Читаємо ПЕРЕДНЄ СЛОВО:
…Міста, подібно до людей, народжуються і помирають, дорослішають, а старіючи – дитиніють, впадають в ейфорію і амнезію (часто одночасно), зникають в пущах історії, розпадаються на порох і відроджуються з руїн пам’яти. Не кожне місто має відвагу повернутися до своєї пам’яти, однак кожне місто має обов’язок пам’ятати. Особливо в нашу добу – вік забуття, кризу цінностей, глобалізації, космополізму і збетежених ідентичностей. Бо ж міста, пам’ятаючи, забувають, звинувачують і бувають звинувачені, дають життя, його калічать і відбирають. Кожне місто має своїх славних доньок і синів, однак не кожне місто хвалитиметься своїми невдячними дітьми…

«Про деякі перемоги і поразки українського письменства. Тим паче, сучасної української літератури»…

Далі читаємо  ПЕРЕДНЄ слово:
«Переконаний, що ви, як і я, любите місто, цей важливий винахід людства. Історія міст – завжди різнобарвна, незважаючи на її, за замовчуванням, чорно-білі тони…»
Так, я дуже люблю МІСТО… Адже  в книзі є і про Чернівці!

На другій (внутрішній) сторінці палітурки – пам’ятева мапа сучасної української літератури. Перегортаємо і вивчаємо мапу…
«… вже нині можу твердити, що мнемотопоси міст, що їх я розглядатиме в цій розвідці, точно вписуються в топографію пам’яті європейських регіонів, чільне місце і роль в історії і політиці яких належить саме сучасній Україні та її громадянам. Адже, як стверджував свого часу уродженець Бродів, майбутній класик австрійської літератури, Йозеф Рот, «міста мають безліч облич, силу примх, тисячу напрямків, розмаїття цілей, страшні таємниці, кумедні секрети…» »

Найцініше для мене у книгах Івана Монолатія – мелодія і конструкція його розповідей, умовності, але домінуючий документалізм і багато викликів сенсові.
І завжди дуже багато посилань. Це мене теж завжди бентежить і захоплює. Не втрималась, перегорнула всі посилання… 8 сторінок…
Отже, попереду чекає не просто читання, а своєрідний захоплюючий сюжет інтегрованих історій з відповідними позначками «Втечі, Карнавалу, Війни, Еміграції, Музики, Антиутопії, Природи, Брутальності, Степу, Міфів, Голокосту, Взаємодії»…

Попереду – не один вечір читань… Не тільки Івана Монолатія, але і 13 авторів – « …вибір творів української літератури 2000-х років у цій книжці особистий, а не репрезентативний… »

Дякуємо Івану Монолатію за унікальну книгу, за  інтелектуальну працю.

Чекаємо на нові книги, літературні відкриття і зустрічі!

©Тетяна Спориніна,
фото автора і SergyiS

Запис Презентація книжки Івана Монолатія «Від Донецька до Перемишля: як сучасна література «пам’ятає» українські міста» у Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Іван Монолатій – почесний громадянин міста Коломиї, академік Академії наук вищої школи України, доктор політичних наук,професор, член Національної спілки краєзнавців України, Наукового товариства імені Шевченка, професор Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, редактор фахового видання з політичних наук «Думка» («Прикарпатський вісник НТШ»).

У книгарні зібралися історики, колеги, студенти, друзі Івана Монолатія.
Переповідати книгу думаю не варто, краще її почитати.
«Будь-яка пам’ять – це свідчення забуття».
Вдумливо, з настроєм читати, перечитувати і щоб «діри пам’яті» не збільшувалися, а хоча б їх зупинити…

З відгуків на ФБ

– Горджуся за Івана Сергійовича теперішього і за того, що тут в Коломиї видавав у гімназійні роки часопис “Наша слава”. А таки пророчою була назва. Адже Іван Монолатій таки дійсно Наша Слава (і Коломиї, і Музею історії міста Коломиї, де починав свій шлях в кожну краєзнавчу “дірку” і в науку, і у світ широкий). Думаю, що після прочинання цієї книжки і чиновники і містяни почнуть латати ті дірки…
Михайло Арсак, директор музею історії міста Коломиї

– “(…) наше місто в більшості відомих історичних сюжетів не було сповнене духом політкультурності, ідеями співжиття і взаємоповаги представників різних культур у багатомовному місті, які б бодай у майбутньому переконливо довели, що народи-сусіди можуть досягти величезних здобутків у дусі спільної культури, що розрізнені національні і релігійні громади можуть мирно дійти до спільної ідеї ідеального міста”

(Іван Монолатій. Діри пам”яті. – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2017. – 160 с.).

Не знаю, як Іваночко зважився видати цю книжечку історико-культурологічних есеїв. Тому, що Іван Монолатій не є модним автором, але є мислячим автором. Ліберальна Галичина зациклилася на Грицакові, при всій нелюбови до нього. В українському Івано-Франківську сьогодні є Монолатій (при всій нелюбови до нього).
Книжка, з якою можна сперечатися. Але – книжка, яка, нарешті. ставить проблему Івано-Франківська-Станиславова в історико-естетичну, а не політиканську площину…
Євген Баран, літературний критик, літературознавець, есеїст

Книгу «Діри пам’яті. Як пам’ятаючи, місто забуває» Івана Монолатія , дійсно, хочеться читати, перечитувати, знову до неї вертатися, хочеться проводити паралелі з іншим поліконфесійними містами. І такими, як Чернівці…

ПРО СПОМИНІВ ВАРТІСТЬ

«Чи не замислювалися ми коли-небудь, що буде колись записано до щоденника, літописника, мемуарника?.. І навіщо взагалі об’єктизувати суб’єктивне? А може наші записи пережитого стануть колись надбанням місцевих та регіональних скарбниць народної пам’яті? І лише тоді їх буде визнано джерелами перевірених справжніх, достеменних і реальних фактів. Адже історію можна спробувати відтворити на прикладі конкретної людини, того, що вона робила, думала, що її штовхало до дій, чому вона об’єднувалася в якісь групи, тобто на підставі її спогадів, мемуарів…»
Іван Монолатій, «Діри пам’яті»

Більш детально про презентацію книги в Івано-Франківську  за посиланням – ІВАН МОНОЛАТІЙ ПРЕЗЕНТУВАВ КНИГУ «ДІРИ ПАМ’ЯТІ. ЯК ПАМ’ЯТАЮЧИ, МІСТО ЗАБУВАЄ»

©Тетяна Спориніна,
фото автора і SergyiS.
Чернівці – Івано-Франківськ

Запис Презентація книги Івана Монолатія «Діри пам’яті. Як пам’ятаючи, місто забуває» спершу з'явиться на Медіа-Версії.