Мандрівниця розкриває всі таємниці: де і як оформляти візу, де жити, куди їхати та скільки це коштуватиме. Вона розповідає також про ті непомітні деталі, що допоможуть під час перебування в екзотичній країні. 

Пролог

Отже, якщо Індія  – ваша давня мрія, купуйте квиток і збирайте речі! Ця неймовірна країна переповнена колоритом і речами, яких нам не зрозуміти. Країна з неймовірними океанами, дивовижними Гімалаями та стародавніми храмами.

За 28 днів ми з другом проїхали 6130 км і побували в різних частинах країни. Ця мандрівка була  здійсненням однієї з найбільших мрій мого життя. Та, першочергово, вона  стала випробуванням на витривалість. Інколи я розчаровувалася в собі, зрозумівши, що не готова витримати такий тиск ззовні. Автобуси без вікон, бруд і недоспані ночі давалися взнаки. Та Індія завжди, навіть у моменти найвищого відчаю, змушує тебе дивуватися і приносить незабутні враженння.

 Скільки коштує самостійна мандрівка до Індії  

Сама подорож не потребує багато грошей. Гроші витрачаються, переважно, на квитки та  візу. Але кожний знає свої можливості й потреби. Тому сума може бути в рази більшою або меншою. Все залежить від самого мандрівника.

Віза: Є два варіанти отримання візи до Індії. Перший – електронна віза до 30 днів, 60 доларів. Ви відкриваєте її самостійно й оплачуєте карткою. Це дуже зручно, єдиний мінус – дуже довга анкета англійською. Плюс цієї візи – вам не дають конкретної дати, коли маєте в’їхати в країну. У Вас є місяць, тож від дати прильоту рахуються дні перебування. З електронною візою Ви можете прилетіти в Бангалор, Мумбаї, Калькутту, Гоа, Нью-Делі та ще кілька міст.

В аеропорту паспортний контроль проходити не треба, тут сканують відбитки ваших пальців і пропускають. Подати заявку на візу можна тут: https://indianvisaonline.gov.in/visa/tvoa.html

Інший варіант – відкриття візи у посольстві. Там процедура стандартна. Всі дані читайте на сайті посольства: http://www.embassyofindiaukraine.in/

Квитки на літак. Їх треба обирати заздалегіть. Ми летіли AirArabia, з пересадкою в Арабських Еміратах. Квитки обійшлися в 480 доларів в обидві сторони (на одного). Квитки шукайте тут: http://www.skyscanner.com.ua/

На день ми мали 600 рупій на кожного (долар – 68 рупій). Це менше ніж 10 доларів. Інколи витрачали менше, інколи – трохи більше.

Житло. За готелі платили від 300 до 500 рупій на двох. Майже завжди в готелях була гаряча вода і чудовий вид з вікон – на Тадж-Махал, Гімалаї або океан.

Нічні потяги класу Sl (сліппер) дають змогу заощадити на готелі, але треба брати із собою спальник. Ніч у потязі – а це приблизно 500 км – коштуватиме десь 300 рупій. Не рекомендую подорожувати  нічними автобусами для місцевого населення класу Normal. Як правило, європейцю це важко витримати: брудно, протяги, всі чхають і кричать, водій зупиняється в полі або в страшних темних провулках.

 Містами курсуть вело- і моторікші, ціну за проїзд виторговуйте у водіїв самі. Та знайте: вони Завжди називають ціну вдвічі-тричі, а то й учетверо вищу за реальну. Одна година на моторікші коштує приблизно 150 рупій.

Що треба взяти із собою в Індію: теж важлива інформація, що допоможе Вам зібрати наплічник і не взяти зайвого.

 Про 5 місць, які варто відвідати, почитаєте далі, а тут розповім про наш маршрут. Ми прилетіли до Нью-Делі, переночували в першому ж готелі без скла у вікнах і наступного дня нічним поїздом вирушили до столиці сикхізму Амрітсар. Після трьох днів в Амрітсарі відправилися автобусом  до Дхарамсали. – дивитися на Гімалаї Знову автобусом ми повернулися до Нью-Делі, де пересіли на поїзд до Агри. Там ми побачили Тадж-Махал.

Через кілька днів нічним-таки автобусом  ми потрапили до Варанасі. Я очікувала на брудний Ганг і смог від спалених для поховання мертвих тіл, але побачила центр духовних практик Індії. За деякими даними, Варанасі більше 5 тис. років. Місто вражає і заворожує.

Найскладнішим було дістатись до океану. Ми купили квиток з Варанасі до Мумбаї, потяг їхав 22 години.

Ще через декілька годин нас чекав потяг до міста Магдаон, їхав він ще ніч, а далі треба було годинку їхати на автобусі – і ось він океан!

І насамкінець уроком для нас стало скасування нашого поїзда за два дні до літака, на відстані 2000 кілометрів. Нам довелося повертатися через Мумбаї на автобусі і нічним потягом до Нью-Делі, де ми ледь не запізнилися на літак. А все тому, що нам не сподобався Нью-Делі і ми вирішили ще на зайвий день повалятись  біля океану.

Здійснюйте свої мрії, їдьте туди, де страшно, але дуже хочеться!

Золотий храм в Амрітсарі

Скільки вже місяців пройшло від нашого повернення з Індії, а я все ще не вірю, що побувала в Амрітсарі. Це була одна з моїх заповітних мрій, як для когось Париж чи Нью-Йорк. Я безліч разів уявляла собі, як житиму в безкоштовному гуртожитку на території храму, як буду там почуватися…

Там неймовірно. Містично. Незабутньо.

 Амрітсар розташований на півночі Індії у штаті Пенджаб. Cикхізм – головна релігія штату. Про сикхів можна писати окрему статтю, бо це – унікальна релігія. На відміну від індуїзму, в якому існує безліч каст, що ділять суспільство за походженням і ремеслом, у сикхізмі всі рівні між собою. Саме тому один день на тиждень кожний сикх працює при храмі безкоштовно.

При храмі два гуртожитки: один для індусів, інший – для іноземців. Будь-хто може жити там безкоштовно. За правилами, можна зупинитися на три дні, але на практиці можна жити й більше. В гуртожитку є гаряча вода, що для Індії – безперечний плюс.

Крім того, цілодобово працює кухня і їсти можна безкоштовно. Кухня дуже специфічна і не всім буде до смаку. Їсти треба на підлозі, столових приборів немає. Тому спершу почуваєшся дискомфортно і незграбно, до того ж десятки індусів дивляться як ти їси. Але з часом і до такого звикаєш.

 Туристів з інших країн у місті дуже мало. Тож мало не кожний третій хоче сфотографуватися з тобою на удачу або хоче сфотографувати із тобою свою дитину. Це дуже втомлює і навіть нервує. Але я намагалася бути привітною і фотографувалася з цими людьми, бо для них – це знак на удачу.

Озеро навколо Золотого Храму – святе, відвідування Золотого Храму очищує від гріхів не тільки сикхів, а й людей усіх релігій. На вході до храму слід здати взуття і помити ноги. А заходити треба з покритою головою – як жінкам, так і чоловікам. У храмі ідеальна чистота і весь час співають молитви, тож атмосфера дійсно дуже заспокійлива й гармонійна.

До Амрітсара дуже зручно діставатися нічним поїздом з Нью-Делі. Це місце ще не надто наповнене туристами, тож відчуваєш там справжні спокій і гармонію. Це чудове місце, щоби переосмислити життя й самого себе.

Дхарамсала, або Нова оселя Далай-лами

Якщо Ви подорожуєте Індією і хочете релаксу в тиші з видом на Гімалаї – вам до міста Дхарамсала. Зручніше за все діставатися сюди з Амрітсару: автобусом, який щодня відправляється о 12:00, до Дхарамсали їхати приблизно 6-7  годин.

Особливість цього міста в тому, що тут живуть переселенці з Тибету, які прийшли сюди після його анексії Китаєм. Тут зараз живе і Далай-Лама. У його резиденції можна гуляти, молитися та відвідувати лекції.

Місто розташоване на висоті 1457 метрів над рівнем моря, а над містом нависають Гімалаї. Ми приїхали сюди вже увечері. Яким був мій захват, коли зранку через моє вікно до мене заглядади величезні гори. До речі, готелів у місті багато, на різні смаки. Ми зупинялися в найдешевшому, який обійшовся нам у 350 рупій на двох (60 рупій  – 1 долар).

Тут можна купити все, щоби піти гуляти в Гімалаях, Та чому не варто гуляти без гіда, я згодом розповім. На ринках можна знайти крутий одяг на будь-який смак, є й непогані секонд-хенди.

Тибетці дуже побожні, тож храмів тут дуже багато. Заходити можуть усі охочі. Щоби помолитися, треба крутити барабани, на яких написані численні молитви.

 У Дхарамсалі дуже чисто і смачно, там дуже привітні люди, чисте повітря, величезний спектр розваг і туристичних принад. Можна медититувати, ходити в гори, на лекції або на вечірки (яких тут у сезон дуже багато). Це надзвичайне місце, яке не варто оминати в подорожі Індією.

Усі дороги ведуть до Мумбаї

Мумбаї, або Бомбей, навіть звучить магічно, тож не дивно, що всі дороги в Індії все одно приведуть тебе в Мумбаї. Там стоять Ворота Індії – арка, закладена на честь прибуття 1911 року короля Георга V. Там є тротуари, колоніальна архітектура і є можливість відпочити від метушні та бідності Індії.

Навіть якщо у ваших планах немає Мумбаї, ви все одно потрапите на чудовий вокзал дорогою на Гоа: саме звідси туди вирушає нічний поїзд. Вокзал просто перехолює дух, він величезний і прекрасний.

Якщо маєте кілька вільних годин на пересадку в Мумбаї, то від вокзалу зможете пішки дійти до головних туристичних і гарних місць. Дорогою від вокзалу до океану можна знайти галереї, музеї, бібліотеки, дешеві базари з одягом і дуже приємні парки. Але варто зважати, що в Мумбаї досить дорого, особливо в центрі. На набережній Вас зустріне готель, який мені нагадує Будапешт (за фотографіями, там я не була).

Ви можете насолодитися морською прогулянкою із видом на головні туристичні місця міста. У спеку такі прогулянки дуже корисні, особливо після 26 годин на третій полиці в індійському потягу.

Мумбаї – місто контрастів: саме тут найбільші трущоби та найбагатші маєтки Індії. У місті можна зустріти людей, обвішаних діамантами (не жарт), і тих, що помирають від голоду на тротуарі. Індія така. Та якщо Ви лише проїздом в цьому місті, то хороша і цікава прогулянка Вам забезпечена.

Що їдять і де живуть священні корови?

 Головним символом Індії, на мою думку, мають бути не слони. Слони зустрічаються вже ближче до Шрі-Ланки, а от корови є всюди. Їх багато і вони священні. Їх не можна їсти, ображати, а слід годувати й поважати. Корови про це знають, тож поводяться дуже поважно і гордо.

Корова є священною твариною в індуїзмі, джайнізмі та зороастризмі. Раніше корову ввжали священною у Стародавніх Греції, Римі та Єгипті. В індуїзмі корова порівнюється з матір’ю, вона забезпечує людей молоком і молочними продуктами. Для більшьшості населення Індії, які є вегетаріанцями, це головні продукти.

У багатьох районах Індії, вважається правильним годувати корів перед сніданком. Нерідко можна побачити як місцеві жителі виносять коровам їжу, яку будуть вживати самі (рис, чапаті). Корови знають такі місця і приходять їсти (їх годують також у кафе і на ринках).

Ночують вони на вулицях, як собаки, лише більші. Спочатку це виглядає дуже незвично, але згодом ти звикаєш до цього і навіть не звертаєш на них увагу.

 Загалом індійські корови зовсім не схожі на наших: вони вільні, незалежні і нікого не бояться. Крім корів, можна ще зустріти і биків: вони іноді агресивні, але чіпати їх так само не можна.

Я всім серцем полюбила індійських корів, тож іноді мені чогось не вистачає на українських вулицях…

Чому Тадж-Махал розчаровує?

Із Тадж-Махалом у нас якось одразу не складалося. По-перше, з Нью-Делі ми мали їхати до Агри (міста, де розташований цей величний пам’ятник) вагоном класу Normal, до нього ми не влізли, тому їхали «зайцями» в тамбурі першого класу. Враховуючи, що перед цим ми провели ніч в автобусі теж класу Normal, а в Індії майже ніде немає кави, їхали ми весело.

По-друге, місто просто жахливе: в ньому все якось не так. Усі заробляють на туристах, духовність відсутня. Тож після прекрасних Амрітсара і Дхарамсали Агра вводить у ступор. Але всі мої гнівання розігнав номер за 3 долари з видом на Тадж-Махал. Правда, більшість часу його закриває смог, на його тлі люди вішають білизну, а мавпи весь час намагаються щось у тебе вкрасти. Але це теж  Індія.

Вже на підході вас оточує неймовірна кількість продавців, які хочуть продати вам ВСЕ. А потім ви купуєте квиток, доречі не дешевий (750 рупій, 68 рупій – 1 долар). Там тобі ніхто не каже, що ти платиш ще й за вхід в усі туристичні місця міста. Я, наприклад, помітила це десь за тиждень. Тож читайте, що написане на квитках!

У цієї споруди така гарна історія і таке сумне сьогодення. Тисячі туристів, які товчуться всюди і роблять фото в стилі «Дивіться, я тримаю Тадж-Махал на руці» створюють амосферу, яка робить це місце схожим на що завгодно, але не на гробницю.

Крім того, більшість туристів – індуси. Вони не часто бачать іноземців, а фото з іноземцем – це дуже престижно. Тож у тебе виникає відчуття, що ти сам – Тадж-Махал і всі приїхати сфоткатися з тобою. Це згодом стає не надто веселим. Але такі вже у індусів звички.

 Коли ти звикаєш до шаленої кількості людей навколо й до того, що споруда зовсім не біла, а сіра, все ж  починаєш дивуватися кропіткій роботі, орнаментам та величі гробниці. І все це для однієї людини. Однієї! Це вражає.

Їдучи до Тадж-Махалу, я знала, що там буде багато туристів і не буде спокою. Але кількість людей мене  вразила. Найкрутіше в цьому місці – численні кафе на дахах, з яких видно Тадж-Махал. І візьміть собі номер з видом на Тадж: воно реально того варте! Але не бронюйте готелі заздалегідь, торгуйтеся на місці, коли вже бачите що Вам пропонують. Не можу сказати, що хочу туди повернутися колись, але й не шкодую, що була там.

Запис «Якщо Індія – ваша давня мрія, купуйте квиток і збирайте речі!» спершу з'явиться на Медіа-Версії.