Його автор –  Володимир  Беклемішев, дядько відомої буковинської художниці Ірини Беклемішевої.

Володимир Беклемішев.

Скульптор, педагог, академік,  ректор Петербурзької Академії мистецтв.

Фото, 1910 рік

Володимир Олександрович БЕКЛЕМІШЕВ народився в сім’ї художника-декоратора (3(15)серпня 1861 на Катеринославщині. Навчався у Харківській гімназії. Відвідував Харківську малювальну школу. 1887 року закінчив Петербурзьку Академію мистецтв.  Працював у галузі станкової, меморіальної та монументальної пластики під впливом реалізму передвижників та у традиціях академічного мистецтва. Помер 3 січня 1920 у Новоржеві  Псковської області.

У житті й творчій спадщині рідного дядька буковинської художниці Ірини Беклемішевої академіка, ректора Петербузької академії мистецтв  Володимира Олександровича Беклемішева Шевченківська тема посідає важливе місце. Він неодноразово звертався у своїй творчості до образу Кобзаря. Створені ним три портретні зображення Тараса Шевченка увійшли в історію як перші професійні скульптурні портрети великого українця і зберігаються в музеях України.

Ця тема в творчості Володимира Беклемішева не була випадковою, адже він завжди пам’ятав, що народився на українській землі. В. Беклемішев був членом Товариства імені Т. Г. Шевченка й одним з ініціаторів конкурсів на проект пам’ятника Т. Шевченку для Києва, опікувався виданням альбому «Малюнки Т. Шевченка», ініціював проведення виставки оригіналів малярських творів Т. Шевченка 1911 року в  Петербурзі.

Мало хто пам’ятає, що автором першого пам’ятника Тарасу Шевченку в Україні був саме Володимир Олександрович Беклемішев (зустрічається інформація, що цей пам’ятник поету є й першим у світі). Він був установлений у Харкові на замовлення приватної особи – харківського промисловця та мецената Олексія Алчевського, чоловіка відомої української просвітительки й письменниці Христини (Христі) Алчевської.

Перший пам’ятник Т.Г. Шевченку в Україні. Харків, садиба Алчевських.

Бюст роботи скульптора Володимира Беклемішева. 1899 рік. Мармур. Фото поч. 1900-х років.  Держархів Харківської області

Володимир Беклемішев виконав погруддя Кобзаря з білого мармуру. Про роботу над пам’ятником, його варіанти та перебіг пов’язаних з тим цікавих подій дізнаємося зі слів однокашника скульптора по навчанню в Академії мистецтв маляра Опанаса Сластіона. Його розповідь оприлюднена в  журналі «Киевская старина» (1899. – №9. – С.101), електронна версія якого є в мережі. Наводимо мовою оригіналу:

«…сообщу Вамъ новость, имѣющую прямое отношеніе къ памяти Шевченка. Мой старый товарищъ по Академіи Художествъ, нынѣ профессоръ скульптуры, В. А. Беклемишевъ окончилъ, наконецъ, начатую имъ еще два года назадъ фигуру, вѣрнѣе полъ-фигуры, въ натуральную величину, изображающую Т. Г. Шевченка. Незабутній Кобзарь стоить, слегка наклонівъ голову и устремивъ свой грустный взоръ куда-то вдаль. Въ одной рукѣ онъ держитъ книгу (Кобзарь), а другой придерживаетъ живописно накинутую на плечи кирею.– Это тема на слова поэта: «Думы мои, думы мои, лыхо мені зъ вамы»; по крайней мѣрѣ, В. А. хотѣлъ вначалѣ даже подписать внизу фигуры эти слова. Не даромъ трудился и дважды, впродолженіе двухъ лѣтъ, совершенно передѣлывалъ свою работу талантливый профессоръ. Теперь есть у насъ истинно-художественное и прекрасное изображеніе всѣмъ намъ дорогого батька-Тараса. Профессоръ В. А. Беклемишевъ уполномочилъ меня сообщить землякамъ, что свою работу онъ началъ и окончилъ съ цѣлью передать ее или въ будущій Шевченковскій музей, или въ хату на могилѣ Шевченка, или, наконецъ, въ Товарищество его имени; короче – сдѣлать ее общественнымъ достояніемъ.

Фрагмент рукопису «Історії нелегального пам’ятника Т.Г. Шевченку (1898 р.)». Харків. 1910 рік. Держархів Харківської області

Когда работа почти оканчивалась… одинъ изъ видныхъ харьковскихъ дѣятелей г. А-скій просилъ В. А. Беклемишева повторить для себя фигуру поэта изъ мрамора. На дняхъ фигура перевозится въ Италію, гдѣ спеціальными мастерами будетъ подготовлена для окончательной отдѣлки ея профессоромъ Беклемишевымъ. На  будущей  же  Академической  выставкѣ  она  предстанеть уже во всей своей красѣ  и  сверкающей  бѣлизнѣ  мрамора на судъ  публики».

1900 року журнал «Киевская старина» у 12-му числі повідомив: «На дняхъ присланъ изъ Петербурга художественно исполненный бюстъ Т. Г. Шевченка работы известнаго скульптора-художника Беклемишева. Бюстъ этотъ исполненъ по заказу почитателей поэта А. К. и X. Д. Алчевскихъ и будетъ украшать площадку сада у ихъ дома.».

Дійсно, Олексій Алчевський, маючи намір відкрити пам’ятник Кобзарю в Харкові, отримав офіційну відмову від влади, попри те, що він збирався подарувати його місту. Адже зведення пам’ятників Тарасові Шевченку жорстко заборонялося владою Російської імперії. Довелося поставити пам’ятник на приватній території, в садибі мецената. Алчевський замінив паркан на легку огорожу, і білий мармуровий бюст поета на п’єдесталі було добре видно з дороги. Увічнення Т. Шевченка в Харкові стало видатною подією в житті українського міста.

Доля пам’ятника, як і доля Кобзаря, та й усієї України, виявилася складною. Після смерті О. Алчевського маєток перейшов до іншого власника. Розповідь про це читаємо в унікальному рукописному документі з альбому Христини Алчевської, який разом з фотографією пам’ятника експонувався на виставці 2017 року в Державному архіві Харківської області (сайт архіву).  В тексті «Істория памятника Т. Г. Шевченко. (1898 г.)» (правопис оригіналу збережено) занотовано: «…мармуровий Шевченк. бюст, скульптури акад. Беклемішова взяли собі Алчевські, а цегловий постамент, на котрому стояв сей бюст, і досі дрімає одиноко серед садочку, закинутий і забутий, там, де був раніше. Року 1910, Харьків)». Дійсно, погруддя Тараса Шевченка понад 30 років зберігала родина Алчевських, далі його передали спершу до Харківської  художньої галереї і, вже після Другої світової війни, – до Центрального державного музею Тараса Шевченка у Києві (сучасна назва – Національний музей Тараса Шевченка). Там він зберігається й нині.

Володимир Беклемішев. Т. Г. Шевченко.

Бюст створений для пам’ятника в Харкові.

1899 рік. Мармур.

Національний музей Тараса Шевченка

Події власного життя автора бюсту Т. Г. Шевченка після 1918 року були драматичними. Всупереч офіційному курсу, Володимир Беклемішев не брав участі у ленінському плані монументальної пропаганди, пізніше через хворобу припинив викладання в Академії мистецтв. Восени 1919 року був ув’язнений за причестність до партії кадетів. Через кілька місяців його звільнили, і він з Петрограда переїхав до Новоржева. Невдовзі скульптор помер, могила його загубилася.

А найперший пам’ятник Тарасові Шевченку в Україні «знову опинився в центрі уваги 2003 року… у зв’язку з ідеєю його відродження у Харкові… Утім, відродження пам’ятника поки що стримується через низку технічних перешкод»…, – повідомляла 2004-го газета «Україна молода».

Тетяна ДУГАЄВА, мистецтвознавець, член Національної Спілки художників України, спеціально для «Версій»

Запис Мистецький детектив: Історія першого – нелегального – пам’ятника Тарасу Шевченку в Україні спершу з'явиться на Медіа-Версії.