«Це вибрані твори з однойменного благодійного проєкту, який із 2022 року на постійній основі підтримує діяльність 3 підрозділів ЗСУ.

У лютому 2022 брати художниці Віолетти Олійник поїхали захищати Київ на власних авто, не маючи військової амуніції. З цього моменту ми зосередилися на волонтерстві: почався пошук берців, броніків, термобілизни, тактичних окулярів, рукавиць тощо. Обмеженість фінансів спонукала створити тираж фотографій з творами буковинських художниць та художників, які погодилися на співпрацю.

… Так виникла міжнародна онлайн платформа Someone Prays for You. Коли канадська художниця Дженет Кардифф запропонувала серію своїх робіт, формат фандрейзингу розширився — було залучено всіх бажаючих митців. Наразі в проєкті беруть участь 20 художниць та художників з України, Канади, Англії та Австрії. Всі кошти від продажу творів використовуються на нагальні потреби підрозділів братів та батька Віолетти», – текст на сторінці ФБ Тараса Полатайка, куратора проєкту.

На виставці представлені твори Тараса Полатайка, Станіслава Туріни, Віолетти Олійник, Івана Салевича, Сергія Колісника, Богдана Макаренка. Також в межах проєкту згодом буде проведений розіграш робіт Станіслава Туріни та Віолетти Олійник — кошти з яких спрямуємо на актуальні потреби військових.

«Коли твої брати на війні, то і ти на війні. Коли вони не можуть спати вночі через постійні обстріли, ти також не можеш спати й перевіряєш, коли вони востаннє з тобою спілкувалися. А якщо час, коли «користувач був онлайн», збігається з часом чергового прильоту, стає страшно, як у старій казці про диких лебедів: «хоч одне слово скажеш — вони помруть». Одначе ми можемо і мусимо говорити. Спілкуватися з постачальниками зброї, працівниками магазину безпілотників чи такмеду, поширювати інформацію та шукати речі, які їм потрібні...», – Віолетта Олійник.

Протягом триденного перформансу, який відбувся відбувся 22-24 вересня 2023-го у люблінській галереї «Labirynt», мисткиня власноруч виготовила сорочку із попередньо зірваної кропиви. Ця акція нагадує про жахіття воєнної дійсності в Україні та є символом солідарності з усіма, хто пережив розлуку з рідними та близькими.

Зробіть пожертву

Допоможіть підтримати захисників громадян в Україні. Зібрані кошти підуть на медичне приладдя, бронежилети, оптику нічного бачення, дрони-розвідники та інше важливе обладнання у боротьбі України за свободу.

Експозиція буде відкрита до 18 січня. Години роботи оголошуватимуться за день — в залежності від графіка відключень світла.

Слава Збройним силам України! Дякуємо за кожен день, який виборють ЗСУ ціною життя! Ця виставка, цей проєкт – приклад того, що не час розслаблятися, а потрібно невпинно працювати, щоб наближати Перемогу!

Більше фото і інформації з відкриття виставки за посиланням – «Хтось молиться за вас…»

©Тетяна Спориніна, фото автора

Запис Доброчинна виставка «Someone Prays for You» у мистецькому центрі «Bunker» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

27 вересня 2024-го марафон «Кроки незламних» прибув у Чернівці.

За 10 днів  планують зібрати 500 тисяч гривень на автівку, прилад нічного бачення та ФПВ-дрони для наших захисників.

Збір на авто, прилад нічного бачення та дрони FPV для ЗСУ:

Посилання на банку:
https://send.monobank.ua/jar/UKZaf85KX

Номер картки банки:
5375 4112 1311 8248

Велике прохання до всіх, робити свої вклади у цей марафон «Кроки незламних», адже це теж наближує перемогу над ворогом. Тому, якби не було важко, ми всі маємо гуртуватися і не забувати, що ми тил і ми підтримка наших військових.

Слава ЗСУ! Слава Україні! Героям слава!

Більше фото за посиланням  – Благодійний марафон «Кроки незламних»

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Благодійний марафон «Кроки незламних» від ветеранів війни Івана Торака і Валерія Монарха прибув у Чернівці спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Спільнота, народжена понад пів століття тому в Римі, в Україні мала осередки у Києві та Львові. Це не був фонд чи структурована організація, учасники спільноти не оперували цифрами – вони просто збиралися у свій вільний час разом, купували їжу і пригощали безпритульних, або спілкувалися з дітьми у скруті, опікувалися іншими потребуючими.

На початку 2022-го перші фури від спільноти Св.Егідія прибули в Україну вже за два тижні після повномасштабного вторгнення рф, і за півтора року війни таких гуманітарних вантажів надійшло уже 108. Це 15 тис. продуктових наборів щомісяця, це 40 тис. упаковок інсуліну, якого так бракувало у перші місяці великої війни, це одяг, ковдри, засоби особистої гігієни, матраци на понад 1 млн євро, це мережа підтримки для 1400 потребуючих дітей… Так, тепер, коли допомога стала такою масштабною і вийшла далеко за межі приватних ініціатив, спільнота фіксує усе в цифрах і ретельно звітує перед доброчинцями і суспільством.

В Івано-Франківську спільнота Святого Егідія діє від 2003 року, і досі це була група людей, які зосередилися на служінні людям похилого віку, бідним та бездомним – тим, кому найбільше бракує безкорисливої любові та дружби. Адже в щоденних клопотах нам часто бракує часу (чи бажання?) на невеличкі жести любові до ближнього.

Тож Спільнота Св. Егідія своїм прикладом намагається показати красу християнського принципу, згідно з яким, „більше щастя – давати, ніж брати“ (Дії 20, 35). Адже завжди є чим поділитися. Для тих, хто найбільше потребує, іноді достатньо кілька хвилин уваги, щирої усмішки, співчуття…

Раніше представники Спільноти щосереди в Івано-Франківську „відвідували“ бідних людей на вулицях міста (у районі Катедрального собору та вокзалу), пригощаючи їх канапками та гарячим чаєм, а також щонеділі приділяли час людям похилого віку та молоді геріатричного пансіонату міста. Влітку для самотніх потребуючих людей влаштовували міні-пікніки з гітарою, баяном, сопілкою, а взимку їм доносили радість Різдва разом із традиційним Різдвяним обідом.

Після повномаштабного вторгнення Спільнота відкрила Центр допомоги Св. Егідія – Дім дружби. Сюди й завітали журналісти-учасники престуру «Громади Івано-Франківщини в умовах воєнного стану. Виклики та вікна можливостей», організованого Харківським пресклубом. І це не просто гуманітарний центр для вимушених переселенців, а місце і спосіб з ними ближче познайомитися, подружитися. В результаті багато з тих, хто прийшов сюди по допомогу – потім самі долучаються до волонтерства і можуть реалізувати себе у справах. Таких є вже близько чотирьох сотень, кажуть представники спільноти.

І хоч осередки Спільноти діють лише в Києві, Львові та Івано-Франківську, та допомога від Св.Егідія надається в кожній області. Краматорськ, Словянськ, Буча, Харків… – відкривається форма реєстрації для потребуючих, літніх людей, після зв’язку з ними і уточнення деталей їм відправляються пакунки з допомогою. Допомагають медзакладам, вивозять людей із зони активних бойових дій. Після звільнення Ірпеня – започаткували там проєкт для дітей до 10 років «Школа миру», в якому працюють з травмованими війною малюками і де дають їм те тепло і відчуття родини, спільноти, які вони через брак часу не можуть отримати, наприклад, у школі…

Гостей із престуру приймали в Домі дружби колеги-журналісти, які тут волонтерять:  спецкор телеканалу «Еспресо» в Івано-Франківській області Іван Харук і кореспондент «Громадського радіо» Євген Савватєєв. Розповіли про центр і його бенефіціарів, показали продуктовий набір, який наразі видається. І запросили до співпраці у всіх містах і містечках, де немає цієї спільноти, але є люди з милосердними серцями, готові до служіння бідним.

Маріанна Антонюк,

фото авторки і з фейсбук-сторінки Спільноти Св.Егідія в Івано-Франківську

Запис Не просто «гуманітарний центр», а справжній Дім дружби спершу з'явиться на Медіа-Версії.

«Наші волонтери – Гордей Борис, Слижук Михайло та Козян Михайло…  знову їхали на схід із допомогою нашим Захисникам, – пишуть волонтери. – Як завжди – везли все необхідне бійцям з різних підрозділів у Дніпропетровську, Луганську та Донецьку області. Цього разу транспортували два автомобілі. Один, джип Land Rover – раніше куплений за волонтерські кошти… Ми його підремонтували і транспортували землякам, які зараз його дуже потребують. Другий – транспортували лафетою, за яку ми заплатили 100₴, до Захисників у Покровськ. Проїхали, як зазвичай – близько 3000 кілометрів. На зворотньому шляху, з Костянтинівки до Підзахаричів транспортували на ремонт ВАЗ 2113».

Далі волонтери детально перелічують кожного доброчинця, який доклався до цієї надважливої справи – як організації, так і приватних осіб, а також звітують за витрати. Зокрема, вони повідомляють щодо джипу Mitsubishi Pajero: «Козян Михайло Д. зібрав кошти та організував ремонт, сума – 65360 грн. про які прозвітував на своїй сторінці у Фейсбук.

Від імені наших Захисників – щиро дякуємо кожному , за допомогу. Тільки спільними зусиллями – ми переможемо. Боротьба продовжується», – зазначили волонтери Путильщини.

Запис Автівки від волонтерів Путильщини доставлені на фронт спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Очевидно, що бути християнином – це слідувати вченню Христа. А Він, відповідаючи на запитання фарисеїв, назвав дві найголовніші заповіді: “Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою. Це найбільша й найперша заповідь. А друга однакова з нею: Люби свого ближнього, як самого себе. На двох оцих заповідях увесь Закон і Пророки стоять” (Матвія 22:37-40). Тому серед інших християнських чеснот у “Карітас Чернівці” не лише шанують, а й просувають і навчають – любити ближнього і служити ближньому.

Тож розпочавши зустріч зі святої літургії, згодом порушені у проповіді проблеми продовжили розглядати на трьох частинах тренінгу.

Духовних основ соціального служіння навчав директор «Карітас Чернівці» о. Любомир Іваночко, про лідерство в цьому служінні розповіла менеджерка Школи волонтера Марія Федоряк, а про категорії вразливості потребуючих (родини в складних життєвих обставинах, люди з інвалідністю, люди похилого віку і т.ін.) – менеджерка соціальної школи Леся Кермач. Учасників поінформували щодо систем убезпечення в «Карітас Чернівці». Навчання було націлене на збереження індивідуальності кожної парафії: намагалися не пропонувати шаблонного шляху розвитку служіння, а віднайти напрямки, притаманні кожній парафії.

Учасники Школи були відкритими до спілкування і активними:  знайомилися, обмінювалися контактами, працювали в групах, ділилися думками, ідеями, досвідом – адже насправді початок їхньому служінню вже покладено, а дехто навіть міг хоч зараз представити свої практики у виступах і презентаціях. Зрештою, на наступних зустрічах до цього будуть готові всі спільноти учасників. А тим часом вони проходили тести на рівень лідерських якостей, визначали серед них позитивні і негативні, «мінуси» записували на папері і викидали у смітник.

Зачепили й тему браку часу на служіння, говорили про вдячність – Богові і людям, розглядали і пропонували вирішення проблематичних ситуацій, вкидали у спеціальну скриньку свої побажання і пропозиції щодо наступних навчань.

Про досвід львівської спільноти соціального служіння при храмі Пресвятої Богородиці Володарки України, як стати центром милосердя і добра, дізналися, переглянувши фільм «Жива парафія», а про чернівецький досвід – із презентації про фізичну і духовну реабілітіацію та соціальну адаптацію в Центрі молоді з інвалідністю «Любов лікує» «Карітас Чернівці», яким керує Валерія Мартинюк.

Разом з невеличкими подарунками (блокнотами, ручками, свічками і Святим Письмом) отримали настанову «зберігати скарби не на землі, а на небі» і вирушили додому легкими і рішучими лідерами. Адже тепер вони розширили своє коло однодумців, з якими будуть на постійному зв’язку через спільний чат у месенджері, зможуть поділитися своїми пережиттями і проблемами, невідкладно допомогти одне одному.

Завершили зустріч з налаштуванням: вийшовши за двері, продовжували світити ще яскравіше, ніж раніше, і запалювати соціальним служінням інших!

За матеріалами фейсбук-сторінки “Карітас Чернівці”

Запис У переддень Різдва у “Карітас Чернівці” навчали волонтерів спершу з'явиться на Медіа-Версії.

“Сьогодні день людей, які можуть все. Людей, для яких немає нічого неможливого. Людей, які на своїх плечах несуть тягар цієї війни. Людей, завдяки яким нашим воїнам сьогодні трохи тепліше, трохи світліше, трохи затишніше і впевненіше, – йдеться у привітанні Голови партії ВО “Батьківщина” Юлії Тимошенко, оприлюдненому на її фейсбук-сторінці. –

День волонтера!

І не так важливо, що саме ви робите – збираєте кошти на «байрактар», чи в’яжете шкарпетки для солдата. Головне, що ваші серця і душі, ваша любов і турбота в цій великій справі.

Щиро вдячна. Кожному. Кожній.

І так, – це, можливо, перший випадок в історії, коли волонтерами стала фактично ціла нація.

Слава Україні!”

Запис “Щиро вдячна. Кожному. Кожній”, – Юлія Тимошенко про волонтерів спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Авто поїде на передову до хлопців з Чернівецького ТРО Їм воно необхідне для евакуації хворих та поранених.

Машини, як і дрони, – розхідний матеріал війни. Війна триває, тому така реальність. А нашим хлопцям треба далі й далі знищувати ворога і берегти наше мирне небо. Допомагаємо хто скільки може.

Навіть репост – велика допомога!. Дякуємо всім. Все буде Україна!

Ціль: 200 000 ₴

Посилання на Банку https://send.monobank.ua/jar/829iAbcLSK

Номер картки Банки 5375 4112 0032 3058

Наш телеграм https://t.me/activ4ik

За перший тиждень після оголошення збору на картці громадської організації вже 43 тисячі грн!

Запис Триває оголошений Активним Бульваром збір коштів на пікап для захисників спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Українці – люди, без перебільшення, фантастичні. Їхні самоорганізація та вміння вирішувати проблеми будь-якої складності викликають подив усього світу. Один із численних прикладів – чернівецьке волонтерське об’єднання, яке працює нині на базі їдальні залізничного ліцею й організувалося від перших днів війни від потреби годувати фронт і людей, які мешкають на територіях, де точаться бойові дії.

                Невипадкова випадковість

Уже на другий день війни, 25 лютого, до Оксани Гасинець, дружини відомого на Буковині та за її межами отця-капелана  Василя Гасинця, зателефонувала Марія Філіпчук з Волонтерського центру допомоги воїнам Чернівецької області. Вона запитала, чи є можливість переробити тонну рибу для фронту. Її до Чернівців привезли безкоштовно, як благодійну допомогу з Кіцманя від товариства з додатковою відповідальністю (ТДВ) «Чернівецький рибокомбінат», де директорує Володимир Федоров.

Пані Оксана, не роздумуючи зайве, одразу ж погодилася, хоча на той момент поняття не мала, де можна переробити таку кількість сировина.  Та 27 лютого перша партія рибних консервів для українських вояків була готова.

– Наші парафіяни – волонтери-марафонці, – посміхається пані Оксана. – Звикли швидко організовуватися та швидко працювати: як не як, а дев’ятий рік допомагаємо ЗСУ.

Тоді ж волонтерів буквально виручили дві директорки – ліцею №11 «Престиж» пані Світлана Матвійчина  та реабілітаційного центру «Родина» для дітей з аутичними розладами пані Наталя Ткачук. Саме вони та їхні колективи разом із парафіянами Української греко-католицької церкви Різдва Пресвятої Богородиці та св. Антонія у Чернівцях і розпочали цю благородну справу.

– А потім ми вже знайшли постійний прихисток у їдальні залізничного ліцею з доброї волі його директора Василя Сідора, – розповіла спеціалістка із харчових технологій, а по-старому – інженер-технолог – Любов Ревуцька, яка нині керує усім цим процесом. – Тим паче, що їдальня розташована поруч із церквою. І вже сюди раз на тиждень нам привозять товстолобика. Завжди безкоштовно. Як мінімум – півтонни, – звично перемішуючи шматки риби зі спеціями у великих тазках, продовжила пані Люба.. –Привозили нам також свинину та м’ясо індика. З них робили тушонки й паштети. Кілька разів м’ясо надходило як благодійна допомога. Та тепер мусимо за нього платити. Тому оголосили збір коштів на м’ясну сировину.

А перед цим волонтери збирали півлітрові скляні банки. Та саме того дня, коли авторка цих рядків разом із іншими чистила рибу, Надія Демич разом із чоловіком та сином привезла зібрану чергову порцію на 1000 банок із 34-го дитячого садка: «Координати шкіл і дошкільних закладів, де вже зібрали півлітрові скляні банки, дає нам відома організаторка волонтерського руху Галина Абрамюк. А ми вже їдемо за тими адресами та привозимо сюди тару», – каже пані Надія.

…А у дворі училища тим часом уже розвантажувався бусик з причепом із рибою. Його доставили кіцманчани, члени громадської волонтерської організації «Хелп піпл». Поспілкувалися.  Олексій Довбуш і Вадим Савчук займаються евакуацією та забезпеченням гуманітарною допомогою осіб, потерпілих від вторгнення росії. Тому часто за добу намотують до тисячі кілометрів. Тут, на місці, допомагає їм чернівчанин Андрій Савков.

Чоловіки з групи Любові Ревуцької почали розвантажувати  транспорт й заносити рибу до їдальні, де вже стояли підготовлені столи, вкриті чорною цупкою целофановою плівкою.

Пані Люба ще до того дала кілька вказівок і розставила людей по операціях. «Дівчата» – яким, між іншим, від 10 і до майже 80 років – називають її між собою «пані Генерал». Адже це вона практично запровадила цю технологічну лінію та керує усім процесом. А ще адмініструє чат «Риба» у вайбері, де повідомляє, зокрема, коли треба збиратися, що будуть робити тощо.

І якщо спочатку у волонтерських кухонних військах було чимало молодих жінок, то тепер працюють переважно старші люди, бо молодь повернулася на свої робочі місця. До слова, обробляли рибу і готували консерви й наші місцеві перші леді – дружини міського голови і начальника ОВА (умирний час – ОДА). Постійно тут працюють удови Героїв Небесної Сотні Аксенина та Щербанюка. Долучалися до доброї справи, не гребуючи важкою роботою, й біженки-професорки з Києва та Харкова…

                  Про бджілок-трудівниць і роботу на кшталт механізму годинника 

Маю зазначити, що налагодженість процесу просто вражає: все тут працює чітко й без збоїв – як годинник.

Чоловіки заносять рибу до приміщення, а тим часом інші глушать її ударом по голові. Наступна операція – відрізання плавників. Далі риба потрапляє на два столи, довкола яких стоять жінки у фартушках і косинках, робочий інструмент яких – скребачки. Прикріпивши рибу за хвіст до дерев’яної дощечки, вони зчищають із неї луску. (До слова, інвентар волонтерки купували за свої гроші.) Чищена риба «пливе»  до чоловіків, які відрубують їй голови та передають на стіл до жінок, які потрошать її. Після цього рибу миють під проточною водою і передають до тих спеціалістів, які рубають її на шматки. А вже далі над рибою починає чаклувати пані Люба. У неї на столі підготовлені й перемішані з сіллю спеції. У великих тазах вона вимішує рибу зі спеціями та олією. Чоловіки переносять ці тази до дівчат, які укладають рибу в банки, а накриває їх металевими кришками наймолодша учасниця «кухонних фронтових операцій» другокласниця Анюся з Нікопопя. Закручують машинкою металеві кришки чоловіки, серед яких Анюсин дідусь.

Підготовлені банки складаються  до автоклавів, які надали спонсори. Загалом їх шість. Завтра вранці банки виймуть з автоклавів. Згідно з технологією банки мають оброблятися в автоклаві не менше трьох годин. Але відчиняти автоклави не можна, доки банки не охолонуть.

Прикметно, що залізничний ліцей розташувався поруч із Українською греко-католицькою церквою Різдва Пресвятої Богородиці та св. Антонія, де править службу отець-капелан Василь Гасинець. Сам він і розвозить по фронтах та для потребуючих, як наприклад, до Попасної, Рубіжного тощо, різну гуманітарну допомогу – від військового обладнання, ліків та одягу до тушонок, паштетів і консервів, виготовлених волонтерками, серед яких багато прихожанок його церкви.

Часто-густо на банках є наклейка:

«Пам’ятайте, Господь оберігає всіх, хто захищає Україну.

Дякуємо Вам!!!

УГКЦ Різдва Пресвятої Богородиці та св. Антонія, м. Чернівці»

А ввечері у чат «Риба» надійшло наступне повідомлення від Любові Ревуцької:

«Дорогі мої бджілки! Щиро усім дякую за гарну роботу, ми добре впоралися.

На сьогоднішній день ми вже переробили 6900 кг риби, з якої у кінцевому результаті вийшло 7330 баночок консервів!

Наступного разу зустріч плануємо на четвер, але слідкуйте за повідомленнями у групі!

Усім спокійного вечора!»

Нагадаю лише, що кожного тижня Чернівецький рибокомбінат привозить на переробку півтонни риби безкоштовно!!!

Про роботу волонтерів – у світлинах:

Привезли рибу й чоловіки вивантажують її та заносять до приміщення. А поруч виносять з машини ящики з банками – 1000 штук. Проблема з тарою вирішена.

Цей процес називається глушінням риби, бо привозять її занадто… свіжою.

Знаєте чим унікальний цей знімок? На ньому поруч працюють (на передньому плані зліва на право) три жінки з репресованих сімей. Про кожну з них можна писати роман. Приміром, 75-річна Марія Іванова (у фартушку в горошок), народилася в поїзді, яким її мати їхала на заслання. 2007 року в Москві вбили сина Марії. «Нема у мене сліз від того часу, висохли…», – каже жінка. Та її рятує довколишня краса, яку плекає, зокрема, і на своєму подвір’ї.

Тому й з Надією Литвін, яка стоїть навпроти неї, розмовляє про квіти на рівних.  І це попри те, що пані Надія – профі в цій справі, бо працює в ботанічному саду ЧНУ.  А далі (в голубому фартушку) – Тетяна Аксенин, дружина Героя України Василя Аксенина, серце якого не витримало важкого поранення та численних операцій.

За цим столом Андрій Ілін, підприємець і керівник фірми, позбавляє риб голів та хвостів. Як правило, він приїздить на волонтерські «збіговиська» разом із своєю дружиною Ядвігою.

Потрошити рибу – робота не з приємних і не з легких…

А тут миють риб’ячі тушки. 

Розрізати рибу на однакові шматки – теж, повірте, потребує вправності.

Над рибою чаклує Любов Ревуцька – вона творить смак консерви. 

Швидко і вправно жінки укладають шматки підготовленої риби до банок.

Закрутка банок – практично, остання технологічна операція.

На заміну хлопцям прийшли Анюся з Нікополя та її дідусь.

Так виглядає готова до відправки смачна й поживна продукція. А поруч банка рибних консервів перед стерилізацією в автоклаві.

Фінальний акорд – автоклави.

Володимир Данкевич – особливий персонаж. Він – шеф-кухар залізничного ліцею і спортсмен-футболіст, який… «бореться» з фігурами волонтерок. Випікає різноманітні смаколики й потім ними пригощає. Та дівчата-волонтерки невдовзі запротестували проти такого зваблювання, бо булочки, кексики, тістечка погано впливають на фігури.

– Почав пекти калачі, завиванці від 12 років, – каже, – бо мама дуже хворіла і це їй було не підсилу. – А в 17 років уже очолив кондитерський цех. Секрет смачного приготування та випікання тільки в одному, – наголошує пан Володимир, – У роботу треба вкладати не тільки душу, а й шматочок свого серця. 

 І саме так – з душею та відкритим щирим серцем працює ця унікальна команда волонтерів, із якою я мала щастя познайомитися. В одній публікації всіх не назвеш, та як не згадати сім’ї Тимчуків, Меренюків, прихожанку згадуваної церкви Анастасію Аппель, Іванну Гангалу, п. Крушельницьку та багатьох-багатьох інших.

Нині перед ними новий виклик: вони збирають гроші на сировину для тушонок, які чекають на фронті. Давайте їм допоможемо. Адже, як кажуть у народі, «війна війною, а обід має бути за розкладом». Адже тільки нагодована армія може крокувати до перемоги.

Інформація для охочих допомогти ЗСУ:

Перерахувати кошти можна на карточку ПриватБанку

4731 2126 4123 8989 (Дрогомирецький Василь Васильович). Гроші потрібні на придбання свинини та індичини для виготовлення тушонок.

 Людмила Чередарик, «Версії»

Запис Для фронту з 7 тонн риби – 7333 півлітрові банки консервів спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Чернівчани, оголошується збір порожніх пластикових баночок з розпилювачем від антисептиків (до 100 мл). Ми наповнимо їх протигрибковими засобами  і відправимо військовим. Нещодавно отримали прохання про таке забезпечення.

Репост вітається, адже чим швидше зберемо ємності, тим швидше вони наповняться і  підуть у користування нашим воїнам!

Баночки приносьте за адресою: Чернівці, вул. М. Заньковецької, 5.

Деталі за тел.: 0986338074 – Тимофій

Запис Збираємо порожні пластикові баночки з розпилювачем від антисептиків спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Про роботу шпиталю розповіла його керівниця Кейт Аллен (Kate Allen), яка працює в ньому від 2015 року. До слова, місія побувала вже у 15 гарячих точках планети.

За словами Кейт, люди приходять до шпиталю щодня з 8:00 до 18:00. За день тут приймають до 150 людей, пропускна здатність  госпіталю ще не вичерпана, бо становить дві сотні осіб. Намети розгорнуті поблизу університетського студмістечка.

У госпіталі працюють 4 лікаря, серед яких терапевти і лор, 5 медсестер, один фармацевт. Медики із США, Мексики та  Канади. Вони обстежують, беруть аналізи та видають необхідні ліки. Усе це безоплатно, й американські медикаменти в тому числі. Це стосується і рецептурних ліків. Зі спеціалістами працює перекладач, каже Кейт Аллен.

Вона також наголосила, що вони є комплексною амбулаторною клінікою, тож надають  будь-які медичні послуги. Наразі, коли не можуть допомогти на місці, то співпрацюють з міськими клініками.

Найчастіше до госпіталю звертаються люди з респіраторними та серцево-судинними хворобами, а також діти та вагітні. Шпиталь має обладнання для обстеження розвитку плоду та прослуховування серцебиття дитини.

Волонтери з іспанської благодійної організації звели гуманітарну базу для переселенців у центрі Чернівців на Соборній площі. Там можна безкоштовно поїсти, переночувати, отримати одяг та іншу допомогу.

Чи не найголовніше – щодня у цьому центрі представники іспанської благодійної організації роздають близько тисячі гарячих обідів. Також тут є сніданки та вечері.

А ще тут діє намет для дитячих розваг, куди з великою охотою прямують і хлопчики, і дівчатка різного віку. Крім того, волонтери не полишають думку облаштувати поруч  ще й тимчасове житло.

«Версії»

Запис Закордонні волонтерські організації у Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Відповідає директор благодійної організації «Карітас Чернівці» отець Любомир ІВАНОЧКО

 1. Що таке «Карітас Чернівці»?

– «Карітас Чернівці» – це не просто «робити добро». «Карітас Чернівці» – це перш за все – спільнота. Це люди, які зросли у пізнанні віри і пізнанні Бога. Просто захотіти створити благодійну організацію і стати «Карітас Чернівці» – це не про нас. Наша організація – це насамперед люди, які сформувалися як спільнота при Кафедральному соборі Успіння Пресвятої Богородиці: щопонеділка мали зустрічі, читання Слова Божого, розважання, спільні паломництва, розмови – тобто будувалася родина у прямому розумінні цього слова, родина християн, яка опісля, пізнавши ті Дари Божі, які Господь дає в серце, не могли ними не ділитися. Тобто лише пізнавши цю Любов, дозрівши до цього служіння – досягається момент цієї благодійності, добра, яке нам заповідає Господь.

2. Яким чином можна приєднатися до «Карітас Чернівці».

– Щоби приєднатися до «Карітас Чернівці», є один-єдиний шлях (ну окрім того, що десь Господь Бог може скоригувати наші шляхи чи плани і змінити їх). Цей шлях – щопонеділка о 18 годині прийти до Кафедрального собору, де ми маємо таке коротке розважання, читання Слова Божого, коротку спільну молитву, знайомство, пізнання розуміння мови Бога. Адже Господь має мову, і це є мова Любові, і ми вчимося її розуміти, чути, і саме там уже формується людина у своїх відносинах з Богом і служінні. За якийсь час, коли людина дозріває до цього служіння, бачення, їй доручаються якісь певні якісь дії, кроки, опіку над спочатку маленькими речами, чи окремими людьми, чи обставинами – і якщо людина виявляє в цьому бажання, горіння і відчуває, що не може без цього – вона потрапляє в «Карітас» уже на постійній основі і починає служити в «Карітас».

3. Чи обов’язково бути греко-католиком для того, щоби долучитися до «Карітас»?

– Ніякої конфесійної приналежності, щоби бути в «Карітас», не вимагається. У нас є люди, які практично були невіруючими, тобто мали якесь доволі абстрактне уявлення про Бога, також у нас є протестанти, які працюють і, я б навіть сказав, займають керівні позиції… «Карітас» є свідченням того, що ми всі є Божі діти, і ми можемо бути об’єднані Божою любов’ю, і в нас більше спільного, ніж розбіжного.

4. Звідки береться благодійна допомога, яку потім роздають у «Карітас Чернівці»?

– Якщо називати одне, найголовніше джерело – то це Господь. Господь, Який відкриває серця людей. Господь, Який робить чудо. Направду, може, це банально звучить для невіруючої людини, але маючи мізерні ресурси – «дві риби і три хлібини» – Бог їх помножує, і це відбувається через руки людей. Як Він дав апостолам ці дві риби, які далі розламували і роздавали людям, так само дає і нам ці маленькі ресурси, які потім помножує.
Коли ми починали діяльність «Карітас», то годували хіба з десяток потребуючих людей. У нас були мінімальні ресурси. Сьогодні Господь помножив це так, що ми маємо великі контакти – і в Німеччині, і в Канаді, і в Америці. Це величезна родина тих, хто відгукнулися, бачачи потреби людей, старання і потреби цілої команди «Карітас Чернівці». І через них Господь помножив наші можливості.

5. На яких підставах роздається гуманітарна допомога, і як вона обліковується?
– Гуманітарну допомогу ми вимірюємо у вазі, в тоннажі. На цьому етапі, під час військових дій, воєнного стану ми спростили її видачу, розуміючи, в якому стані люди, які її потребують. Тож просимо лише продемонструвати паспорт, в якому має бути нечернівецька реєстрація (і не з областей Заходу України) – тобто це має бути переселенець, який вимушено втікає від бойових дій чи від руйнувань свого житла, і він отримує певну кількість кілограмів допомоги. Тобто вказується ця кількість – хоча, звісно, з точністю до грамів не вимірюємо. І людина ставить свій підпис про те, що вона отримала цю допомогу.
Також допомогу отримують наші парафії, які опікуються вимушеними переселенцями. Парафії пишуть листи-прохання, і на них отримують допомогу – скільки потребують: чи 500 кг, чи тонну тощо. Так само вони ставлять свій підпис про отримання. У такий спосіб ведеться контроль за допомогою та її спрощеною видачею.
Інша допомога – персоніфікована. Ми просимо в отримувача паспорт і ідентифікаційний код, і за цими документами видаємо пакунки з допомогою. Зберігаємо ці дані, щоб і надалі видавати цим людям допомогу з певною періодичністю – раз на два тижні, і щоб не було зловживань. На жаль, ми і з цим також стикаємося. Ми дискутували про це – брати ці дані чи ні, бо під час воєнного стану дозволяється їх не брати. Але ми не відступили від цих норм. Запровадили талонну систему, яка розвантажила чергу, забезпечили порядок, і убезпечуємося від ситуацій, коли хтось може взяти більше, а тим, хто потребує – не вистачить.

6. Як довго триватиме надання такої допомоги?
– Ця допомога триватиме доти, поки в країні буде гуманітарна криза.
Водночас ми розуміємо, що дуже часто люди сідають на таку «гуманітарну голку». Тому другим етапом, який ми бачимо, є інша допомога – прилаштування цих людей. Це пошук для них роботи, робочих місць, відкриття їхніх навичок, здібностей тут на місці, якщо вони хочуть тут залишатися і працювати. Починаємо з цим працювати. Наскільки досягнемо ефективності – побачимо, і будемо просити Бога, аби вклав у нас ці здібності.
Але ми точно повинні працювати вже над тим, що люди мають самі себе забезпечувати. Тому надання гуманітарної допомоги триватиме ще до двох місяців, але якщо воєнні дії зупиняться – то і допомога зупиниться.

7. Чи можуть комусь у вас відмовити в наданні допомоги?
– Буду відвертий – відмовити можуть. Оскільки я завжди в курсі того, що ми робимо, як робимо – виходжу, спілкуюся з людьми під час видачі допомоги, в різний час – і зранку, і вдень, і увечері, то знаю, що таке буває.
За що можуть відмовити – є кілька причин. Перша – це хамська, нахабна поведінка. Ми стикалися з цим. Коли люди незадоволені тим, що їм треба прийти отримати талончик, потім знову приходити вже за продуктами, іти з іншого кінця міста, люди переконані, нібито ми їм зобов’язані допомагати – і саме в той спосіб, який вони вважають прийнятним… Ми культурно пояснюємо, що коли не влаштовують методи нашої праці – люди можуть звернутися по допомогу до інших структур.
Також у допомозі можуть відмовити (я знаю вже півтора десятка таких випадків) людям з чернівецькою, чи наприклад, івано-франківською реєстрацією. Тобто люди працювали десь у Києві, чи деінде, але не змінювали реєстрації, тепер повернулися додому, чи до батьків – і претендують на допомогу. Ми не можемо їм надати цю допомогу.
І третій випадок – коли людина намагається отримати допомогу частіше, ніж у нас це передбачено. У нас – раз на два тижні, не частіше.
Також бувають випадки, коли допомогу намагаються отримати одночасно кілька членів родини. Тобто спочатку жінка бере на родину, наприклад, з 4 осіб, а потім чоловік на ту саму родину… Таких випадків було небагато, але були.
Не буду відкривати всі секрети, але ми намагаємося таких випадків не допускати і маємо на те певні інструменти. На те в нас є бухгалтерія, і стоїть комп’ютер, в якому щодня оновлюється база.
Звичайно, в цих умовах ми самі багато чого вчимося. Але нам уже багато і вдається.

Маріанна Антонюк

Запис Волонтерська допомога: Сім запитань про «Карітас Чернівці» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Запис Україна у темряві, або Нотатки божевільної спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Реалії війни знову продемонстрували визначальну роль волонтерського руху в підтримці обороноздатності та гуманітарної стабільності країни. Тисячі волонтерів в щоденному режимі закуповують, збирають та доставляють гуманітарну і благодійну допомогу українським захисникам громадянам, які страждають від збройної агресії.

Волонтери співпрацюють з неприбутковими організаціями, громадськими об’єднаннями та благодійними організаціями, або об’єднуються в ініціативні групи. Вони збирають, перевозять, сортують, розподіляють та налагоджують відправку вантажів в місця, де їх потребують. Хтось вже налагодив процеси отримання запитів на допомогу, її залучення та розподілу, а хтось лише думає над тим, як правильно організувати роботу.

В цій статті спробуємо дати відповіді на питання, які можуть виникати у волонтерів.

1. Загальні рекомендації для безперешкодного перевезення гуманітарних вантажів Україною. Які документи потрібно мати при собі?
2. Убезпечуйте себе, отримувачів і самі вантажі фіксацією та збереженням даних водія та транспорту. Це допоможе вам і колегам орієнтувати одне одного, якщо перевізники чи окремі водії виявилися недоброчесними, інформувати про такі випадки правоохоронців.

За можливості, майте з вантажами документи, що підтверджують їхнє походження та призначення, завчасно й оперативно готуйте або копіюйте їх на кожен рейс. Наприклад, це може бути:

• лист із запитом на певну допомогу від органу місцевого самоврядування чи військової частини;
• супровідний лист від надавача вантажів чи вашої організації з загальним описом вашого рейсу;
• посвідчення волонтера, за наявності, також майте при собі.

2. Завжди майте під рукою паспорти всіх, хто їде, водійське посвідчення, документи на транспорт та супровідні документи, не ховайте їх у вантаж чи десь у складнодоступних місцях вашого транспорту.

3. Дотримуйтеся встановлених правил поведінки на блокпостах:

• надавайте інформацію про загальну мету поїздки та вміст вантажу;
• відкрийте кузов або багажник, інші відділення на вимогу, це максимально спростить перетин постів;
• надавайте на перевірку необхідні документи на вимогу;
• завжди виконуйте загальні правила перетину блокпостів, навіть коли ви втомлені та виснажені як поїздкою, так і одноманітною процедурою перевірки вас на блокпостах.

4. Лишайте дані про своє пересування довіреним особам у захищений спосіб; майте швидкий доступ до номерів телефонів тих, хто завантажує (“віддає”) та розвантажує (“приймає”) вас аби орієнтуватися на місцевості або в інших обставинах. Можливо одна й друга сторона можуть надати вам тимчасовий супровід – для виїзду або в’їзду до певних населених пунктів, щоб підказати безпечніші шляхи пересування; також майте на швидкому наборі координатора або іншу довірену особу, якій можна повідомляти про зміну маршруту, ночівлю, зупинку тощо.

6. Не розголошуйте без причини (на заправках тощо) ваш маршрут і дані про вантаж заради вашої ж безпеки; не фіксуйте та не передавайте нікому кількість і особливості перетину блокпостів.

2. Загалом, про волонтерство. Чи встановлює законодавство обмеження щодо здійснення волонтерської діяльності?

Українське законодавство визначає обмежений перелік напрямів волонтерської діяльності, ми ж описуємо ті, що дозволені і важливі для волонтерів в умовах воєнного стану. Напрями пов’язані з наданням волонтерської допомоги в умовах воєнного стану є в переліку, закріпленому частиною 3 статті 1 Закону України “Про волонтерську діяльність”, а саме:

– надання під час дії особливого періоду, правових режимів надзвичайного чи воєнного стану, проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, волонтерської допомоги 

• Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, 
• правоохоронним органам, 
• органам державної влади 

  – надання допомоги громадянам, які постраждали внаслідок надзвичайної ситуації техногенного чи природного характеру, дії особливого періоду, правових режимів надзвичайного чи воєнного стану, проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, у результаті соціальних конфліктів, нещасних випадків, а також жертвам кримінальних правопорушень, біженцям, внутрішньо переміщеним особам”.

Надання волонтерської допомоги захисникам та захисницям, громадянам, які постраждали внаслідок воєнних дій є законодавчо визначеними.

3. Чи обов’язково волонтеру співпрацювати з неприбутковою організацією?

ЗУ “Про волонтерську діяльність” визначає можливість здійснювати волонтерську діяльність через неприбуткові організації, які залучають волонтерів (громадські організації, благодійні фонди, тощо), або індивідуально.

*При індивідуальній діяльності волонтери мають повідомляти отримувачів волонтерської допомоги про те, що вони не співпрацюють з організаціями та установами, що залучають до своєї діяльності волонтерів. Така вимога абз. 2 частини 2 статті 7 ЗУ “Про волонтерську діяльність”, однак стандартів щодо форми такого повідомлення – немає. А отже, це може бути усне інформування про те, що ваша волонтерська діяльність є особистою ініціативою, без співпраці з неприбутковою організацією.

Тому, створювати неприбуткову організацію для здійснення волонтерської діяльності не обов’язково. Однак, якщо ви  відчуваєте потребу ширшого спектру можливостей (як-то ввезення гуманітарної допомоги з-за кордону, можливість отримувати офіційні запити на допомогу від органів місцевого самоврядування, збору коштів для надання благодійної допомоги на рахунки неприбуткової організації тощо), варто розглянути 2 варіанти:

• спробувати налагодити співпрацю з організацією, яка вже діє. Майже в кожному місті та регіоні можна спробувати знайти партнерську неприбуткову організацію. ЦЕДЕМ готував перелік перевірених організацій з різних регіонів України, які добросовісно працюють та звітують про свою роботу. Детальніша інформація про перелік перевірених організацій – за посиланням: https://bit.ly/3qr1l6c.
• Створити нову юридичну особу: неприбуткову громадську організацію чи благодійний фонд. Процес створення нової організації в умовах правового режиму воєнного стану досить складний, але можливий. Український незалежний центр політичних досліджень надає консультації та допомогу для проведення державної реєстрації, з питань оподаткування, тощо. Детальніша інформація про роботу гарячої лінії є за посиланням: https://bit.ly/3it2K7V.

4. Чи має волонтер підтвердити свій  “волонтерський статус”?

Організації, які залучають волонтерів мають право видавати волонтерам посвідчення, що засвідчують їхню особу та вид волонтерської діяльності в межах організації. Тож, волонтер може отримати посвідчення, здійснюючи волонтерську діяльність у співпраці з неприбутковою організацією. Якщо він діє індивідуально (про таку можливість писали вище), то отримати таке посвідчення він не може. Також видача посвідчення – необов’язковий крок для неприбуткової організації. Йдеться саме про право, тобто можливість формування такого документу. Разом з тим, таке посвідчення може бути корисним, аби додатково підтвердити волонтерський характер вашої діяльності і безперешкодного займатися нею на практиці. Наприклад, коли є необхідність скоординуватись з гуманітарними штабами, знайти необхідні речі, щоб закрити потреби людей, яким допомагаєте чи перетнути блокпости, адже таке посвідчення буде підтвердженням вашої співпраці з конкретною організацією, інформацію про яку можна перевірити. Форма такого посвідчення є довільною і має містити інформацію про особу волонтера та вид волонтерської діяльності в межах організації.

Цей матеріал підготований в межах проєкту «Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства України», що реалізується ІСАР Єднання у консорціумі з Українським незалежним центром політичних досліджень (УНЦПД) та Центром демократії та верховенства права (ЦЕДЕМ).

Запис Як волонтерам доставляти гуманітарні вантажі – рекомендації юристів і практиків спершу з'явиться на Медіа-Версії.

 

Проект «Діти героїв» стартував з початку нинішнього року. Волонтери уже зробили дописи про донечок двох загиблих учасників війни на Донбасі та привітали їх з днем народження.

Галина Абрам’юк, педагог, волонтерка – одна з ініціаторів проекту, розповідає: «Спочатку це створюється в соціальній мережі Facebook. Але підсумком цього проекту має стати видання альманаху «Буковина пам’ятає. Діти Героїв» на Різдво 2020 року. Одночасно, публікуючи вітання, ми даємо, за бажанням і за згодою дорослих, номер картки або контактний номер матері чи когось рідних, із якими можна вже напряму спілкуватися. 

За словами волонтерів, після появи дописів у соцмережі доброчинці надсилають їм повідомлення, що хочуть допомогти тій чи іншій дитині. Наразі на Буковині живуть понад 70 дітей, чиї батьки загинули за Україну. Деякі з них ніколи не бачили свого батька, бо той пішов на небо ще до народження малюка…

Проекти підтримки родин загиблих існують і в інших регіонах України. Багато хто з чернівчан підтримує ініціативу такої допомоги дітям загиблих героїв, як ще одну можливість нагадати, чиї це діти, які їхні татусі, заради чого вони віддали своє життя.

Нагадуємо: слідкуйте за дописами на проекті «Діти героїв», долучайтеся до підтримки дітей, що втратили героїв-батьків!

Запис На Буковині стартував благодійний проект «Діти героїв» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

«І знову Шрілан («Широкий Лан» – ред.)… Пекло на землі, яке не можуть привести до нормального стану вже п’ятий рік війни. Сепари так до свого м’яса не ставляться, як у нас, – прокоментувала фото військовослужбовка.

І лише 11 березня на сторінці 92-ОМБр ЗСУ у Facebook ситуацію з плачевним станом наметового містечка у «Широкому Лані»  прокоментував заступник командира бригади підполковник Максим Марченко, звинувативши в усьому… правильно, погодні умови.

Натомість переконливо зреагував на цю публікацію військовий журналіст Юрій Бутусов. Він порівняв табір українських солдатів на полігоні «Широкий Лан» в Україні і польовий табір інструкторів НАТО на полігоні «Яворів» в Україні. Бутусов пише:

«Якщо ти свою зброю кидаєш у болото, то горе тобі, нікчемний ти воїн. В армії саме солдат – головна зброя, а не танки й не гармати! Командувач, який кидає в болото свою зброю – своїх солдатів – нікчемний командувач, ні до чого не придатний! Поки солдати в болоті, будь-які теревені про «стандарти НАТО» залишаться не підкріпленим справою базіканням. Тому що головний «стандарт армій НАТО» – це солдат, і саме ставлення до солдата визначає і боєготовність, і боєздатність, і операційні можливості, і ефективність бойового застосування.

Табір українських солдатів на полігоні «Широкий лан» активно використовується чотири роки. Його розбили на чорноземі, поруч немає лісу, ніде взяти підручні будівельні матеріали. Відтак щозими й щовесни українські солдати живуть у болоті й серед води, бо збудувати дренаж у чорноземі за допомоги лопати неможливо. Щороку скандали, щороку численні пости в Facebook. А коли табір потопає в болоті, ніякої бойової підготовки бути не може.

2015-го добровольці «Айдару» на полігоні під’їхали на бойовій техніці до начальника полігону, аби отримати належне постачання. 2016-го на «Широкому Лані» стався справжній солдатський бунт через скотинячі умови проживання. А в таборі натівських солдатів в Україні бунтів не буває, хоч там теж польові умови. Але там забезпечений елементарний мінімум: непродувні намети з тепловими гарматами, бетонні плити настелені як фундамент, аби не потонути, навколо щебінь у формах, дренаж бетонований. Будівельні матеріали усі українські, будували українці, та й такі ж намети й такі ж теплові гармати продають і в нас.

Та є одна відмінність між ЗСУ та НАТО. Бо НАТО ніколи не пошле своїх солдатів жити в болоті. Тому табір натівців у «Яворові» збудували за кілька місяців – і забули за цю проблему (див. фото).

А в нас на п’ятому році війни нормально обладнати польовий табір, що використовується цілий рік – не вирішуване логістичне завдання! Якби командувач військами НАТО відправив свої війська в такі умови, він дуже швидко перестав бути командувачем. Та ще гірше: він втратив би повагу своїх товаришів, із якими проходив службу. А платники податків скажуть владі: «Ви дурні, ви нездатні розпорядитися нашими коштами й життями наших захисників, яких ми поважаємо над усе, ви не гідні приймати рішення!».

 І фінальний акорд: За правду відправили на смерть.

Військовослужбовців, які опублікували фото затопленого наметового містечка на полігоні «Широкий Лан», 11 березня  змусили очищати полігон від снарядів, які не розірвалися – людей ненавчених кинули на смертне покарання, повідомив на своїй сторінці в Facebook боєць Сергій Марков. А це вже не недбалість. Це підлий злочин, за який хтось мусить відпоівсти.

13 березня у цьому ж наметовому містечку сталася ще одна надзвичайна подія. Від пожежі загинув військовослужбовець. Ще семеро постраждали.

На знімку: Український табір і натівський табір, фото Костянтина Фартушного

Запис Пекло на болоті або Про те, що полігони пізнаються в порівнянні спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Під час акції кожен бажаючий міг написати побажання на прапорі нашого міста, який організатору ходи передано від Чернівецької міської громади. Тож до численної колекції прапорів додасться і стяг міста Чернівці з підписами від жителів обласного центру всім людям доброї волі, а найбільше – захисникам України.

Більше фото з акції за посиланням – АКЦІЯ «ВЕЛИКА УКРАЇНСЬКА ХОДА»

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Акція — «Велика українська хода» у Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Кому довіряють українці? Аж ніяк не державним інституціям,  рівень довіри до яких нижчий від плінтуса. Найглибше впала Верховна рада України із показником -76%, за нею наші «найчесніші» суди з -75%, відтак – політичні партії, що отримали -71%. Уряд  має -65%, а довіра до Президента становить -60%.

Хто ж отримав позитивні голоси довіри? Їх поділили між собою волонтери (+37%),  Збройні Сили (+37%), церкви (+25%) та громадські організації (з показником лише +4, що свідчить про падіння довіри до них збоку громадян, порівняно навіть із минулим роком.

Експерти стверджують, що причина цього криється у владних атаках на ГО. Хоча, за словами Олексія ГАРАНЯ, наукового директора Фонду «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва, який у Чернівцях на круглому столі «Громадянське суспільство в нових умовах: виклики, проблеми, перспективи» представив результати спільного дослідження Фонду та соціологічної служби Центру Разумкова, нападки на громадські рухи почалися ще за правління Кучми. Та нині вони посилилися, й одним із суттєвих проявів цього є вимога декларування статків керівників громадських антикорупційних організацій, хоча вона є незаконною. До слова,  голова ГО «Центр протидії корупції» Віталій Шабунін уже оприлюднив свою декларацію в Інтернеті. Та під час круглого столу нечисленні журналісти, які брали участь у цьому заході, довідалися, що й на обласній Громадській раді в облдержадміністрації її учасникам сказали, що декларування антикорупційних ГО – це, мовляв, вимога МВФ. Натомість професор політології НаУКМА Олексій Гарань розсміявся і зауважив, що подібна заява саме і є проявом тиску на активістів, бо такої вимоги від МВФ у природі не існує, оскільки мета е-декларування – контроль за тими, хто розподіляє державні кошти. Прикриватися МВФ, чи то пак викривляти його позицію, у наших чиновників увійшло в моду. А брехня, на жаль, стала державною політикою.

Щоправда, голова ГО Центр громадської активності «Синергія» Ігор Кухарчук у серцях виголосив невеличкий спіч стосовно того, що влада не стільки тисне, як просто ігнорує. Вона проконсультується з ГО, провівши захід для «галочк», а далі прийме рішення, яке схоче. Його думку розвинув Олег Демченко, голова об’єднання «Чорнобильці Буковини», зауваживши, що влада створює «ручні» громадські ради та організації, та ще й фінансує їх. Більше того, олігархи вже створюють не тільки свої партії, а й свої кишенькові ГО.

До слова, громадські активісти були одностайні у твердженні, що після підняття тарифів і  та фейкового зростання зарплат і пенсій, допомога з боку волонтерів війську в АТО значно зменшилася. А чи не цього потрібно було досягти?    

SOS

Неймовірно, але факт: На Буковині немає реабілітаційного центру для АТОвців

Коли київський професор-політолог почув про таке, він не хотів цьому вірити. Та відома буковинська активістка Ольга Бауер пояснила, що спецвідділення для колишніх військовиків у місцевій психлікарні, у яке вклали 1,5 млн грн, – це аж ніяк не реабілітаційний центр, куди можуть прийти хлопці за потребою. Адже їм практично нікуди звертатися за вирішенням своїх проблем і за реальною допомогою. Вони не знають, приміром, де знайти фахівця, який міг би зняти з них психологічну напругу, не відають, куди звертатися, щоби стати на облік для отримання путівки тощо.

– Коаліція із 14 громадських організацій зверталася до влади, щоби та виділила приміщення під реабілітаційний центр. Адже у нас є відповідне устаткування, навчені за кордоном психологи, одне слово, все необхідне. Та питання не вирішується, – констатувала Ольга Бауер. – Громадськість має все для роботи, але нічого не може зробити.

Олексій Гарань зацікавився цим питанням і пообіцяв допомогу у його вирішенні за допомоги центральної преси.

 Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»

Запис Україну  врятує тільки активність  громадян спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Не секрет, що на передовій більшість легкових та санітарних автомобілів є волонтерськими. А 77 відсотків армійського автопарку – це радянські машини. Навіть у Генштабі це визнають. На їхній ремонт витрачають щорічно сотні мільйонів гривень. Але найгірше, що старий рухомий склад є небезпечним для здоров’я.
Про це йдеться у програмі військових розслідувань «Стежками війни»  на телеканалі ZIK.
Журналісти вирушили на екскурсію автопарком АТО. Гідом став Дмитро, командир роти Збройних сил України. В зоні АТО він із 2014 року. Майже весь легковий автотранспорт в його підрозділах – від волонтерів. Це старі іномарки, так звані «корчі». Підбирати непотрібні авто почали через те, що наявної в армійському автопарку старої техніки вкрай не вистачало. А радянські вантажівки – взагалі небезпечні для здоров’я.
«УРАЛ чи КамАЗ – це знущання. Вони не комфортні і «розбивають» хребет молодому солдату «в хлам». Через це у нього з’являється остеохондроз з величезними «шишками», – розповів командир роти Дмитро.
Бійці втрачають здоров’я, а держава – гроші. В АТО кажуть, що на четвертому році війни, повсякденна військова логістика шкутильгає на всі чотири колеса.
«Держава заради двох ящиків боєприпасів «ганяє» цілий УРАЛ. І вона навіть не розуміє, де вона втрачає. Біда зі старими машинами страшна. Вони вже відслужили своє, на «кладовище» їм всім треба», – наголосив Дмитро.
В Генштабі визнають, що 77 відсотків автомобілів Збройних Сил України мають близько 20 років. Є і старші, ще радянського виробництва. На їхній ремонт витрачають щорічно сотні мільйонів гривень. Найбільша проблема – транспорт для щоденних потреб військових на передовій: привезти воду, продукти, паливо, забрати на пошті посилку з дому. Санітарних авто для евакуації досі не вистачає.
«Я змучився їх ремонтувати. Справа не в грошах. Те, що можемо – вкладаємо самі, просимо у людей, які від своїх дітей кошти забирають. Адже не можуть нам відмовити», – додав Дмитро.
Але чи цінує цей щоденний подвиг держава? Журналісти сконтактувалися з чоловіком, якому така допомога дорого коштувала. Італієць українського походження почав допомагати на початку війни – привозив такі необхідні реанімобілі. Згодом Україна йому віддячила – на нашому кордоні його зустріли не з короваями, а зі штрафними бланками. Адже волонтер Віталій Майданюк переправив в Україну близько 30 автомобілів. Авто Віталій передавав і до Збройних Сил, і у Нацгвардію, і в волонтерські організації. На передову возив особисто. Інколи ризикував життям. Митницю – теж брав на себе.
«На той момент, коли ми оформляли ці машини, як такої легальної схеми ввозу цих транспортних засобів для того, щоб вони залишились в майбутньому в Україні – не було. Через це було ухвалене рішення: зараз відправляємо, бо маємо велику потребу туди доставити, а потім будемо розбиратися», – розповів волонтер Віталій Майданюк.
Справжню «гостинність» волонтер відчув у серпні 2015 року. Тоді він отримав повідомлення про штраф – 8500 гривень – за порушення правил транзиту. Далі долучилась державна фіскальна служба. Фінальний акорд зіграла виконавча служба. Сума штрафу зросла ще на 10 тисяч.
«Прийшло повідомлення, що я зараз маю проблеми з арештом майна. Тобто у випадку, якщо я щось захочу придбати чи продати – в мене виникнуть проблеми. Окрім того, є особисті проблеми по в’їзду в Україну. Я не можу на своєму транспорті ні заїхати, ні виїхати», – зазначив волонтер Віталій Майданюк.
Звісно, Віталій може сплатити штраф. Але хіба платити за власне волонтерство – не занадто?
Зараз авто вже завозять за узгодженою процедурою. Потрібно мати прохання від частини з печаткою, так званий інвойс, підтвердження від продавця, дарчу. І ці документи необхідні, аби митники пропустили авто на кордоні. Далі її відправляють на ремонт. А вже після нього оформлюють акт прийому-передачі та ставлять на облік військової частини і дозволяють використовувати в зоні АТО. Довго, важко, складно, зате легально.
Щоб з’ясувати, на чому ж їздять військові чини у Міноборони, журналісти п’ять днів провели у засідці для того, щоб порівняти із тими, на яких доводиться пересуватися фронтом. Побачили чимало бюджетних авто. «Милувалися» кортежами із супроводом. Але траплялись і зовсім непрості моделі. І саме про них кореспонденти вирішили запитати у відомого автогонщика і телеведучого Рауля Чілачави.
«Автомобілі виглядають преміальними. Але це на перший погляд, тому що увесь цей «преміум» був десь 10, 11, 8 років тому. Сьогодні, я думаю, все це виглядає, як великі витрати для власника на сервісі цього автомобіля та його обслуговування», – розповів автогонщик та телеведучий Рауль Чілачава.
Тобто, за словами Рауля Чілачави, річ не лише у вартості самих автомобілів. Більше запитань викликає те, де чиновники беруть гроші на обслуговування такого транспорту.
«Я не знаю, як у звичайного, пересічного чиновника знайдуться гроші на те, щоб утримувати ці автомобілі. Можливо, «японці» будуть виглядати дешевшими й надійнішими, але коли я дивлюся на ті мотори, які в них встановлені – 4,7 і так далі – це все витрати пального. Коли я дивлюся на «німців», це все треба ремонтувати, і коштує це тисячі євро», – наголосив Чілачава.
З інформацією про те, хто є власниками цих недешевих авто, журналістам допомогли інсайдери з МВС.
LEXUS LS 430 2003 року – в користуванні Онищенка Олега Анатолійовича, начальника відділення командного пункту 93 окремої механізованої бригади; дорожчим – Mercedes S500 – їздить Брик Іван Володимирович. Це колишній радник міністра оборони Степана Полторака, зараз – заступник голови апарату Нацгвардії України. Авто в декларації не вказав. І найкоштовніша – BMW X6, але номерні знаки «АА1102 НС», зареєстровані за автомобілем SEAT LEON.
Також журналісти перевірили сотні декларацій представників інших оборонних структур та відомств. Ось найодіозніші шанувальники вишуканих автівок.
Голова Комітету ВР з питань нацбезпеки та оборони Сергій Пашинський полюбляє мерседеси S класу (Mercedes-benz S 500 4 Matic 2011 року і Mercedes-BenzGL450 2007 року). Також член комітету ВР з питань нацбезпеки та оборони Сергій Льовочкін надає перевагу «німцям» (Mercedes-Benz S 600, MERCEDES BENZ GLS 350 D 4MATIC). Перший заступник секретаря РНБО Олег Гладковський їздить на MASERATI GHIBLI 2013 року та BMW X6 2012 року. Голова Управління Держохорони, а в минулому – міністр оборони Валерій Гелетей має два Ренж Ровери 2012 і 2013 років.
Ситуація з машинами на війні дійсно парадоксальна. Всі про неї знають, всі до неї звикли, але вирішити її намагаються лише одиниці.
«Я знаю цифри по нестачі для комплекту автомобілів для медичної служби. Розумію, що проблема не буде закрита найближчі 5 років, а поранені будуть чекати стільки часу, чи як?», – наголосила волонтерка Валентина.
А поки що військові продовжують створювати автопарк АТО власними силами, ремонтуючи старі автомобілі.

Запис Поки в Міноборони їздять на дорогих автівках, військові на передовій втрачають здоров’я на УРАЛах та КамАЗах спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Спасибі всім доброчинцям, добрим людям, що допомогли зібрати вантаж для передачі на схід бійцям.

Більш детальний фотозвіт за посиланням –  21 ЛЮТОГО БУЛА ВІДПРАВЛЕНА НА СХІД ЧЕРГОВА ДОПОМОГА БІЙЦЯМ…

Нехай в дорозі вас береже Бог і благословить на всі добрі діла!
Нехай Бог береже наших бійців!

Тетяна Спориніна,
фото автора та SergyiS

Запис ЧЕРГОВА ДОПОМОГА БІЙЦЯМ ВІДПРАВЛЕНА НА СХІД… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Традиційно Євромайдан SOS збирає у цей день волонтерів із усіх куточків України на вручені Волонтерської премії. Не для того, аби відзначити найкращих, адже це просто неможливо. Але для того, аби усім людям, які займаються волонтерством в країні та поза її межами, сказати величезне дякую. Критерії висування номінантів: щоденна волонтерська робота або вчинок; відсутність належності до керівних позицій у будь-якій з політичних сил.
У цьому році звичайні громадяни номінували на премію більше 80 волонтерів з України та світу. У кожного з них своя історія, але всі їхні історії про одне – як можна допомогти іншим та країні.

Переможці цьогорічної премії. Ними стали наступні “звичайні люди, які роблять надзвичайні речі”:

Олександр ЧАЛАПЧІЙ – до війни працював викладачем профтехучилища, а потім пішов на фронт за своїми учнями, де втратив обидві ноги. Не маючи колінних суглобів, навчився пересуватися на механічних протезах, і присвятив увесь свій час допомозі армії та пораненим бійцям АТО.

Ярослав ЖИЛКІН – координатор місії «Чорний тюльпан», яка взяла собі за мету відшукати тіла загиблих українських воїнів на сході країни та повернути їх додому. За рік роботи «Чорному тюльпану» вдалося розшукати і ексгумувати 627 тіл бійців.

Марія БЕРЛІНСЬКА – доброволець батальйону «Айдар», приймала участь у бойових діях, де відповідала за аеророзвідку. Після повернення заснувала Центр підтримки аеророзвідки, в якому бійці можуть проходити безкоштовне навчання. Центр випустив уже 9 груп фахівців для українського фронту.

Євгенія ЗАКРЕВСЬКА – адвокат родин Небесної сотні, (адвокат родин Небесної сотні, яка прискіпливо слідкує за розслідуванням вбивств на Майдані 18-20 лютого, захищає права осіб, що потерпіли внаслідок анексії Криму та російської збройної агресії на сході України).

Також кожний присутній на церемонії волонтер-номінант отримав від членів журів символічну нагороду – відзнаку номінанта, ангелика, який тримає тризуб, або символічну майданівську каску, а також написану від руки подяку, яку спеціально для волонтерів готували дітки.

Серед номінантів – і наша землячка Галина Леонтій (Halyna Leontiy), яка не змогла приїхати до Києва на нагородження, бо зараз перебуває у Німеччині.
Пані Галина – соціолог інституту культурології, місто Ессен.
Під час Революції Гідності активно долучалася до забезпечення потреб Майдану, а зараз – займається допомогою бійцям АТО, зокрема – пораненим та дітям і вдовам героїв АТО.

Галина Леонтій:
– Це не моя особиста волонтерська діяльність, а всіх цих людей, які разом зі мною в Німеччині збuрають необхідні речі та ліки для наший бійців, для поранених, для сімей загиблих і живих, і просто для хворих діток з бідних сімей. ми не маємо ні конкретної бюрократичної організації, ні партії, ні спеціалізації, а допомагаємо кому чим потрібно: то робимо акції по закупівлі мед. апарату на госпіталі (останній раз це був ендоскоп у військовий госпіталь Львова), то купуємо партію берців, то ноутбук для фронтового лікаря, то ліки від грипу бійцям на фронт, то збираємо дитячу одежу. так як я не вела статистику, то не можу надати об’єм допомоги, яку ми завдяки водіям фірми Миколи Яцка з Чернівців ось вже півтора року відправляємо майже щотижня з міста Ессен, де я проживаю, і при чому безкоштовно!
Моє велике прохання, щоб премія була виписана не на моє ім’я, а на благодійників в Німеччині, які невтомно і безвідказно відкликаються на всі прохання потребуючих в Україні і долучаються до моїх акцій допомоги…

Подякувати переможцям та номінантам прийшли їх колеги, однодумці, друзі, близькі та соратники по волонтерській роботі.

Більш детальний фотозвіт церемонії нагородження за посиланням – ВОЛОНТЕРСЬКА ПРЕМІЯ ЄВРОМАЙДАНSOS 2015

Дякуємо всім волонтерам за небайдужість, незламність духу та відданість Україні!

Тетяна Спориніна,
30.11.2015, Київ, фото автора

Запис ВОЛОНТЕРСЬКА ПРЕМІЯ ЄВРОМАЙДАНSOS 2015 спершу з'явиться на Медіа-Версії.