Підвищена пітливість (гіпергідроз) – одна з найпоширеніших форм порушення потовиділення. За статистикою, на гіпергідроз страждає від 1 до 5% населення, серед яких значну  частину складають молоді люди. Про причини та особливості цього явища розповідає кандидат медичних наук Лілія ГУЛЕЙ, асистент кафедри дерматовенерології Буковинського державного медичного університету.

Кожний з нас хоча б раз у житті відчував, що після сильного емоційного сплеску чи болі, яку несила терпіти, долоні раптом вкриваються вологою або мокріє під пахвами, а то й вода стікає спиною. Така реакція називається гіпергідрозом – підвищеною пітливістю. Фізіологічно вона є захисною функцією організму від перегрівання й виникає, як правило, спекотної погоди, при фізичному навантаженні або лихоманці, а також при перебуванні в задушливих приміщеннях із підвищеною вологістю повітря, неправильному питному режимі, носінні тісного одягу та взуття з синтетичних матеріалів. Надлишкове потовиділення виникає рефлекторно при стресі, прийомі гарячої або гострої їжі, алкоголю та низці хімічних речовин.

Формальна кількісна характеристика гіпергідрозу – виділення більше 100 міліграмів поту в одній пахвовій западині за 5 хвилин – часто обумовлена тим, що число потових залоз на одиницю поверхні шкіри значно перевищує норму.

Доволі часто нібито простий і банальний гіпергідроз може спричинити виражені емоційні порушення, перерости в серйозніші проблеми – невроз і депресію, невдачі на роботі та в особистому житті.

До слова, у США, Швеції та і Великій Британії  долонний гіпергідроз, який може повністю зруйнувати професійну діяльність у низці спеціальностей, уже визнаний  інвалідизуючим фактором і витрати на його лікування (в тому числі й хірургічне) покриваються медичним страхуванням.

В Україні цією проблемою займаються неактивно, оскільки формально гіпергідроз не є хворобою (під словом «хвороба» розуміють лише стани, які знижують працездатність і призводять до важких ускладнень і наслідків). Раніше взагалі вважалося, що гіпергідроз – це чисто фізіологічний варіант реагування на нервовий стрес. І сам по собі загрози для здоров’я не являє, а стає лише чинником, який знижує якість життя людини, проявляючись, часто разом з неконтрольованим раптовим рум’янцем на обличчі, страхом перед публічними виступами тощо.

Сьогодні відомо, що у виникненні гіпергідрозу істотну роль грають спадкові чинники (30-50% випадків), у прогресуванні – психічні чинники, особливо, коли в поті з’являється неприємний запах. Патологічний гіпергідроз обумовлений низкою нейроендокринних порушень, провідними з яких є функціональні або органічні зміни з боку центральної та вегетативної нервової системи, які виникають незалежно від впливу температури на організм.

Істинні причини патологічного стану – «пускові механізми» взаємопов’язанних процесів зміни функцій симпатичної нервової системи і потових залоз залишаються невідомими. Розрізняють наступні види гіпергідрозу: генералізований – потовиділення зростає на всій поверхні тіла, локальний – тільки на окремих частинах, наприклад, в ділянці долонів та підошв (60%), підпахвових западин (30-40%), а також обличчя.

Цікаво, що потовидільна система европейців та азіатів влаштована по-різному: в европейців здебільшого помірно пітніють долоні та ступні, значно інтенсивніше – пахвові западини, у японців і китайців – навпаки.

Генералізований гіпергідроз без видимих причин потребує негайної діагностики, бо може бути симптомом серйозного захворювання. Нерідко наявність долонного гіпергідрозу призводить до обмежень у виборі профессії (робота з клавіатурою, комп’ютерною мишкою, тонкими інструментами, налаштуванням роботи фокуса на мікроскопі, робота з ремонту комп’ютерів, електронної апаратури), неможливості утримувати слизькі предмети (вправи на брусках, заняття з гантелями тощо).

Гіпергідроз може бути первинним (без видимих причин), який зустрічається в 1% людей. Як правило, він починається в дитинстві, посилюється в юнацькому віці під час статевого дозрівання і сприяє приєднанню вторинних інфекцій. Але зупиняється в нічний час доби. Крім усього, він часто має сімейний характер.

Вторинний гіпергідроз – один із симптомів різних захворювань. При ньому потіє все тіло, немає зв’язку з часом доби, натомість зберігається чіткий зв’язок з активністю головного захворювання і, мірою одужання, потовиділення зменшується.

Отже, пошук причини гіпергідрозу перш за все спрямований на з’ясування того, яке саме захворювання його спричинило. А це можуть бути недуги ендокринної системи, патології нервової системи та психоемоційної сфери, інфекційні хвороби (туберкульоз, гельмінтоз, СНІД тощо), порушення з боку серцево-судинної системи (ішемична хвороба серця, гіпертонічна хвороба тощо), захворювання нирок, пухлини, генетичні патології, дії наркотиків, отруєння грибами, фосфорорганічними з’єднаннями, алкоголізм тощо.

Лікування гіпергідрозу – тривалий процесс, який потребує зусиль і лікаря, і пацієнта, бо зазвичай потребує повторних курсів.

Якщо гіпергідроз не є симптомом, який супроводжує основне захворювання, то для його лікування в медичній практиці широко застосовують наступні види терапії: медикаментозні, психотерапевтичні, фізіотерапевтичні, антипреспіранти.

Оскільки гіпергідроз негативно позначається на якості життя та дуже часто є «першим дзвіночком» про низку серйозних захворювань, слід проконсультуватися в лікаря для своєчасної діагностики та вибору найбільш ефективних методів лікування.

Запис Приймаєте душ вранці й увечері, та це не рятує від поту? спершу з'явиться на Медіа-Версії.