Просвітлення – Світло Розуму

Свято, яке в народі називають Хрещенням і Богоявленням, має ще одну назву – Просвітлення. Три різні назви відкривають нам три його різні аспекти, що пов’язано з Хрещенням Господнім водою, якою це хрещення робилося, і з’явленням Бога, Його внутрішньої невидимої суті у видимих явищах (з’явленнях). Ми вже говорили, що Бог міг з’явитися у вигляді палаючого куща Купини Неопалимої та у вигляді голуба. Але Бог – це не голуб і не кущ, навіть палаючий. Бог з’являється людям через просвітлення… Світлом Розуму.

Читання Святого Письма на цей день передбачається таке: Євангеліє від Івана (20; 19-31), Послання до Тита (2; 11-14) і Послання до Ефесян апостола Павла (4; 13-17). Ми зупинемося тільки на кількох віршах, а потім рекомендую прочитати повністю всі три уривки, бажано в контексті, і поміркувати над ними.

Ми з вами розрізняємо реалістичну картину та ікону чи фреску і знаємо, що на іконах часто зображують явища невидимі. Давайте і ми відійдемо від видимого, бо сутність – невидима. І спробуємо з’ясувати, що ж таке хрещення та що означає бути хрещеним.

Для початку відкриємо Послання до Євреїв (6; 1-2): «Тому полишімо початки науки Христа, та й звернімося до досконалости, і не кладімо знову засади покаяння від мертвих учинків та про віру в Бога, науки про хрещення, про покладання рук, про воскресіння мертвих та вічний суд». Апостол Павло пише прямо: «Не тупцюймося на початкових знаннях, поспішімо до досконалости». Тож тема хрещення належить до початків вчення Христового! Воно не передбачає повноти знання всього вчення. Тому Павло закликає нас до більш глибокого, більш досконалого розуміння.

Я звернув би ще вашу увагу на те, що вчення – «про хрещення». Ми звикли думати, що хрещення одне. Чому ж тут вживається множина? Які ж це хрещення і скільки їх було? У Посланні до Ефесян, яке ми сьогодні читаємо, є слова: «Один Господь, одна віра, одне хрещення» (4; 5). А в Посланні до Євреїв – «вчення про хрещення». Формально – логічний розум висмикне одну, більш зручну для нього цитату і буде нею маніфестувати свої дії. Так чинять сектанти. А ми з вами спробуємо засвоїти Єдиний Принцип – роздвоєння на тезу й антитезу, а потім їх синтез. У чому полягає теза й антитеза? У тому, що існують єдність і множинність, а нам треба знайти їхню гармонію.

Смерть в одному – народження в іншому

За принципом роздвоєння категорій, спробуємо розщепити хрещення, хоча би на три рівних споглядання, чи на п’ять… Пора вчити вищу математику, а не «раз» і «два». Час уже поглиблювати і розширювати наші поняття: апостол закликав до більш повного розуміння. Пропоную відкрити 1-е Послання до Коринтян (10; 1-2): «Не хочу бо, брати, щоби ви не знали, що всі наші батьки були під хмарою, що всі перейшли через море, що всі хрестились у Мойсея у хмарі та в морі». Що ж це за хрещення «у Мойсея в хмарі і морі»? Відзначимо це, як перший рівень розщеплення поняття. Все, що відбувалося у старозавітні часи, є прообразом подій Нового Завіту. Вони дані нам як настанова, як урок. Ми пам’ятаємо, що було при виході з Єгипту: море, армія фараона, хмара, Мойсей-вождь. Виявляється, це хрещення! У чому ж воно полягало? У зануренні у воду, в потопленні, загрозі смерті і визволенні (позбавленні). Хмара – образ Слави Божої, Його присутності, керівництва і захисту. Море символізує відсікання старого, рабського життя та шлях до свободи через потоплення попереднього у цьому морі, в умиранні для минулого і народженні для майбутнього. Основне значення новозавітного хрещення буде аналогічне цьому. Хрещення означає в ході розвитку і духовного становлення особистості такий етап, рубіж, коли людина усвідомлює своє попереднє рабство у гріхах, недосконалості, злі й вирішує вийти з нього. Вона помирає для попереднього життя, щоби здобути свободу в Дусі, внутрішню свободу. І хмара була прообразом Духа, духовного хрещення, а море – прообразом водного хрещення.

П’ятірка і розп’яття: п’ять хрещень

Давайте тепер прочитаємо Дії Апостолів (1; 5): «…Іван хрестив водою, а ви через кілька днів після цього будете хрещені Духом Святим». Запам’ятаймо друге розщеплення – хрещення Іванове, хрещення водою. І тут же, третє хрещення – хрещення Духом Святим, яке буде здійснювати Господь Ісус Христос. І в іншому місці, в Євангелії від Луки (3; 11) написано: «Іван всім відповідав: Я хрещу вас водою, але йде Сильніший за мене… Він буде хрестити вас Духом Святим і вогнем». І ось ми отримуємо п’ять хрещень: Мойсеєве, Іванове, хрещення водою, вогнем і Духом Святим. Ми повинні осмислити, як співвідносяться одне з одним старозавітне хрещення Мойсеєве, хрещення Іванове – через покаяння та новозавітне хрещення в Ім’я Отця і Сина і Святого Духа, Хрещення Духом Святим і хрещення вогнем. Ось п’ятірка і ось вам розп’яття однієї категорії.

Той, хто читає Дії Апостолів, знає, що там 8-9 разів зустрічається згадка про хрещення в Ім’я Господа Ісуса Христа. А формулювання «в Ім’я Отця і Сина і Святого Духа» (Мт. 28; 19) зустрічається лише один раз у Євангелії від Матвія, в останній главі, в так званому Великому Порученні. І люди, які розуміють тільки частину Писання, беруть за основу щось одне і приймають хрещення або водою, або Духом, або в Ім’я Ісуса, або Мойсеєве – але або-або. І кожен доказує, що тільки його розуміння вірне.

Писання треба розуміти духовно

Давайте поговоримо про хрещення водою. Чи таки це вода? По-перше, згадаймо принцип: «У цьому є іносказання» (Гал. 4; 24). Це про те, що все в Писанні треба розуміти не буквально, а духовно. Тепер звернімося до Одкровення (7; 15): «…Води, які ти бачив, де сидить блудниця, це люди і народи, племена і язики». Тут прямо сказано, що «води» – це не вода, а «люди і народи». Подивимося ще одне місце в Євангелії від Івана (7; 38-39): «Хто вірує в Мене, як сказано в Писанні, у того потечуть ріки живої води з нутра його». Це сказав Він про Духа, Котрого мали прийняти ті, які увірували в Нього; бо ще не було на них Духа Святого, тому що Ісус ще не був прославлений. Мовиться «ріки води», а виявляється, що йдеться не про воду, а про Дух.

Якщо ми розуміємо слова Святого Письма буквально, то допускаємося помилок прикрих і безглуздих: купуємо книжечку про уринотерапію, на якій надруковано цитату з Біблії: «Живися вологою із посудини своєї» і думаємо, що це про урину. А духовний зміст цих слів інший! Екзегети, тлумачі Біблії, кажуть, що це про те, що слід жити зі своєю дружиною, не зраджувати в шлюбі. Уявляєте? Аж смішно чи не так? А скільки таких помилок і непорозумінь!

Святість води залежить від вашої віри й очищення

Тепер звернемося до Послання до ефесян (5; 25-26): «…Христос полюбив Церкву і віддав Себе за неї, щоб освятити її, очистивши водяною купіллю, засобом слова». З’ясовується, що очищення відбувається не в якійсь водяній купелі, а засобом слова. І «водяна купіль» – це не сауна, куди ми з друзями ходимо. Та й «засіб слова» – це переклад, а в грецькому оригіналі написано – «засіб Логоса», тобто очищення відбувається шляхом розумного засвоєння змісту. А ми з вами як діємо? «Ой, «святої» води набрала, а що тепер з нею робити?» Я не заперечую дію освяченої води, але кажу про кілька ступенів розуміння, і про духовно-містичний – як найважливіший. Ми роками, десятиліттями ходимо до церкви з бляшанкою за освяченою водою, стоїмо в черзі, топчемо одне одному ноги, насварившись, нагрішивши, приносимо її додому, а потім дивуємось: «Йорданської води набрала, а вода заплісніла!». А до якого освячення і просвітлення ми йдемо з цією бляшанкою, а то й не з однією?

Поскупившись, як ізраїльтяни, намагаємося набрати «манни» із запасом. А це першообраз і приклад: у ізраїльтян манна небесна теж заплісніла і зіпсувалася! Тому що святість води залежить і від твоєї віри, а також очищення й розуміння. Якщо ти не віриш і не розумієш, вода запліснявіє. А якщо віриш, то і два-три роки простоїть, тому що відбувається замикання зовнішнього і внутрішнього, явища і сутності, буквального і духовного.

Можна бути хрещеним, але непросвітленим…

Давайте поміркуємо, а чи хрещені ми? І що таке хрещення Духом Святим, крім хрещення водного? Деякі запитують: «Чому хрещення в мені не діє, адже я хрещений? Кажуть, що при хрещенні прощаються всі гріхи, навіть первородний гріх змивається! А я щось у собі прощенності не відчуваю, весь час якийсь комплекс вини. Я тому нерадісно живу, весь час пригнічений своїм станом непрощенності…». Це тому, що не розумієш, не відчуваєш і не віриш, і його розумний зміст до тебе не дійшов. Феофан Затворник пише з цього приводу: «Тебе прийняла вода, але ти не прийняв Духа». Таїнство відбулося односторонньо. А кожне таїнство повне і завершене, коли воно двостороннє. Повинні зімкнутися об’єктивні і суб’єктивні сторони, зовнішня і внутрішня. Об’єктивна сторона від нас не залежить, але суб’єктивна працює настільки, наскільки ми віримо. Тому що існує «вилка» і «розетка». «Електрична» енергія іде повз нас. Але ми своєю вірою беремо цю «вилку», підходимо до «розетки» і замикаємо її. Відбувається підключення, починає світліти і з’являється ясність в нашому житті. Коли ми без особистої віри приймаємо хрещення, воно не відбувається. Нас приймає вода, але ми не приймаємо Духа. Тому, хоча би в день Хрещення Господнього, ми повинні подумати, а яке хрещення було у нас? Чому воно у нас не працює, або працює недостатньо? Чому ми топчемося на початках? Чому ми досі немовляти у Христі? Чому ми досі «молочну» їжу ковтаємо, а «тверда» нам не по зубах, хоча й хочеться? Наш інтелект так влаштований, що вічно хоче забігти наперед і подивитися, а що там, за поворотом? Ми знаємо, що часто забігаємо наперед у своїй уяві, зарозумілості, створюємо ілюзію просування. Ми думаємо, що всіх випередили, а насправді ми ще не хрещені ні Духом, ні вогнем. Це як раз те, про що Володимир Соловйов казав «Русь була охрещена, але не була просвітлена». І ці слова сьогодні звернені до кожного з нас.

Блага вість – це лише завдаток Або Чому в житті людей мало радості

Відкрийте тепер Послання до ефесян (1; 13-14), і подивіться як відбувається хрещення Духом: «У Ньому також ви, зачувши слово істини, благовістя вашого порятунку і, увірувавши в Нього, закарбовані обіцяним Святим Духом, Котрий є запорукою спадщини нашої, для спокути спадку Його, на похвалу слави Його». Ми з вами уже говорили, що апостол Павло і всі євангелісти висловлюються образами і символами. Вони беруть, наприклад, таку юридичну процедуру як вступ у спадковість, чи викуп і проводять аналогію. Ми знаємо, що вирішивши купити щось дуже дороге, ми спочатку вносимо заставу, завдаток, а потім виплачуємо всю суму. І тільки після її виплати людина вступає у повне володіння і наслідування. Такою образною системою і термінологією користується і Павло, щоб описати наші стосунки з Богом. Він пише, що того дня, коли ми почули благу вість нашого спасіння й увірували в нього, в цей момент нас закарбовує обіцяний Святий Дух, і через це отримуємо заставу, завдаток того спадку, який нам пообіцяв і забезпечив спокутною жертвою Ісус Христос.

І якщо ви заплатили за дім завдаток, ви повинні усвідомлювати, що не вся ще сума виплачена, ще немає повного права на спадок.
Виходить, що людина, яка увірувала, охрещена – це людина, котра отримала завдаток Духа Святого. У ній відбулося зачаття духовного життя. Почався розвиток зародку, але ще попереду пологи і «зростання до мужа досконалого». Ми ще не відчуваємо себе синами і дітьми Божими. У нас ще стан роздвоєння і невпевненості, хоча ніби і «завдаток» уже отриманий і «спадок» обіцяний. Але немає у нас жодної радості, не течуть «ріки води живої», дрімає духовне життя – пісна фізіономія, зневіра у житті. А Христос каже: «Радійте! Я прийшов, щоби ви мали життя у надлишку!». Ніби християни, а який там надлишок?! Тільки нестача – і засобів, і енергії, і радості, і надії, і любові… А причина в чому?

Поміркуємо над цим.

Просвітництво – ще одна назва свята

Отже, ми отримали «завдаток», але що з ним робити далі? Відкриємо 2-е послання до Тимофія (1; 14): «Добро припоручене стережи Святим Духом, що в нас прибуває». Можна і не зберегти! Можна втратити! В інших місцях написано: «Не ображайте Духа Святого, Яким ми закарбовані у день, коли ми увірували». Образите – і він піде, а ви будете дивуватися: «Була енергія, було почуття любові – де це все?» Не зберіг! Берегти – це друге завдання після отримання. Але потрібне і третє – найголовніше отримати, як написано у Посланні до ефесян (3; 19): «… Пізнати Христову любов, яка понад усі знання, щоби вам виповнитися всією повнотою Божою». Завдаток – це частина, треба додавати до завдатку, і додавати постійно і багато… А ми пустоту і безсилля відчуваємо і кажемо: «Настала богопокинутість…». Але це не Бог тебе покинув, а ти не зберіг. Ми взиваємо у псалмі покаянному: «Не відкинь мене від лиця Твого, і Духа Твого Святого не відніми від мене. Поверни мені радість спасіння Твого, і Духом Твоїм сильним укріпи мене» (Пс. 50; 13-14).

Ми повинні берегти, ми повинні збільшувати заставу протягом усього свого життя наскільки це лише можливо. Пригадуєте, як апостол Павло писав: «Я змагався сам з собою, свій біг закінчив, віру зберіг» (2 Тим. 4; 7) – це процес, це подвиг, і без праці він не дається. Треба знати, що виконання до повноти у земному житті, в цьому тілі досягає мало хто, тільки обрані. Але завдання таке стоїть перед усіма.

У Діях є історія про те, як апостол Павло приїхав до Ефесу і побачив гурт віруючих, які були навчені до нього. Написано, що навчав їх Аполлос. Він був красномовним, добре знав Писання, але це були тільки початки знання: «…Палаючи духом, промовляв і про Господа пильно навчав, знаючи тільки Іванове хрещення» (Дії 18; 25). Знову «початки», а середина шляху, а фінал? Тоді Павло каже: «Віруючі? Добре, молодці!». «… А чи прийняли ви Святого Духа, увірувавши? Вони ж сказали йому: ми навіть і не чули, чи є Дух Святий. Він сказав їм: у що ж ви хрестилися? Вони відповідали: в Іванове хрещення. Павло сказав: Іван хрестив хрещенням покаяння, кажучи людям, щоби вірували у Того, що йде за ним, тобто в Христа Ісуса» (Дії 19; 2-4). Написано далі, що апостол роз’яснив їм вчення про Духа Святого, «і, коли Павло поклав на них руки, зійшов на них Дух Святий…» (Дії 19; 6).

Прийми Духа

Охрещені, але Духа не прийняли – ця вічна історія повторюється. А причина в тому, що навіть не чули, ніхто не роз’яснив. Апостол Павло каже: «Як можна чути без проповідника? Треба навчати, інакше хрещення буде не на користь». Зверніть увагу, в цій історії, почувши роз’яснення апостола, учні «хрестилися в Ім’я Господа Ісуса». Тобто вони вже були охрещені хрещенням Івановим, хрещенням покаяння. Але хрещення було без усвідомлення і тому його наче й не було. Без усвідомлення хрещення не працює! І Православна Церква розрізняє у таїнствах їх дійсність і дієвість. Хрещення міг звершити правильний священик, за правильним обрядом, але людина механічно його прийняла і воно в ній недієве, хоч і дійсне, оскільки було без особистої віри й усвідомлення. Треба замислюватися, а чи розуміємо ми, в чому беремо участь. Чи усвідомлюємо? Треба поспішати від початків до досконалості, більш повного і глибокого пізнання.

Нас ніхто не може змусити, це повинно бути нашою потребою. Пам’ятаєте, як після Воскресіння Христос дмухнув і сказав: «Прийміть Духа Святого» (Ів. 20; 22). Людина може прийняти, а може не прийняти. Бог дає, але повинна бути зустрічна воля і готовність людини. І ми можемо не прийняти! У нас і без цього проблем вистачає! Досить того, що до церкви ходимо і свічки ставимо! Навіщо ще ця повнота і глибина змісту? А Христос каже: «Ви без цього Духа не отримаєте! Залишитеся на букві, на обряді без Духа. Ви отримали тільки заставу, а спадщина залишається під знаком питання. А Я всіх запрошую її отримати».
Пригадуєте, як прийшов Христос після Воскресіння до своїх учнів? У Нього було нове тіло, воно світилося навіть видимо. Він був прославлений, а на апостолах ще не було Духа Святого. Христос приходить і каже: «Мир вам, і Духа Святого прийміть». «Із передбачення Бога Отця, посвяченням Духа, на покору й окроплення кров›ю Ісуса Христа: нехай примножиться вам благодать та мир!» (1 Пет. 1; 2). Христос дає нам таке, що не відніме у нас весь цей світ, який у злі лежить, – Царство Боже всередині нас, внутрішнє умиротворення. Але християнство і православ’я – це не релігія одинаків. «Разом Господу помолимось», – співається на службі у церкві. Ісус каже: «Де двоє чи троє зберуться в Ім’я Моє, там Я посеред них» (Мт. 18; 20), – з цього починається християнство.

Цікаво, коли Ісус Христос сказав: «Прийміть Духа Святого», то за цим послідувало: даю вам владу – «Кому відпустите гріхи, тому простяться; на кому залишите, на тому й залишаться» (Ів. 20; 22-23). Ми нікуди не можемо подітися від цих слів – спочатку дають Дух, силу, енергію, а потім дається влада. Інакше слово проповіді не буде діяти, воно буде безблагодатним.

Страждання – хрещення вогнем

Ну а тим, які замислюються, яке хрещення вогняне, я пропоную відкрити 1-е послання Петра (4; 12): «Улюблені, не дивуйтесь вогневі, що вам посилається на випробовування, немов би чужому випадку для вас». Під вогненним випробуванням мається на увазі співучасть у Христових стражданнях. Той, хто страждає, зазнає болю, втрат, переживань і розуміє їх, як співучасть у Христових стражданнях, той проходить вогняне хрещення. Як не дивно, православ’я, у вищому своєму розумінні не згідне з тими, хто каже, що спокус треба уникати. Павло пише: «…Не дивуйтесь вогню, що вам посилається на випробування…». Радійте тому, що вони даються нам як урок, щоби ми і такі випробування навчилися проходити гідно, і загартовуватися як метал у вогні, і виходити з випробувань, як золото сім раз переплавлене й очищене, коли всі шлаки вийшли, всі нечистоти згоріли. Це і є хрещення вогнем.
Тепер давайте запитаємо себе кожен у душі, подумки: «А чи хрещений я? І яким хрещенням я був охрещений? Може, я хрещений за буквою, але не вникнув досконало в сутність цієї події? Хрещення Духом для мене чуже, випробувань, спокус я панічно боюся, а значить вогняного хрещення не проходив. Чому ж я дивуюся, що хрещення не працює в мені в усій повноті?». Давайте згадаємо, що це свято називається ще і Просвітленням (або Просвітництвом), давайте просвітимо свій розум, щоби більш повно, досконало і глибоко розуміти, в тому числі і вчення про хрещення. Тому що Дух Святий – це Дух вчення Христового.

Йорданська вода означає вчення

У проповідях отця Сергія Булгакова, які присвячені Хрещенню Господньому, про воду взагалі нічого не написано. Вірніше, написано одне слово. Знаєте, як воно звучить? «Вода – це вчення». Це не вода в буквальному розумінні і не та вода, яку «ллємо», коли навчаємо чогось не того, що треба. Це справді чиста вода вчення, яка наповнює та вгамовує спрагу. Пригадуєте, «блаженні спраглі…»? Коли ми прагнемо цього вчення й отримуємо його, в тому числі і в наших зустрічах, що відбувається? Як писав отець Сергій Булгаков, ми отримуємо «воду причастя Йорданського». Це не просто вода. Це причетність до змісту вчення, це духовне причастя. Це причетність до того смислу, того Логосу, яким, як написано, Він відродив нас «водяною купіллю, засобом слова».

Я би хотів, щоби ми зробили висновок, прочитавши 1-е послання Петра (3; 21): «Тому хрещення означає не змиття тілесної нечистости, а обітницю Богові жити сумлінно. У цьому воскресіння Ісуса Христа». І прямо вказується, що хрещення – це «не тілесної нечистоти позбуття, а обітниця жити у «доброму сумлінні». Ось суть хрещення! Зовнішнє обмивання – не головне, головне – це жити за совістю.

Ви пам’ятаєте, в загальній сповіді, при прийнятті Святого Причастя є слова в покаянній молитві: «Обітниць хрещення не зберіг… Каюся…»? Чи розуміємо ми, які обітниці давали Богові?! І чи давали, коли приймали хрещення? Чи каємося ми щиро, що «обітниць хрещення не зберегли»? Обіцяли жити у добрій совісті і не живемо в добрій совісті! Чи варто дивуватися, що хрещення не працює? Ми не розуміємо взагалі, яке воно: водне, духовне, вогняне? Господь нас хрестить і хрестить, у випробування і спокуси поміщає, а ми обурюємося: «Господи, за що?! Визволи мене!». А Господь каже: «Як же ж ти тоді пройдеш хрещення?».

Істинно віруючий – ревний на добрі справи

Ось ми і розіклали одне хрещення на п’ять аспектів. Давайте, замислимося, чесно себе проаналізуємо і зрозуміємо, що хрещення могло би бути більш дієвим у моєму житті, якби я усвідомлював, що воно означає, якби я дотримувався тих обіцянок, які дав Богові під час хрещення. Для більшості з нас проблема в тому, що за охрещених у дитинстві обіцянки дають наші хресні батьки, які забувають про свої обіцянки перед Богом. А це обіцянки про те, що вони виховають нас у християнській вірі та благочесті, і будуть для нас духовними батьками. Кого вони народили в нас? Приходять на день іменин совість нечисту заливати?

Якщо ми свідомо приймаємо хрещення, то треба підняти голову і тримати її високо, не задираючи при цьому носа, і радіти: «Мої гріхи відкуплені! Я знаю зміст і мету життя! Я отримав заставу і завдаток, а коли вступлю у спадкоємність, то отримаю все обіцяне. Володар Всесвіту – мій Отець. Я Його дитина!». Апостол Петро пише: «Ви царське священство. Ви рід святий! Люди, взяті на спадок…». Заглянемо насамкінець в Послання до Тита апостола Павла (2; 14): «Котрий віддав Себе за нас, щоб визволити нас од усілякого беззаконня й очистити Собі народ особливий, ревний на добрі справи». Він нас відкупив, віддав Себе за нас для чого? Щоби очистити нас засобом слова, але й щоби сотворити Собі «народ особливий, ревний на добрі справи». Ось, виявляється, головна ознака істинного віруючого! «Ревний на добрі справи» – це істинна ознака істинного віруючого.

Тому у свято Хрещення подумаємо, чи істинно я охрещений, чи істинно я віруючий? Ревність до добрих справ виражається, звичайно, через любов, через усвідомлення і розуміння мети і змісту всього: життя, світу, моєї причетності (прилученості) до них. Треба бути зануреним у зміст вчення Ісуса Христа, плавати в ньому вільно, в Його ідеях, в Його думках. Тоді ми в Ньому, а Він – у нас. Це взаємне проникнення, постійна наповненість і буде справжнім хрещенням. І дай, Боже, щоби ми з вами прилучилися повніше, досконаліше до цих аспектів початків вчення про хрещення. Будемо ревно застосовувати це вчення в практичних добрих справах, щоби мати право називатися істинно віруючими, істинно християнами, воістину охрещеними.

Переклад українською Людмила Зузяк

Довідка

Віктор Олексійович Веряскін – митрополит Київський та всія України апостольної православної церкви, завідувач кафедри релігієзнавства Сімферопольського економіко-гуманітарного інституту, декан теологічного факультету Кримського інституту ноосфери, доктор богослов’я, професор духовної академії.

Відомий спеціаліст у галузі наукового релігієзнавства і конфессійної теології, народився 1953 року. За свої переконання у радянські часи відчув на собі залізні лещата системи. Тюрма підірвала здоров’я, але зміцнила дух.
Він автор понад двох десятків книг тощо. Як диригент церковних хорів, Веряскін є лауреатом фестивалів і конкурсів. Нагороджений орденами Святого Архистратига Михаїла, св. Володимира, Христа-Спасителя тощо.

Запис Чи хрещені ми? або Свято Святого Богоявлення. Хрещення Ісуса Христа спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Існує чотири джерела Богопізнання: вроджене моральне почуття, споглядання природи, Святе писання та логічні висновки (умовиводи).

Коли мене запитують, чи можна робити те і те напередодні чи після свята, а не в саме свято, я раджу запам’ятати принцип: свято – це лише засіб для переведення наших почуттів і думок від земного до небесного, від тимчасового до вічного. Бо ми перебуваємо в часі, а Христос, Богородиця, святі – у Вічності.

Свято, як і будь-яка інша дія, повинне бути підготовлене. Тому церковне свято складається з передсвята, самого свята і віддання свята. Чому ми говоримо про Єдиний Принцип? Тому, що Закон універсальний. В інструментальній музиці є прийоми підготовки кисті, корпусу, інструменту. Інакше потрібного звуку не буде. Є підготовча «атака» звуку в методиці звуковидобування голосу. І щоби «увійти в Храм», потрібна була підготовка. Коли Євангеліє коротко описує нам подію, як Діва Марія народила Ісуса Христа, передбачається, що цьому передувала підготовка. І ця підготовка звершувалася в тайні, вона була сокровенною.

Існує три джерела Богопізнання: вроджене моральне почуття, споглядання природи і Святе писання. Але є ще одне – це умовивід або логічний висновок . Як він виглядає? Якщо канонічне Євангеліє пише, що Діва Марія народила Ісуса Христа, то логічно припустити, що вона колись померла, і тоді логічним буде Успіння Божої Матері, хоча про нього ні слова не написано в Євангелії. Тому обгрунтовані, логічні висновки входять до віровчення, а нелогічні, необгрунтовані підлягають обережному відхиленню і перевірці.

Ап. Іван наголошував у Євангеліє, щоби читати його, достатньо увірувати, що Ісус із Назарету був Христос, Спаситель. Але коли виникає інша мета, тоді перед віруючими постає запитання про додаткові джерела пізнання. Саме тому, крім канонічного тексту Євангеліє, існують ще неканонічні, апокрифічні збірники. «Апокрифічний» у перекладі буквальному означає «відречений», «заборонений», а друге значення – «скритий», «таємний». Ці тексти мають у собі певні заборонені (до якогось часу) знання, як висловлюються сьогодні, езотеричні знання. Було те, що передавалося через Писання, а було те, що, за словами Кирила Єрусалимського та Івана Золотоустого, не довірялося паперу, а передавалося із уст в уста, від досвіду до досвіду. І це називалося Святим переданням, лише інколи частину його записували і друкували. І сьогодні ця духовно-містична традиція існує всередині християнства.

Подія Введення Богородиці у Храм описана тільки в апокрифічному Євангелії від Якова, «Першоєвангелії». Це означає, що Православна Церква не відкидає апокрифічних текстів.

Апостол Яків, як ми пам’ятаємо, брат Ісуса Христа за плоттю, згідно логіки, найбільше знав про сімейство. Тільки ап. Яків пише про родичів Діви Марії, Якима й Анну, і про те, що вони були безплідними. Через що вони дуже страждали. Ми бачимо, який щирий психологічний біль звучить у молитвах Анни: «Горе мені, хто породив мене? Яке лоно привело мене на світ? Адже я стала прокляттям у синів Ізраїлю, і з насмішками мене відкинули від храму…».

У ті часи безпліддя вважалося прокляттям, яке Бог накладав на людину чи подружжя. Бувало, що в такого подружжя у храмі не приймали жертву. Яким і Анна були щирими у своєму стражданні і молитві до Бога. А коли людина щиро молиться, вона має гарантію почути Божественну відповідь. З’явився Анні «Ангел Господній і сказав: «Анно, Анно, Господь вислухав твою молитву, ти зачнеш і народиш, і про потомство твоє будуть говорити в усьому світі». І Анна сказала: «Живий Господь Бог мій! Якщо я народжу дитя…, віддам його у дар Господу моєму, і воно буде служити Йому все своє життя». І Господь посилає їм дитятко, і вони народжують дочку Марію.

Ми забуваємо, що є Промисел Божий у кожній окремій людині, сім’ї, суспільстві. І якби ми брали на себе відповідальність брати участь у Божественних задумах, ми тоді, можливо, більше би і благословень отримували.

Я думаю, що одна з причин того, чому в нашому житті є хвороби, втрати, горе, безпліддя – це те, що ми з вами забуваємо і не відчуваємо, що весь світ стоїть на жертві. Ми не вміємо жертвувати собою. Ми не вміємо приносити Богові обітниці про те, що беремо на себе зобов’язання брати участь у Божественному процесі. Ми самовідхиляємося від тих цілей, яких Бог досягає в історії і в житті, в тому числі і через людей, через державний, суспільний, сімейний устрій. Ми забуваємо, що є Промисел Божий у кожній окремій людині, сім’ї, суспільстві. І якби ми брали на себе відповідальність брати участь у Божественних задумах, ми тоді, можливо, більше би і благословень отримували. Через це нам дається перевірка нашої мотивації.

Святе письмо стверджує, що народження дітей є заміщенням ангельських душ, що відпали від Бога. Третя частина ангелів пішла за Денницею. Небеса спустіли на третину. І Бог так влаштував, що люди, які народжуються на землі, при правильному проходженні небесного покликання, ідуть на місце Ангелів, що стали демонами.

Ми дуже рідко згадуємо про те, що наш тілесний організм, його органи і функції – це святиня, доручена нам Богом на тимчасове користування з відповідною метою. Ще у Старому Завіті древні пророки і мудреці стверджували, що людина, котра не залишила після себе потомства, ні фізичного, ні духовного, не буде мати місця в Небесному Царстві. І це було однією з причин, чому безплідні сім’ї вважалися відкинутими Богом.

У три роки (вдумайтеся тільки!) маленьку Марію приводять до храму і віддають на служіння. Важко припустити, що в цьому віці дитина здійснює свідомий вибір. Це була батьківська жертва.

Роль батьків важлива! У Івана Золотоустого є страшні слова: «Батьки, котрі нехтують вихованням і навчанням своїх дітей, і, саме виховання християнським, беззаконніші від дітовбивць. Бо дітовбивці тіло з душею розлучають, а ці батьки і тіло, і душу вкидають у геєну вогняну. Вони позбавляють людину знання про вічне спасіння». Тому батьки, котрі не піклуються, чи мало піклуються прохристиянське виховання своїх дітей, прирівнюються до вбивць вічної душі! І ми повинні подумати, який великий приклад залишили нам родичі Діви Марії. І яка у нас із вами велика роль і обов’язок у вихованні своїх дітей, щоби вони були не тільки фізично народжені, але й духовно. Навчання і виховання дітей у святині християнських знань – це обов’язок батьків, котрі називають себе християнами. І якщо ми цей обов’язок не виконуємо, то з нас запитають. З духовних батьків Бог запитає ще суворіше. Написано: «Він загине, а кров його Я візьму з твоїх рук». Це не треба розуміти буквально.
Але це будуть пекельні муки, коли, наприклад, батько опиниться у вищих сферах буття, заслуживши вічне спасіння, а йому буде показано, що діти його у нижчих сферах, у стражданнях. Це і буде пекельна мука – вічний біль співчуття. Тому треба сьогодні думати, чи потрапимо ми в одну сферу буття і чи трудимося ми сьогодні в одному напрямку?

Маленька Марія повела себе у храмі так, як у рідному домі, нічого не злякалася, як буває з дітьми в незнайомій обстановці. І, що цікаво, пішла високими, як для неї, сходинками попереду батьків, попереду людей до священика, туди, де він стоїть, загороджуючи шлях у Святая Святих, у вівтар, у найсокровенніше. Сам первосвященик тільки раз у рік заходив у Святая Святих і промовляв молитви, і споглядав, як у Ковчезі Завіту зберігається Закон Божий і Херувими крилами накривають і охороняють цю святиню.

Віра, якщо вона справжня, – це здатність зробити крок далі від установлених норм.

Це важливо відзначити, що в зовнішній історичний храм батьки проводять трирічну дитину, яка в майбутньому стане Живим Храмом, у якому народиться Спаситель. Це дуже важливий момент всієї священної історії людства, тому що до цього моменту було розділення зовнішнього і внутрішнього. Зовнішні храми, зовнішні ритуальні дії, зовнішня релігійність, масова, історична, національна, народна – візьміть навіть радянську «Історію релігій» і ви прочитаєте, що ранні форми релігії так і називаються «племінні культи». На особистість ніхто уваги не звертав. Але тоді, більше, ніж дві тисячі років тому, почав визрівати зовсім інший підхід до цінності особистості.

Ви знаєте, що подвижники, які в лоні Старозавітної релігії працювали над собою, були, в основному, чоловіки. До сьогоднішнього дня ортодоксальний юдей починає день з молитви: «Дякую Тобі, Господи, що Ти не створив мене жінкою». Але Бог уже тоді почав ламати стереотипи, що склалися, і готувати зовсім інший підхід. Новий Завіт, фактично, почався з цієї події – введення у храм хоч і маленької, але істоти жіночого роду – другої половини людини. А ми знаємо, що без половини немає цілого, а істина – це цілісність. Служіння чоловіків є половинчастим, не дає цілісності. Це надзвичайно важлива ідея! Але тоді людство не було ще готове до її сприйняття й осмислення.

Досі жінок не пускають у вівтар. І в Уставі церковному ви можете прочитати, що коли жінка чи собака (в одному ряду!) зайде у вівтар, то він вважається оскверненим і потребує освячення. Виявляється, ми досі не подолали те, що Бог почав долати і чого почав навчати на прикладі Якима і Анни, первосвященика і Самої Діви Марії. Але треба сказати, що введення Марії у Святая Святих – це винятковий випадок, особливо для того часу. Віра не потребує повного пізнання. Віра, якщо вона справжня, – це здатність зробити крок далі від установлених норм. Я так думаю, що саме віра допомогла цьому первосвященику сприйняти Божественне одкровення. Йому, очевидно, було відкрито зсередини, що треба допустити юну Діву Марію у вівтар.

Довідка

Віктор Олексійович Веряскін – митрополит Київський та всія України апостольної православної церкви, завідувач кафедри релігієзнавства Сімферопольського економіко-гуманітарного інституту, декан теологічного факультету Кримського інституту ноосфери, доктор богослов’я, професор духовної академії.

Відомий спеціаліст у галузі наукового релігієзнавства і конфессійної теології, народився 1953 року. За свої переконання у радянські часи відчув на собі залізні лещата системи. Тюрма підірвала здоров’я, але зміцнила дух.
Він автор понад двох десятків книг тощо. Як диригент церковних хорів, Веряскін є лауреатом фестивалів і конкурсів. Нагороджений орденами Святого Архистратига Михаїла, св. Володимира, Христа-Спасителя тощо.

Усе сутнє – за Єдиним Принципом, який пронизує всі знання, всі процеси на всіх етапах розвитку суспільства

До кожної події ми підходимо з трьох рівнів. Я не випадково згадав, що Марії тоді було три рочки. Переведемо це на духовний рівень. Чому Христос навчав три роки Апостолів у видимому Своєму образі? Бо це певний строк – і буквальний, і символічний. Тому і ап. Павло казав: «Я не міг говорити з вами, браття, як з духовними. Я говорив з вами, як з немовлятами у Христі. Бо ви були ще не в змозі приймати тверду їжу. І тому я вас годував молоком». Три роки – це термін, упродовж якого людина повинна засвоїти езотеричні, першопочаткові знання і принципи Євангелії та пройти «дитячий» період, відірватися від «грудей» першопочаткового харчування «буквою» і перейти на більш тверду «їжу». У «Притчах Соломона» написано, що тверда їжа – це… масло. А його отримуємо шляхом збивання молока. Ріденька «їжа», якою нас годують на першому етапі, по мірі зростання повинна ускладнюватися.

Зверніть увагу, що Діва Марія у школі при храмі навчалася 12 років: у три роки Її віддали, а в п’ятнадцять вона була готова до місії. Дванадцять апостолів, дванадцять років навчання, дванадцятибальна система оцінок… Цікаво, як всі ці «дрібниці» починають нанизуватися одна на другу і співпадати. Це саме свідчить, що є певний Єдиний Принцип, який пронизує всі знання, всі процеси на всіх етапах розвитку суспільства, тільки ми його не бачимо або бачимо частково. В усій повноті він нам відкривається тільки на якомусь етапі.

На іконах, картинах, фресках, де зображено Введення Діви Марії, є сходинки, які Вона долає. На картині-фресці Тиціана сходи розділені майданчиком на сім і сім щаблів. І не випадково. Усі цифри у Святому Письмі і Переданнях мають символічне значення. Саме сходження – це посвячення. А посвячення потребує повноти пізнання, очищення, досконалості.

Сім’я (сім Я), сім днів тижня, сім нот, сім кольорів веселки – символічні знаки досконалості, повноти і довершеності

Сім’я є одним із символічних знаків досконалості, повноти і довершеності: сім днів тижня, сім нот, сім кольорів веселки, сім Дарів Духа Святого – це не випадково. Піднімання сходами – поступове зростання людини в дусі, у вірі, у благодаті, в енергіях. Іноді підйом може розділяти певний період «застою». І хто знає, скільки ти протопчешся на горизонталі, доки знову почнеш підніматися. Іноді кілька рухів назад є трампліном для руху вперед. А зупинка – не програш, а закономірне явище на шляху, щоби ми не боялися, а вчилися з усього брати урок і через це зростати і просуватися вперед. Діва Марія, храм і сходинки при духовно-містичному розгляді – це наша душа, яка жіночого роду і в чоловіка, і в жінки, і яка щабель за щаблем підіймається у Небесний Храм. Ми повинні розуміти і буквальний, і морально-повчальний, і духовно-містичний рівні у єдності та йти далі. А святі отці, при певному зростанні духовному, пропонують нам від семи до дванадцяти рівнів і значень розгляду.
Хотів би звернути вашу увагу на те, про що рідко і мало говориться. Я знайшов у Гр.Палами, у проповіді на свято Введення у Храм Богородиці, думку про те, що Діва Марія була першою подвижницею ісихастського напряму. Ісихія у перекладі з грецької означає спокій, безмовність, а також мовчазний, сокровенний молитовний подвиг. Діва Марія здійснила цей подвиг стовпництва, мовчання, зосередженої духовної праці. Ось чому вона виявилася готовою до того, щоби послужити народженню Спасителя, народженню Бога.

«Царство Боже зусиллями береться». Зусилля – частина подвижництва, частина праці над собою.

Ми часто поспішаємо отримати результат, не пройшовши всіх етапів навчання, всіх щаблів духовного подвижництва. Я не буду наполягати, що нині обов’язково проходити всі 12 років. Я кажу про принцип ретельності подвижницького просування. «Царство Боже зусиллями береться». Зусилля – частина подвижництва, частина праці над собою.

Дехто каже: «Та що нам зовнішні досягнення! Ми вже всередині досягли такого!..». Ап. Яків у канонічному тексті говорить нам: «Я покажу свою внутрішню віру зі справ моїх. А ти покажи мені свою внутрішню віру без діл!». «Віра без справ мертва». Досягнення пізнаються за плодами. Якщо людина стверджує, що вона подвижник і всього досягла, а плоди її – чвари, дратівливість, гнів, то нехай вона заявляє про що завгодно. Все дарма ми плутаємо плоди і дари. Дари даються для служіння, інколи даються неготовим, можливо, на наш погляд, недостойним. Плоди вирощують готові і достойні. Тому Христос навчав розрізняти не за дарами, а за плодами.
Цікаво відзначити, що батьки посвятили Діву Марію Богові, але і вона віддала Богові кращу частину свого єства. Яка це частина, як ви думаєте? Дехто каже: «Душа, серце…». А Гр. Палама пише: «Розум». Нам може це не подобатися, але Гр. Палама і все православне богослів’я стверджує: Ангели – це Небесні Уми. Ангельський спосіб життя – це розумне діяння. Тобто Богові треба присвятити перш за все найчистішу частину нашої душі – дух, який по-грецьки, «ноос» – «розум». Саме він і є найчистішою частиною нашої душі. Не вся душа чиста. Але ум, в даному випадку, це не раціоналістичний розум, не інтелект. Це щось більш глибоке, повне і цілісне, про яке ми говоримо, що він у собі акумулює і з’єднує у правильній пропорції і раціо, й емоціо, й інтуіціо, й акціо – це певний цілісний Розум з великої літери, що стоїть над повсякденним розумом та інтелектом.

Ми звикли називати Діву Марію «Купиною Неопалимою». А Гр. Палама, кажучи про неї образно-символічною мовою, називає Її «Кліщами», «Щипцями». Це незвично. Але нам треба усвідомити, що в ужитку слово означає одне, а в духовному сенсі набуває інших, священних рис. Цей процес переведення терміну в більш піднесену сферу здатний преобразити і термін, і душу, і розум. У хімії, якщо прочитаєте «возгонка», «сублімація» – це «перепалювання», на рівні матеріальному, хімічному. Але сублімація може відбуватися і на рівні енергетичному, на рівні моральному і духовно-містичному. Це перетворення енергій грубих, нижчого порядку в енергії тонкі, вищого порядку.

Звідки «кліщі»? Згадайте «Книгу пророка Ісайї», де намальовано картину Небесного Світу, що відкрилася пророкові-боговидцю. Він побачив престол високий, піднесений, на престолі – старця «ветхого днями». Архангел чи Серафим узяв з пательні щипцями жарину пломеніючу і торкнувся вуст цього пророка. Це символ! Цим спалюванням нечистоти пророка підготували, освятили для несення пророчої місії. Марія готувалася 12 років до подвигу. Пророче служіння теж потребує підготовки ретельної, глибокої, часто – драматичної. Пам’ятаєте, як у Пушкіна в його вірші «Пророк». «Духовной жаждою томим, в пустыне мрачной я влачился, и шестикрылый Серафим на перепутье мне явился… И он к устам моим приник, и вырвал грешный мой язык… И он мне грудь рассек, и сердце трепетное вынул, и угль, пылающий огнем во грудь отверстую воздвинул… Как труп в пустыне я лежал…». Тільки після таких «операцій», тільки після такої підготовки йому було сказано: «Восстань, пророк, и вождь, и внемли, исполнись Волею Моей (а не своєю!), и, обходя моря и земли, глаголом жги сердца людей». Так ось вони, «кліщі» і «вугіль». Це та ж символічна мова, що й у Гр.Палами. Через Діву Марію невидимий Бог був створений, зітканий Від неї взяв тілесну форму і втілився у видимій реальній особистості Ісуса Христа із Назарету. Вона була «кліщами», здатними тримати «жарину», Купиною, що горить і не згорає.

Людина має призначення стати живим храмом живого Бога

Ми з вами звикли цінувати зовнішню красу, блиск, багатство, хоча про хибність цього нас постійно попереджують пророки і поети. Гр.Палама пише, що золото в убранстві храму Єрусалимського меркне перед духовно-моральною цнотливістю Діви Марії. Я хочу навести вам цитату з проповіді О.Шмемана, присвячену цьому святу, яка і засвідчує, що зміст події полягає в тому, що «віднині храмом стає людина, віднині не камені і не вівтарі, а людина – її душа, її тіло і все її життя – ось священний і божественний центр світу, ось його «Святая Святих». Один храм – живий і людський – входить в інший, кам’яний, матеріальний, і зсередини завершує його смисл і призначення.

Переміщується центр релігії, більше того – переміщується центр тяжіння життя. У світ входить вчення, яке не ставить нічого вище за людину, бо Сам Бог приймає людський образ. Адже призначення людини, покликання її – Божественне… Сам світ для неї – дар Божий, даний їй для виконання божественної долі своєї».

Зверніть увагу, храм не вищий за людину. Храм – допоміжний засіб для її духовного виховання. В ім’я побудови зовнішнього храму, навіть якщо це Храм Христа Спасителя, не можна приносити у жертву людину з її потребами. Ми згадували, що Блаженний Августин похвалив Івана Золотоустого за те, що він священні посудини із храму продав, аби допомогти живій людині. Ці світочі християнства розуміли, що немає нічого вищого, ніж людина, вічна душа і вічні інтереси спасіння особистості людської! На превеликий жаль, сьогодні цих пропорцій не відчувають, не дотримуються і не розуміють. Храм став вищим за людську особистість, а це не християнське ставлення ні до храму, ні до людини. Людина має призначення стати живим храмом живого Бога.

«З того часу, як увійшла Діва Марія у Святеє Святих, саме життя стало храмом. І коли святкуємо ми свято Введення у Храм, ми святкуємо божественний смисл людини, висоту і світло її покликання», – так пише О.Шмеман. Ось один із смислів цього великого свята.

Варто замислитися: а ми подолали старозавітне ставлення до храму, ритуалів, обрядів? Я не кажу, що не треба ходити до зовнішнього храму. Христос ходив до храму, але Він не вважав за самоціль ходити до храму чи сам храм. Він сформулював: «Не людина для суботи, а субота для людини». Не людина існує для виконання обрядів, а обряди, пости і молитви встановлені для блага людини. Вони можуть сприяти її духовному зростанню, а можуть перешкоджати.

…ми помилково вважали, що тоді не було наук, освіти і Діва Марія була неосвіченою!

Ми підійшли до дуже важливої теми нашої розмови. Гр. Палама у своїй проповіді вживає термін «автохеротонітос», що по-грецьки означає «самопосвячення». Як правило, хтось когось посвячує на служіння. А тут – самопосвячення! Гр. Палама каже, що своєю внутрішньою позицією, прагненням чистоти і служіння, Діва Марія сама себе рукоположила, посвятила на високу місію. Дуже цікавий шлях для жінки! Ви знаєте, що до сьогоднішнього дня ніхто не визнає можливості рукоположення жінок. А тут йдеться про саморукоположення на високе служіння! І ви знаєте, як це служіння оцінено: «Чесніша від Херувимів і незрівнянно славніша від Серафимів!». Це було містичне, духовне самопосвячення!

Далі Гр. Палама написав, що Діва Марія старанно вивчала кожен вид доброчесності. Як сказане в Законі, так і набуте в усній традиції. «А також вивчала предмети з числа головних наук». А ми вважали, що тоді не було наук, освіти і Діва Марія була неосвіченою! «Вона сама прокладає собі кращий і досконаліший шлях!». Які слова! Той, хто мріє, лежачи на дивані, що він духовно зростає, той даремно називає себе подвижником, ще й ісихастом, чого доброго. «У мене внутрішня робота, що мені зовнішня!». Ми протиставляємо зовнішнє і внутрішнє якраз у силу того, що не набули цілісності. Так у роздвоєності й лежимо. А Діва Марія не лише «сама прорубає ліпший і досконаліший шлях», але й виконує, і передає іншим людям вище вміння споглядати. А «споглядання» по-грецьки «теорія». Виявляється, вона не лише практику, але й теорію передає нам у спадок! І, головне, те, як їх об’єднати!
Далі Гр. Палама каже: «Я повідаю вам цю науку». Цікаво, що науку, а не релігію! Варто подумати про це! Православний подвижник Гр. Палама, погляди якого, за визначенням Константинопольського Собору, адекватно виражають православне віровчення, був науково освіченою людиною. В його проповідях ми побачимо цитати з Платона, Арістотеля, Філона Олександрійського та багатьох інших. Гр. Палама мав широкий світогляд, з яким ішов вузьким шляхом спасіння. А ми, вважаючи себе православними, часто звужуємо свій шлях до сектантської позиції. Але не лише наука, філософія, логіка нам потрібні, але й риторика, красномовність, щоби висловити адекватно, переконливо і гідно своє знання. Якщо хтось має намір тільки володіти знаннями, не передаючи їх іншим, повинен подумати, а для чого тоді існують школи, в тому числі і духовні? Одного «підключення» до невідомо якого «каналу», гадаю, що малувато для православ’я і подвижництва.

Ми даремно ображаємося на телевізор, який надміру показує насилля, секс… Центр управління, що все вмикає і вимикає, у нас в голові.

Гр. Палама називає органи чуттів «вікнами», через які в душу вливаються зовнішні враження. І потрібна велика духовна пильність, щоби через ці «вікна» не проникало те, що може завдати шкоди душі. Піст для того і встановлюється, щоби ми зрозуміли, які з наших «вікон» відкрити, а що закрити зовсім, щоби навчилися регулювати, а заодно і перевіряти, хто нами керує – ми самі, чи не ми. Даремно ображаємося на телевізор, який нам надміру показує насилля, секс… Центр управління, який все вмикає і вимикає, у нас в голові. Тож з царем ми в голові чи без? Тому про Богородицю написано: «Вся слава Дщери Царевий внутрь». Богородиця – це образ нашої особистості. І вся «слава» нашої духовної особистості всередині нас перебуває. Зсередини виходять усі спонукання та керування.

Гр. Палама пише, що «розуму властиво перебувати в активності». Апатія – явище негативне, що розслабляє й умертвляє. Йдеться про Вище Знання, яке базується не на роботі мозку, а поза ним і розглядається як стан благодаті, як знання по той бік знання, тобто зверхзнання. Він каже, що це знання – «Світло над Світлом», результат наближення до Бога. І говорити про нього можна лише символічною мовою. Не випадково він згадував Платона і Арістотеля, які казали про Логоса, про Єдиний Смисловий Принцип, що пронизує всю матерію, всю світобудову, всю свідомість, увесь дух. Як сказав Тейяр де Шарден, «космогенез співпадає з Христогенезом». Від Альфи до Омеги йде нарощування розуму. «Цефалізація» на латині, зростання розуму з маленької літери до Розуму з великої літери, до Божественного Розуму.
«Введення», по-латинськи «ініціум» – звідси «ініціація» – «посвячення». Це було першим посвяченням Богородиці на служіння Богу, посвяченням її у Божественні таїнства. Подальші етапи передбачають свої посвячення.

«Істинно шанує Діву Марію не той, хто її славословить і співає піснеспіви на її честь, а хто наслідує її практично у житті», – це слова Гр. Палами. Коли в Діву Марію увійшов Дух Святий, відбулася зустріч і народження Бога в душі і тілі. І у нас немає іншого шляху, ніж поступового і пощабельного сходження та народження в собі Бога.

Віктор ВЕРЯСКІН, митрополит Київський і всея України АПЦ
Переклад українською Людмили ЗЮЗЯК

Запис Свято Введення у Храм Пресвятої Богородиці спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Людина-енциклопедія з магнетичною привабливістю та дивовижною скромністю, щедро допомагає всім охочим у пошуках істини. Його бесіди про святе Письмо і про зміст життя однаково захоплюють як росіян з Москви, українців з Києва, так і мешканці з Чікаго й Торонто…

Людей дивує й окрилює сучасний погляд священика на науку і релігію, як дві частинки однієї цілосної істини.

Довідка

Віктор Олексійович Веряскін – митрополит Київський та всія України апостольної православної церкви, завідувач кафедри релігієзнавства Сімферопольського економіко-гуманітарного інституту, декан теологічного факультету Кримського інституту ноосфери, доктор богослов’я, професор духовної академії.

Відомий спеціаліст у галузі наукового релігієзнавства і конфесійної теології, висококваліфікований викладач, популярний лектор і проповідник народився 1953 року. За свої переконання у радянські часи відчув на собі залізні лещата системи. Тюрма підірвала здоров’я, але зміцнила дух.

Він автор понад двох десятків книг, численних курсів лекцій, збірників статтей, духовних бесід, публікацій у ЗМІ та виступів по радіо і телебаченню.
Як диригент церковних хорів, Веряскін є лауреатом фестивалів і конкурсів.
Нагороджений орденами Святого Архистратига Михаїла, св. Володимира, Христа-Спасителя тощо.

Ми – не раби, ми – радість Божа, Його діти

Таку ідею проповідує услід за святим чудотворцем Серафимом Саровським, отець-монах Веряскін. Вперше почула про це від нього навесні цього року у Вижниці, де він виступав перед працівниками культури. До речі, вже тричі Віктор Олексійович навідувався до нашої карпатської красуні. Минулого ж тижня горяни передали естафету Чернівцям. Тут, у палаці Академічному він зустрівся зі студентами-медиками та всіма охочими, хто прийшов минулої середи на його лекцію. А ввечері спілкувався з кандидатами і докторами наук, членами науково-практичного семінару «Енергоінформаційні процеси: природа та методи захисту». Так ось вчені мужі теж звернули увагу на цю, я б сказала, сонячну тезу.

Раб Божий, за словами Веряскіна, – це людина без вибору. А всі ми, натомість, володіємо певною свободою. І розумом також.

Релігійність, на його переконання, поділяється на гуманістичну й тоталітарну. У гуманістичній Бог виступає отцем, а люди – його дітьми. Ставлення ж батька до дітей – зрозуміле. Зате тоталітарна, засади якої викладені у Старому завіті, передбачає, що ми, себто люди, – раби, а Господь – наш повелитель.

Оскільки релігійність не є тотожною духовності, то всі довкола намагаються її використати. Нині активно експлуатується політичний аспект релігійності. А ще ж є і соціальна користь. На чому, зокрема, наголошував Вольтер, кажучи, що коли б релігії не було, то її мали б вигадати.

Ще під час весняного візиту Віктора Олексійовича до Вижниці поцікавилася, як він ставиться до приїздів патріарха Кирила в Україну. На це російськомовний Веряскін відповів, що візити мають виключно політичну мету. І наголосив при цьому, що священик, як і релігійність, не є тотожними ні поняттю духовності, ні поняттю моральності. Адже відомо, що перша особа московського патріархату є власником багатьох горілчаних та алмазовидобувних виробництв.

Ваше Боголюбіє, змініть предмет накопичення

З такою порадою звернувся Серафим Саровський до купця Мотовилова, коли той поскаржився йому на те, що має все, крім щастя.

– Ваше Боголюбіє, ви – на правильному шляху. Бо ваша мета – стяжательство. І Вам, Ваше Боголюбіє (вже у ті часи Саровський нікого не називав Рабом Божим, а лише так – Ваше Боголюбіє), залишається тільки змінити предмет накопичення. Стяжайте, накопичуйте в собі благодатну енергію Святого Духа і будете щасливі.
Але виникає запитання – як? Потрібні технології, чи не так?! І тут на допомогу приходить практика. І наука. Бо широкий шлях до гріха, а вузький – до спасіння.

Істину ж, як правило, не люблять і нею не цікавляться. Скільки разів церква накладала анафему, відлучаючи від себе своїх святих. Серед них і Ян Златоуст, і афонський монах Григорій Полома, які дуже багато зробили для розвитку людства, збагативши науку, і релігійну зокрема. Показово у цьому сенсі, що навіть перші ікони Рубльова були визнані церквою неканонічними. Лише пізніше з‘явилася вказівка писати ікони на кшталт Рубльовських.

Але до істини, яка на глибоке переконання Веряскіна, як і краса та добро, є долею виключно героїв та святих подвижників, потрібно постійно рухатися. А цей рух, найперше, вимагає чесності перед собою. Ми, як правило, прикидаємося не тільки на людях, а й у середині себе. І ця нещирість – головна причина людських невдач. Бо будь-яка неправда є гріхом, особливо озвучена перед собою.

Окремо хотілося б сказати про неймовірно душевно-толерантну і щиро-сердечну тональність виступів Веряскіна. Кожне слово – від самого серця. Недарма ж, мабуть, архиєпископ св. Лука, відомий в миру як доктор медичних наук, хірург Валентин Войно-Ясенецький, вважав, що людська душа знаходить свій прихисток у людському серці.

Поради людини духовної

Віктор Веряскін – православний священик з розумом ученого. Він належить до тих, хто допомагає іншим у пошуках істини через роздуми над змістом Святого письма та сучасними філософськими течіями. До речі, з його вуст Вічна книга стає близькою й зрозумілою. І дуже корисною на щодень.

Якщо тезисно назвати за Біблією джерела пізнання істини та її критеріїв, то їх буде шість, але за однієї умови – цілісного, системного та органічного підходу.

Отже, найперше, істина пізнається через Природу, яка є Живою Книгою творіння. А критерій – це природня доцільність.

По-друге, вроджене моральне почуття. Бо совість – це Божий голос в людині. Критерій простий: те, що моральне є правильним. А неморальне не може бути істинним.

Третя позиція є подарунком людині від Бога – це логіка, раціональність, розум. Критерій – порядок і закономірність. Недарма Енштейну належить вислів: «В істині є краса». А в Абсолюті – єдність добра, розуму і краси.

На четвертому місці сама Біблія, на п’ятому – історія християнства, на шостому – містичний досвід і практики святих і подвижників.

З висловів Веряскіна

Держава – і тодішня, і нинішня – виховує лицемірів і фарисеїв. У семінарії вчилися Сталін і чимало його поплічників. Закон Божий вивчав Ульянов-Ленін, маючи з цього предмету відмінно. Але це їм не завадило громити церкви і храми, розстрілювати священиків. І саме семінарист Нечаєв написав 1860 року «Катехизис терориста», яким користувалися народовольці, серед яких були і брат Леніна Олександр Ульянов, Віра Засуліч і Софія Перовська, і Желяб’єв та багато інших, які швидко перейшли від просвіти народної до терору, відправивиши на той світ чимало невинного люду, який випадково опинявся там, де скоювалися напади. Отож, я б сказав, що викладати у школі потрібно не Закон Божий, а, швидше, Благодать Божу, – наголошує Віктор Олексійович.

Цілісність – це повнота інформаційно-енергетичного союзу. Бо знання без сили, тобто Святого Духу, – ніщо. Саме тому апостол і відрікся тричі від Христа, що не мав на той час у собі ще сили, тобто Божественної енергії. …Людина тільки відкриває вуста, а Бог їх наповнює.

Бог виливає з Неба потоки сили, благодаті, енергії. Але тільки на тих, хто відчуває спрагу. Тому одні сприймають ці потоки, а інші – ні: з цього й починається свобода вибору. Але є люди, мов ті горщики, що їх перевернули до гори дном. Через це вони не можуть наповнитися благодаттю. Їм треба повернутся до Бога і відкритися душею, щоби благодатні потоки потрапили в них. Але при цьому «горщик», себто душа, має бути чистим і… порожнім, без нальоту «смальця». Гріхи перешкоджають. А ще потрібно Бога попросити про допомогу. Бо без вашого рішення він нічого не зробить.

Особистість – це людське Я, що користується всіма трьома складовими: тілом-душею-духом. Через тіло забезпечуються потреби. Душа – це психіка та емоції. А дух – високі цінності та ідеали. Саме вони визначають життя душі та тіла. І коли зовнішня людина з часом затухає й гасне (старіє), то внутрішня людина, навпаки, оновлюється і міцніє.

Апокаліпсис – умовний постулат. У перекладі «апокаліпсис» означає одкровення, пророцтва Бібілії. Та наголошу: вони – умовні. Бо є попередженням про те, що від нас вимагається тільки правильний вибір.

Віра без справ – мертва. Щоби зрозуміти, куди треба йти, на що перетворюватися, треба провести ревізію всередині себе і дуже чесно відповісти на запитання: з чого складається моє життя? До якого світу я належу?

Віра – різновид знань. Ми живемо у дивовижний, неймовірно складний і цікавий час, коли людина отримала шанс доторкнутися розумом до ідеї Творця. Як тільки вона наближається до розуміння причин і законів Всесвіту, її життя з хаотичного перетворюється на осмислене.

Сьогодення опирається на минуле і це формує майбутнє. Бо умови проявлення нашого світу – це час і простір. Енергія часу тече з минулого до нинішнього та майбутнього. З яких енергій складається нинішнє, куди спрямовані думки, туди й потече енергія, формуючи завтра. Ми обираємо маршрут і голосуємо тим, хто ми є, по суті, на сьогоднішній день. Які цеглинки минулого ми візьмемо за основу, в такому будинку і будемо жити завтра.

Доведеться впасти на самісіньке дно. Бо тільки звідти можна розпочати поступовий рух угору. – Так відповів Віктор Веряскін на запитання про наслідки морального розкладу українського, та й не тільки, суспільства, в якому споживацтво і бажання тіла отримати насолоду заполонили всіх.

P.S. Вчені з’ясували, що в світі мікроорганізмів по-справжньому шкідливих видів дуже мало. Як, до речі, і корисних. 80% вичікують. Вони не вдаються до жодних дій, доки не побачать, що перемогу починають отримувати добрі чи погані, а потім приєднуються до сильніших. Це дуже схоже на те, що відбувається в людському суспільстві, де зовсім небагато тих, які можуть і хочуть зробити світ кращим. Відчуваючи своє покликання, вони втілюють силу своєї свідомості у діях або ж молитвах.

На чиїй стороні ми?

Запис Нещирість – причина людських невдач. І будь-яка брехня є гріхом, особливо неправда із собою спершу з'явиться на Медіа-Версії.