У час, коли Україна виборює не лише свою свободу, а й майбутнє, особливого значення набуває розвиток технічної освіти. Саме вона формує покоління, здатне відбудовувати державу, створювати інновації та забезпечувати її технологічну незалежність. Історія участі керівника радіотехнічного гуртка Олександра Глевка разом із вихованцями Романом Факасом, ученем 9-го класу Луковицького ОЗЗСО та Олександром Піцулом, учнем 8-го класу Молодійського ліцею у міжнародному конкурсі з радіоелектроніки в латвійському місті Вентспілс — яскравий приклад того, як такі поїздки стають потужним освітнім і життєвим імпульсом. З України у конкурсі брали участь дві команди: з Рівного і Чернівців.

Олександр Глевко — не просто педагог, а людина, яка пройшла шлях від вихованця гуртка до його керівника. Свого часу він навчався у Чернівецькому обласному центрі науково-технічної творчості учнівської молоді, де здобував перші практичні навички з радіоелектроніки у керівника гуртка Василя Георгійовича Нікуліци, а сьогодні передає цей досвід своїм учням, відкриваючи їм значно ширші можливості. Участь у міжнародному конкурсі стала для його вихованців першим серйозним випробуванням і водночас вагомим досягненням: команда змогла посісти п’яте місце у молодшій віковій групі та шосте — у загальному рейтингу серед шістнадцяти команд з різних країн Європи. Це результат, який переконливо свідчить: навіть учні з невеликої громади можуть гідно представляти Україну на міжнародному рівні.

Сам формат конкурсу вимагав не лише знань, а й уміння діяти швидко та точно. Теоретична частина передбачала виконання тестів і розрахунків, тоді як практичне завдання полягало у збиранні електронного пристрою за схемою — і все це в обмежений час.

Втім, справжня цінність цієї поїздки виходить далеко за межі конкурсних результатів. Учасники мали змогу відвідати сучасні лабораторії, познайомитися з роботою європейських гуртків, взяти участь у майстер-класах та поспілкуватися з фахівцями у сфері радіоінженерії. Такий обмін досвідом відкриває нові горизонти як для учнів, так і для педагогів, адже дозволяє побачити інші підходи до навчання, інші освітні культури та інші стандарти.

Особливе враження справило саме місто Вентспілс — простір, де сучасність гармонійно поєднується з традиціями. А близькість до Балтійського моря надає цьому простору особливої сили. Море, навіть холодне і вітряне, вражає своїм масштабом і викликає відчуття свободи, яке важко передати словами.

Не менш важливими стали й людські зустрічі. Відкрите спілкування з колегами, підтримка інших українських команд, нові знайомства і теплі розмови формують відчуття спільності і взаємної підтримки. Особливого значення набувають моменти єднання з українцями за кордоном, коли навіть у невеликому латвійському місті відчувається, що ти частина великої спільноти.

Сьогодні як ніколи очевидно, що розвиток технічних спеціальностей є основою сильної держави. Саме інженерія, електроніка, програмування формують потенціал, який визначає обороноздатність, економічну стійкість і технологічний рівень країни. І дуже часто перші кроки у цьому напрямку починаються саме з таких гуртків — із зацікавленості, підтриманої наставником, і можливості спробувати себе у справжній справі.

Дорога до Вентспілс була довгою і виснажливою — майже дві доби в дорозі, понад півтори тисячі кілометрів. Але цей шлях став частиною досвіду, який неможливо виміряти лише кілометрами. Ця історія — значно ширша, ніж розповідь про один конкурс. Вона про те, як формується майбутнє України — через людей, які вчать, і тих, хто готовий вчитися, відкривати світ і повертатися додому сильнішими.

Більше фото та відео з поїздки можна переглянути на сторінці Олександра Глевка у Facebook.

©Тетяна Спориніна,
фото з архіку Олександра Глевка

Запис Інженерне майбутнє України починається тут: досвід міжнародної співпраці спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Якщо тільки пунктиром означити місця, де працював Василь Нікуліца, то  лінія його життя окреслить мало не всю планету: тут Байконур і Куба, спостереження за супутниками Землі і науково-викладацька праця в ЧНУ. Та другу половину свого  трудового стажу Василь Георгійович віддав юним: від 1989 року працює в ОЦНТТУМ.

Радіотехнічне конструювання – один з найскладніших напрямків у мережі позашкільної освіти: в ньому поєднуються глибокі теоретичні знання основ природничих і точних наук, технологічних процесів виробництва, новітніх досягнень в обраній галузі дослідження.  Сучасний  радіоконструктор  повинен мати відповідну математичну підготовку, розуміти фізичні процеси в матеріалах та елементах  конструкцій, володіти сучасними комп’ютерними технологіями.

Можна сказати, що це та база, на якій Василь Георгійович Нікуліца вибудовує свою роботу з вихованцями-гуртківцями. Секрети радіомонтажу, напівпровідниковий генератор Тесла, унікальні позивні  радіоаматорів, організація конкурсів радіоелектронного  конструювання, співпраця з клубом «БІТ» Чернівецької гімназії №2, спільні проекти науково-практичної конференції «Зроби крок», вихованці гуртка, їхні фахові та особисті долі – незчисленні теми, про які Василь Георгійович розповідає із захватом, ніби вірші складає! І під час такої розмови  в  радіотехнічній лабораторії ОЦНТТУМ напередодні Нового року я все більше впевнювалася: це ж він про себе розповідає, бо це ж і є життя педагога, організатора, наставника!

Навіть мені, не чужій ні у науці, ні у роботі з творчою молоддю, було надзвичайно цікаво, коли Василь Георгійович демонстрував досліди з генератором Тесла, по черзі підносив лампочки до котушки – і вони спалахували світлом.
Котушка Тесла – це резонансний трансформатор, призначений для отримання струмів високої частоти. Цей винахід Тесли працює дуже видовищно. Коли я наважилася узяти лампочку й потримати її  поблизу котушки  – я побачила ефект бездротової передачі енергії просто у своїх руках. А от підпалити шматочок паперу не наважилася – а в руках Василя Георгійовича і вогонь запалав, який мій співрозмовник сам же й приборкав.  Я дуже заздрю вихованцям Василя Нікуліци, адже не тільки теоретичні знання отримують вихованці, вони набувають і практичних навичок, пізнають секрети технології, навчаються  проектувати і розраховувати елементи радіовузлів та блоків. Дослідник-радіоконструктор повинен мати і світлу голову, й робочі руки. Щоби виготовити складний сучасний радіоприлад, окрім знання основ радіотехніки, електроніки, електротехніки, технологічних основ проектування й виготовлення друкованих плат, треба знати способи обробки металів і пластмас, мати практичні навички паяння.

І ще одне захоплення є у Василя Нікуліци, хобі, теж пов’язане з радіо – радіоаматорський зв’язок на коротких хвилях.  Цей потужний рух так само охоплює цілий світ, як життєві дороги Василя Нікуліци. Радіоаматорське ім’я – друге  «прізвище», унікальний позивний Василя Нікуліци : UT1YN. Якщо кому цікаво, детально про рух і змагання радіоаматорів можна дізнатися на сайті  Chernivtsi Region branch «Bukovina» of  UARL від голови Чернівицького обласного відділення  ЛРУ «Буковина»  Володимира Ванзяка.  Для спілкування з колегами-аматорами з України та інших країн та континентів на виділених діапазонах необхідно отримати дозвіл (ліцензію)  у профільної державної агенції. На теренах України цим займається Український державний центр радіочастот та його регіональні підрозділи.

І про вихід у майбутнє: вихованці гуртка успішно навчаються у Чернівецькому політехнічному коледжі (ЧПК), на кафедрі радіотехніки та захисту інформації фізичного факультету ЧНУ. На базі радіотехнічної лабораторії Чернівецького ОЦНТТУМ проводяться обласні змагання з радіоелектронного конструювання, а студенти ЧПК та ІТФ ЧНУ проходять тут практику.

Одержавши вищу освіту, вихованці радіотехнічного гуртка успішно працюють на цій ниві. Серед них О.Карп’юк, П.Звоздецький, Б.Туркевич, І.Ярмистий, В.Дума, О.Федорюк, В.Брус, Д.Миронюк  тощо.  Успішно навчаються на фізичному факультеті ЧНУ та у ЧПК  О.Глевко, М.Петруняк, Г.Степенюк, С.Порайко, Д. Ватрич, А. Кучерівський, Ю. Малиш та інші.

Спілкування з вихованцями Василя Георгійовича – теперішніми й колишніми – відкрило цю людину для мене ще з однієї грані.

Даниїл Ватрич  після 9 класу  поступив в ЧПК за спеціальністю «Конструювання, виробництво та технічне обслуговування радіотехнічних пристроїв». І вже чотири роки займається у радіотехнічному гуртку ОЦНТТУМ:

– У 8 класі я зацікавився фізикою та електронікою. А в 9-му зібрав свій  перший пристрій –генератор прямокутних імпульсів. …Василь Георгійович знаходить підхід до кожного з вихованців. Саме завдяки такому ставленню ти відчуваєш себе з ним як з батьком, що завждиі допоможе та підтримає.

Головне, чого мене тут навчили  –  не боятися ставити запитання та робити щось своїми руками. Навички та знання, набуті на гуртку, це безцінний скарб. На гуртку я навчився паяти, виготовляти готові прилади, розробляти друковані плати тощо. Тобто опанував все те, що знадобиться в житті і на роботі. Я брав участь в міських, обласних та всеукраїнських змаганнях з радіоелектронного конструювання. Наступного року буду знову брати участь в всеукраїнській олімпіаді з радіоелектроніки. На гуртку ми використовуємо програмне забезпечення: Sprint-Layout 6, Proteus 8, sPlan… В цих програмах ми створюємо друковані плати, тестуємо на працездатність схеми та креслимо схеми.

У другій половині 90-х на гурток до Василя Георгійовича ходив і Віктор Дума. Після Київського університету ім. Шевченка працює за фахом – програміст:

– У дитинстві пробував ходити у різні гуртки. І зупинився на радіотехнічному. І не тому, що був у захваті від радіотехніки, захопився особистістю Василя Георгійовича. Усі без винятку слухають його з непідробним інтересом. Він і зацікавив мене технікою та фізикою. Я не пропустив жодного заняття! А через деякий час прийшло розуміння, що в електроніці немає жодної магії, а є проста природа речей та вміння людини користуватися законами природи. Після такого інсайту важко було вибрати за професію щось не пов’язане з фізикою.

Пригадую, як марив конструюванням електрошокера. Василь Георгійович лише посміхався, але не відмовляв. Майже чотири заняття я намотував трансформатор з дуже тонкого проводу та з електрошокером не склалося. Далі були більш успішні прилади:  перемовний пристрій, шукач металу… Оці вже працювали. За ті кілька років я навчився користуватися багатьма приладами, якими й нині частенько користуюся, бо програмую мікроконтролери. І навичка паяти виявилася для мене безцінною… І хоча пройшло понад 20 років, а пам’ятаю і гурток, і Василя Георгійовича дуже чітко. Такі люди залишаються в серці назавжди. Дуже шкода, що таких учителів, як Василь Георгійович, можна перелічити на пальцях.

…Двері гуртка завжди відкриті для всіх, хто хоче перевірити свої здібності у цій складній та захопливій справі.
До слова, за роки спілкування з Василем Георгійовичем я, вчителька з чималим стажем роботи, навчилася і далі вчуся в нього прагненню пізнавати нове,  бачити в кожній дитині  творчу особистість, підтримувати дитячий запал та енергію.
І навіть мрію стати радіоаматором з особистим позивним.
Василь Георгійович пообіцяв, що навчить….

Тетяна СПОРИНІНА, «Версії»,
фото автора і з архіву В. Нікуліци

Запис Василь НІКУЛІЦА: 60 років праці, захоплення і творчості спершу з'явиться на Медіа-Версії.