Відомий серед прихильників оперного мистецтва цілого світу, наш земляк Василь Герелло відсвяткував у чернівецькому готельно-ресторанному комплексі «Георг Палац» свій ювілей. Щоби потрапити у своє свято на Буковину, йому довелося скасувати чергові гастролі у Парижі.
Та, попри те, що йому аплодують у найбільших оперних театрах світу, рідну публіку він цінує найбільше. Щоліта в кінці серпня навідується на Буковину. Удома під виноградом столи заставляються тарілками у кілька шарів, ставиться бочка з вином. Приходять люди, випивають, закушують, співають безупину.

А 2008-го року Василь на честь 600-річчя Чернівців співав на площі Філармонії під зливою. Могло ж й апаратуру «закоротити». І для голосу це погано. Та екстрим не злякав буковинця, який через два роки привіз до Чернівці своїх добрих друзів – солістів театру «Ла Скала» – на відкриття оновленого приміщення обласної філармонії.
…Перебуваючи у Чернівцях, Василь Герелло любить прогулюватися вулицями міста, сидіти у затишних кав’ярнях і спостерігати за буковинцями, яких вважає людьми особливими – душевними та працьовитими. В репертуарі співака твори Чайковського, Верді, Рахманінова, інших видатних класиків, проте артист зізнається, що часто виконує перед закордонною публікою українські пісні. Його навіть прозвали «першим Фігаро в українській сорочці».

Довідка: Василь ГЕРЕЛЛО народився 13 березня 1963 року в селі Васловівці Заставнівського району Чернівецької області. 1991 року закінчив Санкт-Петербурзьку державну консерваторію ім. Римського-Корсакова. Нині народний артист Росії, заслужений артист України, лауреат міжнародних конкурсів, соліст Маріїнського оперного театру, відомий у світі баритон. Ще на третьому курсі був запрошений до трупи Маріїнського театру. Лауреат вищої театральної премії Санк-Петербурга «Золотий софіт», музичної премії «Fortissimo». Виступав на таких відомих сценах, як «Опера де Бастіль» (Париж), «Земперопер» (Дрезден), «Дойче Опер» і «Штаатсопер» (Берлін), «Метрополітен-опера» (Нью-Йорк), «Штаатсопер» (Відень), Королівський оперний театр «Ковент-Гарден» (Лондон.)

«Із Санкт-Петербурга до Києва ми прилетіли літаком, а вже звідти їхали до Васловівців машиною майже 11 годин. Слава Богу, що взяли японський джип, бо інакше могли не доїхати. Українські дороги, навіть на головних трасах, просто страшні – ніби після бомбардування. Таких я не бачив ніде». Цим враженням Герелло поділився з кореспондентом «МБ» Надією Будною.

В різні роки Василь Герелло багато спілкувався з «Версіями»:

«Мій прадід – італієць з Неаполя. Потрапив на Буковину за Першої світової  війни й  залишився, бо покохав українську дівчину. Тож у моїх жилах тече й італійська кров. Але голос – наш, український, з Васловівців. Його ми Італії не віддамо! (сміється)»

«Знаю безмежну кількість українських пісень. Ще підлітком співав і грав на акордеоні – трофейному німецькому «Хохнері» – на весіллях. Інструмент був величезним, затуляв мене майже до підборіддя. Це був подарунок батька. Коли вручив мені акордеон, сказав:  «Завтра прийду з роботи – щоби ти заграв мені «Несе Галя воду». І я заграв.
Потім опанував інші  інструменти – гітару, трубу, саксофон… В армії грав у духовому оркестрі. Згодом заробляв:  увечері – в ресторані, вранці – на похороні. Провчився рік чи півтора в Чернівецькому музучилищі – і поступив до Ленінградської консерваторії. Просто так, без диплома. Навчався в класі Ніни Серваль, якій дуже вдячний: вона зробила з мене людину. А вже від  третього курсу співаю в трупі Маріїнського театру»

«Співав перед багатьма президентами, серед яких і Білл Клінтон, і Володимир Путін»

«Сучасний співак живе в режимі спортсмена. Сьогодні Мюнхен, завтра Нью-Йорк, далі Токіо – і скрізь треба бути у формі. А в твоєму розпорядженні лише дві маленькі голосові зв’язочки, які повинні  витримати таке навантаження. Найважче звикати до змін часових поясів. Вечеря – в Петербурзі, сніданок у Нью-Йорку… А для голосу найкраще живлення – сон. Недоспав – голос не звучить. В Італії, Іспанії, де для голосу найкращий клімат, я  навіть ніколи не розспівуюсь перед спектаклем. У Петербурзі  ж клімат не вельми… Тут треба  більше спати, менше вештатися холодними вулицями.

В Маріїнському театрі працюю за контрактом. Я одним із перших пішов на контракт. Було незручно мало співати й отримувати в театрі гроші. Тепер працюю ще в «Метрополітен-Опера», у Відні, в «Ковент-Гардені», в «Опера Бастиль», в «Дойче Опера», в «Ла Скала»… Постійного театру немає… І поки що не повинно бути! Доки є можливість так працювати, треба рухатися. Мій театр – уся земна куля!»

«При середній зарплаті у 250 доларів саме 100-доларовий квиток робить оперне мистецтво елітарним. До того ж і попса лізе з усіх щілин. Вона споганила весь світ! За радянських часів були чудові естрадні пісні – там і мелодія, і текст. Їх співали виконавці з прекрасними голосами – Магомаєв, Кобзон, Софія Ротару. Зараз голосять: «я тебе поцілую, ти мене ні». І все. З екранів телевізорів, з радіоприймачів суне жахливий потік музичного товару найнижчої проби. Ця машина пожирає все і робить бідну оперу з її чарівною музикою мистецтвом елітарним. Але: «Проходит все, и нет к нему возврата. Жизнь мчится вдаль мгновения быстрей…». І це минеться»

«Краса людини – чесність, скромність і повага до людей. Коли ти хоч трішки сноб, уся краса одразу ж зникає»

«Кажуть, зірок багато – співати нікому. Зірки, про яких ідеться, світять високо. Вони далеко, публіка повинна до них тягнутися. Я інший – і не можу себе змінити. Як на мене, ми повинні бути тут, на землі. Любити, поважати одне одного. Зірковість – це хвороба»

«Якщо й маю ворогів, то нехай будуть здорові. Життя – штука добра. Навіщо набундючуватися й влаштовувати собі проблеми? Хоча, зрештою, улюбленцем ніколи не був, до комсомолу не вступав, бувало, й бандерівцем називали. Коли почався обмін студентами, міг поїхати навчатися до Америки. Не пустили. Нічого страшного, потім я з власної ініціативи стажувався в Америці, Італії. Мене радянська влада зачепила, та я на неї не ображаюсь. Адже навчався у чудових педагогів»

«Нині людям живеться нелегко. Стрес – їхній постійний супутник. Свого часу мистецтво якось допомагало людині вберегтися від відчаю. Та нині воно стає все недоступнішим, все елітнішим або ж стає просто профанацією…

Потрібно пропагувати добро. А це, я вважаю, завдання усіх публічних людей. Коли ми провели газову трубу, від неї має бути всім добре, а не окремим особам»

«Про погане намагаюсь не думати. Зневіра – великий гріх. Сьогодні часто говорять про депресію. Психологи нині – одна з найприбутковіших професій. Вийти на грядку, прополоти пару гектарів – депресія пройде. З чорних смуг треба виходити швидко»

«Море не люблю: дуже спекотно. Люблю закинути вудочку з катера десь у наших широтах – в Карелії, Фінляндії… Якось у Вашингтоні ловив рибу з афро-американцями майже біля самісінького Білого дому. Рибка ловилася добре. А щороку в серпні їду на Буковину до батьків. Кращої природи немає! Такого нічного й вечірнього неба я ніде не бачив, навіть в Італії, навіть у Неаполі. В Україні небо – на віддалі простягнутої руки, але воно не тисне: оксамитове й бездонне»

«Маю дружину Альонку, 8 жовтня буде 30 років, як ми з нею разом. Одружився у 20 років, їй було 17. Вона найкраща жінка у світі! І в нас є син  Андрійко, наш, так би мовити спільний витвір… Дай Боже їм здоров’я! Це дуже важливо, щоби нашому брату-музиканту пощастило із сім’єю. А з таким тилом, як у мене, я можу за своє майбутнє не боятися!»

Людмила ЧЕРЕДАРИК, Ольга СКЛЯРЧУК, «Версії»

Запис Фігаро у вишиваній сорочці спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Нам спокій тільки сниться

– Не пам’ятаю, коли був у відпустці, – зізнався відомий тенор на прес-конференції. – Моє життя проходить у дорозі. Тому поруч, як правило, дружина. Шкода, що син не зміг приїхати зі мною. Він уже дорослий: 23 роки, юрист, у нього свої справи. Зате разом зі мною прибули друзі з Нью-Йорка й Цюріха, а також з Петербурга, Москви, Києва. Вони зупинилися у готелі «Буковина» та в сімейних номерах нашого друга Василя Ватаманюка, директора цегельного заводу.

– А прихильники?

– Вони також їздять за мною усім світом, навіть через океан.

…Зізнаюсь, як побачив під крилом літака рідну Буковину, від емоцій закапали сльози. Немає кращої землі за рідну.

Василь Герелло народився в селі Васловівці на Заставнівщині. 1991 року і закінчив Санкт-Петербурзьку державну консерваторію ім. Римського-Корсакова. В 1990-му, ще студентом 4-го курсу, його запросили до трупи Маріїнського театру.
Прадід Василя – італієць з Неаполя, який потрапив на Буковину під час Першої світової війни і залишився тут через кохання до української дівчини.

Удома як удома: всі довкола рідні

До речі, Буковина дуже сподобалися моїм друзям – видатній співачці Даніелці Скілаччі, солістці «Ла Скала», яка 1998 року на Міжнародному конкурсі Джузеппе ді Стефано в Трапані названа найкращою оперною співачкою, та Фабіо Мостранджело, італійському диригенту та піаністу. Вони назвали Чернівці фантастичним містом, яке зустріло їх, як старих друзів. А Даніела просто закохалася в наш університет-резиденцію. Обоє в захваті від виконавської майстерності чернівецького симфонічного оркестру.
На Буковині їм засмакували і вареники, і борщ, і сало. Дружина Фабіо – українка за походженням. Чули, що він казав на прес-конференції? Що вона його додому не пустить, якщо він не привезе з собою сала.

– Гадаю, ваші батьки йому вже напакували валізу… Як зауважила Даніела, ваша родина обнімала та обціловувала їх, як рідних…

Пане Василю, перейдемо від фізичного харчу до духовного. Подейкують, що Фабіо – непоганий співак. На репетиціях оркестру за вашої відсутності він виконував чоловічу партію…

– Фабіо – дуже щира, відверта, весела й талановита людина! Я взагалі відчуваю його не тільки як друга, а як брата. Ми багато років разом. Це – Людина-оркестр! З ним я можу виступати навіть без репетицій.

«Пающіє труси» накрили всіх нас

– Якою була історія цього незабутнього для буковинців концерту? Принаймні, я не пам’ятаю такого шаленства публіки протягом останніх 20 років!

– Я народився 13 березня. Тож захотілося за 4 місяці до дня народження заспівати на відкритті філармонії саме 13 листопада. Сказав про це губернатору.

Чернівці розуміються на культурі, тут є традиції, а не тільки та попса, що заполонила все довкола. На жаль, «Пающіє труси» не тільки на естраді, а скрізь – у газетах, літературі, на телебаченні. А про серйозну музику кажуть: «не формат».

Але буковинці, на щастя, від природи відчувають і шанують серйозне мистецтво. Тому й для концерту ми вибрали найкращі оперні, але доволі складні твори. Бо і в класиці є речі, що сприймаються полегшено, а є – захмарні вершини, до розуміння яких треба добиратися, вчитися…

Зірки «Ла Скала» співатимуть у нас

– Мрію зробити щорічний фестиваль. Найкращі зірки «Ла Скала» співатимуть у Чернівцях і… у Васловівцях. Я обіцяю…

Річ у тім, що філармонія – це як церква, як храм, де люди моляться високому мистецтву, співають і грають серйозну музику. І я сподіваюся, що кожний артист, який тут виступатиме, буде намолювати й намолювати тут високий дух мистецтва, дух, що очищає та облагороджує людей, робить їх мудрішими й добрішими…

– Ви – відомий меценат, підтримуєте власними коштами талановитих дітей. Але в Росії. Щоправда, в рідному селі збудували газопровід… Одне слово, допомагаєте людям. А не думали про підтримку наших юних талантів? Адже Буковина – напрочуд співучий регіон.

Хорошо обучаем иностранным языкам: английский, французский, итальянский, …. и русский языки, русский как иностранный.

– Із задоволенням. Живемо одне життя. А багажник туди, де тобі дається метр на два, ніхто із собою не забрав. Сподіваюся, що колись це здійсниться. Я б хотів. Хлопець я жвавий, можу багато ще чого натворити. Головне, добре робити свою справу: чи ти мільйонер, чи маєш 3 гривні в кишені.

До речі, серед моїх друзів є багато справжніх меценатів, які допомагають дітям, храмам, лікарням. І вони ніколи не хваляться цим.

Артист світу, а не однієї країни

– Пане Василю, так про Вас сказала Генеральний консул України в Санкт-Петербурзі. І зауважила далі, що ви – незаслужено тільки Заслужений артист України. Адже, скажімо, Кіркоров і Басков – Народні артисти України. І це тоді, коли для популяризації української пісні в світі Ви робите нині найбільше… Та й на ваших афішах завжди написано: видатний український співак.

– Так, немає жодного концерту, на якому я не співав би українську народну пісню. Як правило, це я роблю на «біс». Нещодавно у мене був великий концерт у Парижі, в Опері, під патронатом Саркозі. Наприкінці співав українських пісень. Люди в залі, не розуміючи слів, плакали. Між іншим, на виконання рідних пісень виходжу у вишиванці.

Пригадую, якось був дуже довгий «біс» і я завершував концерт арією Фігаро з «Севільського цирюльника». Уявляєте? Це був перший Фігаро у вишиванці.

А в Маріїнському театрі на розкладках завжди продаються диски «Василь Герелло, українські пісні». Щоправда, їх розбирають миттєво.

– А чи зустрічалися Вам в Італії наші заробітчани?

– Дуже хотілося б бачити наших заробітчан у «Ла Скала», а не на вокзалі, де вони п’ють дешеве вино з пакетів. Ще ніхто не придумав кращого способу розворушити людську душу, ніж живий звук концерту. Комп’ютер геніально відтворює і людський голос, і звук скрипки. Але щось таки буде не так, чогось бракуватиме. І це ЩОСЬ є людським фактором, людським елементом.

Утім, в Італії співає багато українських артистів. Скажімо, на думку Даніели, українська та італійська пісні дуже подібні. І це, мабуть, тому, каже вона, що маємо подібні серця.

Принаймні, я знаю достеменно, що Буковина більша навіть за Америку. А знаєте – чому? Бо вона душевніша. І я – ваш, буковинський.

P.S. На цьому можна було б поставити оптимістичну крапку, коли б не політичний реверанс пана Василя у бік нинішньої влади наприкінці концерту. Погоджуюсь, вдячність повинна бути присутньою, але не може бути протиставлення «тієї» і «цієї».
Водночас відчула у землякові саме нашу буковинську толерантність. Прощаючись із журналістами, він подякував їм і сказав: «Пишіть те, що вважаєте за потрібне. Пишіть, як хочете. А Боженька простить вас…».

Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»

Запис Фанати і фанатки тенора Герелла їздять за гим усім світом спершу з'явиться на Медіа-Версії.