Щоби скасувати неугодне владі судове рішення, яке відповідно до ст.129-1 Конституції України підлягає обов’язковому виконанню, 31 січня 2019 року Сьомий апеляційний адміністративний суд (м.Вінниця – колиска чинної влади)  переглядатиме в письмовому провадженні  неіснуючу апеляційну скаргу  ГУ ПФУ в Хмельницькій області на  рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 3 жовтня 2018 року по справі №824/392/18-а http://reyestr.court.gov.ua/Review/76939363   за позовом Вʼячеслава Преснякова до відповідача ГУ ПФУ в Чернівецькій області.

Позивач виграв справу на підставі ст.7 КАС України та ст.22 Конституції України по так званій пенсійній реформі щодо незаконного зменшення  чинного коефіцієнта одного року страхового стажу від 1,35% до 1%, що призвело до зменшення розміру пенсії у громадянина, який вийшов на пенсію 30 вересня 2017 року,порівняно з громадянином, який вийшов на пенсію наступного дня 1 жовтня 2017 року, на 26%!!!.   

13 листопада 2018 року  рішення суду набуло законної сили, оскільки апеляційна  скарга  ГУ ПФУ в Чернівецькій області ухвалою цього ж Сьомого  апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2018 року повернута без розгляду http://reyestr.court.gov.ua/Review/72691418 .

     Рішення може стати прецедентом для десятків тисяч громадян, які виходили на пенсію  до 1 жовтня 2017 року. До слова, невідповідність пенсійної реформи Конституції України  була оскаржена в Конституційному Суді України ще 10 листопада 2017 року народними депутатами від Опоблоку Та за чинної  влади, зрозуміло, звернення досі не розглянули. Тому громадяни самостійно оскаржують неконституційну пенсійну реформу.

     Та спохопившись, що рішення суду набуло законної сили, органи ПФУ, що перебувають у юрисдикції Міністра соціальної політики України пана Реви, який тривалий час працював у Вінниці, вирішили скасувати «незручне» рішення, яке слід виконувати, і пішли на «договорняк».

    Оскільки 30-денний строк на оскарження вже минув, «державники» розробили «схему» й «під  соусом» неіснуючої апеляційної скарги ГУ ПФУ в Хмельницькій області, яке  не було стороною у справі (при прийнятті рішення Чернівецьким окружним адміністративним судом  питання про його права, свободи, інтереси та (або) обов’язки не вирішувалися), 9 січня відкрили апеляційне провадження http://reyestr.court.gov.ua/Review/79067886.

    Однак, позивачеві, разом з ухвалою про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ГУ ПФУ в Хмельницькій області, замість апеляційної скарги апелянта – ГУ ПФУ в Хмельницькій області –  надійшла повторна (не передбачена чинним законодавством!!!) прострочена апеляційна скарга ГУ ПФУ в Чернівецькій області від 04 грудня 2018 року. Тобто в письмовому провадженні без участі сторін 31 січня 2019 року фактично  буде розглядатися повторна апеляційна скарга ГУ ПФУ в Чернівецькій, а не ГУ ПФУ в Хмельницькій області. Таким чином, суд фальшує документи і намагається скасувати непотрібне для ПФУ рішення. Бо ухвала про відкриття апеляційного провадження від 9 січня 2019 року прийнята на підставі неіснуючої апеляційної скарги ГУ ПФУ в Хмельницькій області, тож  вона є завідомо неправосудною, за що повинна наступити відповідальність за ст.375 та ст.364 Кримінального кодексу України. 

Як бачимо, влада йде на відкриту фальсифікацію. Але хто ж їх засудить, якщо вони самі судді? Питання риторичне. Та в  судовій практиці такого ще не було. Чинна влада здійснює правосуддя по-вінницьки!!!

Подробиці читайте у газеті «Версії», яка побачить світ 31 січня цього року.

Запис Такого судова практика України ще не знала: гряде кривосуддя по-вінницьки спершу з'явиться на Медіа-Версії.

На виставу Вінницького академічного музично-драматичного театру імені М.К.Садовського чернівчани очікували, з досвіду минулих зустрічей, як на друга, який ніколи не підведе. Майже очікуване й отримали. Вінничани привезли  «Ніч Святого Валентина» за п’єсою російськомовного одесита Олександра Марданя, перекладеною українською Василем Неволовим (до речі, за всі фестивальні дні вінницький театр єдиний, хто вказав у програмці ім’я перекладача) і у постановці з. а. України Таїсії Славінської.

Ніч Святого Валентина для середніх років подружжя (н. а. України Валерій Прусс, з. а. України Надія Кривцун) стала приводом спробувати щось налагодити в їхніх стосунках, якось «освіжити» почуття…  Дружина Саша – домогосподарка з вищою освітою. З усього багажу юності, коли вона була непересічною дівчиною, потім молодою жінкою – писала вірші, викладала в школі й любила своїх учнів, виховувала доньку, яка наразі вчиться у далекій Америці) в неї залишилася тільки мрійливість, не підкріплена жодними спробами якось себе зайняти. Відтак їй катастрофічно не вистачає уваги чоловіка, в якого весь час займає бізнес. І видно хоча б за обстановкою заміського будинку, де живе подружжя, що бізнес рухається вдало. Нестача уваги перетворюється на бурхливі сцени ревнощів – а хто не знає, що сварки й сцени нікому ще не повернули кохання і тільки відштовхують партнера… Наслухавшись дурних порад подруги, Саша спробувала викликати стриптизера з відповідного клубу. Натомість приходить чоловік, що називається ім’ям її однокласника (з. а. України Анатолій Вольський) і розповідає жінці, що все життя її кохав, а адресу її вирахував з сайту «Однокласники»… Хоча у фіналі з’ясовується, що однокласник із таким іменем загинув десь у гарячій точці, підірвавшись на міні… Оскільки ж чоловік, повернувшись додому, не знаходить жодних слідів перебування чужого в домі – окрім розповідей самої Саші, він запідозрює , що із жінкою не все гаразд у плані розумовому…

Немудрящий насправді сюжет щедро приправлений пантомімою, театром тіней і піснями Джо Дассена аж трьома мовами, ніби підкреслюючи відчуття несправжності того, що відбувається. Хоча це відчуття несправжності на якомусь етапі переноситься на героїню. У своєму бажанні будь-що мати кохання, увагу, опіку, зрештою, вона забуває, що без причини кохають лише у гаслі, а насправді взаємне кохання – це важка праця, що вимагає… обопільності. Героїні Надії Кривцун не вистачає саме природності. В сорок років навіть романтична особа не говорить з інтонаціями улюблениці дитячого садочка чи початкової школи. Можна повірити в те, що вона пожаліла псинку й написала про це вірша, але стати на стільчик і розправити спідничку, як на дитячій виставі… Не  відчувається набутого нею за життя, якоїсь нотки самоіронії і… не віриться, що вона і справді кохає свого чоловіка, вимагаючи таких почуттів від нього… Може, нам не все показали про героїню, але важко любити неробу та егоїстку…

Хоча актриса буває й дуже природною: в ті моменти, колі танцюють міми і Саші не треба нічого вимовляти на публіку – вона просто розмовляє із партнером, хоча змісту цієї розмови нам не чути. Складно оцінювати виставу, в якій функції героїв перекладені на інших персонажів. Рухаються міми, кохає й співає про це Джо Дассен…

Лариса ХОМИЧ, театральний оглядач «Версій»

Запис Золоті оплески-2016: День дев’ятий. Печальки Валентинової ночі спершу з'явиться на Медіа-Версії.