Завершив свій земний шлях Віктор Павлович Мотовилін, людина непересічної долі і твердого характеру, наполеглива у досягненні мети, чудовий організатор і роботяга.

Він пройшов усі щаблі кар’єри, не втрачаючи при цьому людської гідності.  До 90-х років працював на посаді третього секретаря обкому партії, куруючи, як фахівець, сільське господарство Чернівецької області.

А наостанок доля поставила його на захист природи й життя – в буквальному сенсі, коли

1989-го відомчі природоохоронні інспекції об’єднали в Комітет з охорони природи (за минулі роки фігурував під багатьма назвами). Як відомо, після Чорнобиля (1986) та чернівецької алопеції (1988) прокинулася екологічна свідомість людей. Натомість партія і партійці не надто користувалися любов’ю та повагою. Відтак призначення Мотовиліна ми, екологи, сприйняли із побоюванням, що партійний бонза і не фахівець зруйнує все позитивне, що вже було набуте.

Та сюрпризи лише починалися. Перше, що зробив на новому посту Віктор Павлович, – зібрав загальні збори різномастого колективу й оголосив: «Я – аграрник і ним лишаюся, ви – природоохоронники. Моє завдання керівника – забезпечити умови праці, ваше – ретельно виконувати свої обов’язки». Питання непрофесіоналізму одразу зникло. А далі Мотовилін учився: входив у тонкощі справи, уважно дослуховувався до підлеглих, у суперечках визнавав свої помилки і навіть за потреби вибачався, що досі було нечуваним явищем.

Важливим завданням стало «вибивання» приміщення під нову організацію. Віктор Павлович натиснув, де треба, своїм натрудженим плечем –  і через місяць комітет отримав власне приміщення просто у центрі Чернівців – навпроти будинку з левами. За півроку всі 10 районних інспекцій теж отримали приміщення.

А чого варті природоохоронні органи без мобільності? Не пройшло й півроку, як у країні суцільного дефіциту всі районні інспекції, а також обласний комітет отримали автомобілі. Екологічні питання ставали чи не найголовнішими – і найсуперечливішими, відтак постала проблема забезпечення екологічної гласності. Власна газета допомогла б об’єктивно висвітлювати  екологічні проблеми  області, ставши рупором держуправління екології. Віктор Павлович сказав свої знамениті «Кх-кх», подумав – і за місяць газета профспілок «Практика» почала випускати екологічні вкладки майже в кожному номері, а надалі й видавати повні екологічні випуски.

Екологічні активісти вимагали тоді радіаційного моніторингу довкілля. «Це так необхідно?» – порадився зі співробітниками Віктор Павлович. За деякий час у двох пунктах Чернівців запрацювали датчики.

Мотовилін доклався і до розвитку природно-заповідного фонду Буковини. Коли я висунув пропозицію про необхідність створення національного природного парку (НПП) на Буковині біля Вижниці площею 2 тис. га, він запитав: «Чому так мало? Якщо робити, то робити!». Серед фінансового року він «вибив» кошти, залучив науково-дослідні установи, і за кілька років НПП «Вижницький» зі слова став плоттю.

Не оминули нас і церковні справи. Після отримання Україною незалежності більшість колишніх переслідувачів релігії – комуністів – навернулась до Христа, тож чіплятися до священників стало якось «не комільфо». І тут трапилася надзвичайна подія: при самовільному розширенні дороги на спуску до Свято-Іоанно-Златоустівського монастиря у с.Хрещатик бульдозерами скинули весь ґрунт на прилеглий схил, знищивши смугу водозахисних зелених насаджень. З боку Заліщиків це виглядало злісною наругою над природою. Треба було вживати відповідних заходів.

Віктор Павлович після важких вагань доручив це мені. Я цілий день «відловлював» настоятеля монастиря отця Володимира, змусив його підписати протокол, а на обвинувачення у переслідуванні вірян порекомендував йому уважно вивчити Святе Писання і знайти місця, де Господь заповідав не псувати довкілля.

Рахунків у банку вони не мали, бо «пухли» виключно за кошти мирян. Пошуки банківських рахунків у єпископаті в Чернівцях виявилися невтішними, до того ж там відкараскалися від ганебного вчинку монастиря. Однак останнім документом у мою папку «Сльози отця Володимира» було підтвердження про сплату всієї суми позову на понад 10 тисяч тодішніх карбованців. Це був перший – і, здається, єдиний – прецедент покарання безбожних порушників природоохоронного законодавства в історії новітньої України.

Віктор Павлович став зачинателем нової обласної екологічної служби і завдяки своїм організаторським здібноостям успішно розбудував її структуру.

Із його уходом в іншій світ завершилася ціла епоха природоохоронної справи Буковини. Тож нехай зберігається світла пам’ять про цю непересічну Людину!

Віталій КОРЖИК, еколог

Запис Світлої пам’яті світлої людини Віктора МОТОВИЛІНА спершу з'явиться на Медіа-Версії.