Колись, у часи Австро-Угорщини та Румунії, нинішня  вулиця Івана Гонти носила ім’я   Шевченка. Напевно, зміна назви була логічною: адже саме Тарас Шевченко оспівав у своїй поемі «Гайдамаки» керівника українського гайдамацького руху Івана Гонту. На цій маленькій вуличці чимало гарних будинків, але один – особливий.

Колись він був розкішним

Витончена ліпнина, ажурні ковані балкони, високі вікна на двох високих поверхах. Над вікнами першого – напрочуд гарні маскарони. Їх дев’ять, стільки ж, скільки й вікон на поверху фасаду. Їх не пошкодив  час і не торкнулася рука варвара. Сто з гаком років вони зустрічають і проводжають подорожніх уважним поглядом.

Тривалий час цей будинок не давав мені спокою. Він ніби обрав мене: притягував до себе, як ми говорили колись у дитинстві, «за шкірку». Можливо, тому, що пам’ятає мене маленькою?

Побудований з любов’ю та смаком, будинок належав колись двом братам-художникам на прізвище Штейнмец – Вольфу та Давиду. Зі зворотного боку на першому і другому поверхах були великі засклені веранди. Сходові  клітки прикрашали дерев’яні панелі і перила з візерунковим  оздобленням. Майданчики між поверхами викладені керамічною плиткою, причому, на кожному поверсі – інший малюнок і колір плиткового килима. У квартирах – високі розписні стелі, під ними – карнизи з ліпниною. Вони являли собою візерунок з переплетених квітів, між якими були вставлені різнокольорові скляні камінчики. У ванних кімнатах – порцелянові умивальники, один – дивовижно красивий, розписаний  бузковими айстрами.

Просторому подвір’ю додавали шляхетного вигляду трикутні, з плавно закругленими кутами, клумби. Їх оминали доріжки з бордюрами, а в центрі двору красувався фонтан. Альтанка у вигляді будиночка, кована огорожа, зарості бузку, розлога липа, що відкидала  мереживну тінь у кут двору – тут панували створені людьми і для людей затишок і насолода.

Біблійні легенди й Фауст з Маргаритою

Але найцікавіше очікувало  всередині парадного входу та сходових клітин. Стіни будинку від першого поверху до горища були розписані картинами. Тематика живопису – найрізноманітніша. У переходах між поверхами – малюнки на біблійну тему, від яких залишилися лише фрагменти: жіноче обличчя, ніжка немовляти, пухкенька і зворушлива. Один малюнок – надзвичайно барвистий  – сцена біля фонтану. Соковито виписані фрукти, овочі, квіти і дитина з сопілкою, що сидить, звісивши ніжки, на круглому ободі кам’яного фонтану. Стіна другого поверху являла собою пейзаж з  озером, кам’янистим берегом, качкою, що пролітає понад водою та ситою лисицею, яка обережно пробирається крізь високу траву. А, можливо, це був сюжет полювання – дуже схоже… На стінах сходової клітини верхнього поверху були розвішані написані на полотнах і заправлені в рами пейзажі.

Картини перетворювали будинок на Гонти в особливий, ні з чим не порівнянний. Кожний, хто відкривав двері парадного входу, одразу застигав у захваті.

Школярами і ми з друзями неодноразово забігали в цей будинок  до нашого однокласника, у квартиру на першому поверсі. Треба зауважити,  що в дитинстві та юності ми не надто звертали увагу на красу міста, в якому жили. Ми росли серед цієї краси, ми сприймали її як неодмінну даність, як повітря, яким дихали. Вона, ця краса, була для нас звичною, буденною. Але, потрапляючи в будинок на Гонти, навіть ми, діти, на мить завмирали. Обидві стіни сходового прольоту від підлоги і до стелі були розписані двома величезними картинами.

Зліва – біблійний сюжет «Повернення блудного сина», фінальний епізод притчі, коли блудний син повертається додому:

«… і, вставши, пішов він до батька свого. А коли він далеко ще був, батько побачив його, і переповнився  жалем, і побіг, і кинувсь на шию сину своєму, і зачав цілувати його. І озвався до нього той син: «Прогрішився я, отче, проти неба та супроти тебе, і не достойний вже зватися сином твоїм». А батько сказав рабам своїм: «Принесіть найкращу одежу й одягніть його, і персня  подайте на руку йому, і сандалі на ноги. Приведіть теля відгодоване та заколіть, будемо їсти й радіти! Бо цей  син мій був мертвий і ожив, пропав і знайшовся».

На стіні праворуч – сюжет з Гете, побачення Фауста з Маргаритою.  Пластичний, у легкому поклоні Фауст, у чорному плащі  і береті, захоплено поглядає на струнку, ніжну  дівчину:

 «О не лякайся! Нехай мій зір,

Хай потиск рук тобі те скаже,

Що словом не сказать…»                 

 Чи були якісь з цих картин написані власниками будинку, художниками Вольфом і Давидом, достеменно не відомо. Від малюнків залишилися тільки фрагменти, на яких підпис автора відсутній. Але в кутах деяких малюнків добре проглядається підпис іншого художника: Коган. Як мені хотілося дізнатися про нього більше! Про його життя, про його любов, щасливу або трагічну. Адже не могло не бути незвичайної  історії кохання у людини, яка писала такі яскраві картини!

Історія пошуку художника

Я розпитувала багатьох людей, чимало днів провела в архіві, розглядаючи старовинні адресні книги, які пахнуть пилом і часом. На жаль, в будинку № 10 (таким колись був його номер) не знайшлося згадки про людину на прізвище Коган. Якщо ж спиратися на усні розповіді, то за одними відомостями художник був спадкоємцем власників на прізвище Штейнмец, а за іншими – знімав квартиру на одному з поверхів. Цілком імовірна й третя версія: замовлення на розпис стін він отримав від своїх побратимів по ремеслу, Вольфа і Давида. Адже в невеликому місті, якими були тоді Чернівці, художники, маючи загальне коло інтересів, напевно, були знайомі.

І ще – ім’я! Хотілося б знати його ім’я. Невже він його не залишив?

Звісно, можна було б придумати художнику життя, адресу, любов та ім’я. А потім назвати це рятівними словами «за переказами старожилів». Але я так багато думала про нього, що він став для мене майже другом. А друзів же не обманюють, про них не вигадують усіляких небилиць. Я шукала далі, безперестанку повторюючи про себе слова нашого краянина, письменника Анатолія Крима: «Зараз ти щасливий, тому що шукаєш». Я розпитувала знайомих: може, хто знає або пам’ятає цього художника? Я навіть розмовляла з ним, прохала: «Будь ласка, відгукніться, назвіть своє ім’я, дозвольте дізнатися про себе. Адже це так важливо і правильно: щоб ім’я залишилося. Я напишу його на папері, я розповім про Вас, а хтось обов’язково почує, запам’ятає і повторить. А ви десь там, в інших світах, вдячно посміхнетеся й наповните сюжетом стіни якогось небесного під’їзду». Отак я з ним розмовляла, і мені вже здавалося,  що я його знаю, що зустрічалася з ним на чернівецьких вулицях, і не раз. Чому б ні? Я ж мешкаю за два кроки від будинку на вулиці Гонти.

Знаєте, є таке правило: рано чи пізно на поставлені запитання обов’язково знайдуться відповіді. Нехай навіть поступово і не завжди всі відразу.

Головне – не втомлюватися ставити запитання

А тепер – припущення. Розглядаючи на малюнку підпис «Кogan», неважко помітити, що заголовна «К» прописана незвично: із подовженими горизонтальними вусиками. Вони немов обіймають чотири наступні літери, утворюючи ще одну, латинську «С».

Розмовляючи з фахівцями, я дізналася, що таким чином багато художників зашифровували у своєму  підписі першу букву імені. В такому випадку, існують два рівноцінні варіанти. Перший: якщо прізвище художника Kogan, то його ім.’я  починається з літери «С». Другий: якщо прізвище художника пишеться з літери «С», тобто Cogan, то першу літеру свого імені «I» він просто поставив на початку прізвища: «ICogan». Я занурилася в архівні відомості й у міському адресному переліку відшукала одну єдину людину на прізвище Kogan з іменем, що починається на «С»: Chaim. І двох – на прізвище Cogan з іменами, що починаються на «I»: Ioan і Isac. Якщо всі ці припущенні вірні, то ім’я художника – одне з трьох: Chaim, Ioan або Isac. Знову немає однозначної відповіді, але розгадка ближче, ближче, вже ось-ось. А художник не поспішає з підказкою, ховається…

Повернімося до будинку на вулиці Гонти. У роки після ІІ світової війни він заселявся іншими мешканцями, як, утім, і всі старі будинки в нашому місті. Але й цих, післявоєнних, мешканців доля розкидала по світу. Переконайтеся самі: один зі знімків, зроблений в 60-х роках, надійшов до мене із-за океану, з міста Сан-Антоніо, штат Техас.

А у 1978-79 роках будинок реконструювали і добудували третій поверх. Веранди з боку двору розібрали і зняли, а парадні двері заклали цеглою. Як пам’ять про минуле залишився тільки базальтовий поріг біля входу. Добротні дерев’яні панелі – сумне видовище! – занепали. У колись чарівному дворику не побачити ні фонтана, ні альтанки, ні трикутних клумб. І старої липи вже немає, спиляли. Малюнки на стінах поверхів і сходової клітини зафарбували, сьогодні можна побачити тільки розчищені кимсь фрагменти. Картини «Повернення блудного сина» та «Побачення Фауста з Маргаритою» в сходовому прольоті безжально знищили, а за рахунок самого прольоту збільшили площу однієї з квартир. Стерли первісну красу, невдовзі й пам’ять зникне. Як було сказано представником темних сил, тим, що однієї породи з Мефістофелем: «Ну, що ж … звичайні люди … загалом, нагадують колишніх … квартирне питання лише зіпсувало  їх».

Кажуть, що будинок живий, поки в ньому живуть люди. Будинок на Гонти і зараз заповнений мешканцями. Значить, живий. Та стіни його втратили незвичайність і красу, що подарував їм колись художник на прізвище Коган. Подарував і розтанув, розчинився у «вчора». Тільки тінь його мариться на коротенькій вуличці  Szewczenkogasse.

«Знов близитесь ви, постаті туманні, 
Що вже мені з’являлися колись. 
Чи держу вас? Чи знову тій омані 
Мої чуття прихильно піддались?..

 
І знов мене привиддя полонили, 
Неначе звуть в мовчазне царство сна…

Я стрепенувсь, і сльози забриніли, 
І серце враз відтало аж до дна… 
Теперішнє здалека ледве мріє, 
А що пройшло – ізнов живе і діє»  

 (Переклад уривків з трагедії «Фауст» Йоганна-Вольфґанґа Ґете Миколи Лукаша)

Галина ПЕЛЕПЮК-МРИХІНА

Запис Пригоди особливого будинку на вулиці Гонти (із циклу “Будинки і долі” Галини ПЕЛЕПЮК-МРИХІНОЇ) спершу з'явиться на Медіа-Версії.