Протягом понад 40 років LEGO Education працює більш ніж у 40 країнах світу. В Україні програма працює від 2008 року. Сучасний розвиток економіки, науки і техніки потребує від фахівців майбутнього володіння абсолютно новими компетенціями, що знаходяться на перетині декількох галузей, зокрема науки, технології, інженерії й математики. STEMосвіта – це не просто передача знань від учителя до учнів, це спосіб розширення свідомості і зміни реальності у всіх ланках освітнього простору.

Перспективність застосування ЛЕГО – технології обумовлюється її високими освітніми можливостями: багатофункціональністю, технічними та естетичними характеристиками, використанням у різних ігрових і навчальних зонах.

Довідка. Компанія “Інноваційні Освітні Рішення” — офіційний дистриб`ютор LEGO Education в Україні.  Місія компанії – впровадження міжнародних освітніх STEM-програм у навчальні заклади України. Забезпечення навчальних закладів найсучаснішими засобами та технологіями для навчання дітей. Компанія є засновником та організатором фестивалю ROBOTICA та партнером програм FIRST.

Під час семінару учасники прослухали майстер-клас “Будуємо разом!”: для викладачів початкової школи за темою «Основи робототехніки» та для викладачів середньої школи за темою «Робототехніка для 5-х класів».

Цікавими були і практичні вправи зі складання різних моделей: техніки будівництва з LEGO. І, на завершення – перегони із моделей, які сконструювали команди учасників.

Дякуємо Чернівецькому ОЦНТТУМ за організацію заходу і практичне навчання. Дякуємо професійним тьюторам з компанії “Інноваційні Освітні Рішення”. Особлива прихильність нашій прекрасний команді вчителів інформатики та всім колегам, з якими  були на семінарі. Дякуємо ЗСУ за можливість працювати, вчити, вчитися.

А вже після урочистого закриття семінару  у Чернівцях була неймовірна подвійна веселка. І ми всі подумка загадали одне бажання. Миру нам і перемоги!

©Тетяна Спориніна,
фото автора і учасників семінару

Запис Питання STEM-освіти з використанням програм, розроблених на основі наборів LEGO Education, обговорювали на обласному семінарі у Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Український центр оцінювання якості освіти відкрив реєстрацію на пілотний проект сертифікації педагогів. Реєстрація  триватиме до 1 лютого. Про це повідомило Міністерство освіти України.

Як розповіли у відомстві, участь у сертифікації на цей момент повністю добровільна, оскільки Міносвіти проводить тільки апробацію механізмів для сертифікації. До пілотного проекту допустять тисячу вчителів початкових класів, тому для кожної області встановлено ліміт кількості учасників.

Учителі, які хочуть сертифікуватися, повинні створити й оформити реєстраційну картку, сформувати комплект документів і відправити його в найближчий регіональний центр оцінювання.

Сама сертифікація буде складатися з трьох етапів:

• експертна оцінка професійних компетенцій учасника через вивчення практичного досвіду їх роботи;
• самооцінка учасником власної педагогічної майстерності (е-портфоліо);
• оцінювання професійних знань і умінь учасника через незалежне тестування.

Критерії та порядок оцінки практичного досвіду вже готові і будуть найближчим часом опубліковані на сайті МОН.

До слова, Міносвіти заявило про підготовку оцінки компетентності педагогів у грудні 2018 року. У пілотному проекті візьмуть участь учителі початкових класів, потім проект розширять на всіх шкільних учителів.

Запис Український центр оцінювання якості освіти відкрив реєстрацію на пілотний проект сертифікації педагогів спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У 2019 році стартує пілотний проект Сертифікації вчителів, у якому зможуть взяти участь 1 тис. вчителів початкових класів. Однією з основних засад сертифікації є добровільність, але ті, хто її пройде, отримають на 20% більшу заробітну плату. Відповідні положення уряд затвердив у четвер, 27 грудня.

Як пояснили у Міністерстві освіти, метою сертифікації є виявлення та стимулювання педагогічних працівників з високим рівнем професійної майстерності, які володіють методиками компетентнісного навчання і новими освітніми технологіями та сприяють їх поширенню.

«Через механізм Сертифікації ми хочемо віднайти тих кращих провідників Нової української школи, агентів змін, що готові ділитися та поширювати сучасні методики навчання. Реалізувати таку мету можна лише за умови добровільності процесу, тому ми ретельно слідкуватимемо за дотриманням цього принципу. 2019-го ми обмежили кількість учасників до 1 тис., а також поширили це лише на одну категорію – вчителів початкових класів. Пілотування сертифікації також продовжиться у 2020 та 2021 роках, я сподіваюся, що в наступні роки ми зможемо розширити і кількість можливих учасників, і категорії вчителів, які зможуть брати участь у сертифікації», – сказала міністерка освіти Лілія Гриневич.

За її словами, кожен, хто пройде сертифікацію, отримає відповідний сертифікат, зможе зарахувати успішне проходження сертифікації замість атестації з підвищенням на 1 кваліфікаційну категорію та отримати 20% надбавку до заробітної плати.

У Міносвіти наголосили, що єдина обов’язкова вимога до вчителів, яка не змінюватиметься впродовж проекту, це наявність стажу роботи не менше двох років.

Зареєструватися на сертифікацію можна буде на сайті Українського центру оцінювання якості освіти з 15 січня до 1 лютого 2019 року включно.

Одним з трьох етапів сертифікації вчителів початкової школи є зовнішнє незалежне оцінювання (ЗНО). Про інші етапи можна прочитати на сайті Міністерства освіти.

Запис Сертифіковані вчителі початкової школи отримуватимуть вищу зарплату спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Проект «Творці культурних Чернівців» з тележурналісткою Жанною Одинською в Муніципальній бібліотеці імені А. Добрянського поповнився ще однією зустріччю. Гість проекту – відомий всьому світу чернівчанин, фіналіст CLOBAL THEACTER PRIZE UKRAINE 2017, володар головного призу цього конкурсу в Україні та премії, що присуджується видатним учителям, Пауль Францович Пшенічка. Тільки список досягнень цієї людини викликає повагу: заслужений учитель України, лауреат премії Омеляна Поповича, фонду «Відродження» Сороса – «Соросівський учитель» 1994, 1995, 1996 років, фіналіст і переможець конкурсу вчителів у Портленді 1994 року, «Відмінник освіти», Почесний член Лондонського інституту фізики, Почесний член конференції «Сахаровські читання» 2009 року. А 2005-го рішенням Міжнародного астрономічного союзу і лабораторії ім. Лінкольна Массачусетського технологічного інституту малій планеті № 21389 присвоєно ім’я «Пшенічка» . Він є автором кількох підручників з механіки та фізики. І чи не головне: його вихованці – колишні учні чернівецького ліцею – працюють нині в усіх провідних лабораторіях та інститутах світу.

Якщо казати відверто, попри все, що читала про Пауля Пшенічку, навіть у наших «Версіях», йшла на зустріч із ним якщо не з деякою упередженістю, але з певною засторогою: людина працювала у школі майже півстоліття, хоча психологи будь-якої країни скажуть вам, що у педагогічній професії не можна працювати більше за 5-7 років без суттєвої шкоди для психіки. Недаремно ж час від часу в різних Інтернет-ресурсах з’являються скандальні історії про школу. Та це – до першої фрази героя програми…

Пауль Пшенічка, вчитель фізики і астрономії Чернівецького ліцею № 1 з математичною й економічною спеціалізацією, дійсно вчителює понад 48 років, але, за його власними словами, у певний момент зрозумів, як треба навчати фізики: «У 1991 році я придумав інновацію: вчити дітей фізики через практичну діяльність. Не лише теорією займатися на уроках, а давати школярам спробувати щось робити самим, експериментувати».

Ось тоді все й почалося: цікаво  і вчителеві, і його учням!  Вже через рік учитель Пшенічка зі своїми вихованцями виступали на різних міжнародних конкурсах, де вони незмінно посідають призові місця.

Ще одним Пауль Францович зачепив особисто мене – думаю що й інших слухачів: відчула себе на уроці, спрямованому просто на мене, на уроці, де я все розуміла, і це мене просто тішило. Як і те, що свого часу у мене був дуже хороший учитель фізики, якого досі згадую з вдячністю і теплом. А засмутила думка, що не буде вже шкільного предмету фізики, бо всі природничі дисципліни невдовзі зберуть в один предмет… Цю тему учитель Пшенічка ніби зняв у мене з вуст: став говорити саме про такі безглузді рішення. Так, наука рік від року складнішає, а учнів треба «розвантажувати», але ж не від світоглядних знань, які зрештою, складають людську особистість! Може, варто за прикладом Пауля Францовича шукати нові методики викладання, активізувати в учнях потяг до знань і здатність до сприйняття інформації, уміння працювати з цією інформацією, зрештою просто любов до життя в різних його проявах.

Саме через новаторські пошуки Пауль Францович став одним із засновників проектно-орієнтовного навчання в школі.  Але для його втілення потрібні не чиновницькі реформи, а особиста креативність кожного учителя.

Краще не скажеш, ніж висловила це ведуча зустрічі Жанна Одинська: «Пауль Францович дуже трепетно й дбайливо виховує майбутню еліту нашої держави. Всі нагороди і звання, які він має, – це винагорода за наполегливу, виснажливу, але благородну й найулюбленішу понад усе працю – справу його життя. Він – Учитель. Учитель від Бога».
І саме через таку його людську та професійну спрямованість Пауль Пшенічка «не зіпсувався» всесвітньою – без жодного перебільшення – славою, не захворів на зіркову хворобу. Може, саме через це, згадуючи про фінал конкурсу в Дубаї, розповідає не про високі  почуття, коли стояв на тій сцені, не про радість від отримання призу, а про те, як незручно було в костюмі, взятого для нього організаторами конкурсу напрокат… Жива людина із живими почуттями, він не намагається вивищуватися над аудиторією, бути кращим за всіх. Пауль Пшенічка, за всіх своїх регалій, спілкується з нами на рівних. Так само, як зі своїми учнями. А особисто мені приємно було зазнайомитися з людиною, ім’я якої присвоєне малій планеті: тепер і вона, ця планета, – моя знайома.

Лариса ХОМИЧ, «Версії»

Запис Зірка Пауля Пшенічки – людини без «зіркової хвороби» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Благодійна фотовиставка «Любов до життя» фотохудожника Василя Терлецького відбулась 10 квітня у приміщенні медіа-центру «Belle Vue». Василь Терлецький ініціював її як акцію на підтримку нашого колеги, молодого вчителя Олега Гуменного з Великого Кучерова. Ще зовсім молодий хлопець бореться зі страшною бідою: в нього діагностували рак.

На відкриття виставки зібралися вчителі з різних шкіл міста й області.
Мама Олега Гуменного наголошувала, що син втрачає надію на порятунок. На лікування потрібно $6000. На презентації фотовиставки зібрали 5440 грн. Але в колег молодого вчителя народилася впевненість, що гуртом ми зберемо ці кошти.
Дякуємо Василю Терлецькому, фотохудожнику, який започаткував благодійну фотовиставку.
Щоби допомогти Олегу та подарувати йому надію на життя, потрібно переказати кошти на рахунок Ощадбанку 5167 4910 2864 6205.

Телефон мами Галини (066) 121 31 25.
Врятуємо життя Олегу Гуменному!

 Тетяна СПОРИНІНА, фото автора

Запис «Любов до життя»: благодійна фотовиставка на допомогу колезі-педагогу спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У цьому навчальному закладі шкільна форма обов’язкова для дітей, але частина батьків проти, розповідає директор Віктор Мартиняк.

“Але ми з цим боремося і хочемо донести до батьків, що це дійсно добре”, – пояснює керівник.

Ініціативу дрес-коду для вчителів підтримав весь педагогічний колектив.

Фасон і колір обирали жінки.

“Думали або червоний, або чорний. Більшості подобається червоний, бо це колір настрою”, – розповіла вчителька початкових класів Надія Трепака.

ЇЇ колега Ганна Мартиняк ідею дрес-коду спочатку сприйняла неохоче, та потім і собі захотіла.

“Я ранком встаю і думаю: “Що мені одягнути?”.  Беру одне плаття, там якась пляма, те не проутюжене. А це раз і готове. А коли всі одинакові і це зручно, кажу: “Дівчата, давайте мені таку форму”, – каже викладачка.

Учень Дмитро Сойчук педагогічний дрес-код підтримав:

“Мені здається, що це дуже чесно, тому що вчителі ходять у шкільній формі, і ми ходимо в шкільній формі”.

“За” виступив і місцевий відділ освіти. Мовляв, це об’єднує колектив.

Педагоги купили декілька комплектів – відповідно до різної погоди.

Ці червоно-сірі сукні придбали в інтернеті. За одне плаття заплатили 300 гривень.

Запис На Вінниччині ввели дрес-код для вчителів (ВІДЕО) спершу з'явиться на Медіа-Версії.

3 квітня 2014-го у Києві відбувся V Всеукраїнський форум «Вчитель–новатор». Захід проводився компанією «Майкрософт Україна» за підтримки Інституту інноваційних технологій та змісту освіти МОН України, відповідно до Меморандуму про співпрацю на 2013-2018 роки між МОН України та компанією «Майкрософт Україна».

Захід спрямований на опанування освітянами сучасних педагогічних та інформаційно-комунікаційних технологій, підтримку роботи педагогів з розробки та впровадження мультимедійних програмних засобів навчання та ознайомлення з передовими новітніми технологіями роботи вчителів для підвищення рівня загальної середньої освіти в Україні.

Довідка
Переможцями Десятого Всеукраїнського конкурсу «Вчитель-новатор» стали:
1. Борзенко Алла, ЗОШ І-ІІІ ст., с. Безіменне Донецької області;
2. Войчишин Олександра, державна гімназія, м. Заліщики Тернопільської області;
3. Гончар Наталія, ЗОШ І-ІІІ ст., с. Зеленівка Запорізької області;
4. Косован Тамара, СШ № 2 ім. О.М.Кота, м. Токмак Запорізької області;
5. Мотурнак Євген, ліцей № 100, м. Дніпропетровськ;
6. Пасічник Оксана, школа-гімназія «Сихівська», м. Львів;
7. Пугач Наталя, вище професійне училище № 7, м. Кременчук Полтавської області;
8. Телішевська Ліля, ЗОШ № 99, м. Львів;
9. Хіль Ольга, гімназія № 8, м. Одеса;
10. Яценко Олена, ДСЗШ № 135, м. Донецьк;
У номінації «Найактивніша школа» сертифікат і подарунок від партнерів компанії «Панасонік Україна» отримав Луганський навчально-виховний комплекс «Спеціалізована школа І ступеня з поглибленим вивченням окремих предметів та курсів – колегіум № 36», м. Луганськ.
У номінації «Відкритий світ» переможцем стала Григор’єва Людмила, СШ № 3, м. Гадяч Полтавської області.
Гран-прі конкурсу отримали Кравченко Ліна, Запорізький Січовий колегіум-інтернат, м. Запоріжжя та Телішевська Ліля, ЗОШ № 99, м. Львів.
Вітаємо переможців конкурсу «Вчитель-новатор». Учасники конкурсу обмінялися новими цікавими ідеями, планами, творчими проектами.

V Всеукраїнський форум «Вчитель–новатор» проходив в офісі компанії «Майкрософт Україна». Атмосфера поваги, довіри, успіху, партнерської співпраці – ось те, що всі ми, учасники Форуму, відчували протягом всього заходу.

До реєстрації учасників форуму залишався час, тож з вокзалу я одразу побігла на Майдан.
Більше світлин за посиланням: http://versii.cv.ua/pohlyad/kiyivskij-majdan-3-04-2014-z-nami-bog/27745.html

До офісу компанії «Майкрософт Україна» прибула завчасно.

Перша приємна несподіванка – бейджик з зеленою стічкою, по секціях, (а були ще жовті, червоні та сині) з програмою всього заходу. Зручно і компактно.

Перша розмова – з Артуром Кочаряном, координатором освітніх програм. Щоразу дивуюся, як він устигає всім приділити увагу, розпитати, порадити, підтримати і, крім того, так майстерно і невимушено координувати проведення всього заходу. Адже тільки я одна у приватному листуванні дізнавалася стільки різних дрібничок у пана Артура напередодні Форуму.

Усі віртуальні зустрічі перетворилися на реальні. Це теж якесь особливе відчуття перетворення зі споглядача подій на їхню дійову особу.

З Лесею Хуртенко, давньою колегою по роботі в програмі «АЙОРН в Україні», хіміком, заступником директора з навчально-виховної роботи Смілянського природничо-математичного ліцею ми заздалегідь обговорювали нашу зустріч, побачивши одна одну в коментарях на форумі Microsoft Partners in Learning. Вже у Києві ми за велінням долі опинилися в одній групі із зеленими стрічками бейджика і разом, в одній команді, проектували найвищу в нашій групі башту із соломинок.

Привітання організаторів: Артура Кочаряна, Світлани Муравей (компанія Panasonic).

Далі огляд робіт переможців Світланою Литвиновою, директором методичного центру інформаційних технологій в освіті Управління освіти Оболонського району м.Києва.

Про розвиток електронного освітнього середовища розповідала Тамара Пушкарьова, заступник директора Інституту інноваційних технологій і змісту освіти МОН України.

Наталія Морзе, проректор з інформаційних технологій університету імені Бориса Грінченка, проаналізувала головні аспекти сучасної української освіти і познайомила з деякими сучасними методиками проведення навчання.
Дуже цікавим для мене було ознайомлення з PISA – Міжнародною програмою з оцінювання освітніх досягнень учнів.

Жваву дискусію спричинило також обговорення питань персоналізованого навчання.

З інтересом слухали про враження пані Наталії Морзе від впровадження ІКТ в одній із британських шкіл, де відмовилися від класно-урочної системи навчання. Школа майбутнього? Не знаю. Але повчитися у такій школі я хотіла б.

Windows 8.1 у навчанні, хмарні сервіси та електронна комунікація учителя з учнем — ці теми теж були привабливими для учасників, та може для деяких (я про себе) й трохи захмарними. Та мріяти не забороняється…

Інтерактивна робота в групах сприяла водночас і більш тісному знайомству, навчанню і своєрідному відпочинку. Очільником нашої групи був Роман Рудюк, керівник програми «Партнерство в навчанні» компанії «Майкрософт Україна».

А приз – чашка із секретом і з логотипом компанії «Майкрософт» – вже зараз, удома, в Чернівцях, спонукає не тільки насолоджуватися ароматом кави, але й надихає: збираюсь реалізувати аж два проекти: екологічний – «Лебеді Чорториї» (як без них?) і другий – «Як стати астрономом-любителем».

Вдячна організаторам, учасникам V Всеукраїнського форуму «Вчитель – новатор» за професійність, творчість і позитивні та перспективні плани майбутнього освіти України.

Тетяна Спориніна,
Київ, 3.04.2014, фото автора

Запис V Всеукраїнський форум «Вчитель–новатор» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Михайло Давидович Котляр – географ, краєзнавець, турист, екскурсовод, орієнтувальник, учитель, геолог, електромонтажник. І головне, Михайло Давидович усе це робить на совість. А був Михайло Котляр і керівником гуртка юних геологів на станції юних туристів і в ЖЕК №12, туристсько-краєзнавчого гуртка «Азимут» у гімназії №2, педагогом-організатором, чорноробом на заводі, електриком V розряду, організатором геологічних експедицій в Чернівецькій області, в Карпатах. І сьогодні Михайло Котляр консультує школярів і вчителів у пошуково-дослідницьких роботах з краєзнавства, бере участь у змаганнях зі спортивного орієнтування, з ним завжди цікаво, надійно та позитивно-неспокійно.

Перші подорожі – евакуація на схід…

Коли почалася війна, юному Михайлові було 7 років, але до першого класу 1941 року він не пішов. 22 червня ,  першого дня війни їхній будинок було зруйновано, згоріло все майно й документи. Родина подалася на схід. Батька відразу забрали у трудову армію. А мати з чотирма дітьми добралися спочатку до Сталінградської області, а потім аж до Ферганської долини. Може, саме  з того часу Михайло Котляр відчув і зрозумів, що подорож – це нові враження, несподівані перешкоди, нові відкриття, новий досвід.
Але і зараз Михайло Давидович організовує цікаві пішохідні мандрівки. Назавжди запам’яталися мені, наприклад, наш похід, який організував Михайло Давидович  1998 року до Чорторийських озер, зустріч там з композитором Василем Пилиповичем Михайлюком, автором «Черемшини»,  2002-го –  похід до 500-літнього дуба неподалік від села Валя Кузьмін,  2004-го – до тисового лісу біля Тисівців, останніми роками – до мінеральних джерел села Біла.

«Счастлив, кому знакомо
Щемящее чувство дороги,
Где ветер рвет горизонты
И раздувает рассвет».

Кожному туристові зрозумілі та близькі слова цієї туристської пісні, а прагнення до мандрівки це, вочевидь, стан душі і спосіб життя.

Війна внесла свої корективи…

Михайло Давидович пригадує про часи війни і повоєнний час:

«Усі діти нашої родини – діти війни. А народився я  1934 року у Бельцях (тоді Румунія), але, як і у двох моїх братів і моєї сестрички, записана одна дата народження – 20 вересня. Це свідоцтво про народження нам видали вдруге в невеликому кишлаку в Узбекистані. Бо всі документи згоріли, коли тікали від фашистів. Моя мама, Іта Шейлівна –  з багатодітної родини. Батько, Давид Хаймович, кравець, був дуже релігійною людиною. Мама була красунею, у 17 років вона навіть була “Міс Молдова” (румунський повіт). 22 червня 1941 року ми разом з іншими біженцями подалися на схід, спочатку до Сталінградської області. Російську та українську мови на той час мало знали, між собою спілкувалися на ідиш, знали румунську. Пам’ятаю, як солдати, які були теж голодними, у вагонах, чи на станціях, розв’язували свої мішки і давали моїй мамі для нас кусочок хліба. Коли німці підійшли до Сталінграда, ми знову поїхали на схід і доїхали до Наманганської області Узбекистану. Мама збирала хлопок, адже треба було годувати чотирьох дітей. Іноді сусідка-узбечка давала нам декілька коржів.
У 1944 році ми повернулися до Бельців, додому, а через певний час переїхали до Чернівців, бо почули, що там є вільні квартири. Таку квартиру ми знайшли, однокімнатну, на вулиці Шолом-Алейхема, де й оселилися увісьмох. Згодом моя сестра вийшла заміж, батько знайшов стару кузню на вулиці Руській, відремонтував її і ми з батьками переїхали туди жити»

Мої університети: від чорнороба до студента-географа ЧДУ

У школі Михайло Котляр провчився 6 класів, потім пішов працювати і продовжував навчання у вечірній школі робочої молоді №3. Вчили досвідчені вчителі-фронтовики, які були водночас вимогливими, але справедливими. У 1951 році працював чорноробом, потім комірником, але мав слабкий зір і важко було опанувати цю професію. Тому перейшов до бригади електромонтажників. І через певний час вже працював електромонтажником моторного заводу на вулиці Зеленій. Маючи 13 років трудового стажу, у 28 років Михайло поступив на географічний факультет Чернівецького державного університету. Всі семестри вчився на стипендію, дипломну роботу писав під керівництвом Олексія Івановича Токмакова «Медична оцінка клімату міста Чернівці» і захистив її на «відмінно».

«Холодне літо 53 року» – фільм страшний, але в житті було ще страшніше…

1953 року Михайлу Котляру було 19, він працював електромонтажником на моторному заводі. Але того ж  року за запискою Л. Берії про ГУЛАГ в СРСР видали Указ “Про амністію”, за яким на волю вийшло близько мільйона осіб, засуджених на строки до 5 років. Як наслідок на волі опинилися сотні тисяч бандитів, кримінальних авторитетів. Один з таких прийшов працювати в бригаду до молодого Михайла. Цього звільненого за амністією злочинця звали Петькою. «Працювати я не буду», – це були перші слова цього кремезного, здорового і дуже страшного зовні чоловіка. Від комірника-інваліда він вимагав  цінні деталі, продавав їх на базарі. Комірник не міг противитися цим вимаганням, плакав, боявся ревізії. Одного разу Михайло не витримав і вступився за комірника: «Не забирайте прилади, адже буде ревізія і постраждає комірник, він один годує велику сім’ю». Михайло того часу стояв у траншеї в цеху. Петька схопив лопату, вдарив силоміць хлопця по голові й пішов геть. Михайло впав без тями, був весь скривавлений. Добре, що він був унизу, а не на рівні з нападником – це зменшило силу удару. Коли на ранок Михайло прийшов на роботу, з пов’язкою на голові, Петька загрозливо сказав: «Так ти ще живий? Я це скоро виправлю». Михайла Котляра спасло те, що цього дня Петьку за призовом забрали в армію. І, як здається, Михайлу Давидовичу, саме від цього часу в армії почалася «дєдовщина». І ще довгі роки Михайло боявся повернення Петьки та його помсти.

Головна нагорода для вчителя – успіхи його вихованців

А грамотами й дипломами, якими нагороджено Михайла Котляра, справді, можна завісити всі чотири стіни кімнати, так їх багато. І грамота ЦК ВЛКСМ за активну участь у геологічних походах 1976-1979 років і пошуку корисних копалин, Диплом ІІІ ступеня на V Всесоюзному зльоті юних геологів в Усть-Каменогорську ( Казахстан) у 1980 році, Почесна грамота Міністерства геології СРСР і ЦК профспілки робочих геологорозвідувальних робіт за активну участь у профорієнтаційній роботі з молоддю, Почесні грамоти міністерства освіти СРСР та УРСР, дипломи, кубки за спортивні здобутки, золоті, срібні, бронзові медалі за участь у змаганнях з орієнтування.

Михайло Давидович розповідає: «І ще було багато різних відряджень на змагання, зльоти, зустрічі до Москви, Ленінграда, Усть-Каменогорська, Києва, Тернополя, Бреста та інших. А під час V Всесоюзного зльоту юних геологів на Алтаї кіностудія  ім. М. Горького зняла повнометражний фільм «Вперед, хлопчиська», де знімалася й наша команда УРСР учнів з Чернівців».

Завжди треба зрозуміти, простити дитину, а не покарати

Щодня до Михайла Давидовича підходять привітатися один, два, навіть кілька його колишніх вихованців-гуртківців: «Я іноді і не пам’ятаю вже імені, навіть і не впізнаю їх. Бо дорослі, солідні чоловіки зупиняються. Але завжди для мене лишається незмінним закон педагогіки: вміти простити школяра, а не покарати. Вихованці були і лишаються для мене партнерами й товаришами. Я вдячний долі, що працював, спілкувався з такими чудовими людьми, фахівцями, як Петро Михайлович Мєркулов, науковець – природодослідник кафедри фізичної географії ЧДУ, вченим-картографом, професором Ярославом Івановичем Жупанським, колегами з Івано-Франківської, Донецької та Закарпатської геологічних експедицій».
Михайло Котляр із найстарішими туристами нашого краю, краєзнавцями Максом Шиклером, Германом Молоткіним пройшли не один кілометр карпатськими стежками.

Допитливий співрозмовник, далекоглядний оптиміст і щаслива людина

Михайло Котляр з гордістю показує Свідоцтво департаменту інтелектуальної власності про реєстрацію авторського права на твір № 40209 – Посібник «Визначення мінералів з допомогою комп’ютера» від 19.09.2011. І тепер мріє, щоби знайшовся спонсор і надрукував цей підручник. Сподіваюся, що цю публікацію прочитають численні вихованці та учні Михайла Давидовича і згаданий посібник з визначення мінералів буде надрукований.

Тетяна Спориніна, «Версії»,
фото автора, Дона Леона та  з архіву Михайла Котляра

Запис І про нові плани чернівчанина Михайла Котляра… спершу з'явиться на Медіа-Версії.