Бистра вода гірської річки виблискує сонцем і водяними бризками. Яскраві костюми та шоломи спортсменів, верткі човни й плоти, що так і хочуть стати дибки й скинути команду, вправні рухи веслами, які буквально відгортають плавзасіб від гострих каменів…

Усе це – Чорний Черемош поблизу с.Бистрець  на Івано-Франківщині. Чотири останні дня квітня команди Київської,  Івано-Франківської, Чернівецької, Хмельницької, Тернопільської, Дніпропетровської, Львівської, Вінницької, Житомирської областей та  м. Києва змагалися тут у рамках Чемпіонату України з водного туризму.

Чернівецьку область представляли такі ще юні, але вже досить амбітні гуртківці обласного центру туризму, краєзнавства та екскурсій учнівської молоді: Віктор Сизоненко, Дмитро Лютак, Олександр Яцко, з ними досвідчений та перспективний тренер Ян Лотоцький. На чотиримісному катамарані вони вибороли ІІІ місце.

Нинішнього року до програми Чемпіонату України увійшли змагання на рафтах. Тут, окрім названої чернівецької команди, додалися представники Новоселицького центру спортивного туризму, краєзнавства та екскурсій учнівської молоді – Микола та Іван Княгницькі й Олексій Гульпе, які у загальному заліку у класі рафтів також вибороли «бронзу».

Зі спортивного календаря з розпадом СРСР зникло багато змагань, серед яких  «Кубок Черемошу», коли на травневі свята на гірській норовистій річці змагалися команди не лише з України, а й з Білорусі, Молдови, Литви, Латвії, Росії. Та вже наприкінці 90-х, завдяки активності великого прихильника водного туризму чернівчанина Володимира Захарчука, на Чорному Черемоші знову почали збиратися на змагання туристи-водники. Від 2000 року «Кубок Черемошу» став офіційним Чемпіонатом України з водного туризму. За ці роки в Чернівецькій області виросло вже кілька поколінь туристів, які пройшли школу цих змагань і продовжують справу, розпочату Володимиром Захарчуком.

Суворий водний вишкіл й загартовані характери знадобилися під час нашої спільної біди, коли 2008 та 2010 років Буковину спіткала повінь. Фахівці-рятувальники зазначають, що вихованці Володимира Захарчука багатьом потерпілим зберегли життя.

А у гуртках водного туризму при Чернівецькому обласному центрі туризму, краєзнавства та екскурсій учнівської молоді і далі постійно займаються до 50 учнів. Тож, безперечно, і в наступних змаганнях від Буковини буде кому брати участь і перемагати.

Запис Водні туристи й рафтери – плем’я особливе: «Кубок Черемошу» – офіційний Чемпіонат України з водного туризму спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Через повінь на Закарпатті відбулось підтоплення майже 1000 домогосподарств, 220 житлових будинків, 2405 га сільгоспугідь, пошкоджені мости та евакуйовано 170 мешканців, повідомило Управління ДСНС у Закарпатській області. Загалом стихійне лихо охопило 8 (!) районів краю.

Буковина теж пам’ятає повені 2008 та 2010 років. Експерти сходяться на тому, що однією з найголовніших причин цих стихійних лих є вирубка лісів.

«А тепер погляньте на ці знімки, зроблені мною не деінде, а в урочищі Кінашка Національного  природного парку «Вижницький», – обурюється  постійний читач газети, член громадської ради при Чернівецькій облдержадміністрації, відомий турист і рятувальник, без команди якого під час повені 2010 року у нас на Буковині було б чимало людських жертв ,Володимир ЗАХАРЧУК. – Посеред лісу спиляли дерева, залишивши голу галявину.

Національні природні парки України – заповідні території, що є частиною природно-заповідного фонду України. До них дозволений вільний доступ туристів

– Ганебні жадібні людиська, хоча б за собою прибрали! Не можна ж таке сміття залишати після себе в лісі, – каже він. – Такого  «бєспрєдєла» в лісі не спостерігалося навіть за Януковича, – стверджує Володимир Миколайович. – І такої кількості вагонів, які йдуть нашою залізницею за кордон, я ще не бачив. Кажуть, що везуть дрова. Та об’їздивши всю Європу, я не зустрів жодного місця, де топили б сосною. Тож ці «дрова» призначені, певне, зовсім для іншого. Зрештою, всі ми розуміємо, що це і не дрова, а добра якісна сировина.

Довідка «Версій»

Про унікальність НПП «Вижнцький»: (Вікіпедія)

* Головним багатством парку є ліси, що займають понад 95% його території. До його території увійшли ландшафтні заказники  загальнодержавного значення  і «Лужки», заповідні урочища «Стаєчний» та «Яворів» із ділянками корінних високопродуктивних букових та буково-ялицевих насаджень  Незважаючи на достатню обжитість цих місць, тут ще трапляються окремі ділянки пралісів, на яких буки та ялиці сягають висоти 40 м і 70—90 см у діаметрі.

* Тільки тут, у Вижницькому НПП, зустрічається  найрідкісніша орхідея – надбородник безлистий. Нині у Карпатах відомі лише два місця, де росте ця орхідея, і обидва розташовані на території парку «Вижницький».

Але й це ще не все

*«Вижницький» НПП –  єдине місце в Українських Карпатах, де ростуть усі три реліктові види папороті з роду багаторядників: папороть шипувата, папороть списоподібна  та папороть Брауна. Зрештою, щоби перелічити всі релікти, які трапляються в парку Вижницькому, потрібна сторінка тексту.

Від редакції: Член громадської ради при Чернівецькій ОДА п. Захарчук та редакція газети «Версії» чекають на пояснення керівництва НПП «Вижницький» та управління екології й  природних ресурсів у Чернівецькій області. Оскільки рубки в Національних природних парках заборонені, повинна бути й реакція відповідних контрольних органів.

Запис Повінь у Закарпатті – попередження буковинцям спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Летовище у… селі

Поки обласний центр Чернівці роками, передаючи об’єкт з однієї комунальної власності в іншу, вишуковує можливості розбудовувати, утримувати і розвивати свій аеропорт, на відстані якихось 20 км від міста помаленьку розкручується ще одне летовище. Приватне. Так, тут не планують приймати «Боїнги», та й навіщо на межі Шипинців і Лужан приймати «Боїнги»? Натомість двомісні «бекаси» і «Ан-2» і малі вертольотики – «Мі-2», а то й дорогі «Робінсони» можуть приземлятися там і злітати звідти з превеликим задоволенням. Адже кожен політ для справжніх поціновувачів неба – це ковток свободи і щастя, а над Буковиною ще й такі дивовижні краєвиди!

• Та авіація – це така складна галузь, що в ній іноді простіше щось зробити, ніж задокументувати це, – зауважує Володимир Захарчук. – Свого часу я орендував у селі колишній військовий аеродром. Таким чином вдалося вберегти його від знищення – адже на що зазвичай перетворюється у нас вільний шматок землі? Або на ділянки під будівництво, або на поле з якимсь, наприклад, рапсом, або на банальне сміттєзвалище… Офіційна оренда, оплата в місцевий бюджет – користь селу. А тим часом ми реконструювали злітну смугу. Зараз вона практично готова, але як рухатися далі? Як, де і які документи потрібно оформляти? Як зробити і оформити заправну станцію на летовищі в Шипинцях-Лужанах для малих повітряних суден? Адже їх і їхнє наземне обслуговування дуже прискіпливо контролюють. На цьому етапі ми застопорилися. І організований нами круглий стіл став потужним поштовхом вперед. Тепер я знаю, що робити далі.

• Участь у клубі «Крила Буковини» – задоволення не з дешевих?
• Так, але по-перше, усі, хто літають – мають серйозні бізнеси, тож можуть собі дозволити такий екстрім. А по-друге, мала авіація не замикається на польотах. Окрім питання, як закінчити і документально оформити злітну смугу, я на круглий стіл з питань малої авіації покладав і інші завдання. Серед них – реклама Буковини. Хочу наголосити, що над підготовкою круглого столу працювала вся команда аероклубу «Крила Буковини». Тож коли більше 40 людей з різних куточків України – з Харкова, Сум, Рівного, Тернополя, та навіть зі США, побачили наш край, якого раніше не знали – вони були вражені. Усі вони розмістилися в Шипинцях у готелі «Під липами», суботнього вечора ми для них організували Купальську ніч – зі співами, танцями, катаннями на човнах і пусканням вінків на воду. Окрім щедрого прийому в Шипинцях, гості мали ще й екскурсію до Чернівців, побачили наш розкішний університет… І, звісно, літали над цією красою. Захопилися і обіцяли обов’язково повернутися. Один з американців, який бував в Україні і робив зйомки під час Помаранчевого Майдану, під час Революції Гідності, з завзяттям тут фотографував Купальські розваги, також знімає фільм про малу авіацію в Україні!

«Іноземець шукає глушини…»

• Чи готова Буковина задовольнити цікавість гостей, підтвердити свою унікальність?
• Насправді – ми унікальні, і саме це треба показувати гостям. Наприклад, готель «Під липами» я навмисно робив не як дешевий мотель. Там є нечаста для наших готелів «фішка» – басейн, також увагу привертає зовнішній ліфт… А всередині – 27 картин у техніці левкасу на теми гуцульської міфології!

Та комфорт з «родзинкою» – далеко не все, чого шукають в нас, наприклад, іноземці. Іноземець шукає глушини. А якщо він ще й екстремал, як я… Тож я знаю, що запропонувати таким вибагливим туристам. Я сам давно захоплююся рафтингом, пройшов усі річки колишнього СРСР, знаю й буковинські маршрути. Окрім своєї садиби «Лекече» в горах Вижниччини, можу запропонувати гостям і справжню автентику – на 11 км вище купив справжню старовинну гуцульську хату, збудовану 1848-го року. Це матиме попит, я знаю.

• Така впевненість базується на досвіді? Кажуть, у вас в «Лекечому» сам американський медіамагнат і нинішній кандидат у президенти США Трамп відпочивав?
• «Сам» не відпочивав, але його діти Іванка і Ерік – відпочивали. Мій син познайомився з ними після свого навчання в Англії. Тож приїхали, ходили на полювання, смакували бринзу, банош, гуцульський мед – і вони таки розуміються на ньому! Знали, як перевіряти, чи мед справжній, витягали з нього ложку і дивилися, щоби цівка стікала безперервно. Дуже їм сподобався наш капусняк. А от холодцю вони не зрозуміли, тож ми їм більше й не пропонували. Їли переважно фасулі (сміється – авт.) Десь в архівах навіть зберігаю фото Іванки Трамп, яка в “Лекечому” коле дрова. Тож, можна сказати, і вона “працювала на Україну” (сміється – авт.)

«Готуємо операторів безпілотників для АТО»

• З гостями зрозуміло, а буковинці – літають?
• Звісно. Наш клуб «Крила Буковини» працює вже більше 10 років. За цей час збільшився, зміцнів, розрісся. Маємо фахових досвідчених пілотів – Степана Сологуба, Андрія Донця, вони навчають курсантів. На двомісний літаку «бекасі» є можливість підстрахувати курсанта, взявши управління на себе. Тож ці легкі літаки досить безпечні. Навіть якщо трапляється щось з двигунами – можна спланувати. Також «бекас» має свій парашут. Так що літають хлопці, навіть АТОшники – Валерій Либюк з Шипинців, наприклад, дуже захопився… Члени клубу періодично зустрічаються, обмінюються інформацією, досвідом. От цей круглий стіл багато що роз’яснив нам. Я злітав у Косів на приватний аеродром Олександра Павловича Яворського, подивився, як вони облаштувалися. До речі, моїм пілотом була єдина в Асоціації приватних пілотів пілотеса – Надія (на фото – авт.). Колеги пообіцяли активну допомогу. Також надати всебічне сприяння обіцяв конструктор, президент Асоціації приватних пілотів Юрій Володимирович Яковлєв.  Адже саме в Шипинцях плануємо робити заправку для літаків – а всі установки для цього мають бути сертифіковані. Плануємо розширюватися. Андрій Донець купив літак, ще один – робиться, А-20, кілька мотодельтапланів купити хочемо. Плани є. Ресурсів поки нема (сміється – авт.).

• Як ще, окрім долучення самих АТОвців до польотів, долучаєтеся до допомоги армії?
• Співпрацюємо з одним із авіагуртків, якому надаємо наш майданчик для моделювання повітряного бою, випробування радіокерованих моделей. Разом з ними готуємо для АТО операторів безпілотників (БПЛ). БПЛ створюється точно такий, як справжній, але меншого масштабу – для того, щоби оператори могли здобувати навики і водночас не нищили під час випробувань дорогу техніку. Підготували вже 7 операторів для АТО.

«Хтось живе, щоб заробляти. А я – заробляю, щоб жити»

• Вкладаєте у все, що робите, власні кошти?
• Працював на іноземні фірми, гарно заробляв – чому б і не вкладати. Хтось живе, щоб заробляти. А я – заробляю, щоб жити.

• Ви – «дитя» СРСР. Як вдалося після такої «школи планової економіки» створити успішний бізнес? Чи не шкодуєте за минулим?
• Я свого часу працював на «Електронмаші», ми постачали продукцію в різні країни. Зв’язки були налагоджені, тож коли Союз і завод розпався – створив власну фірму і продовжив співпрацю. Працював у різних країнах, для цього, звісно, вивчав їхнє законодавство – особливо податкове. Для того, щоб цілком його осягнути, іноді роки минали. Тому сміюся, коли наші депутати, які десь щось поверхово дізналися – вже вдають з себе спеціалістів. Поцілував корову – і вже фахівець у сільському господарстві! За Союзом зовсім не шкодую. Тоді було добре тим, хто не особливо хотів працювати: робота – стабільна, аванс-зарплата – регулярно, звільнити, навіть за пияцтво, було дуже важко. А хто хотів щось зробити – тому не давали. Бюрократія зашкалювала. Наприклад, коли в кінці кварталу аврал, посилено працюємо над постачанням автоматики для заправних станцій для ракет на космодром Байконур – а до мене приходять з перевіркою і закидають, що протоколи партійних зборів не оформлені… Або коли роками працюєш і чекаєш своєї черги на отримання квартири – а твій підлеглий переходить на роботу в райком партії і отримує квартиру за кілька місяців…
• Зараз тим, хто хоче працювати – легше?
• Важко також. Але – можливості є. У світі тим, хто щось робить, надають кредити під малі відсотки, а то й зовсім безвідсоткові. У нас поки що – працюєш і платиш, і чим більше робиш – тим більше платиш. Ми народ такий, що нам треба хоча б не заважати – і ми все зробимо.

«Колись і в нас буде, як в Європі»

• Ваші захоплення ж не обмежуються екстремальними видами спорту?
• У Шипинцях підтримую розвиток боксу. Маємо серед односельчан видатних боксерів – Івана Собка – майстра спорту СРСР, фіналіста ІХ спартакіади України, суддю міжнародної категорії Є
  АБА і тренера фізкультурно-спортивного товариства «Україна»; буває в нас і Іван Герасимович Козак– майстер спорту СРСР з боксу, фіналіст чемпіонату СРСР, який зараз мешкає у Львові. Ми відкрили спортзал, тренуємо понад 30 вихованців. Маємо вже срібного призера молодіжних олімпійський ігор. Звісно, що це юнацькі заняття, і коли діти виростають – ідуть у більш імениті і грошовиті клуби. Але поки ростуть – то не по вулицях тиняються, а займаються спортом, і це прекрасно. У всіх починаннях – як з боксом, так і з малою авіацією – маємо підтримку місцевої влади: Шипинського і Лужанського сільських голів.

• Не плануєте йти у владу, щоби змінювати ситуацію кардинально?
• Багато разів пропонували висуватися депутатом від різних партій – я відмовлявся. Я завжди маю свою думку і можу її висловити. А коли ти депутат – то свою думку тримаєш при собі. У нас влада лиш перефарбовується, а люди при владі залишаються ті самі. Тому й система зберігається. Мені в цьому плані подобається підхід поляків, які свого часу прогнали всю комуністичну верхівку і змінили країну. Бував у Словаччині – там якщо створюєш робочі місця, то звільняєшся від податків на 2 роки. У Німеччині в місті Вупперталь, де живе багато емігрантів, в Ратуші на стендах висять готові бізнес-проекти, щоби емігранти не брали допомогу з безробіття, а відкривали власну справу. Нічого не треба придумувати – бери готове і отримуй кредит з мінімальним відсотком для свого бізнесу! Сподіваюся, що все одно в нас колись буде, як в Європі.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Фото Василя Христафулова

Запис Мала авіація – красиве і корисне спершу з'явиться на Медіа-Версії.

19 листопада 1997 року зі стартового комплексу космічного центру імені Джона Кеннеді на мисі Канаверал (США) стартував космічний корабель багаторазового використання «Space Shuttle» – «Columbia». До складу екіпажу входили чотири американські астронавти, астронавт з Японії і громадянин України Леонід Каденюк, який став першим льотчиком-космонавтом незалежної України. Після польоту під час відвідин Чернівців разом із заступником Генерального директора Національного космічного агентства України (НКАУ) Едуардом Кузнєцовим, Леонід Каденюк зустрівся з вихованцями міського Клубу юних техніків «Кварц». Тоді й виникла ідея створення на Буковині – батьківщині космонавта – Музею авіації та космонавтики. Ідею підтримало керівництво міста і області.

Марина Бойко, призер Всеукраїнського колоквіуму школярів в Ужгороді “Космос. Людина. Духовність” біля прапору, який побував у космосі на космічному кораблі «Space Shuttle» – «Columbia». Цей подарунок від Леоніда Каденюка передав у музей  4 жовтня 2013-го Едуард Кузнєцов під час заходів, які були присвячені Дню початку космічної ери людства.

Експозиція музею складається з чотирьох  постійних розділів – «Історія розвитку авіації»,
«Космічні дослідження», «Україна – космічна держава», «Дослідження планет Сонячної системи».

“2 жовтня 1999-го у свято Дня міста Чернівці був відкритий Чернівецький музей авіації і космонавтики. Подія зібрала велику аудиторію гостей і жителів міста. Серед почесних гостей були льотчик-космонавт Леонід Каденюк, заступник Генерального директора НКАУ Едуард Кузнєцов, делегації з Польщі, міста Києва. Серед господарів – мер міста Микола Федорук, Теофіл Бауер – голова обласної держадміністрації, директори заводів, установ міста, діячі мистецтв, молодь, ветерани”, – розповів у вітальному слові Віталій Яценко, завідувач Чернівецьким музеєм авіації та космонавтики.

Почесний громадянин Чернівців, радник Голови Державного космічного агентства України Едуард Кузнєцов вручив нагрудний знак «За заслуги» Аерокосмічного товариства України чернівчанам, які допомагали створювати музей.
Вітаємо Стелу Станкевич, генерального директора ТОВ «Трембіта», Миколу Федорука, народного депутата України VII скликання, мера Чернівців у 1999 році, Володимира Захарчука, підприємця, мецената, Олексія Каспрука, міського голову Чернівців, Бориса Ільківа, художника-макетника, Дмитра Кадельника, директора ВАТ “Кварц”), Володимира Горбачевського, заступника Голови правління Чернівецького міського центру Українського молодіжного аерокосмічного об’єднання «Сузір’я».

Основою метою роботи Чернівецького музею авіації та космонавтики є формування у молоді національної свідомості, інтересу до історії розвитку техніки, вивчення і збереження історичної і технічної спадщини народу, пропаганда досягнень людства в області авіації і космонавтики, зокрема України, яка займає гідне місце серед провідних космічних країн світу.

“Феномен Землі як особливої планети у Всесвіті, її унікальність і витончена краса аж ніяк не сумісні з військовою діяльністю людини. І саме там, на земній орбіті, особливо гостро розумієш безглуздість людських дій, які можуть зруйнувати цю красу неймовірними витратами на створення, розміщення й збереження ядерної, хімічної, бактеріологічної зброї та інших видів самознищення людини, безпричинного існування військових блоків як формувань одних груп держав проти інших. Усе це сприймається як злочин людини проти себе, проти життя на Землі…”, – Леонід Каденюк, “Місія – космос”.
І діяльність держав щодо дослідження і використання космічного простору повинна здійснюватися згідно з міжнародним правом, включаючи Статут Організації Об’єднаних Націй, в інтересах підтримання міжнародного миру і безпеки і розвитку міжнародного співробітництва і взаєморозуміння.

Ось таким і був день 4 жовтня, день запуску першого штучного супутника Землі (1957 рік),
день заснуванння Чернівецького університету (1875),
відзначення   Дня міста  Чернівці (1408),
відзначення 15-річчя створення Чернівецького музею авіації та космонавтики…
Місто відзначає День міста (написати “святкує” не можу, бо в Україні йде війна, щодня гинуть люди…) і в Музеї авіації та космонавтики учасники зібрання окреслили нові цілі і завдання в дослідженні й популяризації досягнень української аерокосмічної науки і техніки, внеску українських (і чернівецьких, зокрема) інженерів, учених, конструкторів, авіаторів, космонавтів у розвиток авіаційної і ракетно-космічної галузі.
І юні дослідники, члени Українського Молодіжного Аерокосмічного Об’єднання “Сузір’я” впевнені, що вони теж колись будуть причетні до космічних польотів і до досліджень Космосу.

Тетяна СПОРИНІНА, “Версії”,
фото автора і Миколи ЄМЕЛЬЯНОВА

Запис Чернівецькому музею авіації та космонавтики – 15 років! спершу з'явиться на Медіа-Версії.