Переступити через високу сходинку при вході, протиснутися крізь вузькі двері, піднятися крутими сходами на другий поверх, де тиснуться люди, очікуючи черги до лікаря. У таких нелюдських умовах люди з обмеженими фізичними можливостями проходять обласну медико-соціальну комісію (МСЕК).

Вхід до приміщення, що по вул. Руській, 7, не обладнаний ні пандусами для візочників, ні стоянкою для паркування автівок інвалідів. Навідуватися сюди люди з фізичними вадами повинні регулярно, адже саме тут визначають стан хворого, вирішують, продовжувати інвалідність чи ні, які спецзасоби виділяти, куди направити на реабілітацію. За словами людей з фізичними вадами, проходження МСЕК стає для них справжньою Голгофою.

 – До приміщення немає доступу не тільки візочникам, – розповідає  Наталія ДАНКО, інвалід ІІ групи, – Ми змушені чекати під кабінетом. Від служби взагалі важко чогось добитися. Пан голова комісії дуже грубіянить інвалідам, обзиває нас симулянтами, гримає на людей.

Представники громадських організацій звернулись до Комітету забезпечення доступності інвалідів та інших маломобільних груп населення до об’єктів соціальної та інженерно-транспортної інфраструктур міста Чернівецької міської ради із проханням переобладнати приміщення й установити там хоча б ліфт. Проте міська рада відмовила, мовляв, будівля належить до культурної спадщини міста, тож її перебудова неможлива.

– Таке враження, що вони забарикадувалися на другому поверсі від інвалідів і дуже зручно себе почувають. Говорити про переобладнання цього приміщення немає потреби. Треба просто знайти приміщення, де МСЕК приймало би інвалідів, і все, – зазначає Роман ЗАЛЕВСЬКИЙ, голова Чернівецького товариства інвалідів «Мрія».

Представники комісії відповідають, що переїзд неможливий, оскільки на другому поверсі теперішньої будівлі зберігається величезний обсяг архівних матеріалів і їх важко буде розмістити в іншому приміщенні. До того ж, як запевняє Голова міжрайонної МСЕК Інга МОРСЬКА, нинішнє приміщення знаходиться в центрі міста на перетині багатьох маршрутів громадського транспорту, а тому – зручне для доїзду пацієнтів.

За словами чиновниці, організація робить усе можливе, щоби зробити процес проходження комісії більш доступним. Так, минулого року створена ще одна комісія на базі госпіталя інвалідів війни на вулиці Фастівській, 2, на першому поверсі. Фахівці МСЕК розробили 16000 індивідуальних програм реабілітації інвалідів, з них до кожного 7-го фахівці приїжджали додому. Однак самих інвалідів така схема роботи не влаштовує, адже вони не хочуть почуватися неповноцінними:

– Мені страшно, коли до нас ставляться не як до людей, а як до хворих, – коментує Валентина ДОБРИДІНА, представник Національної Асамблеї інвалідів України в Чернівецькій області, – Дуже сумно, що нас не розуміють і постійно порушуються наші права. У нас є право на вибір, право на незалежний спосіб життя, на пересування, на доступність. Я не хочу, щоби лікарі приїздили до мене додому, а сусіди питали: «Чому? Як?». Хотілось би більш толерантного ставлення до нас як до людей.

Представники громадських організацій зазначають, що проблема не тільки в даному приміщенні, а й у відсутності в місті пандусів, спеціальних ліфтів і транспорту для інвалідів-візочників.

– До тієї ж поліклініки, перукарні чи кафе неможливо дістатися. Чому я не можу цього зробити? Чому мене мають носити на руках? Повна дискримінація інвалідів, – зазначає Любов СВІРІДЕНКО, голова міського товариства інвалідів-спинальників «Мрія».

Жінка, стримуючи сльози, згадує як, підіймаючись сходами до обласної клінічної лікарні, ледь не отримала ще більших травм:

– Цей пандус – досить небезпечний. Коли я заїжджала на сходинку до приймального відділення, перекинулась головою і впала всім тілом на спину. Досі не можу встати на ноги. Уявіть, як я потім почувалася. Через такі умови хворі звідти повертаються, почуваючись іще гірше.

І дійсно, пандус до обласної клінічної лікарні перебуває в аварійному стані. До того ж, у дворі чимало вибоїн, які й здоровій людині важко обійти, що вже казати про візочників. Лікарі же лише розводять руками:

– Ми чудово розуміємо відвідувачів. Нам самим доводиться працювати в таких умовах. Але ця територія – власність не лікарні, а обласної ради.

Чиновники погоджуються, що приміщення медичних установ мають бути доступними абсолютно для всіх. Єдина проблема – відсутність коштів, оскільки останніми роками фінансуються тільки захищені статті бюджету.

На жаль, доводиться констатувати, що рівні можливості для всіх – це лише слова, написані в Конституції, і допомогати людям з обмеженими фізичними можливостями чи бодай підтримати їх держава поки не збирається.

Руслан КОЗЛОВ, «Версії»

Запис Голгофа для інвалідів спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Андрій Гостюк вміє спілкуватися з людьми. Тому й обрали його сельчани своїм депутатом. Аби захищав інтереси громади, працював на її користь і розквіт. Та Великий Кучурів і селом не назвеш: газифіковане, телефонізоване, здебільшого асфальтоване, в будинках усі зручності. Має велику гарну лікарню, школу, дитячий садок. Одне слово, люди самі дбають про якість свого життя. Та виникли в них проблеми з освітленням: «відмовляють» трансформатори. Сільрада прийняла звернення до відповідних інстанцій, а люди відправили Гостюка до начальника Сторожинецького РЕМу із колективною заявою. Та про зустріч з Федоровим Андрій Гостюк і досі не може розповідати спокійно:

– Перш ніж потрапити до начальника Сторожинецького РЕМу, нас – а зі мною був іще Дмитро Якобчук – нас добряче «прокаруселили». Ми побували в усіх кабінетах і аж насамкінець потрапили до начальника. Та він не схотів нас слухати. Одразу пішов у наступ. Почав дорікати, що ми, мовляв, і всі наші люди – злодії, крадемо 50% електроенергії. Я намагався повернути розмову до нашої проблеми, та чоловік мене не чув! Робив з мене дурня, який нічого не розуміє, а потім обізвав пустодзвоном і звинуватив у тому, що я увірвався до його кабінету. Цього я не витримав і зауважив, що він має справу з депутатом сільської ради. Тоді він почав кричати, що депутати лише підбурюють народ і тільки брешуть. Це була остання крапля.

»Віднині ми спілкуватимемося з вами тільки через листи», – сказав я й вийшов з кабінету. Такого безглуздого рівня спілкування у владному кабінеті я ще не зустрічав. Питання слід обговорювати і вирішувати. Натомість, як мені сказали, Федоров поскаржився в РДА, що до нього приходили депутати! Але ж вони вирішували не свої шкурні питання, а доручення громади, тобто виконували свої обов’язки.

Я ж звернувся від імені громади зі скаргою до Держенергонагляду, щоби вони перевірили наші трансформатори. Бо усі вони дихають на ладан, а це ж безпека людей.

Якщо у начальника РЕМу Віталія Григоровича Федорова є бажання висловитися стосовно цієї ситуації, газета надасть йому таку можливість.    

Людмила ЧЕРЕДАРИК, “Версії”

Запис «Начальник РЕМу відвідувачів просто не чує…» спершу з'явиться на Медіа-Версії.