю!
В золоту сурму
По ночах граєш,
Далеко видиш,
Багато чуєш, –
Де я цю нічку,
Де заночую?
Чи в Тегерані
В рожевім гаю,
Де одаліска
Перли збирає?…
Я й сам не знаю!

Юрій Федькович

До відзначення 190-літнього ювілею Юрія Федьковича 8 червня 2024-гого у рамках проєкту «Букове зерня», зі створення рукописної книги «Наш Федькович», відбулася експедиція до Путили. Проєкт реалізується за підтримки Благодійного фонду «Кращим Бути».
Керівник проєкту: пані Лариса Курущак, завідувач відділу науково-освітньої роботи Чернівецького обласного художнього музею.

До проєкту долучилася творча молодь Чернівецьких ліцеїв – №14 (кер. Шевцова І. П.) і №16 (кер. Фочук Г.О.), гуртків МПДЮ – «Дивотвір» (кер. Бойчук Н. Р.), «Образотворче мистецтво» (кер. Тимчук О.В.), «Арт-простір» (кер. Крачило С. М.), Чернівецька художня школа ім. М. Івасюка ( директор Гакман Т. І.), Вижницький фаховий коледж мистецтва та дизайну ім. В.Шкрібляка (кер. Петращук-Гинга О.Я.). У самій експедиції взяли участь  учасники проєкту:  творча молодь та їх керівники;  науковці ЧНУ – Лідія Ковалець, художники –  Володимир  Гамаль  та Іван  Салевич, Яків Петращук, працівники Муніципальної бібліотеки ім. А. Добрянського -Катерина Теленько та Лариса Кирилюк. Екскурсоводом експедиції була пані Леся Щербанюк, директорка бібліотеки ім. А. Добрянського.

Екскурсовод експедиції: пані Леся Щербанюк, директорка бібліотеки ім. А. Добрянського.

О 8:30 автобусом  рушили до Вижниці. Дорогою переглянули рукописні книги «Наш Федькович».

Відвідування Вижниці: парк імені Юрія Федьковича біля  Вижницького коледжу прикладного мистецтва ім. Василя Шкрібляка, будинок, де жив Юрій Федькович.

“Приїзди Ю. Федьковича до Чернівців були пов’язані з переходом на православ’я. Вочевидь, саме цього дня, 3 квітня, поет уже отримав свідоцтво від військового капелана, про що свідчить піднесений тон листа і повідомлення про повернення до Путилова. А вже 7 квітня через православного священника о. Олександра Поповича Ю. Федькович заявив про своє приступлення до православної церкви. Ю. Федькович заявив про своє приступлення до православної церкви (див.: „Писаня…”, т. 4, с. 361).”, – Б.І. Мельничук, Л.М.Ковалець, Л. М.Черняк “Юрій Федькович”, лист до Данила Танячкевича, твори, том п’ятий, ПУБЛІЦИСТИКА, НАУКОВО-ПОПУЛЯРНІ ПРАЦІ, ЛИСТИ, Чернівці, Видавництво “Буковина, 1922.

В електронній бібліотеці “УКРАЇНІКА” можна прочитати і побачити цей лист в книзі: Писання Осипа Юрія Федьковича : [в 4 т.] / О. Ю. Федькович. – 1-ше повне і критичне вид. – Львів : З друк. Наук. Т-ва ім. Шевченка, 1902 – 1910. – Назва з обкл. : Твори. Т. 4 : Матеріали до життєписи Осипа Юрія Гординського-Федьковича / з першодруків і автографів зібрав, упоряд. і пояснив О. Маковей. – 1910. – XII, 653 c. – (Українсько-руська бібліотека / Філол. секція НТШ ; т. 5). Я не публікую фото з цим листом, є попередження про “без права подальшого повторного відтворення повних текстів документів”. Але можна зайти за посиланням і прочитати не тільки цей лист.

Русь. По «Mignon» Гете

Ци знаєш, де країна тая мила,
Де явір ріс і де калина цвила,
Де Дністер грав, де Галич печаліє,
Де руський край, де руське серце мліє?
Ци знаєш де, ци занєш, моя доле? –
Туда, туда піду з тобов, соколе.

Ци знаєш, де там Левова палата,
А в їй мурах вибивана кімната,
Де образи по стінах золочені.
“Де Лев наш, де?” – питають, засмучені.
Ци знаєш де, ци знаєш, моя доле? –
Туда, туда піду з тобою, соколе.

Ци знаєш, де ті сині наші гори,
Де Черемшу де буйного ізвори,
Де рутин цвіт з барвінком зеленіє,
Де божий дух на землю з неба віє?
Ци знаєш де, ци знаєш, моя доле? –
Туда, туда підемо, мій соколе.

Юрій Федькович

До Путили автобус прямував через Івано-Франківську область.

Відвідування Путили.

“Чим далі, тим гори щораз висші і дикіші. Путилівка шумить серед зарослих берегів. Село тягнеть ся за селом так, що одно лучить ся з другим: Дихтинець, Киселиці, Тораки, Сторонець-Путилів і Сергії. Ся та справдніша Федьковичева  батьківщина, звісна йому змалку. Тоді було тут певно більше нерушаних лісів як є тепер і гори не світили так голими боками і не обсипали ся так, як се тепер буває місцями, наприклад в Киселицях, що небезпечно їхати.

Чим ближче до Сторонця-Путилова, тим гори щораз низші, так що можна зрозуміти, чому Федькович, сі свої родинні сторони називав лише Підгірієм. Дійсно гори у Сторонці, коли порівняти їх хоч би з недалекими верхами в Устю-Путилови і Дихтинці, доволі низкі, хоч незвичайно живописні”, – Осип Маковей, “Рідні сторони Федьковича”. Стаття 1913 року про улюблені місця просвітника Буковини. Локальна історія. 10 серпня 2023

Перед будинком міської ради пам’ятник Юрію Федьковичу. Скульптор – Володимир Гамаль.

«У науці, у розраді…»

У науці, у розраді
України доля,
А в залізі да у крові
України воля;
А у пісні голоснії
України слава!
Благословіть Україну,
А я заспіваю.

Юрій Федькович

Дві локації у Путилі. Лутературна світлиця. І  музей-садиба Юрія Федьковича.

Мій сардак

Я ж бо тебе не звержуся,
Руський мій сардаче!
Тепер аж я заспіваю,
Тепер аж заплачу,
Бо маю ся в що утерти –
Широкії поли…
Не скину тя, мій сардаче,
Ніколи, ніколи!

Юрій Федькович

Музей-садиба Юрія Федьковича. Музей розташований на території родинної садиби  письменника Юрія Федьковича, де він народився і зростав. Це філія Чернівецького літературно-меморіального музею Ю. Федьковича.

“Федькович – се талант переважно ліричний; всі його повісті, всі найкращі його поезії навіяні теплим, індивідуальним чуттям самого автора, всі похожі на частки його автобіографії – так і здається, що автор співає і розказує всюди про те, що сам бачив, сам найглибшими нервами душі прочув. І в тім іменно й лежить чаруюча сила його поезії, в тім лежить порука її живучості, доки живе наша мова, Федькович вложив в свою поезію найкращу частину своєї душі, а така поезія не вмирає, не пропадає…”, – Іван Франко, “Кілька слів по поводу 25-літнього ювілею його літературної діяльності”, 1886

Експедиція-подорож завершилася. Дякуємо організаторам, учасникам  проєкту «Букове зерня» за можливість долучитися до творчості Юрія Федьковича, до тих місць, які оспівув Юрій Федькович, відкрити для себе і нові джерела поетичного натхнення поета, письменника…

«Япоставив собі за мету якнайгрунтовніше опанувати суть астрології всіх цивілізованих народів давнього та нового часу і після десятирічного виснажливого дослідження, котре так багато коштувало мене, досяг нарешті результату, який значно перевершив мої сподівання, тож з усією сміливістю можу стверджувати, що доля людини, її майбутнє безумовно піддаються вивченню». Так писав у День Фенікса, себто 21 березня 1883 року, чернівецький поет і екзот, відставний офіцер австрійського війська, ветеран північноіталійської експедиції 1859-го року, землемір, аптекар, улюбленець патріотичної критики, «буковинський соловейко» і «карпатський Шевченко» в єдиній особі, гуцул з успадкованою від батька доброю половиною польської крові, романтик, народник і планетник Осип Юрій кавалер фон Федькович де Гординський, якому позавчора виповнилося 165 років з дня народження…

Знаємо Федьковича іншого, а від цього, космічного, — лише відгомін, дзвін порожнечі…», – Юрій Андрухович, газета “День”, №:№145, (1999).

Нічліг

Звізди по небеснім граді —
І по одній, і в громаді —
Як то любо заснияли,
Де жовняри спочивали.

Но як збліднуть тихі зорі,
Світле сонце зійде д горі,
Хто тогді нам, бідни, скаже,
Де котрий з нас нині ляже?

Де хто ляже — божа воля:
Є де спати, много поля,
Є де голов приконити…
А зірниці ймуть світити.

Юрій Федькович

Далі буде…

p.s. Астрономією цікавляться не тільки астрономи. Астрономію люблять, в першу чергу, романтики. Обсяг і широта уявлень про світ  значною мірою визначаються як астрономічними знаннями,  якими володієш, так і  астрономічною інформацією, яку здатна людина зрозуміти. Існування людини і Всесвіту взаємопов’язані і у цьому полягає суть  антропного принципу. Я не впевнена, чи  знав Юрій Федькович теорему Птолемея, теорему елементарної геометрії,  яка стверджує, що добуток довжин діагоналей вписаного в коло чотирикутника дорівнює сумі добутків довжин його протилежних сторін, але  Клавдія Птолемея  цінив, знав, як астронома.

«Гороскопія, або Єгипетська астрольоґія Й. Федьковича. [Вступне слово]. Наслідком багаторічних студій Ю. Федьковича над астрологією наприкінці 1870-х – першій половині 1880-х років стали кілька підготовлених ним німецькомовних книжок. О. Маковей у „Житєписі Осипа Юрія Гординського-Федьковича” (1911) називає їх шість, даючи зрозуміти, що нотаріальний інвентар, на який він покликається, може бути неповний. Зокрема, це підготовлена в 1883 р. і супроводжувана різними таблицями та обчисленнями „Die Horoskopie oder aegyptische Astrologie von J. Fedkowicz” („Гороскопія, або Єгипетська астрольоґія Й. Федьковича”),» –  Б.І. Мельничук, Л.М.Ковалець, Л. М.Черняк “Юрій Федькович”.

Тепер в  електронній бібліотеці “УКРАЇНІКА” можна прочитати у книзі: Писання Осипа Юрія Федьковича : Твори. Т. 4 : Матеріали до життєписи Осипа Юрія Гординського-Федьковича /з першодруків і автографів зібрав, упоряд. і пояснив О. Маковей. – 1910. – XII, 653 c.  Лишаю оригінальний текст:

«З астрольогічних праць Федьковича.

Федькович займався астрологією головно в роках  1874-1894.

Велика на 900 аркушевих сторін астрольогічна праця Федьковича (оправлена кріпко у шкуру, з закладками) п.з. «Apotelesmata oder das  Buch der Decrete» так і лишиться певно ніколи не оголошеною, бо вона є тільки доказом Федьковичевого хоробливого наклону до містики.

Was wersteht man unter Horoskopie?

Unter Horoskopie – richtiger Chronoskopie  oder Chronomantie – ehedem  Astrologie genannt – versteht  man die Kunst aus der Stellung  der Gestirne zur Zeit der Geburt eines  Menschen die Zukunft desselben  vorherzusagen.

Kann denn die Zukunft iiberhaupt  vorausbestimmt  und  verhergesakt  warden?…»

Думаю, Осип Маковей не був романтиком і теореми Клавдія Птолемея точно не знав. І «Просвіта» відмовилася друкувати книжку Юрія Федьковича «Планіта чи Ворожка». А ми зараз дивуємося, чому у Чернівцях немає навіть планетарію,  за обсерваторію взагалі мовчу…

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис «Як знаємо Федьковича?»: мистецький проєкт «Букове Зерня» спершу з'явиться на Медіа-Версії.