Це не документальний знімок, а візуальна метафора: може про ізоляцію, про споглядання, про світ після людини — або про світ усередині людини. Фото читається як тиша, як пауза між ударами часу, як та сама 1/100 секунди, у якій застигла думка…

Urban Victims («Міські жертви»). Узагальнений образ…Це може бути сьогодні, вчора або багато років тому…Техніка геліогравюри. Це не швидкий цифровий кадр, а зупинена мить, яка вимагала повільного народження.

Світло тут не освітлює — воно спостерігає. Лампа нагадує око, свідка або допитувача. Предмети відкидають довгі, різкі тіні на стіну, і ці тіні стають не менш важливими за самі об’єкти. Вони створюють другий, прихований сюжет — де реальність і відображення не збігаються. Тут хтось щойно був, думав, писав, працював — і зник.

На фотовиставці «1/100 секунди» — 13 авторів і 13 поглядів. Але насправді — це 13 способів домовитися з часом. Кожен кадр — відповідь на запитання: що для мене мить?

У фотовиставці «1/100 секунди» зібралися автори з різними підходами й баченням миті: Тарас Перун, Ігор Лопатюк, Віталій Панасюк, Володимир Лапушняк, Сергій Поляков, Тетяна Геда, Сергій Ахременко, Володимир Царюк, Анна Тамазликар, Богдана Руснак, Михайло Мекетенець, Віталій Паліброда та Євгеній Лашевський — кожен з них по-своєму відчуває час і рух у кадрі.

Представлені на виставці автори  працюють із різними стилями — від документального і стріт-фото до авторського мистецького погляду.

В одному просторі виставкової зали «Вернісаж» перетинаються різні світи: хтось може шукати мінімалістичну естетику, хтось — драматичну динаміку, а хтось — емоційні портрети.

На виставку завітав знаний фотохудожник Броніслав Тутельман. Його роздуми про фотографію як мистецтво вибору й відповідальності знаходять підтвердження у персональних виставках, які він щедро дарує чернівчанам.

На виставці кожен кадр — це відповідь на запитання: що для мене мить? І, можливо, якби Дон Леон, Славік Лебедєв сьогодні стояв серед цих світлин, він би усміхнувся і сказав: витримка — це коли ти встигаєш полюбити мить ще до того, як вона зникне.

Ця виставка — не лише про фотографію, а про зупинку. Про можливість у ритмі щоденних подій на мить сповільнитися, уважно вдивитися й дозволити собі думати. Дякуємо авторам за чесний діалог зі світом, за кадри, у яких є тиша, напруга і сенс. І за саму можливість — споглядати й осмислювати, залишаючись наодинці з фотографією та власними відчуттями.

©Тетяна Спориніна, фото автора

Запис 1/100 секунди — краплинка життя, що не повториться… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Запис Фотовиставка «Місто, в якому ми закохалися» у Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Свою назву фільм отримав від однойменної пісні гурту «Gogol Bordello», заснованого українським емігрантом у Нью-Йорку. Картина – про те, як живеться українським заробітчанам і що змусило їх залишити рідні домівки в пошуках кращого життя. Крім Станіслава та Віталія над стрічкою працювали ще двоє: оператор Володимир ЦАРЮК і композитор Владислав БАБЮК. Знімали фільм протягом трьох місяців у шести країнах Європи: Чехії, Франції, Польщі, Італії, Німеччині та, звісно ж, Україні. Загалом у ньому сім сюжетів, де в кожному – близько двадцяти персонажів.
Як правило, ними ставали знайомі творців фільму, однак багатьох зустрічали просто на вулицях. Про свої проблеми заробітчани говорили відкрито. Єдиний виняток – хлопці, які втекли від призову. Більшість емігрантів має доволі песимістичні погляди на майбутнє України. Половина опитаних відповіла, що за жодних обставин не повернеться на Батьківщину. Решта дуже сумують за домівкою, але повернутися поки що не мають змоги. «Ми показали більше сумних історій, ніж веселих», – каже Станіслав Пуздряк.
Наразі планується показ фільму і в інших містах країни. Ведуться переговори щодо його прокату за кордоном.
Аліна ВАВРИНЮК, «Версії»

Запис Фільм про українців-емігрантів зняли чернівчани спершу з'явиться на Медіа-Версії.